Єдність змістовного та особистісного
Школа – це серцевина суспільства. На все, що відбувається в суспільстві,
має реагувати школа. Сучасна школа має бути готовою до забезпечення
потреб держави в самостійно мислячих особистостях, здатних діяти,
розв’язувати гострі проблеми, досягати життєвого успіху
Якість освіти має залишатись ключовим аспектом нашої діяльності. Яке би
питання ми не розглядали, воно так чи інакше співвідноситься з якістю
освіти школярів. Якість освіти – проблема довгострокового розв’язання,
комплексна.
Поняття «освіта» сьогодні не є синонімом поняття «навчання». Воно
набагато ширше. Освіта – це й навчання, і виховання, і розвиток, і
соціалізація особистості школяра.
У документах ЮНЕСКО коротко сформульовані задачі загальної освіти у ХХІ
ст.: навчати вчитись (учитися пізнавати); створювати (практична
спрямованість); жити (здоровий образ життя); жити разом (культура
людських відносин).
У сучасному світі освіта стає основним фактором конкурентоспроможності
держави та нації на міжнародній арені. Ніяка базова освіта в сучасних
умовах не може забезпечити успішну професійну кар’єру більше ніж на 5-7
років. Через високі темпи технологічного оновлення всіх сфер
життєдіяльності необхідно виробляти нові підходи до змісту й технології
підготовки кадрів.
Тому проблема набуття особистістю життєвих навичок і необхідних
компетенцій є однією з найважливіших проблем, які постали перед
людством. На даному етапі надзвичайно важлива компетентнісна складова
якості освіти. Мова йде про необхідність проектування компетентнісно
спрямованої освіти.
На думку багатьох науковців, дослідників цієї проблеми, освіта є
системоутворюючим чинником в організації розвитку життєвої
компетентності. При цьому середня освіта, 12-річна середня школа
відіграватиме в цьому провідну роль.
У контексті компетентнісно спрямованої освіти необхідно вносити зміни у
функції навчального процесу у школі:
творче засвоєння певної суми «базових» знань має залишатись важливою
складовою навчально-виховного процесу;
разом із засвоєнням базових знань постає завдання навчити учня
самостійно оволодівати новими знаннями та інформацією, навчити
навчатися, виробити потребу в навчанні протягом життя;
навчати особистість використовувати здобуті знання у своїй практичній
діяльності – навчальній, професійній, громадсько-політичній, побуті та
ін.;
у навчально-виховному процесі утверджувати діяльнісний підхід,
перетворювати навчальну діяльність на органічне засвоєння знань як
методологію, базу, основу діяльності людини в різних сферах життя.
Найважливішою особливістю нових навчальних програм для загальноосвітніх
навчальних закладів є те, що вони укладені на основі Державного
стандарту базової та повної середньої освіти. У них ураховано
сьогоднішні державні вимоги до змісту й рівня навчальних досягнень
учнів. Зміст базових дисциплін спроектовано на очікувані результати
навчання, що дає можливість учителю більш цілеспрямовано та стратегічно
зорієнтовано організувати навчальний процес, проконтролювати його.
Програми 12-річної школи мають удосконалену структуру – розмежовано
зміст навчальної діяльності та вимоги до загальноосвітньої підготовки
учнів.
Нові програми для 12-річної школи з базових предметів (5-12-ті класи)
передбачають максимальну мінімізацію знань учнів, що відкриває
можливості значної активізації пізнавальної діяльності школярів та
усуває їх перевантаження. Особливістю побудованих програм для
загальноосвітніх навчальних закладів є поєднання особистісно
зорієнтованого, діяльнісного та компетентнісного підходів до навчання.
Це виключає шаблонний підхід у навчанні й вимагає від учителя значної
індивідуалізації, психологізації навчально-виховного процесу, умінь
розбудувати його з урахуванням даних постійної діагностики рівня
розвитку та навчальних досягнень учнів, мотивування їхньої навчальної
діяльності, забезпечення високого рівня самостійності.
Пропоновані програми дають можливість учителю самостійно варіювати
матеріал, творчо підходити до організації навчання учнів, широко
впроваджувати в навчально-виховний процес різні моделі активного
навчання.
В організації сучасного навчально-виховного процесу велику роль відіграє
мотивація вміння школярів. Мотивація учіння – одна з найскладніших
педагогічних проблем сьогодення. Мотивація – це процеси, що визначають
рух до поставленої мети, це фактори, які впливають на активність чи
пасивність поведінки.
Мотиваційними процесами, стверджують психологи, можна і треба управляти:
створювати умови для розвитку внутрішніх мотивів, стимулювати школярів.
Фактори, зовнішні в багатьох випадках, допомагають мотивувати школярів
(постійний контроль педагога із залученням батьків). Найчастіше до
такого стилю керівництва схиляються педагоги з авторитарним стилем. І
все ж для вирішення проблеми підвищення мотивації найважливіше розвивати
внутрішню мотивацію, уміло використовувати особистісні мотиви школярів,
і в першу чергу – пізнавальні, соціальні (самоповага, повага інших людей
тощо).
Надзвичайно важливо розвивати мотиви досягнення мети, намагання краще
вчитись, тому обов’язковою є організація такого навчально-виховного
процесу, де ставиться мета, якої треба досягти. Тобто на кожному уроці
під час вивчення теми чи розв’язання проблеми має бути націленість на
результат, який дозволяє учням переживати успіх у діяльності.
Правильно, якщо вчитель не буде обмежуватись контролем результату, а
навчатиме операційному контролю, в основі якого: самооцінка,
співставлення зі зразком, взаємоперевірка, опора на план, схему,
таблицю, самостійний вибір різного рівня складності завдань, складання
індивідуальних планів, засвоєння теми (предмета) тощо.
Для підвищення мотивації навчальної діяльності важливим є домінування
якісної змістової оцінки, коли аналізуються досягнення школяра чи
помилки. Важливо не забувати, що коментар оцінки, навчальних досягнень –
обов’язковий стимул до навчання. Але можливо це лише тоді, коли дається
обґрунтований об’єктивний аналіз успіхів, невдач, труднощів.
В Україні накопичено багато нових психолого-педагогічних розробок,
спрямованих на подальше вдосконалення системи освіти.
Однак в умовах модернізації освіти керівникам шкіл, педагогам не слід
«ганятися» за педагогічної модою. Як показує практика, еклективне
застосування педагогічних новацій призводить до перевантаження дітей.
Що тут важливо?
1. Особистісна орієнтація освіти.
2. Комплексна гуманізація навчально-виховного процесу, що передбачає
перш за все створення сприятливої психологічної атмосфери для розвитку
дитини.
Для вирішення цих перспективних завдань надзвичайно важливо на
методичних рівнях продовжити роботу з вивчення й осмислення сутнісних
основ навчальних програм і підручників. Необхідно усвідомлювати, що нові
навчальні програми побудовані на принципах розвивального навчання й
базуються на деяких абсолютно нових принципах навчання, серед яких є:
принципи дитиноцентризму – у значенні уваги до конкретної дитини з її
сутнісними характеристиками;
принцип взаємозв’язку навчання, виховання й розвитку;
комунікативно-діяльнісний принцип;
соціокультурний принцип;
принцип поліфункціональної освіти;
принцип практичної спрямованості навчання;
принцип компетентнісно спрямованої освіти.
Компетентнісно спрямований навчально-виховний процес має бути
максимально зорієнтований на формування самодостатньої особистості.
Для цього в минулому треба залишити авторитарну педагогіку,
суб’єкт-об’єктний тип взаємовідносин між учнем і вчителем.
f
h
h
ю особою, а вчитель – його партнером у навчанні й розвитку.
Навчально-виховний процес повинен базуватись на психолого-педагогічному
проектуванні розвитку кожного учня, на суб’єкт-суб’єктних відносинах
учасників навчання.
У новому навчальному році є всі підстави для посилення формування
самодостатньої особистості. Важливо звернути особливу увагу на
інтегрований курс у початковій школі «Я і Україна». Цей предмет допоможе
школярам цілеспрямовано розглядати себе як Я-особистість у
взаємозв’язку, взаємозалежності з іншими компонентами світу в системах:
Я-Я; Я-інша людина, колектив; Я-суспільство; Я-світ.
У 5-6-х класах предмети «Етика» та «Основи здоров’я» теж покликані
посилити особистісну орієнтацію навчання.
Для педагогів, які викладають ці предмети, важливо усвідомити сутність і
значущість цих дисциплін, побудувати навчально-виховний процес на основі
розгортання різних видів діалогічних форм, організації комунікативного
самопізнання учнів, самоконтролю.
Тому важливим завданням методичних служб залишається проблема формування
комунікативної компетентності самих педагогів як одного з основних
показників професіоналізму.
Треба зазначити, що в педагогічному процесі багатьох навчальних закладів
сьогодні гідне місце посідає метод проектів.
І. Єрмаков, один з авторів практико-зорієнтованого посібника «Проектне
бачення компетентнісно спрямованої 12-річної середньої школи»,
стверджує, що «…метод проектів є одним із провідних засобів
перетворення школи навчання у школу життя, оволодіння учнями навичками
планування власної діяльності, навичками вибору засобів і шляхів її
здійснення, формування та активізації життєвого досвіду учнів.
Діяльність за проектом допомагає учню включитись в активну соціальну
дію… Проект – це результативна дія».
Дійсно, робота над проектами увійшла у практику шкіл області й посіла
чільне місце. Тому зупинятись на змістовному аспекті цієї діяльності не
будемо, відзначимо лише позитивне:
участь у проектній діяльності розвиває в дітей життєві навички та
функціональні компетенції;
метод проекту розвиває пізнавальний інтерес;
можливість використання різних форм роботи – дискусії, вивчення
літератури, збір інформації, виконання ролей «керівників» і «підлеглих»,
діалог;
забезпечує практичне використання знань, зв’язок із життєвим досвідом
дітей;
дозволяє успішно використовувати та реалізовувати дослідницькій підхід у
навчанні.
Отже, метод проектів – надзвичайно актуальна проблема як для вчителів,
так і для методичних служб. Тому шляхи розв’язання цієї проблеми
висвітлюються в методичних рекомендаціях методистів з базових дисциплін
нашого інституту. Маємо надію, що читачі журналу звернуть на це увагу й
організують свою діяльність з метою осмислення даної проблеми та
розробки науково-методичного забезпечення.
Безперечно, час ставить нові вимоги до якісної освіти. У чому їх
новизна?
Новизна визначається, перш за все, тим, що академічні знання стають усе
менш важливими показниками якості освіти, їм на зміну приходять такі
показники, як стійкість мотивації пізнання, здатність до самоосвіти,
усвідомлення необхідності освіти впродовж усього життя.
Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи, Національна
доктрина розвитку освіти України вказують на необхідність формування в
підростаючого покоління сучасного світогляду, розвиток творчих
здібностей і навичок самоосвітнього наукового пізнання, самоосвіти та
самореалізації.
Виведення особистості на шлях самоосвіти, формування життєвої
компетентності є досить складною проблемою.
Ми виділяємо самоосвітню компетенцію як одну з важливих складових
життєвої компетентності, яка являє собою систему здібностей і
здатностей, що забезпечують особистості можливість успішно вирішувати
життєві завдання, успішно здійснювати свою життєдіяльність у всіх її
проявах і життєтворчість.
Саме в рамках життєвої компетентності як цілісного утворення надзвичайно
важливо орієнтувати школярів на розвиток уміння постійно самонавчатися,
самостійно здобувати нові знання, самостійно формувати нові вміння та
навички й учитись упродовж життя.
Особливе місце належить початковій освіті. Слід зазначити, що початкова
школа поступово стає діяльнішою, творчою як для вчителів, так і для
учнів.
До найважливіших результатів початкової освіти належить оволодіння
молодших школярів умінням самостійно вчитися. Це вміння в сучасній
дидактиці визначається як ключова компетентність школярів, яка
формується на міжпредметному змісті й передбачає посилену увагу до
практичного засвоєння знань, умінь на рівні самостійного застосування в
різних навчальних ситуаціях.
Одним із висновків моніторингових досліджень якості освіти в межах
регіональної програми та моніторингу на комплексному тесті, який
пропонувало Міністерство освіти і науки України, є пошук нових підходів
до визначення якості роботи вчителя – не через предметні досягнення
учнів, а через їх уміння самостійно мислити, відбирати засвоєні знання,
знати, де і як їх можна застосовувати.
Реалізація регіональної Програми з формування самоосвітньої компетенції
учнів забезпечила досягнення відповідних результатів:
розроблена модель управлінського супроводу процесу організації
самоосвіти школярів, модель різнобічної діяльності учня в режимі
моніторингу самоосвітньої діяльності та модель вивчення рівня
сформованості самоосвітньої компетенції школярів;
створена та впроваджується Програма формування самоосвітньої компетенції
учнів з 1-го по 12-й клас;
розроблена достатньо ефективна система роботи вчителя із
соціально-психологічної стимуляції розумового, особистісного й духовного
зростання учня засобами самоосвіти;
започатковано роботу науково-методичної лабораторії з проблеми
«Формування самоосвітньої компетенції учнів у процесі навчання». При
лабораторії працює обласний консалтинговий центр, що забезпечує
методичну підтримку інноваційних проектів, вивчення та впровадження
перспективного педагогічного досвіду.
З означеної проблеми в рамках регіональної програми «Моніторинг якості
освіти» здійснюються довготривалі педагогічні моніторингові дослідження.
Це дає можливість знати реалії, визначати проблеми, які існують у
навчальних закладах у процесі організації самоосвіти школярів,
створювати необхідні умови для мотивації самоосвітньої діяльності учнів,
індивідуалізації цього процесу.
Моніторингові дослідження забезпечують вирішення таких завдань:
1. Відслідкування результатів упровадження програми формування
самоосвітньої компетенції школярів.
2. Організація колективної діяльності учнів і вчителя на основі
відслідкувань.
3. Координація діяльності педагогів для забезпечення наступності
початкової основної та старшої школи у формуванні самоосвітньої
компетенції учнів.
4. Планування системи управлінських дій, спрямованих на відслідкування
та розвиток самоосвітніх умінь школярів, переходу від зовнішнього
управління до самоврядування.
5. Розробка інструментарію для моніторингу та програмно-методичного
забезпечення процесу формування самоосвітньої компетенції школярів, у
тому числі і для системи курсової перепідготовки кадрів.
Регіональна програма впровадження компетентнісно зорієнтованого підходу
в навчально-виховний процес, розроблена інститутом у 2005 році, дозволяє
надати нашій діяльності з проектування компетентнісно спрямованої
12-річної школи більш системного характеру. У розробці життєвої
компетентності взагалі та самоосвітньої діяльності зокрема маємо успішно
поєднати дидактико-психологічні підходи з методичними можливостями.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
