Реферат на тему:
Батьківські збори: Як розуміти щастя дитини
Мета. З’ясувати, як батьки розуміють «щастя дитини». Обговорити праці
відомих педагогів на дану тему.
Обладнання. Виставка літератури. Учнівські твори-мініатюри на тему «Моє
щастя — це коли…». Висловлювання видатних людей.
Щоб мати доступ в чудовий палац, ім’я якому — дитинство, ми повинні
перевтілюватись, ставати в деякій мірі дітьми. Тільки тоді ми зможемо
зрозуміти справжнє щастя дитини.
В.О. Сухомлинський
Воспитатель тот, который не сковывает, а освобождает, не ломает, а
формирует, не подавляет, а возносит, не диктует, а учит, не требует, а
спрашивает, переживает вместе с ребенком много вдохновенных минут.
Я. Корчак
Форма проведення. Відверта розмова.
Відверту розмову з вами, шановні батьки, я хотіла б розпочати такою
новелою В.О. Сухомлинського.
«Тихий осінній вечір. Заходить сонце. В синьому небі — ключ журавлів.
Наша бабуся сидить на лавці біля тину, дивиться на захід сонця. Я
запитую:
— Бабусю, скажіть, для чого людина живе на світі?
Бабуся усміхається і говорить:
— Щоб жити вічно.
Я не можу зрозуміти: як це — жити вічно?
Бабуся говорить:
— Пішли у сад.
Ми ідемо в сад. Там відцвітають чорнобривці. Бабуся зібрала пучечок
сухого насіння цих квітів і зав’язала у вузлик.
— Підожди до весни, — сказала вона і поклала вузлик із насінням
чорнобривців у сухий куточок.
Прийшла весна. Ми посіяли насіння. Зійшли маленькі рослини, піднялись,
зацвіли. Які красиві квіти чорнобривці! Зараз вони красивіші, ніж були
тоді, восени.
— Ось і людина живе для того, щоб вічно жила її краса, — сказала бабуся.
— Батьки живуть, щоб виховувати дітей. А діти, коли стають дорослими,
виховують своїх дітей, щоб вічно жив людський рід.
— А для чого живе людський рід? — знову запитую я.
— Для щастя.
Так, ми живемо для щастя. Але що є щастям для маленької дитини? Що вона
вкладає в це поняття?
(Аналіз учнівських творів-мініатюр).
Шановні батьки! Ви прослухали думку своїх дітей, що для них є щастям.
Але мені хотілося б дізнатися, що ви вкладаєте в поняття «щастя» і,
зокрема, «щастя дитини»?
(Думки, виступи батьків).
Дитинство, дитячий світ — це світ особливий. Діти живуть своїми,
дитячими уявленнями про добро і зло, про хороше і погане. У них свої,
дитячі, критерії краси, у них навіть свій вимір часу: в дитинстві день
здається роком, а рік — вічністю. Утверджуючи все це дитяче, не можна
забувати й про те, що завтра ваша дитина вже не буде дитиною. В душі
дитини треба утверджувати дитяче, але на все життя. Дитячі уявлення,
критерії, погляди, переконання повинні бути маленькими, але міцними
паростками, з яких виростуть могутні дерева.
Тому, дорогі батьки, якщо порівняти наше життя з квітучим деревом, то ми
— батьки і матері — вивчаємо квіти: що вони обіцяють дати? Який плід
зав’яжеться на квіточках? І на першому місці у нас сьогодні буде розмова
про щастя.
Всі ми знаємо, що бажання дитини стало у багатьох сім’ях рушійною силою.
Від бурі і невдач, сильних почуттів і переживань ви, батьки, прикриваєте
дітей своїми серцями — і в цьому велике горе. Адже дуже вражає те, що
багато дітей молодшого віку не знають, що в житті людини буває горе.
Одна шестирічна дівчинка дружила з бабусею — матір’ю сусіда. Часто
навідувалась до неї, приносила яблука і горіхи, а бабуся розповідала їй
казки (на жаль, у багатьох сім’ях зникло це зачарування дитинства —
бабусині казки). Але ось бабуся відчула, що наступає її час. Мати
відправила дівчинку на місяць у сусіднє село до родичів. Для чого? Щоб
прикрити дитяче серце від тривоги про смерть дорогої людини. Повернулась
дівчинка, відразу ж до сусідів: «Де бабуся? Мамо, так скажіть, де бабуся
Дарина?» — «Зникла бабуся… Підростеш — дізнаєшся…»
(Обговорення ситуації).
В тих сім’ях, де єдиний двигун пізнання і засвоєння світу — дитяче
бажання — поступово перетворюється у примху, діти позбавлені справжнього
щастя. Нещасливі вони тому, що ситі споживчим щастям. Годування благами,
які взяті у готовому вигляді, позбавляє їх можливості правильно бачити
світ, а значить, і людське щастя. Щастя людини неможливо передати у
спадок і неможливо отримати у спадщину.
Справжня мудрість вихователя — батька, матері, вчителя — в умінні дати
дитині щастя. А щастя дитини — це і спокійний вогонь, який дає тепло і
їжу; але вогонь цей може перетворитися і в катастрофічну пожежу. Все
залежить від того, як ви керуєте вогнем, дорогі батьки. В мудрості бути
кочегаром цього вогнища — вся мудрість виховання.
Але все ж наш вихованець — дитина. І як сказав В.О. Сухомлинський: «Щоб
мати доступ у дивний палац, ім’я якому дитинство, ми повинні
перевтілюватися, ставати в якійсь мірі дитиною. Тільки за цієї умови нам
буде доступна мудра влада над дитиною. Тільки за цієї умови діти не
дивитимуться на нас як на істот, що випадково потрапили в їхній палац,
як на сторожів, що охороняють їх дитячий світ, — байдужих сторожів, яким
все одно, що робиться в дивному палаці — в дитинстві».
Є у Ф.М. Достоєвського прекрасні слова: «Увійдімо до залу суду з думкою
про те, що й ми винні». Увійдімо в дивний світ дитинства з гарячим
серцем, в якому живе, тріпоче пульс дитячого життя.
Не подумайте, шановні батьки, що світ дитинства — це ідеальний світ. Я
прекрасно розумію, що дитинство твориться з того, що ми, дорослі,
залишаємо в своїх дітях. Але саме тому, що дитина — ніжний пагін,
слабенька гілочка, яка стане могутнім деревом, дитинство й вимагає
особливої турботи, ніжності, обережності.
Мудрість влади батька й матері — це передусім їх здатність все
зрозуміти. І якщо ви хочете увійти до дивного палацу дитинства, то
зрозумійте насамперед ту істину, що у дитини ніколи не буває прагнення
навмисне чинити зло.
Не поспішайте оголошувати дитячі пустощі зловмисним порушенням порядку,
дитячу неуважність — лінощами, дитячу забудькуватість — недбальством.
Зрозумійте, що дитячі пустощі, неуважність, забудькуватість — все це
було, є й вічно буде. Все це треба розуміти; не ламати, а дбайливо,
мудро виправляти й спрямовувати. Намагаючись щось у дитині зламати, ви
ламаєте дитяче довір’я до себе. Ви штовхаєте дитину на те, що вона
починає захищатися непокірливістю, навмисною (не зло-навмисною!)
неслухняністю, свавіллям, прагненням діяти наперекір вашим порадам і
вимогам. Все це з’являється там, де дитяче довір’я до вас дало тріщину.
А що може бути в сім’ї неприпустимішим і безглуздішим, ніж жорстока
дитина? Дитина має бути тільки доброю, сердечною, з відкритим серцем.
Лише це творить у ній благородну здатність ненавидіти зло й бути його
непримиренним ворогом. Жорстокість — заряд, який щохвилини загрожує
вибухом. Мабуть, вам доводилося зустрічатися у сімейному житті з такими
випадками: здавалося б, немає ніякого видимого приводу для вчинку, що
здається зловмисним, а дитина діє так, мовби навмисне хоче заподіяти
людям неприємність. В чому справа? Чому дитина діє наперекір здоровому
глузду? Це і є вибух, для якого досить маленького, здавалося б,
необережного, необачного, але дуже болючого доторкнення до дитячого
серця. І дуже часто ці вибухи трапляються не відразу після того, як у
душу дитини покладено «заряд», а через тривалі проміжки часу. Батькам
тільки з подивом доводиться знизувати плечима і запитувати: що діється?
Для прикладу наведу оповідання В.О. Сухомлинського «Він зненавидів
красу».
В одної матері був трирічний син. Дуже любила мати свого єдиного сина.
Що б не захотілося сину, мама відразу ж намагається виконати його
бажання.
Побачив син за вікном розквітлу троянду, запитує: що це таке?
— Це квітка троянди, — відповідає мати.
— Хочу квітку троянди, — вимагає хлопчик. Не просить, а вимагає.
Мати йде, зрізує квітку троянди і приносить синові. Потримав хлопчик
квітку в руках, зім’яв пелюстки і викинув на підлогу.
Побачив син на огорожі горобця, запитує: хто це такий?
— Це горобець — відповідає мати.
— Хочу горобця, — відповідає хлопчик.
Мати пішла до сусідських дітей, просить: «Спіймайте горобця, куплю
кілограм цукерок».
Впіймали діти горобця, отримали кілограм цукерок, принесла мати синові
пташку. Взяв хлопчик горобця, почав гратися, притиснув його за шийку,
запищав горобець і замовк. Викинув син мертву пташку.
Почув син, як хтось грає за вікном на сопілці. Сподобалась хлопчику гра,
запитує він у матері: що це таке?
— Це пастух грає пісню на сопілці, — відповідає мати.
— Хочу пісню, хочу, пісню, вона така красива, — вимагає хлопчик.
Пішла мати до пастуха, просить: «Йди, пастух, до мого хлопчика любого,
хоче він, щоб йому належала ця прекрасна пісня».
— Ні, — відповідає пастух, — пісня — це краса. Вона нікому одному не
може належати. Вона належить всім людям.
Ні з чим прийшла мати до сина, передала йому відповідь пастуха.
І син зненавидів красу, перестав розуміти і розпізнавати прекрасне.
Питання для обговорення.
1. Чи можна в даному випадку назвати дитину жорстокою?
2. Яких помилок припустилась мати у вихованні дитини? Чи можна ще її
перевиховати?
3. Як ви вважаєте, що може в даному випадку розуміти дитина під терміном
«щастя»?
(Думки, виступи батьків).
Ось і підходить до кінця наша розмова. Щастя — це чудова жар-птиця, яку
можна спіймати. Здійснюючи владу над світом дитячих думок, почуттів,
переживань, не можна ні на хвилину забувати про те, що в кожної дитини є
добра воля, добрі наміри і своє розуміння особистого щастя. А ваше
завдання, дорогі батьки, дати своїм дітям це щастя, тоді і стануть вони
справжніми людьми.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter