Реферат на тему:

Антропогуманістичний принцип, гуманізацію

Міркування про цикли гуманітарних дисциплін у вищих технічних
університетах будуть розгортатися навколо таких понять, як гуманізм,
культура і мультикультура, діалог культур, інженерне мислення. При тій
ситуації, яка складається в нашому суспільстві, не піднімати це питання
неможливо.

Завдання

Показати, що інженерне мислення людини ХХІ ст. не можливе взагалі без
щеплення духовності.

Мета

Проаналізувати принцип антропогуманізму і таку форму спілкування, як
діалог, що має своїм підґрунтям умови для формування цього принципу.

Основний матеріал

Рефлексію над гуманізацією або гуманітаризацією (в даному випадку ця
відмінність поки не обговорюється), на наш погляд, необхідно почати з
поняття гуманізму. Це філософський і етико-культурний принцип відношення
до людини як вищої цінності. Він виявляється у вигляді різних
властивостей – свободи волі, духовної цінності, соціального ідеалу.
Відношення ж до людини в сукупності з рівнем духовності і наповненням
певних цінностей стало не просто основою, але й показником ступеня
цивілізованості суспільства. Найчастіше останнім часом в
гуманітарно-ідеологічній літературі багато пишуть і посилаються на
гуманізм, позбавляючи його культурно-соціального сенсу та ставлячи
акценти на абстрактно-етичному або навіть релігійному його наповненні.
Проте все більш помітним стає наростання в суспільстві тенденцій
антигуманістичного характеру: людина починає розглядатися, сприйматися
як річ.

Роботи багатьох дослідників підводять нас до висновку, що гуманістичні
ідеали визначаються, перш за все, законами культурного і соціального
буття. Гуманізм не можна розглядати як одного разу заданий. Він
формувався не одне сторіччя. У стародавніх культурах (єгипетська і
давньогрецька) сутність людини розумілася з урахуванням її активності
через призму двох категорій — матеріального та ідеального. Духовно
людина живе в світі ідей, а її істота мешкає в матеріальному світі. При
нейтралізації цієї пари категорій філософські роздуми концентруються в
тріаді «дух – енергія – матерія». Потім філософська думка, рухаючись від
ідеї до предметів, перетворила цей трентал в «ідею – форму – річ». Ці
утворення прямо або побічно стануть нести на собі принципові складові
індивідуальності, що сприяло формуванню трьох основних компонент. Через
них філософія намагалася проникнути в таємницю сутності людини. Це всім
відома тріада «mens – дух, anima – душа, corpus – тіло». Спочатку
поняття духу носило виключно релігійне значення. Потім це поняття
трансформувалося в сферу цінностей неутилітарного характеру, в сферу
ідеалів. У дусі людина підіймається до з’ясування вищих її призначень,
вищих цінностей, що несуть основи загальнолюдських принципів стійкості і
орієнтації в світі. Основним ядром цієї складової людини стає позиція
співвідношення категорій Добра і Зла. Душа зв’язується із сферою
безпосередніх особистих вражень, думок. Тут переважають
інтимно-особистісні мотиви. А тіло відображає матеріально-речовинну
сторону людини. Починаючи із епохи Відродження, духовність стала
замінюватися поняттям гуманізм. Гуманізм як ідеологічно-синтетична
концепція став своєрідним наслідком антропоцентричної світоглядної
системи. З того часу він виконує роль ідейної основи усіх форм духовного
прояву, а ідея людства і людяності стала розглядатися як основна в
розумінні реалізації гуманізму на практиці.

Історично в цьому ідеалі людство намагалося відобразити прагнення
визначити сутність людини і її призначення залежно від конкретних
культурно-історичних часів. Уявлень було багато, але в центрі гуманізму
завжди залишалися два істотні моменти – визнання цінності людини і
особливого до неї відношення. Сьогодні ситуація така, що гуманізм
відривається від реалій життя, виштовхується в область абстракцій, хоча
за ним і закріплюють роль еталону життя. До сьогоднішнього дня гуманізм
пов’язували з його соціальною спрямованістю, із формуванням людяності в
людині, яка покликана вирішувати свої фізичні і духовні потреби та
можливості. Але сьогодні, на наш погляд, гуманізм більш необхідно
пов’язувати з поняттям культури і з поняттям діалогу культур. Ось тепер
ми підійшли до питання про проблему гуманізації і гуманітаризації в
технічних вузах. Яка їх роль в технічному вузі, їх роль в педагогічній
методології природничо-наукових дисциплін, в особистісній освіті?

Під гуманізацією розуміється певна спрямованість освітнього процесу, яка
забезпечує взаємну пошану учасників цього процесу, виховання людської
гідності та відповідальності, розвиток світогляду, заснованого на
загальнолюдських цінностях. Гуманітаризація ж припускає збільшення в
учбовому процесі об’єму гуманітарних дисциплін на противагу
інженерно-технічним. В освітній системі технічного вузу переважають
технократичні тенденції. Це, на наш погляд, сприяє протистоянню двох
культур університетської системи – культури природничо-наукової і
гуманітарної, презентованими відповідними блоками дисциплін. Численні
концепції теорії навчання мають загальну лінію, що поєднує ці два блоки,
— це ідея гуманізації освіти. Вироблення різних стратегій в освітньому
процесі – ось основна сучасна стратегія гуманізму. В.Тинний, В.Колечко,
наприклад, вважають, що сьогодні гуманізм полягає у взаємодії студента,
викладача, матеріалу, що вивчається, і реального оточення. Для них
уміння пристосувати програмний матеріал до сучасних умов реальності є
особливою методикою навчання яка має безперечні переваги [5]. В цьому
випадку така форма спілкування як діалог виступає сполучною ланкою в
процесі навчання, де активізуються двосторонні зв’язки. Використання
діалогічних підходів в навчанні свідчить про реалізацію принципу
гуманізму на практиці. У педагогіці є роботи, в яких робилася спроба
обґрунтувати діалог як особливу методологічну практику, виходячи з
психологічних практик і з опорою на «школу діалогу культур», яка
оформилася у філософії наприкінці ХХ ст. Але дієвого розвитку у той час
цей принцип не одержав. Можна припустити, що умови розвитку суспільства
поки що не відповідали тим ідеям і стратегіям, які стали реальними в
сьогоденні. Дійсно, учбовий процес у вищому учбовому закладі може
виступати, нести собою духовний потенціал самовиховання і взагалі
виховання студентства. Але учбовий процес може нести собою особливий
духовний потенціал тільки за умови реалізації гуманістичної мети
професійної підготовки на основі цілісного відображення змісту освіти,
яка буде адекватною щодо реальності. На формування картини світу в
ранніх культурах величезну роль видігравала мова, а зараз на її
формування впливає перетин субкультурного і транссубкультурного
просторів. Духовне самовизначення студента базується на основі
індивідуального відношення до свого культурного простору, саме на основі
якого виробляється власне «Я». Проте неможливо в сучасних умовах
обмежуватися власним універсумом. Світ створює для нас особливий простір
буття – діалогічне буття. До речі, К.Свасьян визначав культуру як
«вселюдяність, що розуміється не іконично, а динамічно. Її протофеномен
– не культурологічна схема, а універсальна особа. Людина є творіння і
творець культури. Історія показує, що в одній людині можливо втілення
культури, і це є живий симптом людських можливостей усередині культури і
дякуючи їй» [4, с.136]. Ця теза дозволяє підійти до обговорюваного
предмету з іншого боку. Людина є продукт культури, всі люди випробовують
на собі її вплив. Чи можна говорити про культурний рівень кожної людини
як суму освіт або спеціальної компетентності? З опорою на попередню
вказівку, звичайно не можна. Більш того, навіть можна знайти пояснення і
тому, що відома тріада «знання, уміння, навички» з необхідністю
змінилася в ХХІ ст. на нову спрямованість, в центрі якої «культурні
потреби, прагнення до творчості, формування власних знань і осмислення
досягнень культури».

?

???????????вний десь у межах двадцяти відсоткам від загального числа
всіх курсів, що читаються в університеті. У технічних університетах США,
Франції, Японії ситуація інша. Роль наук про культуру зростає. У статті
Зюзіної Т. дається ґрунтовний аналіз стану гуманітарних дисциплін. До
речі, і культуру вона визначає, виходячи з діалогічності її характеру:
«Культура – це спілкування людини не тільки у вимірі простору, в котрому
вона живе, але й у вимірі всього того історичного часу, в якому вона
перебуває» [2, с.90]. Вона ставить акцент на тому, що ідея
гуманітаризації знаходить втілення в новому напрямку, а саме в
культурологічній підготовці студента. У американському суспільстві і в
системі освіти достатньо довго існувала ідея «сервісної освіти». Її сенс
полягав в тому, що освіта повинна служити сьогоднішнім цілям,
сьогоднішнім інтересам економіки, бізнесу, політики і іншим ситуативним
цілям. Але у середині ХХ ст. ситуація змінилася, і політика держави у
сфері освіти прийняла інший напрямок. Була запропонована (поки що на
рівні теорії) ідея «Мультиуніверситета». Мета такого стратегічного
напрямку в тому, щоб зробити університет мікрокосмосом суспільства, тим
центром, де зустрічаються індивідуальні і суспільні інтереси.

Тепер зрозуміло, чому таку увагу надають гуманістично орієнтованим
дисциплінам, а гуманізація мислення стає більш обґрунтованою. Адже
інформаційне світобачення базується на інженерному мисленні, яке
об’єднує наукове і технічне знання. Інженерне мислення визначається
такими принципами, як машинний принцип, принцип раціональності і принцип
серійного виготовлення товарів. Вищою формою розвитку інженерного
мислення стає технологічний розум. Тут набувають особливого значення
методи, еталони поведінки, норми технологічної діяльності. Це так звані
«досягнення» епохи модерна, яка й створила технологічну цивілізацію і
особливий спосіб розуміння світу. Відбулося загальне залученная в
модерністський спосіб розуміння світу. Це залучення позбавила людину
надії на правильне і гідне спілкування з подібними щодо своєї особи
людьми, загострила проблему панування одного над іншим. Мова, якою
людина стала користуватися при інженерному мисленні, сприяла розвитку
негуманістичних моделей спілкування. Людина стала розглядатися як річ.
Інший, Співбесідник найчастіше при спілкуванні став сприйматися не як
Ти, а як Воно, як річ, а весь світ – як сукупність позбавлених
індивідуальності об’єктів. Людині з машинним мисленням достатньо важко
зрозуміти, що в кожному Воно «дрімає» Ти – це Той, хто дивиться на нас і
залишається з нами віч-на-віч. І якщо наш сьогоднішній світ – це світ
мультикультурності, то необхідно вчиться таким формам спілкування, як
діалог і діалогічне мислення. Тоді і культура, і її сенс розцінюються як
діалог. В.Біблер у 90-х рр. говорив про діалогічну самосвідомість кожної
культури з урахуванням того, що «культура є там, де є як мінімум дві
культури, а самосвідомістю культури є форма її буття на грані з іншою
культурою» [1, с.95]. Виходячи з цього, діалогічна загальність
розуміється в трьох сенсах. Як основа людського взаєморозуміння (там, де
починається свідомість, там починається діалог). Як основа всіх мовних
актів. Тут діалог – це не полеміка або суперечка, це довірливе
відношення до слова, учнівства. Тут сенс напластовується на чужий сенс,
голос на голос. Третє – нетотожність загальності діалогу і спілкування.
Основною формою взаємодії, взаєморозуміння стає діалог. Це не просто
діалог в сенсі комунікативної передачі інформації. Тут комунікація
розглядається в глибинному, онтологічному сенсі, де діалог представлений
як джерело гуманітарного мислення.

Тут нам з необхідністю потрібно говорити не тільки про діалог між
особами. Мова йде про діалог у Великому часі. В цьому просторі кожна
культура розуміється як особий суб’ект, що здатний вступати в діалогічні
відношення як учасник діалогу «по останнім питанням людського буття»,
який спілкується з Образами культури і знаходить нові значення
направленності, що звертаються до іншого Образу. Таке поняття зводить до
цілісності усі визначення діалогу як загальної суті гуманітарного
мислення. Науковець робить деяку культурну дію і створює тим самим
визначний культурний соціум. Сама людина дивиться на свою та чужу
культури із якоїсь позиції. Цю позицію аж ніяк не можливо порівняти із
позицією «будинку, дому». Погляд йде з позиції «вулиці», з пограничного
стану. Це найбільш чітко відповідає тому, що ми звикли розуміти під
виразом «Дух мандрує за своїм бажанням». Звичайно саме в таких
проміжках, лакунах і здійснюється культурне спілкування.

Кожна культура дає свій тип мислення, свої етичні позиції, дає
можливість будувати ті або інші теорії, особливий тип філософствування.
Наукові теорії трансформують свідомість, його зміст. Система свідомості
базується на афектних зв’язках, що йдуть як ззовні, так і зсередини
культури. У самій теорії ці зв’язки перебудовуються в систему
«предмет-предмет» Сама наша практика і тим більше практика студента або
теоретика, вченого під дією предмету має на увазі не тільки дію самого
предмету, але й якийсь цілісний, усунений від свідомості,
«горизонтальний» наочний зв’язок. Спрямована на предмет свідомість
пронизує грань розуміння культури. Смислову єдність цій системі додає
якесь Ціле, яке організоване певним Ритмом, певними тимчасовими рамками,
певними логіками, що позначаються в людському мисленні. І культура, що
розуміється таким чином, дає можливість діяти, говорити, мислити саме
так, як того вимагає той або інший тип культури не тільки поету, але й
науковцю і студенту. Адже саме науковець, інженер починає свої
дослідження у просторі певної культури і веде діалог як із своєю
культурою, так і з культурою передуючою. Неможливо уявити людину, а тим
більше «технічну» поза ритмом культур.

Нова освітня парадигма вимагає деяких змін в освітянському процесі.
Перехід до збільшення гуманітарних курсів, можливо, це таки радикальний
поворот. Тут потрібні якісь роздуми. Можливо, є необхідність подумати
про нові цілі освіти, а саме — про нові принципи відбору і
систематизації знань. Може необхідне створення фундаментальних курсів по
традиційних гуманітарних і природничо-наукових дисциплінах, але при
цьому витримати певну узгодженість між ними. В цьому випадку з’явиться
можливість для реалізації найважливішого завдання сучасної освіти. Дві
могутні компоненти культури виявилися розведеними в сторони:
природничо-наукова і гуманітарна сфери. Більш того, нічого не робиться
для їх цілісного розуміння в межах певних культур і для усвідомлення
цього розуміння. Адже цілісна особа може бути сформована, якщо будуть
зроблені спроби для з’єднання цих двох складових. Пріоритет
університетської освіти у формуванні цілісної особистості може бути
реалізований через фундаменталізацію освіти на основі органічної єдності
її природничо-наукової і гуманітарної складових в межах цілісного
культурного середовища.

Висновки

У сучасній освіті на перший план із необхідністю повинен висуватися
антропогуманістичний принцип освіти. Його суть полягає в зближенні
наочного змісту науково-освітньої діяльності з духовними, моральними
завданнями виховання студента-особистості. Інженерне мислення без
щеплення антропогуманістичного принципу загрожує перерости в
антигуманістичну спрямованість. Складається нове розуміння студента: він
з необхідністю повинен сприймати і розуміти свій космос мультикультури,
а також той універсум, де будується нова картина світу, нове буття, в
якому перетинаються транскультурні ритми і простори. Цей перетин
формується через і завдяки феномену діалогу, діалогу культур, діалогу
логік мислення.

Література

Библер В.С. От наукоучения – к логике культуры: Два философских введения
в двадцать первый век. – М.: Политиздат, 1991. – 413 с.

Зюзіна Т. Науки про культуру та мистецтво в структурі гуманітарної
університетської освіти: аналіз зарубіжних тенденцій // Віща школа,
2005. — № 5. – С. 89 – 103.

Кинелев В.Г. Образование для информационного общества // Открытое
образование. — 2007. – № 5. – С. 46 – 57.

Свасьян К.А. Человек как творец и творение культуры // Вопросы
философии, 1987. — № 6. – С. 132 – 138.

Тинний В., Колечко В. Ідеї гуманізму в сучасній педагогіці // Вища
школа, 2002. — № 2 – 3. – С. 72 – 79.

Похожие записи