.

Дитячо-юнацька організація (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
129 1546
Скачать документ

Дитячо-юнацька організація

Ранок краще починати з бадьорої та веселої музики, посмішки й ранкової
зарядки.

Не забудьте провітрити приміщення!

Не забудьте задати настрій на день, завести дітей.

Не варто грати в «заколисливі» чи «сидячі» ігри.

Остаточне пробудження відбувається години через дві.

Уранці людина дуже чутлива та сприйнятлива до всього.

День

Це дуже плідний час для творчої діяльності, однак…

Після їжі потрібний невеликий (15-30 хвилин) відпочинок, також цей час
не можна займати активним рухом, можна пограти в сидячі ігри.

Після 1-1,5 години варто змінити вид діяльності, провести
фізкультхвилинку тощо.

У задушливому приміщенні знижується розумова активність.

Обговорення краще розбити на кілька маленьких шматочків.

Чим різноманітніша діяльність, тим менше людина втомлюється.

Вечір

Спостерігається зниження активності.

Для будь-якого виду діяльності потрібний гарний настрій.

Підготовка до сну.

Готуватись до сну треба починати заздалегідь, тоді відбій пройде швидко
й без проблем.

Для створення спокійної атмосфери треба приблизно за одну годину
закінчити всі спортивні ігри, гучні розваги та пограти у спокійні ігри,
поговорити про що-небудь по душах. На зборах ця атмосфера створюється на
вечірній «свічці».

На «свічці» не рекомендується співати «дуже гучні» пісні, голосно
розмовляти. Для неї підійдуть спокійні пісні.

Після закінчення «свічки» треба спробувати зберегти спокійний настрій
без біганини та криків.

Після відбою краще почитати книгу (казки), поспівати задушевні пісні, не
треба вступати в жодні дискусії.

Усі проблеми, які виникли, краще вирішувати вранці на свіжу голову
(ранок вечора мудріший).

Пам’ятка організаторам поїздки (зборів)

1. Починати пошук бази не менше ніж за два місяці.

2. Надрукувати запит керівникам можливих баз із чітким викладом потреб.

3. Повісити оголошення для набору рядових учасників (не менше ніж за два
тижні).

4. Визначити заздалегідь тематику днів, указати її при наборі учасників.

5. Продумати та виготовити: подарунок «базі»; вимпел зборів; значок
зборів.

6. Підготувати індивідуальні інформсторінки для учасників (їжа, одяг,
література, спорядження, дати та час подій).

7. Виготовити запит до залізничних кас туди та назад.

8. Договір із базою (по можливості).

9. Довідки на всіх учасників для пільгового проїзду, екскурсій.

10. Спорядження: відео й фото; музично-звукове забезпечення; аптечка;
канцтовари, костюми, інша техніка (комп’ютери, ксерокси тощо); символіка
ЧК; матеріали для творчих справ і тематичних днів.

Кілька думок про підготовку до справи

Кращий експромт той, котрий заздалегідь підготовлений!

Оформлення (плакати, гасла, значки, музика тощо).

Інформація (оголошення, агітгрупи, листівки тощо).

Обладнання (меблі, декорації, техніка тощо).

Їжа – хто готує та звідки вона береться.

Приміщення (домовленість з адміністрацією, хто забирає все наприкінці).

Джерела матеріалів (книги, відео, аудіо).

Оцінка – хто оцінює, за якими критеріями.

Учасники (скільки їх приблизно буде, які групи учасників можна виділити,
хто організує яку групу).

Проведення (які етапи справи, хто який етап проведе, як етапи пов’язані,
чим зайнята кожна група учасників на кожному етапі).

Нагородження (грамоти, призи).

Історія (фото, відео).

Щоб іншим завидно стало (фотогазета, газета, матеріали для літопису).

Аналіз (коли обговорюємо, хто бере участь в оцінці, що і як пройшло, що
могло бути краще та як цього домогтись, що більше всього запам’яталось).

Розподіл роботи (хто за яку частину відповідає).

Алгоритм складання плану роботи

Визначити, на який час складається.

Внести «червоні» дні (державні свята).

Визначити, які заходи будуть проходити в дані дні.

Визначити учасників.

Визначити відповідальних за підготовку.

Внести свята колективу (день народження школи, останній дзвоник тощо).

За підсумками складання плану роботи розробляється календарний план, до
якого входять: строки заходів, їх назва, учасники та відповідальні.
Справи різного рівня в календарному плані можна розфарбувати різними
кольорами: державні свята – червоним кольором, свята колективу – жовтим,
інші – різними відтінками зеленого (для малят – салатовим, для
старшокласників – темно-зеленим і т. д.). Також можна на заходах
намалювати їх емблеми.

Типи «свічок». Пам’ятка інструктору

«Розкажи мені про себе» – традиційна «свічка», проводиться на початку
зміни. На ній діти розповідають один одному про себе те, що вважають за
потрібне. Тому, хто розповідає, можна поставити запитання, але
відповідати на нього чи ні – вирішує оповідач.

Розпочинати цю «свічку» краще з пари пісень, далі йде розповідь
інструктора про цю «свічку», проводиться «свічка», розповідається про
те, як ми зазвичай закінчуємо «свічки», після чого «свічка»
закінчується.

«Розкажи мені про мене» – традиційна «свічка», проводиться наприкінці
зміни, на ній кожний вибирає собі деяку кількість дітей (це залежить від
часу, але зазвичай трьох), які розповідають цій людині свої думки про
неї, також можуть висловитись і всі бажаючі.

Починати цю «свічку» краще теж із 1-2-х пісень, що створять сердечну
атмосферу, далі йде розповідь інструктора про цю «свічку», проводиться
«свічка», розповідається про майбутній день, як правило, дні від’їзду,
інструктор підбиває підсумок зміни: «Ось і закінчилась ця зміна…».

Екстрена «свічка» – збирається ЧК або інструктором, за вимогою будь-якої
людини із загону в будь-який зручний час. Людина, котра вимагала
організувати «свічку», ставить перед загоном будь-які запитання, причому
ці запитання можуть стосуватись як усього загону, так і її особисто, і
загін вирішує поставлене запитання. Не слід використовувати цю «свічку»
без вагомих причин. Людина, з ініціативи якої скликали цю «свічку», несе
відповідальність за її важливість, про все це варто розповісти дітям на
початку зміни. Однак, у разі потреби, інструктор може навіть порадити
дитині скликати таку «свічку». Ця «свічка» дуже складна, і ставитись до
неї необхідно з особливою увагою.

Щовечірня «свічка» – на ній проводяться рефлексія й аналіз дня.
Проводить її, як правило, ЧК. Також на ній вирішуються організаційні
питання: вибори ЧК, пропозиції на загальну «свічку», оцінка дня. Акцент
на «свічці» варто робити на аналізі, а не на рефлексії – це більш
змістовно. На початку зміни варто сказати, що на такій «свічці» людина,
яка її готує, мусить відповісти на такі запитання: що було добре й чому?
Що варто змінити та чому? Варто звернути увагу дітей на аргументацію –
без неї аналізу не буде.

Щовечірня «свічка» – дія, в якої є початок і кінець. Закінчувати її
можна піснею загону та колективним гасінням «свічки», словами типу:
«Нехай завтрашній день буде хорошим» і т. д. Починати варто з пісень для
створення атмосфери й зі слів типу: «Ось пройшов ще один день», це
допоможе дітям пригадати минулий день, відчути його завершальну стадію.

Діяльність педагогів в організації

Природно, що дитяче цілепокладання трохи відрізняється від цілей і
задач, які ставили перед собою керівники організації. Важливо
відзначити, що поняття «керівництво» для дітей досить умовне. Тобто в
дитини немає (і не повинно виникати) відчуття, що нею керують, тому роль
дорослих в організації особлива. Це роль старшого товариша, порадника. В
організації дорослих називають інструкторами.

Педагогічна мета організації

Усебічний розвиток особистості дитини, одержання потрібних знань і
відпрацьовування навичок, що не охоплені шкільною програмою, соціальна
адаптація та психокорекція дітей.

Основні принципи педагогічної роботи:

розвиток потреб дитини, орієнтованих на досягнення педагогічної мети
організації;

відкритість структури організації;

соціальна спрямованість діяльності.

Соціальна спрямованість організації

Діяльність «Острова» охоплює рівень додаткової освіти та спрямована на
розвиток й освіту дітей середнього та старшого шкільного віку.
Забезпечення дозвілля молодшим школярам через педагогічну діяльність
старших остров’ян.

Методики

«Система чергування традиційних доручень» Іванова;

навчання нетрадиційним дисциплінам (прикладна медицина, туризм,
театральні спеціальності, основи журналістики й видавничої діяльності);

різновікові загони;

система «чергових командирів»;

система профільних загонів;

колективна рефлексія діяльності;

розробка рольових і ділових ігор;

розвивальні «інтенсиви» (табори та збори).

Зупинимось на основних підходах до педагогічної діяльності більш
докладно.

Колективно-орієнтований та особистісно зорієнтований підходи в роботі
педагогічного колективу. Важливо не плутати підхід до педагогіки з
підходом до роботи педагогічного колективу, тому що
колективно-орієнтований підхід до педагогіки має на увазі досягнення
педагогічних цілей за допомогою формування колективу й використання його
як інструменту для розвитку особистості дитини. А особистісно
зорієнтований підхід має на увазі створення суб’єкт-суб’єктних відносин
між дитиною та дорослим, урахування її індивідуальних особливостей.

Однак далі мова йтиме про підходи саме до роботи педагогічного
колективу, а не до педагогіки як такої.

Колективно-орієнтований підхід засновано на створенні колективом
педагогів певної педагогічної ситуації, що дає дитині право вибору своїх
дій у даній ситуації. Відповідно ситуація повинна будуватись таким
чином, щоб найбільш імовірні варіанти вибору дитини сприяли досягненню
однієї з педагогічних цілей.

Особистісно зорієнтований підхід засновано на передачі особистісного
досвіду педагога дитині. Формування в дитини життєвих принципів, форм
поведінки та поглядів на основі поваги дитини до педагога, його
особистого прикладу. Для адекватного вибору (або синтезу) підходу
необхідно провести порівняльну характеристику даних підходів.

Достоїнства колективно-орієнтованого підходу

Педагогічну ситуацію простіше створити колективними зусиллями, а не
поодинці.

Наявність взаємного контролю дій педагогів.

Розвиток педагогів за рахунок змінюваності кадрів і передачі досвіду від
старших молодшим (за допомогою вливання в готову систему педагогічних
ситуацій).

Безболісна зміна керівництва, педагогічного складу, відхід окремих
педагогів.

Більш якісне, у порівнянні з особистісно зорієнтованим підходом,
урахування індивідуальних особливостей дитини.

Формування потреб дитини, її життєвих принципів, форм поведінки та
поглядів, не асоційоване з конкретною ситуацією (особистістю) та
проектується на весь навколишній світ.

Недоліки колективно-орієнтованого підходу

Уповільнене досягнення результатів у порівнянні з особистісно
зорієнтованим підходом.

Необхідність високої кваліфікації педагогів при формуванні педагогічних
ситуацій.

.

8UL

3/4

Слабке врахування індивідуальних особливостей дитини при формуванні
педагогічної ситуації, спрямованої на колектив дітей, і великі витрати
життєво-часових ресурсів при формуванні ситуації, спрямованої на
конкретного індивіда (однак дані витрати менше, ніж при особистісно
зорієнтованому підході).

Необхідність існування згуртованого колективу педагогів-однодумців, які
чітко усвідомлюють роль кожного з них і колективу в цілому.

Достоїнства особистісно зорієнтованого підходу

Прискорене досягнення результатів.

Більше глибоке розуміння та довіра серед дітей, між дитиною та
педагогом.

Недоліки особистісно зорієнтованого підходу

Великий ступінь помилки педагога, тому що послаблено зовнішній контроль.

Формування потреб дитини, її життєвих принципів, форм поведінки та
поглядів залежить тільки від моральності та компетентності конкретного
педагога.

Асоціативний зв’язок моделі поведінки, а також поглядів і принципів з
особистістю педагога (не проектуються на навколишній світ).

При зміні обстановки велика ймовірність виникнення моральних травм у
дитини. Мала адаптивна здатність дитини до навколишнього світу.

Велика ймовірність виникнення моральних травм у дитини при зміні
педагога.

Велика ймовірність зміни форм поведінки, поглядів і принципів під час
відсутності педагога.

Створення педагогічних ситуацій вимагає від педагога високої
кваліфікації та підвищених витрат життєво-часових ресурсів.

Зробивши порівняльний аналіз вищевикладених підходів, неважко побачити,
що традиційний особистісно зорієнтований підхід до роботи педагогічного
колективу менш ефективний, ніж колективно-орієнтований.

У зв’язку з тим що в якості основної методики роботи були вибрані
комунарські, засновані на колективних творчих справах, важливо
проаналізувати мотиви дитини при участі в цих справах.

Створення мотивації участі в КТД

Дитина, так само, як і дорослий, може що-небудь робити тільки в тому
випадку, якщо захоче це зробити, якщо в неї виникла мотивація до цього.
У різних ситуаціях можуть виникати найрізноманітніші мотиви, але грубо
їх можна розділити на дві глобальні частини: позитивні мотиви й
негативні мотиви. Безумовно, швидше та якісніше дитина зробить те, на що
вона вмотивована позитивно (тобто якщо вона захотіла щось зробити,
виходячи зі своїх внутрішніх бажань і позивів). Розглянути все
різноманіття мотивів досить складно, тому зупинимось для прикладу на
основних мотивах участі дитини в колективних творчих справах.

Мотиви дитини:

Страх покарання.

Потреба в угамуванні комунікаційного голоду.

Виконання даного КТС для того, щоби взяти участь і в інших справах.

Бажання виграти (дух змагання).

Інтерес до реалізації своїх здібностей (творчих, інтелектуальних,
управлінських, організаційних тощо).

Усвідомлення розвивальної ролі КТС.

Усвідомлення необхідності даної КТС для інших.

Основний акцент при роботі варто зробити на інтересі до реалізації своїх
здібностей, тому що це найбільш простий у досягненні мотив, що не
містить негативних емоцій.

Порівняння «свідомого» й «попитного» підходів до педагогіки

Важливим аспектом роботи педагога є його взаємини з дитиною та метод
формування його життєвих принципів. Традиційно радянська педагогіка
базувалась на формуванні в дитини ряду непорушних істин, що будуть
визначати її поведінку в дорослому житті, взаємини з іншими людьми і, в
остаточному підсумку, принципи та устрій країни. Даний підхід засновано
на прямому впливі на свідомість дитини. У результаті такого впливу у
свідомості дитини формуються основні поняття та принципи, погляди на
навколишній світ. (Наприклад, такі поняття, як обов’язок,
відповідальність тощо.) Дитина ЗНАЄ, що «це» й «це» – добре, а «те» й
«те» – погано. Однак наприкінці підліткового періоду, що
характеризується юнацьким максималізмом і нігілізмом, багато понять
піддаються сумніву й вимагають доказів. У цей момент педагогам особливо
важливо допомогти підліткам повірити в необхідні істини (або довести
їх), що, як показує практика, з успіхом їм удається. Але друга проблема,
з якою зіштовхуються діти, – це протиріччя між «ТРЕБА» й «ХОЧУ».
Непоодинокі випадки, коли дане протиріччя призводило до
внутрішньо-особистісних конфліктів і навіть до моральних травм. Буває,
що дане протиріччя виникає неусвідомлено: дитина знає, що так робити не
можна, але все одно робить, при цьому усвідомлює та визнає, що робить
погано, і не може зрозуміло пояснити свою поведінку.

Протиріччя між «ХОЧУ» та «ТРЕБА» не виникне тільки в тому випадку, якщо
дитяче «ХОЧУ» буде збігатися з дорослим «ТРЕБА». Таким чином, виникає ще
один підхід до виховання дітей – формування в них потреби в тому, що
робити необхідно. Причому така потреба може бути неусвідомленою («…я
не знаю, чому я роблю так, просто я завжди так роблю, просто мені це
подобається, я до цього звик…»). Для людей задовольняти свої потреби
(соціальні, творчі, моральні й ін.) так само природно, як дихати та їсти
(задовольняти свої біологічні потреби), тому шлях формування потреб –
найбільш гармонійний шлях виховання дітей. При подібному підході
завдання педагога полягає в пошуку методів і засобів культивації
«потрібних» потреб, пригніченні «шкідливих» і формуванні відсутніх
потреб. Одним із найбільш розповсюджених методів формування потреб є
створення постійної (довгострокової) мотивації до того, що в результаті
може стати потребою. На основі довгострокової мотивації формується
звичка, що і є в даному випадку потребою.

Для прикладу: мама регулярно розповідає маляті цікаву казку про білу
міцність (асоціюючи її із зубками дитини), про напад злих ворогів і
зміцнення стін чудо-пастою. Дитина вже вмотивована на те, щоби почистити
зуби. Спочатку вона чистить зуби, пригадуючи казку, але із плином часу
це ввійде в неї у звичку, і про казку вона забуде. Однак відчуття
чистого рота, до якого вона звикла, для неї вже необхідність, у
результаті цього в дитини сформувалась потреба в тому, щоб чистити зуби.
Практика показує, що не всякі мотиви здатні сформувати в дитини звичку,
а пізніше й потреби. Подібне формування не відбувається, коли мотив
будується на негативних емоціях дитини (страх, «обмін»: я зроблю «це»,
щоб одержати «те», тощо).

На даний момент у вітчизняних школах застосовується компроміс між
педагогікою, спрямованою на свідомість, і педагогікою, спрямованою на
формування потреб, тому що «свідома» педагогіка вступає у протиріччя з
підвалинами навколишнього світу, а для використання «попитної»
педагогіки вітчизняна школа ще не готова через свою інертність.

Дуже серйозною помилкою при оцінці ефективності результату педагогічної
діяльності є змішування понять «процес» і «результат» діяльності дитини.
Для того щоби більш чітко усвідомити це, необхідно розглянути КТС як
багаторівневу модель.

Багаторівнева модель колективної творчої справи

Умовно колективну творчу справу (КТС) можна розділити на три основних
рівні: підготовки, організації та представлення. Реалізація кожного
рівня може здійснюватись різними людьми. Однак дані люди повинні
усвідомлювати, що беруть участь у загальній (колективній) справі. Тобто
в кожної дитини, котра бере участь у колективній творчій справі, є своя
роль (чи своя справа). Рівень підготовки містить у собі: розробку форми
та змісту справи, визначення необхідних ресурсів (урахування вже
наявних, визначення відсутніх, вибір шляху отримання відсутніх ресурсів)
і виготовлення необхідних матеріалів.

Для прикладу наведемо справи, що відносяться до рівня підготовки:
написання сценарію та режисура свята, проведення репетицій, виготовлення
костюмів, розробка запитань для диспуту, виготовлення запрошень,
плакатів, оформлення місця проведення справи, запис фонограм тощо.
Рівень організації містить у собі: пошук відсутніх ресурсів, розподіл
ресурсів, пошук і розподіл матеріалів, організацію реклами (якщо вона
необхідна) визначення термінів проміжного й підсумкового контролю,
здійснення контролю, узгодження форми, змісту, строків, місця проведення
справи із зацікавленими особами. Якщо казати загалом, то рівень
організації повинен забезпечити нормальну роботу дітей з організації та
проведення справи. Наприклад, рівень організації може містити в собі
такі справи: забезпечення актовим залом для репетиції, пошук необхідної
апаратури, одержання доступу до необхідних приміщень, зв’язок з
адміністрацією, зв’язок із засобами масової інформації, організація
перегляду номерів, генеральної репетиції тощо. Рівень представлення
містить у собі, власне кажучи, проведення творчої справи. Наприклад,
ступінь підготовки ведучих, якість гри акторів та ін.

Дуже часто до рівня представлення помилково відносять і елементи рівня
підготовки: такі як барвистість плакатів, оформлення місця проведення
справи. Однак це не зовсім так – до рівня представлення відносяться
тільки ті суб’єктивні фактори, що залежать безпосередньо від проведення
справи. Тобто актор може зіграти добре чи погано, бо може бути втомленим
чи в нього «сіло» горло. Ті ж речі, що на момент початку справи змінити
не можна (пошити костюми, перемалювати плакати), відносяться до рівня
підготовки.

При розгляді творчої справи як багаторівневої моделі видно, що велика
частина виховних задач вирішується на рівні підготовки й організації,
тому при розгляді творчої справи необхідно особливу увагу приділяти
процесу її підготовки й організації. Бувають випадки, коли при хорошій
підготовці й організації зовнішній результат не відповідає бажаному, але
це зовсім не означає, що поставлені виховні задачі не виконані, навпаки,
дана ситуація дає педагогу додаткову можливість розвитку в учнів їхніх
аналітичних здібностей, дозволяє їм осмислити те, що відбулось, і
зробити для себе висновки на майбутнє. При цьому важливо допомогти дітям
зрозуміти, через що так відбулось і що необхідно зробити, щоб цього не
було в подальшому. При цьому в жодному разі не можна їх звинувачувати –
діти підуть у захист чи в них виникне депресивний стан каяття, що не
дозволить їм провести самостійну аналітичну роботу. Таким чином, при
роботі з дітьми головним педагогічним результатом є ПРОЦЕС підготовки й
організації справи, а не її зовнішній РЕЗУЛЬТАТ.

Організуючи КТС, окрім усвідомлення її педагогічних цілей необхідно
знати, які інструменти може використовувати дорослий для реалізації
даних цілей. І тут не можна обійтись без класифікації дітей за їхніми
можливостями та здібностями. Звісно, дана класифікація потрібна тільки
педагогу й аж ніяк не декларується.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020