Реферат на тему:
СЕМЕН СТЕПАНОВИЧ ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ – визначний український співак,
композитора, актора, драматург
16 лютого 2003 року виповнилося 190-років від дня народження
С.С.Гулака-Артемовського, українського співака, композитора, актора,
драматурга.
“Звідкіля це ти узявся? Де ти досі пропадав?..”. Який українець не
стрепенеться, тільки почувши перші акорди знаменитого дуету Одарки й
Карася з опери Семена Гулака-Артемовського “Запорожець за Дунаєм”! Якби
наш земляк залишив по собі лише цю воістину народну оперу, то й цього
було б достатньо, аби обезсмертити своє ім’я в українській культурі.
Семен Гулак-Артемовський був не тільки композитором, але й співаком,
актором, драматургом, залишивши в мистецтві яскравий і неповторний слід
багатогранням свого щедрого таланту.
Походив Семен Степанович із старовинного козацького роду, який осів у
містечку Городище, що на нинішній Черкащині. Добре відомо, що вже з
вісімнадцятого століття хутором Гулаківщина володів Патрикій
Гулак-Артемовський. Його нащадки були священнослужителями, зокрема
батько Семена – Степан Петрович. А дядько – Петро Гулак-Артемовський –
професор Харківського університету, більше відомий нам як байкар ( й по
сьогодні у шкільній програмі вивчається його байка “Пан та Собака”).
Дитячі роки Семена пройшли на берегах звивистої, чарівної річки
Ольшанки, в атмосфері домашнього затишку і злагоди (батько й мати були
людьми освіченими, своїх дітей Петра, Павла, Семена та Марію не тільки
любили, але й виховували в повазі до книги, пісні, Святого письма ).
Хлопець ще змалечку вирізнявся чудовим дискантом, але батько за сімейною
традицією віддав сина у 1824 році до Київського духовного училища.
Сяк-так освоюючи премудрості сану священика, наш майбутній співак і
композитор зате виділяється своїм неабияким голосом, що й приводить його
до митрополичого хору, який співав у Софійському соборі.
Доленосним став для двадцятип’ятирічного Гулака-Артемовського 1838 рік.
У червні до Києва прибув славетний уже на той час композитор Михайло
Глінка з метою набрати хлопців з гарними голосами для придворної
співочої капели. Обдарування Семена Гулака-Артемовського вразило Глінку
і він одразу запропонував йому переїхати до Петербургу. На початку
жовтня того ж року молодий співак уже був у столиці Росії.
Немалою перешкодою у світському навчанні Гулака-Артемовського була
приналежність до духовного відомства, але завдяки клопотанням Глінки
спеціальною постановою Синоду він був звільнений від духовного сану і
мав тепер можливість “вступити на цивільну службу”.
Віднині Гулак-Артемовський став вільною людиною. Почалася прекрасна
пора: Глінка навчав його не лише виразності виконання, дикції, грі на
музичних інструментах, а й, що найважливіше, основам композиторського
мистецтва. Вже навесні 1839 року при допомозі композитора Даргомижського
та князя-мецената Волконського в театральному залі Юсупівського палацу
відбувся перший публічний концерт Гулака-Артемовського. Успіх окрилив
молодого виконавця, а пропозиція відомого власника уральських заводів П.
Демидова фінансувати його навчання в Італії додала впевненості в
опануванні висот виконавської майстерності. Влітку цього ж року він
виїздить до Парижа, а потім до Флоренції.
Публіка Флорентійського оперного театру в 1841 році почула
Гулака-Артемовського в опері В. Белліні. Один сезон проспівав він з
трупою флорентійців і отримав запрошення до Петербурга. Його контракт
був надзвичайно кабальним, але це була єдина нагода займатися улюбленою
справою. Партія лорда Генріха в опері Доніцетті „ Лючія ді Ламмермур „
стала і дебютом і трампліном до тривалого успіху на сцені Великого
театру. Справді творчою перемогою стала партія Руслана в опері Михайла
Глінки “Руслан і Людмила”. На одній із вистав був Тарас Шевченко: „…Ну
й опера! Особливо, коли Артемовський співає Руслана.
Чудовий співак – нічого не скажеш”, писав він у листі до Г. С.
Тарновського.
Тепла дружба впродовж багатьох років пов’язувала Гулака-Артемовського з
Тарасом Шевченком. У період заслання поета саме Семен Степанович
знаходив можливість всіляко допомагати йому і матеріально, і морально.
До кінця 1850-х років творча кар’єра співака складалася вдало і
багатогранно: насичена концертна діяльність, численні оперні партії,
композиторська робота (саме у цей час він написав музику до народних
слів “Стоїть явір над водою” з посвятою Тарасу Шевченку); у планах
виношувався задум написати оперу з української історії. Тим часом
критика з жалем відзначала, що його колись чистий і оксамитовий бас
втрачає свою силу і чистоту.
Це усвідомлював і сам Гулак-Артемовський. Тому вже з початку шістдесятих
наполегливо працював над оперою „Запорожець за Дунаєм”. Сюжет опери був
підказаний професором-істориком Миколою Костомаровим, а все решта –
текст вокальних номерів і прози, оркестрова партитура та клавір, а також
лібрето – оригінальна авторська робота композитора. За своєю формою
„Запорожець за Дунаєм” – типовий зразок лірико-комічної опери, у якій
поряд з комедійною лінією ( Карась – Одарка ) розвивається
лірико-романтична (Оксана – Андрій ).
Всього в опері було 22 музично-вокальних номери. Музика
Гулака-Артемовського глибоко народна. Він скористався інтонаціями,
мелодикою багатющої української пісенності, проявивши як композитор всю
глибину розуміння національної тематики.
Вперше опера “Запорожець за Дунаєм” була поставлена на сцені
Маріїнського театру в Петербурзі 14 квітня 1863 року. Першим виконавцем
партії Карася був сам композитор. Публіка захоплено прийняла спектакль,
а хореографічні номери вимагала виконати повторно. Рецензії були всуціль
схвальними, а про Гулака писали, що він ” … показав свій блискучий
комедійний талант”.
Але при всій любові та пошані до нього, співак відчував, що його
артистична дорога завершується. Двадцять два роки самовідданої праці на
сцені пролетіли неймовірно швидко. У 1864 році його звільняють з
Маріїнського театру, призначивши пенсію, але, завдяки покровительству
великого князя Миколи Миколайовича, Гулака-Артемовського перевели до
Москви у Великий театр. Там він ще деякий час співав низькі басові
партії, але в 1865 році залишив сцену назавжди.
Останні роки життя нашого великого земляка пройшли в Москві, де він і
похований (помер 17 квітня 1873 року). Тривалий час його могила на
Ваганьківському кладовищі була зовсім занедбана, лише в 1952 році
стараннями артистів Московського музичного театру імені К. С.
Станіславського та В. І. Немировича-Даньченка на ній було встановлено
пам’ятник з написом “Семен Степанович Гулак-Артемовський. Композитор,
співак, автор опери „Запорожець за Дунаєм”.
Тріумфально йшла ця неповторна опера не лише на вітчизняній, а й
багатьох сценах світу. І нині репертуар Національної опери імені
Т.Шевченка в Києві неможливо уявити без “Запорожця за Дунаєм”.
Багатогранна творча спадщина Семена Гулака-Артемовського служить на
славу Україні незалежній.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
