Моральні цінності. Загальний огляд.

Дейдиш Лариса Анатоліївна

Відділ освіти

Христинівської райдержадміністрації

Методист

вул. Леніна, 47

м. Христинівка

Черкаської області

20000

(045)22237

(096)496-03-98

Моральні засади спілкування, а водночас моральні правила і норми, які
регулювали людську взаємодію, закладались у процесі розвитку людського
життя. Ці правила та норми накопичувались, з одного боку, у звичаях та
писаних і неписаних традиціях народів різних країн, а з іншого — вони
узагальнювались у працях мислителів і науковців, які осмислювали
універсальні етичні правила й норми, традиції та закони.

Ще у Стародавньому Єгипті етичною вимогою була така: «Не май злих
намірів щодо інших людей, інакше боги покарають тебе». У найбільш
загальному вигляді етичні пошуки дійшли до наших днів у Золотому правилі
моральності. В етиці так називають біблійну заповідь: «У всьому, як
хочете, щоб з вами поводилися люди, поводьтеся і ви з ними». Як бачимо,
у цьому правилі закладено одне з перших в історії людства формулювання
морального принципу рівності між людьми. Згідно з ним моральні вимоги
однаковою мірою мають поширюватися на всіх людей незалежно від їхнього
суспільного становища та умов життя. В особистісному плані цей принцип
передбачає, що при оцінюванні поведінки інших людей кожна людина має
виходити з тих самих вимог, які вона висуває до себе. В уточненому
вигляді Золоте правило знайшло відображення в «Моральному (етичному)
законі» І. Канта. Він дав таку його інтерпретацію: роби так, щоб ти
завжди ставився до людства і в своїй особі, і в особі усякого іншого так
само, як до мети, і ніколи б не ставився до нього як до засобу.

Ще в давньоруському літописі «Повість временних літ», складеному монахом
Києво-Печерського монастиря Нестором, подано своєрідний образ
«колективної моралі» або, точніше, колективної моральної
відповідальності. Логіка цієї відповідальності така, що всі люди, які
живуть та страждають разом, мають жити праведно. З часів християнізації
Русі церква почала розмежовувати такі поняття, як «злочин» та «гріх».
Якщо «гріх» — це моральна несправедливість або порушення Божого Закону,
то «злочин» — це порушення закону загальнолюдського.

Своєрідним першим моральним кодексом є «Повчання» князя Володимира
Мономаха. До етичних норм належать його вимоги: «не лінуйтеся»,
«стережіться брехні і пияцтва, і блуду», «до старшого ставитися треба,
як до батька, а до молодих, як до братів» та ін. У його «Повчанні»
знаходимо: «…треба мати душу чисту та непорочну, тіло худе, бесіду
лагідну і дотримуватись слова Господнього…, мудрих слухати, старшим
коритися, з рівними собі і молодшими в любові перебувати, без лукавого
умислу бесідуючи, а більше вдумуватися, не шаленіти словом, не
засуджувати мовою, не багато сміятися, соромитися старших; …поводитися
благочестиво, навчитися очима управлінню, язику утриманню, розуму
упокорюванню, тілу підкорянню, у думці чистоту дотримувати, спонукуючи
себе до добрих справ…; не забувайте того доброго, що ви вмієте, а чого
не вмієте, тому навчайтеся…; жодної людини не пропустіть, не
привітавши її і не подарувавши їй добре слово…».

Мораль є формою суспільної свідомості, спрямованою на ствердження
самоцінності людини, її прав на гідне і щасливе життя. Це те, що у
реальному житті керує поведінкою людини. Коли ми розглядаємо мораль, то
маємо на увазі її:

• як характеристику особистості, сукупність її моральних якостей
(правдивість, чесність, доброчинність та ін.);

• як характеристику взаємин між людьми, сукупність моральних норм
(вимог, правил, заповідей).

Оскільки людина живе в суспільстві і залежить від нього, то події, які
відбуваються в окремій країні та у світі в цілому, змушують її
переглядати свою систему цінностей. На ранніх стадіях становлення
капіталізму взаємини між людьми як у побуті, так і при вирішенні
економічних питань певною мірою регулювалися вищими цінностями, зокрема
релігійними. В умовах розвитку ринкових відносин людина стає
прагматичнішою, а суспільство під впливом грошей робиться дедалі більше
раціональним. Гроші починають виступати засобом будь-якого обміну,
зокрема в економіці, в мистецтві, в науці. Проявляється ставлення до
себе і до інших як до товару, який можна продати і купити
якнайвигідніше. Зрештою сама людина стає товаром. Проте таке
суспільство, яке стоїть на шляху «гроші заради грошей», «виробництво
заради виробництва» приречене до морального занепаду. Для того щоб цього
не трапилося, необхідно повернутися, але вже на більш високому рівні, до
обов’язкової первинності етичних норм над прагненням досягти економічних
результатів будь-якою ціною.

Відомий американський учений, представник неофрейдизму гуманістичної
спрямованості Е. Фромм поділяє людей на тих, у кого головна мета життя —
«бути» (тобто стати значущою, неповторною особистістю), і тих, які в
основному прагнуть до того, щоб «мати». Люди, які живуть керуючись
принципом «мати», обов’язково хочуть щось отримати від будь-якої
взаємодії з іншими: роботу, підвищення в посаді, певні знання, грошову
винагороду, якусь пільгу для себе та ін. Повною протилежністю таким
людям є ті, які керуються в житті принципом «бути». Вони підходять до
конкретної ситуації без спеціальної підготовки, їхня реакція
безпосередня і продуктивна. Залишаючись завжди собою, вони розраховують
на те, що під час спілкування з іншими обов’язково з’явиться щось нове і
цікаве. Їх мало турбує те, що вони можуть щось втратити. Вони не
суперники, а партнери, бо намагаються мати від взаємодії та спілкування
з іншими ще й радість, а не перемогу будь-якою ціною.

За даними психологічних досліджень в Україні останнім часом відбувається
зміна цінностей (куди поділися такі цінності, як дружба народів,
патріотизм, колективізм та ін.). Пріоритетними стають інші цінності —
більш приватні, індивідуалістичні. Люди, переважно молодь, орієнтуються
на ті цінності, які є важливими для облаштування власного життя. Ті ж
цінності, які є важливими для суспільства та держави, їх цікавлять
менше. Найчастіше можна почути таке: «А що я від цього матиму?».
Відбувається відчуження людини від суспільства, від інших людей, у
деяких домінує бажання отримувати прибутки будь-якою ціною, за рахунок
інших. На думку деяких спеціалістів джерело етичних порушень певною
мірою полягає в тому, що ми називаємо успіхом діяльності. Вони
зазначають, що негативною стороною успіху є зниження моральної мотивації
людини, зокрема керівників, через привілейований доступ до джерел
інформації та ресурсів, слабкий контроль за їхніми діями. Постійний
успіх зменшує відстань між власними інтересами та аморальністю. Є навіть
рекомендації, щоб керівники тримали біля себе етичних менеджерів, які
застерігали б їх від небажаних дій.

Звичайно, люди повинні добре заробляти, для того щоб жити в пристойних
умовах. Але коли весь час людина присвячує тільки роботі і заради
грошей, ігноруючи власні потреби та інтереси сім’ї, то вона врешті-решт
рано втрачає здоров’я, не народжує нових ідей, перестає бути цікавою для
спілкування з іншими. Для того щоб таке не трапилося, треба все-таки
більше орієнтуватися на принцип «бути», а не на принцип «мати»
(врешті-решт, те, що маєш, з собою не забереш, а в житті людині хочеться
залишити свій слід. Його залишають, як правило, ті, хто віддає себе і
свою працю для інших).

? ? ?

?

едливість, честь і гідність людини, совість тощо. Вони помітно
впливають на поведінку людей та їхні взаємини з іншими, на характер і
культуру спілкування. Якщо співрозмовники, наприклад, під час вирішення
конфлікту демонструють свою відповідальність за стан справи, вміння бути
справедливими щодо опонента, бажають не лише собі, а й співрозмовнику
добра, то є багато шансів, що вони досягнуть злагоди, а їхнє спілкування
відбуватиметься на гуманістичному рівні.

Цінності можуть бути особистісними і колективними, або корпоративними.
Під колективними, або корпоративними, цінностями розуміємо громадське
значення і гідність людської особистості; моральні характеристики дій
посадових осіб — керівників та рядових працівників; моральні норми,
принципи, ідеали, якими керуються в організації. Особистісні цінності
поділяють на кілька груп:

• матеріальні (тобто все те, що підтримує фізичну і розумову активність
людей) — здоров’я, безпеку праці, матеріальний добробут, професійну
майстерність та ін.);

• соціальні (соціальну повагу, соціальні досягнення, соціальну
активність тощо). Сприйняті особою соціальні цінності, що виступають
метою життя та основними засобами їх досягнення і тому набувають функції
важливих регуляторів її соціальної поведінки, виступають як ціннісні
орієнтації. Деякі психологи визначають ціннісні орієнтації як
усвідомлене уявлення особистості про власні цінності. Вони впливають на
мотивацію особистості, формують її концепцію істини і справедливості,
свободи і відповідальності, сенсу життя, добра й зла та ін;

• духовні, або моральні (вони, в свою чергу, диференціюються на
пізнавальні, естетичні, гуманістичні та ін.). Саме моральними цінностями
визначаються установки на взаємодію та спілкування між людьми.

Крім того, спеціалісти виокремлюють ще цінності, які закріплюються у
життєдіяльності і виявляються як якості особистості — комунікабельність,
активність, допитливість, співчуття та ін.; а також найбільш характерні
способи поведінки особистості, які виявляються в реалізації і
закріпленні цінностей-якостей.

Відомий експерт з питань моральних цінностей М. Рокіч поділяє їх на
такі, що представляють мету або стан, якого бажано досягти (термінальні
цінності) та такі, що представляють метод або засоби досягнення мети
(інструментальні цінності). Це відповідає традиційному поділу на
цінності-цілі та цінності — засоби. До першої групи М. Рокіч відносить:
активне та продуктивне життя, життєву мудрість, здоров’я, цікаву роботу,
красу природи та мистецтва, кохання та щасливе сімейне життя,
матеріальну забезпеченість, наявність добрих та вірних друзів,
самопізнання та саморозвиток, свободу, щастя інших людей, творчість,
упевненість у собі; до другої — охайність, вихованість, високі запити,
життєрадісність, дисциплінованість, незалежність, нетерпимість до
недоліків, освіченість, відповідальність, раціоналізм, самоконтроль,
сміливість у відстоюванні своїх поглядів, тверду волю, терпимість,
широту поглядів.

У духовному відношенні цінності творять або відроджують саму людину з
усіма її потребами. Відомий учений протоієрей Олександр Мень писав:
«Якщо в людині не розвиватиметься дух людськості, вона рано чи пізно
стане «споживачем», циніком, обивателем, зробить символом своєї віри
шкурницькі інтереси. Головна наша біда — це розмивання духовних
цінностей. Недарма останнім часом з’явилося таке поняття, як «екологія
культури» .

Людина співпрацює з іншими, якщо розкриває свій потенціал совісті та
любові. Тоді для неї набувають значення лише такий спосіб життя, такі
дії, які гармонізують її інтереси з інтересами інших на основі
гуманістичної моралі. Тоді людина живе у злагоді зі світом та собою.
«Роздумуючи про щастя, я давно дійшов до висновку, що його приносять не
гроші і не висока посада, слава або успіх у жінок, а ставлення до тебе
інших людей, їх довіра, повага, любов», — сказав якось в одному з
інтерв’ю М. Амосов.

Разом зі створенням цінностей одночасно почали формуватися також вимоги
до поведінки людини, які регулювали як розподіл цих цінностей, так і
взаємини між людьми. Спочатку це були правила, що регулювали людську
поведінку, пізніше в науці вони отримали назву норм. Різні норми мали
різний ступінь впливу І значення в поведінці людей, і ті з них, які
набували найбільшого значення, ставали загальноприйнятими. Коли кажуть
про моральні норми, мають на увазі стандарти звичаїв або поведінки, що
прийняті у конкретному суспільстві і стали взірцем поведінки та
обов’язковими для виконання. Вони не мають юридичної сили, але більшість
людей керуються ними.

Якщо люди керуються загальноприйнятими моральними нормами, то вони
формують моральну культуру. Коли говорять про моральну культуру
особистості, мають на увазі:

• знання нею загальних моральних принципів, вміння їх «переплавляти» в
переконання;

• культуру етичного мислення, тобто здатність морального судження;

• культуру почуттів — здатність до співпереживання, вміння прийти на
допомогу;

• культуру поведінки, тобто перетворення знань про моральні принципи у
повсякденну норму вчинків;

• етикет — зовнішній прояв моральної культури, манери поведінки.

Розкриваючись у реальних діях та вчинках людей, в яких втілюються їх
прагнення, цілі, внутрішні потреби й інтереси, моральна культура
підносить та облагороджує особистість. Вона виступає як стимул,
внутрішній регулятор значущої діяльності людини, стає матеріальною
основою, чинником загальнолюдського прогресу. Моральна культура є

загальнолюдською моральною цінністю, тому що її вимоги мають загальне і
необхідне для людства значення.

Звичайно, людина сама визначає для себе загальну лінію поведінки,
моральні принципи, такі як колективізм чи індивідуалізм, егоїзм чи
альтруїзм. Вибираючи принцип, людина вибирає моральну орієнтацію в
цілому. Навчити моральній культурі не можна, але навчитися самому можна.
Моральну позицію можна виробити самостійно, читаючи літературу, вивчаючи
дії інших людей, аналізуючи свої дії, роздумуючи над сенсом життя.
Давньогрецькі мудреці виділяли чотири основних доброчинних риси людини:
мудрість, мужність, поміркованість та справедливість. Вони вважали, що
спираючись на ці риси, людина може прийти до досконалості. Але
зрозуміло, що людина не є вершиною досконалості, а одна позитивна якість
не може перекрити недоліки. Мало мати окремі позитивні риси, вони
повинні доповнювати одна одну, створюючи загальну картину її поведінки.

Коли говорять про моральну культуру спілкування, то мають на увазі
співвіднесення, зіставлення наших почуттів, мислення, поведінки,
говоріння, слухання, мови з вічними моральними цінностями та етичними
принципами й нормами. Це культура, що пов’язана з утвердженням у
суспільстві гуманістичних справедливих взаємин між людьми. Це культура,
що активізує прагнення людини до особистісного самовираження, до
самоствердження людської гідності. Це здатність людини до того, щоб
керуватися у відносинах з іншими людьми та спільній діяльності
загальноприйнятими моральними цінностями. Якщо особистість сприймає
гуманність як цінність, то її комунікативні установки будуть
гуманістичними. Тоді у взаєминах з іншими ця особистість виходитиме з
наведених вище моральних цінностей. Саме орієнтація на сукупність цих
загальнолюдських цінностей може сприяти підвищенню ефективності ділового
спілкування з іноземними партнерами.

Водночас моральна культура спілкування є складовою культури спілкування
загалом. Виходячи з цього, можна виокремити такі рівні моральної
культури спілкування:

• ритуальний, коли люди спілкуються в буденному житті, дотримуються
загальноприйнятих правил етики та етикету;

• маніпулятивний, коли люди спілкуються з метою досягнення своїх цілей,
нерідко за рахунок інших;

• гуманістичний, коли люди спілкуються, поважаючи один одного, спільно
вирішуючи проблеми і враховуючи при цьому інтереси кожного.

Тоді і цілі досягаються, і міцніє бажання співпрацювати в майбутньому.

 

Похожие записи