Тема. Дивись, не забудь, людиною будь!

Мета: інформування учнів про моральні цінності, виховання почуттів
співпереживання, жалю, милосердя, співчуття, формування свідомого
ставлення до людських чеснот, показ величі та краси добра, виховання
справжньої людської радості – творення добра для інших.

Епіграф

Добро спішіть творити, люди,

Воно, як сонце, серце зігріва,

В добрі нам всім зручніше буде,

Без нього затишку нема.

Живіть, добро звершайте!

Та нагород за це не вимагайте! Хай оживає істина стара:

Людина починається з добра.

Учитель. Діти, ми будемо знайомитися з цією темою для того, щоб ви в
житті, в будь-якій ситуації знали, як себе поводити, щоб пам’ятали лише
ті добрі справи, які були зроблені для вас, щоб ви стали справжніми
людьми. А сьогодні я розповім вам про серце людини.

Жило на світі серце. Воно завжди було радісним, щасливим, добрим,
чуйним, сміливим… Та одного разу трапилась така пригода…

Катруся. Я дуже ввічлива і тихенька дівчинка!

Тільки не знаю, чого це на мене так сердяться в школі?

Та я ж не чіпаю нікого ніколи,

Ні з ким не сварюся, сиджу собі тихо,

А з цього виходить одне тільки лихо!

Оце я сказала — така в мене звичка,

Що в Галі, як мишачий хвостик косичка.

Що в Каті спідничка — неначе з рогожі,

Та ще й черевики на човники схожі.

Що в Тані волосся нечесане досі,

Що очі в Мар’янки маленькі та косі,

Що в зошиті Лесі самі тільки плями:

Напевне, бруднющими пише руками.

Я ж правду кажу їм… І що тут такого?

Та я ж не чіпаю ніколи нікого.

Сиджу собі тихо і в школі, і вдома,

І чом вони сердяться всі, невідомо!

Та й не винна я, що не вони, а я… я… я… найкраща в світі!

Дідусь. Дівчинко! Ати впевнена, що правду кажеш?

Катруся. Я завжди правду кажу. У мене цієї правди стільки набралось…
Хочете, й вам розповім.

Падав дощик з лимонаду,

І надворі стало сухо…

У сусідки вчора з печі

Раптом азбука упала,

З’їла м’ясо, з’їла сало,

А тим часом до вечері!

Два ведмеді – шусть у двері!

У ставку пірнала качка

Та й втонула неборачка.

Правда, правда!

Так і сталось!

Сто пожежних тут зібралось,

Воду решетом носили,

Наловили риби сили!

Дідусь. Що ти кажеш? В’януть вуха!

Катруся. Хто не вірить, хай не слуха! Та й як мені можна не вірити? Я ж
найрозумніша, найправдивіша дитина в усьому світі!

1 дівчинка. Катрусю, пішли, поженемо гусей до річки!

Катруся. Ще спіткнуся, я боюся!

Пожену гусей на річку-

Замочу свою спідничку.

А вона у мене найновіша!

2 дівчинка. То пішли хоч до кринички,

Принесем мерщій водички!

Катруся. Доки воду донесу –

Загублю свою красу.

1 дівчинка. Що ж, прощай!

Коли так, то вибачай!

Нехороша в тебе вдача:

Чепурна ти, а ледача.

2 дівчинка. Недарма про тебе слава,

Що пишається, як пава.

Та один у пави хист:

Розпускати вміє хвіст.

Катруся. І чого я їм не люба?

І чого напали всі?

Ну й нехай я буду пава!

Тільки б гарна та яскрава!

Щоб як я розкину пір’я.

Аж горіло все подвір’я.

Дідусь. Не хвались, дитино, нехай тебе інші похвалять.

Катруся. Та я! Та я! Я — одна така. Я — найкраща. Тільки я!

Дідусь. Ой — ой – ой! Чи не забагато ти «якаєш»? Будь обережною!

Учитель. Після слів Катрусі на серці почали з’являтися плями: образа,
неправда.

— Діти, як ви гадаєте, чому сваряться дівчатка? (Катруся образила
дівчаток, ранила словом. Їм боляче).

— Яке може бути слово? (Слово може бути ніжне, ласкаве, добре, тепле,
холодне, зле, мудре, лагідне).

— Які ви знаєте прислів’я про слово?

Прислів’я про слово

Удар забувається, а слово пам’ятається.

Слово не стріла, а глибше ранить.

Наймогутніша зброя — слово.

Гірше болить від язика, як від ножа.

Тисячу раз пожалієш, що сказав, а раз, що змовчав.

Словами — наче листом стеле, а ділами — наче голками коле.

Їж пиріг з грибами, держи язик за зубами.

Слово — не полова, язик — не помело.

Вода все змиє, крім лихого слова.

Учитель. Що ми порадимо Катрусі?

Хлопчик. Будь лагідною, ввічливою! Не ображай однокласників! Нехай же
думки твої завжди будуть чистими і ясними, а слова добрими і розумними.

Учитель. Катрусю, а ну ж попроси у дівчаток пробачення. Помирися з
дівчатками.

Катруся. Ну, добре! Я більше так не буду.

Мирись — мирись і більше не сварись.

Учитель. А це хто до нас завітав?

Баба Яга. Я Баба Яга — Кістяна нога!

Кого хочеш я провчу, в своїй ступі розтовчу!

Наймиліший мені звук –

Цюк — цюк — цюк,

Цюк — цюк — цюк!

Темний ліс — це мій дім.

Не дозволю ходити у нім.

Там добро я заховала,

Щоб людина ніколи

Його більше не мала.

Учитель. Яке серце має Баба Яга? (Зле).

— На серці з’явилася ще одна пляма — злість.

Дівчинка.

Сьогодні Маринка

Уроків не знала.

Домашнє завдання

В Галинки списала.

Зі школи додому

Вернулись дівчатка,

І тут повторилось

Усе в них спочатку.

Удома Маринка

Отак міркувала:

— Сьогодні в Галинки

Уроки списала.

Чого ж я завдання

Робити спішу?

І завтра в Галинки

Уроки спишу.

Галинка ж удома

(

*

Z

^

*

\

^

Отак міркувала:

-Сьогодні Маринка

У мене списала.

Чого ж я завдання

Робити спішу?

Його у Маринки

Я завтра спишу.

А ранком у школі

Зустрілися двоє.

Спочатку дівчатка

Зраділи обоє.

Та стала Маринка

Галинку питати:

— Чи можна іще раз

У тебе списати?

Галинка у сльози:

— От бачиш, яка ти,

Я думала в тебе,

Сьогодні списати..!

До дошки учителька

Їх запросила

І порівну двійку

На двох розділила.

Учитель. На серці з’явилася ще одна пляма: лінь.

Хлопчик.

Два хлопчики маленьких

За іграшку новеньку,

Почали сперечатися,

Хто першим буде гратися.

Сварилися годину

Хлоп’ята за машину.

А потім як зчепилися,

То не на жарт побилися.

Андрій штовхнув Сергійка,

Сергій вкусив Андрійка.

Попадали в болото

Й боролися в нім доти,

Аж поки пес кудлатий

Не став на них гарчати.

Страшенно він сердитий,

Коли сваряться діти.

Заклякли з переляку

Маленькі розбишаки.

Бо навіть і дорослих

Лякають зуби гострі.

І припинили бійку

Сергійко і Андрійко.

Так іноді гарчання,

Слугує вихованню!

Учитель. На серці з’явилася нова пляма: скупість. Подивіться, яким стало
серце. Воно покрилося плямами. А ви хочете мати таке серце?

Дівчинка. А я маю співуче серце. І хочу, щоб від моїх пісень всім було
весело.

(Пісня «Весела пісенька»)

Хлопчик. Я маю щедре серце.

Ще всі навколо міцно сплять.

Та пекар вставати встиг.

Аби духмяним калачем

Ти смакувати зміг.

Наш кухар, ніби боровик,

Надів біленьку шапку.

Готує нам він холодник

І запікає бабку.

Смачний у кухаря пиріг,

Чудова каша манна.

Він дбає про здоров’я всіх-

Йому й подяка наша!

Хлопчики. Ми маємо сміливе серце.

Ми веселі моряки,

Мандрувати мастаки,

Дуже любим ми пригоди.

Не боїмся непогоди.

А щоб вдало мандрувати,

Треба м’язи розвивати!

(Танець «Яблучко»)

Дівчинка. Я маю поетичне серце.

Твори добро

Ти усміхнися небу,

усім, хто біля тебе:

і братику й сестричці,

і сонечку й травичці.

Люби усіх довкола,

удома та у школі,

і ця любов із неба

повернеться до тебе.

Прощай дрібні образи

і помирись одразу.

Хто вміє всім прощати,

сильнішим здатен стати.

Твори добро, дитино,

і у твоїй родині

воно знайде домівку

віднині і довіку.

Дівчинка. А я хочу мати старанне серце, як у Наталочки з пісеньки.

(Пісня «Наталочка — читалочка»)

Вчитель. Я розповім вам про любляче серце.

Легенда «Материнська любов – найсвятіша»

У матері був єдиний син — дорогий, ненаглядний. Душі в ньому мати не
чула. По краплинці збирала росу для вмивання, иайтоншим шовком вишивала
сорочки. Виріс син — ставний, гарний. Одружився з дівчиною небаченої
краси, Привів молоду дружину в рідну хату. Незлюбила та свекруху,
зненавиділа. Боялася мати показатися невістці на очі, сиділа в сінях. А
потім у сарай переселилась. Але й це не заспокоїло жорстоку. Каже вона
чоловікові: «Коли хочеш, щоб я жила з тобою, убий матір, вийми з грудей
серце і спали на вогні».

Не здригнулася душа сина: так зачарувала його врода дружини, Каже він
матері: «Наказала мені дружина вбити вас, мамо… А не послухаю—піде від
мене». Заплакала мати й відповідає: «Ну що ж, сину, роби так, як велить
серце».

Пішов син з матір’ю в діброву, наламав сухого хмизу, розпалив вогнище.
Убив матір, поклав серце на жар. Спалахнув сучок, тріснув, полетіла
жаринка, ударила в обличчя синові, обпекла боляче. Скрикнув той, закрив
долонею обпечене місце. Стрепенулося серце материнське, що горіло на
повільному вогні, прошепотіло: «Синочку мій рідний, тобі боляче? Зірви
листок подорожника, ось росте біля вогнища, приклади до обпеченого
місця. А до листка подорожника приклади серце материнське… Потім у
вогонь покладеш…»

Заридав син, схопив гаряче материнське серце, уклав його в груди матері,
облив пекучими сльозами. Зрозумів він, що ніхто й ніколи не любив його
так гаряче й віддано, як рідна мати. І такою величезною й невичерпною
була любов материнська, таким всесильним було бажання бачити сина
радісним і безтурботним, що ожило серце, загоїлася рана. Підвелася мати
і притисла кучеряву голову до грудей.

Осоружною стала йому дружина-красуня, не міг він повернутися до неї. Не
вернулася додому й мати. Пішли вони вдвох степами широкими.

То ж не даремно кажуть у народі: материнська любов — найсвятіша!

Хлопчик.

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу біду.

Бо доброта не тільки те,

Що обіймає тепле слово.

В цім почутті таке основне,

Яке з глибин душі росте.

Коли її не маєш ти,

То раниш людяне в людині.

Немає вищої святині,

Ніж чисте слово доброти.

Учитель. Виженемо, діти, зло з наших сердець. І щоб воно ніколи не
поселялося в наших душах. Хай зло залишиться тільки на папері й не живе
серед нас.

Ось і зацвіло наше серце правдою, любов’ю, добром, щедрістю, чуйністю.
Нехай же кожен із вас має таке серце. І щоб на ньому ніколи не
з’являлися плями.

Похожие записи