“А над світом українська вишивка цвіте”

Актовий зал прикрашений рушниками, виробами, вишивками. З одного боку
сцени – стіл для ведучих, з іншого – дівчата в українському одязі.

         Вечір починає його господарка.

Господарка: Добрий вечір, шановні! Наш вечір я хочу почати словами
незабутнього Василя Симоненка.

Вигаптуй на небо райдугу-доріжку,

Простели до сонця вишивку-маніжку,

Щоб по тій доріжці з лебедями-снами

Плавати до щастя білими човнами.

Ведучий:  Народне мистецтво, яке передавалося з покоління в покоління,
століттями завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом
пізнання історії, культури, звідти ідуть витоки професіональної
творчості. Традиційні пісня і танок, легенда і казка, малюнок і художнє
ремесло стали національною основою сучасного народного мистецтва,
пов’язаного з трудовою діяльністю людини, виготовленням речей, практично
необхідних, зручних у користуванні й ошатних за формою та оздобленням.

Ведуча: З далекого минулого прийшло до нас і рукоділля – рук діло –
життя, плетіння, в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво тощо. І
виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі, зі
спілкування з навколишнім світом та потреби не стільки бачити красу, а й
творити її власними руками. Вишивання як вид мистецтва існує з
незапам’ятних часів. Про вишивку згадується в Біблії та “Іліаді” Гомера.
Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський
мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили
вишитий одяг.

Ведучий: То ж нехай хвилини, проведені у спілкуванні з найдавнішим видом
українського народного мистецтва – вишивкою – будуть приємними для всіх
вас.

Ведуча: Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила
прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки
пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала
улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу
Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Дюкер, Рафаель. Жаданою і
дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще “Домострой” радив
жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх
характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність,
художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і
характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб
принести радість собі та людям.

                                       Вічна після барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

         (На сцені на столах запалюють свічки. Дівчата в укр. вбранні,
тихенько наспівуючи вишивають.)

Ведуча: Готуючись вийти заміж, кожна дівчина, як правило, повинна була
мати багато різних вишиванок. Більш заможні дівчата готували собі по
50-80, а іноді й понад 100 сорочок з тонко виробленого біленого полотна:
для буденної роботи, свята, посагу, на весілля і навіть на смерть, тобто
для потреб протягом усього життя.

                                       Візьму голку, клубок шовку,

Полотно біленьке,

Та й подамся у садочок,

Де сонце ясненьке.

У садочку подумаю,

Котру квітку рвати,

Щоб із неї добрий узір

Для вишивки взяти.

Красну рожу і гвоздиків

Букетик нарват,

І роботу любимую

Свою розпочати.

Ой, вишивки мої любі,

Я вас вишиваю,

Та про красу і про фарби

Думки не лишаю.

Де покласти слід рожеву,

А де ніжно-синю,

Щоб славила моя праця

Рідну Батьківщину,

Щоб сміялася сорочка

Файними квітками,

Щоб пишалась Україна

Своїми майстрами.

H

J

?

?

?

J

?

E: Дівчата змагались між собою в доборі візерунків, в загальній
композиції елементів, орнаменту, в майстерності вишивання. Одягу був
свого роду характеристикою майстерності. Поганою нареченою вважалася та
дівчина, яка не володіла цією майстерністю змалку. В одній з народних
пісень говориться: “Вона вміє шити-вишивати і гарних пісень співати”.

         (Хор виконує українську народну пісню).

Ведуча: І під руками народних майстринь звичайний шматок домотканого
полотна ставав справжнім витвором мистецтва.

         (Під звуки української народної музики дівчата демонструють
вишивки, виконуючи український танок).

Ведучий: Вся українська вишивка позначена благословенними знаками Води і
Сонця. Сонце часто зображується восьмипелюстковою розеткою чи квіткою, а
знак Води нагадує згорнутого вужа. Дві течії, що утворили земне життя, а
тому їх треба розуміти як вологу материнську і вогняну батьківську
енергію.

Ведуча: З глибин минувшини дійшли в орнаментах українських вишивок ці
символи – Земля і Сонце, що поєднані з Водою, а разом становлять
життєдайну Трійцю. Це знаки тих сил, без яких неможливе саме життя.

(Звучить українська пісня).

Ведучий: Вишитий рушник. Він стає першою сходинкою до щастя молодих, ним
зустрічають гостей і прикрашають оселі. З давніх-давен це незмінний
елемент побуту українського народу. Рушник оспіваний у піснях, думах,
баладах.

Ведуча: Здається, про нього вже все відомо. Та ні. Тільки тепер,
вивчаючи свою спадщину, дізнаємося, що різне призначення давало рушника
різні назви: божник – для образів, подарунковий – для подарунку, утирач
– для рук та обличчя.

Ведучий: Протягом багатьох віків у кожного народу виробляється певна
методика виконання, колорит і характер орнаменту. Майже кожна область,
кожний район, а часто й окремі села з покоління в покоління, від матері
до дочки надавали перевагу тому чи іншому візерунку, барвам. Тому за
кольором, орнаментом, способом розподілу орнаменту на виробах, фактурою
вишивки можна визначити місце її виготовлення.

Господарка: Часто у вишивці використовувалися рослинні мотиви – дубове
листя, виноградне гроно, а також зображення соловейка, голуба, півня,
зозулі. Дуб і калина – мотиви, що найчастіше зустрічаються на сорочках.
Калина – дерево нашого українського народу. У сиву давнину вона
пов’язувалася з народженням Всесвіту, вогняної трійці: Сонця, Місяця,
Зорі. (Демонструє рушник). Дуб – священне дерево, уособлювало Перуна –
бога сонячної чоловічої енергії, розвитку, життя.

Ведуча: Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під
вікнами хати, адже ця квітка нагадує Сонце. І тому пишні ружі розквітали
на сорочках і рушниках багатьох областей України.

Ведучий: Стигле гроно і виноградне листя асоціюється з напоєними Сонцем
днями, щедрими дарами осені, достатком, з насолодою життя. Сад-виноград
– це життєва нива, на якій чоловік — сіяч, жінка — ростить і плекає
дерево їхнього роду.

Ведуча:               Ой, вийся, хмелю, вище моєї хати!

Ой, пусти мене, мати, погуляти.

         Хміль – здавна улюблена в нашому народі рослина. Візерунки. що
нагадують листя хмелю, відносимо до молодіжної символіки, бо вона несе в
собі значення розвитку, молодого буяння.

Ведучий: Рушник – від слова “руш”, “вирушай” – стверджуються наші
прабабусі. Як малина колисочка засівала у дитячу душу лагідність та
теплоту, так і той шматочок полотна, що супроводжував у далеку
мандрівку, мав оберігати чадо від усякого нещастя. Птахи – то символи
людських душ. Розташовували їх при корені, в середині стовбура і віття,
з обох боків дерева – Дерева життя. У філософському розумінні минулого,
сучасного, майбутнього. Це свідчить про міцність та незнищенність роду.

Господарка: Співаймо славу життєдайному Сонцю, Україні. Вишиймо сорочку
чи рушник на радість, на здоров’я! Не забуваймо вишити узор-оберіг.
Спасибі вам, люди добрі, за вашу щирість, за вашу участь у нашому святі
вишивки.

Хай щастить вам, люди добрі!

Хай пісня летить за обрій,

Щира дружба стане на рушник!

Похожие записи