РЕФЕРАТ

на тему:

“Дидактичні ігри та їх місце в особистісно-орієнтованому навчальному
процесі дошкільних закладів”

ПЛАН

Вступ

1. Особливості дидактичної гри

2. Структура дидактичної гри

3. Види дидактичних ігор

4. Педагогічне керівництво дидактичними іграми

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Дошкільна педагогіка є одним із напрямків вікової педагогіки.
Небезпідставно її вважають і самостійною галуззю науково-педагогічних
знань, яка вивчає процес виховання і навчання дітей дошкільного віку.
Загальними засадами дошкільної педагогіки є її предмет, особливості та
організація педагогічного дослідження в галузі дошкільної педагогіки,
розвиток теорії та практики дошкільної освіти, характеристика сучасної
системи дошкільної освіти.

У системі навчання і виховання дошкільників активно використовуються
дидактичні (навчальні) ігри, які розвивають спостережливість, уяву,
пам’ять, мислення, мовлення, сенсорні орієнтації дітей у розмірах,
формах, кольорах, максимально задіюють інтелектуальний потенціал у
пізнанні світу і себе.

В даній роботі плануємо дослідити питання “Дидактичні ігри та їх місце в
особистісно-орієнтованому навчальному процесі дошкільних закладів”.

1. Особливості дидактичної гри

Якщо творчі ігри забезпечують максимальні можливості для вияву уяви,
нестандартного мислення, ініціативи дітей, то педагогічна мета
дидактичних полягає в сенсорному вихованні, мовленнєвому розвитку,
ознайомленні дошкільників з навколишнім світом, формуванні у них
елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в
знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом,
удосконалення пізнавальних, умінь і навичок.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність
сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну
діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні дітей усіх
вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити,
уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і
побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та
інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом
навчання і виховання, за допомогою яких вихователь готує дитину
правильно сприймати об’єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні)
та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю,
який є її організатором. Під час гри-заняття діти засвоюють доступні
знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні
процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування
знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації
мимовільної уваги і запам’ятовування.

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна)
та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вихователь одночасно
навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти граючись навчаються.
Здатність дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий
задум, дії і правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях,
які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а
пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета,
прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння
пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових
дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів
змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма
вказівка вихователя чи бажання дітей чогось навчитися, а природне
прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це
спонукає дошкільників до розумової активності, якої вимагають умови і
правила гри (краще сприймати об’єкти і явища навколишнього світу,
уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на потрібну властивість,
підбирати і групувати предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці
на основі ігрових інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за
доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них
інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою
чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови
використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища
навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і
задовольняли інтереси дітей, вихователь повинен добирати їх відповідно
до програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи
пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче
ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового
ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у дітей згасає інтерес
до гри, вихователь ініціює спільне придумування нових ігрових завдань,
ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних
аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Постійний розвиток самостійних дидактичних ігор неможливий без наявності
достатньої кількості ігрового матеріалу. В кожній групі мають бути
різних розмірів ляльки з комплектами одягу, посуд, меблі, транспорт,
м’які іграшки (тварини, птахи, комахи), настільно-друковані ігри (лото,
доміно, шашки, шахи), дидактичні іграшки (мат-рьошки, кубики, пірамідки
та ін.), набори з природного матеріалу, картинки про природу, життя
сім’ї, діяльність людей, предмети домашнього вжитку тощо.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток
сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні
картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму,
колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі
відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати
думки словами, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться
знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати,
класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих
ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги,
швидкого і тривкого запам’ятовування.

Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне
виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до
чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки,
організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню
у дітей моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів
як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками
і дорослими тощо).

Ігри з дидактичними іграшками, природним матеріалом, картинками сприяють
естетичному розвитку, оскільки, навчившись розрізняти кольори і форми,
дитина починає помічати, оцінювати їх. Цікава дидактична гра викликає
позитивні емоції, поліпшує самопочуття. В ній зміцнюються м’язи рук, що
сприяє підготовці дітей до письма, образотворчої діяльності тощо.

Особливості дидактичних ігор та їх впливу на розвиток дитини свого часу
досліджували Є. Тихеєва (ігри з дидактичною лялькою, іншими іграшками, з
предметами побуту, природним матеріалом, ігри для мовленнєвого
розвитку), Ф. Блехер (ігри для математичного розвитку), Л. Венгер
(дидактичні ігри і вправи для сенсорного розвитку), А. Бондаренко (роль
словесних дидактичних ігор у розвитку самостійності й активності
мислення дитини).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний
особистісний розвиток дошкільників. Поєднання в них готового навчального
змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вихователя майстерного
педагогічного керівництва ними.

2. Структура дидактичної гри

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє й від інших видів
ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми
навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії,
результат.

Дидактичні та ігрові завдання. Кожна дидактична гра має специфічне
дидактичне (навчальне) завдання, що відрізняє її від іншої. Ці завдання
обумовлені передбаченим програмою навчальним і виховним впливом педагога
на дітей і можуть бути різноманітними (наприклад, з розвитку
мовленнєвого спілкування — розвиток мовленнєвого апарату, зв’язного
мовлення, закріплення звуковимови, уточнення і розширення словникового
запасу при ознайомленні з живою і неживою природою тощо). Наявність
дидактичного завдання (або кількох) підкреслює спрямованість навчального
змісту гри на пізнавальну діяльність дітей.

Виконуючи під час гри ігрове завдання, діти виявляють активність,
бажання і потребу розв’язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання
можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, під час гри в лото завдання
полягає в тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з
пірамідкою — зібрати її так, щоб ребро утворювало рівну лінію; у грі
«Чарівний мішечок» дитина повинна навпомацки визначити предмети і
назвати їх. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв’язок
навчання і гри.

Правила гри. Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та
ігровим задумом, вони визначають характер і способи ігрових дій дитини,
організовують і спрямовують її стосунки з іншими дітьми, спонукають
дошкільника керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться
діяти всупереч безпосередньому імпульсу.

Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти
з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку з невдачами тощо. У
дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.
Вони по-різному впливають на поведінку дошкільників: одні діти
беззаперечно приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими
учасниками; інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у
звичайних — порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання
правил іншими учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості
ігрових правил в організації і спрямуванні поведінки дітей є важливим
педагогічним завданням.

Ігрові дії. Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії,
завдяки яким діти реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих
певним правилам дій неможлива гра.

Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість
ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв’язання дидактичного
завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що
використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють
розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння
змістом передбаченого програмою матеріалу.

Ігрові дії малюків полягають у перестановці, збиранні предметів, їх
порівнянні, доборі за кольором, розміром, імітуванні рухів, голосів
тощо. Ігрові дії дітей середнього і старшого дошкільного віку виражають
значно складніші стосунки між ними. Вони можуть полягати у виконанні
конкретної ролі у конкретній ситуації, загадуванні і відгадуванні,
своєрідному змаганні (хто скоріше закриє порожні клітинки великої картки
маленькими тощо).

Захоплюючими є ігрові дії в народних іграх, завдяки яким, як стверджував
К. Ушинський, дитина вчиться мислити, набуває важливі знання. У кожній
народній грі розум дошкільника працює жваво й енергійно, почуття
напружені, дії організовані, їх зміст насичений яскравими образами,
внаслідок чого дитина не просто їх наслідує, а живе у певній ігровій
ситуації.

Результат гри. Результатом дидактичної гри є ЇЇ фінал. Відгадування
загадок, виконання доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є
результатом гри і сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і
в задоволенні учасників гри від участі в ній. Для вихователя результатом
гри є рівень засвоєння дітьми знань, їхній успіх у розумовій діяльності,
налагодженні гармонійних взаємин.

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум
визначає характер ігрових дій, а дотримання

правил допомагає в їх здійсненні та розв’язанні ігрового завдання.
Відсутність, ігнорування хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру.

3. Види дидактичних ігор

Класифікація дидактичних ігор дає змогу простежити їх сутнісні
особливості, використання яких забезпечує відповідний навчально-виховний
ефект.

У дошкільній педагогіці дидактичні ігри розрізняють за навчальним
змістом, ігровими діями і правилами, організацією і стосунками дітей,
роллю вихователя тощо. Ці класифікації співвідносяться зі змістом
навчання і виховання: ігри для сенсорного виховання, ігри, спрямовані на
ознайомлення дітей з об’єктами і явищами навколишньої дійсності, на
формування елементарних математичних уявлень, на мовленнєвий розвиток та
ін.

Поширеною є класифікація дидактичних ігор за характером матеріалу,
згідно з якою виокремлюють:

1. Ігри з предметами. У таких іграх використовують дидактичні іграшки
(мозаїку, кубики), реальні предмети, різноманітний природний матеріал
(листя, плоди, насіння). Поширені вони в народній педагогіці, яка,
враховуючи потребу дитини у пізнанні предметів, створила сюжетні
(ляльки, предмети побуту, овочі тощо) і безсюжетні (кулі, циліндри,
пірамідки та ін.) дидактичні матеріали. Використання сюжетних
дидактичних іграшок має багато спільного із сюжетно-рольовими іграми.
Безсюжетні іграшки використовують для закріплення знань про властивості
та якості предметів (розмір, кількість, колір, форму). У народних
дидактичних іграшках закладено принцип самоконтролю. Це означає, що
матрьошка, пірамідка, грибок не закриються, якщо їх частини підібрані
неправильно. У процесі ігрових дій (роз’єднання, з’єднання, зняття,
нанизування та ін.) за певними правилами дитина освоює спосіб
розв’язання дидактичного завдання.

Під час ігор із предметами та іграшками діти ознайомлюються з їх
властивостями та ознаками, порівнюють, класифікують їх. Поступово їхня
ігрова діяльність ускладнюється, вони починають вирізняти, об’єднувати
предмети за однією ознакою (кольором, формою, призначенням), що сприяє
розвитку логічного мислення. Дітей усе більше ваблять завдання, що
вимагають усвідомленого запам’ятовування кількості та розташування
предметів, зобов’язують до пошуку відсутньої іграшки тощо. У цьому
процесі дошкільники збагачують знання про матеріал, з якого виготовляють
іграшки, про необхідні людям у різних видах діяльності предмети. Ігри з
природним матеріалом організовують під час прогулянок. Вони сприяють
закріпленню знань про природу, формуванню і розвитку мислительних
процесів (аналізу, синтезу, класифікації), вихованню бережливого
ставлення до природи.

2. Настільно-друковані ігри. Вони передбачають дії не з предметами, а з
їх зображеннями. Найчастіше вони зорієнтовані на розв’язання таких
ігрових завдань: добір картинок за схожістю (деякі види лото, парні
картинки), карток-картинок під час чергового ходу (доміно), складання
цілого з частин (розрізні картинки, кубики) тощо. Завдяки таким діям
діти уточнюють свої уявлення, систематизують знання про навколишній
світ, розвивають розумові процеси та операції, просторові орієнтації,
кмітливість, увагу, формують організаторські вміння.

3. Словесні ігри. Вони є найскладнішими, оскільки змушують дітей
оперувати уявленнями, мислити про речі, з якими на той час вони не
діють, використовувати набуті знання у нових ситуаціях і зв’язках. У
молодшому дошкільному віці ці ігри спрямовані на розвиток мовлення,
уточнення і закріплення словникового запасу, формування вміння рахувати,
орієнтуватися у просторі. У старшому дошкільному віці словесні ігри
розвивають самостійність мислення, активізують розумову діяльність
дітей. Як правило, дошкільникам доводиться описувати предмети,
відгадувати їх за описом, за ознаками схожості та відмінності, групувати
за властивостями, знаходити алогізми в судженнях, вигадувати власні
розповіді.

Класифікація ігор за матеріалом наголошує на їх спрямованості на
навчання, пізнавальну діяльність, але вона лише поверхово розкриває
основи дидактичної гри: особливості ігрової діяльності дітей, ігрових
завдань, ігрових дій і правил, організацію життя дітей, керівництво
вихователя. Цій меті підпорядкована класифікація дидактичних ігор,
запропонована О. Сорокіною, за якою виокремлюють:

1) ігри-подорожі. Відображають реальні факти і події через незвичайне:
просте — через загадкове, складне — через переборне, необхідне — через
цікаве. Вони покликані посилити враження, надати пізнавального змісту,
казкової незвичайності, звернути увагу дітей на те, що існує поряд, але
вони цього не помічають. Це може бути подорож у намічене місце,
подолання простору і часу, подорож думки, уяви тощо;

2) ігри-доручення. Ігрове завдання та ігрові дії в них ґрунтуються на
пропозиції що-небудь зробити: «Збери у кошик усі іграшки червоного
кольору», «Дістань із мішечка предмети круглої форми» та ін.;

3) ігри-припущення. їх ігрове завдання виражене в назвах: «Що було
б…?», «Що б я зробив, якби…?» та ін. Вони спонукають дітей до
осмислення наступної дії, що потребує вміння зіставляти знання з
обставинами або запропонованими умовами, встановлювати причинні зв’язки,
активної роботи уяви;

4) ігри-загадки. Розвивають здатність до аналізу, узагальнення, формують
уміння розмірковувати, робити висновки;

5) ігри-бесіди. Основою їх є спілкування вихователя з дітьми, дітей між
собою, яке постає як ігрове навчання та ігрова діяльність. Цінність
таких ігор полягає в активізації емоційно-розумових процесів (єдності
слова, дії, думки, уяви дітей), у вихованні вміння слухати і чути
питання вихователя, питання і відповіді дітей, уміння зосереджувати
увагу на змісті розмови, висловлювати судження.

Відповідно до характеру ігрових дій дидактичні ігри поділяють на (В.
Аванесова):

— ігри-доручення. Ґрунтуються на інтересі дітей до дій з іграшками і
предметами: підбирати, складати, роз’єднувати, з’єднувати, нанизувати
тощо;

— ігри з відшукуванням предметів, їх особливістю є несподівана поява і
зникнення предметів;

— ігри з відгадуванням загадок. Вибудовуються вони на з’ясуванні
невідомого: «Впізнай», «Відгадай», «Що змінилось?»;

— сюжетно-рольові дидактичні ігри. Ігрові дії, передбачені у них,
полягають у відображенні різних життєвих ситуацій, у виконанні ролей
(покупця, продавця, вовка, гусей та ін.)ї

— ігри у фанти або в заборонений «штрафний» предмет (картинку). Вони
пов’язані з цікавими для дітей ігровими моментами: скинути картку,
утриматися, не сказати забороненого слова тощо.

Функціонально всі види дидактичних ігор зорієнтовані на те, щоб навчати
і розвивати дітей через ігровий задум. Ця їх автодидактична властивість
зумовлює особливості роботи педагога щодо використання ігрових прийомів
у розвитку дитини.

4. Педагогічне керівництво дидактичними іграми

Організація і керівництво дидактичними іграми передбачають роботу
вихователя щодо підготовки до гри, проведення її, аналізу гри та її
результатів.

Готуючись до проведення дидактичної гри, вихователь повинен підібрати її
відповідно до програмних вимог виховання і навчання дітей певної вікової
групи; визначити оптимальний час її проведення; підготувати необхідний
дидактичний матеріал; вивчити й осмислити гру; продумати методи і
прийоми керівництва нею; збагатити дітей знаннями й уявленнями,
необхідними для розв’язання ігрового завдання.

Ознайомленню дітей зі змістом дидактичної гри сприяють демонстрування
предметів, картинок, короткі бесіди, під час яких уточнюються їхні
знання й уявлення. Розкриваючи хід і правила гри, вихователь повинен
налаштувати дітей на дотримання її правил, спільно з ними з’ясувати
найраціональніші способи досягнення передбачуваного результату.
Безпосередня його участь залежить від віку, рівня підготовки дітей,
складності дидактичного завдання, ігрових правил. Головне при цьому для
педагога — спрямувати дії гравців порадою, запитанням, нагадуванням.

Вихователю найчастіше доводиться пояснювати ігрові правила, показувати
способи дій дітям раннього і молодшого дошкільного віку. У повторних
іграх він контролює виконання правил кожною дитиною. Із засвоєнням
змісту і правил гри дошкільнята починають діяти самостійно, а педагог
спостерігає і втручається лише для подолання труднощів, які можуть
виникнути.

При ознайомленні з новою дидактичною грою дітей середнього і старшого
дошкільного віку вихователь враховує їхній досвід, актуальні для них
навчально-виховні завдання. Здебільшого він пояснює кілька суттєвих
правил, а решту правил і окремих ігрових дій уточнює під час гри. Дітей
підготовчої групи педагог знайомить зі змістом до початку гри, разом з
ними аналізує ігрові правила і роз’яснює їх значення.

Під час підведення підсумків гри важливо, щоб вихователь правильно і
справедливо оцінив дотримання дітьми встановлених правил. Об’єктивна,
обов’язково доброзичлива оцінка є необхідною умовою ефективності
дидактичних ігор як методу формування пізнавальної, рухової,
комунікативної активності дошкільника, виховання моральної поведінки.

Аналіз гри передбачає з’ясування ефективності її підготовки і
проведення, індивідуальних особливостей дітей, збагачення майбутніх
ігрових задумів новим матеріалом.

Цілком доречною й ефективною є самостійна участь дошкільників у
дидактичних іграх. Важливо тільки, щоб їх завдання і правила були
доступними для дітей. Спочатку їх доцільно залучати до простих ігор.
Здебільшого такі ігри мають прості правила, у них може брати участь
будь-яка кількість дітей, легко можуть включитися всі бажаючі. Під час
ознайомлення з грою вихователь повинен розглянути всі ігрові елементи,
уточнити назви предметів, правила, порядок гри. Пропонуючи нову гру
(того самого типу, але іншого змісту), слід спиратися на набуті знання і
вміння дітей. Це скорочує час ознайомлення з грою, сприяє засвоєнню
правил, привчає до раціональних способів вивчення нової гри. Поступово
діти запам’ятовуватимуть і усвідомлюватимуть умови освоєння будь-якої
нової гри. Такими умовами є знання її змісту і обладнання, ігрових
завдань і дій, правил, порядку дій гравців.

Керівництво вихователя самостійними дидактичними іграми залежить від
освоєння дітьми їх правил, знання й усвідомлення завдань. Педагог
повинен продумано добирати ігри, враховуючи зміст виховної роботи в
групі на конкретний період, інтерес дошкільників до ігор, їхнє особисте
прагнення до взаємодії, створювати ігровий настрій, замінювати окремі
ігри новими, урізноманітнювати ігрові дії тощо. Водночас слід уникати
прямого навчання і керівництва ігровою діяльністю дітей.

Висновки

Отже, з вищесказаного можна зробити наступні висновки:

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в
знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом,
удосконалення пізнавальних, умінь і навичок.

педагогічна мета дидактичних полягає в сенсорному вихованні,
мовленнєвому розвитку, ознайомленні дошкільників з навколишнім світом,
формуванні у них елементарних математичних уявлень тощо.

Дидактичні ігри, ігрові заняття і прийоми підвищують ефективність
сприймання дітьми навчального матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну
діяльність, вносять у неї елемент цікавості.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні)
та самоорганізації дітей;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю,
який є її організатором. У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють
навчальна (пізнавальна) та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього
вихователь одночасно навчає дітей і бере участь у їхній грі, а діти
граючись навчаються. Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного
завдання є не пряма вказівка вихователя чи бажання дітей чогось
навчитися, а природне прагнення до гри, бажання досягти ігрової мети,
виграти. Саме це спонукає дошкільників до розумової активності, якої
вимагають умови і правила гри (краще сприймати об’єкти і явища
навколишнього світу, уважніше вслуховуватися, швидше орієнтуватися на
потрібну властивість, підбирати і групувати предмети та ін.). Так у
старшому дошкільному віці на основі ігрових інтересів виникають і
розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за
доступності дидактичних завдань для сприйняття дітьми, наявності у них
інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою
чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови
використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища
навколишнього світу.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток
сприймання. Наприклад, розбираючи і збираючи пірамідку, підбираючи парні
картинки, малюк вчиться розрізняти і називати ознаки (розмір, форму,
колір та ін.) предметів. Розвиток сенсорних здібностей у дидактичній грі
відбувається разом із розвитком логічного мислення і вміння виражати
думки словами, адже для розв’язання ігрового завдання дитині доводиться
знаходити характерні ознаки предметів і явищ, порівнювати, групувати,
класифікувати їх, робити висновки, узагальнення. Виконання цікавих
ігрових дій і правил сприяє розвитку спостережливості, довільної уваги,
швидкого і тривкого запам’ятовування.

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє й від інших видів
ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми
навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії,
результат.

Список використаної літератури

Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх до школьников. — М.,
1992.

Бондаренко А. К. Дидактические игры в детском саду. — М., 1991.

Воспитание детей в игре / Сост. А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. — М.,
1983.

Гаспарова Е. М. Режиссерские игры // Игра дошкольника. — М., 1989.

Дошкільна педагогічна психологія / За ред. Д. Ф. Ніколенка. — К., 1987.

Зворыгина Е. В. Первые сюжетные игры малышей. — М., 1988.

Козлова С. А., Куликова Т. А. Дошкольная педагогика. — М., 2002.

Менджерицкая Д. В. Воспитателю о детской игре. — М., 1982.

Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. -М., 1990.

Руководство играми детей в дошкольных учреждениях / Под ред. М. А.
Васильевой. — М., 1986.

Сорокина А. И. Дидактические игры в детском саду. — М„ 1982.

Янківська О. П. Дидактичні ігри в дитячому садку. — К., 1985.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи