Реферат на тему:

Актуальність набуття загальнокультурного, морального, духовного досвіду
в процесі формування спеціаліста в освітньому просторі сьогодення

Найважливіше завдання освіти — виховання особистості. Особистість —
людина, в якій виражені власне людські якості — совість, честь, воля і
прагнення до Вищих цінностей, яка відстоює своє право на пошану до своєї
духовної свободи, до свого самовизначення.

Самовизначення — складний і багатоетапний процес, складовою частиною
якого є трансляція власних переживань і переклад їх на мову особистісних
значень. Під духовним самовизначенням ми розуміємо вибір домінанти, яка
сформована в результаті пізнавально-пошукової активності індивіда.
Людина сама прагне визначити себе, своє «я», сама відбирає і «фільтрує»
цінності життя і культури, формує своє соціокультурне поле. Драма
людського життя є і драмою духовних пошуків, надбань і втрат. Поряд з
духовністю як великим і піднесеним знаходить свій притулок і щось
примітивне і убоге, все те, що звичайно називають бездуховністю. Сучасна
людина в своєму прагматичному бутті стає все більш егоїстичною і
жорстокою, одержимою і владною. Без духовної основи людина вибирає
упаковку, обкладинку. Така людина створює і відповідні стандарти
духовних пошуків і потреб.

Ми живемо в епоху постмодерна, коли реальність уподібнюється
своєрідному тексту, який передбачає незліченну кількість варіантів
розуміння. Виходячи з цього, головним завданням сучасного студентства є
необхідність навчитися не лише здобувати самостійно, але і обробляти
різноманітну інформацію, а без певного загальнокультурного,
культурно-мистецького, морального, духовного досвіду це неможливо.

Тому в процесі формування спеціаліста особлива увага приділяється
формуванню світогляду на основі здобутого досвіду(його складові —
раціонально-логічне (наука); емоційно-образне -(мистецтво);
провиденційно-аксіологічне -(релігія). Важливо роз’ясняти молоді, що
світогляд формується не в гаслах скороминучих ідеологій, не серед
поведінкових стереотипів, введених масовою культурою; що основу
світоглядних позицій створюють переконання, сформовані на основі
загальнокультурного досвіду, переконання, які поєднують свободу з
етичною відповідальністю, вдосконалюють людину, а через людину і
суспільство.

Ціннісні орієнтації, як структурні складові ментальності особистості, є
найважливішим компонентом індивідуальної організації людини, його
етично-психологічної і інтелектуальної діяльності. В них резюмується
життєвий досвід як основна домінанта духовності в цілому. Ще філософ І.
Ільїн писав про те, що освіта без виховання вигодовує безапеляційного
сперечальника, який і припустити не може, що його досвід нікчемний в
порівнянні з досвідом людської історії. А оскільки він не може це
припустити, він зневажає традиції, історію і відноситься до них як до
необов’язкових для себе.[3, 54]

Етичні норми і цінності, вже сформовані суспільством, індивід засвоює як
щось готове, дане, належне. «Творчість»‘ в вимогах і оцінках тут
практично зводиться до нуля. Але свої особисті ідеали, цілі людина
завжди «формулює» сама, спираючись, звичайно, на символи
загальнозначущого. Вивчення історії світової та вітчизняної культури,
моралі в процесі формування спеціаліста( технічного зокрема) не лише
набуття загальнокультурного, культурно-мистецького, морального досвіду,
це одночасно поштовх до творчої діяльності в різноманітних сферах
(мистецтво чи наукові винаходи).

Різка зміна державної ідеології, перехід на « інші цінності» без
конкретного їх роз’яснення, приводить до втрати духовно-етичної
орієнтації, особливо у молоді. Формується атомізований світогляд —
відділення від духовної традиції. Ще на початку минулого століття Іван
Ільїн, звертає увагу на те, що люди живуть і вірять дуже часто в
сліпоті і безпорадності; і не знають про те, що людині належить будувати
свою віру, а не надавати їй рости на зразок польової трави. В результат
цього люди дуже часто вірять, тобто приліплюються не тільки своєю
«правдоподібною» думкою, а серцем, волею і ідеалами, служінням і
жертовністю до такого життєвого змісту, служити якому і йти на жертви
заради яких справді немає ніякого сенсу.[3; 139].

B D D

F

B F

?????????_? найважливішою категорією в системі ціннісних орієнтації.[1,
2} Свого часу С. Рубинштейн звернув увагу, що в ідеалі здійснюється
«передбачене втілення» того, чим може стати людина. Але «передбачене
втілення», вимагає високого рівня духовного розвитку індивіда,
інтеграції і відповідних висот його інтелекту, волі, почуттів. На
перетині різних змістовних установок і прагнень в загальній
соціокультурній орієнтації і визначається значущість певних форм
духовного буття. В ідеалі осмислено синтезуються (у формі короткого
висновку) ведучі цінності традиційних зразків життєдіяльності, досвід
минулих поколінь, оцінка теперішнього часу і уявлення про майбутнє.

Людина більш духовна тоді, коли віна шукає відповіді на питання: що таке
зло, вічність, добро, краса і т.д., і менш духовна, коли дає собі право
вважати, що відповіді знайдені. Ми розглядаємо духовність як рух до
істини. Духовність — це перш за все та якість людини, що виходить за
межі, матеріальних, прагматичних інтересів. Духовність – це безкорисливе
прагнення до абсолютної Істини, добра і краси, втілення цього прагнення
в життя і усвідомлення його як ознаки людського в людині.

Духовність це здатність постійно і тверезо усвідомлювати обмеженість
розуму в уявленні про реалії життя: повнота сприйняття світу можлива
лише в гармонійній єдності раціонального, емоційного і духовного його
освоєння. Таким чином духовність — це повнота ставлення до Істини.[4,
13-25]

Переорієнтацією свідомості, — «поворотом очей душі» ( за Платоном) і є
духовна діяльність на різних рівнях свідомості. Віру вибирають як
короткий інтуїтивний висновок душі. Але віра лягає не тільки світлом,
але і тягарем. В такому контексті важливо знати справжній склад свого
духу. Вище рішення, порятунок полягає в тому, щоб, повернутися до згоди
з собою. Можна сказати, що «томління духу»( за Достоєвським) і
представлене в спогляданні, спостереженні, обдумуванні, багатомірності
світу.

Знайдена істина може бути потрібна для того, щоб зробити переоцінку
цінностей. Якщо можлива схема формування соціокультурного поля, то її
можна виразити таким чином: спрямованість на ті цінності життя і
культури, які вироблені в ході формування особистого досвіду.
Соціокультурне поле особистості — це кількісна і якісна визначеність
системи духовних цінностей, співвіднесена з системою інтелектуальних
індивідуально-психічних установок .

Ціннісно-значуще закріплюється в психіці людини, поєднує зовнішні
соціальні форми з реалізацією внутрішніх духовних сил, стає складовою
частиною органіки внутрішнього буття особистості.

Поняття внутрішньої культури при всій його невизначеності і
метафоричності указує на культурний простір, в якому люди будують своє
буття незалежно від зовнішніх соціальних і культурних стандартів.

Загальне поле духовності — це моральність, але моральність не ідентична
духовності, яка, у свою чергу, не тотожна особистісній ментальності. В
єдиний феномен вони з’єднуються, коли відбувається перетин пізнання
краси з совістю і безкорисливістю, заснованою на свободі волі.

Вихід з духовної кризи сучасності неможливий без набуття
загальнокультурного, культурно-мистецького та духовного досвіду, який
формується при вивченні гуманітарних дисциплін, при формуванні
спеціаліста в культурно-мистецькому просторі, створеному в вузі.
Підтвердженням цього є досвід багаторічної роботи кафедри
культурології, мистецтва та дизайну ( нині кафедра КСПС), центру
культурології та виховання студентів ВНТУ.

Висновки

Вектор наших зусиль направлений на етично забезпечену освіту, на підйом
і розвиток духовності, на усвідомлення сутності сучасної культури з
глибоким історичним корінням, на виховання особистості.
Загальнокультурний, культурно-мистецький, моральний та духовний досвід,
отриманий під час навчання в позитивному культурно-мистецькому просторі,
формує відповідне соціокультурне поле особистості, сприяє самовизначенню
молодої людини через створення свого власного духовного світу, сприяє
розвитку творчості в професійній діяльності.

Література

Бородина Н.К., Полежаев Д.В. Ментальность ценностных ориентаций
личности. //. Грани духовности.- Владимир, 1993.

Давидович В.Е. Теория идеала.- Ростов-на Дону 1983.

Ильин И.А. О сопротивлении злу силою. — Лондон, 1975.

Троицкий В.Ю. О человеке, о личности и духовности //Словесность в
школе.- М. 2000.

Похожие записи