Дзега Володимир Дмитрович,

директор

Степанівської ЗОШ І-ІІ ступенів

Драбівського району

Черкаської області,

вчитель-методист

Сьогочасні думки про національний дух і культуру,

або що таке Істина?

Наша школа вікнами до сонця… Слова місцевого поета Миколи Рудика стали
девізом життя Степанівської загальноосвітньої школи, що на Драбівщині.
Проблема щирості стосунків,відкритого спілкування педагога і вихованця
сьогодні є важливою і справді потребує обговорення у педагогічних колах.

Вже не один рік сільська школа «підшуковує» інноваційні стежини,
проводить експериментальну діяльність, змагається у нелегких потугах з
титанами освітнього процесу (як от міські школи) у праві на повноцінне,
а не меншовартісне існування, у можливостях надання якісних освітніх
послуг, у вихованні й навчанні учнів, здатних конкурувати на ринку
освітніх послуг. Партнерська взаємодія всіх учасників
навчально-виховного процесу – ось основа, «альфа й омега» діяльності
сільської школи. Учитель у нашій школі не є диктатором – він партнер,
товариш, який допомагає вихованцеві вмотивувати потребу здобуття знань.
Без мотиваційного елементу взаємодія може трансформуватись у
бездіяльність, або й авторитаризм.

I

I

i

>

D

j

l

? I

9 пострадянський період «синдром відчаю»: як вижити, чи не закриють
школу і не залишусь без роботи, коли отримаю гідну зарплату і не буду
тримати підсобне господарство, робота біля якого забирає весь вільний
час. Час пройшов, а проблеми залишились ті ж. Невже творити школу
–берегиню національного духу і культури, зможуть бідні, залякані люди.
Ні. Звичайно ні. Через те й національний дух і культура вивітрилися з
наших шкіл. Та чи й був він (той дух) взагалі?!

В державі Україна протягом майже двох десятиліть відсутня система
виховання національної ідентичності дитини, підлітка, юнака. Виховання в
учнів відчуття приналежності до української нації, сповідування
національної ідеї, творення молодої еліти, спорядженої духом
українського націоналізму – ось чого не вистачає сучасній школі. Немає
доктрини, яка б чітко конкретизувала виховні засади. Основні орієнтири
виховання, які запропоновані сучасній школі, виявились малоефективними.
Ідеологічна розпорошеність суспільства – це велике горе для освіти.
Безсмертна фраза «власть міняється» стала для школи страшним злом. Немає
у владних коридорах поваги до вчителя, ліплять із нього «слоників» в
надії, що він усе витримає.

Чи ж є сьогодні школа берегинею національного духу і культури? Хотілося
б у це вірити і можливо обмін думками освітян області допоможе зробити
якісь оптимістичніші висновки. Більшість учителів нашої школи взяли
участь у обговоренні питань, запропонованих модераторами
інтернет-семінару. Їхні думки розміщуємо на пропонованому сайті.

Похожие записи