Реферат на тему:

Батьківський авторитет. Педагогічна культура батьків. Виховання батьків

Виховання у сім’ї ґрунтується передусім на авторитеті батьків, оскільки
для дитини перших років життя зміст їх авторитету, за словами А.
Макаренка, полягає в тому, що він не вимагає ніяких доказів, приймається
нею як безсумнівна гідність старшого, як його сила і цінність. Авторитет
(лат. autoritas — влада) реалізує себе у впливі особи, життєвому
досвіді, заснованому на знаннях, моральних чеснотах.

Переваги авторитетних для дитини батьків ґрунтуються на їхніх знаннях,
уміннях, досвіді, зрілості, а не на зверхності або поблажливості.
Справжній батьківський авторитет виростає на любові до дітей. Будучи
оточеною цією любов’ю, дитина відчуває довіру, повагу авторитетного
дорослого, потребу в спілкуванні з ним; живе з упевненістю, що він
завжди за необхідності опікатиме і захищатиме її. Батьківська любов
супроводжує людину все життя, вона є джерелом і гарантом її емоційної
рівноваги і духовного здоров’я.

Кожна сім’я унікальна щодо організації свого життєвого простору,
розподілу обов’язків, культури спілкування, виховання дітей. У цьому
багатоманітті психологи (Лариса Абрамян, Росія) виокремлюють такі типи
взаємодії батьків і дітей:

1. Любов—пристрасть. Такі стосунки характеризують ставлення батьків до
своєї дитини як до найдосконалішої істоти, прагнення бути поруч із нею,
некритичне оцінювання її поведінки. У зв’язку з цим часто виникають
труднощі щодо узгодження бажань дитини і вимог до неї.

2. Любов—гармонія. Якісними ознаками таких стосунків є віра батьків у
можливості, перспективи своєї дитини, підтримка її захоплень, сприяння
розвитку її здібностей, тактовна участь у її справах. Водночас батьки
ставляться до дитини цілком тверезо, бачать її недоліки, допомагають
долати їх, зосереджуватися на проблемах саморозвитку і самореалізації.
Усе це створює дитині атмосферу психологічного комфорту, відкриває
можливості для виявлення її ініціативи, сприяє їй в об’єктивній
самооцінці.

3. Любов—марнославство. Вражені марнославством батьки проявляють
непомірні амбіції щодо можливостей, перспектив своєї дитини, часто
ставлять перед нею непосильні завдання, незважаючи на вікові та
індивідуальні особливості і можливості, форсують її працездатність,
розвиток здібностей. За непідтвердженості своїх сподівань розчаровуються
в дитині, створюючи відповідний психологічний тип стосунків, який
нерідко травмує дитину на все життя.

4. Любов—конфлікт. Таким взаєминам батьків і дітей властиві спалахи й
охолодження любові, істеричність. Ініціюють їх переважно одинокі матері.
Як правило, вони травмують, руйнують психіку дитини, зумовлюють різкі
перепади її емоційного стану, нестриманість, вразливість до
несприятливих зовнішніх впливів.

Авторитет, у тому числі й батьківський, формується й існує для дитини
поза її суб’єктивною волею. Він є незалежною від інтелектуальних
процесів, часто неусвідомленою оцінкою своїх батьків. Психологічний
механізм цієї оцінки є дуже складним, підвладним багатьом чинникам.
Спрощено його можна уявити як процес усвідомлення дитиною значущості
батьків у її житті, їхньої високої людської, іноді ділової репутації,
життєвої надійності, доброти, готовності завжди й у всьому бути поруч.
Щоб не думали і не стверджували на цю тему батьки, про їх авторитетність
в очах дитини можна судити на підставі її ставлення до батьківських
слів, поведінки, вчинків. Справжнього авторитету неможливо підмінити
нічим, хоч нерідко педагогічне неграмотні, морально нерозвинені, байдужі
до своїх дітей батьки нав’язують форми взаємодії, які свідчать про
імітацію, підміну авторитету. Найпоширенішими, за спостереженнями А.
Макаренка, є такі типи підміни батьківського авторитету:

— авторитет придушення. Основою його є боязнь дитини своїх батьків,
причиною якої є покарання за будь-яку провину, що сковує, паралізує її
волю, породжує невпевненість, занижує самооцінку. Цей вид батьківського
псевдоавторитету А. Макаренко вважав найнебезпечнішим;

— авторитет відстані. Сутністю його є намагання батьків бути якомога
далі від дітей, менше спілкуватися з ними, уникати виявів ніжності,
любові, уваги. Головне для них — зовнішні вияви поваги з боку дітей
(звертання до батьків на «Ви», тон розмови тощо);

— авторитет чванства. Намагаючись компенсувати відсутність справжнього
авторитету, батьки постійно хизуються перед дітьми своїми «заслугами»,
розраховуючи на їх повагу до себе. Будучи переконаними у своїй правоті,
вони не припускають, що їхні рішення та оцінки можуть бути піддані
сумніву, обговоренню. Традиційним для них є твердження: «Я краще знаю,
що тобі потрібно!»;

— авторитет педантизму. Основою його є тотальний контроль за поведінкою
дітей, організація їх на педантичне виконання всіх вимог і обов’язків,
суворе дотримання режиму;

— авторитет резонерства (франц. raisonneur — людина, яка повчає).
Схильні до резонерства батьки постійно повчають своїх дітей,
перетворюючи спілкування з ними на тривалі й нудні нотації, що часто
збуджує у дітей внутрішній спротив;

— авторитет любові. Не маючи справжнього авторитету, батьки вимагають
від дитини слухняності як доказу своєї любові, спекулюють на їхніх
почуттях («Якщо любиш маму, то …»). Самі вони теж наголошують на своїй
любові, вимагаючи від дитини слухняності («Якщо хочеш, щоб я тебе
любила, то …»);

— авторитет підкупу. Вимагаючи бажаної поведінки дитини, батьки обіцяють
їй за те різноманітні матеріальні блага, поступки тощо. Така практика є
особливо цинічною, аморальною;

— авторитет доброти. Такій моделі взаємодії властиві намагання батьків
наголошувати на своєму винятково доброму ставленні до дитини, у всьому
потакати їй, що породжує відчуття вседозволеності. Як правило, так діє
один із дорослих, намагаючись вигідно постати в очах дитини, на відміну
від іншого;

— авторитет дружби. Рівноправне спілкування, своєрідне панібратство,
часто породжує грубощі в спілкуванні, зневажливе ставлення дітей до
батьків, а також інших дорослих. Усе це не має нічого спільного із щирим
ставленням, справжньою дружбою, взаємоповагою батьків і дітей.

Батьки, які по-справжньому люблять дітей, усвідомлюють свою місію,
намагаються здобути визнання в очах дитини своєю мудрістю, людськими
чеснотами, зацікавленим, добрим, обґрунтовано вимогливим ставленням до
неї, до себе, інших людей. Важливо, щоб дитина, спостерігаючи за своїми
батьками, сама високо оцінила їх, виявила прагнення бути подібною на
них.

Педагогічна культура батьків

Соціальне відповідальні батьки багато зусиль затрачають для того, щоб
їхні діти виросли досконалими особистостями, максимально
самореалізувалися в житті. Однак ці зусилля не завжди дають очікувані
результати, що великою мірою залежить і від системи сімейних цінностей,
рівня особистісної культури кожного з батьків, у тому числі педагогічної
культури.

Педагогічна культура батьків — компонент загальної культури, який
акумулює в собі накопичений попередніми поколіннями досвід виховання
дітей у сім ї.

Виявляється вона в розумінні та усвідомленні батьками своєї
відповідальності за виховання дітей, у ставленні до них, в оцінюванні
їхньої поведінки, у реальній діяльності та спілкуванні з ними, а також у
здійсненні продуктивних зв’язків з іншими виховними інститутами
(дошкільними закладами, школою, позашкільними закладами). Для цього
дорослі мають бути не лише належно вихованими, а й педагогічне
освіченими. Бо, як стверджують психологи, навіть найсерйозніші
прорахунки педагогів не позначаються так фатально на розвитку
особистості дитини, як неправильна поведінка батьків. Тому виховання
батьків необхідне і для успішності процесу виховання дітей, і для
здоров’я суспільства.

Педагогічна культура батьків є складною і динамічною системою, її
утворюють такі компоненти:

1) педагогічні знання — уявлення батьків про вікову динаміку розвитку
дитини, самоцінність періоду дошкільного дитинства, про основні завдання
виховання. Виявляються вони у ставленні до дитини, в оцінюванні її
поведінки, реальній діяльності та спілкуванні з нею;

2) педагогічна і психологічна компетентність — здатність зрозуміти
потреби дітей, раціонально спрямувати зусилля і засоби на уміння бачити
перспективи розвитку дитини;

— педагогічна рефлексія — вміння батьків аналізувати, критично оцінювати
власну виховну діяльність, знаходити причини своїх педагогічних помилок;

— педагогічна емпатія — співпереживання, адекватна реакція на вчинки й
почуття дітей.

Педагогічна культура батьків — це осмислений, а іноді й неусвідомлений
досвід власного дитинства, результат освіти, самоосвіти, психологічного
розвитку особистості. Особливо вона актуалізується з народженням дитини,
яка своєю появою на світ, своїми кроками у світ і по життю стимулює
бурхливий розвиток педагогічної культури батьків. Нерідко батьки
виходять у своєму розвитку на необхідний рівень педагогічної культури
тоді, коли їхні діти стали дорослими, осмислюючи власні промахи,
помилки, нереалізовані можливості. Це ще раз підтверджує важливість ролі
дідусів і бабусь у спрямуванні процесу виховання дітей у сім’ї, накладає
особливу відповідальність на працівників дитячих дошкільних закладів за
роботу з батьками дітей стосовно збагачення педагогічних знань,
підвищення педагогічної культури.

Прилучення особистості до педагогічної культури починається уже в її
дошкільні роки, коли вона отримує перші уроки виховання у своїй сім’ї та
дошкільному закладі, на підсвідомому рівні засвоюючи прийоми
педагогічного впливу. Отже, дошкільний заклад разом із сім’єю формує
майбутнього сім’янина, здійснюючи водночас роботу щодо педагогічної
освіти батьків.

Ініціатором й організатором ефективної взаємодії із сім’єю є дошкільний
заклад. Ця взаємодія підпорядкована інтересам розвитку дитини, у кожному
конкретному випадку обумовлюється її особливостями і особливостями
сім’ї, в якій вона виховується. Вона потребує специфічних знань, такту,
високої соціально-педагогічної культури її учасників — батьків і
вихователів.

Педагогічна освіта батьків покликана збагатити родинне виховання,
сприяти зміцненню всіх його ланок, передусім педагогічної
компетентності. Особлива відповідальність покладається на педагогів щодо
педагогічної освіти тих батьків, у сім’ях яких виховуються діти з
порушеннями розвитку.

Загальним спрямуванням взаємодії сім’ї і дошкільних установ є
педагогізація сімейних стосунків, а також емоційне збагачення атмосфери
дитячого садка. У цьому процесі відбуваються різноспрямовані
збагачувальні впливи на батьків, їхніх дітей, а також педагогів.

Виховання батьків

Виховання батьків передбачає допомогу їм у вихованні дітей. Його
сутність і завдання свого часу точно окреслив Лев Толстой, стверджуючи,
що «всі труднощі виховання є наслідком того, що батьки, не лише не
позбавляючись від власних недоліків, а й не вважаючи їх недоліками,
виправдовуючи їх у собі, намагаються не бачити цих недоліків у своїх
дітях».

У вихованні батьків, як правило, використовують індивідуальні форми з
огляду на особливості сім’ї, індивідуальні якості кожного з учасників
подружжя.

Виховання батьків повинно засновуватися на принципах демократизації і
гуманізації, воно має зміцнити віру батьків у професійну компетентність,
тактовність і доброзичливість вихователя, його вміння зрозуміти їх і
допомогти їм у вирішенні конкретних проблем, взаємодії з ними тощо.

У своїй педагогічній освіті батьки повинні побачити можливості розвитку
спілкування і спільної діяльності з дитиною, зробити свою педагогічну
позицію більш адекватною, гнучкою, прогностичною.

Не менш важливо, щоб стосунки батьків і педагогів вибудовувалися на
партнерських засадах, оскільки успішно виховувати дітей можуть лише
батьки, які поважають себе. Це вимагає від педагогів поваги до них і
створення умов, за яких батьки зможуть найплідніше виявити свої
позитивні якості та здібності, звільнитися від хибних поглядів щодо
виховання своєї дитини. Саме за таких умов педагог зможе пробудити у
батьків інтерес до самопізнання і самовиховання.

Досягти мети у взаємодії з батьками педагог зможе за умови правильно
налагодженого педагогічного спілкування з ними, яке повинно відбуватися
за дотримання таких правил:

— щирий інтерес до батьків вихованців, особистісний підхід до проблем
сімейного виховання у спілкуванні з ними;

— залучення батьків до оцінювання успіхів дитини, прогнозування
перспектив її розвитку;

— заохочення батьків до участі у спільній роботі з дитиною і педагогом,
колективом дошкільного закладу;

— вміння вислуховувати батьків, намагання зрозуміти їхні проблеми,
допомогти прийняти обґрунтоване педагогічне рішення;

— доброзичливість, оптимістичність, привітність у стосунках з батьками.

Батьки повинні відчувати щиру повагу до них як до особистостей,
зацікавленість їхніми думками і справами.

Ефективні програми виховання батьків запропонували американські вчені.
Засновані вони на наданні психотерапевтичної допомоги різним типам
сімей. Наприклад, концепція психотерапевта Хайма Жіно спрямована на
«деневротизацію» емоційної сфери батьків завдяки усвідомленню ними своїх
«почуттів, цінностей і очікувань» у процесі відкритого діалогу з
дитиною. Цю роботу він рекомендує здійснювати у тренінгових групах
батьків, поділяючи її на такі етапи:

1. Створення комфортності, усвідомлення значущості спільних проблем
учасників занять, виокремлення толерантного лідера (люди здатні до
сприймання нових знань, продуктивного вирішення власних і спільних
проблем за відсутності реальних загроз їм).

2. Робота над подоланням стереотипів батьківського мислення, виявлення
реальних причинно-наслідкових зв’язків між почуттями і вчинками їх та
їхніх дітей.

3. Формування конкретних навичок самоаналізу й аналізу поведінки дітей
на основі усвідомлення амбівалентності (подвійності) людських стосунків.
Через аналіз власних реакцій батьки доходять висновку про те, що
емоційний досвід не є ні логічним, ні обґрунтованим, а існування на
перший погляд суперечливих почуттів є більше нормою, ніж небажаним
фактом у житті людини.

4. Формування навичок психологічної адаптації, відкриття нових
педагогічних підходів до нормування поведінки, успіхів у навчанні дітей
та інших проблем сімейного виховання на основі індивідуального підходу
до кожної сім’ї, дитини, батька, матері.

Програма «Тренінг ефективності батьків» педагога і психотерапевта Томаса
Гордона має на меті стимулювання процесу поступового самоототожнення
батьків з « моделлю демократичних взаємин». Працюючи з дітьми, які, на
думку їхніх батьків, мали психологічні проблеми, Т. Гордон виявив, що
насправді батьки були незадоволені своїми взаєминами з дітьми, не вміли
вирішувати власні проблеми і проблеми дітей, взаємодіяти з ними. Вони
відчували, що не можуть реалізуватися як батьки. Подоланню цього, на
його погляд, сприяє вироблення здатності говорити про свою дитину в
термінах конкретних особливостей і фактів її поведінки, а не оцінок її
як особистості; усвідомлення важливості власної поведінки стосовно
поведінки своїх дітей; відвертість у спілкуванні; розуміння захисних
реакцій дітей на несправедливі вимоги; запобігання авторитарності у
взаєминах з дітьми.

Отже, виховання батьків спрямоване на визнання ними рівноцінності дитини
і дорослого як особистостей, спільне особистісне зростання, розвиток
співпереживання і співчуття, формування навичок саморегуляції поведінки.

Література

АлексєєнкоТ. Ф. Педагогічні проблеми молодої сім’ї. — К., 1997.

Бурова А., Долинна О., Низковська О. Планування освітнього процесу в
сучасному дошкільному закладі // Дошкільне виховання. — 2002. — № 11.

Буре Р. С. Готовим детей к школе. — М., 1987.

Воспитателю о работе с семьей / Под ред. Н. Ф. Виноградовой. — М., 1989.

Детский сад и семья / Под ред. Т. А. Марковой. — М., 1986.

Дошкольная педагогика: В 2 ч. / Под ред. В. И. Логиновой, П. Г.
Са-моруковой. Ч. 2. — М., 1988.

Завтра в школу / За ред. В. К. Котирло. — К., 1977.

Каптерев П. Ф. Педагогический процесс // Избр. пед. соч. — М., 1989.

Кондратенко Т. Д., Котырло В. К., Ладывир С. А. Обучение старших
дошкольников. — К., 1986.

Котырло В. К., Ладывир С. А. Детский сад и семья. — К., 1984.

Кравцова Е. Е. Психологические проблемы готовности детей к обучению в
школе. — М., 1991.

Кузь В. Школа — центр воспитания. — М., 1991.

Лаврентьева Г. Комп’ютерно-ігровий комплекс у дошкільному закладі //
Дошкільне виховання. — 2003. — № 1.

Лешли Д. Работать с детьми, поощрять их развитие и проблемы: Пер. с
англ. — М., 1991.

Мчедлидзе Н. Б. Место игры в педагогическом процессе детского сада //
Психология и педагогика игры дошкольника / Под ред. А. В. Запорожца, А.
П. Усовой. — М., 1966.

Наступність у навчально-виховній роботі дитячого садка і школи / За ред.
3. Н. Борисової. — К., 1985.

Новоселова С. Л. Развивающая предметная среда. — М., 1995.

Макаренко А. С. Книга для батьків. — К., 1969.

Основы дошкольной педагогики / Под ред. А. В. Запорожца, Т. А. Марковой.
— М., 1980.

Островська Л. Ф. Сімейне виховання дошкільника. — К., 1977.

Педагогічна культура молодих батьків. — К., 1995.

Петроченко Г. Г. Развитие детей 6—7 лет и подготовка их к школе / Под
ред. А. М. Леушиной. — Минск, 1982.

Плохій З. П., Дьоміна І. С. Методичні рекомендації для працівників
навчально-виховного закладу «школа — дитячий садок». — К., 1988.

Постовий В. Г. Сучасна сім’я і її педагогіка. — К., 1994.

Помощь родителям в воспитании детей. — М., 1992.

Про планування освітнього процесу в дошкільному навчальному закладі.
Інструктивно-методичний лист МОН України (№1/9-434 від 01.10. 2002) //
Дошкільне виховання. — 2002. — № 10.

Проскура О. В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з
першокласниками. — К., 1998.

Рыжова Н. А. Развивающая среда дошкольных учреждений. — М., 2003.

Савченко О. Я. Дидактика початкової школи. — К., 1997.

Савченко О. Я. Наступність і перспектива в роботі двох перших ланок
освіти // Дошкільне виховання. — 2000. — № 11.

Скуратівський В. Берегиня. — К., 1987.

Сластенин В. А., Исаев И .Ф., Шиянов Е. Н. Общая педагогика. — М., 2002.

Спиваковская А. С. Как быть родителями. — М., 1986.

Стельмахович М. Г. Українська родинна педагогіка. — К., 1996.

Сухомлинський В. О. Батьківська педагогіка. — К., 1978.

Типовий перелік обов’язкового обладнання, навчально-наочних посібників
та іграшок дошкільного навчального закладу//Дошкільне виховання. — 2002.
— № 10—11.

Ушинський К. Д. Про сімейне виховання. — К., 1974.

Фромм А. Азбука для родителей. — М., 1991.

Хямяляйнен Ю. Воспитание родителей: концепции, направления и
перспективы. — М., 1993.

Эйдемиллер Э. Г., Юстицкий В. В. Семейная психотерапия. — Л., 1989.

Похожие записи