Олігополія

План

Характеристика олігополії як ринкової структури

Максимізація прибутку в умовах олігополії

Характеристика та зміст моделей олігополії.

Література

14.1 Характеристика олігополії як ринкової структури

Олігополія – це ринкова структура, за якої в реалізації якого-небудь
товару домінують дуже небагато продавців, а поява нових ускладнена або
неможлива. Продукція на олігополістичному ринку може бути і
диференційованою, і стандартизованою. Головне значення має те, що
декілька фірм виробляють всю або майже всю продукцію.

Олігополію характеризують такі ознаки:

в галузі знаходиться декілька конкуруючих фірм, через що її не можна
віднести до чистої монополії;

крива попиту кожної фірми має спадний характер, тому галузь не можна
вважати досконалою конкуренцією;

в галузі знаходиться хоча б одна велика фірма, яка вважає, що її дії не
залишаться без відповідної реакції з боку конкурентів, отже ця ринкова
структура відрізняється від монополістичної конкуренції.

Визначальною властивістю олігополії є те, що дії одного виробника
безпосередньо впливають на дії іншого. Рішення, яке приймає олігополіст,
має врахувати те, якою буде реакція інших олігополістів на прийняте
рішення.

Прогнозування(передбачення) відповідної реакції конкурентів є одним із
найскладніших рішень, які приймаються в олігополії, тому що на зміну
тактики одного підприємства буде дуже швидка і цілеспрямована реакція з
боку конкурента.

Вхід на олігополістичний ринок є складним. Стратегія обмеження доступу
на ринок досягається різними способами: ціновими війнами, рекламою,
стратегією інвестування, створенням торгової марки.

Тільки для олігополії характерним є явище, відоме під назвою цінових
війн, коли на зниження ціни одним із конкурентів, інші разом здійснюють
ще більше зниження ціни, щоб покарати порушника. В відповідь на це може
слідувати реакція ще більшого зниження ціни з боку першого олігополіста.
Таких знижень може бути декілька.

Внаслідок таких дій більш слабкіші в економічному плані виробники
розоряються. Межею зниження ціни в олігополії є ціна конкурентного
ринку.

14.2 Максимізація прибутку в умовах олігополії

Олігополія є найбільш суперечливою і найменш стійкою ринковою
структурою.

З однієї сторони, олігополісти прагнуть об’єднатися, узгодити свої дії і
виступати, як монополія, одержуючи при цьому певну долю монопольного
прибутку. В цьому плані між олігополістами можуть бути явні і неявні
змови.

Формою явної згоди, погодження дій щодо рівня цін і обсягів продажу є
створення картелю. Сенс його утворення полягає в тому, що на ринку
замість конкурентної рівноваги, умовою якої є рівність граничних витрат
ринковій ціні (Р = МС), встановлюється монопольна рівновага, характерним
для якої є рівність граничних витрат граничній виручці (МС=MR).

Модель максимізації прибутку в олігополії представлено на рис. 14.1

P

Pm

Pc MC

MR D

Qm Qc
Q

Рис. 14.1 Встановлення монопольної ціни в картелі

За рахунок обмеження обсягу продаж з Qc до Qm внаслідок картельної угоди
учасникам ринку вдається підняти ринкову ціну до Рm і отримати
монопольний прибуток.

Проте рівновага в Qm не може бути довготривалою тому що:

для учасників ринку існують суттєві стимули для порушення угоди, тому що
перевищення квоти одним із учасників може дати йому при деякому зниженні
ціни суттєве збільшення прибутку при умові, що інші учасники картелі
дотримуються угоди;

монопольні ціни принаджують до ринку нових виробників, що позначається
на ринковій рівновазі;

некартелізовані підприємства, що залишились на ринку, користуються
ринковою ситуацією, що виникає після створення картелю, для збільшення
своєї частки на ринку шляхом пропозиції за цінами нижчими, що створив
картель.

14.3 Характеристика та зміст моделей олігополії

Теоретичні моделі олігополії пояснюються на прикладі, коли існує тільки
два виробники або ж один і всі інші разом взяті (дуополії).

Найбільш простою і найбільш поширеною моделлю олігополії є модель Курно.
Вона пояснює, як здійснюють свій вибір стосовно обсягу виробництва два
олігополісти, які мають приблизно однакові економічні можливості і
виробляють однорідну продукцію.

Приймаючи своє рішення щодо обсягу виробництва кожне підприємство бере
до уваги і свого конкурента.

Якщо ринковий попит на товар відомий ( P = a – bQ), то Q = Q1+Q2 (вони
разом задовольнятимуть цей обсяг попиту). Витрати виробництва кожного
олігополіста характеризується відомими функціями валових витрат: TC1 =
TFC1 + C1Q1 і TC2 = TFC2 + C2Q2 .

Суть моделі Курно полягає в тому, що кожне підприємство розглядає рівень
виробництва конкурента як фіксований, а потім вирішує, скільки виробляти
самому, щоб максимізувати прибуток. Так послідовно припускається зміна
обсягу, який вироблятиме конкурент від ринкового попиту до нуля і
будується крива реакції дії першого підприємства на дії другого (Q1’ =
f(Q2)).

0 F H ? ? 4 ‚ H

&

&

&

H’=f(Q1)).

Оскільки кожний виробник на кривій реакції максимізує свій прибуток,
точка перетину цих кривих і буде визначати рівновагу Курно, тобто буде
визначати ті обсяги виробництва кожного олігополіста, які забезпечують
їм максимальний прибуток.

Q2

Q2’=f(Q1)

Q1’ Q1

Рис.14.2 Модель Курно( рівновага в олігополії).

На відміну від моделі Курно, модель Бертрана передбачає, що олігополіст
визначає не обсяг виробництва, а ціну на свою продукцію за прийнятих
уявлень щодо цін, які беруть інші виробники.

Подібно до моделі Курно, кожний учасник ринку шукає такі ціни, які дають
йому можливість отримати максимум прибутку за даної ціни конкурента.

Р2 P1=f(P2)

Б P2=f(P1)

Р2’

P1’ P1

Рис. 14.3 Модель Бертрана (рівновага в олігополії)

Модель Штакельберга припускає неоднакову економічну силу конкурентів. Це
дозволяє сильнішому із них взяти на себе роль лідера на ринку.

Лідер як економічний суб’єкт, що має певну монопольну владу, визначає
для себе обсяг виробництва і ціну, що максимізують його прибуток. Інші
конкуренти стають аутсайдерами. Вони мають діяти як виробники на ринку
досконалої конкуренції, визначаючи той обсяг продажу, який буде
максимізувати їхній прибуток при визначеній лідером ціні. Єдиною умовою
досягнення рівноваги Штакельберга є наявність у лідера такого запасу
економічної сили, який би дозволяв йому, незважаючи на спроби
конкурентів, утримуватися на незалежній позиції. Вирішуючи задачу, як і
у моделі Курно, визначаються обсяги лідера і аутсайдерів, за яких вони
будуть максимізувати прибуток і ціну реалізації. Але на відміну від
Курно аутсайдер в зв’язку з його пасивною поведінкою буде отримувати
менший прибуток, ніж лідер.

Q2

K Лінія реакції аутсайдера

Q1

Рис.14.4 Порівняння моделі Курно і Штакельберга

Для точності співставлення рівноваги Курно з Рівновагою Штакельберга
лінії реакції лідера і аутсайдера доповнюються лініями однакового
прибутку( ізопрофітами).

Точки К, Ш1 і Ш2 характеризують рівновагу Курно і Штакельберга, коли
роль лідера має перший олігополіст (Ш1) і його конкурент (Ш2).

Модель цінового лідера є однією із форм неявної змови конкурентів
додержуватись на ринку стандартизованої продукції єдиної ціни. На
відміну від моделі Штакельберга, лідер встановлює не обсяг виробництва
продукції, а ціну на свою продукцію.

Лідером, як правило, виступає домінуюче за обсягом виробництва
підприємство, яке має менші середні витрати, ніж аутсайдер. Лідер
встановлює ціну, яка максимізує його прибуток, аутсайдер приймає таку
ціну, як задану. Лідер, вибираючи ціну, знає, який обсяг буде
пропонувати аутсайдер за цією ціною. Тому для визначення попиту на свою
продукцію Q1 лідеру потрібно із ринкового попиту відняти попит
аутсайдера, тобто

Q1 + Q2 = Q.

P2

P0
DL

MRL
D

0 QF QL QE
Q

Рис.14.5 Модель цінового лідера

Крива попиту, яка постає перед лідером, утворюється внаслідок
горизонтального віднімання кривої сукупної пропозиції аутсайдера SF від
кривої галузевого попиту D: за Р ( Р1, аутсайдери задовольняють ринковий
попит без лідера, а за Р < Р0 аутсайдери підуть з ринку, залишаючи весь попит лідеру. Точка перетину кривих граничної виручки MRL і граничних витрат лідера МСL визначає ціну PL , яка встановиться на даному ринку. За цієї ціни аутсайдери запропонують QF, а лідери QL одиниць продукції. Список використаної літератури Горошко М.Ф., Кулішов В.В. мікроекономіка: Навч. Посібник. – К.: Ніка Центр, 2003. Доллан Э., Линдский Д. Рынок: микроэкономическая модель. /пер. с англ. – СПб.:Автокомп., 1992. Задоя А. О. Мікроекономіка: навчальний посібник. – К.: Знання, 2001. Емцев Р.Г., Лукин М.Ю., Черемних Ю.Н. Микроэкономика: Учебник для вузов. – Уфа, 1995. Кириленко В.І. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997. Карагодова О.О., Червоньов Д.М. Мікроекономіка: Навчальний посібник для ВНЗ. – К., 1997. Микроэкономика: Учебник под редакцией Яковлевва Е.Б. – М.: Дело, 1997. Микро-макроэкономика./под ред. Макконел К.Р., Брю С.Л./ - Практикум к учебнику “Экономикс”: тесты, задачи, ситуации. – Бішкек, 1997. Піндайк Роберт С., Рубінфелд Даніель Л. Мікроекономіка / Пер. з англ.. – К., 1996. Самуэльсон П. Экономикс / Пер. с англ. – М.: МГТУ им. Н.Э. Баумана, 1996.

Похожие записи

ТЕМА : ОЛІГОПОЛІЯ

Олігополія: поняття та ознаки.

Загальна взаємозалежність.

Ціноутворення та рішення про об’єм випуску продукції.

Олігополія і економічна ефективність.

1. Олігополістичний ринок характеризується не багаточисельністю, тобто
коли на ринку функціонує небагато фірм. Так, коли ми чуємо “Велика
трійка”, “Велика четвірка”, “Велика шестірка”, то очевидно, що галузь є
олігополістичною. Наприклад, олігополія включає алюміневу промисловість,
в якій три фірми мають тенденцію до панування на ринку; при олігополії
10 чи 15 бензозаправок можуть мати приблизно рівні частки ринку
нафтопродуктів в місті середніх розмірів.

Олігополії можуть бути або однорідними, або диференційованими, тобто в
олігополістичній галузі можуть випускати стандартизовані або однорідні
продукти. До стандартизованих продуктів олігополістичної галузі можна
віднести – цемент, гіпс, свинець, технічний спирт, мідь, цинк, сталь та
ін. З іншої сторони, фірми, які випускають споживчі товари: автомобілі,
шини, миючі засоби, кукурудзяні та вівсяні пластівці, багато побутових
електроприладів, є диференційованими олігополіями.

Причини існування олігополій (чому в певній галузі може існувати тільки
декілька фірм?):

ефект масштабу – багато фірм починають свою діяльність із невисоких
технологій та при малих масштабах. Проте, із часом “кмітливі” фірми
“розростаються”, а менш енергійні залишаються позаду Так, в США спочатку
було біля 80 фірм по випуску автомобілів, на даний момент існує три, а
саме “Дженерал моторз”, “Форд” і “Крайслер”, які контролюють 90%
автомобільного ринку США. Ефект масштабу може бути досить складним
бар’єром для вступу в галузь, так як для того, щоб ввійти в галузь,
необхідно вкласти міліарди доларів.

інші причини (бар’єри): володіння патентами та контроль над стратегічною
сировиною надзвичайно важливі в хімії, електроніці, алюміневій
промисловості; додатковим фінансовим бар’єром для вступу можуть бути
витрати на рекламу.

Також для олігополії характерним є ефект злиття. Для злиття можуть
сприяти різні причини. Основна причина полягає в тому, що об’єднання
двох чи більше конкуруючих фірм може суттєво змінити (збільшити) їх
ринкову частку і дати можливість новій і більш крупній виробничій
одиниці добитися більшого ефекту масштабу. Іншою причиною є ринкова
влада, досягнення якої сприяє злиттю. Так, наприклад, збільшення розміру
фірми, до яркого приводить злиття, може дати їй перевагу “крупного
покупця” та дозволить фірмі вимагати та добиватися більш низьких, ніж
раніше, цін (витрат) від постачальників ресурсів.

2. Між фірмами в олігополістичній галузі існує певна взаємозалежність.
Припустимо, існує три фірми А, Б і В, кожна з яких володіє 1/3 часткою
ринку певного продукту. Якщо А зменшує ціну, то її частка ринку
відповідно зростає. Відповідною буде і реакція фірм В і Б. Б і В можуть
або спустити ціну до ціни рівня А, або ще нижче, ніж А, тим самим
розпочинаючи цінову війну. Тобто, це означає, що ні одна із фірм в
олігополістичній галузі не наважиться спустити ціну, не прорахувавши всі
можливі варіанти поведінки своїх конкурентів. при встановленні ціни
олігополіста найважливішими є дані про витрати і об’єм попиту, а також
до цього слід додати реакцію зі сторони конкурентів (неопреділений
фактор).

Слід підкреслити, що взаємозалежність фірм, внаслідок
небагаточисельності в галузі, і як необхідність для фірми передбачати та
прораховувати можливі відповідні дії конкурентів внаслідок зміни її
цінової політики є унікальними властивостями олігополій. Більша
кількість фірм при чистій конкуренції та монополістичній конкуренції, а
також відсутність конкурентів при чистій монополії виключають можливість
існування взаємозв’язку в цих ринкових структурах. Тобто, можна
відмітити, що олігополія існує, коли кількість фірм в галузі така мала,
що кожна при формуванні своєї цінової політики повинна приймати до уваги
реакцію зі сторони конкурентів.

3. Щоб розглянути сутність олігополістичного ціноутворення необхідно
розглянути чотири різні моделі:

ламана крива попиту; Знову, припустимо, що існує три фірми А, Б і В.
Також, припустимо, що фірми “незалежні”, тобто не займаються укладанням
таємних узгоджень при встановленні ціни. Розміщення і форма кривої
попиту олігополіста залежать від того, як конкуренти фірми будуть
реагувати на те, що А змінила ціну. Існує два ймовірних допущення
стосовно відповідних дій конкурентів А — вирівнювати ціну чи не звертати
увагу.

При нормальній олігополії конкуренти на підвищення ціни фірми А
зігнорують, а на зниження ціни, відповідно, відреагують, тобто будуть
вирівнювати ціну.

Отже, ламана крива попиту олігополіста означає, що кожен олігополіст
вважатиме, що люба зміна в ціні приведе до гіршого. Значна кількість
споживачів покине фірму, якщо вона збільшить ціну, а якщо знизить – її
продажі якщо і збільшаться, то незначно. Іншою причиною стабільності цін
олігополіста є те, що ламана крива граничного доходу залежить від
ламаної кривої попиту, і це означає, що в певних границях значні зміни
витрат не вплинуть на об’єм виробництва і на ціну.

обумовлене таємним договором узгодження; Так як при олігополії діє
невелика кількість фірм – це сприяє таємному договору (безпосередній чи
мовчазній згоді про те, щоб зафіксувати ціни, розділити чи розподілити
ринки чи іншим чином обмежити конкуренцію між собою). Так, вкладання
таємного договору, може сприяти олігополістам для отримання більших
прибутків, запобігти ціновій війні та обмежити вступ в галузь нової
фірми.

Знову, три фірми А, Б і В. У всіх фірм одинакові витрати. Криві попиту
кожної із цих фірм наближені – все це сприятиме до укладання таємного
договору. Звідси, за рахунок укладання договору ціна та об’єм продукції
будуть відповідати тому, що галузь ніби находиться при чистій монополії.

Таємне узгодження може приймати певний ряд форм. Найбільш проста форма –
картель, який передбачає формальне письмове узгодження відносно ціни та
об’єму виробництва (найвідоміший картель ОПЕК (організація країн –
експортерів нафти), в який входило 13 країн. Даний картель здатен був
підвищити ціни на нафту із 2,5 дол. до 11 дол. на протязі шестимісячного
періоду. На початку 80-х років різке підвищення ціни привело до ціну до
32-34 дол. за барель.). Також таємні узгодження можуть укладатися при
періодичних “офіційних” зустрічах, джентльменські узгодження при
коктейлях, грі в гольф і т. п. Всі таємні узгодження контролюються
антитрестівським законодавством.

Існують певні перепони для таємного договору:

Різниця в попиті і витратах – відповідно будуть різнитися і ціни,
максимізуючі прибуток для кожної фірми. Очевидно, що не буде однієї
ціни, яка б була притаманною для всіх фірм.

Число фірм – чим більша кількість фірм, тим важче досягти якоїсь угоди.

Шахрайство – існує спокуса для скритого зниження цін, тобто почати
робити таємні цінові скидки з метою отримання більшого прибутку. Проте,
це є небезпечним, так як споживачі які платять вищі ціни можуть це
виявити і вимагати до себе подібного ставлення.

Спад – переважно спад ділової активності є ворогом таємного договору,
тому що ринки збуту, які скорочуються викликають зростання середніх
витрат.

Можливе входження – збільшені ціни та об’єм продаж при таємному договорі
будуть сприяти для вступу нових фірм в галузь. Таке входження,
відповідно, знизило б ціни і прибутки, так як зросла б пропозиція.

Правові перешкоди: антитрестівське законодавство .

3) лідерство в цінах; олігополісти можуть координувати свою поведінку в
області цін, не вступаючи в таємний зговір. Так велика (крупна) фірма,
“пануюча” змінює ціну, а всі інші більш чи менш автоматично слідують за
цією зміною. Ціновий лідер притримується такої тактики: оскільки зміна
цін пов’язана з деяким ризиком в тому відношенні, що конкуренти можуть
не послідувати за лідером, коректировка цін робиться рідко. Лідер,
переважно, перед збільшенням ціни усно повідомляє своїх
адміністраторів-менеджерів, які дають інтерв’ю в пресу, по телебаченню і
т. д.

4) ціноутворення за принципом “витрати плюс”; В цьому випадку
олігополіст використовує формулу чи методику для опреділення витрат на
одиницю продукції, і до витрат додається накидка, для того щоб визначити
ціну. Однак, витрати на одиницю продукції змінюються із зміною об’єму
виробництва, і тому фірма повинна мати деякий типовий, або плановий,
рівень виробництва.

Так як фірми в умовах олігополії можуть досить швидко відповісти на
зміну ціни, а також, так як промислові олігополісти володіють значними
фінансовими ресурсами, на які можна підтримувати рекламу чи розвиток
продукції, то фірм-олігополісти здебільшого займаються неціновою
конкуренцією.

4. Існують дві точки зору на економічні наслідки олігополії. Традиційна
точка зору передбачає, що, оскільки олігополія близька по структурі до
монополії, слід очікувати, що вона діє приблизно аналогічним методом.
Дійсно, олігополія являється менш бажаною, ніж чиста монополія, (в США)
по тій причині, що чиста монополія часто підлягає державному регулюванню
для того щоб зменшити зловживання ринковою владою. Неофіційне таємне
узгодження між олігополістами може дати в результаті ціни і об’єми
виробництва подібні до тих, до яких приводить чиста монополія, хоча при
цьому збережеться зовнішня видимість конкуренції декількох незалежних
фірм.

Дану традиційну точку зору оспорює точка зору Шумпетера – Геллбрейта, у
відповідності з якої крупні олігополістичні фірми з ринковою владою
необхідні для досягнення швидких темпів НТП, так як НТП дороговартісна,
і її здатна тільки здійснити крупна фірма. Грубо кажучи, невеликі
конкурентні фірми не мають ні засобів, ні стимулів, для того щоб бути
технічно прогресивними. Якщо дана точка вірна, то олігополісти будуть
сприяти швидкому покращанню продукту, більш низьким витратам
виробництва, більш низьким цінам і більшій зайнятості.

Проте, у прихильників традиційної точки зору є контраргументи. Вони
заявляють, що олігополісти мають сильний стимул до того, щоб заважати
нововеденням і стримувати НТП.

Дослідження проведені з 1880 по 1965 рік, вивчаючі 61 важливий витвір,
показали, що більше половини було зроблено незалежними винахідниками,
зовсім не пов’язаними з промисловими дослідницькими лабораторіями
акціонерних підприємств (кондиціонери повітря, кулькова ручка,
поліетиленова плівка, реактивний двигун, інсулін, ксерографія, вертоліт
(гелікоптер) і зародились в незалежних винахідників). Інші ж не менш
важливі по значущості досягнення були зроблені невеликими чи середніми
по розміру фірмами. Згідно цього дослідження, біля 2/3 – 40 із 61 –
основних витворів цього століття були задумані незалежними винахідниками
чи невеликими фірмами. Це не заперечує і того, що в деяких
олігополістичних галузях, наприклад, авіаційній, хімічній, нафтяній, і
електронній промисловості – дослідницькою діяльністю займалися енергійно
та плодотворно. Також слід відмітити, що дуже суттєву частину дослідів в
авіаракетній, електронній промисловості та виробництві засобів зв’язку,
в значній степені фінансується із суспільних фондів.

Так, Д1 – крива попиту олігополіста, який не бере участі в таємному
договорі при тому, що його конкуренти будуть ігнорувати зміну фірмою А
ціни.

Д2 – конкуренти будуть вирівнювати ціни.

Так як при зниженні ціни конкуренти будуть вирівнювати ціну, а при
збільшенні – зігнорують, то крива попиту олігополіста є ламаною.

Д1

Д2

Похожие записи