Ділова взаємодія у школі, що розвивається
У школі, зайнятій проблемами свого розвитку, збільшується інтенсивність
ділової взаємодії педагогів. Активізація педагогічного спілкування
знаходить своє вираження у схильності до інтерактивних форм ділових
нарад, що виступають засобом розв’язання питань шкільного розвитку
– Я нікому не дозволяю так зі мною розмовляти!
– Вам легко. Ви вчителька.
Б. Кауфман
Ключові поняття: публічний виступ, ділова взаємодія (примітивна,
конверсійна, маніпулятивна, ігрова та рольова, духовна), ділова нарада,
публічний виступ (манера, жести, міміка, голос, зоровий контакт), типи
промови (монологічний та діалогічний).
Структура публікації:
Публічний виступ як одиниця та форма проведення ділової наради – мета та
мотиви.
Як створити добре враження про себе у слухачів.
Як розпочати виступ.
Як зробити ясним зміст вашого виступу.
Як закінчити виступ.
Характеристика монологічного та діалогічного типів промови у процесі
публічного виступу.
Типи суджень.
Публічний виступ як одиниця та форма проведення ділової наради
Як різні види ділових нарад в освітніх установах можуть розглядатись:
педрада, планерка, психолого-педагогічний консиліум, засідання
методичного об’єднання, «круглий стіл», профспілкові та батьківські
збори. Просте інформування колективу, повідомлення йому готових
відомостей, інструктування діловою нарадою не є. Ділова нарада –
ухвалення єдиного рішення з важливого для життєдіяльності колективу
питання. Групове рішення розглядається не як результат компромісу. В
ідеальному варіанті – рішення персональне для кожного члена
педагогічного колективу загальношкільної задачі.
Таким чином, дві характеристики є найважливішими показниками ділової
наради: а) рішення приймається в результаті обговорення членами
колективу; б) заявлена тема – важлива педагогічна проблема для колективу
в цілому і стосується особисто кожного її учасника.
Відмітною характеристикою ділової наради є наявність ділового рівня
спілкування на відміну від п’яти інших, описаних О. Добровичем.
1. Примітивного, коли партнер по взаємодії сприймається як річ, що або
потрібна, або заважає. Наприклад, батьки учнів відстороняються від
рішення кадрових питань у проблемних випадках та активно залучаються,
коли у школи є потреба в коштах на ремонт.
2. Конвенціонального, коли учасники обговорення зайняті обміном
формальними люб’язностями або здійснюють зовнішнє, ні до чого не
зобов’язуюче спілкування, що більше нагадує порожнє проведення часу.
3. Маніпулятивного, коли один з учасників взаємодії виступає як партнер
по грі, яку необхідно виграти. Виграш означає отримання вигоди –
матеріальної, соціальної, психологічної. Розглянуті питання відбивають
цілі наради. Однак бувають випадки, коли питання наради відкрито
демонструють бажання ініціаторів її проведення одержати результат для
себе. Таке становище маскується за допомогою соціально схвалюваних
формулювань типу «стимулювати», «сприяти», «спонукати» тощо, наприклад:
«Як змусити вчителів краще працювати з батьками в наданні спонсорської
допомоги?», «Яким чином налаштувати батьківський комітет школи на
активну діяльність (допомога школі) з рішення проблем?», «Як стимулювати
роботу директорів шкіл із заробляння грошей (самофінансування, надання
платних послуг тощо)?». Це є не що інше, як мовні формули
маніпулятивного рівня спілкування.
4. Ігрового та рольового, тобто спілкування на рівні «флірту». Партнер у
цьому випадку цікавий тільки однією стороною своєї особистості або
діяльності (посадою, соціальним станом, фінансовими можливостями).
Конкретними проявами цього рівня спілкування в ході ділової наради може
бути загравальний (запобігливий) тон із боку виступаючих чи керівника,
який веде нараду.
5. Духовного – вищого рівня міжособистісного партнерства. Співрозмовники
цікаві самі по собі, результат взаємодії не задається заздалегідь, а
формується у процесі спілкування. Духовне спілкування має
психотерапевтичний характер, недоречний для рішення ділових задач. Його
можна спостерігати, наприклад, у тих випадках, коли зміст тренінгу для
вчителів із формування їхньої комунікативної компетентності підмінюється
психотерапевтичними сесіями.
Ділове спілкування являє собою налагоджену систему
внутрішньоорганізаційної взаємодії з приводу загальної для колективу
справи. Ділове спілкування засноване на рівноправній участі всіх
співробітників у взаємному інформуванні. Особливістю такого спілкування
є точність розуміння змісту інформації всіма його учасниками. Ділове
спілкування відбиває загальні для педагогічного колективу цілі, ділову
продуктивність учителів і керівників школи, спільність у пошуку істини
чи виходу зі скрутного становища.
У залежності від мети ділової наради вибираються різні форми її
проведення. Як цілі можуть ставитись:
доведення інформації до колективу й установлення зворотного зв’язку у
вигляді оцінки готовності до її застосування (публічний виступ);
збір інформації та її оцінка шляхом підсумовування думок та уявлень
учасників обговорення (групове інтерв’ю);
пошук варіантів можливих рішень проблеми («мозкова атака», інші назви –
«мозковий штурм» і «брейнстормінг»);
прийняття загальногрупового підсумкового рішення (групова дискусія –
структурована, напівструктурована, вільна).
Кожна з форм ділової наради має розглядати у рамках нашого спецкурсу
докладно. Слід спеціально зазначити, що ділову нараду можна провести
таким чином, що всі форми будуть послідовно представлені у процесі її
проведення. План проведення такої наради пропонується як приклад
наприкінці даного розділу спецкурсу.
Перейдемо до докладного розглядання публічного виступу як однієї з форм
проведення ділової наради.
Публічний виступ – процес передачі інформації педагогічному колективу з
метою зміни думки, ставлення, поведінки (ступеня активності) його
членів. Варто розрізняти цілі та спонукальні мотиви публічного виступу.
При їхній неузгодженості вже на рівні планування наради важко
розраховувати на її успішність.
Мета публічного виступу – чіткий, свідомий та найчастіше раціональний
намір. Мотив – прихований, реальний і, можливо, соціально не схвалюваний
намір.
Публічний виступ може бути побудований з урахуванням одного чи всіх
трьох компонентів змісту, що позначаються як «Я» (орієнтація на себе,
свої досягнення та можливості), «Ти» (орієнтація на досягнення та
можливості аудиторії), «Справа» (орієнтація на значущість і необхідність
цілей та змісту діяльності). Незалежно від того, на чому зроблено
акцент, виступ може бути в однаковій мірі вдалим. Як приклад наводимо
фрагменти виступів керівників, звернених до педагогів школи напередодні
подачі заяв на атестацію педагогічних кадрів. Це уривки зі стенограм
навчальних занять зі слухачами факультету підвищення кваліфікації та
професійної перепідготовки працівників освіти.
«…Я як директор зобов’язана інформувати вас, шановні колеги, про те,
що настав час подавати заяви на атестацію. З мого боку повинна бути
проведена така робота. Насамперед я зобов’язана познайомити вас із
нормативними документами з атестації, що і зроблю сьогодні ж. Уже завтра
вони будуть вивішені на інформаційному стенді на першому поверсі. Ви
можете цілком розраховувати на мене, якщо знадобляться якісь роз’яснення
чи практична допомога. Якщо потрібно буде когось заспокоїти, валеріанка
в кабінеті директора та його плече завжди до ваших послуг. Я буду рада,
якщо серед тих, хто подав заяву на атестацію, будуть молоді вчителі
нашої школи. Я завжди можу підтвердити в написаному від імені
адміністрації представленні, що їхня робота заслуговує на те, щоби бути
по достоїнству оціненою…» (орієнтація «Я»).
«…Наша школа завжди відрізнялась високими показниками завдяки
професійним досягненням її вчителів. Проведена цього року атестація, як
у минулому, позаминулому та будь-якому іншому році, стане свідченням
професійного росту наших педагогів. Атестація – можливість саморозкриття
для вчителя, це привід показати в усій повноті його високий
професіоналізм. Для кожного, хто атестується, дається можливість
упорядкувати свої методичні матеріали, систематизувати знання, щоби
потім рухатись далі. Атестація – свято для вчителя, де йому приділяється
стільки уваги та де він може так виявити себе у кращому світлі, що про
нього потім довго будуть говорити. Крім того, підвищення зарплати після
проходження атестації ні для кого не буде зайвим…» (орієнтація «Ти»).
«…Нарада з атестації дає мені привід ще раз нагадати про ту лінію, що
я як директор проводжу та буду проводити: школі потрібні
висококваліфіковані кадри! Так, атестація – справа добровільна. Але
цього року я буду наполягати на тому, щоб усі, кому пора її проходити,
брали в ній участь. За умови, коли з демографічних причин знижується
кількість учнів у школах, нам треба виглядати гідно в конкуренції з
іншими школами та зберегти всі шкільні кадри. Наша школа має добру
репутацію в районі, і ми намагаємось одержати новий статус. У нинішніх
умовах, як ви знаєте, зробити це зовсім не просто. Результати атестації
допоможуть нам поліпшити кадрові показники та підтримати престиж
школи…» (орієнтація «Справа»).
Ділова нарада, проведена у формі публічного виступу (серії виступів), є
малоефективною в порівнянні з іншими. Для цього є принаймні дві причини.
Одна з них полягає в тому, що спонтанний (безконтрольний) прийом
інформації слухачами буває вибірковим і неповним. Із почутого люди
надають більшого значення тим фактам та оцінкам, що стосуються особисто
їх. Зміст, укладений у повідомлення виступаючих, не завжди доходить до
слухачів. Як точно помітили фахівці з людського спілкування, «істинне не
те, що каже А, а те, що розуміє під цим У».
”
:
"
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
