Соціально-педагогічні аспекти впровадження гендерної рівності

Н. В. Байдюк

Соціально-педагогічна наука та практична діяльність як така, що
спрямована на успішну соціалізацію особистості, на подолання перепон та
бар’єрів у процесі самореалізації, не може залишитися осторонь
гендерної проблематики. Останнім часом спостерігається зростання
інтересу до гендерних досліджень, що зумовлено соціально-економічними та
соціо-культурними перетвореннями, пов’язаними із зміною гендерних ролей,
конструюванням егалітарної системи гендерних взаємин при одночасному
збереженні традиційних гендерних стереотипів. Актуальність дослідження
зумовлена низкою соціальних проблем, що тісно пов’язані з гендерними
відносинами у сучасному українському суспільстві.

За останні роки гендерні підходи укоренилися майже у всіх гуманітарних і
соціальних галузях: від соціології, психології, педагогіки, філософії до
політичних наук, права, економіки й статистики, набувши
міждисциплінарного характеру [18, с.7]. Серед науковців-дослідників
гендеру, особливо вагомими здобутками для соціально-педагогічної теорії
та практики виокремлюються: С. Бем, Ш. Берн, С. Бовуар, С. Вихор, О.
Вороніна, В. Гайденко, Т. Говорун, С. Гришак, П. Горностай, О.
Здравомислова, О. Кізь, О. Кікінеджі, Л. Кобилянська, І. Кльоцина, В.
Кравець, Г. Лактіонова, М. Мід, В. Сорочинська, Л. Штильова, О.
Ярська-Смірнова та ін.

Гендер у найширшому розумінні – це соціальна стать, що, на відміну від
біологічної, означає сукупність поведінкових норм та позицій, які
асоціюються з особами жіночої або чоловічої статі. Найбільш
розповсюдженим є погляд на гендер як соціальну конструкцію, утворену за
допомогою механізмів соціалізації, що значною мірою визначається
особливостями культури, традицій, звичаїв, притаманних певному
суспільстві у певний час. Гендер є одним з базових вимір суспільства, що
поруч з соціальним статусом, віком та іншими характеристиками,
організовують соціальну систему. На індивідуальному рівні гендер – це
соціальний статус, який визначає індивідуальні можливості в освіті,
професійній діяльності, доступі до влади, сексуальності, сімейній ролі
та репродуктивній поведінці. У процесуальному розумінні, гендер виражає
соціальне становлення суб’єкта як чоловіка або жінки, конструювання
відмінностей у чоловічих та жіночих ролях, поведінці, ментальних та
емоційних характеристиках. Як система, гендер є соціально
сконструйованими відносинами чоловіків та жінок, що визначає їх
міжособистісне спілкування та взаємодію у різних інститутах суспільства
[5; 18].

У результаті систематизації, запропонованої О. Вороніною, гендер може
розглядатися як:

соціальна конструкція, утворена через механізм соціалізації;

структура або процес, тобто розуміння гендеру як стратифікаційної
категорії;

як культурна метафора у філософських і постмодерністських концепціях
[21, с.99].

Сучасне розуміння гендеру ґрунтується і на концепції соціального
конструювання (П. Бергер, Т. Лукман, К. Уест, Д. Зімерман) – розуміння
гендеру як повсякденного світу взаємодії чоловічого і жіночого, що
відтворюється у структурах свідомості, дії та взаємодії. Прихильники
даної теорії критикують ідею сталості міжстатевих відносин: індивід, що
здатен створити гендерні відносини, здатен їх змінити чи зруйнувати.
Гендерні відносини визначаються як конструйовані відносини нерівності, у
рамках яких чоловіки посідають домінуючі позиції, а визначені та
засвоєні ролі мисляться як нерівність можливостей: перевага чоловіків у
публічній сфері та витіснення жінок у приватне життя. При чому приватна
сфера виявляється менш значущою та менш престижною. Гендерні відносини
виступають конструктом тієї культури, у рамках якої вони працюють.

Новий погляд на поняття «гендер» пов’язаний з побудовою відносин між
статями, що засновані на раціональних, рівних правах і можливостях та
вирівнюванні соціального статусу [6, с.96]. Сучасна гендерна теорія
вивчає соціальне життя обох статей, їх поведінку, ролі, характеристики,
спільне і відмінне між ними, соціальні взаємовідносини. Практичний
аспект застосування гендерної теорії полягає у побудові суспільства
гендерної рівності та відповіді на питання, які перетворення необхідні
для утвердження справедливості й гуманізму у відносинах між жінкою та
чоловіком [18, с. 19].

Компонентними поняттями гендеру є: гендерні стереотипи, гендерні ролі та
гендерна ідентичність.

Гендерні стереотипи – один з видів соціальних стереотипів, що виражають
стандартизовані уявлення про моделі поведінки, психологічні особливості
чоловіків та жінок, відображають узагальнений, схематичний образ
чоловіка чи жінки як представника великої соціальної групи. Вплив
гендерних стереотипів важко переоцінити: вони визначають напрямок
гендерної соціалізації, є системоутворюючим елементом гендерної
культури, закріплюють гендерні ролі, регулюють відносини між статями.
Традиційні гендерні стереотипи не відображають індивідуальність людини,
а жорстко фіксують усталений образ (маскулінності/фемінності), посилюючи
гендерні розбіжності у розподілі сімейних ролей, пріоритетах типових
видів діяльності, статево співвіднесених професіях, зовнішніх даних
тощо.

Сутність патріархальних гендерних стереотипів полягає в тому, що чоловік
сприймається як діюча, самостійна, самодостатня особистість, тоді як
жінка – пасивна, несамостійна, залежна. В рамках патріархальних
стереотипів роль жінки обмежується народжуванням дітей і піклуванням про
сім’ю. Життєвий світ жінки замкнутий на чоловікові та родині, тоді як
життєвий світ чоловіка – це весь світ. Патріархальні стереотипии
обмежують поведінку людини певними рамками.

На відміну від стереотипів, гендерні ролі є більш гнучкими та
динамічними стосовно суспільних трансформацій і відображають соціальні
очікування по відношенню до поведінки представника певної статі.
Дослідники визначають гендерну роль як нормативний припис, що визначає
функції та обов’язки чоловіка чи жінки у сім’ї та суспільстві, як
зовнішній прояв моделей поведінки та відносин, що дозволяють визначити
стать [1; 3]. Традиційний погляд на маскулінну гендерну роль приписує
чоловікам бути домінантними, агресивними, орієнтованими на кар’єру,
більш успішними в технічних науках. Від чоловіків також очікують, що
вони стримуватимуть свої емоції і почуття. Жінки, навпаки, мають бути
слабкими, залежними, м’якими, успішнішими в гуманітарних науках, більш
емоційними. Вважається, що жінки прагнуть до створення сім’ї та
обмежуватися домогосподарством і піклуванням про родину [9].

Гендерна роль є способом прояву гендерної ідентичності – внутрішнього
переживання індивідом своєї статевої приналежності, суб’єктивне
осмислення гендерної ролі, статево диференційованих потреб, мотивів,
ціннісних орієнтацій, життєвих планів, взаємин з чоловіками та жінками у
конкретних умовах життєдіяльності. Гендерна ідентичність визнається
базовою, формується з моменту народження дитини під впливом соціальних
чинників і стає зрілою у підлітковому віці, але залишається варіативним
утворенням, здатним до трансформації і залежить від гендерної ролі, що
виконується.

Усвідомлення себе чоловіком чи жінкою є результатом гендерної
соціалізації як частини загального процесу соціалізації і передбачає
засвоєння індивідом соціального досвіду, психосексуальних установок та
ціннісних орієнтацій, визначених способів поведінки та діяльності,
притаманних представникам тієї чи іншої статі [10]. Гендерна
соціалізація відбувається завдяки прийняттю та виконанню соціо-гендерних
ролей та статево співвіднесених нормативів поведінки. У педагогіці
гендерна соціалізація постає як двосторонній соціально-педагогічний
процес створення у хлопчиків та дівчаток уявлень про чоловічність та
жіночність, спрямований на вдосконалення їх індивідуальності та
орієнтований на становлення і розвиток статево-рольової поведінки.
Сутність цього процесу, згідно з А. В. Мудриком, полягає у тому, що
хлопчики та дівчатка, розвиваючись в умовах конкретного суспільства,
засвоюють і відтворюють прийняті у ньому гендерні ролі та культуру
міжстатевих взаємин [15,с.15].

Феномен статі та соціальні проблеми особистості

Домінанта статі відіграє важливу роль для вибору стратегії роботи
спеціаліста соціальної сфери. Гендерні стереотипи, рольова поведінка у
соціумі, родині, на виробництві, специфіка психосоціальних проблем,
особливості вимог оточуючого середовища до чоловіків та жінок підіймає
пласт специфічних проблем, з якими зустрічаються соціальні працівники та
соціальні педагоги.

Процес гендерної соціалізації в Україні визнається доволі суперечливим.
Для сучасного українського суспільства характерними є те, що чоловіки
мають більше владних повноважень у сфері суспільного життя, розподілі
ресурсів, а жінки – у сфері сімейних відносин. Традиційною сферою
професійної самореалізації жінки продовжує вважатися охорона здоров’я,
освіта, культура, а технологічно складні сфери (політика, економіка,
підприємництво) повинні належати лише чоловікам. Саме чоловіків
продовжують бачити як голову сім’ї, який має повністю забезпечувати
родину [4].

Основні проблеми жінки-клієнтки пов’язані з кризою сімейних взаємин,
домашнім насильством, розпадом родини, подвійною зайнятістю,
алкоголізмом та психічним здоров’ям.

Дискримінаційне становище жінок виражаються у низькому представництві у
керівних органах влади (7% від загальної кількості посадовців високого
рівня) та у великому бізнесі (2%). Жінки є досить обмеженими у сфері
зайнятості, їх кар’єрне просування ускладнюється вагітністю та
материнством. Серед звільнених працівників кількість жінок майже вдвічі
перевищує кількість чоловіків. Жінкам частіше, ніж чоловікам, пропонують
працювати на умовах неповної зайнятості, заробітна плата жінки становить
у середньому 75 % від заробітної плати чоловіка, що підштовхує шукати
додаткові джерела утримання сім’ї [2, с.4]. Кваліфікація жінок
підвищується значно повільніше через народження дітей, жінки першими
підлягають скороченню, відправці у відпустки без збереження заробітної
платні.

Реалії постіндустріального суспільства впливають на жінку, роблячи її, з
одного боку, самостійною, активною, сильною, освіченою, вчать приймати
роль лідера. З іншого боку, нестабільність сімейного життя, значна
кількість розлучень, низький рівень соціальної допомоги, історично
сформований низький статус домогосподарки – все це створює передумови
для пошуку жінкою роботи поза родиною [16, с.31-32]. Як наслідок цього,
у жінки все менше часу залишається часу, сил на материнство, а іноді і
взагалі зникає бажання бути матір’ю, знижується дітородна функція.
Ситуація ускладнюється зростанням числа жіночих хвороб.

Однією з найгостріших соціальних проблем жіноцтва є подвійна зайнятість:
жінка після закінчення робочого дня фактично працює ще від 4 до 6 годин,
виконуючі усю домашню роботу, при чому праця у домашньому господарстві
не вважається продуктивною. Становище жінки в Україні характеризується
бідністю, особливо це стосується багатодітних та неповних материнських
сімей. Жінки частіше ніж чоловіки, стають жертвами торгівлі людьми,
зростає проституція. Кожна третя родина в Україні – неповна, де дитина
виховується лише матір’ю.

Розпад сім’ї може призвести до таких негативних реакцій на самотність та
непотрібність, як алкоголізм, самогубство, бродяжництво. За даними
Всесвітньої організації охорони здоров’я, спостерігається тенденція до
зростання жіночого алкоголізму (співвідношення чоловіків-алкоголіків та
жінок-алкоголічок скорочується і становить 3:1), що пов’язане з
сімейними проблемами, розлученням, безробіттям, суспільним осудом
поведінки жінки, перевантаженнями на роботі, стресами, фізіологічними
проблемами. Ресоціалізація жінок-алкоголічок та жінок, схильних до
бродяжництва, здійснюється складніше і триваліше, ніж ресоціалізація
чоловіків [24,с.350].

Надзвичайної соціальної гостроти набула проблема домашнього насильства
над жінками: 35-50% всіх жінок України, що знаходилися у лікарнях з
тілесним ушкодженнями, були жертвами домашнього насильства, 30-40 %
звернень до міліції пов’язані з домашнім насиллям, а кількість осіб, що
подають заяви стосовно регулярного насильства у родині, неухильно
зростає [2, с.4]. Реальні цифри зґвалтувань жінок перевищують офіційні
принаймні утричі. За даними Міністерства у справах сім’ї, молоді, спорту
та туризму, протягом 9 місяців 2009 року центрами соціальних служб для
сім’ї, дітей та молоді зафіксовано 2736 звернень з проблем насильства,
за даними МВС за підсумками 10 місяців 2009 року на обліку за вчинення
насильства в сім’ї, перебувало 91 683 особи (83 924 чоловіки, 7334
жінки, 425 підлітків) [19].

Прихильники егалітарних стосунків вважають, що сексуальне насилля
виникає через спрямованість гендерного виховання на традиційні чоловічі
ролі, більшість ґвалтівників зростала в агресивному середовищі,
обумовленого постійним приниженням жінки. Засвоєне з юнацьких років
відчуття малоцінності жіночої статі, домінантності чоловіка визначає в
майбутньому ставлення до подруги, дружини [5,с. 225].

Американський психолог М. Горнер звернула увагу на явище «побоювання
успіху», яке характеризує значну кількість осіб жіночої статі. Суть його
полягає у тому, що досягнення помітних результатів у будь-якій сфері
суспільної діяльності, які виокремлювали жінку серед інших жінок та
чоловіків, породжували її побоювання з приводу того, як це
сприйматиметься іншими людьми і чи не спричинить це негаразди в
особистому житті. Страх успіху пов’язаний із очікуваним соціальним
відторгненням її як професіонала, породженим патріархальними
стереотипами. [5, с. 165]. Виникає типова стратегія оцінки жінок, згідно
з якою їх професійні досягнення прирівнюють до втрати жіночності.
Ситуація поглиблюється й тим, що багато жінок упереджено ставляться до
успішних представниць своєї статі. Вони воліють працювати під
керівництвом чоловіка [5, с. 176].

Дослідження М. Горнер актуальні на сучасному етапі у контексті подолання
перепон на шляху професійного зростання – так званої «скляної стелі» —
шляхом розвитку асеретивних властивостей особистості – впевненості в
обстоюванні своїх прав на засадах відвертого і безпосереднього діалогу з
опонентами, права яких не порушуються [5, с. 165].

Серед соціально-психологічних проблем жінок поширений залежний сталь
поведінки, вони зазнають маніпулювання, обмежень життєвого простору,
посягань на людська права та інтереси. Нерідко жінка свідомо обирає
позицію жертви, переживає почуття провини, самоприниження. Прагнення
відповідати ідеалу жіночності призводить до виникнення нервової
анорексії, невротичної булімії, особистісних розладів. Жінки прагнуть
підкреслити фізичну привабливість і сексуальну звабливість, демонструють
надмірну емоційність тощо. Засоби масової інформації, реклама товарів та
послуг маніпулюють жіночою свідомістю, апелюють до традиційних жіночих
ролей [5].

Жінки з залежним особистісним розладом демонструють у поведінці якості,
які відповідають ідеальним жіночим якостям у патріархальних стосунках:
неможливість прийняти пересічне рішення без надмірної кількості порад
або заспокоювань з боку інших, делегування іншим прийняття важливого
рішення, страх бути покинутою, згода з іншими навіть тоді, коли вони не
праві. Такі якості характерні для жінок, які мають фізичні вади
розвитку, виховувалися у закладах інтернатного типу або в авторитарних
сім’ях. Жінки терплять побої, образи, пияцтво, сексуальне насилля,
нездатні покласти край зловживанням щодо себе. Складна життєва ситуація
жінки може залишитися непомітною для інших, що сприймають залежну
особистість як толерантну, сумлінну, терплячу, не усвідомлюючи, що за
цим приховано дефіцит самодостатності, депресія, безпомічність [5].

Синдром залежності жінки – один з результатів соціалізації та передумова
депресивних переживань. Жіноча депресія часто спричинена подвійною
зайнятістю, одиноким материнством, турботою про престарілих батьків,
переконаністю у своїй малоцінності, непотрібності [5, с. 214].

Позитивні соціальні очікування, егалітарний характер сімейних стосунків,
зміна способу життя, включення у нові сфери взаємодії з соціумом,
успішне виконання соціальних ролей можуть ослабити негативне ставлення
до себе, стати основою для особистісного зростання, народження впевненої
в собі жінки [5].

Вкрай загострилося і становище чоловіків у сучасній Україні, що дає
підстави стверджувати про наявність кризи маскулінності, дослідженої
російським науковцем І. С. Коном. Криза пов’язана с одного боку, зі
зміною характеру праці в умовах вільної конкуренції, економічним та
соціальним звільненням жінки, що виражається у більшій активності не
лише у забезпеченні родини в умовах рівноправного соціально-економічного
партнерства, а й з виконанням раніше не притаманних для чоловіка
соціально-рольових функцій, наприклад, виконання хатньої роботи чи
догляд за хворою дитиною. Ситуація ускладнюється, якщо чоловік
виявляється безробітним, а робота дружини є єдиним джерелом фінансування
родини. Таким чином здійснюється руйнація статево-рольових установок,
сформованих у процесі соціалізації, що і призводить до агресії,
насильства, суїцидів. Часто агресія виявляється у сфері сімейних
відносин, у процесі виховання дітей, що призводить до травмуючи
наслідків не тільки для членів родини, але й для самого чоловіка [24, с.
340]

Соціальні норми (заборона на вільну емоційну поведінку, прагнення до
влади та суперництва, досягнення успіху будь-якою ціною) та неувага до
власного здоров’я викликають специфічні проблеми, з якими зустрічаються
чоловіки у процесі життєдіяльності. Стресові ситуації складніше
переносити чоловікам, про що свідчить смертність чоловічого населення,
особливо у віці 28-46 років. Саме у цьому віковому параметрі вона
перевищує жіночу у 4 рази. Чоловіки передчасно помирають від зловживання
алкоголем, травм, нещасних випадків, професійних хвороб. Середня
тривалість життя чоловіків становить 62,2 роки, що на 10-12 років менше
за середню тривалість життя жінок; більше 40% юнаків не мають шансів
досягти пенсійного віку, країна втрачає чоловічий трудовий ресурс;
безробіття серед чоловіків зростає швидше, ніж серед жінок [13].

Явище суїциду також притаманне здебільшого чоловікам (80% суїцидів —
чоловічі). 90 % осіб засуджених до позбавлення волі – чоловіки. Станом
на 15 лютого 2009 року в установах державної кримінальної виконавчої
служби України відбувають покарання 103,3 тисячі засуджених чоловіків,
значна частина засуджених юнаків є сиротами та особами, що позбавлені
батьківського піклування [13].

В Україні палять 67% чоловіків віком від 15 років. Серед всіх
ВІЛ-інфікованих в Україні біля 60% – чоловіки, хоча в останнє
десятиріччя фахівці говорять про «фемінізацію» ВІЛ-епідемії в Україні.
Серед хворих на туберкульоз, алкоголізм та наркоманію абсолютну
більшість становлять чоловіки. Надзвичайної гостроти набувають проблеми
репродуктивного здоров’я чоловіків – близько половини сімей не мають
дітей через безпліддя чоловіка [2, с. 4].

Особливе занепокоєння з позиції захисту прав чоловіків викликає стан
української армії – дідівщина, пов’язані з нею спроби самогубства
призводять до моральних і фізичних травм молодих чоловіків [13].

Один з найсерйозніших виявів кризи маскулінності – це криза батьківства.
Батьківство – одна з основних чоловічих ідентичностей. Поширеним є
невміння батьків здійснювати виховні функції й догляд, за дітьми,
особливо маленькими. Розпад родин, пов’язаний із зростанням чоловічої
аморальності, набув ознак масового явища, 57% розлучених чоловіків не
піклуються про своїх дітей. Майже третину українських дітей виховують
самотні матері, діти не відчувають присутності й турботи батька у своєму
житті. Після розлучення до 97 % дітей залишається з матирями, а з
батьком – лише у випадку відмови матері, позбавлення її батьківських
прав [13].

В умовах економічної кризи у зв’язку із зростанням безробіття та низькою
оплатою праці чоловікам все складніше підтримувати стандарт традиційної
чоловічої ролі, що призводить до розвитку комплексів, особистісних
розладів, нездатності встановлювати та підтримувати міжособистісні
взаємини У витоків цього явища стоїть криза сімейного виховання.
Провідна роль у родинному вихованні як дівчинки, так і хлопчика,
належить матері, а більшість батьків, як правило, відмовляються від
ініціативного втручання у цей процес. Через відсутність неперервного та
змістовного спілкування з батьком, чоловіча роль для хлопчика стає
предметом ідеалізації. Вони намагаються надати їй специфічних
компонентів маскулінності, які спостерігають у фільмах, комп’ютерних
іграх тощо. Чоловіча гендерна ідентичність формується і як протилежність
усьому жіночому – звідси відстоювання своїх інтересів з позиції сили,
грубість та нецензурні вирази, неповага до оточуючих [16]

Дослідження статевих відмінностей у поширенні вживання психоактивних
речовин демонструють стабільність показників серед чоловіків, але
засвідчують неухильне зростання алкогольної залежності серед жінок.
Соціально-психологічні передумови зростання алкоголізму чоловіків
дослідники пояснюють труднощами адаптації до різних стресогенних
факторів. Сімейні конфлікти, фінансові проблеми, неприємності на роботі
провокують розвиток алкоголізму. Алкоголь виступає психотропним засобом,
що здійснює антидепресивний, снодійний вплив. При постійному вживанні
алкоголю поступово формується синдром алкогольної залежності, що
призводить до різного роду соматичних та психічних хвороб [24, с. 342]

Поширеним є явища сексизму, під яким розуміють установки та вчинки, що
мають дискримінуючий характер по відношенню до чоловіків чи жінок
виключно на підставі їх гендеру. З сексизмом пов’язують обмеження прав,
статусу, обов’язків, сфер діяльності, домагань та очікувань на підставі
належності особи до певної статі. Сексизм упроваджує в життя гендерні
стереотипи, проявляється у переважному виконанні жінкою домашньої праці,
формуванні у чоловіків «експлуататорської» концепції сімейного життя.
Про сексистську упередженість щодо чоловіків свідчать судові справи,
пов’язані з домаганням батька щодо опіки над дитиною, які навіть у разі
несумлінного виконання матір’ю своїх обов’язків, вирішуються на її
користь. Дитину залишають з матір’ю на основі дискримінуючого уявлення,
що чоловік не здатен доглядати і виховувати дитину, як мати [5].

Існуючі гендерні диспропорції в українському суспільстві пояснюються
дисбалансом процесу гендерної соціалізації, зміною репертуару гендерних
ролей та психологічним тиском традиційних гендерних стереотипів. Вчені
наголошують на наявності багатьох гендерів, а не лише двох – чоловічому
та жіночому, а найбільш гнучкою поведінкою у суспільстві стає
андрогінна, яка вбирає в себе все краще з обох статевих ролей та
позитивно впливає на соціальний і психологічний стан людини [5].

Школа як інститут гендерної соціалізації

Гендерна соціалізація у школі – це процес впливу системи освіти на
хлопчиків та дівчаток таким чином, щоб вони засвоїли прийняті у даному
соціокультурному середовищі гендерні норми та цінності, моделі жіночої
та чоловічої поведінки. Орієнтація на жорстке відтворення традиційних
стереотипів означає, що якості хлопчиків та дівчаток, що не відповідають
стереотипним уявленням, будуть придушуватися [1, с.186]. Більшість
соціальних проблем, пов’язаних зі статево-рольовими особливостями, є
наслідком процесу гендерної-нечуттєвої соціалізації, тому визначення
проблемних аспектів даного процесу є вихідним пунктом для професійної
діяльності, спрямованої на впровадження ідеї гендерної рівності.

Передача соціальних норм відбувається завдяки прихованому навчальному
плану, що виражається у організації самого навчального закладу (вчителі
– жінки, а директор школи – чоловік), змісті навчальних предметів
(відтворення у навчальній літературі домінуючих гендерних стереотипів,
неадекватна репрезентативність жіночого досвіду у навчальному
матеріалі), стилі викладання (різні способи спілкування з хлопчиками та
дівчатками) [1,с.188].

Дослідження, проведені у школах, засвідчили, що хлопцям педагоги
приділяють більше уваги, від них очікують вищих результатів. Починаючи з
дошкільного віку, педагоги спонукають хлопчиків до самовираження й
активності, а дівчаток – до слухняності та старанності. Гендерна
соціалізація дівчат у роки навчання сприяє формуванню у них внутрішніх
перепон: страх невдачі, страх втрати жіночності, брак наполегливості в
досягненні мети, побоювання суспільного нехтування. Ще у підлітковому
віці обдаровані дівчата опиняються перед дилемою: йти шляхом розвитку
своїх здібностей чи віддати перевагу бажанню бути прийнятою найближчим
соціальним оточенням. На жаль, досить часто такі учениці обирають суто
жіночі пріоритети, тим самим ускладнюючи собі шлях до самореалізації та
самостійності у дорослому житті [18].

Парадокс сучасної загальноосвітньої школи полягає у тому, що зміст,
методи та форми навчання (іспити у формі тестів, індивідуальні
доповіді, змагання за оцінки) орієнтовані здебільшого на чоловіків, а
здійснювати цю стратегію в більшості випадків повинні вчителі-жінки, які
пред’являють вимоги (старанність, дисциплінованість), ближчі дівчаткам.
На противагу цього, фемінізація педагогічного складу школи (90% вчителів
– жінки) неминуче призводить й до фемінізації вимог до учнів, що є
додатковим фактором міжстатевих конфліктів [18].

Наявною є тенденція розглядати поведінку хлопчиків негативніше, за
стандартами жіночої поведінки, що здатне спричинити стійку відразу до
школи, замкнутість, протест у вигляді прогулів, неадекватні реакції.
Діти схильні моделювати поведінку, що притаманна особам своєї статі, а
через фактичну відсутність вчителів-чоловіків, інтерес до навчання у
хлопчиків зникає. Хлопчики відчувають дефіцит моделей для наслідування,
внаслідок чого уявлення про «чоловіче» формуються як протилежність
«жіночому», виникає страх бути схожим на дівчинку, відраза до всього
жіночого, конфліктність та агресія у взаєминах з дівчатками. Постійні
заборони руйнують статеву самоідентифікацію хлопчика як майбутнього
чоловіка, що призводить до інфантильності, а негативна реакція
жінок-педагогів на прояви маскулінної поведінки здатна спричинити
зневажливе ставлення до жінок взагалі. Ситуація ускладнюється природним
випередженням дівчаток у фізичному розвитку, а виховна діяльність
педагога, як правило, будується без врахування цього факту.

Oe

&

F

gd)Z‚

h

hq

hq

hq

hq

x

c

h

7відведення жінці вторинного, по відношенню до чоловіка, місця;
визначення жінки як відповідальної в першу чергу за приватну, сімейну
сферу; програмування дівчаток на материнство, а хлопчиків – на
досягнення у публічній сфері.

Орієнтована на традиційні ролі, школа породжує статеву нерівність і, як
наслідок, насильство в тій чи іншій формі [5]. Проблема насилля, що
спостерігається у школах по відношенню до жіночої половини, фактично є
передумовою до насильницької поведінки у майбутній сім’ї, дисгармонійних
подружніх стосунків. К. Джонс стверджує, що школа, не звертаючи
достатньої уваги на сексистську сутність знущань і сексуального
переслідування дівчаток хлопчиками, фактично допомагає узаконити
чоловіче насилля над жінками як частину конфліктів повсякденного життя
[18].

За даними психологічних досліджень, наведених Т. Говорун, девіації
частіше трапляються серед хлопчиків, що проявляється у
соціально-дезадаптованих моделях поведінки, спричиняє конфліктні
стосунки з оточуючими. Заслуговує на увагу той факт, що 60% підлітків
через хронічне прогулювання уроків, відставання в навчанні потрапляють
під вплив асоціального середовища – прилучаються до алкоголю,
наркотиків, крадіжок, насильницьких дій. У дорослому віці вони набувають
кримінального досвіду, ведуть асоціальний спосіб життя [5, с. 201].

Спеціалісти стверджують, що причиною нездатності вчителів справитися з
дисциплінарними проблемами учнів є незнання психологічних відмінностей
статей, недоліки виховної роботи [5]. Основою для профілактики та
подолання розладів є розвиток у дитини вмінь самооцінювання і
самокорекції непосидючості, саморефлексії досягнень та
самоінструктування. Нажаль, саме ці якості розвивають у дівчаток,
помилково вважаючи, що надмірна рухливість та агресивність у поведінці
хлопчиків належить до норми.

Порівняно менша кількість проблем у поведінці дівчаток зумовлена
сильнішим впливом на них моральних імперативів найближчого соціального
оточення, яке менш поблажливо ставиться до асоціальної поведінки дівчат,
ніж хлопчиків. Толерантне ставлення соціуму до агресії з боку хлопчиків
призводить до її поширення, а агресія дівчаток набуває прихованого
характеру. Виражена агресивна поведінка дівчаток та хлопчиків згодом
може перерости в антисоціальну поведінку [5].

Якщо серед хлопчиків переважають прояви агресивної поведінки, то серед
дівчаток поширеною є тривожность, страхи, нічні кошмари, шкільні фобії,
надмірна сором’язливість. У майбутньому це спричиняє сумніви у
доцільності власної поведінки чи компетентності, надмірну схильність до
самоаналізу. Дівчатка частіше за хлопців ставляться до себе з позиції
взаємозалежності. До проявів депресії у дівчат належать зниження
настрою, збайдужілість до навчання, втрата апетиту, швидка
втомлюваність, розлади сну. Такі діти, як правило живуть у
дисгармонійних сім’ях, часто в неповних, з емоційно відчуженою від них
матір’ю, із залежними від алкоголю, наркотиків або такими, що мали
психічні проблеми, родичами. З поширенням депресивних проявів зростає
кількість самогубств серед дітей [5].

Вище викладене демонструє, що внаслідок ігнорування гендерних
відмінностей у навчально-виховному процесі та значному впливу гендерних
стереотипів, ситуація у школі може бути однаково несприятливою як для
дівчаток, так і для хлопчиків. Психологічні особливості поведінки
хлопчиків та дівчаток, зумовлені жорстокою статевою типізацією та
гендерними стереотипами, заслуговують особливої уваги соціального
педагога, оскільки досить часто саме вони є передумовою проблем,
пов’язаних з гендерною соціалізацією у майбутньому. Індивідуальний
підхід у соціально-педагогічній діяльності надає можливість враховувати
особливості гендерної соціалізації та психологічного самопочуття учня,
вказує на індивідуальні шляхи розвитку та відхід від чіткої
регламентації чоловічих та жіночих ролей, визначених патріархальними
гендерними стереотипами з метою активного сприяння у вирішенні проблем,
пов’язаних з гендерною самореалізацією.

Концептуально-правові основи реалізації ідеї гендерної рівності у
діяльності соціального педагога

У відповідності до теорії соціального конструювання гендеру, гендерні
відносини можуть бути перебудовані, деконструйовані. Виникає передумова
по-новому реконструювати систему з метою самореалізації особистості та
оптимізації взаємин на основі партнерства.

Концепція егалітаризму, що становить основу для впровадження гендерної
рівності, передбачає реалізацію рівних прав та можливостей особистості
незалежно від статевої приналежності. Проблема формування гендерної
рівності є складною як у теоретичному, так і у практичному аспектах.
Вирішення її потребує як наукового підходу, та і пошуку впровадження
нових альтернативних моделей реалізації.

Гендерна рівність є показником культури нації і означає, що жінки та
чоловіки користуються однаковим статусом і мають однакові умови для
реалізації усіх прав людини і рівні можливості робити внесок у
національний та політичний розвиток держави [3, с. 64]. Самодостатність,
особистісне зростання, розвиток внутрішнього світу жінки і чоловіка –
ось основні складові ідеї гендерної рівності. Гендерна рівність
передбачає право на відмінності між жінками і чоловіками, визнає рівну
оцінку цих відмінностей і різні ролі, які вони виконують у суспільстві.
Відмінності не повинні негативно впливати на умови життя як жінок, так і
чоловіків, бути причиною їх дискримінації.

Законодавство України визначає гендерну рівність як рівний правовий
статус жінок і чоловіків та рівні можливості для його реалізації, що
дозволяє особам обох статей брати рівну участь у всіх сферах
життєдіяльності суспільства. Виховання і пропаганда серед населення
культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій
сфері, підтримка сім’ї, формування відповідального батьківства,
забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання
професійних та сімейних обов’язків є одними з основних напрямів
державної політики щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків [8].

Державні документи передбачають розроблення для різних верств населення
спеціальних просвітницьких програм з подолання гендерних стереотипів і
формування гендерної культури, здійснення підготовки та перепідготовки
кадрів для забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків у
всіх сферах життєдіяльності [20].

Освіта є ключовою ціллю для гендерної рівності, сприяє трансформації
суспільних норм, знань та навичок. Законодавством передбачено конкретні
заходи на шляху впровадження ідеї гендерної рівності у освітній галузі:
проведення експертизи навчальних програм, підручників та посібників для
загальноосвітніх і вищих навчальних закладів щодо їх відповідності
принципам забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків;
проведення культурно-мистецьких акцій, читацьких та науково-практичних
конференцій, спрямованих на утвердження гендерної культури у
суспільстві; проведення семінарів, тренінгів з питань запобігання
насильству щодо жінок та чоловіків; проведення
інформаційно-просвітницьких заходів з питань протидії насильству щодо
жінок та чоловіків; розповсюдження літератури спрямованої проти
насильства та гендерної дискримінації; забезпечення проведення обласної
акції «16 днів проти гендерного насильства», конференцій, тренінгів з
питань утвердження гендерної рівності.

Гендерний підхід у освітній сфері запроваджено наказом Міністерства
освіти і науки України «Про впровадження принципів гендерної рівності в
освіту», що додає до вище перерахованих заходів запровадження
тренінгових програм для педагогічних працівників системи освіти з питань
гендерної рівності, щорічне проведення у загальноосвітніх навчальних
закладах Уроку гендерної рівності, забезпечення навчальних закладів
відповідними методичними рекомендаціями, проведення конкурсу дитячих
малюнків на гендерну тематику серед учнів початкових класів, залучення
до обговорення питань гендерної рівності лідерів учнівського
самоврядування, використання потенціалу позакласної роботи з метою
формування гендерної культури. Важливим є необхідність проведення
дослідження психолого-соціальних аспектів гендерного виховання учнів та
стану гендерного насильства у молодіжному середовищі [17].

Напрями впровадження гендерної рівності у діяльності шкільного
соціального педагога

Професійна діяльність соціального педагога спрямована на успішну
соціалізацію, розкриття внутрішнього потенціалу особистості,
гармонізацію стосунків у соціумі, подолання та попередження негативних
явищ соціального буття. Разом з тим, переважна більшість
соціально-педагогічних проблем містять у собі гендерну складову, адже
будь-яка взаємодія передбачає визначення статевої приналежності
суб’єктів.

Соціальний педагог, здійснюючи професійну діяльність, знаходиться у
соціальному середовищі, яке складається з представників чоловічої та
жіночої статі, що перебувають у постійній взаємодії між собою. Шкільне
середовище не є виключенням – щоденне розв’язання соціально-педагогічних
завдань передбачає врахування особливостей гендерної соціалізації
молодої особистості, застосування методів та форм роботи, спрямованих на
максимальне задоволення потреб у самореалізації, які є найбільш
ефективними для представників тієї чи іншої статі.

Гендерно-чуттєва соціалізація передбачає розвиток індивідуальних
задатків, здібностей хлопчиків та дівчаток, включаючи і ті, що
традиційно приписуються протилежній статі. Такий підхід спрямований на
нейтралізацію та пом’якшення соціально зумовлених відмінностей між
людьми різної статі, на акцентування взаємозамінності соціальних ролей,
на стимулювання хлопчиків та дівчаток до самостійного вибору соціально
схвалюваних моделях поведінки, заохочення індивідуальних інтересів та
уподобань [1, с.188].

Невід’ємними компонентами гендерно-чутливої соціалізації є система
гендерної освіти та гендерного виховання. На сучасному етапі
відбувається процес становлення нової галузі педагогічного знання –
гендерної педагогіки, що представляє собою сукупність підходів,
спрямованих на те, щоб допомогти дітям почуватися комфортно та
справлятися з проблемами соціалізації, важливою складовою частиною яких
є самоідентифікація дитини як хлопчика або дівчинки. Мета гендерної
педагогіки – корекція впливів гендерних стереотипів у напрямку виявлення
та розвитку особистісних нахилів індивіда, виховання гендерної культури
особистості, формування толерантного ставлення до різних гендерних
проявів [1].

Впровадження гендерної рівності у соціально-педагогічній діяльності є
головною метою гендерного підходу, що має на меті створення таких умов
для виховання, у яких, згідно з А. Мудриком, розвиток та
духовно-ціннісна орієнтація будуть сприяти позитивному становленню
маскулінних, фемінних, андрогінних рис та пристосуванню підростаючого
покоління до реальних статеворольових взаємин у суспільстві, ефективному
статеворольовому самовизначенню [25].

Гендерний підхід у соціально-педагогічній діяльності включає в себе:
визнання рівності жінок і чоловіків при одночасному врахуванні
відмінностей, що існують між ними; виявлення проблем, що залежать від
статі та гендерних ролей індивіда; осмислення того, що різні явища, які
відбуваються в суспільстві, по-різному впливають на жінок і чоловіків;
орієнтація діяльності на трансформацію гендерних стереотипів і на
протистояння традиційним статевотипізованим очікуванням; виявлення,
аналіз та вирішення гендерних конфліктів; конструювання моделей
взаємовідносин статей на основі партнерства; максимальне врахування
інтересів обох статей при наданні допомоги; забезпечення свободи вибору
особистості, заохочення індивідуальних інтересів та уподобань. Особливо
вагомим є аспект врахування гендерного підходу в роботі з різноманітними
групами населення: жертвами домашнього насильства, підлітками та
молоддю, інвалідами, громадянами похилого віку тощо [7]. Гендерний
підхід передбачає розпізнавання гендерного насильства, знання гендерних
особливостей поведінки дітей, підлітків та дорослих, проведення
просвітницької роботи серед населення, формування егалітарних гендерних
уявлень у клієнтів, надання допомоги на основі переваги подолання
труднощів залежно від статі.

Сьогодні виокремлюють декілька напрямків у роботі з дітьми на основі
застосування гендерного підходу, що спрямовані на доповнення і
розширення можливостей соціалізації:

доповнення зон самореалізації дітей (наприклад, заохочення дівчаток до
занять спортом, а хлопчиків – до самообслуговування);

організація досвіду рівноправного співробітництва хлопчиків та дівчаток
у їх спільній діяльності;

зняття традиційних культурних заборон на емоційне самовираження
хлопчиків, заохочення їх до вираження почуттів;

створення умов для отримання дівчатками досвіду самозаохочення і
підвищення самооцінки (наприклад, технологія щоденника з фіксуванням
успіхів);

заохочення обох батьків (а не лише матері) до виховання дітей [1].

Українська дослідниця Н. Маркова звертає увагу на специфіку застосування
функції соціально-педагогічної діяльності на основі гендерного підходу.
Пропонуємо проаналізувати вказані функції у напрямку впровадження
гендерної рівності:

аналітико-діагностична: постановка соціального діагнозу гендерної
ситуації у школі, мікрорайоні, окремому класі, родині, визначення
особливостей гендерної соціалізації та формування гендерної ідентичності
особистості;

прогностична: планування власної діяльності згідно з аналізом гендерної
ситуації, прогнозування процесу впровадження гендерної рівності та
можливих результатів;

організаційно-комунікативна: сприяння включенню суб’єктів
навчально-виховного процесу (учнів, батьків, вчителів) у реалізацію
технології впровадження гендерної рівності, залучення до роботи фахівців
з гендерної проблематики, представників органів державної влади;

коректування: здіснення корекції програми реалізації технології
впровадження гендерної рівності;

координаційно-організаційна: організація гендерної значущої соціальної
діяльності у шкільному середовищі;

соціальної підтримки і допомоги: надання кваліфікованої індивідуальної
допомоги у гендерному саморозвитку;

соціально-профілактична: організація системи профілактичних заходів з
попередження гендерної поведінки, що відхиляється від норми;

реабілітаційної: організація системи заходів щодо соціально-педагогічної
реабілітації і підтримки осіб з різноманітних гендерних проблем [14, с.
9-10]

Гендерний підхід – це індивідуальний підхід по виявлення особистістю
своєї гендерної ідентичності, що надає людині більшу свободу вибору та
самореалізації, допомагає використовувати різні варіанти поведінки [1].
Відома дослідниця С. Бем з метою виховання дитини, вільної від гендерних
схем, радить батькам зменшувати вплив гендерних стереотипів на дитину
шляхом обміну традиційними гендерними ролями, підкреслювати, що всі діти
можуть гратися ляльками чи автомобілями, змінювати стать персонажів
казок і аналізувати їх поведінку [1].

Впровадження гендерного підходу базується на застосуванні гендерного
аналізу. Гендерний аналіз потрібен для виявлення впливу на жінок і
чоловіків заходів, що запроваджуються, встановлення міри даного впливу
на гендерну нерівність. Гендерний аналіз – необхідний інструмент у
роботі спеціалістів соціальної сфери, завдяки якому фахівці здатні
краще зрозуміти соціальні процеси, що відбуваються в суспільстві,
порівняти, яким чином і чому різні фактори в публічній або приватній
сферах людської життєдіяльності по-різному впливають на жінок і
чоловіків, виявити потенційні проблеми та винайти правильні рішення
гендерних питань у повсякденній роботі [22].

Шкільний соціальний педагог на основі гендерного аналізу виявляє рівень
освіченості учнів з гендерної проблематики, їх готовність до виконання
соціо-гендерних ролей у подружньому житті, підвладність патріархальним
стереотипам, рівень маскулінності-фемінності (опитувальник С. Бем),
вивчає ті особливості дитини, які можуть у майбутньому стати причиною
певних труднощів чи відхилень у виконанні гендерних ролей, виявляє
причини порушень міжстатевих стосунків учнів. Здійснення гендерного
аналізу неможливе без врахування впливу соціокультурних факторів
(стереотипна поведінка учасників педагогічного процесу), соціального
оточення (особливості сімейного спілкування, вплив ЗМІ), наявності
дискримінаційних акцентів у навчальній літературі, впливу власної
гендерної позиції на розвиток особистості.

Важливим елементом соціально-педагогічної діяльності є консультування
учнів, батьків, вчителів з існуючих гендерних проблем та шляхів їх
подолання. Основна складова консультування виражається у інформуванні
клієнта (клієнтки) щодо проблеми та шляхів ресоціалізації з метою
набуття більш адаптивних форм поведінки. Гендерний підхід під час
групового чи індивідуального консультування з питань статі, шлюбу,
сім’ї, міжстатевих стосунків передбачає рівність статей у пошуку виходу
із скрутної ситуації шляхом здійснення вибору особистістю, а не просто
юнаком чи дівчиною. Консультативна робота соціального педагога полягає і
у систематичному інформуванні адміністрації школи, вчителів, класних
керівників, батьків з існуючих проблем гендерного виховання дітей.

У випадку негативних проявів виникає необхідність у корекції поведінки
учня, що здійснюється шляхом терапевтичного втручання (індивідуальна чи
групова терапія). При наданні консультативної чи терапевтичної допомоги
виникає потреба у статевій диференціації проблем клієнтів Проблеми
жіночої статі здебільшого пов’язані з сімейними, емоційними негараздами,
непевністю, шкільними фобіями, насильством у родині чи навчальному
колективі, конфліктними взаєминами з однолітками чи батьками. Специфічно
«жіночу» категорію проблем складають, пов’язані з фізіологічними
процесами в організми дівчини та наслідками статевих зв’язків (небажана
вагітність). Чоловіки частіше потрапляють на консультацію до
соціального педагога з питань не належного виконання батьківських
обов’язків, не приділення уваги дитині у навчанні, дозвіллі, у ситуаціях
насильства над дітьми. Основними проблемами хлопчиків, що потребують
соціально-педагогічного втручання є: пропуски навчальних занять без
поважних причин (прогули), паління, вживання алкоголю та наркотичних
речовин, агресія та насильство, правопорушення, неадекватна поведінка
під час навчальних занять чи профілактичних заходів (грубість, вживання
нецензурних слів).

Значне місце у напрямку впровадження гендерної рівності займає
профілактична робота, коли на основі знань та досвіду проводиться робота
з попередження можливих відхилень у гендерно-рольовій поведінці учнів та
створюються умови, максимально сприятливі для попередження цих
відхилень. Найпоширенішими методами профілактичної роботи є: розробка і
реалізація розвиваючих програм для учнів різного віку, створення
сприятливого клімату у школі, класі, родині. Профілактична робота
повинна бути пріоритетним напрямком діяльності та забезпечувати
попередження можливих ускладнень у майбутньому. Дієвим методом
профілактичної роботи є просвітницькі заходи, що запобігають формуванню
хибних уявлень про статеву мораль, шлюбно-сімейні стосунки, гендерні
взаємини. Формами такої роботи є: вечори запитань та відповідей, телефон
довіри, молодіжні клуби, соціально-психологічні тренінги тощо.

Системна робота соціального педагога у напрямку впровадження гендерної
рівності не можлива без проведення просвітницьких заходів з іншими
учасникам навчально-виховного процесу – батьками та педагогічним
колективом. Використовуючи основні принципи андрагогіки (науки про
освіту дорослої людини), соціальний педагог враховує реально існуючу
гендерну ситуацію у суспільстві, індивідуальний досвід дорослих слухачів
та можливість широкого практичного застосування набутих знань у
повсякденному житті з метою гармонізації гендерних взаємин у родинному
житті чи професійній сфері. Заохочення активності здійснюється шляхом
пропонування для обговорення суперечливих питань та подання
альтернативної інформації з широким використанням інтерактивних форм
навчання: сюжетно-рольових ігор, автобіографічних есе. Основою для
побудови взаємовідносин у процесі навчання є рівність та поваги у
спілкуванні.

Зміст гендерної освіти батьків залежить від особистих потреб,
конкретної життєвої ситуації, професійної діяльності, взаємин у родині.
Формами роботи з батьками є переважно індивідуальні консультації та
зустрічі на батьківських зборах. Робота з вчителями проводиться у формі
психолого-педагогічних семінарів, методичних об’єднань класних
керівників тощо.

Необхідною умовою ефективного розв’язання проблем гендерної соціалізації
є особистісні та професійні якості спеціаліста соціальної сфери: широка
обізнаність з гендерної проблематики, володіння гендерним
інструментарієм, гендерна чутливість (усвідомлення значущості гендерної
проблематики, неупереджене ставлення до представників обох статей) [7].
Невід‘ємною складовою професіоналізму є гендерна компетентність
соціального педагога – система знань, умінь та переконань у сфері
реалізації професійних функцій, що дозволяє здійснювати ефективну
соціально-педагогічну діяльність з представниками обох статей, надавати
максимально продуктивну допомогу та підтримку особистості незалежно від
її біологічної статі, забезпечувати оптимальні умови для процесу
гендерної соціалізації, попереджати прояви дискримінації та сексизму у
суспільстві, будувати свою професійну діяльність на основі гендерної
толерантності, володіти високим рівнем гендерної культури.

Література

Гендерная психология. 2-е изд. / Под ред. И. С. Клециной. – СПб. :
Питер, 2009. – 496с. – (Серия «Практикум»)

Гендерний портрет Украины: общество должно измениться к лучшему //
Украина – Евросоюз в деталях — №2 (5) – июнь 2010 – С.6-7

Гендерні аспекти усвідомленого батьківства : навч. посіб. / Т. В.
Говорун, В. П. Кравець, О. М. Кікінеджі, О. Б. Кізь ; ред.Б. Є. Будний.
– Т. : Навчальна книга – Богдан, 2004. – 144 с.

Гендерні стереотипи та ставлення громадськості до гендерних проблем в
українському суспільстві : матеріали дослідження, здійсненого Центром
соціальних експертиз Інституту соціології НАН України. – К.: «Компанія
ВАІТЕ», 2007. – 144 с.

Говорун Т. В. Гендерна психологія. навч. посіб. / Т. В Говорун, О. М.
Кікінеджі – К.: Видавничий центр «Академія», 2004 – 308с.

Гречишкіна О.Д. Підготовка майбутнього вчителя до гендерного виховання
учнів в умовах реформування освіти в Україні / Гречишкіна О.Д.,
Гречишкіна А.П., Пулькіна Т.І. // Проблеми освіти: наук.-метод. зб. –
К.: Наук.-метод. Центр вищої освіти, 2004. – Вип. 28. – С.95-101.

Гришак С. М. Підготовка майбутніх спеціалістів соціальної сфери до
реалізації ідеї гендерної рівності в професійній діяльності: Дис. канд.
пед. наук : спец. 13.00.05 – соціальна педагогіка / С. М. Гришак. –
Луганськ, 2007 – 186с.

Закон України “Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і
чоловіків” від 8 вересня 2005р. № 2866 – ІV: офіц. текст. [Електронний
ресурс] – Режим доступу
http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2866-15

Іванченко С. Багатовимірна модель гендера [Електронний ресурс] / С.
Іванченко– Режим доступу : HYPERLINK
«http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=72&c=1695»
http://www.politik.org.ua/vid/magcontent.php3?m=6&n=72&c=1695 – Назва
з екрану

Каширская И. К. Социально-психологический анализ основных источников
информации и процесс гендерной социализации / И. К. Каширская // Вопросы
психологии – 2003. — №6. – С.56-63

Клецина И. С. Психология гендерних отношений : автореф. дис. на
соискание ученой степени доктора психологических наук : спец. 19.00.05 –
социальная психология / И. С. Клецина. – СПб, 2004. – 39с.

Кравець В. П. Гендерна педагогіка. навч. посіб. / В. П. Кравець –
Тернопіль : Джура, 2003. – 416с.

Круглий стіл на тему «Становище чоловіків в Україні» 19 лютого 2009 року
— К.: «К.І.С.», 2009. – 64с.

Маркова Н. В. Педагогічні засади діяльності соціального педагога з
формування гендерної культури старшокласників : автореф. дис. канд. пед.
наук : спец. 13.00.05 – соціальна педагогіка / Н. В. Маркова. –
Луганськ, 2010 – 22с.

Мудрик А. В. О полоролевом (гендерном) подходе в социальном воспитании
/А.В. Мудрик // Воспитательная работа в школе. — 2003. — №5. — С. 15 —
19.

Надолинская Л. Н. Влияние гендерных стереотипов на воспитание и
образование /Л. Н. Надолинская // Педагогика. – 2004. – №5. – С. 30–35.

Наказ Міністерства освіти ті науки України «Про впровадження принципів
ґендерної рівності в освіту» від 10.09.2009 №839 : офіц. текст.
[Електронний ресурс] – Режим доступу : HYPERLINK
«http://www.mon.gov.ua/newstmp/2009_1/16_09/nakaz_mon_839.doc»
http://www.mon.gov.ua/newstmp/2009_1/16_09/nakaz_mon_839.doc

Основи теорії гендеру: навчальний посібник / За ред. В. П. Агєєвої, Л.
С. Кобилянської, М. М. Скорик – К.: «К.І.С.», 2004. – 536с.

Павленко Ю. Одним із невідкладних завдань, довкола вирішення якого мають
об’єднатися державні та суспільні інституції, є подолання стереотипів
щодо закритості питання насильства в сім’ї : [Електронний ресурс] –
Режим доступу : HYPERLINK
«http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article;jsessionid=A9056
1F989CC819061180A0CCB585B12?art_id=111081&cat_id=111360»
http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/publish/article;jsessionid=A90561
F989CC819061180A0CCB585B12?art_id=111081&cat_id=111360 – Назва з
екрану

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Державної
програми з утвердження гендерної рівності в українському суспільстві на
період до 2010 року» від 27.12.2006 №1834 – офіц. текст. [Електронний
ресурс] – Режим доступу :
http://www.kmu.gov.ua/sport/control/uk/search/results

Сорочинська, В. Є. Теоретичні основи гендерного аналізу в
соціально-педагогічних дослідженнях і практиці / В. Є. Сорочинська //
Нові технології навчання : науково-методичний збірник. — Київ :
Наук.-метод. Центр вищої освіти. — 2006г. №44 – С.97-105

Социальная политика и социальная работа: гендерные аспекты: учебное
пособие для студентов высших учебных заведений / Под ред.
Е.Р.Ярской-Смирновой. – М.: “Российская политическая энциклопедия”
(РОССПЭН), 2004. – 292 с.

Технологии конструирования гендера: учебно-методический комплекс / Под
общ. ред. И. С. Клециной — СПб.: Изд-во РГПУ им А.И.Герцена, 2008 –
234с.

Фирсов М.В.. Теория социальной работы: учебное пособие для студентов.
высш. учеб. Заведений / М.В. Фирсов, Е. Г. Студенова – М.: ВЛАДОС, 2001.
– 432 с.

Шустова Л. В. От «бесполой» педагогики к гендерно ориентированному
образованию [Електронний ресурс] / Л. В. Шустова– Режим доступу :
HYPERLINK «http://ipk.ulstu.ru/files/ipk/internet_tribuna/shustova.doc»
http://ipk.ulstu.ru/files/ipk/internet_tribuna/shustova.doc – Назва з
екрану

PAGE

PAGE 1

PAGE

Похожие записи