Підготувала заступник
директора з виховної
роботи
Хлистунівського НВК
Дудник Ольга
Володимирівна
2009 рік
Анотація
Дана робота вміщує матеріали по використанню спадщини В.О.Сухомлинського
у навчально – виховному процесі. особлива увага приділяється питанням
формування духовного світу підростаючого покоління
Василь Олександрович Сухомлинський належить до найвидатніших постатей у
педагогіці. З його іменем поєднується дальший розвиток і піднесення
сучасної педагогічної науки
Багатюща самобутня спадщина В.О.Сухомлинського з плином часу привертає
все більшу увагу. Про педагогічні ідеї, систему навчання і виховання
підростаючого покоління, збагачену сільським учителем написані численні
наукові статті, книги.
В.О.Сухомлинський – педагог світового рівня, український просвітитель,
людина енциклопедичних знань. Він належить до педагогів , вислови яких
цитують як незаперечний доказ педагогічної думки.
Філософські роздуми педагога переконують, що в основі його діяльності –
глибокі знання і розуміння дитини, віра, надія, любов і повага до неї. У
подвижницькому житті і науково – практичній творчості гуманіста
провідною є система поглядів на людину, як на цінність.
Учитель творить людину. У справжнього вчителя – найважче і найрадісніше
життя, складна творчість. Він має володіти надзвичайно тонкими
інструментами, якими впливає на людську душу і які постійно удосконалює.
Як же допомогти учителеві розкрити свої здібності, як знайти і
реалізувати себе на освітянській ниві? І віднаходимо відповідь у його
праці «Сто порад учителеві», тобто сто творчих таємниць, якими має
володіти педагог.
На думку В.О.Сухомлинського, найважливіша таємниця та, що вчитель
готується до уроку все життя, його духовне життя – постійне збагачення
інтелекту.
Формування духовного світу молоді – одне із важливих питань
виховання.
Практика виховної роботи переконала, що сторона духовного
розвитку підростаючого покоління тісно пов’язана з життям, з розвитком
суспільства. Цю слушну думку розвивав у своїх творах В.О.Сухомлинський –
видатний педагог світового рівня, автор 36 монографічних праць і брошур,
понад 600 статей, близько 1200 художніх творів для дітей.
Найважливіші монографії українського просвітителя давно вже стали
настільними книгами тисяч і тисяч вихователів,дійовими помічниками
педагогів – практиків у розв’язанні багатьох складних питань навчально
– виховної роботи.
В.О.Сухомлинський завжди виступав поборником справді наукової
української народної педагогіки. Це педагог із самобутнім оригінальним
світоглядом і творчим почерком. У змістовних і майстерно написаних
творах просвітителя порушуються і розв’язуються животрепетні проблеми
виховання і навчання юних громадян українського суспільства. Дано
глибоко вмотивовані, перевірені багаторічним практичним досвідом
відповіді на питання, як треба виховувати дітей, підлітків, юнаків та
дівчат, щоб вони стали людьми, свідомими громадянами своєї держави.
Ще у 1969 році «Правда» писала: «Педагогічна праця
В.О.Сухомлинського дістала визнання в науці, відзначена найвищою
урядовою нагородою. І знаменно: він працює у співдружності ентузіастів.
Поруч з ним – учителі, захоплені колективним натхненням, яке сприяє
найкращому прояву індивідуальних якостей кожного… В.О.Сухомлинський
тісно зв’язаний з школярами всіх літ, для них він – старший товариш,
який щиро поділяє хвилювання дитинства і юності. Поважайте учня ! – така
перша заповідь, утверджувана директором і всім викладацьким колективом
Павлиської школи»
До найголовніших, найгрунтовніших творів педагога належать: « Як ми
виховували мужнє покоління», «Духовний світ школяра», «Праця і моральне
виховання», «Моральний ідеал молодого покоління» і особливо «Павлиська
середня школа» та «Серце віддаю дітям», у яких основна увага
приділяється формуванню духовності школяра.
Багатим джерелом творчості В.О.Сухомлинського була народна
педагогічна мудрість, найкращі виховні традиції суспільства. «Ми несемо
в народ, – писав Василь Олександрович, – світло знань науки. Народ –
живе, вічне джерело педагогічної мудрості. Якби у нас не було постійного
духовного спілкування з людьми, ми не могли б успішно вчити і виховувати
молоде покоління».
У своїх творах, а також у практичній навчально – виховній
роботі педагог часто використовував такі перлини творчості народу, як
прислів’я, приказки, народні афоризми, етичні повчання, задачі на
кмітливість. Вдало, яскраво переказував народні казки, думи, притчі,
легенди.
В.О.Сухомлинський не тільки закликав до пізнання особистості
дитини. У монографії «Духовний світ школяра» він на великому фактичному
матеріалі розглянув і проаналізував процес інтелектуального, морального,
естетичного формування людини в роки її дитинства, отроцтва і ранньої
юності.
На численних прикладах, якими сповнені майже усі твори педагога,
конкретно і яскраво розкрита психологія хлопчиків і дівчаток різного
віку і різних життєвих доль, схарактеризовані особливості розвитку
їхнього сприймання, мислення, почуттів, інтересів, прагнень, вольових
процесів. І, безперечно, однією з найважливіших рис творчості
В.О.Сухомлинського було тонке проникнення у душу юної людини, яка пізнає
світ і утверджує себе у ньому.
З цим тісно пов’язані думки педагога про мудру владу наставників дітей,
про вміння дорожити дитячим довір’ям, щадити беззахисність дитини, бути
для неї втіленням добра і справедливості – речі, без яких учитель може
стати хіба що наглядачем, але аж ніяк не вихователем. Особливий інтерес
викликають такі міркування В.О.Сухомлинського : не можна ідеалізувати
дітей , треба вже з перших днів шкільного навчання ставити перед ними
тверді, чіткі і ясні вимоги, передусім щодо культури поведінки. Проте й
не можна в усіх випадках розглядати, наприклад, дитячі пустощі як
зловмисне порушення порядку, дитячу неуважність як лінощі, дитячу
забудькуватість як недбайливість. Пустощі, неуважність, забудькуватість
– усе це завжди було, є і буде. Та з цього не випливає, що дитину треба
«ламати», замість того, щоб обережно, делікатно і водночас вимогливо
виправляти й спрямовувати її поведінку. Звертаючись до вчителів
В.О.Сухомлинський писав : « Які б грані людської волі і розуму, серця і
мудрості не відкривались у вашій особі перед дитиною: схвалення,
похвала, захоплення, гнів, обурення, осуд – кожна з цих граней повинна
відкриватися на фоні головного – поваги людської гідності , звеличення
Людини».
?
‚
„
?
c
1/4
?
‚
‚
„
†
?
?
?
?
c
, ігноруючи ступінь старанності, ретельності учня. Не можна
перетворювати оцінку на загрозу, пугало, як не можна й робити з неї
«пряник». За переконанням педагога, оцінка повинна окрилювати дитину,
бути, як правило, позитивним стимулом навчання ( особливо це стосується
молодших школярів) і ніколи – засобом покарання.
Для дітей, писав В.О.Сухомлинський , характерне світле, сонячне,
оптимістичне світосприймання. Дитячий оптимізм – це насамперед відчуття
радості життя. Не випадково педагог щедро розсипає в своїх творах слово
«радість» – радість пізнання, радість праці, радість навчальної
діяльності, радість творчості, радість спілкування з книгою, радість
відкриття, радість життя в колективі, радість творення добра людям… Це
повністю відповідає настановам видатних учителів В.О.Сухомлинського.
Найкраще виховання – є виховання радістю. Без радості, без того, що
А.С.Макаренко називав мажором у життєдіяльності колективу, не може бути
повноцінного розвитку дітей. Забуття цього, негуманний підхід до
вихованців, який убиває властиве їм переживання радості, є однією з
причин уповільненого розумового розвитку окремих дітей. Завдання
вихователя – добитися, щоб такі діти, позбавилися почуття своєї
«неповноцінності». Для цього треба завжди орієнтуватися на те позитивне,
що є в кожній дитині, бачити, берегти, зміцнювати все хороше в ній (
яким би незначним воно не здавалося), створювати умови для того, щоб і
найслабкіший учень переживав радість успіху і на цій основі з кожним
етапом навчання піднімався на вищу сходинку свого розвитку.
Гуманістичні переконання В.О.Сухомлинського невіддільні від його віри
в могутню силу виховання. Педагог не раз заявляв про свою непохитну
впевненість у тому, що немає жодної дитини, яка б не могла стати при
належних зусиллях вихователів людиною освіченою, моральною, працьовитою.
Віра в дитину, говорив він, – фундамент педагогічного оптимізму.
Але суть справи полягає не просто у виховуваності кожної людини. Цього
мало. Адже немає людей, зовсім нездібних, бездарних, безталанних.
«Духовне виховання виходить із такого дуже важливого принципу людяності:
немає людини, в якій не були б закладені задатки і можливості для того,
щоб вона проявила себе в житті, насамперед у творчій праці, неповторною,
самобутньою красою, талантом».
У житті, доводив педагог, не буде жодної нещасливої людини, якщо в
школі вихователь докопається до «золотої жилки» в кожному вихованцеві й
допоможе йому знайти себе. В.О.Сухомлинський рішуче дотримувався тут
думки А.С.Макаренка про необхідність такої системи виховання в
колективі, яка дає можливість кожній окремій особі розвивати свої
здібності, зберігати свою індивідуальність, йти вперед по лінії своїх
нахилів. Треба, за В.О.Сухомлинським , щоб кожний, буквально кожний
учень уже в роки дитинства, а особливо в роки отроцтва і юності, мав
свій улюблений предмет, улюблену працю, виявляв свої індивідуальні
нахили, здібності, постійно розвивав їх. Треба, щоб кожен учень піднявся
на свою маленьку вершину, досяг визначних, серйозних (для свого віку,
звісно) успіхів, став обов’язково у чомусь першим, служив у цьому
взірцем для інших. Учень безликий, учень невиразний, «сірий»,
безбарвний, хоча б він і був круглим відмінником, учень, якого ніщо не
хвилює і не захоплює, який з однаковою байдужістю учить математичні
формули і ліричні вірші, саджає дерево і точить на верстаті, – такий
учень не може не викликати у вихователів тривоги. «Далеко не кожен стане
ученим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено відкрити
порох , але майстром у своїй праці повинен стати кожний – це дуже
важлива умова всебічного розвитку особистості».
З усієї системи положень В.О.Сухомлинського про формування
духовної культури школярів випливає висновок: завдання нашої школи –
виховувати особистість, яка у будь – якій галузі корисної для
суспільства діяльності, здатна піднятися на найвищу сходинку
громадянськості.
Розгляд узятих в цілому праць видатного педагога нашої
сучасності незаперечно засвідчує: В.О.Сухомлинський був ідейним
однодумцем і послідовником А.С.Макаренка.
Сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і
задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і
інтересів у процесі активної діяльності. Джерелом духовного світу людини
є матеріальний світ, об’єктивна дійсність і, особливо, такі важливі її
сфери, як громадське життя людини, її соціальний і моральний досвід.
Духовне багатство людини – моральна спрямованість вищих форм
психічної діяльності, ідейність спонукань, інтересів, думок, поглядів,
переконань – визначаються характером, змістом, суттю громадського життя,
особистості, її взаєминами з іншими людьми, її роллю в трудовому житті
колективу.
Духовне багатство людини – один з найважливіших показників її
всебічного розвитку. Автор розглядає формування духовного світу людини в
тісному зв’язку як з її розумовим та фізичним , так і моральним та
естетичним розвитком.
Вирішальними умовами формування духовного світу людини є об’єктивні
умови її фізичного розвитку ( насамперед розвитку мозку), вплив
суспільної свідомості на свідомість індивіда, суспільна практика в
цілому. Від повноти використання цих факторів для виховного впливу на
особистість залежить ефективність виховання, ідейна спрямованість думок,
почуттів, переконань, світогляду людини.
Автор поклав в основу вивчення духовного світу школярів аналіз їхньої
діяльності у широкому розумінні цього поняття. Найбільш важливі,
звичайно, ті види діяльності, в яких внутрішні, духовні сили людини –
її розум, почуття, погляди, переконання, воля – спрямовуються на
перетворення світу, на створення і збільшення матеріальних цінностей
суспільства.
Завдання школи – забезпечувати умови для такої діяльності , сприяти
виявленню активних духовних сил людини.
Виховання духовних запитів та інтересів – це насамперед створення такої
обстановки, яка б сприяла розвиткові громадської, інтелектуальної,
творчої активності учнів. Від цього значною мірою залежить досягнення
найважливішої виховної мети школи.
Важливе значення для сучасної школи мають і думки О.В.Сухомлинського
про виховне значення казок у початкових класах. Він не уявляв навчання у
школі не тільки без слухання, а й без створення казки. Роль казки у
духовному розвитку наших вихованців багатофункціональна.
В.О.Сухомлинський не лише розкрив високу мудрість і життєстверджуючий
оптимізм казки, а й показав найраціональніші способи її використання у
процесі формування духовності школярів.
Ідеї В.О.Сухомлинського щодо формування духовного світу учнів втілюють
у своїй діяльності і сучасні педагоги та науковці. Особливо близькими
до них є творчі праці О.А. Захаренка. Дійти до кожного учня, «не
загубити» жодної дитини, дати кожній можливість розкрити все краще, що
закладене природою, сім’єю, школою – цій ідеї, ідеї самореалізації,
підпорядковані і роботи директора Сахнівської школи.
«Людина,- зазначав В.О.Сухомлинський,- народжується не для того, щоб
зникнути бзвісною пилинкою. Людина народжується, щоб лишити по собі слід
вічний». Так талановитий педагог залишив багатющу спадщину, цілий світ
педагогічних ідей, що їх з вдячністю використовують у своїй повсякденній
праці учителі, уважно вивчає вітчизняна, а також зарубіжна прогресивна
педагогічна наука.
Список використаних джерел
В.О.Сухомлинський. Вибрані твори у п’яти томах. К.»Радянська школа»,
1976. Т.1-5.
Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям. К.»Радянська школа», 1977
Захаренко О.А. Слово до нащадків. К.: СПД Богданова А.М.,2006
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
