.

Єдність і взаємозв\’язок завдань виховання дошкільників (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
241 2667
Скачать документ

Реферат на тему:

Єдність і взаємозв’язок завдань виховання дошкільників

Усі складові частини виховання дітей дошкільного віку в педагогічному
процесі здійснюються в єдності. Людина не розвивається і не виховується
за окремими напрямами. Як у теорії, так і на практиці неможливо виділити
сфери впливу того чи іншого аспекту виховання на розвиток людини. Платон
стверджував: «Ніхто не стає хорошою людиною випадково». Усі складові
частини виховання об’єднані перш за все метою. Фізичне, розумове,
моральне, трудове, естетичне виховання мають загальну спрямованість —
формування повноцінної особистості дитини, розвиток її індивідуальності,
підготовку до навчання в школі. Як зазначав К. Ушинський, єдиних
виховних рецептів не буває і не може бути, і неможливо знайти хоча б
один педагогічний засіб, у якому б не було шкідливих і корисних сторін і
який не міг би дати в одному випадку корисних результатів, в іншому —
шкідливих, у третьому — ніяких. Тому педагог має ретельно вивчати
природу своїх вихованців, обставини їх виховання, педагогічні теорії й
на цій основі виробити собі позитивну мету виховання, йти до неї,
керуючись набутими знаннями і власною розсудливістю.

Кожен виховний засіб впливає на всі аспекти розвитку особистості дитини.
Плануючи і організовуючи будь-який педагогічний захід, важливо
передбачити всі можливі результати з метою всебічного виховання. Однак
не можна змушувати дитину до конкретної діяльності, не зважати на її
стан, інтереси і потреби. «Беззмістовне керівництво особистістю дитини
ніколи не минає без серйозних наслідків і позначається іноді на всьому
її житті», — стверджував П. Лесгафт. Вдумливий педагог обов’язково має
враховувати всі чинники і обставини виховного процесу, вікові,
індивідуальні особливості, інтереси й потреби дітей.

У взаємозв’язках фізичного, розумового, морального, трудового,
естетичного виховання виникають нові його можливості. Йдеться передусім
про такі виховні напрями:

— патріотичне виховання. Спрямоване на виховання любові до Батьківщини,
рідного народу, в дусі миру і взаєморозуміння з іншими народами;

— екологічне виховання. Має на меті формування основ екологічної
культури дитини, навичок природоохоронної діяльності;

— економічне виховання. Покликане прищеплювати повагу до результатів
праці дорослих, розвивати бережливе ставлення до часу, знарядь праці,
формувати вміння планувати власну трудову діяльність, свої доходи,
раціонально їх використовувати;

— статеве виховання. Його завданнями є формування усвідомленого
ставлення до своєї та протилежної статі, навичок відповідної поведінки,
ознайомлення з елементами статевої гігієни.

Кожен напрям виховання має свої завдання, засоби і методи, які
реалізуються в контексті головних складових частин виховання (фізичного,
розумового, морального, трудового, естетичного). Наприклад, формування
екологічної культури починається з прилучення дитини до світу природи в
процесі її раціонального виховання, завдання якого полягає в
ознайомленні дошкільників з навколишнім світом. Виховання любові,
гуманного ставлення до живого, в тому числі до об’єктів природи, є
завданням морального виховання тощо.

Багато є спільного в засобах і методах виховання. Наприклад, головний
засіб патріотичного виховання (ознайомлення дітей із сім’єю, родом,
рідною країною) має спільність із засобами морального виховання, у
системі якого в ознайомленні з найближчим для дитини оточенням полягає
виховання гуманних почуттів.

Отже, всі складові частини виховання можуть бути успішно реалізовані
лише в єдності та взаємозв’язку. Особистість дитини — не сукупність
окремих якостей, а єдине ціле, елементи якого, взаємодіючи, утворюють
неповторну індивідуальність.

Необхідність забезпечення взаємозв’язку напрямів виховання визначила
поняття системи виховання.

Система виховання — сукупність взаємопов’язаних цілей і принципів
організації виховного процесу, методів і прийомів поетапної реалізації у
межах певної соціальної структури (сім’ї, дитячого садка, школи, вузу,
держави).

Головна ознака системи — її впорядкованість. А. Макаренко наголошував на
тому, що ніякий засіб неможливо розглядати як окремо взятий від системи;
він не може бути визнаний ні поганим, ні добрим, якщо розглядається
окремо від інших, від цілого комплексу педагогічних засобів.

Загалом, системний підхід до виховання передбачає: двосторонню взаємодію
вихователя і дитини; спрямованість на гармонійний розвиток особистості;
єдність змістовної та процесуальної складових виховного процесу;
взаємозв’язок усіх його структурних елементів (мети, змісту, засобів і
методів); реалізацію розвитку, навчання і виховання дитини.

Єдність завдань і складових частин виховання не означає, що внаслідок їх
використання всі діти будуть однаковими. У кожній особистості
поєднуються загальні та індивідуальні риси. З цього приводу С. Русова
зауважувала, що індивідуальність не має бути «придушена
загальнолюдськими інтересами: ні, кожна дитина усім дошкільним
вихованням виробляє з себе суцільну, незалежну, активну особу з
піднесеним почуттям добра і міцною волею задля дійсною красою
позначеного життя».

Початок XXI ст. ознаменований утвердженням концепції полікультурного
виховання, яке передбачає адаптацію людини до різноманітних цінностей в
умовах співіснування різнорідних культур, орієнтацію на діалог культур
тощо. У світлі цього важливим завданням виховання дітей дошкільного віку
в усьому світі є виховання у дусі миру. У межах одного з проектів
Всесвітньої організації з дошкільного виховання (ОМЕР) у 1982 р. було
окреслено такі його напрями:

— формування позитивного і дружнього ставлення до навколишнього світу;

— розвиток самостійності та формування навичок взаємодії з іншими
людьми;

— виховання у дусі діалогу, підготовка до діалогічного спілкування;

— виховання почуття національної належності;

— виховання міжнародної солідарності. Важливим завданням є виховання
толерантності у

ставленні до різних людей (різного віку, хворих, інвалідів), різних
етнічних, релігійних і соціальних угруповань. Наприклад, у США створено
навчальні програми попередження виникнення у дітей соціальних
стереотипів і вивчення культурного розмаїття на основі притаманної
дошкільнятам допитливості та безпосередності поведінки.

Глобальною проблемою людства нині є проблема екологи навколишнього
середовища. Урбанізація, зростання промислового виробництва зі
шкідливими для здоров’я людини наслідками, недбале ставлення до природи,
коли людина забуває, що вона сама є її складовою, висувають на передній
план завдання виховання екологічної культури, починаючи з раннього віку.
Екологічне виховання у промислово розвинутих і густонаселених країнах
світу (США, Японії, Німеччині та ін.) має своїм завданням виховання
раціональної, доцільної, правильної поведінки дітей не лише в природі, а
й у повсякденному житті (культура ведення домашнього господарства, збір
сміття, оздоровлення природного середовища, доцільне використання води
та ін.). У Данії, наприклад, з метою захисту людини від впливу міського
середовища створена концепція лісового дитячого садка, в якому діти
вчаться жити в природі.

У ранньому віці дитина починає усвідомлювати, що вона є хлопчиком або
дівчинкою, що її належність до певної статі є незворотною, постійною, на
все життя, тобто вона набуває первинної статевої ідентичності. На цю
пору припадає початок її статевого виховання — засвоєння знань про
взаємини статей, формування культури статевої поведінки. Суть його
полягає у делікатному поясненні відмінностей у будові чоловічого і
жіночого організмів, опануванні елементарних навичок статевої гігієни, у
формуванні статевотипізованої (властивої представникам певної статі)
поведінки, а також толерантного ставлення до представників протилежної
статі.

У дошкільному дитинстві розпочинається етап вторинної статевої
ідентифікації, тобто усвідомлення свого соціального призначення як
чоловіка або жінки і відповідної поведінки в сім’ї, суспільстві. У цьому
процесі особливої актуальності набуває проблема гєндерного виховання —
засвоєння дитиною знань про соціальні особливості буття статей. Ідеться
про розкриття дитині того, що чоловіки і жінки різняться між собою не
тільки за біологічними ознаками, а й за особливостями виконання ролей у
сім’ї та суспільстві. При цьому вихователі мали б з перших днів
наголошувати на рівній суспільній цінності чоловіків і жінок (принцип
тендерного паритету), тобто рівних їхніх правах і обов’язках, рівній
відповідальності у сім’ї, суспільстві й одне перед одним.

Очевидно, певної уваги заслуговує ідея виховання дітей на принципах
андрогінії — поєднання в індивіді жіночих (фемінних) і чоловічих
(маскулінних) соціальних властивостей, що передбачає допомогу дитині в
усвідомленні та прийнятті своєї статевої належності, опануванні й
реалізації відповідних до неї соціальних ролей, а також опануванні
багатьох соціальних ролей, не обумовлених статевою належністю дитини.
Йдеться про те, що хлопчики не повинні цуратися багатьох справ, які за
традиційним розподілом соціальних ролей вважаються «жіночими», а
дівчатка повинні виховувати в собі здатність до успішного функціонування
у сферах, в яких домінують чоловіки (бізнес, політика тощо). Усе це, на
думку багатьох учених, стимулює всебічний розвиток особистості, сприяє
максимальній її реалізації у сім’ї та суспільстві, гармонізує суспільні
відносини.

В опануванні цією проблематикою педагогові доведеться долати певні
когнітивні (пізнавальні), психологічні бар’єри, виявляти необхідні такт,
гнучкість і делікатність. Попри неоднозначне ставлення до цієї проблеми
в науці й громадській думці, відвертатися від неї не слід, оскільки це є
однією із тенденцій розвитку сучасної цивілізації.

Важливим напрямом є правове виховання дітей, яке полягає у прищепленні
їм елементарних правових знань, формуванні найпростіших навичок правової
поведінки. Відомі педагоги К. Вентцель, Я. Корчак ще у 30-ті роки XX ст.
запропонували декларації прав дитини, в основу яких поклали її право
бути тим, ким вона є, — право на індивідуальність, людську гідність,
життя, свободу і щастя. Нині прийнято багато міжнародних угод про права
дитини, що регламентують обов’язки держави, батьків і вихователів
стосовно дітей, вимагають виокремлення особливого напряму у вихованні,
спрямованого на усвідомлення дитиною своїх прав і обов’язків. На
необхідність цієї роботи вказано ЮНЕСКО у 1974 році.

Правове виховання передбачає ознайомлення дітей дошкільного віку зі
змістом їхніх прав, розвиток критичного ставлення до спроб їх порушити
(використання авторитарного стилю спілкування, приниження гідності).
Водночас у них повинно утверджуватися усвідомлення, що, реалізуючи свої
інтереси, не можна ігнорувати інтереси інших; що стосунки людей
регулюються нормами моралі і права, які необхідно знати і яких слід
дотримуватися; що свобода — це не вседозволеність, а усвідомлена
поведінка і діяльність у конкретному правовому полі.

Пов’язаним із правовим вихованням є виховання у дітей здатності
запобігати небезпеці та насильству. Цьому має сприяти безпечна
організація оточення дитини, дозування впливу всього, що може створити
загрозу її здоров’ю. З цією метою її знайомлять з поведінкою у кризових
ситуаціях (пожежа, повінь, буря тощо), у транспортних засобах, під час
самостійного перебування вдома і на вулиці, зі способами вирішення
конфліктів, захисту від фізичного і морального насильства, в тому числі
у сім’ї.

Важлива роль у вирішенні виховних проблем відводиться взаємодії педагога
і дитини, оскільки успіх виховання значною мірою залежить від того, хто
вводить дитину в життя. Термін «педагогічна взаємодія» найповніше
відображає взаємну активність педагога і дитини. Педагогічна взаємодія —
це єдність педагогічного впливу, його активного сприйняття та власної
активності дитини. Саме педагогічна взаємодія забезпечує самовиховання
особистості як результат виховного впливу на дитину. Обов’язком
вихователя є довіра до того, що дитина вміє, віра у її можливості,
створення умов для цікавої діяльності, розвитку інтересів і здібностей,
стимулювання вільного вибору, підтримка самостійної поведінки, прагнення
зрозуміти те, що дитину по-справжньому хвилює, чому вона так поводиться,
чого прагне. Саме педагог має бути для дитини еталоном демократичної,
незалежної і гідної людської поведінки. У виховній роботі батьки і
педагоги повинні забезпечити дитині гармонійний розвиток, не позбавляючи
її права на особисте життя, підтримуючи в ній щастя дитинства.

Час дошкільного дитинства є найоптимальнішим для розвитку особистості
дитини, кожен рік якого є важливою сходинкою її зростання, що дало
підстави назвати його «золотою порою життя». У цьому віці дитина
особливо потребує повноцінного спілкування з дорослими і однолітками,
можливості самовияву, задоволення потреб, турботи про її щастя.
Досягнуть успіху у вихованні ті батьки і педагоги, які гуманно, терпляче
і вміло пов’язують вирішення завдань виховання дитини з її розвитком.

Література

Базовий компонент дошкільної освіти в Україні. — К., 1999.

Богуш А. М., Лисенко Н. В. Українське народознавство в дошкільному
закладі. — К., 2002.

Болтарович 3. Традиції сімейного виховання // Народна творчість та
етнографія. — 1993. — № 2.

Буре Р. С., Островская Л. Ф. Воспитатель и дети. — М., 2003.

Вільчковський Е. С. Критерії оцінювання стану здоров’я, фізичного
розвитку та рухової підготовленості дітей дошкільного віку. — К., 1998.

Вільчковський Е. С. Теорія і методика фізичного виховання дітей
дошкільного віку. — Л., 1998.

Венгер Л. А., Пилюгина Э. Г., Венгер Н. Б. Воспитание сенсорной культуры
ребенка от рождения до 6 лет. — М., 1988.

Виховання дошкільників в праці / За ред. 3. Н. Борисовой — К., 2002.

Воспитание гуманных чувств у детей / Под ред. Л. Н. Проколиенко, В. К.
Котырло. — К., 1987.

Денисенко Н. Впровадження програми з валеології // Дошкільне виховання.
— 1998. — № 9.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта.
— 1993. — № 44—46.

Дитина: Орієнтовний зміст виховання і навчання дітей 3—7 років у дитячих
закладах. — К., 1992.

Єфименко М. М. Театр фізичного виховання та оздоровлення дошкільників. —
К., 1995.

Запорожец А. В. Проблемы развития психики // Избранные психологические
труды. — М., 1986.

Киричук О. В. Філософія освіти і проблеми виховання // Нові технології
навчання. — К., 1997.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

Комарова Т. С. Изобразительное творчество дошкольников в детском саду. —
М., 1984.

Коментар до Базового компонента дошкільної освіти в Україні / Наук, ред.
О. Л. Кононко. — К., 2003.

Кононко О. Л. Стратегічна мета виховання — життєва компетентність дитини
//Дошкільне виховання. — 1999. — № 5.

Концепція безперервної системи національного виховання. — К., 1994.

Концепція дошкільного виховання в Україні. — К., 1993.

Концепция дошкольного воспитания. — М., 1989.

Котляр В. Ф. Изобразительная деятельность дошкольников. — К., 1986.

Котырло В. К. Развитие волевого поведения у дошкольников. — К., 1971.

Малятко: Програма виховання дітей дошкільного віку. — К., 1999.

Нравственно-трудовое воспитание детей в детском саду /Под ред. Р. С.
Буре. — М., 1987.

Основы дошкольной педагогики /Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой.
— М., 1980.

Островська Л. Ф. Виховання культури поведінки дошкільників. — К., 1975.

Парамонова Л. А., Протасова Е. Ю. Дошкольное и начальное образование за
рубежом. — М., 2001.

Підкурганна Г. Дитяча творчість. Програма та методичні рекомендації з
художнього розвитку дітей дошкільного віку. — К., 2001.

Плохій 3. П. Виховання екологічної культури дошкільників. — К., 2002.

Поніманська Т. І. Моральне виховання дошкільників. — К., 1993.

Приходько Ю. С. Формування позитивних взаємин у дитячому колективі. —
К., 1987.

Проколієнко Л. М. Формування допитливості у дітей дошкільного віку. —
К., 1979.

Проскура Е. В. Развитие познавательных способностей дошкольника. — К.,
1985.

Про дошкільну освіту: Закон України — К., 2001.

Про освіту: Закон України // Освіта. — 1991. — 25 червня.

Русова С. Ф. Ідейні підвалини школи // Світло. — 1913. — Кн. 8.

Сенсорное воспитание в детском саду. — М., 1981.

Сковорода Г. Пізнай у собі людину. — Л., 1995.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинський В. О. Серце віддаю дітям. — К., 1986.

Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике. — М., 1990.

Стрелкова Л. П. Уроки сказки. — М., 1990.

Ушинський К. Д. Про народність у громадянському вихованні // Вибрані
твори: В 2-х т. — Т. 1. — К., 1983.

Формирование взаимоотношений дошкольников в детском саду и семье. — К.,
1987.

Художественное творчество и ребенок. — М., 1972.

Чабовская А. П. Гигиена детей раннего и дошкольного возраста. — М.,
1989.

Шульга Л. М. Розвиток творчих здібностей дітей дошкільного віку на
заняттях з малювання. — К., 1995.

Эстетическое воспитание в детском саду. — М., 1985.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020