Реферат на тему:
Активізація навчально-пізнавальної діяльності школярів
Важливим засобом впливу на фізичний, психічний, соціальний і духовний
розеток особистості школяра є продумана й цілеспрямована організація
навчально-пізнавальної діяльності, що вважається найважливішою
суспільною діяльністю дітей шкільного віку.
Як відомо, навчання неоднаково здійснюється різними учнями. Найбільш
сприятливим цей процес є в учнів, які успішно оволодівають знаннями.
Досвід переконливо засвідчує, що педагогічно змодельована програма
організації навчально-пізнавальної діяльності як під час уроків, так і в
процесі позакласної і позашкільної роботи з різними групами учнів робить
педагогічно важливий вплив не лише на збагачення обсягу знань, а й на
формування і розвиток особистості учня в цілому.
Проблема організації навчально-пізнавальної діяльності школярів знайшла
глибоке обгрунтування в працях педагогів A.M. Алексюка, Н.І. Бібік,
М.О. Данилова, І.Я. Лернера, М.І. Мг.хмутова, В.О. Онищука, В.Ф.
Паламарчук, О.Я. Савченко, Г.І. Щукіної, Т.І. Шамової та ін.
Навчально-пізнавальна діяльність має на меті засвоєння учнями нових
знань, умінь і навичок творчої діяльності (пошук нової інформації,
оволодіння знаннями про природу, людину і суспільство).
Основними завданнями, на основі яких розробляється педагогічна модель
змісту, що реалізується під час організації навчально-пізнавальної
діяльності, є:
– формування в учнів розуміння суспільної ролі наукових знань, освіти в
умовах науково-технічної революції і ринкових відносин;
– розвиток у школярів пізнавальних інтересів і здібностей, потреби
глибокого і творчого оволодіння знаннями, навчання емоційного
набуття знань:
– виховання позитивних мотивів навчальної діяльності, відповідального
ставлення до навчання;
– розвиток індивідуальних здібностей і талантів, забезпечення умов для
самореалізації учнів;
– засвоєння змістової сторони загальнолюдських і
культурно-національних цінностей;
– оволодіння основами наукової організації розумової праці, елементами
культури розумової діяльності.
В основі побудови педагогічної моделі навчально-пізнавальної діяльності
учнів сільської школи має лежати інформація про рівень
навчально-пізнавальної активності та інші дані попередньої
психолого-педагогічної діагностики.
Створення моделі навчально-пізнавальної діяльності учнів певного класу
на основі визначених педагогічних завдань є дійовим засобом перевірки
тих чи інших форм і видів діяльності, засобів і методів навчання і
виховання. На основі педагогічної моделі є можливість уявити перспективи
розпитку навчально-пізнавальної активності учнів, з’ясувати можливі
труднощі, що можуть виникнути в процесі реалізації задуманого, та знайти
способи їх усунення.
Організовуючи навчально-пізнавальну діяльність, необхідно враховувати її
структуру, взаємозв’язок з такими компонентами, як мислитель-на,
репродуктивна, творча, художня, практична, оціночна, комунікативна
діяльність.
Організаційно-педагогічними умовами успішної реалізації виховного
потенціалу навчально-пізнавальної діяльності, що враховуються в процесі
педагогічного моделювання і мають бути дотримані при навчанні,
виступають:
– реалізація принципу організації успіху в учінні кожної дитини;
створення умов для самореалізації її особистісних потенцій у навчальному
процесі;
– організація пізнавальної діяльності учнів, за якої навчальний матеріал
ставав би предметом активних розумових і практичних дій кожного
(приведення його у відповідність до рівнів навчально-пізнавальної
активності). Створення ситуацій, в яких діти самостійно формулюють мету
навчальної діяльності, планують дії для розв’язання навчальних задач,
контролюють їх хід, результат, вчаться працювати з підручником;
– організація проблемно-пошукової діяльності, яка завчасно повинна
бути спланованою відповідно до групової диференціації учнів, а проблема
— усвідомлена кожним учнем; створення ситуацій, в яких би діти самі
відчували потребу в порадах і допомозі з боку вчителя;
– врахування в навчальному процесі індивідуальних характеристик
когнітивної сфери (вищих психічних функцій — уваги, мислення, пам’яті,
мовлення), рівня вольової активності;
– широке використання на уроках парної і групової форм організації’
навчальної діяльності учнів — такої системи організації навчального
процесу, яка пристосовує його до індивідуальних особливостей учня
(окремих груп), рівня навчально-пізнавальної активності школярів;
– гуманізація взаємодії вчителя і учнів, міжособистісного спілкування
між однокласниками, підтримання стосунків відвертості, довір’я, поваги
один до одного, створення соціально-педагогічних умов для
самоствердження кожної дитини в класному колективі.
Зміст програми навчально-пізнавальної діяльності учнів сільської школи
реалізується в таких основних напрямах:
– урочні форми навчання і виховання;
– масові позаурочні види, в яких беруть участь всі або більшість
школярів;
– спеціальні групові форми позакласної роботи;
– індивідуальна позаурочна робота з обдарованими учнями;
– позашкільна навчально-пізнавальна діяльність.
Безперечно, основною формою організації навчально-пізнавальної
діяльності учнів є урок. Тут взаємодіють усі головні компоненти і
навчального, і виховного процесу: мета, зміст, форми, методи, засоби,
організація, результат. Саме в уроці закладено значний потенціал для
психічного, фізичного, соціального і духовного розвитку особистості
школяра, що має бути максимально використаний учителем. На уроці
створюються сприятливі умови для органічного, цілісного поєднання
навчання і виховання. Адже між процесом передачі знань про природу,
суспільство і людину (навчання — учіння) та процесом обміну духовними
цінностями (виховання — самовиховання), — підкреслює О.В. Киричук, —
існує діалектичний взаємозв’язок. Суть взаємодії цих двох процесів
полягає в тому, що добре побудований процес навчання (і за змістом, і за
формою організації) створює сприятливі умови для реалізації таких
виховних завдань, як формування соціальних установок і ціннісних
орієнтацій, матеріальних, соціальних і духовних її потреб. І, навпаки,
добре побудований виховний процес (у вузькому розумінні слова) створює
сприятливі умови для реалізації завдань навчання — формування цілісних
уявлень про навколишній світ і внутрішній світ людини [2].
Виховну ефективність уроку забезпечують, перш за все, зміст навчального
матеріалу, моральна спрямованість особистості вчителя, організація
навчально-пізнавальної роботи учнів на занятті, стиль взаємин педагога з
учнями.
Навчання стимулює навчально-пізнавальну активність школярів перш за все
своїм змістом. Зміст навчання по-різному засвоюється ними і впливає на
їхній розвиток залежно
від методу навчання, що визначає спосіб і характер їх взаємодій з
навчальним матеріалом. Він передбачає розвиток творчого мислення,
пізнавальної потреби, інтересу до пошуку шляхів пізнання, допитливості,
уміння аналізувати, узагальнювати, виділяти головне, самостійно робити
висновки, спостерігати, порівнювати, що закладено в основу розвитку
пізнавальної активності. Поряд з теоретичними знаннями в зміст
навчального матеріалу входять вміння і навички, які вимагають від учнів
пізнавальної діяльності: репродуктивної, творчої, логічного планування і
т.п.
Зміст навчального матеріалу, що засвоюється учнями в сучасній школі,
передбачає широке відображення досягнень науки, національної духовної і
матеріальної культури, мистецтва в органічній єдності із здобутками
людства і інтегративними процесами, що відбуваються в науці та
виробництві, розкриття цілісної картини розвитку природи і суспільства.
Важливим завданням навчально-пізнавальної діяльності є оволодіння
школярами змістом загальнолюдських і культурно-національних цінностей,
що є основою для формування національної свідомості і самосвідомості.
Учень у школі має справу як із готовим культурно-національним
«продуктом», так і з самим процесом творення ціннісних орієнтацій.
Участь вихованця у збагаченні національних і загальнолюдських цінностей,
у розвитку культурних і духовних надбань є для нього процесом
національного самовдосконалення. Засвоєнню змісту загальнолюдських і
національних цінностей, формуванню національної самосвідомості сприяє
вивчення рідної мови і літератури, історії України Конституції України,
фольклору та етнографії, історії рідного краю та інших предметів.
На основі врахування регіональних і національних особливостей,
відмінностей в інтелектуальній, емоційній, моральній сферах учнів, у
темпах і рівнях психічного розвитку дітей забезпечується варіативність,
гнучкість, інтегрованість, відкритість, диференціація змісту освіти.
Оволодіння учнями змістом навчального матеріалу має здійснюватися не
стільки шляхом передачі готових висновків, скільки шляхом розвитку
творчих задатків, здібностей, спрямованих на створення цінностей, знань
і умінь, прилучення учнів до самостійних узагальнень.
Пояснювально-ілюстративні та репродуктивні методи повинні органічно
поєднуватися з проблемними методами, які ставлять учня в умови
самостійного набуття знань.
Важливою умовою, що забезпечує гармонію взаємовідносин між учителем та
учнями, сприятливий емоційний фон уроку, реалізацію потенційних
можливостей школярів, є створення у навчально-пізнавальній діяльності
ситуацій гарантованого успіху. Такі ситуації моделюються педагогом з
урахуванням індивідуально-психологічних відмінностей, вікових
особливостей учнів, рівня їх навчально-пізнавальної активності. Адже
лише діяльність, яка приносить успіх і задоволення учневі, стає для
нього неабияким чинником розвитку. Ситуація успіху розглядається в
психолого-педагогічній науці як суб’єктивне відчуття, особливий стан
задоволення людиною результатами фізичної або розумової роботи.
Забезпечення ситуацій успіху у навчально-пізнавальній діяльності
досягається за умови, коли учень звільнений від страху перед
майбутньою роботою, а завдання, що пропонується йому, є доступним,
посильним, в ньому він може показати свої здібності, розкрити
потенційні можливості.
Виховний і розвивальний характер навчально-пізнавальної діяльності на
уроці поглиблюється за умови постійного включення учнів у ситуації, де
вони повинні:
– захищати свою думку, наводити на її захист аргументи, докази,
користуватися здобутими знаннями;
– ставити запитання вчителю, товаришам, з’ясовувати незрозуміле,
поглиблювати процес пізнання;
– рецензувати відповіді однокласників, твори, інші творчі роботи,
вносити корективи, давати поради;
– ділитися своїми знаннями з іншими;
– допомагати товаришам, коли вони відчувають утруднення, пояснювати
незрозуміле;
– виконувати завдання максимум, розраховане на читання додаткової
літератури, першоджерел, на тривалі спостереження;
– спонукати до знаходження не одного лише рішення, а декількох
самостійно зроблених;
– вільно вибирати завдання, переважно пошукового і творчого характеру;
– залучати до самоперевірки, аналізу особистих пізнавальних і
практичних дій;
– урізноманітнювати діяльність, включати в пізнання елементи праці,
гри, спілкування
У навчально-виховному процесі сільської школи, крім уроку,
використовуються й інші форми навчальних занять: лекції, семінари,
навчально-практичні заняття, дидактичні ігри, колоквіуми, факультативи
тощо шляхом поєднання їх у раціональній системі.
Зокрема, факультативні курси та заняття спрямовані на підвищення
інтелектуального і культурного рівня школярів і передбачають виявлення
та задоволення пізнавальних інтересів і здібностей дітей, поглиблення та
розширення знань у галузі науки, культури і мистецтва. Організація
факультативів різного типу: з поглибленого вивчення навчальних
предметів, міжпредметних, з вивчення додаткових дисциплін — має на меті
створити умови для учнів сільських шкіл для більш глибокого вивчення
певної галузі наук, оволодіння методами наукового пізнання, ознайомлення
їх з певним відкриттям, розвитку творчості і самостійності.
Щоб постійно підтримувати і підвищувати в школярів інтерес до
факультативних занять, розвивати навички творчої діяльності, необхідно
надавати їм. можливість займатися різними видами дослідницької
діяльності, що значно наближує процес навчання др наукового пізнання.
Логічним продовженням урочної навчально-пізнавальної діяльності є
позакласна, яка спрямована на задоволення інтересів і запитів дітей. При
її організації, крім загальнодидактичних, необхідне керуватися і такими
специфічними принципами, як добровільність, ініціатива учнів,
самодіяльність, заняття за інтересами.
До масовок позаурочної роботи необхідно віднести ті види і форми, які
охоплюють велику кількість учнів, а саме: предметні тижні, екскурсії,
конференції, конкурси, вікторини, виставки творчих робіт, свята знань,
усні журнали і т. ін.
Спеціальні групові форми позакласної роботи включають предметні гуртки,
олімпіади, наукові товариства, творчі об’єднання, літературні студії
тощо.
Значний пізнавальний інтерес в учнів викликають тематичні вечори з
навчальних предметів. Зокрема, для любителів математики можна провести
«Математичний ринг» — вечір для учнів 4-х класів, що включає в себе
конкурс на швидкість розв’язування задачі, а також «Математичний цирк» —
вечір, де артисти разом з глядачами обговорюють і розв’язують
математичні завдання, висувають гіпотези, доводять або спростовують їх,
розгадують софізми і фокуси, читають вірші та співають пісні
математичного змісту. З великою цікавістю учні беруть участь у
предметних КВК, конкурсах «Наука навколо нас». Активні читачі бібліотеки
залучаються до проведення читацьких конференцій, зустрічей з
письменниками, поетами. Ось лише деякі назви вечорів поезії: «Ми —
Шевченкові онуки», «Поезії чарівні звуки», «Рідна мова — ти чудова».
Розвиткові пізнавальних інтересів учнів сприяють екскурсії на
виробництво, в природу, після яких вони готують письмові твори,
створюють гербарії, колекції комах, мінералів, навчаються узагальнювати
і синтезувати результати спостережень. Ефективною формою
навчально-пізнавальної діяльності учнів сільської школи є колективна
справа «Світ моїх захоплень», яка супроводжується розповідями, моделями,
саморобками, колекціями, ілюстраціями, фотографіями школярів. Значний
інтерес в учнів викликають тривалі пізнавальні подорожі, екскурсії,
колективне обговорення науково-популярних телепередач, книг, журнальних
статей. При цьому значна увага має бути приділена формуванню навичок
культури розумової праці.
Завдання школи — на основі вивчення індивідуальних особливостей учнів
виявляти обдарованих вихованців, допомагати їм у самопізнанні,
розвиткові, заохочувати дитячу творчість, виробляти індивідуальну
програму організації навчально-пізнавальної діяльності, аби оптимально
завантажувати розумові здібності обдарованого школяра.
Уже кілька уроків на базі ряду вищих навчальних закладів освіти працюють
малі академії наук для учнів сільських районів.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
