Безкорислива й вільна : гра як явище культури і засіб виховання
вихователь ДНЗ «Зірочка»

Катеруша Оксана Вікторівна

вул. Ломоносова, № 102

м. Городище Черкаська область

0963447259

Гра – це іскра, що запалює вогник

допитливості і любові до знань .

В. Сухомлинський

Діти всіх народів світу мають спільну характерну рису – вроджений потяг
до гри. Переоцінити її значення в житті дитини важко. А уявити дитинство
без неї взагалі неможливо.

Хочеш бути здоровим – грайся,

Хочеш бути розумним – грайся,

Хочеш бути щасливим – грайся ! – стверджує народна мудрість.

Гра є одним із найцікавіших видів людської діяльності, провідною
діяльністю дошкільника, засобом його всебічного розвитку, важливим
методом виховання. Гру назвали «супутником дитинства», хоча в житті
граються не тільки діти, але й дорослі. Дитяча гра – це невід’ємний від
людського існування вид діяльності, що спрямований на орієнтування в
предметній та соціальній дійсності, в якій дитина відображає враження
від їх пізнання. Мати дитинство – це, передусім, мати право на розвиток
власної ігрової діяльності, що є важливою складовою дитячої субкультури.
У грі дитина активно пізнає навколишній світ, стосунки між людьми,
правила і норми поведінки, усвідомлює свої можливості, взаємозв’язки з
іншими тощо.

Гра задовольняє соціальну потребу дитини в пізнанні навколишньої
дійсності й водночас дає їй змогу полинути у чарівний світ фантазії. Цей
світ, вочевидь, є надзвичайно принадним, адже спонукає дітей до
творення, прийняття й використання ігрових форм, для проникнення в
навколишнє і осягнення його розмаїття – предметів, діяльності,
стосунків, моралі.

У глибоку давнину дитячі ігри виникли як стихійне наслідування дій
дорослих. В ігрових вправах і змаганнях підростаюче покоління готувалося
до праці, полювання, війни, дотримання норм поведінки, тобто гра мала
важливі соціальні функції. З розвитком людства, нагромадженням знань,
засобів матеріальної і духовної культури, прискоренням темпів життя, гра
поступово розширювала свою навчальну функцію.

Тому спочатку народна, а потім і офіційна педагогіка використовувала гру
як засіб навчання й виховання малят. Гра допомагає донести до дітей
материнську ласку, тепло, настрій та повсякденні турботи сім’ї,
найважливіші життєво необхідні справи, взаємини, етичні норми
суспільного оточення.

Сюжетно-рольова гра — образна гра за певним задумом дітей, який
розкривається через відповідні події (сюжет) і розігрування ролей. Такі
ігри пов’язані зі сферою людської діяльності й людських стосунків,
оскільки своїм змістом вони відтворюють саме цей аспект дійсності.
Вдаючись до них, діти намагаються по-своєму відтворити дії, взаємини
дорослих, створюючи спеціальні ігрові ситуації.

За допомогою гри дитина оволодіває:

усією системою людських взаємин – спочатку на емоційному, а потім на
інтелектуальному рівні;

способами практичної і розумової діяльності;

великим діапазоном людських почуттів;

поняттями «добро» і «зло», вчиться їх розрізняти;

морально-етичними нормами, виробленими людством.

Сюжетна рольова гра є динамічним феноменом, її розвиток виявляється
насамперед у виникненні нових сюжетів — утілених у певних подіях
образних відтворень задумів. В іграх дітей дошкільного віку вони
надзвичайно різноманітні й відображають конкретні (соціально-історичні,
географічні, побутові тощо) умови їхнього життя. Деякі сюжети цікаві як
молодшим, так і старшим дошкільникам (наприклад, ігри на побутові теми).
Проте в їх розвитку спостерігається певна тенденція: спершу виникають
ігри з побутовими сюжетами, потім — ігри на теми праці і нарешті — ігри
суспільної тематики. Різноманітність сюжетів залежить від масштабу і
глибини пізнання дітьми навколишнього світу.

Протягом дошкільного віку сюжети ігор не тільки урізноманітнюються, а й
стають тривалішими. Якщо молодші дошкільники розігрують один і той самий
сюжет протягом 10—15 хв., то діти середнього дошкільного віку розігрують
його 40—50 хв., а старші дошкільники — кілька годин і навіть днів. Це
означає, що діти старшого дошкільного віку збагачують гру новим змістом,
надають їй іншого спрямування завдяки поглибленню й розширенню знань,
розвитку мислення, уяви.

Діти відображають у грі предметну трудову діяльність дорослих
(приготування їжі, ремонт квартири), стосунки між людьми, суспільну
сутність їхньої діяльності («лікар» уважно вислуховує своїх «пацієнтів»,
призначає «лікування»). Конкретні взаємини між персонажами гри можуть
бути різними: співпраця, взаємодопомога, турбота одне про одного. Іноді
вони проявляють ворожість, грубість, жорстокість, що залежить від
конкретних соціальних умов життя і виховання дитини. Одні й ті самі
сюжети можуть мати різне смислове наповнення. Малята спершу
зосереджуються на сюжетах, які відображають предметну діяльність
дорослих, невдовзі починають відтворювати стосунки людей, а ще через
деякий час — суспільні відносини між ними. Це виявляється навіть у
характері їхніх суперечок. Якщо серед молодших дошкільників вони
виникають із приводу користування конкретним ігровим предметом, то діти
середнього дошкільного віку найчастіше конфліктують із приводу ролі, а
старші дошкільники вже чітко дотримуються обумовлених роллю правил,
бурхливо реагують на їх порушення.

Зміна ігрових сюжетів пов’язана з розширенням їх джерел. Ігри молодших
дошкільників живляться здебільшого враженнями, які вони черпають з
безпосереднього спілкування з навколишнім світом. В іграх дітей старшого
віку все більше починають виявлятися здобуті ними з різних джерел
знання, безпосередній досвід: вони відображають не тільки події, в яких
особисто брали участь, а й ті, які спостерігали.

Поглиблення змісту гри виявляється в розвитку здатності дітей до
продукування і втілення задуму. На другому і третьому році життя вони
починають гру ситуативно, без будь-якого попереднього плану. Тема її
залежить від іграшки, що потрапляє в поле зору, або від того, яка гра
захопила однолітків. Такі ігрові інтереси є нестійкими і легко
змінюються. На четвертому році дитина починає осмислювати мету гри,
однак через інтерес до дії часом забуває цю мету, демонструє невміння
узгоджувати свої дії у спільній грі, не завжди розуміє своїх партнерів.
Старші дошкільники заздалегідь обговорюють задум гри, добирають, а іноді
самостійно готують матеріал для неї. Ігри їхні триваліші, постійно
ускладнюються і доповнюються новими епізодами, фрагментами, образами.
Вони виявляють вищий рівень ігрової творчості, комбінування знань,
життєвих вражень, почерпнутих зі спостережень, книг, розповідей
дорослих, спілкування з однолітками. Все це стимулює розвиток почуттів
дитини, які у процесі виникнення, обґрунтування, реалізації ігрового
задуму ускладнюються, поглиблюються, набувають усвідомленості.

Отже, у процесі сюжетно-рольової гри у дошкільників розвивається
здатність до творення і реалізації задуму, який, будучи на перших порах
спонтанним, з часом постає як свідомо задумана тема, реалізуючи яку,
діти не просто механічно копіюють дії дорослих, а відтворюють почуття,
переживання, наснажують їх особистісним смислом.

R h j l ° o iOeOeOeOei‚}pd

p

¬

e

?????????7 ?????????????????7

&

gd±c7

gd±c7

gd±c7

gd±c7

Діти, які мають мовленнєві проблеми, відстають і в розвитку уяви. У грі
вони активізують, розвивають свої мовленнєві можливості, а завдяки
різноманітним виражальним мовним засобам їхня гра стає змістовнішою,
яскравішою. Якщо спершу дошкільники користуються словом на позначення
дій (з метою їх осмислення), то пізніше словом замінюють дію, виражаючи
свої думки і почуття.

Особливо велика роль належить слову в режисерських іграх, оскільки
дитина в них організовує гру як режисер, регулюючи стосунки дійових
осіб. Носіями ролей у таких іграх є іграшки (ляльки, тварини), інші
предмети, від імені яких вона діє, говорить. Це вимагає від неї уміння
регулювати свою поведінку, обмірковувати дії і слова, стримувати свої
рухи.

Для здійснення задуму дитині необхідні іграшки, різні предмети, що
допомагають їй діяти відповідно до своєї ролі. Якщо поблизу немає
потрібних іграшок, вона замінює один предмет іншим. Здатність
використовувати у грі предмети-замінники, наділяти їх уявлюваними
ознаками є однією з характерних особливостей дитячої творчості. З віком
діти самостійно виготовляють іграшки, стараючись, щоб вони були
максимально подібними на реальні предмети. Важливою при цьому є допомога
дорослих.

Зміст кожної гри розкривається завдяки виконанню дітьми обраних ролей.
Найчастіше вони обирають роль дорослого, не просто використовуючи ім’я
конкретної людини, а й імітуючи її дії. Виконуючи роль, дитина
підкоряється обумовленим нею правилам поведінки. Ці правила дошкільники
встановлюють самостійно, що відрізняє творчу гру від рухливих і
дидактичних ігор, для яких правила визначають дорослі. Встановлені
дитиною правила внутрішньо самообмежують, самовизначають її.

На різних вікових етапах виконання ролі має свої особливості. У ранньому
дитинстві діти усвідомлюють свої ролі в найзагальніших рисах, їх
захоплює дія сама по собі («водій» перевозить вантажі, «мама» або
«кухар» готує їжу). У середньому дошкільному віці діти обирають роль
перед початком гри, а ігрові дії виконують відповідно до ролей. При
цьому дитина, усвідомлюючи себе, входить у роль іншої особи, переважно
дорослого.

Отже, у формуванні рольової поведінки дошкільників спершу відбувається
засвоєння знань конкретної діючої особи (її атрибутики, характеру дій,
жестів тощо), потім — усвідомлене розрізнення дитиною себе і персонажа,
роль якого вона виконує. Важливе значення у цьому належить
сюжетно-рольовій грі, беручи участь у якій, дитина діє від імені себе і
від імені іншої особи, що дає їй змогу виокремити себе серед інших

Дітей дошкільного віку надзвичайно приваблює світ дорослих. Однак
неможливість включитися в «доросле життя» спонукає їх реалізувати свої
інтереси через різноманітні сюжети рольових ігор. Дошкільники розігрують
знайомі події, учасниками яких вони могли бути або які вони могли
спостерігати у сім’ї, групі дитячого садка, у дворі чи на дитячому
майданчику, а також сюжети художніх творів, фільмів та мультфільмів.
Таким чином діти реалізують у грі свої знання та уявлення про життя. Це
може бути правильна чи викривлена інформація, мрії, сподівання, жахи і
навіть болісні спогади. Але будь-який сюжет завжди містить у собі
інформацію про діяльність людей, їхні вчинки, поведінку, що й зумовлює
виховне значення як сюжетного аспекту гри, так і самої ролі. Діти,
беручи на себе ролі дорослих, творчо відтворюючи в ігровій діяльності
їхнє життя та діяльність, моделюючи ті стосунки, які вони спостерігали,
активно оволодівають морально-етичними нормами життя у суспільстві.

Оскільки головною складовою ігрової ролі є норми поведінки, властиві
дорослим, під час гри діти потрапляють у світ правил і норм людських
стосунків, які стають джерелом морально-етичного розвитку самих дітей.
Саме тому в іграх морально-етичні норми засвоюються дитиною природно,
без особливих пояснень або тиску з боку дорослих.

Звичайно, у реальному житті чи в телевізійних передачах діти бачать не
лише хороших людей і хороші вчинки. Тому не дивно, що іноді героями
дитячої гри можуть стати п’яниці, хулігани, бандити… У такій грі не може
бути й мови про засвоєння морально-етичних норм. Зважаючи на те, що
ігрові переживання залишають глибокий слід у свідомості дитини,
педагогам потрібно бути уважними щодо ігор, що їх обирають діти,
оскільки вигадана дітьми гра може зовсім не збігатися з виховною метою.
І хоча ініціатива вибору гри має належати дітям, завдання вихователя –
тактовно відволікти їх від недоречної гри, зацікавити іншою темою. А
головне, за допомогою героїв книжок, мультфільмів, на власному прикладі
викликати у дітей негативне ставлення до поганих звичок, нечесних
вчинків, безкультур’я, щоб їм самим не хотілося відображати цей досвід у
грі.

Отже, щоб гра, насамперед сюжетно-рольова, дійсно стала для дітей школою
моралі, причому моралі не уявної, а реальної, якою керуються у своїх
діях, педагогу потрібно пам’ятати і враховувати у своїй роботі, що:

цінність гри визначається тим, які форми суспільної поведінки вона
прищеплює, які моральні якості дітей активізує;

гра має розв’язувати загальновиховні завдання, серед яких першочерговими
мають бути завдання морально-етичного виховання і розвитку, формування
суспільних якостей дітей;

на перший план у грі треба висувати не дидактичну мету, а засвоєння
морально-етичних норм спілкування, поведінки людей;

гра має викликати позитивні емоції та переживання;

ролі, які обирають і виконують діти, мають бути сповнені
морально-етичним змістом;

під час гри діти повинні постійно орієнтуватися на своїх ровесників,
сферу їхніх потреб і переживань.

Одним словом, розважаючись, наслідуючи, граючи роль, маніпулюючи різними
предметами, створюючи певні ситуації, діти залучаються до різних видів
діяльності, ознайомлюються з різними взаєминами, зокрема виробничими і
міжособистісними, вчаться бути справедливими, чесними, мужніми, добрими,
красивими, вольовими, милосердними, терплячими, сильними,
оптимістичними, життєздатними. Самозбагачуючись, самореалізуючись,
самостверджуючись у своїх фізичних і духовних якостях під час гри, діти
починають розуміти людське єство, свої обов’язки, місце і роль серед
людей. У грі вони швидко й невимушено знайомляться, контактують, вчаться
розуміти один одного і входять у сферу культури суспільства. Гра цілком
задовольняє потреби соціалізації, комунікації і співжиття, потреби дива
і чарів, духовного розкриття і свободи, творчості й оптимізму, тобто
через гру формується життєва компетентність дошкільника, яка
зорієнтована на життєвий успіх, схильна вчиняти раціонально й логічно,
оновлювати свої знання, збагачувати досвід, виявляти гнучкість,
самовдосконалюватися впродовж життя.

Але все це досягається тривалою й клопіткою працею, може набувати
всіляких форм, важливо лише, щоб дорослі ставилися серйозно й
відповідально. Головне – набратися мудрості й терпіння, здатності гнучко
використовувати індивідуальний та диференційований підходи. І, звичайно
ж, любити дітей.

Похожие записи