РЕФЕРАТ

на тему:

“Дидактичні ігри на уроках української мови”

ПЛАН

Вступ

1. Поняття дидактичної гри

2. Структура дидактичної гри

3. Особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови
та літератури

Список використаної літератури

Вступ

Кожний урок української мови – складна, цілісна, динамічна система
змісту навчального матеріалу й організації роботи з ним, яка насамперед
спрямовується на засвоєння матеріалу, зазначеного в темі уроку. Мета
уроку збігається в цілому з метою навчального процесу в цілому.

Однією з них є формування національно-мовної особистості учня. Цього
можна досягти, якщо на кожному уроці, позакласній роботі виховується
увага до слова, свідоме ставлення до мови як засобу самовираження,
спілкування між людьми, передачі почуттів і переживань, ставлення до
довкілля. Розвивається мовлення, а от же й мислення, інтелект,
мовленнєва пам’ять, емоційна сфера особистості, мовне почуття,
естетичний смак, розуміння краси української мови, багатство її мовних
засобів, виражальних можливостей.

Навчання української мови ефективне, якщо на кожному уроці засвоюються
мовні і мовленнєві знання, формуються навчально-мовні, правописні та
комунікативні вміння і навички, розширюється читацький рівень школярів
(бо дитина, яка більше читає, краще говорить і пише), збагачується їхній
мовний запас, відбувається оволодіння мовною нормою, здійснюється
усвідомлення неповторності мовної особистості. Учні одержують зразки
комунікативно досконалої мови й навчаються доцільно й правильно
використовувати засоби мови для побудови власних висловлювань, а також
набувають найрізноманітніших загально-предметних умінь.

Відбір дидактичного матеріалу та різні види роботи з ним мають допомогти
дітям усвідомити мову, як матеріал передачі думки і змісту, відчути
красу слова, виховати потребу в творчості, прагнення до точності,
виразності, образності власного мовлення, намагання додержувати норм у
використанні мовних одиниць різних рівнів мовної системи, бажання
навчитись майстерно оперувати мовою.

Навчанню мові належить особлива роль у вихованні школярів. Згадаймо, як
зазначив В.Сухомлинський: ”Від культури слова до емоційної культури, від
емоційної культури до культури моральних почуттів і моральних відносин –
такий шлях до гармонії знань і моральності.”, “Убогість слова – це
убогість думки, а убогість думки веде до моральної, інтелектуальної,
емоційної, естетичної товстошкірості”.

Особливо актуальним є застосування на уроках української мови
дидактичних ігор. Адже саме вони, Дидактичні ігри, ігрові заняття і
прийоми підвищують ефективність сприймання школярами навчального
матеріалу, урізноманітнюють їхню навчальну діяльність, вносять у неї
елемент цікавості.

1. Поняття дидактичної гри

Дидактична гра — гра, спрямована на формування у дитини потреби в
знаннях, активного інтересу до того, що може стати їх новим джерелом,
удосконалення пізнавальних умінь і навичок.

Використовують дидактичні ігри у навчанні та вихованні учнів усіх
вікових груп за необхідності актуалізувати їхній досвід, повторити,
уточнити, закріпити набуті знання і уявлення про природні явища, працю і
побут людини. Вдаються до них і після спостережень, екскурсій, бесід та
інших занять. Нерідко ігри з дидактичними матеріалами є основним засобом
навчання і виховання, за допомогою яких вчитель готує дитину правильно
сприймати об’єкти і явища навколишнього світу.

Як ігровий метод навчання дидактична гра постає у двох видах:

1) власне дидактична гра. Ґрунтується на автодидактизмі (самонавчанні)
та самоорганізації учнів;

2) гра-заняття (гра-вправа). Провідна роль у ній належить вихователю,
який е її організатором. Під час гри-заняття учні засвоюють доступні
знання, у них виробляються необхідні вміння, удосконалюються психічні
процеси (сприймання, уява, мислення, мовлення). Ефективне опанування
знань і вмінь відбувається в практичній діяльності за активізації
мимовільної уваги і запам’ятовування.

У дидактичній грі як формі навчання взаємодіють навчальна (пізнавальна)
та ігрова (цікава) сторони. Відповідно до цього вчитель одночасно навчає
учнів і бере участь у їхній грі, а учні граючись навчаються. Здатність
дидактичної гри навчати і розвивати дитину через ігровий задум, дії і
правила О. Усова визначає як автодидактизм.

Пізнавальний зміст навчання виявляється в його дидактичних завданнях,
які педагог ставить перед дошкільниками не прямо, як на занятті, а
пов’язує їх з ігровими завданнями та ігровою дією. Дидактична мета,
прихована в ігровому завданні, стає непомітною для дитини, засвоєння
пізнавального змісту відбувається не навмисне, а під час цікавих ігрових
дій (приховування і пошуку, загадування і відгадування, елементів
змагання у досягненні ігрового результату тощо).

Основним стимулом, мотивом виконання дидактичного завдання є не пряма
вказівка вчителя чи бажання учнів чогось навчитися, а природне прагнення
до гри, бажання досягти ігрової мети, виграти. Саме це спонукає школярів
до розумової активності, якої вимагають умови і правила гри (краще
сприймати об’єкти і явища навколишнього світу, уважніше вслуховуватися,
швидше орієнтуватися на потрібну властивість, підбирати і групувати
предмети та ін.). Так у старшому дошкільному віці на основі ігрових
інтересів виникають і розвиваються інтелектуальні.

Дидактична гра як самостійна ігрова діяльність можлива лише за
доступності дидактичних завдань для сприйняття школярами, наявності у
них інтересу до гри, засвоєння ними правил та ігрових дій, які, у свою
чергу, залежать від рівня ігрового досвіду. Такими є передумови
використання дошкільниками набутих знань про предмети і явища
навколишнього світу.

Для того щоб дидактичні ігри стимулювали різнобічну діяльність і
задовольняли інтереси учнів, вчитель повинен добирати їх відповідно до
програми дитячого садка для кожної вікової групи, враховуючи
пізнавальний зміст, ступінь складності ігрових завдань і дій. Творче
ставлення педагога до справи є передумовою постійного і поступового
ускладнення, розширення варіативності ігор. Якщо у учнів згасає інтерес
до гри, вчитель ініціює спільне придумування нових ігрових завдань,
ускладнення правил, включення до пізнавальної діяльності різних
аналізаторів і способів дій, активізацію всіх учасників гри.

Дидактична гра збагачує чуттєвий досвід дитини, забезпечує розвиток
сприймання.

Розв’язання дидактичного завдання формує також і волю. Добросовісне
виконання правил вимагає витримки, дисциплінованості, привчає до
чесності, справедливості, впливає на розвиток довільної поведінки,
організованості. Зміст і правила дидактичних ігор допомагають формуванню
у учнів моральних уявлень і понять (про бережне ставлення до предметів
як продуктів праці дорослих, про норми поведінки, стосунки з однолітками
і дорослими тощо).

Отже, як і всі інші види ігор, дидактичні ігри стимулюють загальний
особистісний розвиток школярів. Поєднання в них готового навчального
змісту з ігровим задумом і діями вимагає від вчителя майстерного
педагогічного керівництва ними.

Ефективним видом роботи, що сприяє мовленнєвому розвитку школярів, є
ситуативні завдання. Вони стимулюють мислення й збільшують інтерес учнів
до програмового матеріалу, підвищують їхню активність у формуванні
знань, умінь і навичок – тобто пізнавальну активність.

Нові для себе предмети та явища учні можуть пізнавати по-різному: за
допомогою слова, найближчих до дійсності засобів (моделей, картин,
малюнків, схем), а також через оригінальне сприйняття, тобто
безпосереднє ознайомлення з ними (спостерігання, перетворення предметів,
читання літературних та прослуховування музичних творів).

Урізноманітнити інсценізації, рольові, ситуативні ігри, вправи,
складання діалогів, монологів, всі ці види робіт сприяють розвитку
ланцюгової реакції: усне мовлення внутрішнє мовлення
письмовий виклад. Сутність цих завдань показує, що реалізація їх
ґрунтується на особистісній індивідуалізації, оскільки створення на
уроці ситуацій як системи учня з навчальним матеріалом можливе тільки
за умови врахування рівня знань особистості, її власного досвіду,
вікових особливостей, контексту діяльності, інтересів, світогляду
почуттів.

Відчинити школяреві двері у світ мови, захопити його красою слова –
значить використати інтерес до його використання, заохотити до
осмисленої передачі звукового образу в усному і письмовому мовленні.

2. Структура дидактичної гри

Дидактична гра має сталу структуру, що відрізняє її від інших видів
ігрової діяльності. Основними елементами, які одночасно надають їй форми
навчання і гри, є дидактичні та ігрові завдання, правила, ігрові дії,
результат.

Кожна дидактична гра має специфічне дидактичне (навчальне) завдання, що
відрізняє її від іншої. Ці завдання обумовлені передбаченим програмою
навчальним і виховним впливом педагога на учнів і можуть бути
різноманітними (наприклад, з розвитку мовленнєвого спілкування —
розвиток мовленнєвого апарату, зв’язного мовлення, закріплення
звуковимови, уточнення і розширення словникового запасу при ознайомленні
з живою і неживою природою тощо). Наявність дидактичного завдання (або
кількох) підкреслює спрямованість навчального змісту гри на пізнавальну
діяльність учнів.

Виконуючи під час гри ігрове завдання, учні виявляють активність,
бажання і потребу розв’язати його. Як і дидактичні, ігрові завдання
можуть бути найрізноманітнішими. Наприклад, під час гри в лото завдання
полягає в тому, щоб першому закрити всі клітинки великої картки; у грі з
пірамідкою — зібрати її так, щоб ребро утворювало рівну лінію; у грі
«Чарівний мішечок» дитина повинна навпомацки визначити предмети і
назвати їх. Дидактичні та ігрові завдання відображають взаємозв’язок
навчання і гри.

Правила кожної дидактичної гри обумовлені її змістом та ігровим задумом,
вони визначають характер і способи ігрових дій дитини, організовують і
спрямовують її стосунки з іншими школярами, спонукають дошкільника
керувати своєю поведінкою, оскільки йому часто доводиться діяти всупереч
безпосередньому імпульсу.

Дотримання правил вимагає від дитини вольових зусиль, уміння взаємодіяти
з іншими, переборювати негативні емоції у зв’язку з невдачами тощо. У
дидактичній грі правила є критерієм правильності ігрових дій, їх оцінки.
Вони по-різному впливають на поведінку школярів: одні учні беззаперечно
приймають ігрові правила і стежать за їх виконанням іншими учасниками;
інші підкоряються правилам лише у провідних ролях, а у звичайних —
порушують їх, намагаючись виграти; ще інші за недотримання правил іншими
учасниками мовчки підтримують їх. Тому підвищення дієвості ігрових
правил в організації і спрямуванні поведінки учнів є важливим
педагогічним завданням.

Основою, сюжетною канвою дидактичної гри є ігрові дії, завдяки яким учні
реалізовують свої ігрові задуми. Без підпорядкованих певним правилам дій
неможлива гра.

Увага дитини в грі спрямована на розгортання ігрової дії, а захопленість
ігровою ситуацією є передумовою мимовільного розв’язання дидактичного
завдання. Завдяки ігровим діям і правилам дидактичні ігри, що
використовуються на заняттях, роблять навчання цікавішим, сприяють
розвитку довільної уваги, формуванню передумов для глибокого оволодіння
змістом передбаченого програмою матеріалу.

Результатом дидактичної гри є її фінал. Відгадування загадок, виконання
доручень, ігрових завдань, вияв кмітливості є результатом гри і
сприймається дитиною як досягнення. Виявляється він і в задоволенні
учасників гри від участі в ній. Для вчителя результатом гри є рівень
засвоєння школярами знань, їхній успіх у розумовій діяльності,
налагодженні гармонійних взаємин.

Ігровий задум, ігрові дії та правила тісно пов’язані між собою: задум
визначає характер ігрових дій, а дотримання правил допомагає в їх
здійсненні та розв’язанні ігрового завдання. Відсутність, ігнорування
хоча б одного з цих елементів унеможливлює гру.

3. Особливості застосування дидактичних ігор на уроках української мови
та літератури

Найефективнішими є ті уроки української мови, на яких використовують
різноманітні форми роботи, збагачують їх знахідками своїх творчих
шукань.

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися. самостійно
думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що
навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні.

Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється
доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи
урок, учитель має уважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б
цікаві й зрозумілі.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання,
дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу
полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна
ф-ція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує,
розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує
особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання
оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами
та явищами допоможе гра.

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних
рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що
відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть
якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже,
система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом
свідомості школяра.

Рольова гра. Головна мета її – розвивати здібності школярів,
прищеплювати уміння приймати правильні рішення. У рольових іграх
виявляються особистість учня, його здібності та перспективи на майбутнє.

Вікторина. Її це називають грою переможців. У ній змагаються, аби швидше
і повніше відповісти на поставлені запитання. Отже, вікторина – це
конкурс, під час якого учні самостійно відповідають на запитання.

Щоб урок був цікавим і ефективним, на його різних етапах можна
використати кросворди за темами уроку чи розділу. Складаючи кросворд,
учитель має дотримуватися вимог проведення дидактичних ігор. Під час
цілеспрямованої підготовчої роботи учні розв’язують запропоновані
кросворди з вивченої теми. Отже, кросворд, з одного боку, вносить в урок
елемент гри, а з іншого – сприяє глибшому засвоєнню вивченого.

Методика гри “Мозкова атака” запозичена з телевікторини “Що? Де? Коли?”.
Одержавши запитання чи завдання, учасники гри протягом однієї хвилини
висловлюють різноманітні гіпотези, дискутують, віддаючи перевагу тій чи
іншій ідеї, а по закінченню часу пропонують свою відповідь як єдине
рішення.

На уроках закріплення пройденого матеріалу чи повторенні учні люблять
працювати динамічними парами. Попередньо вчитель готує картки з 2-3
практичними завданнями з теми, що вивчається. Одержавши картку, двоє
учнів перше завдання виконують спільно. Один учень пояснює іншому, як
потрібно виконувати завдання, а той слухає, запитує або висловлює своє
розуміння. Друге і третє завдання діти виконують самостійно, занотовуючи
їх до зошитів, а потім перевіряють один одного з відповідним
коментуванням допущених помилок.

Перелічені види ігор мають своє призначення і конкретне застосування.
Так, мета дидактичних ігор – формування в учнів уміння поєднувати
теоретичні знання з практичною діяльністю. Оволодіти необхідними
знаннями, уміннями й навичками учень зможе лише тоді, коли він час
виявлятиме до них інтерес, і коли вчитель зумів зацікавити учнів.

Добираючи ту чи іншу дидактичну гру, вчитель має пам’ятати, що процес
створення гри містить ряд станів:

а) вибір теми гри;

б) визначення мети й завдань гри;

в) підготовка і проведення гри (повідомлення учням теми гри, підготовка
унаочнень, проведення гри, підбиття підсумків).

Успіх проведення гри залежить від дотримання вимог:

а) ігри мають відповідати навчальній програмі;

б) ігрові завдання мають бути не надто легкими, проте й не дуже
складними;

в) відповідність гри віковим особливостям учнів;

г) різноманітність ігор;

д) залучення до ігор учнів усього класу.

Під час проведення дидактичних ігор в учителів виникає безліч проблем:
за яким принципом відбирати навчальний матеріал для створення ігор, яке
місце дидактичних ігор в ряді інших форм і методів навчання, як одному
вчителеві вправитися з класом учнів під час гри?

У навчальних іграх немає тих, хто програв або виграв, тут виграють усі.
Їх можна проводити на будь-якому етапі уроку. Це дасть змогу виявити
знання учня і вміння користуватися ними.

Дидактична гра «Кола на воді». Учні вибирають довільне слово. Воно
записується на дошці стовпчиком. На ці букви добираються нові слова, до
слів — речення. На основі отриманих результатів складають оповідання,
казку,веселу історію, вірш.

С — сніжок — настав ранок, прокинулась сніжинка;

Т — танок — закружляла у веселому танку;

І — іней — іней вкрив усе навкруги;

Н — небо — небо посилало сонячне проміння;

А — акація — сніжинка сіла на акацію перепочити.

Такі вправи розвивають мовлення, допомагають в написанні яскравих
оповідань про навколишній світ, вчать фантазувати, розвивають уяву.

Педагогічний пошук учителя-практика має завжди спиратися на досягнення
сучасних навчальних технологй, спрямованих на розвиток творчих сил,
здібностей та нахилів особистості.

Головним у навчальному процесі стає переорієнтація з пасивних форм
навчання активну творчу працю як учнів, так і вчителів, а це неможливо
зробити без розвитку логічного мислення дітей.

Список використаної літератури

Артемова Л.В. Вчися граючись. — К., 2000.

Артемова Л. В. Окружающий мир в дидактических играх школьников. — М.,
1992.

Бондаренко А. К. Дидактические игры в школе. — М., 1991.

Воспитание детей в игре / Сост. А. К. Бондаренко, А. И. Матусик. — М.,
1983.

Ільяницька Л.С. Ігрові проблемні ситуації. // Школа. – 2004. — №7. — С.
27-28.

Игры и упражнения по развитию умственных способностей у детей школьного
возраста / Сост. Л. А. Венгер, О. М. Дьяченко. — М., 1989.

Михайленко Н. Я., Короткова Н. А. Как играть с ребенком. — М., 1990.

Шкільна педагогічна психологія / За ред. Д. Ф. Ніколенка. — К., 1987.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи