Державно-громадська модель освіти у Франції
Проголошення незалежності України, соціально-економічні, політичні зміни
внесли певні корективи у процес взаємодії, співробітництва школи як
навчально-виховного закладу суспільного виховання та громадянськості
Їй відводиться вагоме місце не лише в розв’язанні суто
матеріально-технічних питань, а і в управлінні навчально-виховним
процесом у середніх загальноосвітніх закладах, у суттєвій перебудові
системи державного управління освітою.
Стратегічні цілі, завдання, пріоритетні напрями й основні шляхи
радикальних перетворень в управлінні системою освіти визначені
Конституцією України, законами України «Про освіту», «Про
професійно-технічну освіту», «Про загальну середню освіту», «Про
позашкільну освіту», «Про дошкільну освіту», «Про вищу освіту», Указом
Президента України «Про національну програму «Діти України»,
Національною доктриною розвитку освіти України у XXI столітті та іншими
актами.
Завдання реформування управлінської галузі вивчені в такий спосіб: на
часі «перехід від державного до державно-громадського управління;
утвердження у сфері освіти гармонійного поєднання прав особи,
суспільства й держави». Упровадження моделі державно-громадського
управління передбачає докорінні зміни у структурі управління, подолання
традиційної закритості та стимулювання соціальної відкритості школи.
Національна доктрина розвитку освіти України – це спроба привести
сучасну систему освіти у відповідність із європейськими стандартами.
Найближчою метою управлінських реформ є зміна структури, функцій і
технологій діяльності в рамках системи управління. Найбільш актуальною
для освітян проблемою стануть реорганізація управлінських структур і
перерозподіл функцій між ними. Національна доктрина розвитку освіти
України у XXI ст. спрямовує діяльність державних службовців на пошук
нових, відкритих і демократичних моделей управління освітою, які мають
утверджуватись як державно-громадські та орієнтувати освітні процеси на
постійний розвиток. При цьому важливо передбачити органічне поєднання
засобів державного впливу з громадським управлінням.
Ae
AE
ue AE
gd `E
ніх систем. Європа прагне розвивати таку систему виховання та освіти,
яка формувала б не пасивного спостерігача, а енергійного творця життєвих
цінностей.
Уряд Франції (як відомо, вона належала до країн із централізованим
принципом управління освітою) у 1989 році проголосив закон «Про
орієнтацію освіти». Цим законом започатковано широкомасштабне
довгострокове реформування французької системи середньої освіти на всіх
рівнях – початкова школа, коледж, ліцей.
Розпочата реформа має на меті передусім максимально закріпити
проголошене конституцією право кожного громадянина на освіту, посилити
демократизацію освіти. Розумний розподіл компетенцій, прав та обов’язків
зі збереженням законодавчої та керівної прерогативи центральних органів
дає змогу забезпечити процес децентралізації освіти. Цей процес був
визначений законом від 13 серпня 2004 року та стосувався місцевих свобод
і відповідальності. Місцева влада з цього моменту стає дуже важливою.
Різні структури зі зближення позицій дозволяють учасникам і партнерам
системи національної освіти зустрічатись для спільного прийняття рішень.
На наш погляд, реформаційний досвід Франції є цікавим із точки зору
залучення до освітніх справ якнайширшого кола державних, громадських
структур, батьківських об’єднань, різного роду асоціацій.
Дослідження останніх десятиліть переконали педагогічну громадськість
Франції, що успіх роботи освітян залежить від того, наскільки ефективно
школа взаємодіє із громадськістю, контактує з органами місцевого
самоврядування.
Організація спільної діяльності французької середньої школи й сім’ї
набуває таких форм: залучення делегатів від батьків, учнів до участі в
управлінні навчальними закладами; діяльність асоціацій і федерацій
батьків учнів, які вступають в офіційні відносини з державою,
адміністраціями навчальних закладів і педагогами.
Сьогодні, коли Національна доктрина розвитку освіти України пропонує
перехід до децентралізованої системи управління освітою, дуже важливо
дослідити взаємозв’язок між освітою та державою, що характеризує ступінь
централізації контролю над освітою.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
