Реферат на тему:

Діти з проблемами розвитку

Покликання педагога полягає у створенні умов для розвитку кожної дитини
з урахуванням її можливостей. У сучасному світі значно зросла кількість
дітей з порушеннями нормального розвитку: якщо у середині XX ст. 60— 70
% новонароджених були практично здоровими, то сьогодні до 40—50 % дітей
мають певну схильність до змін у розвитку. Кількість дітей зі складними
розладами розвитку за цей час майже не змінилася (4—5 %), однак значно
більше дітей з «межовим», їх розвиток може бути наближений до
нормального лише за умови правильного виховання і спеціального навчання.

До дітей із проблемами розвитку належать діти з порушеннями інтелекту
(розумове відсталі); з відхиленнями у пізнавальному розвитку (із
затриманням психічного розвитку); з порушеннями слуху; з порушеннями
зору; з порушенням опорно-рухового апарату; з порушенням мовлення; з
емоційними розладами, у тому числі з раннім дитячим аутизмом
(хворобливим станом психіки); з порушеннями поведінки і діяльності; з
важкими комплексними порушеннями.

Дітям із вродженими і набутими вадами розвитку потрібні спеціальні умови
виховання і навчання, спрямовані на коригування їхніх недоліків,
просування у загальному розвитку і соціалізації. Працюють з ними
педагоги, спеціалісти у галузі корекційної педагогіки, яка раніше мала
назву дефектологія.

Систему спеціального навчання застосовують щодо дітей таких категорій:

— з порушеннями у розвитку. Вони відстають у психофізичному розвитку
внаслідок порушення діяльності одного або кількох аналізаторів
(зорового, слухового, рухового, мовного), а також унаслідок органічного
ураження центральної нервової системи;

— з відхиленнями у психофізичному розвитку. Мають відхилення у розвитку
аналізаторів, вираженість яких не

так різко обмежує їхні можливості, як у дітей з порушеннями у
психофізичному розвитку;

— з обмеженими можливостями здоров’я. Порушення у розвитку цих дітей
надають їм особливий статус, тобто певні пільги (за традиційною
термінологією — діти-інваліди);

— з особливими освітніми потребами. Для цієї категорії дітей необхідні
спеціальна корекційна підтримка і специфічні методи навчання, які можуть
бути забезпечені і в загальноосвітньому дошкільному закладі, і в
дошкільних закладах компенсуючого типу.

До основних категорій порушень розвитку дітей належать:

— порушення інтелекту (розумово відсталі діти): діти з відносно легкою,
неглибокою розумовою відсталістю (ступінь дебільності); діти з глибокою
розумовою відсталістю (ступінь імбецільності); діти з найважчою,
глибокою розумовою відсталістю (ступінь ідіотії);

— затримання психічного розвитку. Для цих дітей характерні
гетерохронність (різночасовість) проявів відхилень і суттєві відмінності
у їх вираженні та прогнозуванні наслідків. Ці відхилення зумовлені
біологічними або соціальними чинниками, а також різними варіантами їх
поєднання;

— порушення зору: сліпота, слабкий зір, косоокість та амбліопія
(косоокість із пониженням гостроти зору);

— порушення слуху: глухота, туговухість, пізня втрата слуху (у 3—4 роки
і пізніше);

— порушення опорно-рухового апарату: дитячий церебральний параліч,
поліомієліт, уроджена патологія опорно-рухового апарату, травматичні
ушкодження спинного і головного мозку, поліартрит, захворювання скелета;

— порушення мовлення: системні порушення мовлення (алалія, афазія);
порушення будови і функцій мовленнєвого апарату (ринолалія, дизартрія,
складна дислалія); порушення читання і письма (дислексія, дисграфія);
темпоритмічні порушення мовлення (заїкання); порушення мотивоутворюючої
функції мови (мутизм);

— емоційні розлади: ранній дитячий аутизм (переважання замкнутого
внутрішнього життя, активна самоізоляція від зовнішнього світу);
емоційні розлади, спричинені ранньою розлукою з матір’ю; фобічні (грец.
phobos — страх) тривожні розлади;

— важкі множинні порушення характеризуються поєднанням двох або кількох
виражених психофізичних порушень.

Діти з порушеннями розвитку мають спільні та специфічні труднощі,
пов’язані з характером і вираженістю первинних порушень, особливостями
вторинних. Первинні порушення обумовлені безпосередньо хворобою,
вторинні виникають унаслідок первинних порушень, піддаються впливу
ранньої корекційної допомоги. Специфічні труднощі, з якими стикаються
хворі діти, обумовлені характером і мірою вираженості відхилень, умовами
соціально-педагогічного оточення на ранніх етапах розвитку. Спільними
проблемами цих дітей є соціальна дезадаптованість: низький рівень
психічних процесів (уваги, сприймання, мислення, пам’яті);
несформованість мотиваційної та емоційно-вольової сфер; знижена
довільність психічних процесів, діяльності та поведінки; труднощі
оволодіння мовою; відхилення у сприйманні, осмисленні та використанні
інформації з навколишнього середовища.

Корекційна педагогіка вивчає особливості фізичного і психічного
розвитку, закономірності організації корекцій-ного навчально-виховного
процесу, розробляє спеціальні засоби навчання і виховання дітей з
особливими потребами. Актуальною проблемою виховання є їхня інтеграція в
суспільство відповідно до визначених міжнародними законодавчими
документами прав кожної дитини на життя, захист, освіту тощо.

Багато дітей із серйозними і стійкими патологіями розвитку перебувають
під постійним наглядом і опікою лікарів, психологів, дефектологів у
спеціальних дошкільних закладах компенсуючого або корекційного типу.
Діти з не-різко вираженими відхиленнями у розвитку за бажанням батьків
можуть виховуватися у дитячих садках загально-розвивального типу.
Інтегроване виховання (спільне виховання з дітьми з нормальним
розвитком) можливе в таких формах:

— комбінована інтеграція (виховання у масових групах одного-двох дітей з
наближеним до вікової норми рівнем психофізичного і мовного розвитку,
здатних до самообслуговування та психологічно готових до спільного зі
здоровими ровесниками навчання);

— часткова інтеграція (діти, які не можуть разом зі здоровими
ровесниками оволодіти передбаченим програмою навчальним і виховним
матеріалом, перебувають у їхній групі лише частину дня);

— тимчасова інтеграція (дітей із проблемами розвитку об’єднують зі
здоровими дітьми один-два рази на місяць для загальних форм виховної
роботи).

Інтегроване виховання в будь-якій формі передбачає обов’язкове
керівництво вихователя-дефектолога, участь психолога.

Включення неповноспроможних дітей у групи здорових однолітків потребує
ранньої діагностики, спеціального навчання, максимальної корекційної
психолого-педагогічної підтримки, допомоги батьків, а також відповідного
обладнання, спеціальних засобів реабілітації. Дорослі (батьки, члени
сім’ї, педагоги) мають володіти вичерпною інформацією про стан здоров’я
дитини, її психофізичні особливості, темпи і рівень загального розвитку.
Педагогічна діагностика має проаналізувати особливості розвитку дитини,
визначити її потенційні можливості, задатки та інтереси, які можуть бути
використані як опорні ланки у розробленні та здійсненні
корекційно-розвивальних впливів. Застосування методів педагогічної
діагностики у навчанні й вихованні дітей сприяє своєчасному виявленню
їхніх труднощів, цілеспрямованому аналізу поведінки й діяльності,
встановленню причин відхилень у розвитку, добору засобів корекційних
впливів.

Важливою є готовність педагогів дошкільних закладів до залучення дітей
із проблемами розвитку в колектив однолітків, а також позитивне
ставлення до них інших дітей. Педагоги і батьки неповноспроможних дітей
повинні усвідомлювати необхідність співробітництва сім’ї й дитячого
садка, працювати на засадах рівноцінного партнерства, здійснювати
ефективне розвивально-корекційне навчання і виховання дитини з метою
подолання несприятливих тенденцій її розвитку. Включення дітей у
звичайні групи сприяє їхній соціалізації, оволодінню необхідними для
життя в суспільстві вміннями. Здорові діти також здобувають новий
досвід: вчаться розуміти і сприймати інших людей, співчувати дітям, які
мають проблеми, допомагати їм долати труднощі.

Нині в Україні ведеться цілеспрямований пошук способів інклюзії
(включення) дітей з особливими потребами в загальнорозвивальні дошкільні
заклади та школи. Створюються передумови для інтеграції дітей з
особливими потребами в активне життя суспільства, що передбачає:

— рівний доступ до суспільства для всіх людей, у тому числі й з
обмеженими можливостями, на основі однакових громадянських прав, свобод,
привілеїв;

— забезпечення рівних можливостей для відповідального вибору в житті;

— створення для дітей з особливими потребами можливостей реабілітації у
природному соціальному оточенні;

— ефективну взаємодію освітніх закладів з батьками, залучення їх до
навчального процесу;

— партнерство педагогів, батьків, дефектологів, психологів, фізичних
реабілітологів, соціальних працівників у оцінюванні потреб і перспектив
розвитку дитини, визначенні індивідуальної програми її виховання і
навчання.

Актуальність і значущість цієї роботи є дуже важливою, оскільки
соціально-педагогічна підтримка і реабілітація дітей з особливими
потребами розвитку, створення умов для їхньої успішної соціальної і
психофізіологічної адаптації, розвиток їхньої життєвої компетентності є
принциповою ознакою демократичної освіти і суспільного життя.

Література

Бех І. Д. Виховання особистості: У 2-х кн. — К., 2003.

Выготский Л. С. Проблема возраста // Собр. соч.: В 6 т. — Т. 4. — М.,
1984.

Галузинський В. М., Євтух М. Б. Педагогіка: Теорія та історія. — К.,
1995.

Пльбух Ю. 3. Розумове обдарована дитина: Психологія, діагностика,
педагогіка. — К., 1992.

Державна національна програма «Освіта. Україна XXI століття» // Освіта.
— 1993. — № 44—46.

Гончаренко С. У. Педагогічні дослідження. — К., 1995.

Дичківська І. Інноваційні педагогічні технології. — К., 2004.

Довженок Г. В. Український дитячий фольклор. — К., 1974.

Доман Г., Доман Д. Дошкольное обучение ребенка. — М., 1995.

Жерносек І. Педагогічний досвід: головні ознаки і критерії // Рідна
школа. — 1999. — № 9.

Запорожец А. В. Основные проблемы онтогенеза психики // Избр. психол.
труды: В 2 т. — Т. 1. — М., 1986.

Кононко Е. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника.
— К., 2000.

Корчак Я. Педагогическое наследие. — М., 1991.

Костюк Г. С. Розвиток і виховання // Навчально-виховний процес і
психічний розвиток особистості. — К., 1989.

Кудрявцев В. Т. Смысл человеческого детства и психическое развитие
ребенка. — М., 1997.

Кулачківська С. Е., Ладивір С. О. Я — дошкільник: вікові та
індивідуальні особливості психічного розвитку. — К., 1996.

Максименко С. Д. Теорія і практика психолого-педагогічного дослідження.
— К., 1990.

Одаренные дети: Пер. с англ. — М., 1991.

Основи національного виховання. — К., 1994.

Передовий педагогічний досвід: теорія і методика / За ред. Л. Л. Mo-мот.
— К., 1990.

Педагогіка / За ред. М. Д. Ярмаченка. — К., 1986.

Педагогика: педагогические теории, системы, технологии / Смирнов С. А.,
Котова И. Б., Шиянов Е. Н. и др. — М., 1999.

Про освіту: Закон України. — К., 1996.

Савенков А. И. Детская одаренность: развитие средствами искусства. — М.,
1999.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинский В. А. Хрестоматия по этике / Сост. О. В. Сухомлинская. —
М., 1990.

Сявавко Є. І. Українська етнопедагогіка в її історичному розвитку. — К.,
1974.

Титаренко Т. М. Такие разные дети. — К., 1989.

Фельдштейн Д. И. Социальное развитие в пространстве-времени Детства. —
М., 1997.

Ягупов В. В. Педагогіка. — К., 2002.

Похожие записи