Вчитель початкових класів

Монастирищенської

спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5

Борець Ніни Іванівни

Спадщина Василя Олександровича Сухомлинського — невичерпне джерело
світла, енергії і любові.

Педагогічна творчість В.О.Сухомлинського багатогранна і
невичерпно багата. Василь Олександрович ввійшов в історію світової
культури як видатний педагог і письменник, як полум’яний патріот і
громадський діяч, безмежно відданий своєму народові.

Благородній справі В.О.Сухомлинський віддав все своє невтомне
життя і вогонь серця.

Його численні педагогічні праці, нариси, оповідання відомі не
тільки педагогічній громадськості, а й широким колам читачів і в нашій
країні, і за її межами.

Усі твори видатного педагога пройняті безмежною вірою в людину,
щедрість і благородство її душі, невичерпне багатство інтелектуальних і
моральних сил і в ті величезні виховні можливості, які створює
суспільство.

Учений – педагог, полум’яний публіцист ставить у своїх творах
найрізноманітніші проблеми виховання.

У працях «Як виховати справжню людину», «Серце віддаю дітям»,
«Листи до сина», «Духовний світ школяра» та інші Василь Олександрович
створив такі високі загальнолюдські парми життєдіяльності, як Вітчизна,
праця, самоцінність людини і людського життя, Земля і світ на ній,
культура, мова, людська гідність, прагнення до миру та інше.

В.Сухомлинський писав для нас «Умій відчути поряд із собою
людину, умій розуміти її душу, бачити в її очах складний духовний світ
– радість, горе, біду, нещастя.

Думай і відчувай, як твої вчинки можуть відбитися на душевному
стані іншої людини. Не завдавай своїми вчинками, своєю поведінкою болю,
кривди, турботи, тяжких переживань іншим людям. Умій підтримувати,
допомогти, підтримати людину, в якої горе. Не будь байдужим…

Умій виховати себе так, щоб ти не тільки сам не був дрімучим
невігласом, а й ненавидів невігластва, хамство».

Василь Олександрович упродовж усього свого життя переконував,
що справжня школа – це не тільки місце, де діти набувають знань і умінь.
Навчання – дуже важлива, але не єдина сфера духовного життя дитини…

Справжня школа – це багатогранне духовне життя дитячого
колективу, в якому вихователь і вихованець об’єднані багатьма інтересами
і захопленнями».

Педагогічні праці Сухомлинського всуціль містять засади
виховання гуманного ставлення до дитини.

Виховання гуманності, на думку педагога, починається з виховання
любові до всього живого.

У книгах «Серце віддаю дітям», «Народження громадянина», «Пав
ленська середня школа» розкриваються конкретні форми ставлення гуманної
поведінки дітей. Серед них і створення лікарень для пташок і тварин,
допомога немічним, участь в естетизації школи і селища тощо.

Формуванню гуманізму дітей сприяло також створення галереї
портретів матерів найвідоміших людей світу.

У програмі роботи школи поряд із загальними категоріями етики
(гідність, чесність, справедливість) реалізувалися й такі, як щастя,
радість, совість, духовність. Важливе завдання школи педагог вбачав у
формування стійких переконань вихованців. Знання стають переконаннями за
умови, коли в школі живуть ці переконання – у взаємовідносинах між
вихованцями і педагогами, в їхніх вчинках, прагненнях, радощах,
прикрощах.

Особливого значення надавав педагог єдності трудової культури і
загального розвитку. Він вважав за необхідне широко залучати дітей та
молодь до різноманітних видів продуктивної праці.

Водночас Василя Олександровича все життя хвилювали проблеми
сімейного виховання, батьківської педагогіки, тієї найменшої соціальної
клітинки, де закладаються основи особистості, формується характер
молодої людини, моральні почуття, поведінка, громадська зрілість.

Він був переконаний у тому, що успіху у вихованні поколінь можна
досягти тільки спільними зусиллями сім’ї, школи і громадськості. Сім’я –
то святий вузол, сім’я – то святиня людського духу, сім’я то найбільша
вихователька підростаючих поколінь.

«Сім’я в нашому суспільстві – говорив В.О.Сухомлинський, — це первинний
осередок багатогранних людських відносин – господарських, моральних,
духовних, психологічних, естетичних. І звичайно, виховних».

hu

Великий педагог був справжнім знавцем і дослідником психології
людини, він глибоко розумів душу дитини, її переживання, почуття,
прагнення і сподівання, досконало знав психологію взаємин батьків і
дітей.

Він виявив дуже важливу особливість психіки дитини – чим
молодший її вік, тим вразливіша, сприятливіша вона до виховного
впливу, тим легше пробудити в ній благородні почуття, виховати чи
перевиховати.

На яскравих повчальних прикладах із сімейного виховання
Сухомлинський показує, як успішно закладаються і міцніють основи моралі
в дітей, якщо батьки враховують ці особливості й можливості розвитку
психіки ще в дошкільному віці ( «Моральні цінності сім’ї», «Бережіть
душу дитини») і як несформовані й незакріплені і ранньому дитинстві
такі елементарні правила життя і поведінки дитини, як «можна» і «не
можна», «треба» і «не треба» і т.д.

У своїй книзі «Батьківська педагогіка» педагог веде захоплюючу
і хвилюючу розповідь про найважливіший, священний обов’язок батьків щодо
своїх дітей, це пристрасний гімн благородній душі дитини, її
сподіванням, устремлінням, людському сімейному щастю.

Василь Олександрович умів підмітити найтиповіші види сімейного
виховання. Однією з найшкідливіших вад є, за його висловом, споживацький
характер способу життя багатьох дітей. Деякі батьки вважають, що живуть
вони і працюють заради щастя своїх дітей і тому дозволяють їм усе,
створюючи максимальний достаток.

Діти в таких сім’ях виростають не знаючи ні в чому нужди, не
знаючи обов’язків і відповідальності. «Сповивальний підхід до
суспільного добра перетворює дитину в маленького злочинця, маленького
негідника, який формується вже з ранніх років, розпочинається з сім’ї, з
нескінченних розваг або дитячої бездіяльності» (« Психологія малого
негідника»).

Педагог нагадує батькам про те, що наймогутнішим знаряддям
виховання дітей є особистий приклад батьків, є сердечна турбота матері і
батька одне про одного, турбота про дідуся і бабусю, про тих, хто дав
життя і навчив вимовляти перші слова.

На особливу увагу заслуговує ІУ розділ книги «Батьківської
педагогіки». Тут Василь Олександрович нагадує всім нам про особливу роль
батька для виховання дитини. Кожній дитині хочеться, щоб її батько був
людиною сильною, справедливою, яскраво виявленою, мав почуття
відповідальності.

З цього приводу педагог у своєму творі «Слово до батьків» наводить
ряд переконливих прикладів, де діти самі створювали в своїй уяві
доброго, вимогливого батька. Так легше було їм жити.

В.Сухомлинський підкреслював, що від того, яким буде слово матері
– лагідним, добрим, уважним, розумним, сердечним чи дратівливим,
сварливим, злим – залежить і виховання у дітей почуття відповідальності.

«Скрізь вас можна замінити іншими працівниками від сторожа ферми до
міністра. Але справжнього батька не замінить ніхто…Щастя батьківства і
материнства – це не манна небесна, воно не приходить святковим гостем.
Воно важке і вистраждане. Воно приходить тільки до тих, хто не боїться
одноманітної, багаторічної праці – праці до самозабуття.

Складність цієї праці полягає в тому, що вона, ця праця, являє
собою злиття розуму і почуттів мудрості і любові. Там де втрачена ця
мудра батьківська і материнська здатність, там щастя стає маревом» —
говорив до батьків відомий всьому світові великий педагог.

На любові до дітей тримається світ. В усі епохи кращі педагоги
світу саме цю думку вважали головною в справі виховання
В.О.Сухомлинський був з їхнього числа. Його творчість з кожним роком
залучає все більше пильної уваги світової наукової і педагогічної
громадськості, як у нашій країні, так і за рубежем. Розроблена ним
педагогічна система не тільки збагатила педагогічну науку новаторськими
ідеями і положеннями, внесла вклад у теорію. Так і в практику утворення
і виховання, але і склала значний етап у розвитку вітчизняної
педагогічної думки.

Використані джерела:

1.Сухомлинський В.О.

Проблеми виховання всебічно розвиненої особистості.

Вибрані педагогічні твори. К., 1976. Т.1 с.59 – 206

2.Сухомлинський В.О.

Серце віддаю дітям. Вибрані твори. К., 1977. Т.3, с. 5 -279

3.Сухомлинський В.О.

Батьківська педагогіка. Київ, 1978. с.157 — 224

Похожие записи