Реферат на тему:
Діти-сироти: проблема, про яку говорять вголос.
План:
Вступ.
Державне піклування (інтернатні заклади, соціальні пільги, державні
органи піклування).
Благодійна допомога громадських організацій (акції, подарунки, свята).
Недоліки інтернатного виховання.
Переваги виховання дитини в сім’ї, дитячі будинки сімейного типа,
прийомні сім’ї.
Робота Християнського дитячого фонду, зокрема і в Кіровоградській
області.
Висновки.
1) Всі ми родом з дитинства… У кожного існують перші спогади про тепло
маминих рук, про бабусині казки на ніч, про татові жарти та сімейні
свята. Ці спогади супроводжують нас протягом усього життя і залишаються
своєрідною реліквією. Психологи стверджують, що характер людини
формується в перші 5-7 років життя, і від того, якими вони були, багато
в чому залежить її подальша доля.
Нам, цілком благополучним людям, важко уявити, що відчуває маленька
дитина, від якої відмовляються батьки або ж якщо їх позбавляють
батьківських прав. І майже безпорадна істота залишається наодинці з
жорстоким навколишнім світом, у якому дуже мало любові, турботи та
безпеки. Адже все це мала уособлювати родина , якої у крихітки тепер не
існує…
У всьому світі є діти-сироти, і наша країна, звичайно, не виключення.
Складна соціально-економвчна ситуація в країні сьогодні, на жаль,
впливає і на українську сім’ю. Йдеться мова про соціальне сирітство,
тобто про неблагополучні родини, яких позбавляють батьківських прав
(батьки – алкоголіки, наркомани, злочинці, батьки, які жорстоко
ставляться до своїх дітей, не займаються їх вихованням, примушують
працювати, жебракувати). За офіційними даними сьогодні в Україні більше
100 тисяч дітей позбавлені батьківського піклування та виховуються в
державних закладах: школах-інтернатах, дитячих притулках; 40% з цих
дітей не мають рідних взагалі. А за неофіційними даними безпритульних
дітей, жебраків, дітей, що відносяться до груп ризику, сиріт, дітей із
соціально неблагополучних сімей в декілька разів більше, понад 1
мільйон. Щороку 6 тисяч осіб в Україні позбавляють батьківських прав. Ці
цифри просто шокують.
2) Для дитини, позбавленої сім’ї – держава є і батько, і мати.
Показником розвинутого суспільства є ставлення до підростаючого
покоління, розуміння того, що чужих дітей не буває. Сьогодні наша
держава фінансує дитячі будинки і школи-інтернати. Державою узаконено
систему пільг для дітей-сиріт: на утримання житла, допомога при
працевлаштуванні, пільги при вступі до навчальних закладів, матеріальна
допомога на навчання, державні стипендії та інші.
Працюють державні органи піклування про дітей-сиріт. Органи опіки
перевіряють умови утримання , виховання, навчання дітей-сиріт, клопочуть
про захист їх прав, при потребі розшукують батьків.
Соціальні центри сім’ї і молоді надають дітям, позбавленим батьківського
піклування послуги щодо їх соціальної та психологічної адаптації у
суспільстві, підготовки до самостійного життя.
У багатьох містах України створено кризові центри – це тимчасові дитячі
притулки де протягом місяця дитина, яка має неблагополучну сім’ю,
зазнала жорстокості в сім’ї, втекла з дому і опинилася на вулиці, броде,
голодує, жебракує, ночує по подвалах і на вокзалах може знайти
тимчасовий притулок, поїсти, помитися, отримати медичну допомогу,
консультацію психолога. Під час перебування дітей в кризовому центрі
соціальні працівники уточнюють чи є в дитини родина, чи може дитина
повернутися в сім’ю, чи займаються батьки вихованням дитини. При потребі
оформлюють документи на влаштування дитини до інтернату.
3) Суспільство не байдуже до малюків, яким не пощастило з батьками. Не
залишають на стороні громадські організації, студенти, школярі, бізнес
структури. Вони організовують спонсорську допомогу, акції по збору
допомоги (одяг, взуття, підручники, канцтовари, продукти харчування,
солодощі, подарунки), влаштовують свята для вихованців дитячих будинків.
4) Але за результатами спілкування 80% дітей, які мешкають в дитбудинках
та школах-інтернатах вважають себе нещасливими. Інтернат ніколи не стане
альтернативою сім’ї, його можна розглядати лише як місце тимчасового
перебування дитини. На формування особистості дитини, яка виховується в
інтернаті негативно впливають такі чинники:
– відсутність родинних зв’язків, спілкування з батьками;
– нестача любові, ласки, уваги;
– замкнутість кола спілкування;
– життя за розкладом часу;
– закомплексованість;
– підвищене почуття тривоги;
– відсутність свободи вибору;
– відсутність матеріальної та моральної підтримки після закінчення
закладу;
– відсутність соціальних навичок власного життя, тобто побутові
проблеми, коли діти навіть не можуть заварити чай, користуватися
побутовими приборами.
І як відчути на собі ту любов, коли тебе люблять лише за службовими
обов’язками, а після роботи завжди поспішають до власної родини, до
рідних дітей?
За статистикою в Україні всиновлюють лише 30-35% дітей-сиріт. Усі інші
залишаються в інтернатах. Про тих, кому знайшли прийомних батьків,
говорять як про везунчиків долі.
5) Дитина-сирота повинна відчувати турботу про себе, і не лише державну,
а й має право жити в сім’ї, виховуватись за принципом цієї міні-моделі
суспільства, щоб потім відтворити її у власному житті. Міжнародний
досвід опіки над дітьми-сиротами та дітьми позбавленими батьківського
піклування свідчить, що саме дитячі будинки сімейного типу та прийомні
сім’ї є гуманнішими формами опіки порівняно з державними установами,
але, на жаль, їх в Україні ще дуже мало. Лише родина володіє такою
системою подачі інформації, яка дозволяє дитині засвоювати її з
максимальною зацікавленістю, повнотою, швидкістю. Компоненти цієї
системи – батьківська любов, довіра до батьків, позитивний психологічний
клімат в сім’ї. Останнім часом держава всіляко сприяє створенню дитячих
будинків сімейного типу, надає психологічну, юридичну,
соціально-педагогічну, інформаційну допомогу. А з січня 2006 року значно
збільшено фінансування прийомних дітей державою. І гроші тепер
надходитимуть не на установу, а на особистий рахунок кожної дитини. Але,
нажаль процедура всиновлення, створення дитячих будинків в нашій країні
дуже громіздка, і часто тягнеться дуже багато часу.
6) У прийомних сім’ях може виховуватись до 5 дітей. Батьки, які вирішили
прийняти на виховання дитину повинні навчитися витримувати додаткове
навантаження та постійно підтримувати позитивний мікроклімат в сім’ї,
особливо якщо в сім’ї є власні рідні діти. Тож виходить, що любові до
чужої дитини також треба навчити. Таке завдання ставить перед собою
Християнський дитячий фонд – благодійна громадська організація, яка діє
в 36 країнах світу і допомагає створювати сприятливі умови для виховання
дітей. Фонд займається створенням прийомних сімей. До речі,
Християнський фонд діє поки що лише в 4-х областях України,
експерементальною обрана і Кіровоградська область. Фонд активно
займається підготовкою майбутніх батьків, з якими проводять заняття
досвідчені психологи, педагоги, соціальні працівники, лікарі, юристи.
Проводиться взаємо підбор дітей і батьків. За останніми данними в
Кіровоградській області за допомогою фонду вже створено 22 прийомні
родини і 8 будинків сімейного типу, а також 25 майбутніх потенційних
батьків завершують навчання.
7) Головним результатом цієї благородної справи є те, що діти, яких
взяли на виховання в сім’ї, стали спокійнішими, розсудливішими,
розумнішими, а головне – відчули батьківську любов, турботу, сімейний
затишок, відчули себе потрібними і бажаними. Це не слова, це реальні
факти!
Я дуже хочу, щоб кожна дитина в нашій країні відчувала себе щасливою і
мала шанс на повноцінне майбутнє.
PAGE
PAGE 1
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
