Реферат на тему:

Ринки капіталів  і природних ресурсів

План

Капітали як фактор виробництва ринок капіталів і позичковий процент.

Інвестиційні рішення фірми. Дисконтування інвестицій.

Ринок природних ресурсів.

1.

В економіці ринкового типу функціонуючі суб’єкти як капітал можуть
розглядати все те, що приносить доход. Для найманого працівника  — це
його робоча сила. Для торгового підприємця капіталом — закуплена партія
товару. Для власника будинку капіталом є будинок або готель, які
приносять доход від мешканців. У цьому розділі, так само, як і в
попередніх та наступних, у термін «капітал» як фактор виробництва
(ресурс) ми вкладатимемо інший зміст. Саме про це йтиметься далі.

Капітал — це ресурс тривалого користування, що створений з метою
виробництва більшої кількості благ. Є сенс розрізняти фізичний і
грошовий капітал. Фізичний капітал — це сукупність матеріальних благ
(машин, будівель і споруд, транспортних засобів, інструментів), які
використовуються у виробництві товарів і послуг з метою отримання
прибутку. Грошовий капітал — це грошова форма капіталу, що виражається
сумою готівкових грошей або особливим записом на банківському рахунку.

Капітал сам по собі виступає у вигляді фондів. Фонди — це величина
капіталу в даний момент часу. В будь-який момент часу фірма має певну
кількість устаткування та іншого капіталу. Послуги (використання)
капіталу вимірюються як змінні питомі витрати капіталу. Питомі витрати
капіталу — це міра величини капіталу, що витрачається за одиницю часу.

Ціна, яку платять власникам капіталу за використання позичкових засобів
протягом певного періоду, є позичковим відсотком. Позичковий відсоток
звичайно виражається через ставку цього відсотка за рік.

Торгівля позичкових засобів ведеться на різних фінансових ринках.
Рівноважна ставка позичкового відсотка — це така його ставка, ,за якої
обсяг позичкових засобів, що пропонується, дорівнює їх кількості, яка
відповідає платоспроможному попиту. Позичальниками передусім є
підприємницькі фірми, які використовують позичкові засоби для
фінансування нового капіталу; індивідуальні споживачі, які беруть у борг
засоби для фінансування купівлі товарів тривалого користування. Уряд
також бере на ринках засоби — для покриття бюджетних дефіцитів і
фінансування створення об’єктів громадського призначення.

Тих хто постачає засоби позичальникам , називають заощаджувачами
Заощаджувані виділяють частину свого поточного доходу  для використання 
іншими і отримують за це компенсацію у вигляді початкового відсотка.

Заощадження збільшують можливість споживання в майбутніх періодах, але
скорочують  теперішнє споживання. Пояснення логіки поведінки індивіда
при розподілі поточного  доходу на споживану й заощаджувану  частину
можна дати, використовуючи поняття міжперіодної функції корисності. Ця
функція дає можливість  проаналізувати індивідуальну функцію пропозиції
капіталу.

Припустимо з метою спрощення, що існують лише два періоди:

поточний t = 0 та майбутній t = 1

Карта байдужості відображає двоперіодну функцію корисності індивіда.
Кожна точка кривої байдужості відповідає певній комбінації обсягів
споживання індивіда в поточному (С0) і майбутньому (С1) періодах. Всі
комбінації, що відповідають точкам однієї і тієї ж кривої байдужості,
виражають однаковий рівень добробуту на відрізку, час що складається з
двох названих періодів.

Випуклість кривих байдужості до початку координат , свідчить про те, що
із скороченням поточного споживання індивід лише в тому випадку
вважатиме свій добробут незмінним, якщо кожна додаткова одиниця, що
вилучатиметься з поточного  споживання, буде компенсуватися
всезростаючим приростом споживання в майбутньому.

Люди відрізняються в перевагах щодо розподілу доходів відносно
теперішнього і майбутнього. Одні більш нетерпеливі, ніж інші. Ті хто
прагне негайної винагороди, мають дуже позитивну часову перевагу. Їхні
криві байдужості мають крутий нахил . Більш терпеливі і ощадливі мають
пологі криві байдужості . Споживач має позитивну часову перевагу, якщо
більше грошової одиниці в майбутньому потрібно для компенсації відмови
від можливості витратити грошову одиницю в поточному періоді.

Тангенс кута нахилу дотичної до кривої байдужості дорівнює граничній
нормі часової переваги. В даному випадку tg ?  виражає міру переваг
індивідом теперішніх благ щодо майбутніх. Гранична норма часових переваг
показує, на скільки одиниць повинен збільшитися обсяг благ майбутнього
періоду із зменшенням обсягу благ поточного періоду на одиницю, щоб при
цьому добробут індивіда не змінився. За заданого рівня добробуту
гранична норма часових переваг теперішніх благ майбутнім тим менша, чим
більша частка поточного споживання.

В економіці з розвинутою кредитно-грошовою системою заощадження можна
віддати в позику під певний відсоток. Позначимо позичкову ставку
відсотка — і, доход – Y , споживчі витрати — С. Якщо індивід на початку
нульового періоду заощадить (Yо — Co)) грошових од. і віддасть їх у
позику до кінця поточного періоду, то в першому періоді він отримає у
вигляді поверненої з відсотками позички (Yо — Co) (1 + i ) грош. од.
Рівняння С1 = (Yо – Co) (1 + i ) = (1 + i )Yo — (1 + і)Со називають
двоперіодним бюджетним обмеженням. Воно показує, як індивід, що має в
нульовому періоді Yo  грош. од., може варіювати обсяги споживання в обох
періодах .

За повної відмови від споживання в нульовому періоді споживання в
першому періоді становитиме (1+i)Yo. Кожна одиниця споживання в
поточному періоді знижує споживання майбутнього періоду на (1+і)
одиниць.

Накладання двоперіодної бюджетної лінії на карту байдужості, що виражає
двоперіодну функцію корисності, дає змогу визначити, як за існуючої
ставки відсотка індивід розподіляє  свій поточний доход на споживчу і
заощаджувану частини .

Підвищення ставки позичкового відсотка повертає двоперіодне бюджетне
обмеження вгору і збільшує кут нахилу бюджетної лінії та переводить
індивіда на ще більш високу криву байдужості.

Реакція індивіда на зміну ставки відсотка поділяється на ефект заміщення
і ефект доходу. Якщо провести до початкової кривої байдужості U1
дотичну, паралельну новій двоперіодній бюджетній лінії U2, то виявимо,
що ефект заміщення виражається у збільшенні заощаджень на С01-С03. Це
пояснюється тим, що підвищення ставки відсотка збільшує відносну
цінність (корисність) заощаджень, і тому їх частка в поточному доході
зростає.

Наголосимо, що ставка позичкового відсотку – не єдиний фактор, що
визначає заощадження (нагромадження). Вони також залежать від доходів і
переваг споживачів.

Зростання добробуту індивіда внаслідок підвищення ставки відсотка
(перехід з U1 на U2) полягає у збільшенні його споживання в обох
періодах. Але якщо приріст споживання в майбутньому періоді
забезпечується зростанням ставки відсотка, то підвищити споживання в
поточному періоді можна тільки за рахунок зниження обсягу заощаджень.
Таким чином, ефект доходу при зростанні ставки відсотка полягає у
скороченні заощаджень.

Як у цілому зміниться обсяг заощаджень при підвищенні ставки відсотка,
залежить від абсолютних значень зміни заощаджень під впливом кожного з
розглянутих ефектів. Як правило, за низьких ставок відсотка ефект заміни
перекриває ефект доходу, а за високих -навпаки. Тому крива пропозиції
капіталу (утворення заощаджень) подібна до кривої пропозиції праці, що
вигнута назад.

Ринкова пропозиція заощаджень — це сума обсягів заощаджень, що
пропонується всіма, хто дає в борг за будь-якої можливої ставки
позичкового відсотка. До числа інших заощаджувчів  крім індивідуальних
належать корпорації та держава.

2.

Складність аналізу інвестицій полягає в необхідності порівняння двох
потоків — витрат і майбутніх доходів, що розглядаються протягом певного
часового інтервалу. Іншими словами, основою є порівняння вартості
одиниці капіталу в теперішній момент з майбутнім прибутком, забезпеченим
цією одиницею вкладень. Отже, на передній план висувається розробка
методу порівняння величини капіталу в різні періоди часу. Це
здійснюється способом дисконтування — процедурою обчислення теперішнього
значення будь-якої суми, яка може бути отримана в майбутньому. Це процес
приведення майбутньої цінності до теперішнього моменту (скільки коштує
сьогодні 1 грн., яка буде виплачена в майбутньому). Дисконтна ставка
(дисконт) — це міра переваги теперішніх благ перед майбутніми.

Позначимо річну дисконтну ставку буквою d( d- є нормативом приведення
витрат до єдиного моменту часу — норма дисконту, яка може бути обліковою
ставкою відсотка чи будь-якою іншою ставкою). Тоді цінність
гарантованого індивіду через рік доходу в розмірі М грош. од. дорівнює
для нього сьогодні М / ( і+d ) грош. од. Якщо від фактора виробництва
протягом Т майбутніх років очікуються чисті річні доходи в розмірі
?1,?2,…,?T, то їхня сьогоднішня цінність (present value — PV) дорівнює
такій сумі:

Під поточною вартістю (цінністю) (PV) майбутнього потоку доходів
розуміють ту суму грошей, яку інвестор повинен вкласти сьогодні, щоб на
якусь певну дату мати суму доходів, нагромаджених протягом певного часу.
Сума (PV) — капітальна ціна фактора виробництва за гарантованих доходів
від його застосування протягом терміну служби.

Приклад. За дисконтної ставки 6% необхідно визначити капітальну ціну
токарного верстата, від експлуатації якого протягом 5 років очікуються
такі чисті річні доходи: ?1=50, ?2 = 40, ?3 = 30, ?4 = 20, ?5 = 10.

Відповідно до формули теперішня цінність очікуваних від експлуатації
токарного верстата доходів дорівнює

Отже, якщо даний токарний верстат можна придбати за меншу суму, то таке
вкладення засобів (інвестування) обіцяє чистий виграш. Різницю між
обсягом інвестицій (I) і капітальною ціною об’єкта інвестування
називають чистою теперішньою цінністю (NPV).

де I — обсяг інвестицій, ?- чисті щорічні доходи, r — дисконтна ставка.

Це і є критерій чистої дисконтованої цінності: інвестуйте, якщо
очікувані доходи більші, ніж витрати на інвестиції. Якщо токарний
верстат в нашому прикладі можна купити за 100 грош. од., то NPV =31,3.

Якщо інвестиції розтягнуться на декілька років (замість одноразових
інвестицій), то необхідно дисконтувати ці інвестиції до єдиного моменту
часу. Тоді чиста дисконтована цінність (доход) становитиме

Оскільки дисконтована ставка (міра переваги теперішніх благ перед
майбутніми) у кожного економічного суб’єкта своя, то один і той же
фактор виробництва може мати різну капітальну ціну для різних індивідів.
Коли як дисконт використовується ставка відсотка (і), формула (13.1)
визначає об’єктивну (ринкову) капітальну ціну фактора (PK):

Назвемо співвідношення (1 + i)-T  коефіцієнтом приведення цінності T-го
року до поточного року (КПо); відповідно (1 + і)T —  коефіцієнт
приведення цінності поточного року до T-го року (КПT)1.

Якщо деякий вид майна забезпечує однакові в усіх періодах терміну служби
доходи: ?1 = ?2 = …=?, то формула спрощується:

A Ae E x

?

» ? A E x

??¤?¤?$???????x

членів геометричної прогресії, перший член і знаменник якої дорівнює
(1+i)-1. Тому відповідно до формули суми п членів геометричної прогресії
її можна подати у вигляді:

Формула — це вираз капітальної ціни активу, що забезпечує однаковий в
усі роки терміну служби чистий доход (ануїтет). Другий співмножник у
правій частині виразу (13.4) назвемо коефіцієнтом приведення цінності
ануїтету до поточного року (КПА0)1, де А0 ануїтет як послідовність
платежів за певні регулярні проміжки часу.

Формула використовується, зокрема, для визначення  ринкової ціни
облігацій, а також при розрахунках капітальної праці в припущенні, що
протягом Т майбутніх років щорічний заробіток працівника становитиме ?
грош. од. На практиці підрахунки капітальної ціни праці широко
використовуються при страхуванні життя

Ануїтет можна визначити для будь-якого інвестиційного проекту для цього
потрібно: по-перше, підрахувати PV проекту і, по-друге, розв’язати
рівняння відносно п, тобто перемножити PV на величину обернену КПАO.
Назвемо її коефіцієнтом ануїтетного розкладення теперішньої цінності
(КАРо). Ануїтет у нашому прикладі з токарним верстатом дорівнює

Ануїтет є одним із варіантів капітальної оцінки фактора виробництва. В
деяких випадках зручніше користуватись ануїтетом, ніж ринковою ціною
фактора.

Інвестиційні рішення фірми — це не що інше, як порівняння ціни  попиту і
ціни пропозиції капітального товару.

До оцінки стратегії прийняття інвестиційного рішення можна  підійти й з
іншого боку. Замість порівняння дисконтованої вартості з ціною
пропозиції можна порівнювати норму віддачі від інвестицій що очікується,
й відсоткову ставку. Розглянемо цей приклад припускаючи, що термін
експлуатації капітального товару становить у 1 рік. Таким чином, з
урахуванням наших припущень формула має  вигляд PV = ?/(1+r), оскільки в
цьому випадку t= 1. Дисконтова на  ціна PV є ціною попиту DP, а в умовах
рівноваги ціна попиту дорівнює  ціні пропозиції: DP=SP. Здійснимо деякі
перетворення й отримаємо:

Обчислена у такий спосіб величина називається нормою віддачі від
інвестицій (ROR), яку часто називають ще граничною ефективністю
Інвестицій (MEI).

З формули видно, що коли чистий доход переважає ціну пропозиції, то
величина ?/SP> 1 і значення ROR > 0. Порівняння ROR з відсотковою
ставкою і визначає стратегію фірми-інвестора. Звідси такі правила:

якщо ROR > r, то е сенс інвестувати;

якщо ROR < r, то необхідно скоротити інвестиції; якщо ROR = r, то досягається оптимальний рівень інвестування. 3. Ринок природних ресурсів - це земля, тобто простір, на якому відбувається будь-яка економічна активність. Розташування, фізичні характеристики - висота над рівнем моря, кліматичні особливості, багатства надр - роблять кожну конкретну ділянку землі більш чи менш придатною для певного виду господарської діяльності. Земля унікальна щодо інших факторів виробництва, оскільки вона нерухома, іммобільна, не відтворювана. її пропозиція в будь-який момент і в будь-якій місцевості обмежена, фіксована. У зв'язку з нееластичністю пропозиції землі її ціна повністю визначається попитом на неї. Однак все ж необхідні деякі уточнення цих традиційних положень. По-перше, на відміну від об'єктів фізичного капіталу, ділянка землі після купівлі-продажу в будь-який момент може бути знову продана на ринку. По-друге, часто земля купується (вслід за очікуваним зростанням ціни на неї) через те, що вона є особливою формою заощадження грошового капіталу. В таких випадках припускається, що в майбутньому земля знову буде запропонована як об'єкт купівлі-продажу. По-третє, у звичайній ситуації землю купують задля отримання доходу або ренти. Ціна, яку покупець готовий заплатити за земельну ділянку, дорівнює дисконтованій вартості всіх майбутніх рентних надходжень. Чим вища рента від послуг ділянки землі, тим вища ціна землі, Оскільки земля є вічним фактором, то формула ціни землі може бути подана як де R - річна рента, i - ринкова ставка позичкового відсотка. Якщо ставка позичкового відсотка незмінна, то ціна землі прямо пропорційна рівню земельної ренти. Графічно величина земельної ренти визначається перетином кривих попиту і пропозиції. Попит на землю зображений кривою D1 а ціна за одиницю площі дорівнює PS1 Ренті. від використання ділянки землі зображена нижнім заштрихованим прямокутником Коли попит на землю зросте до D2 ціна л одиницю землі підніметься до PS2. Ренти зросте на величину площі верхнього прямокутника, тим самим збільшуючи загальну ренту. Розглядаючи ренту, ми абстрагувалися від способів її використання. На практиці різні ділянки землі мають різні ступені продуктивності щодо варіації їх використання. Особливо слід виділити такий фактор, як родючість. Розглянемо приклад формування диференціальної ренти І за родючістю. Пояснимо: припускається, що витрати виробництва і витрати капіталу для спрощення розрахунків рівні. Витрати на виробництво одиниці продукції визначаються як частка від ділення загальних витрат та обсяг виробництва. За суспільні середні витрати взято витрати  виробництва, що формуються на гіршій ділянці землі. Кількість кращих ділянок землі обмежена. Тому суспільство має потребу в продукції, яку збирають з ділянок типу А. V підсумку в господарствах типу B,C,D утворюється диференціальна рента. Таблиця А В С D Загальні витрати виробництва 200 200 200 200 Урожайність або обсяг виробництва 10 12 15 29 Витрати на виробництво одиниці продукції 20 16,7 13,3 10 Суспільні середні витрати виробництва 20 20 20 20 Диференціальна рента І - 3,3 6,7 10 Диференціальною вона є тому, що залежить безпосередньо від певного фактора або умови виробництва. Диференціальна рента обумовлюється застосуванням природної (обмеженої) сили, яку монополізує підприємець. Сила природи в даному випадку є природним базисом високої продуктивної сили праці. Диференціальну ренту отримують залежно і від місцезнаходження земельної ділянки. Та ділянка, що знаходиться ближче до місця збуту продукції, має певні економічні переваги. Крім природної родючості, ділянки землі можуть різнитися й штучною родючістю. Основою цього є інтенсивніше господарювання. Важливу роль у ситуації на ринку відіграють невідновлювані ресурси, що мають певну специфіку. Їх власник стикається з обмеженнями загальної величини ресурсів, придатних для використання: витрачені сьогодні засоби і запаси вже не можуть принести користі завтра. Через це теорія невідновлюваних ресурсів загострює увагу на аналізі суті проблеми в деякому часовому інтервалі. Оптимальне використання невідновлюваних ресурсів полягає в точному коригуванні й балансі плюсів і мінусів їх негайного споживання. Це означає, що невідновлювані ресурси можна використовувати негайно, збільшуючи сьогоднішнє сумарне споживання, або їх можна законсервувати, щоб зробити доступними для виробництва майбутніх благ. Розглянемо таку сировину, як природній газ. Для спрощення аналізу вважатимемо ринок конкуруючих продавців ідеальним, обсяг запасів газу даним і відомим, а вартість видобутку цієї сировини рівною нулю. Оскільки не потрібно дбати про видобуток газу, для власника існує лише альтернатива - видобувати і продавати газ негайно або консервувати його запаси до кращих часів (повністю або частково). Мотивацією власника ресурсів звичайно буде максимізація свого сукупного багатства. Збереження запасів у вигляді резервів газу для власника родовища означає ймовірність зростання вартості належних йому ресурсів із збільшенням ціни кубометра газу з часом. Видобуток газу і його негайна реалізація дає змогу власникам родовищ акумулювати багатство в будь-якій зручній для них формі інвестуючи засоби у виробниче устаткування, будівлі і споруди, в цінні папери, акції тощо. Отже, рішення про терміни продажу газу залежать від порівняння норми прибутку на капітал з очікуваними темпами зростання ціни на газ. Припустимо, що норма прибутку на капітал становить 10% на рік, ціна газу дорівнює 80 дол. за тисячу кубометрів і очікується її зростання на 5% на рік. Продаж одної тисячі кубічних метрів газу за існуючої сьогодні ціни та інвестування цих засобів під 10% річних принесе до кінця року 88 дол. Продаж газу через рік, з урахуванням того, що ціна підніметься на 5%, принесе 84дол. За таких умов власникам природного газу вигідніше негайно продати його на ринку. Однак існують обмеження при реалізації  подібної схеми. По-перше, збільшення поставок газу на ринок послабить вплив на його ціну. По-друге, збільшення сьогоднішнього видобутку газу означає, що в майбутньому обсяги цієї сировини помітно скоротяться. Внаслідок цього очікувана в майбутньому ціна на газ буде вищою, ніж первісна. Як тільки очікуваний темп зростання цін зрівняється з нормою прибутку на капітал, яка є панівною в промисловості й фінансах, сьогоднішній продаж газу стає невигідним. Власники родовищ дійдуть висновку, що консервація запасів природного газу більш приваблива, ніж його продаж. Таким чином, існування якого-небудь природного ресурсу у фінансованій кількості (нехтуючи вартістю його видобутку) розподілить споживання цього ресурсу в часі цілком передбачено: рівноважна ринкова ціна невідновлюваних ресурсів з часом зростатиме пропорційно існуючій в економічній системі нормі прибутку на капітал, а із зростанням ціни (за інших рівних умов) питоме споживання цього ресурсу буде скорочуватиметься. Лiтература Хайман Д.Н. Современная микроэкономика: анализ и применение.- М., 1992. Ястремський О., Грищенко О. Основи мікроекономіки. – К.: Знання, 1999. Р.Барр. Политическая экономия: в 2-х томах/ Перевод в фр. – М., 1995. Овчинников Г.П.Микроэкономика.–С.Пб., 1992. Микроэкономика.// Под ред. Яковлевой. – М.: Изд-во МГУ им. Ломоносова, 1997. Вернан Х.Р. Микроэкономика. Промежуточный уровень. Современный подход: Учебник для вузов. – М.: ЮНИТИ, 1997, с. 767. Алексеева В.Е., Арфеева М.В., Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург:Михайлова В.А.,1997, с.447. Будаговська С., Кілієвич О. Мікроекономіка і макроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.518. Гальперин В.М., Игнатьев С.М., Моргунов В.И. Микроэкономика. Санкт-Петербург: Экономическая школа, 1998, с.348, с.503. Гребенников П.И., Леусский А.И., Тарасевич Л.С. Микроэкономика. С-Пб.: С-Пб. УЭФ, 1998, с.447. Долан Э. Дж., Линдсей Д. Микроэкономика. С-Пб.,: Литера плюс, 1997, 448 с. Емцов Р.Г., Лукин М.Ю. Микроэкономика. Москва: МГУ, Издательство «ДИС», 1997, с.320. Задоя А.О. Мікроекономіка. Київ: Т-во “Знання”, КОО, 2000, с.176. Кара гадова О.О., Черваньов Д.М. Мікроекономіка. Київ: Четверта хвиля, 1997,с.208. Кириленко В.І. Мікроекономіка. Київ: Таксон, 1998, с.334. Максимова В.Ф. Микроэкономика. Москва: Сомитэк, 1996, с.328. Наливайко А.П., Євдокимова Н.М., Задорожна Н.В. Мікроекономіка.Київ: КНЕУ,1999, с.208. Нуреев Р.М. Курс микроэкономики. Москва: НОРМА – ИНФРА*М, 1998, с.572. Овчинников Г.П. Микроэкономика. Макроэкономика. Санкт-Петербург: Михайлов В.А., 1997, с.750. Огибин Ю.А. Микро-, макроэкономика. С-Пб.: Литера плюс, 1997, с.512. Рябикина А.А., Быкова Т.В. Основы микроэкономики. С-Пб., Лань, 1997, с.304. Семюельсон,Пол А., Нордгауз,Вільям Д. Мікроекономіка. Київ: Основи, 1998, с.676. Слухай С.В. Довідник базових термінів та понять з мікроекономіки. Київ: Лібра. 1998, с.256. Яковлева Е.Б. Микроэкономика.- М.-С.-Пб.: Поиск, 1998, с.358.

Похожие записи