Теоретичні основи патріотичного виховання як сучасного педагогічного
процесу. Проектна діяльність у патріотичному вихованні.
Цей матеріал представлений Бреус Наталією Миколаївною вчителем історії
Великобурімської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів Чорнобаївського
району. Автор висвітлює роль краєзнавчо-пошукової роботи у вихованні
патріотичних почуттів учнів.
Характерною межею духовного життя сучасної України є відсутність
ідейної єдності у більшості населення країни. Розмаїття ідей зовні є
виразом демократії, а по суті — віддзеркаленням глибокої внутрішньої
кризи, що перешкоджає українському суспільству вибратися із стану
духовної кризи, що заглиблюється.[6]
Безумовно, патріотичне виховання підростаючого покоління –
основа стабільного розвитку країни в майбутньому. Цей процес тривалий за
часом, складний за змістом і достатньо розбалансований з погляду
методичного здійснення. Патріотичне виховання підростаючого покоління
завжди було одним з найважливіших завдань сучасної школи, адже дитинство
і юність — сама благодатна пора для виховання відчуття любові до
Батьківщини. Під патріотичним вихованням розуміється поступове і
неухильне формування у учнів любові до своєї Батьківщини. Патріотизм —
одна з найважливіших рис всебічно розвиненої особи. У школярів повинне
вироблятися відчуття гордості за свою Батьківщину і свій народ, пошану
до його великих звершень і гідних сторінок минулого. Багато що потрібне
від школи: її роль в цьому плані неможливо переоцінити.
Виховувати в людині патріота своєї Батьківщини, любов до
рідного краю, любов до своєї України варто починати з раннього
дитинства.
Я.А. Коменський відзначав, що одним з головних напрямів виховання
повинне бути виховання у дитини прагнення надавати користь своїми діями
можливо більшому числу людей. У “Великій дидактиці” він писав : “Лише б
тоді настав щасливий стан в справах приватних і суспільних, якби всі
прониклися бажанням діяти на користь загального благополуччя”[1].
У вітчизняній школі завжди приділялася велика увага вихованню
у підростаючих поколінь етичних якостей особи, колективізму,
громадськості, любові до своєї Батьківщини, шанобливого ставлення до
історії своєї країни, до геральдики, до свого народу. А.С. Макаренко
відзначав, що патріотизм виявляється не тільки в героїчних вчинках. Він
вважав, що патріотизм проявляється у виконаній роботі людини, адже
патріот завжди буде прагнути працювати для розвитку рідної країни. [4].
В.О. Сухомлинський підкреслював, що одним з головних виховних завдань
школи є підготовка учнів до простої повсякденної праці, праці для
суспільства як до патріотичної діяльності, причому сама діяльність
дітей, що організовувалась педагогом з даною метою, являє рушійну силу
формування особи громадянина, що росте. У своїх роботах В.О.
Сухомлинський також указував і на складність у вихованні патріотизму,
пояснюючи її тим, що в повсякденному житті ми не зустрічаємося з мірою,
за допомогою якої можна було б виявити цю “тяжко зрозумілу цінність” –
патріотизм. Любов до Вітчизни стає силою духу тільки тоді, коли у людини
відображені в свідомості образи, пов’язані з рідним краєм, мовою, коли
з’являється відчуття гордості від того, що все це – твоя Батьківщина
[1].
Ідеологічною основою патріотичного виховання в сучасній школі
є духовно-етичні цінності нації. Суть патріотичного виховання в сучасних
умовах може трактуватися як розвиток відчуття особи, патріотичної
свідомості, заснованої на гуманістичних духовних цінностях свого народу.
Патріотизм як піднесене відчуття, незамінна цінність і
джерело, найважливіший мотив соціальної значущої діяльності, найповніше
виявляється в особі, соціальній групі, що досягла вищого рівня
духовно-етичного і культурного розвитку. Дійсний, духовний в своїй
основі патріотизм припускає безкорисливе, беззавітне служіння Вітчизні
[3].
Виховання патріотизму в середній школі має величезне значення,
оскільки мова йде про долі сьогоднішнього і майбутнього поколінь,
оскільки наші молоді сучасники повинні не тільки володіти належним
об’ємом знань, але вони повинні стати зрілими духовно і інтелектуально.
Матеріалізм продовжує все більше панувати над суспільством і
людиною, витісняючи найважливіші проблеми виховання, що приводить до
життєвих суперечок. Звідси — гостра необхідність у вихованні патріотизму
підлітків та юнаків в середній школі, яке на основі позакласної роботи,
виховуватиме в молодому поколінні якості що у всі часи відрізняли
український характер: доброта, відвертість, гідність, співчуття,
благородство.
e
(*,@
B
H
\
gdCm?
gd…o
m
(Патріотичне виховання повинне гармонійно поєднуватися із залученням
учнів до кращих досягнень світової цивілізації. Дана система повинна
сприяти виробленню патріотичного мислення, прихильності до своєї
національної спадщини і усвідомленню його ролі і місця в світовому
духовному розвитку, також пошані і відвертості до всіх інших систем і
традицій. Тільки глибока і усвідомлена любов до своєї спадщини спонукає
людину з повагою відноситися до почуттів інших, бути не байдужим до
трагедій Вітчизни і народу.
Краєзнавча робота як форма патріотичного виховання
Багато що пов’язує людину з місцем, де вона народилася і
виросла. Рідний край, його люди, природа, пройшовши через свідомість,
стають частиною людської долі. Де б ми не жили, на якій би мові не
говорили, Україна — наша загальна, велика, єдина Батьківщина. Проте у
кожного з нас є ще і свій, милий серцю куточок землі, де він побачив
світло сонця, зробив перші кроки, отримав путівку в життя. Це місце —
місто або хутір — незрівняний ні з чим іншим. Це наш поріг життя, Мала
Батьківщина.
Багато методистів вважають, що головним методологічним
принципом патріотичного виховання має бути пізнання і усвідомлення
учнями своєї Малої Батьківщини. Патріотичне виховання учнів починається
з пізнання Малої Батьківщини, з пізнання запахів пряних степових трав,
таємничого дихання морських глибин, співу жайворонка в піднебессі. І як
не пригадати тут слова Віталія Закруткіна (педагога-новатора професора з
Челябінського педагогічного університету):
«Любов до Батьківщини. Нездійсненна любов до місця, де ти вперше побачив
сонце і схилену над тобою голову матері, і почув слова отця, і повторив
їх, пізнаючи красу рідної мови! Чию душу не турбувала ця світла, чиста,
непідкупна любов?»[5]
Батьківщина без нас обійтися може, ми ж без неї — ніщо. Цю велику
істину, на яку звертав увагу В.О. Сухомлинський, повинна розуміти і
відчувати кожна дитина[1]. Будь-який школяр, що цікавиться
краєзнавством, може вибрати собі заняття до душі. Розрізняють наступні
напрями краєзнавчої роботи: географічне, художнє, історичне,
літературне, екологічне. Географічне краєзнавство вивчає кліматичні
особливості місцевості і їх динаміку, лісові і степові масиви, горби,
яри, окремі дерева, кургани, фрагменти ландшафту і морських акваторій,
степові кургани, окремі гори і бархани, ґрунти, тваринний світ, струмки
і джерела. Об’єктом художнього краєзнавчого пошуку можуть стати
скульптура, архітектура, художні ремесла, усна народна творчість,
музичний фольклор, різьба по дереву, мистецтво танцю і тому подібне.
Предметом уваги краєзнавців-істориків є історія міст, селищ, окремих
будівель, видатних особистостей, підприємств, шкіл, соціальних процесів
і явищ, населення. У педагогічній науці метою літературного краєзнавства
є виявлення двох залежностей: як те або інше місто (село) сформували
особу письменника (поета) і як цей письменник відобразив в своїй
творчості ту або іншу місцевість.
Основними джерелами краєзнавчої інформації є:
• періодичний друк (газети, журнали, альманахи);
• художня література;
• матеріали статистики;
• всякого роду плани і карти;
• фонди музеїв;
• архівні фонди;
• матеріальні сліди культури (твори скульптури, живопису, архітектури);
• усні свідчення старожилів.
Форми краєзнавчої роботи — урочна і позаурочна, як активна
(сам пошук, туризм, робота в полі) і пасивна (відробіток польових
матеріалів, екскурсійне обслуговування в шкільних музеях). Позаурочна
краєзнавча робота — це пошукові експедиції, туризм, краєзнавчі
теоретичні кухлі, тематичні вечори, конкурси, олімпіади…
Прикладом пошуково-краєзнавчої роботи, яка вирішує завдання
патріотичного виховання школярів, можуть слугувати наступні проекти
учнів Великобурімської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Апраксина О.А. Позакласна робота в школі, К., Освіта 2007. – 130 с.
2. Губко О.Т., Руденко Ю.Д., Кузь В.Г. “Українська козацька педагогіка і
духовність”, Умань, 2005 .
3. Гнатюк В.М. “Управління системою національного виховання учнів
загальноосвітньої школи”, Методичний посібник, “Оріяни”, Київ, 1998.
4. Дмітрієва Л.Г., Черноїваненко Н.М., Методика виховання в школі:Київ,
2000р. – 320 с.
5. Історичне краєзнавство / Під ред. М.Н. Матюшина. — М.,1980
6. Смирнов С.Д. Педагогіка і психологія вищої освіти. — К.; Альма матер;
2004. — 271 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
