Реферат
на тему:
Народна пісня
«Фольклор — це саме життя». Так визначив основоположник української
класичної музики М. В. Лисенко суть народної творчості, її невмируще
значення.
Пісні і думи, створені народним генієм, відображають найбільш важливі
історичні події в житті суспільства, починаючи від тих, що віддалені від
нас століттями, і кінчаючи тими, свідками яких ми є самі.
Фольклор — пребагате джерело вивчення життя і побуту трудящих, у ньому
яскраво виявлені національна вдача і характер народу. У фольклорних
образах, що виникли в різний час, виразно позначилися зміни в
світогляді, які були зумовлені розвитком суспільно-економічних та
політичних відносин у житті людей.
У народній пісні — найбільш поширеному фольклорному жанрі — тісно
поєднані поетичне слово і музика. Глибина життєвої правди, якою
сповнений текст пісні, краса її поетичного узагальнення повністю
розкриваються і особливо діють саме силою своєї музичної образності.
Завдяки простоті поетичної та музичної мови народна пісня доступна
широким масам людей, її емоційна виразність і безпосередня щирість
почуттів дають глибоку естетичну насолоду.
Високі ідейно-художні якості народної пісні зумовлюють ту велику роль,
яку вона відіграє в житті і побуті трудящих, визначають необхідність її
всебічного використання в справі виховання молодого покоління —
будівників комунізму.
Спільне походження, найтісніші зв’язки, що існували протягом століть між
російським і українським народами, позначилися в усіх галузях їх
економічного і суспільного життя. Боротьба проти чужоземних загарбників,
загальні зусилля, спрямовані на соціальне визволення, постійне культурне
спілкування зумовили, зокрема, те, що між російським і українським
фольклором: існує чимало однакових тем, близьких образів і навіть
окремих схожих рис у поетичній та музичній мовах. При всій національній
своєрідності як російської, так і української народної творчості
спостерігається багато паралельних фольклорних мотивів,, споріднених
сюжетів, що можна пояснити постійним взаємозбагаченням цих братніх
культур. Такими є, наприклад, теми про» боротьбу проти татарського ярма,
картини широкої степової природи, образи важкої жіночої долі за
феодалізму і капіталізму та ін.
Тісні взаємозв’язки позначилися також у галузі музичної фольклористики,
тобто в науці про музичну народну творчість (збирання і запис народних
пісень та інструментальної музики, їх упорядкування та публікації у
вигляді збірок, теоретичні дослідження особливостей їх змісту і форми).
Уже в перших російських виданнях народних пісень з нотами І. Прача та В.
Тру-товського, що появилися наприкінці XVIII ст., вміщені як російські,
так і українські пісні. Музична редакція першого на Україні збірника
народних пісень з нотами (1834 p.), упорядкованого М. Максимовичем,
належить видатному російському композиторові О. Аляб’єву. Фундаментальне
дослідження, присвячене стильовим особливостям російської та української
народної музики, написав український вчений і композитор П.
Со-кальський. Велику цінність мають фольклористичні роботи українських
радянських учених Ф. Колесси, К. Квітки, М. Грінчен-ка. Науковим
центром, де зосереджена тепер на Україні музично-фольклористична робота,
став Інститут мистецтва, фольклору та етнографії Академії наук УРСР.
Величезна більшість народних пісень зібрана порівняно недавно, активна
робота щодо їх запису провадиться і тепер. Кращі музично-поетичні
творіння з незапам’ятних часів передавались від покоління до покоління
протягом віків. Створені талановитими народними співцями пісні
шліфувалися в процесі імпровізації, зберігаючи основні контури мелодії,
метроритмічної і ладової структури, музичної форми і способу виконання.
Ця тривалість кристалізації основних музичних особливостей народної
пісні е однією з її важливих рис. Зміни в тексті, його розширення, а то
й заміна одного тексту іншим, хоч і зумовлювали незначні відхилення —
варіанти в музиці, проте не руйнували основного мелодичного малюнка.
Найтиповіші мелодичні звороти фольклорних зразків сягають своїм корінням
глибокої давнини, і тому видатні знавці народної музики, як, наприклад,
М. Лисенко або М. Леонтович, підкреслювали виняткове значення вивчення
саме старовинних пісень, зокрема обрядових та історичних.
Проте музичний лексикон фольклору не залишався незмінним. Він постійно
збагачувався новими музичними особливостями, що виникали в побуті людей.
Чимале значення для розвитку українського народного піснетворення мали
також взаємозв’язки з фольклором росіян, поляків, чехів, угорців та
інших народів. Проникнення до українського побуту кращих зразків
музичного фольклору інших народів супроводжувалося творчою переробкою
цих зразків не лише щодо тексту, але й щодо мелодії, способу виконання
тощо.
При всій національній самобутності, спорідненості в тематиці і в
стилістичних особливостях, характерних для народних пісень всієї
України, в них, як і в мові, можна виділити окремі «діалекти»,
виникнення яких пояснюється різними суспільно-історичними умовами життя
різних частин нашої республіки. Це зумовило, зокрема, істотну
відмінність мелодико-ритмічної структури пісень східних областей від
пісень західноукраїнських. Для східноукраїнських пісень більше
характерна широка, наспівна мелодика, часте використання різновидностей
мажору й мінору. Нерідко в них зустрічаються хроматичні ходи в мелодії,
несиметричність метро-ритму. Особливою, ознакою східноукраїнської пісні
? розвинене багатоголосся в хоровому співі. Західноукраїнські пісні
здебільшого вкладаються в рамки чистої діатоніки, чіткої «квадратної»
структури щодо музичної форми, в гуртовому виконанні до останнього часу
вони були переважно одноголосні 1. Для прикладу можна навести дві різних
мелодії, що співаються на один текст, з яких перша більш поширена на
Наддніпрянщині, друга — на Західній Україні:
Народні пісні за змістом їхнього тексту групують у певні жанри. Музика
кожного з них позначена загальною спільністю емоційного характеру,
спорідненістю музично-стилістичних рис.
До найстаріших жанрів музичного фольклору відносяться календарні й
обрядові пісні. Календарні пісні були в давнину складовою частиною
святкових звичаїв. Ці пісні виконувалися в певні пори року відповідно до
циклу польових робіт. Це веснянки, гаївки і гагілки (весною), купальські
пісні (влітку), обжинкові (восени), колядки і щедрівки (взимку). Групу
старовинних обрядових пісень складають такі, що виконувалися під час
важливих подій у родинному житті — це, передусім, весільні пісні та
похоронні голосіння.
Для музики календарних і обрядових пісень характерний, здебільшого,
невеликий обсяг (діапазон) мелодії, діатоніка, часте повторення одного
мотиву. Для прикладу можна навести мотив щедрівки, широко відомої в
обробці М. Леонтовича.
Дуже виразний, «закличний» мотив лежить в основі веснянки «Вийди, вийди,
Іванку», мелодія якої використана як тема фіналу першого фортепіанного
концерту П. І. Чайковського.
Справжньою окрасою народно-пісенної творчості є епічні та історичні
пісні. Росіяни справедливо пишаються своїм билинним епосом, у якому
зображені міць і сила народу (билини «київського» та «новгородського»
циклів), а також своїми історичними піснями про народних героїв
(наприклад, про вождів селянських повстань Степана Разіна та Омеляна
Пугачева). Музика билин позначена суворою стриманістю, рівномірним,
спокійним мелодико-ритмічним рисунком:
Щодо музичного складу, серед російських історичних пісень можна зустріти
як пісні маршового характеру (наприклад, «Бородино»), так і повільні,
«протяжні» мелодії. Саме такий характер має пісня про Омеляна Пугачева
«Не шуми ты, мать, зеленая дубравушка»:
Чудовим зразком українського національного епосу є думи. Основними
темами дум є картини героїчної боротьби українського народу з
татаро-турецькими загарбниками («Дума про трьох братів Азовських», «Дума
про Самійла Вишку») і польською шляхтою («Дума про Богдана Хмельницького
і Барабаша»). Творцями дум та їх носіями були народні
співці-професіонали — кобзарі. Думи виконуються в супроводі народного
інструмента кобзи (бандури) або ліри.
Надзвичайно цікава і своєрідна музично-поетична форма дум. Вони
здебільшого починаються широким епічним заспівом на одному вигуку —
«Гей-гей». Дальший розвиток ґрунтується на чергуванні оповідальних
епізодів, побудованих на вільній імпровізаційній речитації на
одному-двох тонах, і розгорнутих, ліричних за характером, мелодичних
фраз, сповнених глибокого почуття і великої експресії. Ось два уривки з
думи «Невільницький плач». Перший з них — це заспів:
В основі ліричних відступів — широкий мелодичний малюнок з характерним
хроматичним забарвленням (підвищення четвертого та шостого ступеня в
мінорному ладі), яке надає мелодії особливої виразності, експресії
(«додавати жалощів», за висловлюванням відомого кобзаря О. Вересая, від
якого записував думи М. Лисенко). Ритмічний малюнок музики дум зовсім
вільний, пов’язаний з ритмікою схвильованого живого слова.
Жанр думи знайшов свій дальший розвиток у нашу радянську епоху.
Зберігаючи основні музично-стилістичні особливості старовинної думи,
творці радянських дум (Ф. Кушнерик, Є. Мов-чан та ін.) оспівують в них
величні події Жовтневої революції, створюють засобами народної поетики
дорогий образ великого В. І. Леніна. Одним з кращих зразків радянської
думи є твір «Була зима з відлигою», складений радянським кобзарем Ф.
Кушнериком. Ось її фрагмент:
Близькими до дум за тематикою і епіко-героїчним характером е українські
історичні пісні, їх особливою рисою є посилання в тексті на конкретні
історичні події та особи («Пісня про Байду», «Гей, не дивуйте, добрії
люди», «Гей, на горі та женці, жнуть», «Про Морозенка», «Про
Бондарівну», «За Сибіром сонце сходить», «Про Довбуша» та ін.). Музика
історичних пісень переважно мужнього вольового характеру. Мелодичний
малюнок позначений широкою наспівністю. В них часто зустрічається
маршова ритміка (наприклад, пісня «Гей, не дивуйте, добрії люди», що
оспівує визвольну війну 1648—1654 pp. під проводом Хмельницького):
Близькі до історичних пісень характером поетичних і музичних образів
козацькі пісні. Суворий козацький побут, похідне життя, славна рицарська
смерть, чудова степова природа, образи вірних товаришів козака — шаблі й
коня — найбільше поширені в цих піснях. Мужній, епічний характер їхньої
музики часто привертав увагу класиків російської та української музики.
Мелодія пісні «Побратався сокіл з сизокрилим орлом», високо оцінена
російським композитором і вченим О. Сєровим, була використана як тема
повільної частини «Української симфонії» українського
композитора-класика М. Калачевського:
Суворий і героїчний колорит козацького побуту чудово змальований у пісні
«Гей, тук, мати, гук»:
Мужній характер музики властивий таким козацьким пісням, як «Засвистали
козаченьки», «Добрий вечір тобі, зелена діброво», «Ой сів пугач на
могилі» та ін.
Найбільш численними в музичному фольклорі є побутові пісні. Вони дуже
різноманітні як за тематикою, так і за своїми музично-поетичними
особливостями. За змістом серед побутових пісень можна виділити пісні на
соціальну тематику (чумацькі, рекрутські, наймитські, бурлацькі, про
кріпосництво, антирелігійні), сімейно-побутові (про кохання, про жіночу
долю, колискові, дитячі та ін.), сатиричні, жартівливі, гумористичні
пісні і танці.
Надзвичайною поетичністю і мелодичним багатством позначені чумацькі
пісні. Чудові образи природи, картини важкої, небезпечної праці чумаків,
гнів і ненависть до багатіїв, задушевні ліричні почуття, щирий,
сердечний народний гумор — усе це знаходить відображення в численних
чумацьких піснях. Широка наспівність, багатство мелодичного малюнка,
різноманітність ладового мислення, яке не відмовлюється і від модуляції,
притаманні чумацькій пісні «Ой у полі криниченька»:
Про багатогранність тематики та емоційних відтінків свідчать такі
чумацькі пісні, як «Ой і не стелися, хрещатий барвінку», «У Києві на
риночку» та багато інших, що користуються широкою популярністю ще й
тепер.
Важке життя за умов кріпацтва, гірка доля заробітчан і наймитів знайшли
широке відображення в народній творчості. Журливий характер наймитських
пісень яскраво відчувається у пісні «Ой матінко, зірко»:
Проте знедолені люди не ставилися пасивно до ненависного поміщицького
гніту. Все частіше в народній пісні з’являються мотиви протесту проти
кріпацтва і експлуатації, а також конкретні прояви народного гніву. Так,
наприклад, у пісні «Задумали Базилевці» йдеться про збройний виступ
селян проти своїх поміщиків у с. Турбаї на Полтавщині:
Соціальні мотиви відчутні також у родинно-побутових піснях. Винятково
важкі умови життя жінки в дореволюційний час наклали свій відбиток на
характер пісень про жіночу долю, на емоційне забарвлення їхньої музики.
Мотиви протесту проти соціальної нерівності, яка так часто не дозволяла
людям піти за голосом серця, зустрічаються також у піснях про кохання.
Надзвичайно поетично розкриті в народній творчості теми вірного кохання,
розлуки і т. д. Значна частина цих пісень сповнена глибоко ліричних
настроїв, якоїсь особливої теплоти та задушевності. Основним музичним
засобом для розкриття усієї гами почуттів є виразна, наспівна мелодія.
Один із кращих зразків цього жанру — «Ой не світи, місяченьку»:
Дуже поширені на Україні російські історичні та побутові пісні; до
останніх належать, зокрема, бурлацькі. Пісня волзьких бурлаків «Эй,
ухнем» — це один із кращих у світовій музичній літературі зразків
трудової пісні. Розмірений ритм, періодичні піднесення і спад мелодичної
фрази з винятковою виразністю зображають характерні трудові рухи
бурлаків — напруження і розрядку:
Багато зразків російської народнопісенної лірики («Лучинушка», «Во поле
береза стояла» та ін.), пісні каторги і заслання, жартівливі, частівки
також міцно ввійшли в побут українських трудящих.
Особливого значення набули на Україні революційні пісні, які відіграли
велику роль у справі піднесення трудящих на боротьбу за своє визволення.
Це «Інтернаціонал», «Смело, товарищи, в ногу» («Сміло у ногу рушайте»),
«Ми ковалі», «Червоний прапор», «Варшав’янка», «Робітнича Марсельєза»,
«Замучен тяжелой неволей» («В неволі скатований люто») та ін. Своїм
емоційним характером і стильовими особливостями музика революційних
пісень значно відрізняється від пісень інших жанрів. Вольовий характер,
підкреслений маршовим ритмом, закличні, бадьорі інтонації, чітка музична
форма — особливо відповідали основному завданню революційних пісень:
підіймати народні маси на боротьбу проти всіх і всяких гнобителів.
Показова щодо цього революційна пісня-марш «Сміло у ногу рушайте»:
Українська революційна пісня «Шалійте, шалійте, скажені кати» широко
відома з російським текстом «Беснуйтесь, тираны». Значення революційних
пісень набули на Україні такі твори, як «Заповіт» Т. Шевченка, хор
«Закувала та сива зозуля» П. Ні-щинського, «Вічний революціонер» М.
Лисенка на слова І. Франка, «Уперед, хто не хоче конати» Л. Ревуцького
на слова П. Гра-бовського.
Складаючи свої пісні, народ часто звертався до літературних текстів
відомих поетів. Особливо багато пісень складено на слова Т. Г. Шевченка:
«Заповіт», «Реве та стогне Дніпр широкий», «Така її доля», «Думи мої,
думи», «По діброві вітер виє». Це далеко не повний перелік Шевченкових
пісень, які всюди побутують поряд з кращими «безіменними» народними
піснями. Народні мелодії створено також на тексти Л. Глібова («Стоїть
гора високая»), С. Руданського («Повій, вітре, на Вкраїну»), І.
Ва-гілевича («’Верховино, світку ти наш»), М. Старицького («Ніч яка
місячна, зоряна, ясная») та інших авторів. За змістом ці твори
здебільшого наближаються до народних побутових пісень, за характером
музики у багатьох з них можна знайти риси, властиві романсовій ліриці.
Прикладом такої пісні-романса може бути «Повій, вітре, на Вкраїну»:
Однією з найхарактерніших рис української народнопісенної творчості є її
глибокий оптимізм, соковитий гумор, який особливо повно розкривається в
жартівливих та сатиричних піснях. Мелодії в таких творах здебільшого
прості за своїм рисунком, а жвавий рух і ритмічна структура в багатьох
випадках наближає їх до зразків народної танцювальної музики. Такий
характер має сатирична пісня «За городом качки пливуть»:
Дуже поширеним у побуті є жанр пісні-танцю («Дівчино моя, Переяславка»,
«Горлиця», «Метелиця», «Од ІКиєва до Лубен» та ін.). На поєднанні слова,
музики (співу), танцювальних рухів, жестів побудовані хороводи («Кривий
танець», «А ми просо сіяли», «Гагілка», «Чорнушко, душко», «Король» та
дитячі гри («Зайчик», «Перепілонька», «Мак» та ін.), що належать до
найдавніших зразків українського фольклору.
На Україні поширеним жанром народної творчості є танцювальна музика
(козачок, гопак, коломийка, аркан та ін.). У переважній більшості танці
швидкі за рухом, у двочастковому розмірі такту (2/4), з «козачковим»
ритмом на закінчення куплета.
Улюбленим народним інструментом на Україні є кобза, або бандура. Крім
того, побутують такі інструменти, як волинка (коза, дуда), ліра,
цимбали, сопілка, трембіта, скрипка, басоля, бубон та ін.
Поширеним народним інструментальним ансамблем є «троїста музика», до
якого входять, звичайно, скрипка, цимбали (або басоля), бубон.
Народнопісенне багатство представлене величезною кількістю зразків,
різних за змістом, за музичними особливостями. Музичні засоби в кожному
випадку розкривають по-різному ідецно-художній зміст тексту. Проте для
такого розкриття народ користується деякими улюбленими, типовими,
позначеними національним колоритом музичними прийомами в мелодиці,
метро-ритмі, способі виконання.
Для мелодій українських народних пісень характерне використання, крім
звичайних мажору й мінору (гармонічного і натурального), деяких ладових
видозмін, що виникають внаслідок хроматизації (підвищення або пониження
на півтону) окремих ступенів ладу. Найбільш поширеним є підвищення 4-го
та 6-го ступенів мінору, 4-го ступеня мажору, пониження 2-го в мінорі,
7-го в мажорі. Прикладом використання підвищених 4-го та 6-го ступенів у
мінорі може бути мелодія пісні «Ой у перепілки та головка болить».
Широко використовується також «перемінний» лад, тобто чергування
паралельних мажору й мінору (наприклад, у піснях «Ой вербо, вербо», «Ой
наступила та чорна хмара», «Ой ходила дівчина бережком», «Дощик»).
Перемінний лад часто зустрічається і в російських народних піснях
(«Виноград в саду цветет», «Посеяли девки лен» та ін.). Мелодії значної
кількості російських пісень, особливо старовинних, мають у своїй ладовій
основі суворий натуральний мінор з непідвищеним 7-м ступенем.
Дуже різноманітна метро-ритмічна структура українських народних пісень.
Крім найбільш поширених дво- і тричасткових розмірів такту, досить часто
зустрічаються більш складні (5/4, 5/8, 7/8), а також чергування різних
розмірів такту. Це спостерігається, зокрема, в багатьох побутових
піснях, що виконуються в повільному темпі («Ой горе тій чайці», «Вчора
була суботонька», «А вже третій вечір», «Чом дуб не зелений» та ін.).
Пісня «Ой на морі, на синьому» відзначається не тільки метро-ритмічною
різноманітністю, а й типовою для багатьох- українських пісень ладовою
структурою.
Непарні розміри такту (5/4, 5/4) дуже поширені в російських «протяжних»
народних піснях («Уж вы, мои ветры, ветерочки», «Ты ль река моя,
реченька» та ін.).
На Україні, як і в Росії, дуже люблять гуртовий спів на декілька
голосів. Здебільшого пісню заспівує один виконавець, а потім його
підхоплює гурт. Окремі співаки «розмальовують» основну мелодію
додатковими мотивами та зворотами, т. зв. підголосками. В гуртовому
співі часто рівнобіжний рух підголосків приводить до дуже колоритного
звучання паралельних тризвуків. Типовими для народного багатоголосся є
закінчення фрази в унісон або октаву:
Розглядаючи зразки музичного фольклору за змістом, за текстом, необхідно
завжди звертати увагу на основні елементи музичної виразності, властиві
даній пісні, виявити типове в мелодії, в ритмі тощо.
За свою багатовікову історію український народ склав безліч
музично-поетичних перлин і зберіг їх у своїй пам’яті. Та процес цього
складання не припиняється і тепер, а навпаки, набуває в нашу радянську
епоху пишного розквіту. Величні зміни в суспільному та економічному
житті народів Радянського Союзу» небувале піднесення матеріального
добробуту і культурного рівня трудящих викликали посилення творчої
активності мас у всіх галузях виробничої і духовної діяльності.
Український народ складає пісні про перемогу Жовтневої революції, про
Комуністичну партію, про великого Леніна, про трудові подвиги радянських
людей, про їх героїку в період Великої Вітчизняної війни, про боротьбу
за мир.
Міцно спираючись на традиційні форми і засоби музичної виразності,
народні творці збагачують пісенну культуру новими темами, новими
емоціями. В музичному складі радянських народних пісень помітний значний
вплив революційної та масової пісні. Піднесений, бадьорий характер має,
наприклад, партизанська пісня часів громадянської війни на Україні «Ой
з-під горки все туман»:
У роки перших п’ятирічок складено чимало пісень про вільну щасливу
працю. Такою є, наприклад, «Гей, ударниці, льонарки»^ де традиційні
народнопісенні мелодичні звороти набувають нових емоційних рис, звучать
радісно, оптимістично:
Серед пісень, що виникли в роки Вітчизняної війни, значна група
присвячена партизанській романтиці. Мужня героїка в поєднанні з ліричною
теплотою притаманна пісні «Ой на горі огонь горить», яку народ склав на
слова партизанського поета П. Воронька:
Темі трудового піднесення колгоспного селянства у післявоєнний
відбудовчий період присвячена широка, наспівна пісня «Ой поля, поля
колгоспні», з характерними октавними ходами в мелодії, з типовим
багатоголосним викладом:
У величній, гімнового характеру пісні «У Радянському Союзі» зібраний,
вольовий характер музики підкреслює впевненість радянських людей в тому,
що сили миру переможуть війну:
Бурхливий розвиток художньої самодіяльності, суцільна грамотність,
підвищення культурного рівня народу стали причиною того, що з рядів
простих трудівників висунулось багато самодіяльних композиторів, які
складають твори про трудові подвиги радянських людей.
Музичний фольклор українського народу став тією основою, на якій виросла
професійна творчість українських композиторів. Діяльність М. Лисенка і
М. Леонтовича, С. Ґулака-Артемовсько-го і П, Ніщинського, М.
Калачевського, К. Стеценка і Я. Степового та багатьох інших
представників української класичної музики якнайтісніше пов’язана з
глибоким вивченням народної пісні, з її всебічним використанням
передусім у вигляді хорових та сольних обробок. Чимало мелодій стало
тематичним матеріалом для творів великої форми (симфоній, опер). На
типові інтонації народного мелосу спиралися наші класики, створюючи
власні композиції.
Багатства української народної пісні широко використовувалися класиками
російської музики. Романси «Гуде вітер вельми в полі» та «Не щебечи,
соловейку» М. Глінки, симфонічний «Козачок» О. Даргомижського, опери
«Сорочинський ярмарок» М. Мусоргського, «Майська ніч» та «Ніч проти
різдва» М. Рим-ського-Корсакова, «Мазепа» і «Черевички» П. Чайковського
і багато інших творів цих авторів свідчать про велику любов видатних
представників російської музичної класики до українського народу, до
його пісенної культури.
Яскраво позначився тісний зв’язок композитора з народнопісенною
творчістю в діяльності М. В. Лисенка. Крім величезної кількості обробок
для голосу і для хору, українська народна пісня використовувалася ним в
операх (наприклад, «Засвистали козаченьки» в опері «Чорноморці», «Сонце
низенько» і «Ой не шуми, луже» в «Наталці Полтавці» і т. д.), у
фортепіанній творчості (наприклад, сюїта для фортепіано на основі
народних мелодій).
До народної пісні широко звертаються українські радянські композитори:
Л. Ревуцький (збірники «Галицькі пісні», «Сонечко», Друга симфонія), М.
Вериківський (симфонічна сюїта «Веснянки»), Б. Лятошинський (увертюра на
4 українські народні теми), Г. Майборода (опера «Милана», «Гуцульська
рапсодія», Друга симфонія).
Глибоке вивчення народної пісні нашими композиторами є однією з
передумов подальшого розвитку радянської музичної культури. Комуністична
партія в ряді своїх документів вказувала на те, що для успішного
розвитку радянської музики необхідне всебічне використання багатства
народної пісні, що діяльність митців повинна бути тісно пов’язана з
життям народу, висвітлювати найважливіші й найактуальніші теми його
діяльності.
1 За радянського часу хорове багатоголосся почало активно розвиватися і
в фольклорі західних областей України.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
