Чорна К.І.

м. Київ

ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ВИХОВАННЯ ПАТРІОТИЗМУ ДІТЕЙ ТА УЧНІВСЬКОЇ
МОЛОДІ В УМОВАХ МОДЕРНІЗАЦІЙНИХ СУСПІЛЬНИХ ЗМІН

Виховання у молодого покоління почуття патріотизму, відданості справі
зміцнення державності, активної громадянської позиції нині визнані
проблемами загальнодержавного масштабу.

У Державних національних програмах „Освіта” („Україна ХХ1 століття”),
„Національній програмі патріотичного виховання громадян, розвитку
духовності”, Законах України „Про освіту”, „Про загальну середню
освіту”, Національній доктрині розвитку освіти України як стратегічні
визначаються завдання виховання в особистості любові до Батьківщини,
усвідомлення нею свого громадянського обов’язку на основі національних і
загальнолюдських духовних цінностей, утвердження якостей
громадянина-патріота України як світоглядного чинника.

Патріотизм покликаний дати новий імпульс духовному оздоровленню народу,
формуванню в Україні громадянського суспільства, яке передбачає
трансформацію громадянської свідомості, моральної, правової культури
особистості, розквіт національної самосвідомості і ґрунтується на
визнанні пріоритету прав людини. Суспільства, яке функціонує на засадах
гуманізму, свободи, верховенства закону, соціальної справедливості,
гарантує умови для зростання добробуту народу. Суспільства, яке є єдиним
дієвим механізмом розбудови не олігархічної, а народної демократії,
правової України, виступаючи, з одного боку, джерелом опозиції державної
влади, а з іншого – взаємодоповнюючи, розвиваючи і контролюючи її.

Виходячи з цього, патріотизм сьогодні є нагальною потребою і держави,
якій необхідно, щоб усі діти стали національно свідомими громадянами –
патріотами, здатними забезпечити країні гідне місце в цивілізованому
світі, і особистості, яка своєю активною любов’ю до Батьківщини прагне
досягти взаємної любові від неї з метою створення умов для вільного
саморозвитку і збереження індивідуальності; і суспільства, яке
зацікавлене в тому, щоб саморозвиток особистості, становлення її
патріотичної самосвідомості здійснювався на моральній основі.

Актуальність патріотичного виховання зумовлюється водночас процесом
становлення України як єдиної політичної нації. В умовах поліетнічної
держави, воно покликане сприяти цілісності, соборності України, що є
серцевиною української національної ідеї. При цьому важливо, щоб
об’єднання різних етносів і регіонів України задля національного
відродження, розбудови й вдосконалення суверенної правової держави і
громадянського суспільства здійснювалось саме на базі демократичних
цінностей, які в свою чергу мають лежати в основі патріотичного
виховання.

Сьогодні можна констатувати, що за роки незалежності в Україні створено
передумови для оновлення змісту й технологій патріотичного виховання,
формування гуманістичних цінностей та громадянської позиції
підростаючого покоління. В центрі патріотичного виховного процесу
постала особистість дитини як найвища цінність.

Завдяки змістовим характеристикам предметів соціально-гуманітарного
циклу, а надто громадянської освіти, зросла патріотична компетентність
учнівської молоді.

Поглибився громадський характер патріотичного виховання, освітні заклади
стали відкритими для батьків, громадських організацій. Збільшилась
кількість суб’єктів виховного впливу, посилилась узгодженість їхніх дій.
Успішно здійснюються всеукраїнські заходи, акції, спрямовані на
активізацію патріотичної, моральної позиції дітей та учнівської молоді.

Форми та методи виховання спираються на народні традиції, кращі надбання
національної та світової педагогіки і психології.

Значно зріс інтерес держави до виховання патріотів України, сформоване
соціальне замовлення на розробку ефективних технологій патріотичного
виховання підростаючого покоління.

Поряд із ознаками позитивних змін у патріотичному вихованні особистості
загострилися й певні протиріччя а також виникли нові суттєві проблеми.
Головна проблема виховного процесу полягає в тому, що нинішнє
підростаюче покоління дорослішає, вростає в життя нового, незрозуміло
якого суспільства. Стара суспільна система зруйнована. Нова ж лише
задекларована в Конституції. А в дійсності перехід від державно-планової
до ринкової економіки на фоні правового нігілізму поєднався з небаченою
корупцією, яка стала головним механізмом шахрайського розподілу
суспільної власності, зухвалого обкрадання українського населення та
встановлення режиму олігархічної „демократії”. В результаті чисельність
українського народу, доведеного до зубожіння, без війни скоротилась
більше ніж на п’ять мільйонів чоловік (це кожен десятий українець). У
цій ситуації багато хто термін „патріот” вживає з іронією, в гіршому
випадку в якості лайки. Минуло 20 років з дня проголошення незалежності
України, але й сьогодні не обнародувана ні довготривала, ні найближча
перспективи розвитку країни. Що ми будуємо, і що будемо робити через
рік, два, п’ять, десять, п’ятдесят років невідомо. Жодна політична сила
в Україні не взяла поки що на себе сміливість розписати перспективу
України хоча б на 50 років вперед, тому що ніхто не знає, що трапиться в
найближчі місяці. Якщо невідомо політикам, то й учні не знають, ні при
якому суспільному ладі вони житимуть, ні яким курсом піде наша країна в
недалекому майбутньому. Це породжує непевність в завтрашньому дні,
психологічний дискомфорт, комплекс національної меншовартості та
особистої неповноцінності, зневіру в цивілізоване життя на Україні,
бажання назавжди покинути Батьківщину, страх перед службою в армії, а
також збільшує заряд дестабілізації молодих громадян. А без їх
громадянського самовизначення, патріотизму, національної самосвідомості,
культури міжнаціональних стосунків не прийде ні бажана стабілізація в
суспільстві, ні його розвиток.

Не сприяє розвитку патріотизму підростаючого покоління і така об’єктивна
реальність як відсутність етно-національної єдності, відповідної
консолідації суспільства.

Надзвичайно потужним дестабілізуючим фактором у вихованні патріотизму
дітей та учнівської молоді України є тотальний контроль проімперських
російських сил в українському інформаційному просторі, які через ЗМІ,
особливо телебачення, радіо та Інтернет пропагують ідеологію російського
націоналізму, так званого „единого русского мира”.

Патріотизм і патріотичне виховання – явища конкретно історичні. Для
кожної епохи характерне як своє бачення сутності цих феноменів, так і
пошук шляхів і методів їх реалізації.

Патріотизм в тоталітарній державі сприймається як беззавітна любов до
Батьківщини. Основними рисами цього почуття є вірнопідданість і
жертовність.

В демократичному світі мова йде не стільки про патріотизм, як про
громадянськість. І якщо Україна стала на шлях розбудови демократії, хоча
б на Конституційному рівні, то наша любов до Батьківщини мусить мати
громадянське спрямування. А саме, громадянин-патріот – це не той, хто
лише любить свою Батьківщину, а той, хто уміє досягти від неї
взаємності. Тобто спроможний відстоювати свої права і сприяти розбудові
правової держави і громадянського суспільства. Без патріотизму
громадянського спрямування годі й сподіватись на збереження незалежності
та встановлення цивілізованих норм життя, а надто в жорстких умовах
посттоталітарного періоду, коли модернізаційні суспільні зміни лише
задекларовані, а зубожіння народу досягає критичного рівня. Під цими
змінами розуміють: розбудову правової, демократичної держави,
становлення громадянського суспільства, верховенство закону,
консолідацію нації, визнання людини найвищою цінністю, а її прав
пріоритетними, перехід до ринкових відносин.

Патріотизм громадянського спрямування – це любов до Батьківщини, свого
народу, турбота про його благо, сприяння становленню й утвердженню
України як суверенної, правової, демократичної, соціальної держави,
нації, готовність відстояти її незалежність, служити і захищати її,
розділити свою долю з її долею.

Двадцятирічний надзвичайно повільний і малоефективний процес позитивних
зрушень в державі не найліпшим чином вплинув на патріотизм українців і
на специфіку патріотичного виховання в школі. Втім, незалежна Україна не
хоче бачити випускників з психологією раба. Сьогоднішній учень, а
завтрашній виборець має бути законослухняним, але вільним, готовим до
гуманістичної взаємодії і разом з тим до самоствердження. Він має бути
свідомим громадянином-патріотом, демократом і гуманістом.

Патріотизм – складне і багатогранне поняття, один з найважливіших
компонентів індивідуального та суспільного способу життя.

На особистісному рівні патріотизм є пріоритетною стійкою характеристикою
людини, яка проявляється в її свідомості, моральних ідеалах та
цінностях, в реальній поведінці та вчинках. Це звичайний стан
повсякденного життя людини. Він виявляється не лише в незвичайних
ситуаціях, чи під час війни, а в повсякденному, виконанні особистістю
своєї роботи, яка приносить користь і людині, і суспільству. Отже,
суб’єктом – носієм патріотизму є сама людина. Завдяки її творчій праці,
любові, відданості розвивається патріотизм.

Патріотизм – це свідома громадянська позиція, особлива спрямованість
самореалізації і соціальної поведінки громадянина. Критеріями
патріотизму є любов, вірність і служіння Батьківщині, турбота про
забезпечення цілісності і суверенітету України, піклування про її
постійний розвиток на шляху демократичного національного відродження,
сприяння гармонізації державних , суспільних та особистісних інтересів у
повсякденному житті. У випадку загрози національній безпеці патріотизм
проявляється у готовності служити Україні, встати на її захист, визнанні
пріоритету суспільних і державних інтересів над особистими. Таке
розуміння патріотизму є базовим для усвідомлення сутності цього феномена
в умовах розбудови правової держави та становлення ринкової економіки.

На макрорівні патріотизм – це суттєва частина суспільної свідомості, яка
проявляється в колективних настроях, почуттях, ціннісному ставленні до
свого народу, його способу життя, національних здобутків і достоїнств
(вартостей), культури, традицій, героїчного історичного минулого і
сьогоднішньої розбудови держави як єдиної нації, до безмежних просторів
Батьківщини, її природних багатств. Патріотизм передбачає знання
особливостей своєї „малої Батьківщини”, любов до неї.

Визначальною рисою українського патріотизму має бути його дієвість. Саме
вона спроможна перетворювати почуття в конкретні справи і вчинки на
користь Батьківщини і держави. Адже патріот це не той, хто говорить
красиві слова про Україну, прикрашає дійсність, а той, хто бачить
труднощі, помилки, невирішені проблеми, розуміє соціально-політичну
ситуацію в країні і світі, проте не панікує, не носиться зі своїми
егоїстичними претензіями, не збирається тікати туди, де краще, а готовий
долати перешкоди, зв’язати свою долю з долею Вітчизни. Патріот це той,
хто розуміє, що просто так ніхто ні свободи не дасть, ні прав не
забезпечить. Їх потрібно цивілізовано виборювати. Патріот це той, хто в
сьогоднішніх умовах неправового поля і безчинства сприяє розбудові
демократичної соціальної держави правовими методами. Він не ототожнює
Україну, державу з владою, а усвідомлює, що влада має бути лише
механізмом, засобом здійснення волі народу, а не хазяїном. Адже у
правовій державі єдиним джерелом влади є народ. Свідомий патріот
розуміє, що успіх нації буде залежати від того, чи зуміє народ перевести
владу з режиму керівництва в режим захисту прав людини, її інтересів.

E

E

ae

ae

e

&

ить до послаблення соціально-економічних, духовних і культурних основ
розвитку суспільства і держави. Цим визначається пріоритетність
патріотичного виховання особистості у виховній системі школи.

Для реалізації цього завдання в педагогічній науці склались серйозні
передумови. Теоретичні основи патріотичного виховання громадян закладені
в працях В.О.Сухомлинського, який підкреслював діяльний характер
патріотизму, необхідність вчити дітей шукати своє місце в житті країни,
включати їх в боротьбу з недоліками в житті суспільства. Зміст і
принципи патріотичного виховання української молоді висвітлювались
Г.Ващенком.

В філософській, психологічній, педагогічній літературі розкривається
суть патріотизму, його конкретно-історичний характер, ознаки прояву,
дається характеристика форм захисту Батьківщини (В.Г.Афанасьєв.
І.Я.Гнатко, Н.А.Горпиневич, Ж.Г.Голотвин, Ф.В.Константинов,
А.Н.Леонтьєв. Л.Т.Рудченко та ін.); проводилось вивчення змісту і
методів виховання радянського патріотизму в школярів різних вікових груп
(Е.Г.Абрамян. Л.П.Вагіна, Д.А.Вайнштейн, Л.І.Міщенко, О.О.Павелко,
В.А.Сластьонін, В.І.Шахненко та ін.); досліджувались можливості
формування патріотизму в навчальній і позакласній роботі (Н.В.Анісімова,
Ш.Б.Баоавадзе, Н.В.Балакіна, Г.Н.Громогласова, Н.М.Конжієв, Л.Т.Кошуг,
М.А.Терентій та ін.); виявлялись особливі виховні можливості дитячої
організації, її вплив на виховання школярів (Л.І.Божович, Е.М.Богданов,
А.А.Деркач, Т.Е.Коннікова, А.І.Кирьякова, В.В.Лебединський, К.Д.Радіна,
Б.Е.Ширвіндт, А.П.Шпона та ін.). Найбільш ґрунтовно розкритий зміст
військово-патріотичного виховання піонерів колишнього СРСР (Р.П.Денисов,
Е.А.Леванова, А.С.Нікуліна та ін.).

Не залишилась проблема виховання патріотизму підростаючого покоління
поза увагою сучасних українських науковців. Різні аспекти цього феномена
розглядали І. Бех, Г.Біленька, Г.Бугайцева, В.Вербець, Є.Голибард,
В.Гонський, Г.Гуменюк, М.Жулинський, Б.Кобзар, П.Матвієнко, Б.Мисак,
Н.Міщенко, В.Огнєв, В.Панасюк, І.Пилипів, А.Погрібний, Р.Петронговський,
В.Рижих, Ю.Руденко, М.Скрипець, П.Ігнатенко, М.Павленко, В.Коваль,
О.Шефер та ін.

Заслуговує на особливу увагу неоціненний досвід патріотичного виховання
дітей в умовах становлення правової держави педагога-академіка
О.А.Захаренка. І не даремно цей унікальний досвід названий „Сахнівським
чудом”.

Методологічною основою становлення патріотизму особистості є ключові
філософські положення про модернізаційні зміни в суспільстві; націю як
сукупність громадян однієї держави, яка створюється внаслідок політичної
інтеграції етнічних спільнот у межах єдиної держави; про соціальну
сутність особистості, її здатність трансформувати суспільні цінності в
особистісні надбання; про патріотизм як соціальну морально-духовну і
індивідуальну цінність громадянина.

Метою патріотичного виховання є становлення громадянина-патріота
України, готового самовіддано розбудовувати її як суверену, незалежну,
демократичну, правову, соціальну державу, і забезпечувати її національну
безпеку, знати свої права і обов’язки, цивілізовано відстоювати їх,
сприяти єднанню українського народу, громадянському миру і злагоді в
суспільстві.

Мета патріотичного виховання конкретизується через систему таких
виховних завдань:

утвердження в свідомості і почуттях особистості патріотичних цінностей,
переконань і поваги до культурного та історичного минулого України;

виховання поваги до Конституції України, Законів України, державної
символіки;

підвищення престижу військової служби як виду державної служби; а звідси
культивування ставлення до солдата як до державного службовця;

визнання й забезпечення в реальному житті прав дитини як найвищої
цінності держави і суспільства;

усвідомлення взаємозв’язку між індивідуальною свободою, правами людини
та її патріотичною відповідальністю;

сприяння набуттю дітьми та учнівською молоддю патріотичного досвіду на
основі готовності до участі в процесах державотворення, уміння визначати
форми та способи своєї участі в життєдіяльності громадянського
суспільства, спілкуватися з соціальними інститутами, органами влади,
спроможності дотримуватись законів та захищати права людини, готовності
взяти на себе відповідальність, здатності розв’язувати конфлікти
відповідно до демократичних принципів;

формування етнічної та національної самосвідомості, любові до рідної
землі, держави, родини, народу; визнання духовної єдності населення усіх
регіонів України, спільності його культурної спадщини та майбутнього;

формування толерантного ставлення до інших народів, культур і традицій;

утвердження гуманістичної моральності як базової основи громадянського
суспільства; культивування кращих рис української ментальності –
працелюбності, свободи, справедливості, доброти, чесності, бережного
ставлення до природи;

формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як
духовного коду нації;

спонукання зростаючої особистості до активної протидії аморальності,
правопорушенням, шовінізму, фашизму.

Основними принципами патріотичного виховання є:

— принцип національної спрямованості передбачає формування національної
самосвідомості, виховання любові до рідної землі, свого народу,
шанобливе ставлення до його культури; повагу, толерантність до культури
народів, які населяють Україну; здатності зберігати свою національну
ідентичність, пишатися приналежністю до українського народу, брати
участь у розбудові та захисті своєї держави;

— принцип гуманізації виховного процесу означає, що вихователь
зосереджує увагу на дитині як вищій цінності, враховує її вікові та
індивідуальні особливості і можливості, не форсує її розвитку, спонукає
до самостійності, задовольняє базові потреби дитини; виробляє
індивідуальну програму її розвитку, стимулює свідоме ставлення до своєї
поведінки, діяльності, патріотичних цінностей;

— принцип самоактивності і саморегуляції сприяє розвитку у вихованця
суб’єктних характеристик; формує здатність до критичності й
самокритичності, до прийняття самостійних рішень; поступово виробляє
громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її
реалізацію в діях та вчинках;

— принцип культуровідповідності передбачає органічну єдність
патріотичного виховання з історією та культурою народу, його мовою,
народними традиціями та звичаями, які забезпечують духовну єдність,
наступність і спадкоємність поколінь;

— принцип полікультурності передбачає інтегрованість української
культури у європейський та світовий простір, створення для цього
необхідних передумов: формування у дітей та учнівської молоді
відкритості, толерантного ставлення до відмінних від національних ідей,
цінностей, до культури, мистецтва, вірування інших народів; здатності
диференціювати спільне і відмінне в різних культурах, сприймати
українську культуру як невід’ємну складову культури загальнолюдської;

— принцип соціальної відповідності обумовлює необхідність узгодженості
змісту і методів патріотичного виховання реальній соціальній ситуації, в
якій організовується виховний процес. Завдання патріотичного виховання
зорієнтовані на реальні соціально-економічні умови і передбачають
виховання у дітей готовності до ефективного розв’язання життєвих
проблем.

Методи, засоби і форми патріотичного виховання

Процес патріотичного виховання здійснюється в навчальній, позакласній і
позашкільній діяльності, сім’ї, дитячих та юнацьких об’єднаннях. У
навчанні патріотичне виховання зумовлюється змістовими характеристиками
освітніх предметів, які сприяють оволодінню системою знань про людину і
суспільство, формують здатність усвідомлювати місце своєї спільноти
серед інших спільнот світу.

Особлива роль тут належить предметам суспільно-гуманітарного циклу:
історії, географії, природознавству, суспільствознавству, літературі,
громадянській освіті.

Ефективність патріотичного виховання в позакласній діяльності значною
мірою залежить від спрямованості виховного процесу, форм та методів його
організації. Серед методів і форм патріотичного виховання пріоритетна
роль належить активним методам, що ґрунтуються на демократичному стилі
взаємодії, спрямовані на самостійний пошук істини, і сприяють формуванню
критичного мислення, ініціативи й творчості. До таких методів належать:
соціально-проектна діяльність, ситуаційно-рольові ігри, соціодрама,
метод відкритої трибуни, соціально-психологічні тренінги, інтелектуальні
аукціони, „мозкові атаки”, метод аналізу соціальних ситуацій з
морально-етичним характером, ігри-драматизації, створення проблемних
ситуацій, ситуацій успіху, аналіз конфліктів, моделей, стилів поведінки,
прийняття рішень, демократичний діалог, педагогічне керівництво лідером
і культивування його авторитету, використання засобів масової
комунікації, методики колективних творчих справ, традицій, символіки,
ритуалів, засобів народної педагогіки.

Крім названих, можна застосовувати традиційні методи: бесіди, диспути,
лекції, семінари, різні форми роботи з книгою, періодичною пресою,
самостійне рецензування тощо.

Запропоновані форми і методи виховання любові до Батьківщини покликані
формувати в особистості когнітивні, емоційні та поведінкові компоненти
патріотизму, що передбачають вироблення вмінь міркувати, аналізувати,
ставити питання, шукати власні відповіді, критично розглядати проблему,
робити власні висновки, брати участь у громадському житті, набувати
вміння та навички адаптації до нових суспільних відносин, адекватної
орієнтації, захищати власні інтереси, поважати інтереси і права інших
тощо.

Результативність патріотичного виховання великою мірою залежить від
того, наскільки ті чи інші форми й методи виховної діяльності стимулюють
розвиток самоорганізації, самоврядування дітей, підлітків, юнацтва,
молоді. Чим доросліші вихованці, тим більші їхні можливості до
критично-творчого мислення, самоактивності, творчості, самостійності, до
усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого
вибору, громадянського самовизначення, патріотизму.

Література

Бех І.Д., Чорна К.І. Програма патріотичного виховання дітей та
учнівської молоді / І.Д.Бех, К.І.Чорна. – К. – 2006. – 39 с.

Бех І.Д., Чорна К.І. Національна ідея в становленні громадянина-патріота
України / І.Д.Бех, К.І.Чорна. – К. – 2008. – 40 с.

Вербицька П.В. Громадянське виховання учнівської молоді: сучасні аспекти
розвитку: [Монографія] / П.В.Вербицька. – Київ: Генеза, 2009. – 384 с.

Виховуємо людину і громадянина: навч.-метод. посіб. / Олександр
Войтенко, Норберт Хінтерлейтнерн / Всеукр. асоц. викл. історії та
суспіл. дисциплін „Нова доба”, Буд Анна Франк; Королівство Нідерландів.
– Дрогобич, 2006. – 128 с.

Івашковський В.В. Теоретико-методичні засади виховання старшокласників
як суб’єктів громадянського суспільства: монографія / В.В.Івашковський.
– К.: ПАЛИВОДА А.В., 2010. – 514 с.

Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української державності // Шлях освіти. – 2000. – №3. – С. 7-13.

Коркішко О. Використання педагогічної технології патріотичного виховання
в позаурочній роботі сучасної школи / Олена Коркішко // Рідна школа. –
2005. — №6. – С. 48.

Анотація матеріалу

Даний матеріал розроблений Чорною Катериною Іванівною, кандидатом
педагогічних наук, старшим науковим співробітником, завідувачем
лабораторією морального та етичного виховання Інституту проблем
виховання НАПН України. В ньому висвітлено суть патріотизму
громадянського спрямування. Розглянуто мету, завдання, принципи, форми й
методи патріотичного виховання дітей та учнівської молоді в умовах
модернізаційних суспільних змін.

PAGE

PAGE 12

Похожие записи