День рідної мови
Звучить пісня «Українська мова». Виходять хлопчик і дівчинка. У руках
запалені свічки. Читають «Молитву до мови» Катерини Мотрич.
УКРАЇНКА
Україно моя мила!
Ти моя рідненька
Я тебе так щиро люблю
Хоч я ще маленька.
Кожен вечір я завжди
Як спити лягаю.
Все за тебе, Україно, Господа благаю.
Щоби Господь милостивий
За те його молю
Допоміг тобі вернути найсвятішу долю.
Дівчинка: Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, з
любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з Дніпровської води, від
зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого
і тримала народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого Духу.
Хлопчик: Мово! Велична молитва наша у своїй нероздільній трійці, що єси
ти і Бог Любов, І Бог Віра, і Бог Надія! Мово, що стояла на чатах коло
вівтаря нашого національного храму й не пускала туди злого духа
виродження, злого духа скверноти, ганьби. Тож висвячувала душі
козацького народу спасенними молитвами і небесним вогнем очищення,
святими водами Божого річища, щоб не змалів і не перевівся нарід той. І
множила край веселий, святоруський, люд, хрещений талантами, невмирущим
вогнем пісень і наповнювала душі Божим сяйвом золотисто-небесним, бо то
кольори духовності й Божого знамення.
(Відходять.)
Фісунова Л. О.: Шановні гості, дорогі діти я разом з вихованцями МАНу
запрошуємо Вас до участі в науково-практичній і дещо святковій
конференції, присвяченій Дню рідної мови на тему „Мова як генетичний код
народу”.
Я обов’язково повинна наголосити, що таке конференція. Це збори, нарада
представників держав, наукових організацій для обговорення певних
питань.
Вихованці МАНу підготували доповіді, тобто повідомлення на певну тему.
Опонентом, тобто тією людиною, яка загострює увагу слухача на
недостатньо висвітлених проблемах, буду я. А вже нашими рецензентами,
тими, хто робитиме аналіз та дасть оцінку нашої конференції будуть наші
гості. Я думаю, що вони не заперечують.
Вам усім пощастило бути учасниками конференції. Під час підготовки було
створено групу доповідачів, які працюватимуть за таким планом:
Отже, всі готові до роботи, дозвольте мені як керівнику нашої наукової
організації розпочати.
Мова … Вона існує, живе, бореться незалежно від того, думаємо ми про
неї чи ні, турбуємося чи забуваємо, шануємо чи зраджуємо.
Слово безсмертне. Адже ніхто не заперечить давню біблійну істину:
«Спочатку було Слово, і Слово було Бог».
Можливо, про походження мови нам більше розкриють легенди та міфи, не
слід забувати і про Біблію.
Легенда „Як ростуть слова”
Про це вже мало хто пам’ятає, бо минуло відтоді не сто, не двісті, а
тисячі років. На щедрих землях серед гір жило плем’я німів. Німі
вирощували виноград, персики, апельсини, усіляку городину, були
працьовиті, а тому й жили в достатку. Та коли б ми з вами якимось дивом
потрапили в ті краї, то не почули б жодного слова. Тільки шум водоспаду
й щебетання пташок лунали там. Німі не вміли говорити — тільки губами
ворушили й читали слова по вустах. Може, то було й непогано, бо ж не
спалахували ні сварки, ні лайки, а тому приятелювали між собою і старий,
і малий.
І тільки бабуся Мова жила самотиною за високим муром. Щодня вона
поралася у квітнику. Мову вважали чарівницею, адже вона розумілася на
травах: яка від кашлю, яка від зубного болю, а яка від лихоманки. Якось
до бабусі прийшов юнак. З його тремтячих уст дізналася Мова про горе.
Сусідська дівчина, сліпа від народження, почувалася дуже самотньою й
марніла, гасла з дня на день. Нім нічим не могли їй зарадити, бо сліпа
дівчина не бачила слів утіхи…
— Не можу я повернути дівчині зір, — похитала головою бабуся Мова. —Та є
в мене таємниця.
І Мова повела хлопця у свій дивовижний квітник.
— Ми тут… Ми тут… Ми тут… — забриніло зусібіч. Ті звуки линули від
квітів.
— Це — слова, — пояснила бабуся. — Зірви найкращі, віднеси дівчині, хай
вона почує, хай радість прийде в її засмучену душу.
Який же то був букет! Мінився золотими, синіми, червоними барвами,
пахтів, наче персиковий сад, і звучав так чарівно, що завмирало серце.
— Ти… вродлива… ти… потрібна мені… я буду… завжди
поруч… з тобою…
А наступного дня всі німі з’юрмилися біля подвір’я бабусі Мови. Вони
прийшли по слова. Благально простягали руки, з надією дивилися на Мову.
— Я навчу вас вирощувати слова, — прошепотіла старенька й винесла кошик
із корінчиками. — Кожне слово, наче квітка, має корінь. А з нього
виростають листочки — суфікси, пагінці — префікси і пуп’янки —
закінчення. З одного кореня може вирости багато слів-квітів. Бережіть
свої квітники, виполюйте бур’яни і вирощуйте найкращі слова.
По корінчику розібрали німі щедрий дарунок Мови, обсадили всю землю
дивоквітами й передали наступним поколінням таємницю про те, як ростуть
слова
ВАВИЛОН
Вавилонське стовпотворіння і розсіяння людей
Нащадки Ноя, розмножившись, тривалий час жили разом в одній країні,
неподалік від гір Араратських, і розмовляли однією мовою. Коли людський
рід став численним, то злих вчинків і чвар між людьми побільшало. І вони
побачили, що незабаром вони муситимуть розійтися по всьому світу.
Та перш ніж розійтися, нащадки Хама потягли за собою й інших і задумали
побудувати місто і в ньому вежу висотою аж до небес, аби прославитися і
не коритися нащадкам Сима та Яфета, як про це віщував Ной. Вони
виготовили чимало цегли і взялись за роботу.
Ця горда затія людей була невгодна Богу. Аби зло остаточно не погубило
їх, Господь змішав мову будівельників так, що вони почали розмовляти
різними мовами і перестали розуміти одне одного. Тоді люди були змушені
кинути розпочату будову і розійтися по світу. Нащадки Яфета пішли на
захід і розселились у Європі. Симові нащадки залишились в Азії. Хамові
нащадки пішли в Африку, але частина їх також залишилася в Азії.
Недобудоване місто отримало назву Вавилон, тобто змішання. Уся ж країна,
де було це місто, стала називатися землею Вавилонською, а також
Халдейською.
Люди, розселившись по землі, поступово стали забувати свій рід і стали
утворюватися окремі самостійні народи чи нації зі своїми звичаями і
мовами.
Фісунова Л. О.: А от національна мова не з’являється відразу. Її
становлення триває сотні, а то і тисячі років. Численні покоління
формують її, розвивають, збагачують, удосконалюють, наповнюють власним
життєвим досвідом, пристосовують до свого менталітету, до природного
оточення, до мінливого умов розвитку народу.
Отже, настав час дати відповідь на питання коли і як виникла українська
мова?
(Повідомлення учнів).
Учениця. Українська мова виникала століттями. І сьогодні вона посідає
чільне місце серед трьох тисяч мов усього світу. ЇЇ основні елементи
були започатковані ще в часи, співвідносні з виникненням латинської
мови. Слід пам’ятати, що українська мова – одна з найстародавніших гілок
індоєвропейської мовної сім’ї. VІ-VІІст. вона вже мала окреслено сучасні
обриси, про що засвідчує сербо-хорватська мова. Ще до створення
Київської держави українська мова опанувала великі простори
центрально-східної Європи. Нею розмовляло населення Київської Русі.
Одним з найдавніших, писаних у Києві текстів, що зберігся до нашого часу
в своєму первісному вигляді, є Ізборник Святослава 1073 року. Це копія з
болгарського оригіналу. Але у ньому є чимало українських слів: ворог,
норов, морок, вітрила, краса, свита, вчинити, дивися, лишися.
Учениця. Звичайно, за цей тривалий час українська мова зазнавала різних
сторонніх впливів. Для неї не минулися безслідно і грецька колонізація
Чорноморського узбережжя, і нуртування скіфських племен у VII ст. до
н.е. – ІІ ст. н.е., і вторгнення готів на південь України в ІІІ – ІVст.,
і існування могутньої гунської імперії в ІV-Vст., і жорстоке панування
тюркомовних аварів (літописних обрів) у VІ – VІІ ст., і зіткнення з
хозарами, уграми, печенігами упродовж VІІІ – Х ст. Щось в українській
мові залишилося від мов цих народів і племен. Щось привнесли в неї
церковнослов’янська, польська, російська мови. Це лише збагатило її, але
не зруйнувало. Ніякі впливи й лихоліття не могли порушити її цілісності,
стрункості.
Учениця. Українська мова зараз одна з найбагатших і найрозвиненіших мов
світу. Вона має багатющий запас слів, розвинену синоніміку, чіткі, добре
відшліфовані фонетичну і граматичну системи. Ще 1834р. Російський
академік І.Срезневський у статті „Взгляд на памятники украинской
народной словесности” зазначав, що українська мова „є однією з
найбагатших слов’янських мов, що вона навряд чи поступиться, наприклад,
перед богемською щодо багатства слів і виразів, перед польською щодо
мальовничості, перед сербською щодо приємності, що це мова, яка, будучи
ще необробленою, може вже порівнятися з мовами культурними; щодо
гнучкості й багатства синтаксичного – це мова поетична, музикальна,
мальовнича.”
Учениця: Сьогодні ми маємо чимало цікавих версій щодо походження
української писемності. Учені вважають, що автори трипільських написів —
найдавніші племена, які жили на території теперішньої України, пелазги
мали свою звуко-буквену азбуку, яка претендує на те, щоб вважатися
першою у світі.
Учениця: Деякі вчені вважають, що пелазгійський алфавіт — не що інше, як
етруський. Існує висловлювання історика другої половини І ст. до н.е.
Діодора Сицилійського про те, що етруські букви могли б мати назву
пелазійських, бо пелазги ними користувалися. З цього випливає, що
писемність України походить не з кирилиці IX ст. н.е., а витоки її
сягають періоду II тис. до н.е. Давню ж грецьку абетку, яку використали
Кирило і Мефодій у створенні кирилиці, елліни одержали від пелазгів.
Учень: Чи не найзагадковішим витвором нашої давнини є так звана
«Велесова книга» — пам’ятка дохристиянської стародавньої культури, що
розповідає про передісторію слов’ян, про їхню боротьбу з ворогами,
захищає віру предків-язичників.
Учениця. «Велесова книга»… Таємнича, загадкова розповідь наших
предків про світ, природу, богів, її загадку все ще не розгадано.
I дівчинка: Будемо сподіватися,
II дівчинка: що український письменник Сергій Плачинда,
ІІI дівчинка: англієць Річард Вілсон,
IУ дівчинка: російський літературний знавець Дмитро Лихачов,
I Дівчинка: давньогрецький історик другої половини І ст. до н.е. Діодор
Сицилійський
II дівчинка: мали підстави твердити, що писемність, котра виникла на
території сучасної України, є однією з перших у світі.
ІІІ Дівчинка: Адже століттями до нашої ери і століттями нашої ери на цій
землі жили люди, вирощували хліб, виховували дітей, плекали слово єдину
молитву життя і безсмертя.
Учениця. Терниста дорога стелилася нашій мові на шляху до державності,
котра лише нині набула законодавчої конституційної сили…
Учениця. 1989р. – прийнято Закон „Про мови в Україні”.
Учениця. 1996р. – Верховною радою України було прийнято Конституцію
України, в якій українській мові надано законодавчої конституційної
сили.
Учениця. 1998р. – Указом Президента України 9 листопада проголошено Днем
української писемності та мови.
Привітання на різних мовах
СОЦОПИТУВАННЯ
1. Української ще соромляться?
Так Ні
2. Що заважає сьогодні Вам спілкуватися рідною мовою не тільки на
роботі, а й під час відпочинку, зустрічі із знайомими, рідними,
сусідами?
3. Чому школярі (ваші вихованці) не спілкуються один з одним
українською? (виберіть варіант, можливо всі, або допишіть свій).
Через почуття „стадності” (як усі, так і я).
„Боязнь проявити відкрито свою індивідуальність, своє „Я” (потрібна
духовна стійкість не боятися бути „білою вороною”).
Генетично успадковане „меншовартості” ( оманливе і принизливе визнання
української мови „сільської”)?
4. Ваша позиція щодо двомовності на Україні.
5. В одному із листів Луцілія Сенека згадує грецьке прислів’я: „Яке
життя – така і мова”. Прокоментуйте коротко.
6. Як зачарувати дитину українським словом? Адже ще відомий німецький
філософ Ганс-Ґеорг Ґадамер стверджував: „ Насправді саме школа за
великим рахунком – це інституція суцільного конформізму (пристосовницьке
прийняття готових стандартів)”.
Фісунова Л. О.: Важко сказати, коли саме людина серйозно замислилася над
таїною слова, усвідомила його магічну силу. Зараз навіть важко говорити
про те, як виникла, освоювалася людиною мова, мовлення. Народи ще й досі
сперечаються за право вважати себе спадкоємцем нашої мови. Виходячи з
наших знань, ми припускаємося, що мова як похідна інстинкту могла
виникнути з наслідування звуків природи, вигуків або аноматопеї.
Кожна епоха приносить свої винаходи і відкриття: „Серед багатьох форм
людської діяльності, що служили показниками духовної культури,
матеріальним втіленням розвитку ремесла й мистецького хисту, поступу та
боротьби народів у вирі історичних подій було письмо” (М.Різник).
Писемні знаки дали людям можливість зберегти істинне знання. Писемність
виникла з потреби зафіксувати думку, щоб передати її широкій громаді,
наступним поколінням. Як ви знаєте, кожна розвинена мова має дві форми –
усну і писемну, які виникають на різних етапах розвитку суспільства.
Первинною є усна мова.
Писемність — це система графічних знаків, які застосовують для писання в
якійсь мові.
Наприклад: «Усі відкриті в Софіївському соборі графіті написані
кирилівськими літерами — шрифтом, який покладений а основу сучасної
східнослов’янської писемності».
Письменність означає вміння читати й писати.
Письменство — синонім слова література, а також збірне поняття (у
значенні письменницький загал).
Письмо – це система графічних знаків, за допомогою яких усна мова
передається в часі і просторі. Винайшовши письмо, люди не переставали
дивуватись його значимості і приписували створення письма богам.
Стародавні єгиптяни вважали творцем письма бога Тоту, у вавилонян бум
Набу, а їм грецькими міфами відомий бог Гермес, який, як вважали греки,
винайшов абетку, був творцем числа.
Письмо було дуже різним. Досить поширеною в давні часи було предметне
письмо для різних повідомлень, угод: зокрема, бирки, (зарубки на палицях
цілих і розщеплених — боргові), шнурки з вузликами — кіпу інків
(стародавнього населення Перу) — мали значення кольору, розміру,
кількості вузлів, комбінації переплетень. Звичайно, це було примітивне
письмо.
Більшість сучасних народів користується письмом, яке передає звуки за
допомогою літер (алфавітним). Проте історія письма починається не з
літер, а з малюнків.
• Повідомлення на тему „Піктографічне письмо” Підготувала Гузь Анна
Федорівна
Історично першим, найдавнішим видом письма є піктографія (від лат.
«піктус» — малюю і грец. «графо» — пишу, дослівно — малюнкове письмо).
Піктографічне письмо — це письмо малюнками, які служать для передавання
змісту мови.
Розкопки стародавніх поселень, особливо печер, свідчать, що людина давно
навчилася малювати. На каменях, кістках, шкірі знаходять досить вдало
висічені або видряпані фігури людей, тварин та інших предметів. Спочатку
такі малюнки використовувались як наслідок пізнання навколишньої
природи, для задоволення побутових потреб, з магічними цілями, пізніше —
й для передачі інформації. Первісне мистецтво було важливим джерелом
формування піктографічного письма. Пам’ятки піктографії являють собою
або окремі малюнки, іноді досить складної композиції, або серію малюнків
на якусь тематику. Окремі малюнки могли мати різне призначення:
фіксувати умови обміну, являти собою піктографічні листи, пам’ятні
записи про значні події і т. д. Серії малюнків — це піктографічні
розповіді про війну і полювання, племінні літописи-хроніки та ін. У
піктографічному письмі використовувались первісні реалістичні зображення
конкретних предметів, що іноді поєднувались зі схематичними. Так,
зображення людини з рушницею повідомляє про мисливця, що вирушив на
полювання: малюнок перевернутого тюленя, біля якого зображено рушницю і
п’ять смужок, — про здобич мисливця.
У вас на партах лежить взірець піктографічного письма . Це
піктографічний «лист» індіанців, написаний президенту США у 1849 р.
Спробуйте його розшифрувати.
Зміст листа такий: сім родів індіанців (кожний з них позначений своїм
символом) просять у президента дозволу переселитись з оз. Верхнє на
сусіднє озеро. (Лінії, що з’єднують голови всіх представників
відповідного роду, свідчать про єдність поглядів, ті ж, що сполучають
серця, — про одностайність прохання). Погляд представника роду Журавля,
який очолює всіх, спрямований до президента і до озера — предмета
прохання.
Згодом у піктографічному письмі все частіше з’являються умовні
символічні зображення. Малюнками передавали навіть абстрактні поняття.
Міфічна рогата змія означає «життя»; тварина або людина вниз головою —
«смерть», людина, що палить люльку— «укласти мир», з’єднані руки —
«дружба», дві змії — «небезпека», собака – «бути на сторожі» і т. д.
Піктографія — це зародкове письмо. Ґрунтувалося воно на передачі не
звукової оболонки слова, а його змісту-поняття. Тому ним могли
спілкуватися різні народи й племена, мови яких дуже далекі одна від
одної.
Далі удосконалення письма йшло в наближенні до звукового, у більшості
народів і в нас воно перейшло у звукове.
І все-таки піктографія не зникла. Вона в окремих елементах жила впродовж
віків. Це пояснюється, зокрема, тим, що грамотність тисячоліттями була
привілеєм небагатьох, а маси лишалися неписьменними. Щоб рекламувати
свій товар, хитрі купці вдавалися до предметного письма — виставляли
його, а іноді й до піктографічного — малювали товар на вивісках.
Понятійність піктографічного письма, його інтернаціональність щодо
сприймання спричинилося до нового відображення в останній час, коли
особливо пожвавилися масові міжнаціональні зв’язки, зокрема під час
міжнародних виставок, проведення всесвітніх Олімпіад.
Фісунова Л. О.: Минали віки, люди намагались зобразити не лише конкретні
предмети, а й абстрактні поняття — життя, смерть, любов. Малюнок
передавав ідею, тобто письмо перетворювалось на ідеографічне (іdea —
поняття). Зразками ідеографії є письмо Давнього Єгипту, китайське
письмо. Знаки його називаються ієрогліфами (hіего — священний), тобто
священнописання, буквально «різьба жерців», бо першими ієрогліфи
вирізали жерці на камені і кості.
Ідеографічне письмо знаменне, тим, що в ньому зародилися цифрові знаки,
+, —, х (множення), : (ділення), хімічні формули.
Проте в ідеограмі, піктограмі не можна прочитати звукової мови давніх
народів. Дивовижний винахід людства, який є основою сучасної писемності,
— алфавіт. Адже для нього треба було в мовному потоці виділити найменшу
частинку — звук і знайти спосіб передати його па письмі.
Коли ж і яке письмо з’явилось у східних слов’ян?
• Повідомлення на тему “Поява писемності у східних слов’ян» Підготувала
Яковенко Ельвіра
Дослідники багатьох поколінь вважали, що писемність у східних слов’ян, у
тому числі й українців, з’явилася в кінці Х ст. і була пов’язана з
діяльністю серед слов’ян солунських братів-філософів Кирила та Мефодія в
середині ІХ ст. Ця точка зору ґрунтується насамперед на свідченні
«Повісті минулих літ» Нестора.
Але ж чи була Київська Русь абсолютно неписьменною аж до поширення
християнства на східнослов’янських землях? Зокрема блискуча техніка
оформлення давньоруських книг XI ст. свідчить про існування певної
традиції в книжковій справі, сформованої впродовж тривалого часу.
Z
¦
a
F†
?Загальна закономірність виникнення писемності у східних слов’ян, як і в
інших народів, сумніву не викликає: писемність з’являється тільки тоді,
коли в ній виникає настійна потреба, яка зумовлюється не зміною
релігійних вірувань, не доброю волею місіонерів, не дипломатичними
міркуваннями правителів, а виключно внутрішнім історичним розвитком
суспільства. Занепад Скіфської держави внаслідок внутрішніх
суперечностей ( з III ст. до н.е.) і порушення торгових зв’язків солопів
з грецькими містами-колоніями надовго знизили загальний рівень життя
слов’ян на Середній Наддніпрянщині. Проте нащадки колишніх сколотів
пережили ще інтенсивніше підселення в II—IV ст. н.е. у складі
черняхівської культури. Є підстави стверджувати, що серед черняхівських
племен розвивалася й писемність, яка набула в них двох різновидів.
Насамперед побутувало й удосконалювалось місцеве піктографічне письмо
типу „черт і різів», яке використовувалось як календарні родові й
особисті знаки та знаки для лічби й ворожіння. Також до черняхівських
племен проникало грецьке та латинське вокалізоване звукове письмо, на що
вказують археологічні дані. Прилучення протоукраїнців до писемності вже
з другої чверті І тис. до н. є. не було вузьколокальним явищем.
Нове піднесення середньонаддніпрянських земель відбувалося протягом
VI—VII ст. н. е., у період утворення союзів східнослов’янських племен і
зародження державності. Тому й активізувалася потреба в письмі. Цілком
можливо, що найпоширенішим засобом письма знову стали літери грецького
алфавіту. В усякому разі, писемність на грецькій основі в цей час,
очевидно, міцно увійшла в культурний побут південно-східних слов’ян, бо
творець кирилиці взяв собі за взірець грецьке (унціальне) письмо не
сучасного йому IX, а УІІ-УІІІ ст. Крім того, кирилична азбука настільки
добре пристосована до передачі слов’янського мовлення, що його можна
було досягти лише на базі тривалого застосування грецького алфавіту в
писемній практиці слов’ян.
Отже, маючи кілька вікову традицію невпорядкованого використання
грецького алфавіту для письма, протоукраінці, цілком природно,
продовжували її в умовах раннього періоду Київської Русі, поступово
вдосконалюючи і пристосовуючи грецькі літери до давньоруської мови.
Більш-менш вірогідним свідченням існування писемності в Україні-Русі в
першій половині X ст., найімовірніше — на основі ранньої кирилиці, є
також договори київських князів Олега та Ігоря з Візантією.
Наприклад, договір князя Олега з греками 911 р. вказує на поширену в X
ст. практику складання в Київській Русі писемних заповітів на спадщину
майна, договорів з греками, переклад яких на давньоруську писемну мову
відбувався невдовзі після написання грецького оригіналу.
Досліджуючи початковий етап використання раннього кириличного письма в
Україні-Русі, слід особливо наголосити на його широкому застосуванні у
світській сфері, в повсякденному господарюванні й побуті.
Таким чином, археологічні й історичні матеріали, а також логічний хід
міркувань загальнолінгвістичного й соціального плану показують, що
формування писемності у слов’ян було складовою частиною їхнього
загальнокультурного поступу, а отже, єдиним культурним процесом, хоч
різні ланки реалізувалися на різних слов’янських територіях не
синхронно.
Фісунова Л. О.: Які ж є засоби графіки в сучасній мові?
Графіка— не сукупність усіх засобів писемності, сукупність накреслень,
якими жива мова перелається на письмі: літери алфавіту, апостроф, знак
наголосу, розділові знаки, різні прийоми скорочень слів, пропуски між
словами, відступи при абзацах, а в друкарському відтворенні тексту — і
різних шрифтів (термін технічний). В основі українського письма лежить
алфавіт.
• Повідомлення на тему «Український алфавіт» Підготувала Мамрош Анна
В основі українського письма лежить алфавіт, або абетка, азбука, тобто
розташовані в певному порядку графічні знаки — літери, якими
користуються на письмі.
Назви «алфавіт», «азбука»», «абетка» складені з назв перших двох літер:
алфавіт — з грецьких літер “альфа” і »бета», азбука — з давньоруських
«аз» і «буки», абетка з українських «а- і бе». Сучасний український
алфавіт — це видозмінена давня слов’янська азбука, яка називалася
кирилицею. Кириличний алфавіт складається із 43 літер, вони мали
словесні назви, перші букви яких означали звук, що позначається буквою.
За тисячолітнє існування кирилиці в український алфавіт було введено
всього лише дві літери: й, ї. Буква ї, хоч і відома з літописних
пам’яток давніх часів на позначення звука [і], в сучасному алфавітному
значенні вживається з кінця XIX ст. Сучасний український алфавіт
складається із 33 літер.
Алфавітний порядок та його засвоєння відіграє важливу роль у культурному
житті людства. Його роль організуюча. Звичайно, послідовність розміщення
літер в алфавіті умовна, вона запозичена з найдавніших алфавітів, які
дійшли до нас, хоч відомі деякі гіпотези вчених, пов’язані, наприклад, з
космічним баченням людства, з різними світоглядними концепціями тощо.
Проте алфавіт треба знати з абсолютною точністю передусім як засіб
довідки, оскільки всі словники укладаються за алфавітним принципом,
строго за алфавітом створюються картотеки, різні списки.
Алфавіт використовують як засіб обліку, коли поряд з цифровою нумерацією
користуються літерами.
Фісунова Л. О.: Апостроф, як і знак наголосу належить до неалфавітних
(діакритичних) знаків в українському письмі.
А як ви думаєте, чи можна порозумітись без літер, лише за допомогою
розділових знаків?
• Повідомлення на тему “Розділові знаки» Підготувала Гузь Анна
Усі ми щодня читаємо різні тексти, де й постійно зустрічаємо розділові
знаки, вони відіграють важливу роль у спілкуванні, у розвитку нашої
особистості, у розумінні один одного. Проте дуже часто ми не помічаємо
їхнього впливу на наше життя. Отже, я пропоную вам послухати мініатюру
Крашевського «Про користь розділових знаків».
Чоловік загубив кому і почав боятися складних речень, шукав фрази, щоб
були простіші. За нескладними фразами прийшли нескладні думки. Потім він
загубив знак оклику і почав говорити тихо, з однією інтонацією. Його вже
ніщо не бентежило, не радувало, він до всього ставився без емоцій. Потім
він загубив знак питання і перестав запитувати, жодні події не викликали
його цікавості, де б вони не відбувались: у космосі, на Землі чи навіть
у власній квартирі. Ще через кілька років він загубив двокрапку і
перестав пояснювати людям свої звички. Врешті у нього залишилися одні
лапки. Він не міг висловити жодної власної ідеї, весь час тільки когось
цитував — так він зовсім розучився думати і дійшов до крапки. Бережіть
розділові знаки!
Більше того, історії відомий випадок, коли за допомогою лише двох
розділових знаків люди чудово порозумілися. Коли вийшла в світ книжка
Віктора Ґюго, автор, бажаючи дізнатись, чи має вона попит, надіслав
видавцеві листівку, на якій тільки й було: «?». Видавець відповів теж
дуже стисло: «!».
Отже, ви переконались у значенні розділових знаків. А що ж це таке?
Розділові знаки — це умовно прийняті значки: крапка, знак питання, знак
оклику, кома, крапка з комою, тире, двокрапка, трикрапка, дужки, лапки,
виноски.
Головне призначення розділових знаків — графічне відображення
синтаксичного і смислового членування мовлення і тексту на складові
елементи чи частини.
— Який знак, на вашу думку започаткував пунктуацію?
— Крапка.
— Правильно, про це свідчить і сама назва “пунктуація», яка походить від
латинського punktum— «крапка» і в дослівному перекладі означає «наука
про крапку».
Крапка — це розділовий знак, що відображає найбільшу паузу в усному
мовленні. Вона ділить текст на речення.
Важливим є і знак питання, який вказує на те, що речення містить в собі
питання. Знак оклику, в свою чергу, вказує на експресивність і
емоційність мовлення.
Кома відділяє граматичні частини речення одна від одної.
Крапка з комою — рідковживаний розділовий знак, що може зустрітися в
простому ускладненому реченні між поширеними однорідними другорядними
членами, у простому реченні після узагальнюючого слова, у складному
реченні між простими.
Двокрапка вживається при прямій мові, в діалогах після слів автора.
Цікавим є і тире. Це слово походить від французького tiret—«риска», яке
в свою чергу утворилось від дієслова tігег — «тягнути».
Коли у другій половині XVIII століття цей пунктуаційний знак з’явився у
російській періодиці, він був зустрінутий вороже.
Проте тире все-таки залишилось у правописі, адже воно має багато
важливих функцій. Тире — специфічний розділовий знак, якому в мовленні
відповідає велика пауза і різкий злам інтонації. Це якоюсь мірою
відбилось і є перших назвах тире: «чорна полоса чорнил»; «мовчанка»,
«лінійка» і інші. Противники тире наводили найрізноманітніші аргументи;
треба економити папір, без цього іноземного знака ми раніше обходилися.
Близький родич тире — дефіс. Лапки — розділовий знак, що
використовується для виділення індивідуальних назв газет, журналів,
книжок тощо, якщо ці назви йдуть у тексті поруч із загальними словами.
Трикрапка використовується для передачі незакінченого, обірваного чи
перерваного мовлення, для передачі різних почуттів.
Фісунова Л. О.: А тепер запрошуємо всіх до роботи в секціях. Слово
керівникам секцій.
• Секція палеографії. Повідомлення на тему «Палеографія» Підготувала
Недодаєва Тетяна
Палеографія — (від гр. давній і пишу) — це історико-філологічна наука,
вивчає створення і розвиток письма, досліджує старовинні тексти.
Найдавніші ста- рослов’янські тексти писали на пергаменті. Сам термін
походить від назви малоазійського міста Пергамен, де вміли дуже якісно
виготовляти цей матеріал.
Пергамент спочатку розліновували спеціальним інструментом – хараксалом,
який при натисканні робив лінії відразу на декількох сторінках.
В Україні-Русі папір з’явився у XIV столітті. Спочатку його привозили зі
Сходу, про що свідчить іранське походження назви «бумага». Українська
назва «папір», як і чеська «раріг», польська «раріег», походить від
романо-германського «раріг» – папірус (водяна рослина, яка росте в
дельті річки Ніл). Папір порівняй пергаментом має багато переваг: він
гарніший, практичніший і дешевший.
Рукописи найчастіше мали вигляд книги — сувою, особливо грамоти. Нерідко
в рукописах робили так звані заставки, тобто розмальовували окрім літери
певним орнаментом; інколи в тексти вставляли малюнки-мініатюри. У
кирилиці використовували кілька способів письма. Найчастіше пам’ятки
виконані так званим „уставом”, яким користувалися до ХІУ ст. Для уставу
характерне чітке каліграфічне написання літер, кожна з яких мала бути
виписана окремо, розташована майже перпендикулярно до рядка і мати
форми, близькі до геометричних. Під час написання, як правило, не робили
проміжків між словами, а скорочення вживалися рідко. Одним із
найдавніших і найгарніших зразків уставного письма є «Остромирове
Євангеліє».
Поступово характеристика уставу змінюється, зникає правильність
заокруглень, чітке геометричне написання літер. Так утворюється
півустав, для якого не характерні правильність і краса літер.
Починаючи з XIV ст. півустав стає основним типом письма, а на його
ґрунті поступово формується скоропис.
Особливим декоративним письмом була в’язь, яка використовувалася для
оформлення заголовків книг. Писані в’яззю слова й літери наче
перетворювались у чудовий орнамент із навмисне збільшених і зменшених
переплетених букв, прикрашених візерунками. В’язь виконувалась червоною
фарбою і золотом.
Доповідь про види письма.
Завдання додому: намалювати в’яззю літери свого імені. (Зразки
демонструють учасники секції).
• Секція каліграфії. Повідомлення на тему «Каліграфія» Підготував
Шкандала Олександр
Із каліграфією ми знайомилися ще в молодших класах, коли вчилися писати
букви в спеціальних зошитах. Каліграфія (красивий почерк) — мистецтво
розбірливо, чисто й красиво писати (краснопис, чистописання).
У таких країнах Далекого Сходу, як Китай і Японія, каліграфія з
давніх-давен вважається великим мистецтвом. У Китаї ця традиція налічує
близько 40 століть. В Японії і Гонконзі конкурси віртуозів-каліграфів
проводяться й донині. А нещодавно гонконгські лікарі встановили, що
каліграфія — один із дійових засобів лікування нервових стресів. Коли
людина захоплена вимальовуванням ієрогліфів, вона цілком
«відключається», її організм розслаблюється, частота пульсу знижується
до 20-30 ударів на хвилину.
Розповідь про мистецтво письма. (Демонструються таблиці з каліграфії).
Завдання додому: написати каліграфічно улюблені літери.
• Секція графологія Повідомлення на тему «Про що розповідає почерк?»
Підготувала Боса Зоя
Згадки про графологію як науку можна знайти у творах Аристотеля і
Менандра. Графологами вважалися Шекспір, Дюма, Вальтер Скотт і Едгар По.
Нема навіть тіні сумнівів, — писав Ґете — що почерк має відношення до
характеру і розуму людини і що він може, меншою мірою, дати поняття про
її почуття і дії».
Сьогодні графологією користуються криміналісти, вона допомагає лікарю
уточнити діагноз, її використовують, навчаючи менеджерів мистецтва
оцінювати надійність партнера в бізнесі.
Відомим графологом нашого часу є Санжарівський. Він займається вивченням
почерку відомих учених, письменників, політичних діячів.
Федір Достоєвський: «Людина, безумовно, добра».
Характерна хвилеподібність рядків, букви ніби пливуть самі по собі,
немає роз’єднань, що говорить про високу стабільність реакції і глибоке
зациклення на предметі чи якійсь ідеї. Іноді такий почерк вказує на
психічні відхилення. Хоча частіше на геніальність і самоконтроль.
Людина, безумовно, добра — букви не мають гострих кутів, багато
заокруглень.
Іван Бунін: «Один на Олімпі».
Чітко написані рядки, виділені абзацами, добре округлені букви.
Рівномірне раціональне розподілення почерку. Букви написані з розмахом —
знак гармонії, витонченості, краси. Сильна незалежність, прагнення до
самотності. Буква «К» вища за інші вказує на особисту самолюбність,
прагнення бути «одним на Олімпі». Присутні нерівні букви, що вказує на
тяжкий характер, можливість доходити до крайнощі.
Антон Чехов: «Можливі періодичні депресії».
Низькі малі букви — ознака дріб’язковості. Написання деяких букв у
зворотному напрямку — меланхолічність, піддатливість фобіям. Почерк
стиснутий — скутість натури.
Альберт Ейнштейн: «Фанатизм, сухість фантазії».
Букви схожі на математичні символи. Звичка до ретельної роботи. Розмах
почерку свідчить про фанатизм, одержимість. Перша буква пишеться окремо
від
інших на відстані ширини цієї букви — оригінальність мислення, сильна
логіка любов до естетики. Відстань між словами різна — вміння
пристосовуватись до будь-яких умов, нестабільність характеру. Висока
риска в букві «А» — образливість
Льюіс Керролл: «Загляньте в порожнечу».
Абсолютне почуття смаку. Нерівне закінчення рядків — наодинці порі
натура, але на людях це не показує. Збалансована психіка: баланс емоцій
та Інтелекту.
Андрій Сахаров: «Уроки життя не завжди примусять робити висновки».
Бажання самоутвердитись і водночас — сумніви. Велика працездатність,
прекрасна інтуїція та слабка воля. Дитяча наївність. Відстань між
рядками і стиснутість слів міняються — творча особистість, неоднозначна
особа.
Пропоную невеликий експеримент.
ТЕСТ
Розмір букв: дуже малі — 3; малі — 7; середні — 11; великі — 20
Форма букв: округлі — 9; безформенні — 10; з чіткими кутами — 19
Нахил букв: лівий— 2; легкий уліво— 5; правий— 14; різкий управо -6;
прямий — 10
Напрям рядків: тягнуться вгору — 16; прямі — 12; вниз — 1
Інтенсивність (розмах): легкий — 8; середній — 15; сильний — 21
Написання слів: з’єднання букв у слові— 11; окреме розривне написання
букв — 18; змішаний стиль — 15
Загальна оцінка
Почерк старанний, охайні букви — 13
Почерк нерівний, не всі слова чіткі — 9
Почерк неохайний, нерозбірливий — 4
Результат
Почерк свідчить про:
38-51 — слабке здоров’я;
52-63 — пасивність, невпевненість у собі;
64-75 — витонченість манер;
76-87 — відвертість, прямодушність, гуманність;
88-98 — чесність і добропорядність, сміливість та кмітливість;
99-109 — незалежність, гострий розум.
• Секція „Цікаве мовознавство” . Розповідь про паліндроми, графіку,
стенографію.
Фісунова Л. О.: Наша конференція підходить до кінця . Але робота над
заданою темою не завершується. Наступного разу ми поговоримо про слово
як символ, як знак, як початковий умовний сигнал для передачі думок. Про
магічну силу слова. Пояснимо деякі назви-етноніми.
І на завершення – сторінка Інтернет. Електронний підручник.
Дякую всім за цікаву і плідну працю.
Діти: Ми переконані, що ніколи та нізащо в житті не образимо, на
покривдимо нашої рідної мови.
Нам тільки із нею рушати в майбутнє,
Або зоставатись без неї у путах,
Шукати без неї десь долі – намарно,
А з нею – повсюди нам любо та гарно.
Ми – діти її у своїй Україні:
Одна в нас вона, як і наша країна!
Все з нею здолаємо гордо й сміливо,
А їй ми віддячимо словом і ділом!..
Україна
Хай це, можливо, і не найсуттєвіше,
але ти, дитино,
покликана захищати своїми долоньками
крихітну свічечку букви „І”,
а також,
витягнувшись на пальчиках,
оберігати місячний серпик „Є”,
що зрізаний з неба
разом з ниточкою.
Бо кажуть, дитино, –
Що мова наша солов’їна.
Правильно кажуть,
Але затям собі,
Що колись
Можуть настати і такі часи,
Коли нашої мови
Не буде пам’ятати
Навіть найменший соловейко.
Тому не можна покладатися
Тільки на солов’їв.
РІДНА МОВА
Передам у спадок дітям
І дочці своїм, і сину.
Ніжну мову солов’їну
Передам у спадок дітям,
Хай вона зеленовіттям
Огортає Україну…
Передам у спадок дітям —
І дочці своїй, і сину.
О прекрасна рідна мово,—
Краю отчого окраса,
Є в тобі вогонь Тараса —
Українська наша мово.
Розвивайся ж барвінково
У саду нового часу,
Наша рідна щира мово.
Краю отчого окраса!
(Данило КОНОНЕНКО)
УКРАЇНСЬКА МОВА
Щасливий я і гордий, що читаю
Шевченка, і Франка, і Українку
На українській незрівнянній мові
Й не потребую більше словників.
О, що за мова! Лиш торкнешся слова –
І заспіва воно, немовби вітер
Струни торкнувсь — і враз вона зітхнула,—
Струна? Чи слово? Чи сама душа?
О, що за мова! В ній бринить минуле,
І кров минулого, й кріпацька доля,
Іржання коней в Запорізькій Січі,
Й шляхи чумацькі довгі та тяжкі.
Ну що за мова? Це ж бо мова-пісня
І мова-казка…Шелестить тополя…
Ручай — струмок — струмує по камінню…
Метіль — завія — завіває сніг.
В ній є слова, як видих: «Мій коханий»
А якщо бунт —в ній і слова, як бубни,
А коли грім, то і слова — громи,
Як в «Заповіті» гнівнім Кобзаревім.
І я ловлю, як музику, подібність
І слів, і звуків. І коли «Мій друже!»
Цією мовою назвать я хочу друга,
В її глибини запливаю сам
І сам ловлю, хоч ще й не дуже вдало,
Виловлюю я сам за словом слово,
Згрібаю їх, мов у рибальський волок,
В криницю чисту пам’яті моєї.
ЯК СКАРБ
Я зрозуміть не здатна тих людей,
Що рідної зреклися мови.
На тиждень – в місто, і, дивилась, іде
Й російською до земляків говорить.
Ні, я не проти неї – боже збав!
Але ж у нас прекрасна рідна мова!
Відтінків скільки в неї! Скільки барв!
У ній далеких предків після й сталь,
Звитяга, мудрість поколінь минулих…
В ній мудрість Кобзаря, його печаль,
В ній голос Рильського, Франка, Сосюри.
Презентація до науково – практичної конференції.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
