Дзвони Чорнобиля стогоном будять, щоб від нещастя весь світ вберегти!

 

23 роки тому 26 квітня о першій годині 26 хвилин на Четвертому
енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції сталася катастрофа,
яка з острахом сколихнула всю планету. Чорнобиль нагадав цілому світу,
що в самому серці Європи живе великий народ. Світ спочатку почув слово
“Чорнобиль”, а потім таке незвичне – “Україна”. А для багатовікової
історії України – Чорнобиль став ще однією трагедією в хронологї
духовного і фізичного знищення нації.

1986 рік – аварія на Чорнобильській АЕС назавжди залишиться в наших
серцях вічним болеем. Наслідки аварії страшні. Це мільйони людей, які
постраждали від радіації. Виведена з господарського обігу частина
території України під назвою “зона відчуження” – це сільськогосподарські
землі , лісові масиви та водоймища . Зона відчуження – злочинна, мертва
зона, яка охоплює 2712 кв.км . Для когось це можливо і “зона відчуження
”, а для нас це Батьківщина. Це відірваний від України і змордований
край Батьківщини. Це наша зона Національної трагедії. Повернімося в той
страшний квітень 1986 року…

Чи мислимо реквієм грати на руїнах? Чи мислимо ювілей святкувати на
поминках? Але доведеться зробити саме так. Бо ювіляр мертвий, він
загинув. Він загинув 20 років тому , його ім”я –Чорнобиль. Цього року
йому 816 років було б. Ровесник таких старовинних європейських міст:
Берн, Штутгарт, Віценбург, на 100 років старший, ніж знаменитий Роттер
Дам, старший, ніж Дрезден, Стокгольм і Амстердам. Лише трохи молодший
від Копенгагена . А, може, і не молодший бо це тільки літописна згадка
датується 1193 роком, насправді ж він, мабуть, існував ще до того .

З чим привітати іменинника? Які 816 іменних свічок поставити, якщо йому
спекли такий страшний іменний пиріг з такою смертельною начинкою від
всіх таких ядерних відходів, радіоактивного сміття та брухту могильників
, пекельних процесів розладу та розпаду сплюндрованих та поруйнованих
сіл його терновий вінець з колючого дроту зони.

Згори, з вертольота страшно дивитися на зону – це наша поліська атомна
Атлантида – це як моторошні візерунки смерті . Колись це був благодатний
край, які тут були села старовинні… Як вони гарно називались: Крива
Гора, Змолище, Красно, Залісся, Стоганівка, Товстий Ліс – у сіх їх
багато, зона велика. Це понад 3000 кв.км., це десятки колись квітучих
поліських сіл, а тепер на картах зони біля кожних з них в дужках “Не
жил. Не жил. Не жил ” Вони ж не напишуть мертві.

Але, мабуть, мало хто знає , що у мертвому місті є діючий храм єдине
пристанище для тих змучених душ, які жевріють ще по тих приреченх селах
– це Свято-Ільїнська церква. Вже вкотре врятована Чорнобильськими
людьми. І у війну, і після війни, і тепер до церкви сходьться прихожани
і приїзджають з навколишніх сіл. Це самотні старі люди , яких так
бездумно обізвали самоселами на їхній власній землі. Це аборигени
ядерних реакцій.

Стікають яблука, як сльози, як жалі.

А поруч… Там… Радіаційна зона –

Тавро синів поганих в мами на чолі.

Дерева летять від імені народу,

Який забув на рідній мові молитви.

Хвалились ми:”Не буде в роду переводу!”

А діждалися, бачиш! Яничар нових.

4)Ніхто не знає, що таке Чорнобиль –

Свідома дія це чи несвідома.

Та свідчить, що у себе ми не вдома.

Й що нікому у нас кричати:”Пробі!”

Ніхто не знає, що таке Чорнобиль.

5)Чорнобиль. Це земля, стежки якої заросли травами, якими ніхто не
ходить. Це слово сьогодні є символом горя, страждань, розорених людських
осель.

6)А 23 роки тому це було прекрасне українське містечко, як і сотні
інших. Навесні все потопало в яблуневому цвіті, а влітку тут любили
відпочивати кияни: збирати в лісах гриби і ягоди. Це було місто – сад .
Іноді його ще називали Припять – за назвою річки, що тут протікала.

7)Йшов 1971 рік, почалось будівництво АЕС. Місто швидко розбудовувалось,
відкривались школи, нові садки. А які сквери, парки, квіти були тут!
Наче у казці. Минали роки…

8)Стояла тиха весняна ніч. Ніщо не віщувало біди. Та саме в таку погожу
ніч 26 квітня 1986 року над Чорнобилем нависла страшна небезпека…

9)Ті, хто не спав тієї ночі, бачили, що над одним із блоків АЕС
спалахнуло дивне сяйво. Та ніхто й не міг подумати, що це і є смертельна
небезпека.

10)Зупинився плин мирного часу над Чорнобилем. Почалися страшні секунди,
хвилини, години. Усе змішалося: страх, і гнів, і горе. Не було часу
шукати винних, потрібно було рятувати живих. Адже наш народ вперше
зітхнувся зі страшною ядерною енергією, яка вийшла з-під контролю.

11)Жорстоку боротьбу з вогнем першими почали пожежники. Нечутна радіація
косила людей. Лікарі, рятуючи потерпілих, подали разом з ними.

12)Нарешті вогонь вдалося погасити. Та застався страшніший ворог для
усього живого – радіація. А боротися з нею не так вже й просто.

13)Коли вчені оцінили масштаби катастрофи, то дійшли висновку, що
потрібно висиляти усіх із найбільш небезпечної зони – 30 км навколо
станції.

14)Люди назавжди покидали свої домівки. Місце, де вони народилися,
виросли, все, що надбали, потрібно було покинути. Та деякі так і не
змогли цього зробити і всупереч усьому, залишилися там жити.

15)Метушня, сльози, розпач… Усі збиралися від’їжджати, забувши, що
завтра – Великдень…

16)Маруся із Прип’яті

До Пип’яті,

До Прип’яті

Ми поіменно припнуті

Руками наших рік.

До Київського моря

Росте горою гора

Марусин крик “Рятуйте!”і грому грізний крик.

Несла сльози пекучу, а думала, що воду…

Куди ж ти? Проти смерті – з відеречком води?

…А я ще сплю, не чую людини і народу,

а іще не бачу підступної біди.

Журбо моя! Зажуро. Ти сива, сиза, біла.. Ти чорний біль ТИ у мої крові …

А як Маруся бігла – і падала, і бігла, Бо там її синочки – живі чи не
живі?

Пливла мала сльозина високою водою, кривавилося небо край дужки із
відра… Коли із дому бігла – була ще молодою, Верталася додому – була уже
стара.

17)Дехто біг до могил рідних, щоб попрощатися. У вухах кожного билися
дзвони страшної Чорнобильської біди.

18)І повисла тиша в хаті —

Немає тут уже жильців.

Уже не буде більше свята,

Бабуся не спече млинців.

Вічність… Мертві села і живі кладовища. Парадокс для звичайного
людського життя та норма для вічності.

19)Загодили ліси і землю занедбали, поставили АЕС в верхів’ї трьох
річок. То хто ж ви є – злочинці, канібали? Ударив чорний дзвін і досить
балачок. В яких іще лісах ви забарложені? Що яничари ще занапастять? І
мертві, і живі, і ненароджені нікого вас довіку не простять.

20)Хто ж винен в цій трагедії? Одним словом не відповісти. Напевно, це
нелюди, які втратили пам’ять, які стали безвідповідальними повелителями
Землі.

21)Звучить пісня”Зона”(або заміна).

22)Прилетіли птиці навесні ,

Натомили у польоті крила,

Знову чути щебет і пісні,

А тривоги втримати несила.

23)Калинові гаї

Які тепер сумні ви!

Немов пісні мої ,

А де веселі співи?

Ішла колись весна

Квітучими гаями

З веселкою над нами…

А де ж тепер вона?

Калинові гаї,

Які ви невеселі,

Тут навіть солов’ї.

Змінили свої трелі.

24)Чи безпечні кущі і ліси,

Чи немає для життя загрози?

Слухаю пташині голоси,

А на очі напливають сльози.

25)Чорнобиль…

Мертва земля…

Трагедія усього людства.

26) Стогін Чорнобиля

Чуєте, люди?! Лунає над світом Стогін Чорнобиля дзвоном страшним… В
муках страждають дорослі і діти, — Мертвих забути нелегко живим! Бог Наш
Великий дав право всім людям – Хрест Свій Святий крізь життя пронести.
Дзвони Чорнобиля стогоном будять, щоб від нещастя весь світ вберегти.

27)Є чорне золото, є чорний хліб,

Є чорний лебідь і лебідка чорна,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все – таки Чорнобиль!

28)Є чорна хмара й чорний-чорний дим,

Година чорна і тюльпани чорні,

Та найчорнішим серед них усіх

Є все-таки Чорнобиль!

29)Є чорна Африка і чорний крук,

Він чорно-чорно-чорний,

Та найчорнішим серед них усіх,

Є все – таки Чорнобиль!

30)Переживши Чорнобиль, ми усвідомили, що щастя – це коли можна лягти в
пахучу траву, не боячись радіації; це чиста річка, у якій можна
скупатися, це усміхнені дитячі обличчя.

31)Ще назва є, а річки вже немає,

Усохли верби , вижовкли рови

І дика качка тоскно обминає

Рудиментарні залишки барви.

І тільки степ, і тільки спека, спека,

І озерявни проблиски скупі,

І той у небі зморений лелека,

І те гніздо лелече на стовпі.

…Куди ж ти ділась , річенько! Воскресни!

У берегів потріскались вуста.

Барвистих лук не знають твої весни,

І світить спина ребрами моста.

Стоять мости над мертвими річками,

Лелека зробить декілька кругів.

Очерети із чорними свічками

Ідуть уздовж колишніх берегів.

32)Мертва чорнобильська земля. Мертві і спустошені села. Вони нас
насторожують своїм мовчанням. Земля залишилась без своїх господарів і
винні в цьому самі люди. Залишились самотні подвір’я, стара груша,
стежка, хвіртка, якою безжалісно колихає вітер. Поскрипуючи, вона ніби
промовляє вже ніколи сюди не прийдуть господарі,не почуєш ти їхніх
веселих голосів. Тільки виє сумовита тиша і біль… Стоїть такий рідний
дім, та живе в ньому тільки відлуння людських голосів.

33) Дорога додому

Дорога додому,

Де ти – тільки гість.

Дорога додому,

Де ти – тільки вість

Із білого світу

Про білі світи

Дорога додому –

Іти – не дійти…

Дорога додому

Де прізвище роду

Написано біло

На чорних хрестах,

Де ймення батьків

Оживає в устах

Тіток і вітрів…

Дорога додому —

В коліно чорнозем.

Дорога додому

По генах Чорнобиль.

По серце – сніги,

По зіниці – зима…

Дорога додому —

І краю нема.

34)Колись в далекому Поліссі

Жила уся моя сім’я.

Там, на сосновому узліссі,

Найперше слово мовив я.

Сьогодні селище далеке,

Вже мертвим стало і чужим.

І навіть стомлені лелеки.

Минають дідусевий дім.

Вже котрий рік нудьгує хата,

Чекає нас з усіх доріг

Невже ніколи світле свято

Не ступить на її поріг

35)Допоки не сталось біди,

Допоки й річки були чисті,

Не вміли повітря і води

В селі шанувати і в місті

В минуле нема вороття,

Чорнобиль в страшній круговерті

Підтвердив: ціна їм – життя !

Всього що живе на планеті.

36)Уже ніхто не тішиться дощем,

Спішать прикрити голову і душу.

Бринить вода над золотим кущем,

А переляк струсне тебе, мов грушу.

Сміється вітер:

*

Це іще не все!

Ще він нам явить не одну загадку!

А серце шепче: може, пронесе?

А може, ще врятуємо хоч грядку,

Хоч клаптик від отих страшенних кіл.

Від чорних зон, від попелу, руїни

Для трав, дітей ,для білих рушників,

Та й назвемо знову – Україна!

Розсіяння древлян

“Не сумуйте , бо радість у Господі – це ваша сила ! Нам дзвонили услід
білі тіні колишніх церков. О, Полісся моє, о квітуча моя Палестина … Як
же тяжко нести без надій світу віру й любов.

Не повернемось ми, не почнемо садити городи,

Не візьмемось під жито розорювать глину важку,

Ліс твій влітку надто чорні чорниці родить,

Іскри з пекла самого переблискують у твоєму піску.

Не знайдемо перехистку …

Вдома в годину біди

Не заступлять ні хащі , ні примісячне ворожіння.

Древній роде древлянський,сховатись немає куди ,

Зло віків пронизало останні твої покоління .

Нас минали татари, бо тут болота і корчі ,

Козаки й гайдамаки по лісах переходили тільки.

Наче вітер над соснами – пролітали бунти , голодівки ,

Ми зірок не хапали , нам аби одяганка й харчі ,

Нам багато не треба …

А Бог наділяв так багато! закопати у землю сирую свій дар ,свій талан,

Побоялись хоч би втроє більше надбати,

То згубили ,що й мали : і ліси, і пісні , і туман.

Побредемогуртами, неначе вигнанці – євреї,

Та вони вже вертаються у заповідний край,

Ну а ми ? Чи ввійдемо у сади батьківщини своєї?

За дві тисячі літ чи очиститься чорнопоминна гора?

О, Полісся моє , о квітуча моя Палестина !

Білі хмари черемхи усміхаються звіддалини:

”Нам не можна тужить!”

Радість в Господі – це наша сила єдина!

Ми її у цвітінні понесемо крізь безлюдні віки.

38. Як грізне попередження була нам послана « Зірка Полин»: « Засурмив
третій янгол, і велика зоря стала з неба, палаючи як смолоскип. І стала
вона на третину річок та водні джерела. І ймення зорі тій «Полин» і
стала третина води, як полин, і багато людей повмирало з води, бо
згірчила вода».

Ця зоря застерігає нас: «Люди опамятайтеся, задумайтеся над усім ходом
цивілізації. Куди ж йдемо? Зробімо висновок, поки ще не пізно!

Лунає пісня « Історія « сл. В. Крищенка

муз. О. Гавриша.

Кажуть , час лікує рани. Хіба це правда? Просто біль відходить глибоко в
серце, освоюється там – і нікуди уже від нього не дінешся…

Прийди сама і стань … Постій по біля мене, Послухай мовчанку мою і –
помовчи, Із літом обміняся поглядом зиленим – І зрозумієш, чом душа моя
кричить. Постій лише … Я вслухаюсь в твій подих. Холодною рукю
доторкнусь плечей: Озветься трепетом гарячим дотик І болі ще лютіше німо
закричать.

Бо ми ще є, ще не старі – розумні й дужі,

Хоча давно притуплений в нас протестант…

Прийди і спонукай гукнути: — Не байдуже,

Яким народиться чорнобильський мутант!

Який? Який? — луна вже у селі безлюднім,

— Фізичний виродок? Чи богатир на зріст ?

Бо вже зросли на підлості та на облуді

Духовні покручі… Прийди , як благовість…

Діти Чорнобиля

Ось ми і виросли! Ми, діти чорнобиля ,

А під ногами в нас горить земля,

А сіре небо в коси сипе сіллю,

І трунком дихає дерев старих гілля .

Ось ми і виросли . І що нас чекає?

Річки — ногою в русло не ступить ,

Безмовний простір вранішнього гаю,

як вирізана з книги долі мить ?

Ось ми і виросли . Міста туманом давлять,

Розчавлюють бетоном і буттям ,

Фальшивий посміх скупої октави ,

Вривається в полуднне життя.

Ось ми і виросли

Нікому не потрібні .

Безгрішні в ницості і згамблені не раз .

Ми, діти ваші , зовсім не подібні

На образ тих , що скніли без образ .

Ось ми і виросли ,

У нас свої свої вже сім’ї .

Та стріху обминають голоби ,

І кожен день зростає чорне сім’я –

Відлуння в душах отаманих грибів.

Ось ми і виросли , Щоб подивитись в вічі

Тих , хто для нас домівки не зберіг .

І чуємо – ступає владно вічність

На зболений , знедолений поріг.

Спалах над Чорнобилем ніби висвітив своїм сяйвом добро і зло, розум і
дурість, щирість і фарисейство, співчутливість , і злорадство, правду І
брехню.

У час, коли разом із лихоліттям учорашніх догм намагаються знищити
одвічні людські цінності, зламати духовний хребет народу, в час облуди ,
порожніх балачок й цинічної гонитви за наживою є місце , де панує
чистота. Тут, у «зоні», все справжнє: патріотизм, доброта, порядність,
усмішки , гнів – усе непідробне . Тут немає постійного прагнення
піддоптати іншого під ноги, вхопити більше аніж спроможний перетравити
за коротке людське життя, нема нищення власної душі на догоду
сьогоднішнім потребам . Тут бережуть і здобувають найбільші цінності –
гідність і внутрішню свободу.Тут гріє гартована в атомному вогні Україна
– Україна майбутього.

Відзначення річниці Чорнобильської трагедії – це не свято, 26 квітня це
день, коли кожна людина повинна поставити перед собою питання : «Хто я?
Для чого живу на цьму світі ? Як живу ? Чим можу допомогти іншим людям?»

В лугах пишається калина,

Біжить по каменю вода,

За руку мати молода

Веде у світ малого сина.

Щебече,мов пташка, дитина,

Цвіте і сяє долина,

Але тривожна і сумна

Лежить під небом Україна .

Здається, ніби мирна днина,

Проте чорнобильська біда

Не проминула без сліда –

І гіркота тече полинна .

Передчуття терзають злі ,

І важче й важче повторити,

Що вічно будуть син і мати,

«І будуть люди на землі».

Сама природа зробила нам застереження : «Люди, не будуть байдужими,
жорстокими, беспечними! Пам’ятайте, що доля планети , доля всього
людства, наше майбутнє – у ваших руках!»

Думайте, люди! Думайте серцем й душею!

Нам і Хмельницьких АЕС не потрібно, ні Кримських.

Може ще мало калік на руках материнських?

То ж за яку наші діти страждають ідею?

Думайте, люди ! Думайте серцем й душею!

Хай не лінуються звивини нашого мозку!

Наше життя як краплини гарячого воску,

Тихо стікає в роззявлену чорну пащеку.

Сонце розбрату дійшло до свого апогею.

Думайте, люди! Думайте серцем й душею!

Лунають дзвони Чорнобиля.

Діти запалюють свічки і звертаються зі словами

— Б’ють тривожно Чорнобильські дзвони.

— Вони нагадують нам про страшнее лихо.

— Хай не повториться це ніколи.

— Нехай земля зацвітає навесні буйним цвітом.

— Нехай пахнуть трави співають пташки

— Нехай повертаються журавлі до рідної землі.

— Нехай кожен прийдешній день наповнює наші серця миром і спокоєм.

(Знову звучать дзвони)

Гріх перед Богом спокутувать будуть

Ті, хто порушив закони святі,-

Дзвони Чорнобиля стогоном будуть,

Щоб не було чорних днів у житті!

Стогін Чорнобиля спогадом – болем

Не затихатиме в наших серцях, —

Пам’ять про жертви не згасне ніколи!

Їй пломеніти в прийдешніх віках!

Боже великий, навічно єдиний,

В пісні – молитві до тебе іду:

Влий дух Святий, хай біль душі покине,

Хай спопелить Твоя Воля біду!

Пісня «Молитва за Україну»

Сл. О.Кониського , муз. М. Лисенка.

Похожие записи