ПРОФЕСІЙНИЙ САМОРОЗВИТОК ВЧИТЕЛЯ У КОНТЕКСТІ ВИКОРИСТАННЯ СПАДЩИНИ

В.О. СУХОМЛИНСЬКОГО

Олена Вікторівна Бурлака ,

вчитель історії

Городищенський економічний ліцей
Городищенської районної ради

Черкаської області

Анотація

Гуманізація сучасного українського освітнього простору потребує від
педагога творчого, креативного підходу до навчально-виховної діяльності.
Шлях до педагогічної творчості лежить через постійний професійний
саморозвиток вчителя. Джерелом ідей, уроків для вчителя, який прагне
досягти вершин педагогічної майстерності, є творча спадщина видатного
українського педагога В.О. Сухомлинського. Через праці педагогу червоною
ниткою проходить ідея самовдосконалення вчителя як запорука створення
гуманістичної атмосфери у школі, центром якої є дитина. Лише творчий,
високоморальний наполегливий вчитель, на думку корифея української
педагогіки, здатен виховати і навчити Людину.

Пропонована стаття розкриває механізми професійного саморозвитку
сучасного вчителя через творче переосмислення спадщини
В.О. Сухомлинського.

Протягом останніх років Україна зробила величезний крок уперед у
напрямку долучення до світових тенденцій життя і розвитку суспільства.
Однак сьогодні спостерігається протиріччя між потребою суспільства у
високогуманних особистостях та реальністю нашого повсякденного життя:
дефіциту людяності, милосердя, співчуття, доброти. Все це посилюється
прискоренням темпів життя, бурхливим розвитком засобів масових
комунікацій, в результаті чого людина впродовж дня вступає в безліч
стосунків, однак часто-густо віртуальних, опосередкованих мобільним
зв’язком, Інтернетом, що часто викликає незадоволеність психо-емоційних
потреб у «живому» людському спілкуванні. Водночас система
міжособистісних комунікативних зв’язків у сучасному суспільстві
надзвичайно широка. Закономірно, що все частіше для особистості важливо,
на якому рівні здійснюється взаємодія та контакти з іншими людьми, як це
впливає на її емоційний стан, самопочуття, життєвий тонус. У цих умовах
сучасні технології, зміна способу, змісту праці, науково-технічний
прогрес визначають потребу не тільки у вузькій професійній підготовці
людини, вдосконалення її кваліфікаційного рівня, але й у більш широкому
культурному розвитку особистості, формуванню у неї високих моральних
якостей, здатності жити і діяти у сучасному мінливому світі. Провідна
роль у вирішенні даної проблеми належить сучасній школі, яка за
допомогою гуманізації освіти має забезпечити утвердження пріоритету
загальнолюдських цінностей у суспільстві.

Гуманні цінності і відповідні їм норми є тим культурним кодом, який
визначає повсякденну поведінку і регулює взаємини людей, забезпечує
раціональність і людяність їхнього способу життя, а отже життєздатність
суспільства. Вирішити проблему гуманізації навчально-виховного процесу
в школі можна вирішити лише шляхом творчого переосмислення та втілення в
життя перевірених часом педагогічних ідей корифеїв світової та
вітчизняної педагогіки. Найяскравішою вітчизняною гуманістичною системою
виховання була і залишається педагогічна система В.О.Сухомлинського.
Професор М.Й. Боришевський відзначає: «Глибоко психологічна,
гуманістична суть педагогічної системи В.О.Сухомлинського є, на наш
погляд, її найвизначнішою глобальною та глибинною характеристикою.
Можливо, саме тому значна частина його творів сприймається як твори
поетичні, найкращі місця з яких хочеться перечитувати знову й знову».

Без перебільшення можна стверджувати, що жоден із творів
В.О.Сухомлинського не обминає питань морального розвитку особистості.
Насамперед це стосується таких його праць, як «Духовний світ школяра
підліткового та юнацького віку», «Дума про людину», «Моральний ідеал
молодого покоління», «Сто порад учителю», «Серце віддаю дітям» та
багато інших.

Професійний саморозвиток вчителя – одна із головних складових
осучаснення навчально-виховного процесу. Найчастіше ця проблема постає
перед молодим вчителем, який сповнений прагненням знайти свій власний
шлях на нелегкій вчительській ниві. Йому часто бракує досвіду, подекуди
і знань, однак звернення до багатющої педагогічної спадщини видатного
українського педагога В.О.Сухомлинського може стати одним із джерел
саморозвитку і самоорганізації вчителя. Ідеї та поради В. Сухомлинського
виховують в учителя здатність адаптуватися в сучасних освітніх умовах,
сприяють переходу на новий рівень професійної майстерності, готують
педагога до гуманістичної діяльності у школі. Особистості вчителя, його
професійній майстерності видатний педагог надавав вирішального значення
у вихованні підростаючого покоління: «Не програма, не підручник і не
метод вирішують успіх справи, а особистість і лише особистість учителя.
Не допустити власної педагогічної кончини, не згаснути, не вмерти заживо
– ось запорука того, що наша вчительська праця приноситиме нам справжнє
щастя завжди». Водночас слідування цьому принципу педагога ми зможемо
забезпечити не лише своє професійне щастя, а і створити умови для
досягнення щастя пізнання нашими учнями. Світло від радості пізнання,
учнівський успіх – це найвище мірило вчительського щастя для справжнього
педагога.

Центральною постаттю, рушієм сучасної освітньої системи є, безумовно,
вчитель. Саме він покликаний сприяти розвитку творчих можливостей
дитини, її інтелектуальної свободи, створенню максимально сприятливих
умов для розкриття особистості. Вчитель безпосередньо впливає на
спрямованість і характер потреб, цілей, інтересів учня. Яким має бути
сучасний вчитель – вчитель, який відповідає новим суспільним запитам?

На думку В.О. Сухомлинського, педагогічна діяльність учителя – це
специфічний процес, що складається із певних елементів, які
характеризують особистість педагога, чітко виявлене професійне
спрямування, знання основ наук, знання психології, володіння
педагогічною майстерністю.

Сучасне суспільство вимагає від професіонала компетентності, яка значною
мірою базується на системі цінностей, що є у людини. До професійного
саморозвитку здатен вчитель, у якого сформовані цінності, що впливають
на розвиток мотивації, визначають педагогічну позицію і є важливим
компонентом професійно-педагогічної спрямованості особистості.

Педагогічна спрямованість особистості кожного вчителя багатоаспектна. ЇЇ
становлять ціннісні орієнтації:

на себе — самоутвердження (щоб бачили в мені кваліфікованого,
вимогливого, справжнього вчителя);

на засоби педагогічного впливу (коли найважливіше для вчителя —
програма, заходи, способи їх пред’явлення);

на школяра (дитячий колектив в актуальних умовах — адаптація);

на мету педагогічної діяльності (на допомогу школяреві в розвитку —
гуманістична стратегія).

Якщо спрямованість педагога гуманістична, вона завжди виявляється як
активна позиція. Для педагога провідною є орієнтація на головну мету за
гармонійної узгодженості всіх інших: гуманізації діяльності, гідного
самоутвердження, доцільності засобів, врахування потреб вихованців. Лише
за умови почуття відповідальності перед майбуттям, усвідомлення мети і
великої любові до дітей починає формуватися професійна майстерність
учителя.

Гуманістична спрямованість є виявом здатності бачити великі завдання у
малих справах. Вона дає змогу оцінювати свою діяльність з точки зору не
лише безпосередніх, а й опосередкованих результатів, тобто тих
позитивних індивідуальних змін у життєдіяльності і структурі особистості
своїх вихованців, частковим організатором яких він є сам як особа,
відповідальна за якість організації виховного процесу.

Підвалиною педагогічної майстерності є професійна компетентність. Знання
вчителя звернені, з одного боку, до дисципліни, яку він викладає, а з
другого — до учнів, психологію яких мусить добре знати. Готуючись до
уроку, вчитель обмірковує його зміст, методику, враховує особливості
сприймання учнів цього віку, класу, власні можливості. Отже, зміст
професійної компетентності — це знання предмета, методики його
викладання, педагогіки і психології. Важливою особливістю професійних
педагогічних знань є їх комплексність, що потребує від учителя вміння
синтезувати матеріал для успішного розв’язання педагогічних задач,
аналізу педагогічних ситуацій, що зумовлюють необхідність осмислення
психологічної сутності явищ, вибору засобів взаємодії. Слід зауважити,
що складність навчання вчителя, набуття професійної компетентності
полягає і в тому, що професійне знання має формуватися водночас на всіх
рівнях: методологічному, теоретичному, методичному, технологічному. Це
потребує розвинутого професійного мислення, здатності добирати,
аналізувати й синтезувати здобуті знання у досягненні педагогічної мети,
уявляти технологію їх застосування.

Розв’язання кожної педагогічної задачі актуалізує всю систему
педагогічних знань учителя, які виявляються як єдине ціле. В.О.
Сухомлинський справедливо зазначав, що «Учитель готується до хорошого
уроку все життя… Така духовна і філософська основа нашої професії і
технологія нашої праці: щоб дати учням іскорку знань, вчителеві треба
ввібрати ціле море світла».

Важливою складовою процесу професійного саморозвитку сучасного вчителя є
розвиток власних здібностей до педагогічної діяльності. Найголовнішою
педагогічною здібністю є чутливість до людини, яка росте, до
особистості, яка формується. В.О.Сухомлинський писав, що від педагога
залежить, чим стане серце дитини — «ніжною квіткою чи засушеною корою».
Спираючись на дослідження, можна виокремити такі шість провідних
здібностей до педагогічної діяльності:

комунікативність — професійна здатність педагога, що характеризується
потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати
позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від
спілкування;

перцептивні здібності — професійна проникливість, пильність,
педагогічна інтуїція, здатність сприймати і розуміти іншу людину;

динамізм особистості — здатність активно впливати на іншу особистість;

емоційна стабільність — здатність володіти собою, зберігати
самоконтроль, здійснювати саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно
від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

?

?

?

1/4

Ue ?

?

1/4

1/4

O

hI

hI

hg

‘ hI

hI

hI

‘ hI

‘ hI

‘ hI

! прогнозування розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній і
перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні
якості;

креативність — здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні
ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні
ситуації.

У саморозвитку вчителя слід особливу увагу звертати на удосконалення
педагогічної техніки як форми організації поведінки вчителя. Знання,
спрямованість і здібність без умінь, без володіння способами дій не є
гарантією високих результатів. Педагогічна техніка — це вміння
використовувати психофізичний апарат як інструмент виховного впливу, це
прийоми володіння собою (своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою й
уявою) і прийоми впливу на інших (вербальними і невербальними засобами).

Результатом невпинного професійного саморозвитку вчителя неодмінно стане
педагогічна творчість, про яку В.О. Сухомлинський писав: „Творчість – це
не сума знань, а особлива спрямованість інтелекту, особливий зв’язок між
інтелектуальним життям особистості і проявом її сил в активній
діяльності“. Педагог був переконаний, що основою діяльності вчителя є
творчість, однією з необхідних умов якої є вихованість та висока
майстерність. «Творчий вчитель, зазначав В.О.Сухомлинський, не той, хто
відповідно досвідчений, добре знає свій предмет. Цього мало. Учительська
професія – це людинознавство, «постійне проникнення в складний духовний
світ людини, яке ніколи не припиняється». Однією з найважливіших
особливостей творчості вчителя є те, що об’єкт його праці — дитина —
повсякчас змінюється, завжди новий, сьогодні не той, що вчора. Від його
уміння, майстерності, мудрості залежить її життя, здоров’я, розум,
характер, зрештою, її щастя. Педагог покликаний бути творцем
особистості, оскільки йому підвладні найтонші сфери її духовного життя.
Педагогічна творчість — процес створення і перетворення особистості
вихованця. Педагогічна творчість виявляється в науковій діяльності
педагога і в творчій педагогічній роботі (оригінальне вирішення
педагогічних завдань, розробка нових педагогічних методів, прийомів,
застосування педагогічного досвіду в нових умовах, удосконалення системи
роботи з учнями, імпровізація в педагогічному процесі). Під час роботи з
учнями вчитель передбачає педагогічні ефекти, впливає на уяву, увагу,
пізнавальну діяльність учнів, а також звертається до педагогічного
перевтілення, що робить його діяльність творчим процесом. У праці
„Розмова з молодим директором школи” В.О.Сухомлинський зазначив: „
Досвід багатьох років переконує, що суттю педагогічної творчості є
думка, ідея, яка пов’язана з тисячами повсякденних явищ. Педагогічна
ідея – це, образно говорячи, повітря, на якому пливуть крила
педагогічної майстерності”.

   В.О.Сухомлинський  продовжив розвиток теорії про творчість вчителя як
складову педагогічної майстерності у працях  «Сто порад вчителю»,
«Павлиська середня школа», «Як виховати справжню людину», «Розмова з
молодим директором школи» та багатьох інших. У працях педагога велика
увага приділяється творчості вчителя в становленні справжньої людини,
громадянина, патріота Батьківщини. «Ми маємо справу з найскладнішим,
неоцінним, найдорожчим, що є в житті, – з людиною. Від нас, від нашого
вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її  громадянське й
інтелектуальне обличчя, її місце і роль у житті, її щастя».

Високий рівень майстерності надає нової якості всій роботі педагога:
формується професійна позиція, що акумулює в собі вищі рівні
спрямованості, знань і готовності до дії; розвинуті знання стають
інструментом для самоаналізу і вияву резервів саморуху; високий рівень
здібностей стимулює саморозкриття особистості, а вдосконалення
педагогічної техніки — пошук результату, адекватного задумові –
гуманізації навчально-виховного процесу.

З історії педагогічної думки, з літературних творів, із спадщини
В.О. Сухомлинського перед нами постає образ вчителя-гуманіста,
вчителя-творця. Образ цей наділений рисами, яким має відповідати і
сучасний вчитель, якщо він прагне досягти вершин професійного
самовдосконалення. Мова йде не лише про професійні якості, а й про
зовнішній вигляд та моральні якості педагога. Необхідно відпрацьовувати
всі елементи зовнішності в комплексі, оскільки на тлі однобоких зрушень
одразу чітко будуть помітні недопрацювання в іншому аспекті. Наприклад,
учитель, що дбає про свій зовнішній вигляд (елегантний костюм, зачіска
до лиця, майстерний макіяж тощо), водночас не володіє своїм голосом
(говорить голосно або дуже тихо) досить швидко може втратити інтерес
учнів.

Не варто забувати також про індивідуалізацію (індивідуальний стиль,
імідж, своєрідність жестикуляції, міміки, голосу, постави, тобто все те,
що відрізняє одного вчителя від іншого). Професійне самовдосконалення
передбачає також дотримання постійності у вияві ознак учительської
зовнішності. Іншими словами, взявши на себе роль вихователя, педагог має
пам’ятати про це щохвилини і демонструвати її через свою зовнішність
незалежно від того, чи знаходиться він у безпосередньому контакті з
учнями чи ні.

За яких умов можна досягти мети, тобто створити або удосконалити свою
зовнішність, яка б позитивно впливала на суб’єктів виховання? Це можливо
і цілком доступно кожному вчителеві, якщо:

1. Цілеспрямовано працювати над собою.

2. Мати велике бажання.

3. Дотримуватися вищезазначених принципів.

4. Створити власну програму дій.

5. Мати взаєморозуміння з педагогічним колективом.

6. Усвідомити необхідність самовдосконалення.

7. Є зразок — авторитетний педагог, що відповідає цим вимогам.

Таким чином, вдосконалюючи складник зовнішності, вчитель паралельно
вдосконалює техніку саморегуляції, взаємодії з учнями, застосовуючи
набуті вміння на практиці. Це дає змогу підняти рівень педагогічної
техніки в цілому, що, безумовно, вплине на рівень зростання педагогічної
майстерності.

Важливо стежити за дотриманням професійної культури (інтелігентність,
педагогічна етика, толерантність, педагогічний такт, емоційна стійкість,
нездатність зашкодити психіці дитини поглядом, жестом, мімікою, тоном
мовлення та ін.). Комунікативні якості мають бути одним із пріоритетів
професійного саморозвитку вчителя. У сучасній науковій літературі під
комунікативною поведінкою розуміють таку організацію мовлення й
відповідно до нього невербальної поведінки вчителя, яка впливає на
створення емоційно-психологічної атмосфери педагогічного спілкування, на
характер взаємин між учителем та учнями, на стиль їхньої діяльності.

Комунікативна поведінка вчителя оцінюється відповідно до того, що і як
він говорить, які в нього жести, рухи, вираз обличчя, який підтекст
мають його слова, на яку реакцію учнів розраховані. Педагогічна
ефективність комунікативної поведінки вчителя передусім залежить від
того, який стиль спілкування з учнями притаманний учителеві, які в нього
установки на взаємодію з учнями, якою мірою він відчуває психологічні
особливості ситуації мовлення. У вчителів, стиль спілкування яких з
учнями будується на основі дружнього ставлення до них, комунікативна
поведінка завжди спрямована на встановлення особистісного і
пізнавального контакту, створення ситуації спільних роздумів і
переживань. Мовлення вчителя в цих ситуаціях може бути тим інструментом,
за допомогою якого знімається невпевненість учня в собі, ініціюються
його активність, творчість, вселяється віра в можливості самореалізації,
досягнення позитивних результатів у діяльності.

Матеріал, що його викладає вчитель, нерідко закріплюється надовго в
пам’яті учнів саме завдяки особливостям його мовлення: зберігаються
емоційне забарвлення голосу вчителя, його інтонації, ритміка, характер
вимовляння окремих слів. Але педагогічна доцільність мовлення вчителя
полягає в тому, щоб не тільки передати учням знання, а й сформувати в
них емоційно-ціннісне ставлення до знань, викликати потребу керуватися
цими знаннями у своєму житті, зробити їх основою власних переконань.
Розв’язати це завдання вчитель зможе лише тоді, коли він буде не просто
інформувати знання, а й впливати на свідомість, почуття учнів, спонукати
їх до спів роздумів співпереживань під час сприйняття навчального
матеріалу.

Таким чином, стимулюючим фактором професійного саморозвитку вчителя має
стати перспективність — бачення близької і далекої перспективи, робота
на завтрашній день, що стимулює сьогоднішню діяльність щодо
самовдосконалення, а також комплексне бачення завдань, що їх слід
розв’язати вчителю на шляху до педагогічної майстерності. Невичерпним
джерелом ідей та порад для професійного саморозвитку вчителя є спадщина
великого педагога-гуманіста В.О. Сухомлинського, з якої можна
почерпнути такі уроки формування педагогічної майстерності:

самовиховання загальної та педагогічної культури  (потреба,
самопізнання, планування, реалізація, контроль, корекція); засвоєння
професійних знань, вмінь, навичок; громадська активність; педагогічна
практика; вивчення передового педагогічного досвіду; внутрішнє та
зовнішнє самовдосконалення особистості вчителя.

Список літератури

Барбина Е.С. Формирование педагогического мастерства учителя в системе
непрерывного педагогического образования. – К., 1997. – 153 с.

Барбина Е.С. Педагогическое мастерство – искусство и наука быть
человеком. – К., 1995. – 105 с.

Бутківська Т. Проблема цінностей у соціалізації особистості // Цінності
освіти і виховання: Наук.-метод. збірник / За ред. О. Сухомлинської. –
К., 1997. – С. 26-30.

Коваленко Н.Ф. Використання педагогічної спадщини В.О. Сухомлинського в
інноваційній розбудові школи // Виховна робота в школі. – 2009. – №9. –
С.25-30.

Кухарев Н.В. На пути к профессиональному совершенству. – Москва, 1990. –
С.63-104.

Майборода В.К. Творча особистість учителя у педагогічній спадщині
В.О.Сухомлинського // Рідна школа. – 1993. –  №9. – С.33-34.

Матвієнко О. Психолого-педагогічні особливості формування ціннісних
орієнтацій у майбутніх учителів // Вісник Львівського університету
(Серія педагогічна). – Вип. 21. – Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2006. – С.
34-39.

Проблема  особистості вчителя та його фахової підготовки: Зб. наук.
праць / За  ред. М.Б. Євтуха. – К., 1994. – 116 с.

Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т.
1. – 522с.

Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 5т. – К.: Радянська школа, 1976. – Т.
2. – 554с.

Сухомлинський В.О. Вибр. твори в 6т. – К.: Рад.школа, 1976-1977. –
Т. 6. – 536с.

Похожие записи