Тема. Дивись, не забудь, людиною будь!
Мета: інформування учнів про моральні цінності, виховання почуттів
співпереживання, жалю, милосердя, співчуття, формування свідомого
ставлення до людських чеснот, показ величі та краси добра, виховання
справжньої людської радості – творення добра для інших.
Епіграф
Добро спішіть творити, люди,
Воно, як сонце, серце зігріва,
В добрі нам всім зручніше буде,
Без нього затишку нема.
Живіть, добро звершайте!
Та нагород за це не вимагайте! Хай оживає істина стара:
Людина починається з добра.
Учитель. Діти, ми будемо знайомитися з цією темою для того, щоб ви в
житті, в будь-якій ситуації знали, як себе поводити, щоб пам’ятали лише
ті добрі справи, які були зроблені для вас, щоб ви стали справжніми
людьми. А сьогодні я розповім вам про серце людини.
Жило на світі серце. Воно завжди було радісним, щасливим, добрим,
чуйним, сміливим… Та одного разу трапилась така пригода…
Катруся. Я дуже ввічлива і тихенька дівчинка!
Тільки не знаю, чого це на мене так сердяться в школі?
Та я ж не чіпаю нікого ніколи,
Ні з ким не сварюся, сиджу собі тихо,
А з цього виходить одне тільки лихо!
Оце я сказала – така в мене звичка,
Що в Галі, як мишачий хвостик косичка.
Що в Каті спідничка – неначе з рогожі,
Та ще й черевики на човники схожі.
Що в Тані волосся нечесане досі,
Що очі в Мар’янки маленькі та косі,
Що в зошиті Лесі самі тільки плями:
Напевне, бруднющими пише руками.
Я ж правду кажу їм… І що тут такого?
Та я ж не чіпаю ніколи нікого.
Сиджу собі тихо і в школі, і вдома,
І чом вони сердяться всі, невідомо!
Та й не винна я, що не вони, а я… я… я… найкраща в світі!
Дідусь. Дівчинко! Ати впевнена, що правду кажеш?
Катруся. Я завжди правду кажу. У мене цієї правди стільки набралось…
Хочете, й вам розповім.
Падав дощик з лимонаду,
І надворі стало сухо…
У сусідки вчора з печі
Раптом азбука упала,
З’їла м’ясо, з’їла сало,
А тим часом до вечері!
Два ведмеді – шусть у двері!
У ставку пірнала качка
Та й втонула неборачка.
Правда, правда!
Так і сталось!
Сто пожежних тут зібралось,
Воду решетом носили,
Наловили риби сили!
Дідусь. Що ти кажеш? В’януть вуха!
Катруся. Хто не вірить, хай не слуха! Та й як мені можна не вірити? Я ж
найрозумніша, найправдивіша дитина в усьому світі!
1 дівчинка. Катрусю, пішли, поженемо гусей до річки!
Катруся. Ще спіткнуся, я боюся!
Пожену гусей на річку-
Замочу свою спідничку.
А вона у мене найновіша!
2 дівчинка. То пішли хоч до кринички,
Принесем мерщій водички!
Катруся. Доки воду донесу –
Загублю свою красу.
1 дівчинка. Що ж, прощай!
Коли так, то вибачай!
Нехороша в тебе вдача:
Чепурна ти, а ледача.
2 дівчинка. Недарма про тебе слава,
Що пишається, як пава.
Та один у пави хист:
Розпускати вміє хвіст.
Катруся. І чого я їм не люба?
І чого напали всі?
Ну й нехай я буду пава!
Тільки б гарна та яскрава!
Щоб як я розкину пір’я.
Аж горіло все подвір’я.
Дідусь. Не хвались, дитино, нехай тебе інші похвалять.
Катруся. Та я! Та я! Я – одна така. Я – найкраща. Тільки я!
Дідусь. Ой – ой – ой! Чи не забагато ти «якаєш»? Будь обережною!
Учитель. Після слів Катрусі на серці почали з’являтися плями: образа,
неправда.
– Діти, як ви гадаєте, чому сваряться дівчатка? (Катруся образила
дівчаток, ранила словом. Їм боляче).
– Яке може бути слово? (Слово може бути ніжне, ласкаве, добре, тепле,
холодне, зле, мудре, лагідне).
– Які ви знаєте прислів’я про слово?
Прислів’я про слово
Удар забувається, а слово пам’ятається.
Слово не стріла, а глибше ранить.
Наймогутніша зброя — слово.
Гірше болить від язика, як від ножа.
Тисячу раз пожалієш, що сказав, а раз, що змовчав.
Словами — наче листом стеле, а ділами — наче голками коле.
Їж пиріг з грибами, держи язик за зубами.
Слово — не полова, язик — не помело.
Вода все змиє, крім лихого слова.
Учитель. Що ми порадимо Катрусі?
Хлопчик. Будь лагідною, ввічливою! Не ображай однокласників! Нехай же
думки твої завжди будуть чистими і ясними, а слова добрими і розумними.
Учитель. Катрусю, а ну ж попроси у дівчаток пробачення. Помирися з
дівчатками.
Катруся. Ну, добре! Я більше так не буду.
Мирись – мирись і більше не сварись.
Учитель. А це хто до нас завітав?
Баба Яга. Я Баба Яга – Кістяна нога!
Кого хочеш я провчу, в своїй ступі розтовчу!
Наймиліший мені звук –
Цюк – цюк – цюк,
Цюк – цюк – цюк!
Темний ліс – це мій дім.
Не дозволю ходити у нім.
Там добро я заховала,
Щоб людина ніколи
Його більше не мала.
Учитель. Яке серце має Баба Яга? (Зле).
– На серці з’явилася ще одна пляма – злість.
Дівчинка.
Сьогодні Маринка
Уроків не знала.
Домашнє завдання
В Галинки списала.
Зі школи додому
Вернулись дівчатка,
І тут повторилось
Усе в них спочатку.
Удома Маринка
Отак міркувала:
– Сьогодні в Галинки
Уроки списала.
Чого ж я завдання
Робити спішу?
І завтра в Галинки
Уроки спишу.
Галинка ж удома
(
*
Z
^
’
*
\
^
’
Отак міркувала:
-Сьогодні Маринка
У мене списала.
Чого ж я завдання
Робити спішу?
Його у Маринки
Я завтра спишу.
А ранком у школі
Зустрілися двоє.
Спочатку дівчатка
Зраділи обоє.
Та стала Маринка
Галинку питати:
– Чи можна іще раз
У тебе списати?
Галинка у сльози:
– От бачиш, яка ти,
Я думала в тебе,
Сьогодні списати..!
До дошки учителька
Їх запросила
І порівну двійку
На двох розділила.
Учитель. На серці з’явилася ще одна пляма: лінь.
Хлопчик.
Два хлопчики маленьких
За іграшку новеньку,
Почали сперечатися,
Хто першим буде гратися.
Сварилися годину
Хлоп’ята за машину.
А потім як зчепилися,
То не на жарт побилися.
Андрій штовхнув Сергійка,
Сергій вкусив Андрійка.
Попадали в болото
Й боролися в нім доти,
Аж поки пес кудлатий
Не став на них гарчати.
Страшенно він сердитий,
Коли сваряться діти.
Заклякли з переляку
Маленькі розбишаки.
Бо навіть і дорослих
Лякають зуби гострі.
І припинили бійку
Сергійко і Андрійко.
Так іноді гарчання,
Слугує вихованню!
Учитель. На серці з’явилася нова пляма: скупість. Подивіться, яким стало
серце. Воно покрилося плямами. А ви хочете мати таке серце?
Дівчинка. А я маю співуче серце. І хочу, щоб від моїх пісень всім було
весело.
(Пісня «Весела пісенька»)
Хлопчик. Я маю щедре серце.
Ще всі навколо міцно сплять.
Та пекар вставати встиг.
Аби духмяним калачем
Ти смакувати зміг.
Наш кухар, ніби боровик,
Надів біленьку шапку.
Готує нам він холодник
І запікає бабку.
Смачний у кухаря пиріг,
Чудова каша манна.
Він дбає про здоров’я всіх-
Йому й подяка наша!
Хлопчики. Ми маємо сміливе серце.
Ми веселі моряки,
Мандрувати мастаки,
Дуже любим ми пригоди.
Не боїмся непогоди.
А щоб вдало мандрувати,
Треба м’язи розвивати!
(Танець «Яблучко»)
Дівчинка. Я маю поетичне серце.
Твори добро
Ти усміхнися небу,
усім, хто біля тебе:
і братику й сестричці,
і сонечку й травичці.
Люби усіх довкола,
удома та у школі,
і ця любов із неба
повернеться до тебе.
Прощай дрібні образи
і помирись одразу.
Хто вміє всім прощати,
сильнішим здатен стати.
Твори добро, дитино,
і у твоїй родині
воно знайде домівку
віднині і довіку.
Дівчинка. А я хочу мати старанне серце, як у Наталочки з пісеньки.
(Пісня «Наталочка – читалочка»)
Вчитель. Я розповім вам про любляче серце.
Легенда «Материнська любов – найсвятіша»
У матері був єдиний син — дорогий, ненаглядний. Душі в ньому мати не
чула. По краплинці збирала росу для вмивання, иайтоншим шовком вишивала
сорочки. Виріс син — ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої
краси, Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху,
зненавиділа. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А
потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона
чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей
серце і спали на вогні».
Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини, Каже він
матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо… А не послухаю—піде від
мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, сину, роби так, як велить
серце».
Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище.
Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла
жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив
долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на
повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви
листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого
місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у
вогонь покладеш…»
Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в груди матері,
облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його
так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною
була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина
радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати
і притисла кучеряву голову до грудей.
Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не
вернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими.
То ж не даремно кажуть у народі: материнська любов — найсвятіша!
Хлопчик.
Не говори про доброту,
Коли ти нею сам не сяєш,
Коли у радощах витаєш,
Забувши про чужу біду.
Бо доброта не тільки те,
Що обіймає тепле слово.
В цім почутті таке основне,
Яке з глибин душі росте.
Коли її не маєш ти,
То раниш людяне в людині.
Немає вищої святині,
Ніж чисте слово доброти.
Учитель. Виженемо, діти, зло з наших сердець. І щоб воно ніколи не
поселялося в наших душах. Хай зло залишиться тільки на папері й не живе
серед нас.
Ось і зацвіло наше серце правдою, любов’ю, добром, щедрістю, чуйністю.
Нехай же кожен із вас має таке серце. І щоб на ньому ніколи не
з’являлися плями.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter