Реферат на тему:

Дистанційне навчання: Перспективи розвитку мовної освіти

Вступ. Світовий процес переходу до постіндустріального, інформаційного
суспільства, а також економічні, політичні та соціальні зміни, що
відбуваються в Україні, зумовлюють необхідність прискорення реформування
системи вітчизняної освіти. Насамперед це стосується задоволення
освітніх потреб громадян упродовж усього життя, забезпечення доступу до
освітньої і професійної підготовки всіх, хто має необхідні здібності та
адекватну підготовку з огляду на інтеграцію вищої освіти в європейський
освітянський простір.

Європейські країни вже декілька десятків років роблять послідовні кроки
до зближення, одним із важливих напрямків загальноєвропейської
діяльності є створення загальноєвропейського освітнього простору.
Найбільш визначальним кроком у цьому напрямку стала перша зустріч
європейських міністрів, що відповідають за вищу освіту, у Болоньї
(1999), на якій було прийнято спільну декларацію, де було визначено
основні завдання та принципи створення зони Європейської вищої освіти.
Нині до Болонського процесу прийнято 40 країн. Україна робить послідовні
кроки з метою зближення вищої освіти до європейських країн і входження
до Болонського процесу.

Мета статті – проаналізувати сучасний стан впровадження дистанційної
освіти в Україні та за кордоном, з’ясувати перспективи розвитку мовної
освіти.

Головною передумовою входження України до єдиного європейського
освітянського простору є впровадження кредитно-модульної системи
організації навчального процесу, яка передбачає посилення ролі
самостійної роботи студентів. Найбільш ефективному розв’язанню
зазначених проблем сприяє дистанційне навчання, яке здійснюється на
основі сучасних педагогічних, інформаційних, комп’ютерних та
телекомунікаційних технологій.

У нинішній час за кордоном уже накопичений значний досвід реалізації
систем дистанційної освіти:

у США в системі дистанційної освіти навчається близько 1 млн. чол., для
чого використовується публічне телебачення;

більше 20 років функціонує Національний університет в Іспанії, який
включає в себе 58 навчальних центрів у країні і 9 за кордоном;

національний центр дистанційної освіти у Франції забезпечує дистанційне
навчання 35000 студентів у 120 країнах світу, де у підготовці й
підтриманні 2500 навчальних курсів бере участь більше 5000 викладачів;

Балтійський університет у Швеції об’єднує зусилля більше 50
університетів;

у Туреччині з 1974 р. працює Відкритий університет для надання освіти
жителям віддалених районів;

у Японії з початку 80-х років функціонує „Університет в ефірі”, який є
державною установою, знаходиться на бюджетному забезпеченні і під
суворим контролем держави;

аналогічна освіта надається в Австралії, Швейцарії, Китаї, Індії, Ірані,
Кореї, Таїланді, Андоррі тощо.

Варто зазначити, що дистанційна освіта розвивається не тільки в межах
національних систем освіти, але й окремими компаніями. Приватні
корпоративні освітні мережі створили такі компанії як ІВМ, General
Motors, Ford тощо.

Найбільше поширення з країн СНД дистанційна освіта набула в Росії. Тут
активно ведеться робота з розвитку „Єдиної Системи Дистанційної Освіти в
Росії”, розроблено проект відповідної Федеральної програми, створено
Федеральний центр дистанційної освіти в Московському державному
університеті економіки, статистики й інформатики (МЕСІ).

Московський сучасний гуманітарний університет має більше 300 навчальних
центрів, з яких 50 за межами Росії, у яких навчається близько 120 тис.
студентів (у 2,5 рази більше ніж у МГУ). Університет має власні
можливості виходити в ефір завдяки тому, що орендує на американському
супутнику MAЙЯ-1 чотири телевізійних канали, для експлуатації яких
створив власний телепорт вартістю більше 2 млн. доларів. Нині вони
створили більше 700 навчальних фільмів. Весь бюджет будується на оплаті,
яку вносять студенти, річний оборот складає 30 млн. доларів у рік.
Головним завданням вважають вихід на країни, що розвиваються – Індію,
Індонезію, країни Африки тощо, де за їхніми розрахунками можна
отримувати близько 10 млрд. доларів у рік.

В Україні розвиток дистанційного навчання почав прискорюватися з
прийняттям Закону України “Про Національну програму інформатизації”,
затвердження Постанови Кабінету Міністрів України від 23.09.2003 р.
№1494 “Програми розвитку системи дистанційного навчання на 2004–2006
рр.”, Наказу міністра освіти і науки України №802 від 04.12.2003 р. “Про
затвердження Заходів щодо реалізації Програми розвитку системи
дистанційного навчання на 2004–2006 рр.”, затвердження Наказом
Міністерства освіти і науки України Положення “Про дистанційне навчання”
№40 від 21.01.2004 р. тощо.

З метою підготовки проектів нормативно-правових документів,
інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ), стратегічних планів і
програм щодо інтегрування ІКТ у систему освіти України і світового
науково-освітнього простору, підготовки, перепідготовки та сертифікації
спеціалістів з використання сучасних комп’ютерних платформ дистанційної
освіти, а також виконання інших завдань 7 липня 2000 р. при
Національному технічному університеті „Київський політехнічний інститут”
створено структурний підрозділ – Український Центр дистанційної освіти
(нині – „Інститут інформаційних технологій в освіті”).

Для координації робіт із формування і реалізації державної політики щодо
розвитку системи дистанційного навчання за наказом №335 від 26 квітня
2004 р. Міністра освіти і науки України при Міністерстві освіти і науки
України створено Координаційну раду з розвитку системи дистанційного
навчання.

У нашій державі уже нараховується чимало вищих навчальних закладів
(ВНЗ), які проводять навчання з елементами дистанційної освіти, це
Національна академія державного управління при Президентові України,
Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова, Національний
технічний університет “ХПІ”, Національний аерокосмічний університет
“ХАІ”, Національна академія податкової служби, Центральний інститут
післядипломної педагогічної освіти Академії педагогічних наук України,
Технологічний університет Поділля тощо.

Організаційна діяльність людей у суспільстві та відношення між ними у
тій чи іншій сфері незаперечно включає в себе ті чи інші вихідні
положення, якими вони керуються. Такі вихідні положення називають
принципами. В основу побудови системи дистанційного навчання також
покладено відповідні принципи, які витікають із загальновідомих освітніх
принципів, уточнюють їх щодо дистанційної освіти, надають їм належної
специфіки. Із принципів навчання витікають правила і організація
навчання, які віддзеркалюють відповідні положення того чи іншого
принципу.

1. Гуманістичність навчання. Цей принцип є визначальним у системі
неперервного інтенсивного навчання і посилюється в системі дистанційного
навчання. Його сутність полягає: у спрямованості навчання й освітнього
процесу в цілому до людини; у створенні максимально сприятливих умов для
оволодіння тими, хто навчаються, соціально накопиченого досвіду,
опануванні обраною професією, розвитку і прояву творчої
індивідуальності, високих громадянських, моральних, інтелектуальних
якостей, які забезпечували б особистості соціальну захищеність і гідне
існування.

2. Пріоритетність педагогічного підходу під час проектування навчального
процесу в системі дистанційного навчання. Суть цього принципу полягає в
тому, що проектування системи дистанційного навчання починається з
розробки теоретичних концепцій, створення дидактичних моделей тих явищ,
які передбачається реалізувати засобами дистанційної освіти. Досвід
комп’ютеризації освіти, зокрема, дає можливість стверджувати, що коли
пріоритетною є педагогічна сторона цієї справи, система, що створюється,
працює більш ефективно.

3. Педагогічна доцільність застосування нових інформаційних технологій.
Цей принцип вимагає педагогічної оцінки ефективності кожного кроку
проектування і створення системи дистанційного навчання. Тому на перший
план поставлено не впровадження техніки, а відповідне змістове
наповнення навчальних курсів та освітніх послуг, підготовка необхідних
викладацьких кадрів і організаторів освіти.

4. Вибір змісту навчання. Зміст навчання у системі дистанційного
навчання відповідає нормативним вимогам державних освітньо-професійних
стандартів, а також професійно-кваліфікаційним вимогам ринку праці.

5. Стартовий рівень освіти. Ефективне навчання у системі дистанційного
навчання вимагає від тих, хто бажає навчатися за цією системою, хоч і
незначних але певних знань, умінь і навичок (наприклад, певних навичок
користування комп’ютером, роботи з автоматизованими пошуковими засобами,
мережевими системами, зокрема Інтернетом тощо).

6. Відповідність технології навчання. Технології дистанційного навчання
адекватні моделям загальноприйнятого, традиційного існуючого навчання.
Окрім традиційних дисциплінарних моделей навчання у систему
дистанційного навчання можуть бути включені і нові моделі навчання
(наприклад, об’єктно-орієнтовані, проектно-інформаційні або креативні
моделі тощо).

7. Забезпечення безпеки інформації, яка циркулює у системі дистанційного
навчання. Суть цього принципу полягає в реалізації
організаційно-технічних заходів щодо забезпечення безпечного і
конфіденційного збереження, передачі та використання потрібних даних.

8. Розвиток навчання. Навчання у вищому навчальному закладі включає в
себе не тільки „озброєння” студентів науковими знаннями, уміннями і
навичками, але і розвиток пізнавальних здібностей і творчих сил.
Оволодіння знаннями і розвиток студентів – поняття близькі, але не
тотожні. Знання є матеріальною основою розвитку, а розвиток – однією з
умов успішного оволодіння знаннями. Розвиток є поняттям цілісним, але
водночас багатогранним. Можна говорити про фізичний розвиток, розумовий,
математичний тощо. У цьому спектрі мається на увазі розвиток саме
пізнавальних здібностей і творчих сил студентів. На це і спрямовані як
традиційні методи навчання, так і дистанційні. Форми і методи навчання з
використанням комп’ютерів будуються таким чином, щоб у студентів
послідовно формувались уміння аналізувати й узагальнювати навчальний
матеріал, виділяючи головне, виконувати порівняння і робити логічні
висновки, використовувати наявні знання у пізнавальній і практичній
діяльності. Використання комп’ютерної техніки і навчальних програм цьому
сприяє, але не гарантує успішності розвитку навчання. У цьому випадку
завдання викладача (тьютора) зводиться до керівництва самостійною
роботою студентів, цілеспрямованому формуванню кола інтересів, творчої
активності тощо.

9. Наочність навчання. Незаперечною складовою пізнавальної діяльності
студента під час навчання є сприйняття. Воно проходить по-різному. В
одних випадках навчальні предмети і явища студенти сприймають
безпосередньо, в інших – через наочність, живе і друковане слово. В усіх
цих випадках наочність підвищує якість засвоєння студентами знань.
Життєві предмети і явища служать джерелом пізнання їх якостей і
властивостей; наочні посібники і лабораторні обладнання сприяють
утворенню найбільш яскравого і правильного уявлення про предмети та
явища. Використання комп’ютерів підвищує інтерес студентів до знань і
робить процес засвоєння знань більш легким. Заняття, на яких
демонструються мультимедійні картинки, ілюстрації, фотографії, колекції,
виконані у віртуальному вигляді за допомогою комп’ютерних програм, як
правило, проходять за підвищеної зацікавленості й уваги всіх студентів.
Багато положень, на перший погляд, важких, за вдалого використання
засобів комп’ютерної техніки стають доступними і зрозумілими. Однак, щоб
не перевантажувати заняття демонстраційними матеріалами, викладач у
кожному окремому випадку повинен самостійно вирішувати, коли і скільки
використовувати засоби комп’ютерної наочності у процесі навчання.

?вчального матеріалу. Систематичне викладення знань надає можливість
глибше зрозуміти структуру і логіку навчального предмета, виділити
головні ідеї та основні наукові положення, внутрішні зв’язки між явищами
тощо. Успіх в роботі зі студентами у більшості випадків залежить від
правильної побудови обліку й оцінювання знань. Тут важко переоцінити
роль і можливості комп’ютерної техніки. Крім того, на комп’ютер може
покладатися роль своєрідного тренажера, який не тільки контролює знання
студентів, але і підбирає необхідний матеріал для вивчення, повторення і
закріплення отриманих знань.

11. Науковість навчання. Цей принцип полягає у достовірності тих фактів
і явищ, які вивчаються у відповідних дисциплінах. Зміст будь-якої
навчальної дисципліни повинен відображати сучасні досягнення науки.
Наука не стоїть на місці. Вона постійно розвивається, збагачується
новими дослідженнями й відкриттями, які здійснюють великий вплив на
практику і повинні знайти своє відображення у відповідних розділах
навчальної дисципліни. Інформаційні технології дозволяють забезпечити
доступність й оперативність надходження інформації з лабораторій та
інститутів незалежно від їх приналежності й географічного розташування.
Науковість дистанційного навчання визначається самою природою
інформаційних технологій навчання і має практично новий рівень порівняно
з традиційними методами.

12. Доступність навчання. У випадку традиційного навчання цей принцип
реалізується з урахуванням інтелектуальних і психофізіологічних
особливостей якої-небудь групи студентів. Водночас навчальний матеріал
підбирається залежно від усередненої базової підготовки студентів і
будується таким чином, щоб під час навчання йти від легкого до важкого,
від відомого до невідомого, від простого до складного. Така побудова
навчального матеріалу не викликає заперечень. Насправді, так вести
навчання означає залучати студентів до знань поступово, доступно, не
перевантажуючи, і переходити в навчанні від конкретних фактів до
узагальнення, від простого узагальнення до складного, поступово
розширяючи і поглиблюючи обсяг знань. А йти від відомого до невідомого –
означає, що під час навчання потрібно дотримуватись певної
послідовності, щоб структура і методи навчання на старших курсах
опирались на знання, отримані на молодших, а проведення чергового
заняття – на знання, отримані на попередніх заняттях і так далі. Однак,
те що для одного студента може бути легко, для іншого може виявитись
більш складним, і навпаки. Те, що для одного студента здається
непереборною перешкодою, насправді може стати легкою після консультації
з викладачем. Тобто відшуковуються такі способи взаємодії викладачів зі
студентами, підбираються такі методи і засоби навчання, які з
максимальним ступенем здатні забезпечити оволодіння знаннями студентами,
враховуючи їхні можливості та рівень розумового, морально-соціального і
фізичного розвитку. Реалізації такого підходу значною мірою сприяє
перехід на дистанційне навчання. Сучасні інформаційні системи дають
можливість організувати режим віртуального викладача (тьютора), який
узагальнює педагогічний досвід вивчення певної дисципліни й інтегрує
його з програмним забезпеченням. Завдяки цьому студент може проявляти
максимальну самостійність під час навчання, вибирати раціональний шлях і
темп самонавчання.

13. Комунікаційність навчання. Цей принцип обумовлений необхідністю
організації діалогу між комп’ютером і кінцевим користувачем. Водночас
інформація між учасниками діалогу може передаватись не лише на рівні
підказок, довідок чи уточнень, але певною мірою включати й елементи
інтелектуального спілкування. У діалозі „викладач – комп’ютер –
студент”, замість традиційного посібника значну роль відіграє так званий
„електронний посібник”, тобто комплекс інформаційних, графічних,
методичних і програмних засобів автоматизованого вивчення конкретної
дисципліни. Незаперечно, що можливості „електронного посібника” значно
більші ніж традиційного посібника. Інформаційне забезпечення
„електронного посібника”, як правило, включає гіпертекст (текст, окремі
слова чи фрази слугують переходом до іншого інформаційного блоку),
автоматизовані навчальні системи (пакети навчальних, контролюючих та
інших діалогових програм), методичні вказівки для організації роботи як
з „електронним посібником”, так і для проведення різного роду
теоретичних і практичних занять, що виконуються поза комп’ютером.
Формами „електронних посібників” можуть бути: а) текстова книга –
статистична ілюстрована книга з рухомими і нерухомими зображеннями; б)
розмовна книга – книга із звуковим супроводом; в) мультимедія-книга –
включає текст, звук, зображення; г) інтелектуальна „електронна книга” –
як правило, це експертно-навчальна система, яка використовує методи
штучного інтелекту; д) книга-макросвіт – модель віртуальної реальності,
яка дає високу ступінь реальності і включає ситуаційний сценарій тощо.
Дистанційне навчання з використанням таких посібників „технологізує”
навчальний процес, більш зацікавлює і полегшує навчання студентів, а
ступінь засвоєння навчальних матеріалів визначається базовою підготовкою
кожного окремого студента і відповідним програмним та
навчально-методичним забезпеченням.

14. Мобільність навчання. Цей принцип полягає у створенні інформаційних
мереж, баз і банків даних та знань для дистанційного навчання, які дають
можливість студентам коригувати або доповнювати свою навчальну програму
в необхідному напрямі за відсутності відповідних послуг у навчальному
закладі, де він навчається. При цьому, зберігається інформаційна
інваріантність освіти, яка забезпечує можливість переходу з однієї форми
навчання на іншу, одного навчального закладу до іншого для навчання за
спорідненими або іншими напрямами чи спеціальностями тощо.

Найбільш суттєвими з перерахованих принципів (які принципово відрізняють
дистанційне навчання від традиційного) є принципова можливість
здійснення навчального процесу за екстериторіальністю його учасників і
переважної більшості засобів навчальної діяльності (інформаційних,
технічних та інших, окрім тих, які використовуються персонально), а
також забезпечення синхронного й асинхронного режимів взаємодії як
учасників навчального процесу між собою, так і учасників з
інформаційними засобами навчальної діяльності. При цьому, ця взаємодія
(без втрати можливості здійснення колективних форм навчальної
діяльності) жорстко не прив’язана в часі як за тривалістю, так і за
термінами початку і кінця навчальної дії, що, безумовно, відповідає
умовам сучасної динаміки життя, створюючи додаткові умови для освіти
зайнятого населення, дає змогу залучити до навчального процесу передовий
педагогічний досвід, найкращі наявні викладацькі кадри (у тому числі і
з-за кордону) незалежно від місця їх роботи, проживання і тимчасового
перебування.

Розглянемо питання розвитку мовної освіти в контексті дистанційної
освіти. Розвиток України як самостійної держави викликав кардинальні
зміни в суспільному житті, зумовив перегляд характеру функціонування
соціальних інститутів і структур, зокрема в освітній галузі. Унаслідок
демократичних перетворень в Україні чітко простежуються тенденція: з
одного боку, до відродження національної самосвідомості, української
культури і мови, з іншого, – прагнення інтеграції у світове та
європейське товариство, що вимагає орієнтації на інтеркультурну освіту.

Ідеї створення Європейського співтовариства свого часу примусили країни
континенту визначити низку завдань у всьому комплексі політичних,
економічних, соціальних, культурних питань, у тому числі й у галузі
освіти. Одним із найважливіших і пріоритетних було визначено завдання
створення спільного мовного простору, що зумовило й визначило велику
увагу, зусилля офіційних та громадських міждержавних і національних
організацій та об’єднань до вирішення проблеми навчання мов на всіх
рівнях освіти, формування міжкультурного підходу (у межах
кроскультурного, багатокультурного та транскультурного) на противагу
монокультурному підходу в навчанні мов, у основу якого покладено
формування в молоді готовності до практичного використання мови в
міжнародному та міжетнічному спілкуванні.

Мовна освіта розглядається як соціально-педагогічне явище, спрямоване на
вивчення, збереження і відтворення національних здобутків у навчанні й
вихованні особистості, а також на забезпечення відкритості системи
освіти, її інтеграцію у світовий освітній простір, в тому числі через
дистанційну освіту. Прагнення України стати повноправним членом
європейської спільноти в усіх сферах суспільно-політичного життя
спонукає фахівців до вивчення зарубіжного освітнього досвіду, у якому
внаслідок розширення сфери міжнаціонального співробітництва, особливо на
європейському континенті з формуванням поняття європейський вимір та
акценту на формуванні багатомовності, серйозної теоретичної і практичної
розробки набула проблема навчання сучасних (іноземних) мов.

Отже, на нашу думку, мовна освіта України в майбутньому буде рухатись
таким шляхом:

вивчення іноземної мови розглядається як передумова успішної інтеграції
України у світовий культурний, науковий, економічний, соціальний
простір;

вивчення іноземної мови буде відбуватись неодмінно із залученням ІКТ та
проектної роботи;

активне вивчення іноземної мови відбувається для розвитку міжнародного
обміну студентів;

поступовий перехід до вивчення двох іноземних мов кожним студентом;

усвідомлення соціальної, економічної та культурної складових мов що
вивчаються.

Одним із шляхів досягнення наведених вище тенденцій є дистанційна
освіта.

Висновок. Стрімкий розвиток глобалізації впливає на всі сфери життя
людей – особистісну, соціальну, культурну. Політичний та технічний
прогрес у найближчому майбутньому призведе до спілкування “на рівні
людства”. Супутниковий зв’язок та Інтернет руйнують всі бар’єри в
сучасному світі. Розвиток туризму, масової культури, масового продукту –
усе веде до єднання в медія просторі, а основним засобом спілкування
стає мова. Дистанційне навчання покликане допомогти в глобальному
освітньому просторі, воно виступає як ефективне доповнення традиційних
форм освіти, як засіб часткового вирішення її нагальних проблем,
зокрема, надає можливість одночасно з гнучким за часом і
високопрофесійним за змістом вивченням різних предметних розділів знань,
формуванням умінь і навичок роботи з багатьох навчальних дисциплін
забезпечити інтенсивне практичне застосування тими, хто навчаються,
методами і засобами інформаційно-комунікаційних технологій, розвиває
уміння і навички у сучасній науці і практиці.

Список джерел:

Англо-український тлумачний словник з обчислювальної техніки, Інтернету
і програмування. – Вид. 2. – К.: Видавничий дім «СофтПрес», 2006. – 824
с.

Гершунский Б.С. Компьютеризация в сфере образования: Проблемы и
перспективы .– М.: Педагогика, 1987. – 264 с.

Державна національна програма «Освіта: Україна ХХІ століття». Київ, 1994
// Законодавчі акти та нормативні документи (на допомогу керівникам
закладів та установ освіти). Збірник. –– К., 1999. – 401 с.

Захарова И.Г. Информационные технологии в образовании: Учебное пособие
для студ. высш. пед. учеб. заведений. – М.: Издательский центр
«Академия», 2003. – 192 с.

Кадан А. М., Заяц Ю. Э. Современные глобальные сетевые технологии.
Программа спецкурса. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: –
http://mf.grsu.by/ Kafedry/kaf001/ academic_process/104/pr?dwnld=1.

Кремень В. Інформаційно-комунікаційні технології в освіті і формування
інформаційного суспільства// Інформатика та інформаційні технології в
навчальних закладах. Науково-методичний журнал. – 2006. – № 6. – С. 5–9.

Лапінський В.В., Каріна Етрела-Льопіс Освіта та INTERNET // Комп’ютер у
школі та сім’ї. – 1999. – № 1. – С. 18–22.

Полат Е.С., Бухаркина М.Ю., Моисеева М.В., Петров А.Ю. Новые
педагогические и информационные технологии в системе образования: Учеб.
пособие для студ. пед. вузов и системы повышения квалификации пед.
кадров / Евгения Семеновна Полат (ред.). – М.: Academia, 2001. – 271 с.

«Про Концепцію Національної програми інформатизації» № 75/98-ВР від
2.02.98 р. // Офіційний вісн. України. – 1998. – № 10. – С. 376.

Williams R., Maclean С. Сomputing in schools. Edinburgh, 1985. 234 p.

Дистанционное обучение: Перспективы развития языкового образования

Похожие записи