Червона калина

Мета. Розширити знання з народознавства, ва-леології, застосовуючи
знання з біології про калину, як символ України; показати, як оспівував
її український народ; вчити дітей продовжувати традиції старшого
покоління рідного села.

Розвиваюча. Розвивати творчі здібності дітей; продовжувати формувати
інтерес до мистецтва рідного села.

Виховна. Виховувати любов до рідного слова, свого краю.

На сцені плакат з написом:

«Червона калина хай піснею лине

Туди, де криниця і тиха стежина,

І казка, і приказка, і колискова, Бабусина скриня і мамина мова,

Колядка, щедрівка, розшита сорочка

І врода дівоча в барвистім віночку».

(На столі, застеленому рушником, тарілка, оздоблена петриківським
розписом; на ній хліб і сіль; поряд глечик з гілочками калини.

На іншому столі персональна виставка вчителя, майстра народної творчості
Дмитрика Івана Васильовича).

Вчитель.

Ми живемо в Україні.

Любимо її гарну та співучу мову,

її прекрасних людей,

її пишну природу.

     Наша земля красива і щедра. Росте і жито, і городина, зріють плоди,
цвітуть квіти. Але особливою любов’ю в нашому народі користується
калина.

Існує гарний звичай: біля щойно зведеної оселі, на примітному місці, в
першу чергу садили калину.

Учень. На всій планеті росте понад 200 видів калини, а в Україні — лише
8. У нашому селі росте 2 види — кущовидна і деревовидна. Ми вирушимо
калиновими шляхами і побачимо, що калина є вірною супутницею людини від
її народження до її останніх днів.

Вчитель. Здавна дівчина і поєднувалася і порівнювалася в піснях і
легендах з калиною. Чому? Послухаємо, що про це розповідає легенда.

Учень. Колись на Україну напали турки і татари. Усе нищили на своєму
шляху, а дівчат і хлопців забирали у полон. І ось одного разу хотіли
забрати в полон першу красуню села. І була б утекла, та на лихо
зачепилася за дерево своїм червоним намистом. Намисто розірвалося,
поси¬палися на землю червоні намистинки. Забрали вороги красуню і там
вона загинула. А червоні намистинки зійшли. З них виросли прекрасні кущі
з червоними ягідками. Назвали їх люді калиною. З того часу і росте на
землі цей чудовий кущ.

Учні.

Колишися, калинонько, колишися,

Зеленими листочками розпишися,

Сонячними променями розмалюйся,

З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.

Де під кригою терпне вода,

Нахилилася калина над сплавом,

Наче вдруге заквітла вона,

Припорошена снігом білявим.

Зупинилася на бережку,

У підметеній вітром леваді —

Чи школярка в своїм фартушку,

Чи медична сестра у халаті.

Мерзнуть птахи в гаях зимових,

Бо морози й повітря скрипіли.

Та в калини є дещо для них,

Що додасть їм завзяття і сили.

Ах, ті ягоди в білих снігах,

Крапелини щемливої зваби.

Я і сам, щебетав би, як птах,

Коли трішечки їх поклював би.

Та не дам я жадливій руці

До гіллячки рясної полізти, —

Щоб могли снігурі й горобці

Відталинів червоних поїсти.

Учень. Образ калини входить в нашу свідомість ще з дитинства разом з
маминою колисковою, з маминими розповідями про лікувальні властивості
цих ягід.

   Не було в народній медицині корисніших ліків від застуди, ніж
калиновий чай. Свіжі ягоди з  

медом та водою вживалися при кашлі, серцевих захворюваннях. Соком її
навіть очищали обличчя, щоб рум’янилося.

Вчитель. Діти, а можливо з вас хтось знає колискові пісні, де б
згадувалась калина?

Учні.

1. Люлі, дитя, спати, бо пішла десь мати.

Пішла на долину ламати калину. А-а-а!

2. Калину ламати, дитя напувати,

Щоб росло здорове, мало чорні брови,

Ще й рум уяні щічки,

Ой, поспи ще трішки. А-а-а!

3. Ой, ну-ну, калино,

Засни, мала дитино.

Піду сама в долину

По червону калину.

4. Спи, дитино, бо покину, Сама піду по калину. Наламаю калиноньки

Та й покладу в головоньки.

А калина буде цвісти,

А дитина буде рости. (Пісня «На калині мене мати колихала»).

На калині мене мати колихала,

В чистім полі щастя й долі побажала.

Ой, калинонько червона не хилися, 2 р.

В чистім полі щастя й долі наберися. 2 р.

Та літа давно минули, одлунали,

Як мене гілля високе колихало.

Знов калина коло млина розцвітає,

Мого рідного синочка забавляє.

Виростай же, мій синочку, мій соколе.

Тобі щастям колоситься рідне поле.

Пролягла, тобі на Зорі путь орлина 2р.

І в дорогу проводжає цвіт калини. 2р.

Вчитель. Звідки ж взялася калина? Чому її так називають?

Учень.

Казка Г. Демченко «Калина».

Колись давно-давно жила в однім селі привітна і ласкава дівчинка. Звали
її Калинкою. Дуже вона любила квіти. Навесні, як завжди, Калинка пішла в
ліс.

    Викопала тоненьке стебельце і посадила його край дороги. А щоб воно
росло, носила з криниці щодня воду і поливала. І виросло те стебельце
буйним кущем. Іде шляхом подорожній, стомився, піт витирає. Під кущем
трава зелена, польові квіти привітно голівками кивають. Пташечки у вітті
радісно щебечуть. Сів подорожній перепочи¬ти, усміхнувся і сказав:
«Спасибі там роботящим рукам, що цей кущ посадили, і тому доброму серцю,
що цей кущ викохало!»

   Тут кущ ніби від сну стрепенувся, гіллячки напружилися, листячко
поширшало. Гульк, і враз він укрився ніжним білим цвітом. Дивиться
перехожий, що ж буде далі?

     Обсипався цвіт. А замість нього ягоди червоні, як намистинки
виблискують. І дивно, в кожній ягідці заховане зернятко, схоже на
маленьке серце. Прийшла й Калинка до свого улюбленця й здивувалась.

Вчитель. Діти, з калини виготовляли най-звучніші, наймелодійніші
сопілки. Послухайте цікаву історію про те, як з калинових гілочок була
зроблена сопілка.

Учень.

«Калинова сопілка».

$

(

^

?

?

a

a

b d ? ? o o o

oe

&

(

^

?

a

d ? o oe

вати. А калина так ласкаво шепотить гілочками, наче хоче щось йому
розповісти. Юнак вирізав з калини сопілку і заграв. Як же він
здивувався, коли заговорила калина людським голосом:

Ой, помалу-малу

Юначе грай,

Та не врази мого серденька вкрай,

Мене сестриця зі світу згубила,

В моє серденько гострий ніж устромила.

    Коли юнак дійшов до села, він розповів людям про дивну пригоду. А
вони повідали йому про ту страшну трагедію, що трапилась тут, де виросла
калина.

    Бабина дочка, заздрячи красі і працелюбності дідової дочки, убила її
і закопала в лісі. На місці, де пролилася кров бідної дівчини, виріс кущ
калини. Навесні він зацвітає білим цвітом, улітку — ховає подорожніх від
спеки і дощу. А восени і взимку пломеніє червоними кетягами.

(Пісня-танець «Ой у садочку калинонька»).

1. Ой у садочку калинонька

Співає — дозріває.

Під калиною Іванко.

На сопілці грає.

2. Дві подружки до калини

Прийшли погуляти

Та й Іванка попросили

їм сопілку дати.

3. Ой, Іванку, на сопілці

Дай мені заграти,

Ти ж з Оксаночкою гарно

Будеш танцювати.

4. На сопілці-свистульці

Теж я хочу грати,

А Галинка із Іванком

Можуть покружляти.

5. Підемо до калини,

Виберемо гілки

І для вас мій батько зробить

Новенькі сопілки.

6. Навчимося на сопілках

Ми чудово грати,

Щоб усі пісні народні

Українські знати.

Вчитель. Калина була символом дівочого кохання, вірності, свідком
дівочих радощів і смутків. Дівчата довіряли їй найпотаємніші мрії. Не
обходився без калини і такий важливий обряд, як весілля. У багатьох
весільних піснях є слова про калину. Найдорожчих гостей зустрічали
короваєм, прикрашеним калиною.

Учень. У кожній родині, де були дівчата на ви¬данні, назношували як
найбільше калинових пучків. Якщо під стріхою висіли калинові грона — це
означало, що можна приходити зі сватами до оселі.

Вчитель. Живе образ калини не тільки в піснях, казках та легендах, а й у
прислів’ях та приказках. Діти, хто з вас знає такі прислів’я та
приказки?

Учні.

1. У лузі калинонька з квіточками,

Наче матуся з діточками.

2. Весною калина білим цвітом квітує,

А восени червоні ягоди дарує.

3. Запишалася калина,

наче красная дівчина.

4. Який кущ, така я калина, яка мати, така й дівчина.

5. Любуйся калиною, коли цвіте, а дитиною, коли росте.

6. Без верби й калини нема України.

Вчитель. Калина ще й пам’ять про тих, хто не

повернувся з боїв. Не повернувся юнак до отчого дому, разом з рідним
сумує і калина. Пісня «Червона калина».

Десь там за далекими гонами літ,

Де в травах дитинства стежина,

Стоїть біля батьківських воріт 2 р.

Калина, червона калина. 2 р.

Вона проводжала синів на війну

Гілля до шинелі тулила,

Не знала в розлуці спокою і сну 2 р.

Калина, червона калина. 2 р.

А син під Берліном упав на зорі,

Не стало у матері сина.

І зойкнула вічним вогнем край воріт 2 р.

Калина, червона калина. 2 р.

З тих пір у далеких дніпровських краях,

Де в травах дитинства стежина,

Як мамина пам ‘ять стоїть по синах 2 р.

Калина, червона калина. 2 р.

Вчитель. Про калину не тільки складено багато віршів, пісень, а й
написано картин художниками. Особливо часто зустрічається калина в
орнаменті петриківського розпису.

— А чи ви знаєте як виник петриківський розпис? Хто є його засновником?
(Пата Тетяна

Якимівна. Вона використала розпис для народних промислів. Ось одна з її
робіт).

— А кого ви ще знаєте з художників петриківського розпису?

Учні. Панко Федір Савич, Соколенко Василь Іванович, Статива Олександр
Феодосійович, Самарська Галина, Пікуш Андрій.

Вчитель. Я хочу доповнити цей список і особливу увагу звернути на наших
гостей: Дмитрика І. В. та Горбуля Л. М. Івана Васильовича ви знаєте як
вчителя, але це не просто вчитель, це дуже талановита людина, він
художник. Іван Васильович приготував для вас персональну виставку. Є
багато художників, які вміють гарно малювати, але не кожного відзначають
нагородами і званнями. Іван Васильович — майстер народної творчості.

(Слово гостю).

Вчитель. А тепер я хочу познайомити вас з ще одним гостем — Людмилою
Миколаївною Горбу-лей. Вона теж вчитель, викладач, заслужений майстер
народної творчості України. Людмила Миколаївна передає свої знання,
вміння учням СПТУ-79 і, можливо, через рік дехто з вас теж буде її
учнем.

А сьогодні Людмила Миколаївна навчить вас і практично покаже як малювати
калину, перші кроки петриківського розпису.

(Слово гостю).

Вчитель. Діти, ми дякуємо нашим гостям. Я думаю, що ви тепер ще з
більшою повагою будете, відноситись до вашого вчителя. І ви будете,
впізнавши Людмилу Миколаївну, вітатися з цією доброю, чуйною,
талановитою жінкою.

Шановні гості і діти. Ми багато говорили, слухали про калину. А я хочу
ще згадати і про те, що калину часто використовували в приготуванні
страв. І найчастіше це були пиріжки з калиною та калиновий узвар, який
мав ще й лікувальні властивості. І мої помічники пригостять зараз вас
ними.

(Звучить «Пісня про Україну» у виконанні Д. Гнатюка).

Заключне слово.

Вчитель. Закінчується наша зустріч. Я хочу по-дякувати гостям і
присутнім за увагу. Дітям за підготовку і проведення свята. Я думаю, що
ми з вами продовжимо розпочате нами збирання матеріалів про калину,
дізнаємося ще багато цікавого про цю рослину.

   Велике всім спасибі і нехай завжди прикрашає ваше життя калина, хай
приносить вона у ваш дім лише радість і щастя.

Похожие записи