РЕФЕРАТ

Таємниці музики, філософія музики

Музика (грец. musike – мистецтво муз) – мистецтво у якому
дійсністьвідображається засобами звукових художніх образів. Музика
спрямована, перш за все, на емоційну і чуттєву сферу людини. Основою
цього процесу є сприймання, виконання, слухання, оцінювання тощо.

В чому полягає природа музики, заради чого треба займатися нею: може,
задля розваги й відпочинку, подібно до того, як ми віддаємося сну та
бенкетуванню? Річ у тім, що останні самі по собі мають на увазі
досягнення не важливої мети, а лише приємних відчуттів; як мовить
Еврипід – аби проганяти турботи. Тому дехто й музику ставить в один ряд
із (сном, бенкетуванням), тобто спить, п’є, танцює під музику.

Ритми й мелодія відображають щонайправдивіше гнів і лагідність, мужність
і поміркованість та всі протилежні їм риси, а також решту моральних
якостей. Це видно з досвіду: слухаючи музику, ми змінюємося в настрої.
Звичка ж відчувати гіркоту чи радість, сприймаючи якесь відображення
реальності, призводить до того, що ми починаємо спізнавати ті самі
почуття, стикаючись із дійсністю. Хто, приміром, дивлячись на чийсь
портрет, спізнає радісне почуття не з якоїсь іншої причини, а саме тому,
що він бачить перед собою зображення певної особи, тому, звичайно, буде
приємно зустрітися віч-на-віч із людиною, портретом якої він милувався.

Музика розглядалася богословами часто неоднозначно. Августин, Тома
Аквінський і багато інших вказували на те, що, хоча музика і є придатним
засобом для прослави Божої, оскільки вона відображає божественний
порядок і гармонію, вона має залишатися підпорядкованою слову і
доктрині, які виражають цей порядок з більшою точністю. Подібна
неоднозначність, здається, проявляється у зв’язку між музикою і процесом
секуляризації. Правдоподібно, що музика більше, ніж інші мистецтва,
пов’язана з релігією; багато її форм по своїй природі літургійні, а її
упорядкований прояв радості є пов’язаний з принесенням прослави. Хоча
музика також пов’язана із дією туги, сама переміна смутку в спів може
схилити від трагічного до упокорення, заспокоєння та есхатологічної
надії. Ймовірно, що музика природно є схильною до синхронної гармонії і
діахронної розв’язки. Проте, безмовний характер музики і її відносна
свобода від відтворення можуть також зумовлювати певний поштовх до
містичної, недогматичної релігії, ба навіть і до культу музики, який
замінив би культ віри.

Щодо саме старовинної музики, то в різні епохи були різні уявлення про
це поняття. Феноменом сучасного музичного виконавства є те, що в наш час
в концертних залах постійно звучить музика найрізноманітніших епох і
стилів. Цей феномен відрізняє також музику від інших мистецтв:
музиканти-виконавці повинні вміти «здійснювати» не тільки музику наших
сучасників, але й майстрів, що створювали її кілька століть тому. Так
було не завжди: впритул до першої чверті XIX століття, в першу чергу
виконувалась і була цікавою для публіки саме музика сучасників. Музика
попередників швидко «застарівала» і залишалась цікавою хіба що для
вузького кола «істинних знавців». Так, наприклад, у середині XVIII
століття вважали, що твори, написані на його початку безнадійно
застаріли, навіть ті, що були оцінені як справжні витвори мистецтва.
Давня музика вважалася лише підготовчим етапом, у кращому разі ставала
предметом вивчення або опрацьовувалася з метою якогось спеціального
виконання. У 1770-х роках у Лондоні було організовано «Концерти
старовинної музики», на яких звучали твори, написані за 20–30 років
перед тим.

З часом, особливо в епоху музичного романтизму ставлення до музики
минулого змінилося. Часові «ножиці» збільшувалися за рахунок
усвідомлення колосальної різниці між романтичною та постромантичною
музикою, музичними надбаннями віденської класики, та, майже зовсім іншої
за своїм естетичним світоглядом музики Палестини, Орнандо Ласло,
Монтеверді, Букстеґуде, Фрескобальді та інших великих майстрів Ренесансу
і Бароко.

У XX сторіччі ставлення до музики минулого та сучасної музики взагалі
кардинально змінилося. І знову таки, завдяки стильовим ЇЇ розбіжностями.
У 1960-х роках професори Київської консерваторії називали музику Дебюссі
та Равеля «сучасною музикою», а твори О. Глазунова «музикою минулого».
Дійсно, музика композиторів-імпресіоністів має досить інші кардинальні
естетичні засади, (з боку ладового тяжіння, наприклад), ніж музика
неокласична. У наші часи – трохи по-іншому. Нікому зараз й в голову не
зайде назвати музику Д. Шостаковича «старою», тобто такою, яка не
відображує пульсу й трибу сучасного життя.

В наші часи, за якоюсь неписаною домовленістю, здебільшого «старовинною
музикою» називають все написане до Й. С. Баха, до його визначення
класичної темперації, що не змінилася протягом століть, і, повністю
відповідає сучасним критеріям музичного мистецтва. Хоча й тут є багато
нюансів, які включають у себе не тільки рівномірність темперації, стиль,
у якому написана музика, але й спосіб виконання (комплекс прийомів на
тому, чи іншому інструменті) й наче «віддаляють» музику Й. С. Баха від
стовідсоткової впевненості, що ми її автентично сприймаємо та розуміємо.

Сьогодні, можна сказати, музика має тенденцію зайняти місце релігії.
Якщо, слухаючи музику, людина деякою мірою прив’язана до затишних
значних гармоній, то здається можливим зупинитися на певному містичному
агностицизмі, який має алергію до доктринальних формулювань або
метафізичних пояснень. Згідно цього чисельні сучасні композитори
залишаються вірними релігійним практикам і поведінці, не обіймаючи
офіційного вірування (Воген Уільямс, Хауелс, Брітн, Тіпетт, Максуел
Девіс).

Проте, в той самий час, музика залишається засобом для наполегливості
чіткої віри і офіційної релігії. Це не дивує, оскільки для думаючої
особи, як вказує композитор Джеймс Мак Міллан, музика представляє велику
тайну: як це можливо, що математично організовані уклади звуку спроможні
надихнути великі емоції. Ми досі стоїмо перед піфагорською істиною про
те, що музика, ймовірно, єднає душу і тіло, розум і пристрасті, окрему
особу із суспільством і світом. До того ж, будь-яка музична традиція
певною мірою містить в собі певні погляди про час, простір і вічність,
або про емоційне і розумне чи індивідуальне і загальне. Хоча музика і
без слів, згідно виразу епохи Відродження, сама по собі вона є
організованою мовою, придатною певною мірою до перекладу в інші
естетичні ідіоми і інші дискурси.

Комплексні наукові дослідження та численні історичні свідчення
підтверджують, що танці, пісні та звукове інтонування з’явились набагато
раніше, ніж мова. Це дає підстави припустити, що власне музика була
первісною мовою людства. У процесі серйозних наукових спостережень було
з’ясовано, що близько двох третин мікроскопічних волосків у внутрішньому
вусі людини здатні реагувати на звуки широкого музичного діапазону – від
3000 до 20000 герц. Це свідчить на користь гіпотези, що з незапам’ятних
часів люди спілкувались між собою в основному за допомогою
високочастотного інтонування. Існують численні наукові факти, що ця
первісна «пісня» складалась переважно з інтонацій по 2–3 звуки, які були
зрозумілі кожному.

Без перебільшення, музика була й залишається чи не єдиною мовою,
зрозумілою для всього людства, засобом спілкування й порозуміння між
різними народами в сучасному світі, адже вона містить універсальні
складові, що однаковою мірою впливають і на живі істоти, і на так звану
«неживу» матерію. Музика є універсальним засобом інформаційного обміну
між людьми, незалежно від їх расової, національної, соціальної та
релігійної приналежності, рівня освіченості та фінансової
забезпеченості. Для того, щоб з висоти третього тисячоліття з і можливою
повнотою осягнути всю глибину впливу музики на людину, розкрити
механізми і висвітлити результати чудодійної сили музичного мистецтва,
необхідно передусім звернутись до існуючої в сучасній фізичній науці
інформаційної картини світу й визначення місця людини в ній. Вчені
стверджують, що людський організм є одночасно приймачем і аналізатором
різних інформаційних струмів оточуючого світу, і сама людина виступає
носієм інформації. Власне ж інформація як фундаментальна сутність
природи – універсальна якість предметів, істот, явищ, процесів, що
знаходять прояв у здатності сприймати внутрішній стан і вплив оточуючого
середовища, осмислювати одержані відомості й передавати наслідки обробки
іншим предметам, істотам, явищам, процесам. Отже, інформацією пронизані
всі матеріальні об’єкти й процеси, а весь оточуючий нас простір утворює
інформаційне поле. Більше того, життя на Землі було б неможливим, якби
живі істоти не сприймали інформацію, що надходить із зовнішнього світу,
не вміли її обробляти та обмінюватися нею з іншими живими істотами.

Останні наукові дослідження обґрунтовують дві форми надходження
інформації до людського мозку, які визначаються рефлективним і
континуальним мисленням. В першому випадку людина одержує вербальну
інформацію, вона мислить словами, часом перетворюючи слова в образи.
Проте вербальний спосіб передачі інформації має порівняно невеликий
інформаційний вміст. Він потребує активного втручання мозкових структур
для декодування, переосмислення, доповнення й упорядкування прийнятої
інформації. І як наслідок – незнання мови робить одержану інформацію
безплідною для створення образу. За умов континуальної свідомості процес
мислення відбувається не засобами мовлення, не словами, а образами.
Образне мислення характеризується незрівнянно більшим об’ємом
надходженням інформації до людського мозку за одиницю часу.

2

l

?

?

?

о стану, що вже здатні проявити певні функціональні якості. Вченими було
з’ясовано, що на 32-му тижні утробного життя дитина сприймає звукові
подразнення. При цьому на сильні звуки вона реагує певними рухами,
зокрема скороченням мімічних м’язів. Якщо в перші тижні життя дитині ще
складно розрізняти звуки, дистанційовані на півтори октави, то вже з
плином часу вона засвідчує здатність більш чіткої диференціації. (Та
найголовніше, що перші умовні рефлекси утворюються в людини саме на
звук, а вже згодом на світло).

Вербальне мислення стає фундаментом для розвитку абстрактного мислення і
закладає підвалини комунікативних відносин. Науково доведено, що права
півкуля головного мозку людини відповідає за образне мислення й емоції.
І на противагу їй — логічне й абстрактне мислення (яке в процесі
еволюції посіло провідне місце) контролюється лівою півкулею. Поступово
в ході еволюції права півкуля спочатку у чоловіків, а згодом і в жінок,
починає все інтенсивніше пригнічуватися діяльністю лівої. З плином часу
людське суспільство все більше й більше користується логікою, ніж
емоціями та інтуіцією.

Сучасна наука, яка різнобічно вивчає феномен людини, підійшла до
усвідомлення того, що розвиток творчої уяви дитини, її здатність
викликати струм образів є запорукою позбавлення дитячої психіки від
внутрішніх психологічних бар’єрів, якими переобтяжена людська
особистість у дорослому віці і які нерідко стають на заваді всебічного
розкриття емоційного та інтелектуального потенціалу при формуванні
індивідуальності. І тут саме музиці як найдосконалішому й водночас
найприроднішому засобу «видобування» цього струму образів належить
пальма першості. Характерно, що не тільки виконання музичних творів, а
навіть пасивне прослуховування музики (особливо є цінним і дієвим
сприйняття «живого» виконання) гармонізує й збалансовує взаємодію
окремих ділянок мозку, і – що є найціннішим – всебічно сприяє розвитку
творчої уяви.

Отже, музика якнайприродніше сприяє утворенню імпульсів, які спричинюють
виникнення, рух і зникнення образів. Водночас їй під силу зупинити,
миттєво зафіксувати образ у творчій уяві, проаналізувати його і в одну
мить «відправити» у небуття.

Один із відомих дослідників впливу музики Гордон Шоу висловив гіпотезу
про те, що музика певним чином підживлює і ті відділи мозку, які
відповідають за абстрактне мислення і прямого відношення до сприйняття
музики не мають.

Останнім часом все більше поширюється теорія резонансної природи
Всесвіту. Не викликає сумнівів, що у створенні навколо нас сприятливого
біорезонансного простору музика займає пріоритетні позиції. Свого часу
всесвітньовідомі вчені Дісхон, Сеченов, Павлов, Бехтерев та ін. дійшли
висновку, що музика синхронізує роботу серця і всіх органів людського
організму відповідно до ритмів Всесвіту. Хоча лікувальний вплив музики
було помічено ще світилами стародавньої медицини – Гіпократом, Авіценою.
До наших часів дійшли відомості, що у Стародавньому Єгипті унісонний
хоровий спів використовували як снодійний засіб.

Фахівці стверджують: вплив музики на людський організм базується на
тому, що нервова система і мускулатура мають здатність засвоювати ритм.
Музика, виступаючи як ритмічний подразник, стимулює фізіологічні
процеси, які відбуваються ритмічно як у руховій, так і у вегетативній
сферах. Надходячи через слуховий аналізатор у кору головного мозку, вона
поширюється на підкіркові центри, спинний мозок і далі – на вегетативну
нервову систему та внутрішні органи. Наприклад, високочастотні звуки
(3000–8000 Гц і вище) викликають у мозку резонанс, згубно впливаючи на
пізнавальні процеси. Тривалий і гучний звук взагалі може призвести до
повного виснаження організму. Звуки середнього діапазону (750–3000 Гц)
стимулюють серцеву діяльність, дихання й емоційний фон. Низькі (125–750
Гц) впливають на фізичний рух, викликають напругу і навіть спазм у
мускулатурі. Музика з низькими вібраціями не дозволяє сконцентруватися
або заспокоїтися.

Ніхто не стане заперечувати, що музика впливає на психіку і здоров’я
людини. Класична музика, джаз, рок і поп-музика – всі вони по-своєму
впливають на нас. Більше того, сьогодні стає відомо про лікувальні
властивості музики, її цілющий вплив на людський організм. Музика діє
сильніше за будь-які ліки. Але не всяка музика чудодійно впливає на
самопочуття і здоров’я людини. Все залежить від ритму, темпу і самої
мелодії. Вплив ритму використовували у своїй практиці ще Платон і
Аристотель. Однак, кожна людина відрізняється від решти – той холерик,
той меланхолік, усе залежить від типу нервової системи. Тому твердження,
що мінорні тональності мають депресивний, гнітючий ефект, а мажорні –
поліпшують настрій, налаштовують на добрий гумор, підвищують
артеріальний тиск і м’язовий тонус, – не зовсім правильне. Мінорна
музика, може заспокоювати. Наприклад, така музика як «Реквієм» Моцарта
очищає.

Нещодавно психіатрами було визнано, що нав’язливі мелодії (сюди можна
віднести деякі мелодії поп-музики), здатні самі викликати нервові
розлади і галюцинації навіть у психічно здорових людей.

Навпаки, класичні мелодії, що несуть радість, сприяють розширенню судин,
нормалізують артеріальний тиск і уповільнюють пульс. А військові марші
підвищують тонус м’язів і діють цілюще на нервову систему. Не даремно ж
з історії відомо, що грецький лікар Ескулап лікував нервові розлади грою
на трубі, інструментом, без якого не обходиться майже жоден військовий
марш.

Правильно підібраний музичний ритм, нормалізуючи біологічні ритми,
сприяє правильному перерозподілу енергії, гармонії, доброму самопочуттю.
Якщо ритм музики рідший від ритму пульсу, то мелодія матиме
релаксаційний вплив на органом, м’які ритми заспокоюють, а якщо ритм
частіший, ніж пульс, – настає збудливий ефект, при цьому швидкі
пульсуючі ритми можуть викликати негативні емоції. Той, хто розуміє
природу музичного мистецтва і її вплив на людину, – має владу над
світом.

Будь-яка колискова має завжди один і той самий ритмічний малюнок, тому
що дитина під цю музику засинає, біоритми її мозку вповільнюються. У
сучасній музиці найчастіше використовуються ритм і тембр. Цей вплив
часто використовують для одурманення молодих людей, але не наркотиками,
а музичною какофонією. І навпаки – класична музика заспокоює, оскільки
її ритми і тембри постійно змінюються (на відміну від сучасної музики,
де один і той самий ритм, одна динаміка). Звідси – і тяжка психологічна
атмосфера в домівці, коли доводиться весь день слухати настирливі звуки
за стіною, з сусідського вікна або з кімнати своєї дитини… Виникають
головний біль, роздратування, втома. Під час війни фашистські психологи
катували своїх полонених із допомогою звичайного водогінного крана.
Людина божеволіла від механічного ритму падаючих крапель. Якби вода
крапала з різною частотою, цього б не траплялося.

Музика може значно поліпшити психологічний клімат у сім’ї, оскільки в
кожної людини, крім інтелектуального розуму, є первинний – емоційний.
Він набагато сильніший і допомагає підсвідомо шукати метод заспокоєння,
зняття стресу тощо.

Науково обґрунтовано, що музика спроможна змінювати сприйняття простору.
Ця її властивість була з успіхом реалізована у синтезаторі. До 1960-х
pоків композитори і виконавці покладались виключно на акустику храмових
приміщень для того, щоб надати звучанню музичних творів особливу
«об’ємну» просторовість, свого роду «стереофонічність». Григоріанські
наспіви, підсилені тривалими ревербераціями в монастирях, соборах,
каплицях, барокові композиції, органна музика, яка звучала в храмах,
використовувались з метою утвердження самоусвідомлення людини і водночас
активізації її духовного потенціалу. Повільні композиції барокового,
класичного й романтичного стилів дозволяли людській свідомості вільно
«плавати» в потоках звуків. З приходом епохи синтезаторів композитори
отримали унікальну можливість відтворювати різного роду звуко-темброві
ефекти, які виникають у замкненому, обмеженому просторі, щоб відродити в
людській свідомості генетично-звукову пам’ять. Останні наукові
відкриття, присвяченні дослідженням впливу музики на людину, підводять
до логічного висновку: паралельно. Із засвоєнням нових електронних форм
музикування, все більш серйозною стає проблема необхідності сповільнення
ритму сучасного життя, особливо актуальна для підростаючого покоління.

Справжня музика здатна передаватися від серця до серця. Справжня музика
– це серйозні жанри: твори для симфонічного оркестру, камерних
ансамблів, спектаклів. Вона здатна передати будь-які відчуття людини.
Хтось з великих сказав, що всі види мистецтва прагнуть наслідувати
музику, оскільки не мають у своєму арсеналі тих виразних засобів, якими
володіє вона. Тільки музика здатна викликати в людини найтонші,
піднесені почуття. Існує такий вислів: архітектура – застигла музика. А
якщо навпаки: музика – дім, який зводиш поступово протягом життя?..

Справжня музика – це серйозні жанри: твори для симфонічного оркестру,
камерних ансамблів, спектаклів. Вона здатна передати будь-які відчуття
людини. Хтось з великих сказав, що всі види мистецтва прагнуть
наслідувати музику, оскільки не мають у своєму арсеналі тих виразних
засобів, якими володіє вона. Тільки музика здатна викликати в людини
найтонші, піднесені почуття.

Існує такий вислів: архітектура – застигла музика. А якщо навпаки:
музика – дім, який зводиш поступово протягом життя?

PAGE

PAGE 10

Похожие записи