Формування духовного світу особистості в умовах

поліконфесійного суспільного середовища на основах народних традицій
виховання в сім’ї

Духовність – це складний психічний феномен самоусвідомлення особистості,
внутрішнє сприймання, привласнення нею сфери, культури, її олюднення,
вростання в неї та розуміння її як власного надбання.

Ольга Сухомлинська.

Під духовністю розуміють внутрішній світ людини, її самосвідомість.

До моральних цінностей належать нормативні уявлення про добро і зло,
справедливість, прекрасне й потворне, про призначення людини, людські
ідеали. Вони лежать в основі всіх вчинків, діяльності людини, мають
моральну значущість і впливають на суспільне життя. Для пробудження і
подальшого духовного розвитку дитини потрібно створити відповідні умови.
І питання це — надзвичайно важливе, оскільки духовність визначає
спрямованість усіх розумових, емоційно-чуттєвих, вольових якостей
людини, її здатність до самоусвідомлення себе, як особистості. А де ж,
як не в родині мають створитися і пробудитися ці умови, адже сім’я —
природне і найбільш стійке формування людського суспільства, яке
акумулює в собі всі його ознаки. Сім’я завжди була найкращим колективним
вихователем, носієм найвищих національних ідеалів. На Україні завжди
панував культ родини, культ рідної домівки, культ глибокої пошани до
батьків та свого роду.

Українці цінують і бережуть свої традиції.

Традиція (від лат. traditio — передача, оповідання, переказ) — це те, що
передається від покоління до покоління як загальноприйняте,
загальнообов’язкове, перевірене минулим досвідом, визнане необхідним для
забезпечення подальшого існування й розвитку індивіда, колективу,
держави, суспільства.

Класифікація традицій

За приналеж-нісю За спрямова-ністю За метою і призначен-ням За місцем
виникнення За часом появи За значенням

загально-національні, регіональні, місцеві, шкільні, сімейні, сільські,
міські загально — віковічні, новаторські, відроджу-вальні, розвивальні
прогресивні, реакційні, віджилі, шкідливі, корисні людські, національні,
родинні ідеологічні, трудові, моральні, фізичні, естетичні, екологічні
культуро-творчі, релігійні, державотворчі, політичні, побутові

Роль традицій в розвитку людства можна порівняти з роллю пам’яті в
розвитку окремої людини. Основна функція пам’яті полягає в збереженні
набутого досвіду.

Отже, це функція консервативна.

Проте, коли б людина не володіла пам’яттю, коли б вона не зберігала
попередніх вражень, уявлень і думок, вона не тільки рухалась би вперед,
а взагалі не могла б існувати, бо тільки попередній досвід дає їй
можливість з успіхом пристосуватись до умов життя й боротись за своє
існування.

Тому поки нація дотримується своїх традицій, можна сказати, що вона
справді існує.

Звернемося до славетних педагогів.

Я.А. Коменський ввів у теорію морального виховання принцип народності.
«Виховання повинно ґрунтуватися на кращих якостях і рисах народу,
почуттях правди і справедливості, закладених в самому народові.»

К.Д. Ушинський стверджував:

« Народ має право й повинен мати школу рідною мовою, побудовану на
власних національних засадах. Наукові істини, психологічні прийоми,
нагромаджені в різних країнах, можуть використовуватися всіма народами,
але система виховання у кожного з них враховує певні національні
особливості, історичні традиції та ін.»

Український філософ Г.С. Сковорода писав: « Родители наши суть лучшие
тебе для нас учителя. Они нас родили во тьме, но для света.»

«Ведь конец, как в кольце, находиться всегда при своем начале, зависящее
от него, как плод от семени своего. Знать то.что горница без начала и
основания кришею своею с венчиком не увенчается».

А. С. Макаренко наголошував на проблемах сім’ї і школи, вихованні дітей
у сім’ї, відповідальності сім’ї за виховання дітей. На його думку,
необхідними умовами правильного виховання дітей є «повна сім’я», добрі
взаємини між батьком і матір’ю, приклад в усьому батьків для дітей,
правильні взаємини між батьками і дітьми, чіткий і строгий режим життя і
правильно організована діяльність членів родини. Надавав великого
значення у вихованні дітей розумному батьківському авторитетові.

В книзі для батьків читаємо:

« — Выходит так, что за воспитание ребенка отвечает жизнь? А семья при
чем?

— Нет, за воспитание ребенка отвечает семья, или, если хотите, родители.
Но педагогика семейного коллектива не может лепить ребенка из ничего.
Материалом для будущего человека не может быть ограниченный набор
семейных впечатлений или педагогических поучений отцов.»

«Давайте будем садовниками. Это блестящее сравнение позволит нам кое-что
выяснить в трудном вопросе. Кто воспитывает ребенка – родители или
жизнь?

Кто выращивает садовое дерево?

Из земли и воздуха оно берет атомы своего тела, солнце дает ему
драгоценную силу горения, ветры и бури воспитывают в нем стойкость в
борьбе, соседние братья-деревья спасают его от губительного одиночества.
И в дереве, и вокруг него всегда протекают сложнейшие химические
процессы.»

Сухомлинський вбачав, що

«Дитина- дзеркало сімї. Як у краплині води відбивається сонце – так у
дітях відбивається красота матері і батька.»

\

Ae

h6

h6

h6

N

„Ae`„Aegd6

„Ae`„AegdD U

О.А. наголошував : «Сім’я — це той еліксир психічного здоров’я, який
би мав бути у кожної дитини. її (дитину) ніколи не треба принижувати,
слід завжди бути уважним, жити думками дитини, і тоді настає «диво» —
відростають в них крила, розправляйте їх для польоту і для віри в свої
здібності, свою причетність до великої справи народів усієї України, а
то й усього світу» .

«…кожна мати, кожен батько стають єдиними у всьому світі педагогами,
які ведуть по життю свою малечу, спотикаючись, шукаючи свої шляхи,
набиваючи гулі, не відаючи, що прийде час і розлетяться ластовенята, хто
куди, зі свого гніздечка. А поки не розлетілись, то батьки, діти — ваша
кров і плоть, і зробіть усе, аби вони були кращими, ніж ви, аби вони
були сильніші, розумніші від Вас, аби були спритніші, кмітливіші, вижили
в цьому світі, аби любов і добро були основними ідеалами здорової
людини, людини завтрашнього дня, людини нового суспільства» .

Шалва Амонашвілі пише: «Как же мне самому помогали, как меня
воспитывали и образовывали?

Во всяком случае, моя бабушка, я точно знаю, совсем не думала о
каком-либо воспитании, когда по вечерам, перед сном, усаживалась у моей
кровати и начинала читать молитву. Я смеялся и говорил: «Бабушка, а где
Бог? Нет Бога!» А она отвечала мне без возмущения: «Не говори так,
сынок, Бог есть!», и продолжала нашёптывать молитву. А молитва была
такая, что я её помню до сих пор и порой сам нашёптываю её своим внукам.

Ляжешь и заснёшь,

Перекрестишься.

Девять икон с девятью ангелами

Справа от тебя упокоятся.

Благословляют тебя

Крест и Распятый на Кресте.

Пусть Святой Георгий

Сразит сатану и искусителя.

Кто или что тебя напугало:

Прохожий,

Собачий лай,

Вой волка

Иль искуситель?

Пусть гнев Святого Георгия

Обрушится на них всех.

Не бойся, сердце,

Вернись в своё гнездо.

Бог мой Всемогущий,

Храни моего внука

Под своим покровом,

Дай ему сон и спокойствие,

Господи!

Бабушка оберегала меня от злых сил, трижды повторяя молитву.

Были ли молитвы бабушки явлениями в моей жизни?

Конечно, были, они такими и остались до сих пор.

В чём я улавливаю смысл фокусирования явлений в моей жизни?

Может быть, в том, что бабушка любила меня, а мне нравился её шёпот
перед сном?

Этот жизненный фокус был неведом нам обоим.

А потом, спустя десятилетия, в нём слились, как мне представляется, и
другие явления, что, незаметно для меня, приближало мою душу к вере. Но
эта была не та вера, которую якобы привили мне в раннем детстве при
крещении, а вера сознательная, та вера, которая есть часть Культуры.
Только не спрашивайте, пожалуйста, меня, когда именно я осознал в себе
веру, ибо мне кажется теперь, что она была во мне всегда.»

Враховуючи вище зазначене, були визначені задачі гімназії. Був введений
окремий предмет «Основи гуманістичної моралі», на якому ми вчимо
приміняти духовний досвід, усвідомлювати, що таке «Я». Програма курсу
складається з таких розділів: «Ставлення людини до самого себе». «Я –
Я».

«Ставлення до інших». « Я- ТИ ».

«Ставлення до природи». « Я – Природа».

«Ставлення до суспільства». « Я – Суспільство».

Серед методів і форм формування духовності є: ситуаційно-рольові ігри,
аналіз соціальних ситуацій морально-етичного характеру, ігри
драматизації, які дають дітям можливість предметно, безпосередньо й
емоційно залучатися до ситуації морального вибору та морального пошуку.

Театралізована діяльність є важливою рушійною силою у навчальному і
виховному процесі формуванні духовного світу дитини. В нашій гімназі
також працює театральний гурток «Дзвіночок», на заняттях якого
вивчаються народні традиції, свята. Створюються вистави «Вертеп»,
«Калита», «Свято зустрічі птахів» та інші.

Працює гурток «Маленькі фантазери», де діти знайомляться з традиціями
писанкарства, методами Марії Приймаченко, витинанками.

В умовах визначення духовності як провідної характеристики людини, її
духовних пріоритетів, обґрунтування системи цінностей, що мають лягти в
основу життя дитини, формування духовного світу особистості є необхідним
у навчально- виховному процесі .

Література:

Г.С. Сковорода Сочинения в двух томах// М., Мысль, 1973

В.О.Сухомлинський Моральні цінності сімЇ //Вибр.тв. у 5т. К. Рад.
Шк.1977

А.С. Макаренко Книга для родителей//М.,Правда 1987,

Ш.А.Амоношвили Вчаше ребенка сияет зародыш зерна культуры //
Лаборатория гуманной педагогіки, Артемовськ,2007

Бабій В. Сімейні традиції та їх виховне значення // Позакласний час,
2004, — № 7-8,

Єрохіна І. Традиційне родинне виховання в українській сім’ї // Рідна
школа, 1998 . — № 7-8,

Стельмахович Г. П. Виховний потенціал української родини // Учитель,
1998. — № 6

Яценко Т. О. Родинне виховання на засадах народної педагогіки //
Педагогіка і психологія, 1997. — № 2

Брильова Галина Володимирівна Черкаська міська гімназія №31, вчитель
початкових класів, м.Черкаси вул.. Вернигори 29 кв.13 0472638921

063 105 56 56

Похожие записи