Публіцистична вистава

Цінуй, людино, доброту природи!

Село дріма в передранковім сні,

Із вітром тихо гомонять тополі;

Світанок бродить по терпкій росі.

Фарбує обрій у рожевий колір.

Ось прокричали в небі журавлі

І потяглися в далі малинові.

Скриплять за мостом явори старі.

Розгойдуючи тишу світанкову.

Вертаються із вирію лелеки,

Несуть на крилах сонце і тепло.

Так сонячно на серці і так легко –

Не віриться, що є на світі зло.

Щось не те на Україні, щось не все в порядку,

Сади вишневі похилились, хрущі давно вже не гудуть.

Лише жуки ті колорадські картоплю день і ніч гризуть.

Жайворонки в полі вже не так співають

Пестициди й хімікати вітри розганяють.

На городах наших огірки не родять,

Хмари з кислими дощами дуже часто ходять.

Як би ви знали, паничі,

Де люди плачуть живучі.

То ви б елегій не творили

Відстійник краще б ви закрили.

Он гай зелений похиливсь,

А от з-за гаю виглядає

Ставок неначе полотно.

Правда рай?

А подивися та подихай

Тим, що виділяється із дна,

Феноли, гази і так далі

Ну, словом, щастя тут нема.

І станеш ти навіки хворим,

Не допоможуть й лікарі.

За що не знаєм, називають

Дуд чани прекрасним, добрим раєм.

Не називаємо ми раєм,

Там кояться страшні діла.

Води у нас в селі нема

І возим ми її іздалека.

Як чуда божого з гори

На неї по дворах чекає

Уся малеча і старі.

Стоять каструлі при дворах,

Вони вже геть всі поржавіли,

Машини мчать на всіх парах,

Вкриваючи їх брудом й пилом.

Пісня (співають на мотив пісні «Земля в илюминаторе»)

Вода у нас забруднена,

Вода у нас забруднена

Повітря чистого давно у нас нема.

І тужим за загубленим,

І тужим за загубленим

За всім тим, що природа нам дала

Приспів:

І сниться нам не «Фанта» й «кока-кола»

Від них на нас усіх чека біда.

А сниться нам земля в цвіту довкола

І чистая джерельная вода.

Ревуть та стогнуть землі просторі,

Від Дудчанських рясних бур’янів.

Земля не винна в цьому горі,

Що має таких господарів.

Невже Сам, люди, байдуже буде,

Як землям ради не дадуть,

Куди не гляне людське око,

Поля в амброзії цвітуть.

Ніхто землі не захищає,

І обробляють як-небудь.

А коли вродить щедро нива,

З землі святої все гребуть.

Та треба миром їм сказати,

Щоб знали ледарі про це.

Усім, хто до землі байдужий,

Пора вручити їм пірце.

 

В районі засідають поважні депутати,

Не раз по екології точились в них дебати.

Та горе, що не чути про їхні результати,

Коли ж ми перестанемо феноли попивати.

(зазвучали тривожні акорди, на сцену вибіг переляканий зайчик, дерева
обступили зайчика. Співають на мотив пісні «Весь покритий зеленою…»)

(

*

h

j

Ae

AE

, . ? ? ae ae 2

4

x

z

I

I

ue

th

*

j

AE

. ? ae 4

z

I

th

Дерева: Що з тобою, зайчику, чому знов тремтиш,

Чом на своїх лапоньках ледве ти стоїш?

Чом на своїх лапоньках ледве ти стоїш,

Що з тобою, зайчику, чому знов тремтиш?

 

Зайчик: Гнали мене трактором і якимсь авто,

Пес поїв зайчаток всіх, не утік ніхто.

Пес поїв зайчаток всіх, не утік ніхто,

Гнали мене трактором і якимсь авто.

(Дерева ховають зайчика, на сцену виходить лисичка і шкандибає)

Дерева: Що з тобою, лисонько, чом на лапах трьох,

Чом така обідрана, що з тобою, ах?

Чом така обідрана, що з тобою, ох.

Що з тобою, лисонько, чом на лапах трьох?

 

Лисичка: Снить про шапку лисячу кожен чоловік,

Ледь з капкана вирвалась, обідрала бік.

Ледь з капкана вирвалась, обідрала бік,

Снить про шапку лисячу кожен чоловік.

(Дерева ховають лисичку. На сцену виходить обгоріле дерево, в руках
мертва пташка) 

Дерева: Що з тобою, сестронько, чом згорів весь бік,

Хто пташкам вкорочує так безжально вік?

Хто пташкам вкорочує так безжально вік,

Що з тобою, сестронько, чом згорів весь бік? 

Обгоріле дерево: В лісі на галявині дикуни жили,

Звалися туристами, їли і пили.

Птиць з рогатки нищили, молодняк товкли,

І смітник, і вогнище кинули й пішли.

О, земле рідна! Боляче душі

За ту збіднілу фауну і флору.

І сором за душевних тих сліпців,

Що нівечать безцінну твою вроду.

 

Сліпців, котрі не втямили азів,

Що справжнє щастя – в килимах із квітів,

У сріблі рос, у золоті хлібів,

У кришталях оцих джерельце світлих…

 

Прости нас, Земле, нас людей століття.

Яке надбало стільки лиходій, що

Вистачить на кілька поколінь.

А може й ні… Не буде поколінь

Унаслідок людської перемоги над усім

Живим, що просить допомоги.

Прости нам, Земле, спалені ліси.

Прости ґрунти збіднілі й неродючі,

І атом той, що вирвався на волю,

Перевернув людську нелегку долю.

 

Прости нас, Земле, все ж таки прости,

Бо голова всьому живому, ти.

Можливо, розум людства не засне,

І він проснеться, і тебе спасе.

 

(Співають на мотив пісні «Мы желаем счастья вам»)

 

Пісня

В селах, де кружля сірчистий газ,

Де феноли часто душать нас,

Де хорошу воду в бочці ждемо вічність ми,

Щоб було нам легко в тяжкий час,

Дуже треба кожному із нас

Берегти природу повсяк час.

 

Приспів:

Ми бажаєм вам завжди

Чистого повітря й води.

І сонця промені

Хай завжди ідуть сюди.

Ми бажаєм щастя вам,

І воно повинно прийти.

Тож рук ви докладіть

І природу збережіть.

Похожие записи