.

Державно-громадське управління освітою (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
221 2820
Скачать документ

Державно-громадське управління освітою

Стрімкі зміни ставлять на порядок денний питання зміни підходів,
методів, стилів виробничих відносин і поступового перетворення жорсткого
субординаційного управління на більш мобільне. Це вимагає суттєвої
перебудови системи управління освітою. Вона повинна стати
державно-громадською

Яка освіта є державно-громадською? Ми будемо вважати, що
державно-громадське управління освітою – це процес поєднання
різноспрямованої діяльності державних і суспільних суб’єктів управління,
що пов’язані з функціонуванням і розвитком освітньої установи, в
інтересах суб’єктів навчально-виховного процесу, соціуму, влади.

У сутності поняття «державно-громадського управління в освіті» на
сьогодні доцільно розділяти явища нових, більш демократичних відношень,
погоджених взаємодій між державою та громадянським суспільством. Участь
цих сторін у розв’язанні різних питань освіти, а саме управлінські
аспекти цих взаємодій, які пов’язані з можливістю відповідально та
результативно впливати на освітню політику, визначальним пріоритетом
якої є забезпечення якості освіти на основі збереження його
фундаментальності та відповідності актуальним і перспективним потребам
особистості, суспільства й держави.

Зміст державно-громадського управління складає діяльність його суб’єктів
з інтеграції трьох напрямів роботи:

демократизації діяльності органів державної влади й управління освітою;

розвитку самоврядних асоціацій учасників освітньої діяльності
(професійних асоціацій педагогів, органів учнівського й батьківського
самоврядування всіх рівнів);

створення та організації діяльності громадських органів управління
освітою, де представлено всі верстви населення.

Таким чином, актуальність державно-громадського управління освітою
визначається змінами в суспільно-політичній структурі нашої країни, що
обумовлюють необхідність нової освітньої політики, спрямованої на
побудову демократичної, правової держави та задоволення освітніх потреб
громадян незалежної України.

Стратегічні цілі, завдання, пріоритетні напрями й основні шляхи
радикальних перетворень в управлінні системою освіти визначені
Конституцією України, законами України «Про освіту», «Про дошкільну
освіту», «Про загальну середню освіту», «Про позашкільну освіту», «Про
професійно-технічну освіту», «Про вищу освіту», Указами Президента
України «Про національну програму «Діти України» та «Про невідкладні
заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні»,
Національною доктриною розвитку освіти у ХХІ столітті, Програмою
діяльності Кабінету Міністрів України «Назустріч людям», Концепцією
Державної програми розвитку освіти на 2006-2010 роки.

Вітчизняна теорія державного управління містить основні методологічні
засади демократизації державного апарату. Об’єктивна характеристика
розвитку державного управління освітою висвітлюється у працях таких
учених, як В. Авер’янова, В. Бакуменко, М. Князєва, В. Лугового, В.
Майбороди, Н. Нижника та ін. Водночас зміни соціально-економічної
структури суспільства потребують підвищення уваги до розвитку освіти з
позицій демократизації державного управління.

Виходячи з об’єктивного розвитку суспільства, докорінна трансформація
соціального інституту освіти вимагає кардинальних змін у підготовці
нової генерації керівних кадрів із високим рівнем професіоналізму й
загальної культури, інноваційним творчим стилем мислення.

Управлінська наука і кадровий потенціал є принциповою умовою виконання
законів України «Про освіту» та «Про загальну середню освіту».
Складність розв’язання цього завдання зумовлена глибокою політичною,
економічною й духовною кризою, яку нині переживає наше суспільство. За
цих обставин науковці визначають, що перед державою постає питання, чи
здатна вона за рахунок внутрішніх резервів, інтелекту, соціальних
механізмів і технологій спочатку пом’якшити кризу, а потім стати на шлях
прогресивного розвитку та інтеграції у світову спільноту?

Формування освітньої системи України відбувається усвідомлено або менш
усвідомлено за певними інтелектуальними, соціально виваженими, юридично
мотивованими схемами, моделями, які ми можемо назвати підходами.

Таким чином, існуюча державна політика націлювала організацію роботи
освітніх управлінських структур на наукові засади. Це зумовило подальший
розвиток наукових основ управління освітою, що зазначені в роботах
учених В. Афанасьєва, Є. Березняка, Д. Гвішіані, М. Дарманського, Д.
Дейкуна, П. Дроб’язка, О. Зайченко, С. Калашнікової, Л. Калініної, Ю.
Конаржевського, М. Кондакова, Ф. Паначина, П. Раченка, Н. Самандас, Ж.
Галанової, Г. Федорова, Ф. Штикало та ін. Доводиться, що створення
певної нормативної бази розвитку освіти мало випереджальний характер і
наголошувало на пріоритеті державного управління освітою, особливо в
період створення адміністративно-командної системи управління в
колишньому СРСР.

Виходячи з виявленої тенденції розвитку державно-громадського управління
в напрямку орієнтації на особистість, суспільні потреби, інтереси
особистості, можна стверджувати, що поява нових підходів обумовлена
пошуком умов, які забезпечують ефективність стійких автономних,
самодостатніх освітніх систем.

Сучасна нормативно-правова база розвитку освіти декларує необхідність
модернізації управління освітою, яка передбачає:

оптимізацію державних управлінських структур;

децентралізацію управління;

перерозподіл функцій та повноважень;

перехід до програмно-цільового управління;

поєднання державного та громадського контролю;

створення системи моніторингу управлінських рішень, їх впливу на якість
освітніх послуг на всіх рівнях.

Результатом модернізації управління є розробка й упровадження відкритої
демократичної моделі управління, яка побудована на підставі активної
взаємодії із середовищем. Покладені в основу модернізації управління
освітою конституційні принципи вимагають чіткого уявлення про їх
реалізацію.

Аналіз основних державних документів з питань управління загальною
середньою освітою свідчить, що в сучасних умовах розбудови незалежної
України суттєво змінюється роль держави: вона стає демократичним
регулятором суспільних відносин, гарантом і захисником інтересів і прав
кожного громадянина. Головними її функціями стають регулюючі та захисні,
що базуються на принципі: держава для людини, а не людина для держави.

Можна констатувати, що державно-громадське управління загальною
середньою освітою поки що має малоефективний розподіл функцій між
різними суб’єктами управлінського процесу. Важливим є й той факт, що в
управлінській системі не налагоджений постійний зворотний зв’язок із
суспільством. Тому на сьогодні відмічається в цілому монопольне
ставлення держави до управління загальною середньою освітою, що не
сприяє розвитку демократичних відносин в освітній галузі та не створює
належних умов для участі громадськості в управлінні освітою.

Дослідження фактичного стану законодавчо-нормативної бази загальної
середньої освіти переконує в необхідності її вдосконалення в наданні
прав громадській спільноті впливати на освітні процеси, висловлювати
свої наміри та побажання з покращення освітньої системи України.

Як показало вивчення літературних джерел з питань державного управління
освітою, у більшості з них висвітлено різні аспекти управління освітою.

Методологічне значення розуміння й усвідомлення проблем державного
управління в нових соціально-економічних умовах мають положення,
викладені у працях В. Андрущенка, С. Гончаренка, І. Зязюна, В. Кременя,
С. Крисюка, В. Лугового, Т. Лукіної та інших.

До окремих теоретичних і практичних аспектів діяльності регіональних
органів управління звертаються Д. Дейкун, Г. Єльнікова, О. Зайченко, Л.
Калініна, М. Кондаков, Г. Сурміло, П. Худомінський та інші.

Проблеми вдосконалення системи управління загальноосвітньою школою
розкриті в наукових працях В. Алфімова, Є. Хрикова, В. Маслова, Л.
Даниленко, Н. Островерхової, Ю. Конаржевського.

Аналіз науково-теоретичних праць зарубіжних дослідників Л. Барсукової,
Б. Вульфсона, Т. Давиденко, Г. Єгорова, Н. Капустіна, З. Малькової, Ш.
Третьякова, Т. Шамової, Є. Ямбурга (Росія); Л. де Калуве, Е. Маркса, М.
Петрі (Голландія); Б. Саймона, В. Сандера (Велика Британія) та інших і
вивчення зарубіжного досвіду гуманізації та демократизації управлінських
процесів у галузі освіти підтверджує, що зусилля вчених і практиків
спрямовані на пошуки оптимального співвідношення централізації й
децентралізації управління освітою через вироблення проміжних моделей на
основі створення механізмів поєднання функцій управління, подолання
міжвідомчої роз’єднаності, надання юридичної самостійності закладам
освіти тощо.

Аналіз наукових досліджень свідчить про наявність значної кількості
праць вітчизняних і зарубіжних авторів, що стосуються державної
освітньої політики й управління освітою. Але ще не знайшли достатньої
розробки питання управління на державно-громадських засадах.

Результати аналізу теоретичних основ та існуючої практики державного
управління освітою в нашій країні та за кордоном підтвердили
необхідність демократичних перетворень управлінської системи в Україні.
Для цього визначені такі подальші дії:

виокремлення науково-теоретичної основи державного управління взагалі та
загальної середньої освіти зокрема;

розробка базової моделі державно-громадського управління загальною
середньою освітою на регіональному рівні;

визначення механізмів управління системою освіти в регіоні на
державно-громадських засадах і розробка технології його здійснення.

Таким чином, буде доцільним приведення системи управління будь-якою
освітньою організацією, у тому числі закладами та установами загальної
середньої освіти, у відповідність з оточуючим середовищем. Управління
має стати гнучким, мобільним, при цьому не втрачати орієнтації на мету й
ураховувати особливості організаційної структури.

Список рекомендованої літератури з державно-громадського управління
освітою:

Аксіологічний потенціал державного управління освітою. Навч. посібник /
Крижко В. В., Мамаєва І. О. – К.: Освіта України, 2005. – 224 с.

Бегей В. М. Демократизація управління загальноосвітньою школою. –
Тернопіль: ЛДУ, 1994. – 195 с.

Глобализация и конвергенция образования: технологический аспект. Научное
издание. Под общей редакцией профессора Рубина Ю. Д.- М: ООО «Маркет ДС
Корпорейшн», 2004 (Академическая серия).

Законодавство України про освіту: 36 законів.- К.: Парламентське вид-во,
2002. – 159 с.

Закон України «Про вищу освіту» // Освіта України.- Від 26 лютого 2002
р. – № 17 (313).

Закон України «Про освіту».- К.: Генеза, 1996.- 36 с.

Закон України «Про загальну середню освіту» // Освіта України:
Нормативно-правові документи МОН України, 2001. – С. 7-38.

Закон України «Про дошкільну освіту» // Освіта України:
Нормативно-правові документи МОН України, 2001. – С. 63-89.

Збірник законодавчих та нормативних актів про освіту.- К., 1994. – 463
с.

Згага П. Освітня політика і питання якості // Програма підтримки
вироблення стратегії реформування освіти. – 2001. – № 1
(березень-квітень). – С. 28-34.

Концепції громадянської освіти в школах України / Шлях освіти, № 1. –
2001. – С. 26.

Конституція України.

Наказ Міністерства освіти і науки України № 337 від 28.04.2006 р. «Про
проведення Першого Всеукраїнського Форуму батьківської громадськості».

Лист Міністерства освіти і науки України № 1/9-189 від 20.04.2005 р.
«Щодо подальшого утвердження відкритої і демократичної
державно-громадської системи управління освітою».

Модернізація освіти в Україні. Аналітичний огляд результатів
всеукраїнського опитування керівників загальноосвітніх навчальних
закладів у 2004 р. – К.: 2004.

Наказ Міністерства освіти і науки України № 55 від 20.01.2005 р. «Про
запровадження звітування керівників дошкільних, загальноосвітніх та
професійно-технічних навчальних закладів».

Наказ Міністерства освіти і науки України № 440 від 02.06.2004 р. «Про
затвердження Примірного положення про батьківські комітети (ради)
загальноосвітнього навчального закладу».

Лист Міністерства освіти і науки України № 2/3-2-392 від 27.10.2003 р.
«Щодо проекту Типового положення про батьківську раду та батьківський
комітет у загальноосвітніх навчальних закладах».

Наказ Міністерства освіти і науки України № 159 від 27.03.2001 р. «Про
затвердження Примірного положення про раду загальноосвітнього
навчального закладу».

Наказ Міністерства освіти і науки України № 45 від 05.02.2001 р. «Про
затвердження Положення про піклувальну раду загальноосвітнього
навчального закладу».

Національна доктрина розвитку освіти України у XXI столітті // Освіта. –
2002. – № 26 (4984). – Від 24 квітня. – С. 2-4.

Освіта України: Нормативно-правові документи. – К.: Міленіум, 2001. –
472 с.

Панійко Ю. Теоретичні основи самоврядування. Проект Концепції
громадянського виховання особистості в умовах розвитку Української
державності // Педагогічна газета. – 2000 р. – № 6 (72) (червень).

Раймерз Фернандо та Ноел Мак-Ґінн. Компетентний діалог: використання
досліджень для формування світової освітньої політики. – Львів: Літопис,
2004. – 219 с.

Семигіна Т. В. Робота в громаді: практика й політика. – Вид. дім «КМ
Академія», 2004. – 180 с.

Серджіованні Т. Керування освітою і шкільне врядування / Пер. з англ. О.
Щур. – Львів: Вид. «Літопис», 2002. – 440 с.

Стратегія реформування освіти в Україні (рекомендації з освітньої
політики). – К.: «К.І.С.», 2003. – 296 с.

Учнівське самоврядування: досвід, тенденції, пропозиції. – Тернопіль:
Вид. «Астон», 2001. – 96 с.

Фуллан М. Сили змін: Вимірювання глибини освітніх реформ / Пер. з англ.
Г. Шиян, Р. Шиян. – Львів: Вид. «Літопис», 2002. – С. 269.

Фуллан М. Сили змін: продовження / Пер. з англ. І. Савчак. – Львів: Вид.
«Літопис», 2002.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020