Реферат на тему:

Обмеження виробника. Продуктивність ресурсів і витрати виробництва у
коротко- та довгостроковому періодах

План

1. Виробнича функція з одним змінним фактором

2. Короткострокові витрати виробництва

3. Двофакторна виробнича функція. Ізокванта. Заміна факторів виробництва

4. Ізокоста. Мінімізація довгострокових сукупних витрат. Траєкторія
розвитку фірми

5. Мінімізація довгострокових середніх витрат. Мінімальний ефективний
розмір підприємства

1. Виробнича функція з одним змінним фактором

У короткостроковому періоді фірма для збільшення виробництва може
змінювати обсяги лише деяких ресурсів, інші є фіксованими. Ця
особливість зумовлює відмінність виробничої функції і короткострокових
витрат.

Короткострокова виробнича функція має вигляд:.

Вона надає інформацію про внесок кожної одиниці змінного фактора у
зростання загального обсягу випуску, дозволяє визначити, якими затратами
змінного фактора можна досягти максимального обсягу випуску за певний
період часу з врахуванням дії закону спадної віддачі. Внесок змінного
фактора у виробничий процес обчислюють у показниках сукупного,
середнього та граничного продукту в фізичних одиницях.

Сукупний фізичний продукт або сумарна продуктивність змінного фактора –
це загальна кількість продукції, виробленої всіма одиницями змінного
фактора в умовах незмінності інших факторів.

Граничний фізичний продукт або гранична продуктивність змінного фактора
– це приріст сукупного продукту, або додатковий продукт, одержаний від
застосування додаткової одиниці змінного фактора: . 

Середній фізичний продукт або середня продуктивність змінного фактора –
це кількість продукції, виробленої на одиницю затрат змінного фактора.

Припустимо, що фірма нарощує обсяги виробництва , збільшуючи лише
кількість праці , яка є єдиним змінним фактором, за незмінних обсягів
капіталу (рис. 7.1). Якщо кількість змінного фактора дорівнює нулю, то
обсяг продукції також дорівнює нулю. В міру залучення у виробництво все
більшого числа робітників сукупний обсяг продукції зростає і досягає
максимального значення (120 одиниць), коли на фірмі працюють 9
робітників, а далі, з наймом десятого робітника, сукупний обсяг випуску
починає скорочуватись. Додатковий робітник більше не додає продукції і
навіть гальмує виробництво. 

Конфігурація кривої сукупного продукту (рис.7.1 а) ілюструє
нерівномірність приростів випуску продукції. Початкова опуклість функції
донизу показує, що до точки обсяг продукції зростає швидше, ніж обсяги
ресурсу. Праворуч від точки крива стає опуклою вгору – це означає, що
зростання обсягу випуску уповільнюється з кожною додатково залученою у
виробництво одиницею праці. Таким чином, до точки діє закон зростаючої
граничної продуктивності, після неї починає проявлятись закон спадної
граничної продуктивності ( спадної віддачі). 

. Граничний продукт змінного фактора спочатку зростає. Найбільше
продукції додає третій робітник, його = 30, але, починаючи з четвертого,
гранична продуктивність кожного наступного робітника спадає. Отже,
динаміка граничного продукту проходить дві стадії: за низьких обсягів
використання змінного фактора гранична продуктивність додатна і зростає,
а за високих – додатна, але зменшується. На обох цих стадіях сукупний
продукт зростає, досягаючи максимуму, коли = 0, крива перетинає
горизонтальну вісь.

також відображає дію обох законів, проте з деяким запізненням порівняно
з кривою . Продуктивність праці зростає до точки , після якої спадає
більш повільно, ніж гранична продуктивність.

, досягається найефективніше використання змінного ресурсу, оскільки
відповідні криві перетинаються у максимальному значенні середньої
продуктивності.

Для аналізу ефективності використання ресурсів враховують таку
властивість показників: якщо гранична продуктивність вища за середню, то
нарощування змінного фактора супроводжується зростанням продуктивності
(крива висхідна), а якщо гранична продуктивність нижча за середню, то зі
збільшенням змінного фактора середня продуктивність спадає (обидві криві
спадні).

Якщо врахувати динаміку всіх показників продуктивності за умови
нарощування використання змінного фактора, то можна виділити чотири
стадії розвитку виробництва:

§ на першій стадії всі показники зростають, всі криві є висхідними до
точок;

§ на другій стадії гранична продуктивність і крива починають спадати,
але і продовжують зростати до точок;

§ на третій стадії зростає лише сукупний продукт (до точки ), а і
спадають;

§ на четвертій – спадають всі показники (праворуч від точок ).

Закон спадної віддачі, як правило, діє в межах певної технології, тобто
у короткостроковому періоді. Спадна продуктивність змінного фактора
визначає динаміку короткострокових витрат виробництва.

2. Короткострокові витрати виробництва

Оскільки у короткостроковому періоді деякі ресурси фіксовані, а обсяги
інших можна змінювати для розширення випуску, виділяють два типи витрат
– постійні і змінні, які аналізують за двома рівнями. Перший рівень
аналізу стосується витрат на весь обсяг продукції, другий – аналізу
витрат на одиницю продукції.

.

Постійні витрати – це витрати фіксовані, їх величина не змінюється зі
зміною обсягів випуску. До них відносять витрати на устаткування,
утримання управлінського персоналу, рентні платежі за оренду приміщення
чи землі, зобов’язання фірми з облігаційних позик, страхові внески тощо.
До постійних витрат відносять також всі неявні витрати. За нульового
обсягу виробництва загальна сума витрат дорівнює постійним витратам
фірми.

Змінні витрати – це витрати, величина яких змінюється залежно від зміни
обсягів виробництва. До них відносять витрати на сировину, паливо,
електроенергію, транспортні послуги, заробітну плату найманих
робітників.

Граничні витрати – це приріст сукупних витрат в результаті приросту
обсягу випуску на одиницю, або додаткові витрати, пов’язані з
виробництвом ще однієї додаткової одиниці продукції: . Оскільки сукупні
витрати змінюються в результаті приросту змінних витрат, то граничні
витрати можна визначити також за показником приросту змінних витрат.

Всі типи витрат виробництва безпосередньо пов’язані з виробничою
функцією, яка відображає залежність між кількістю застосовуваного
ресурсу і обсягом випуску. Нехай величина заробітної плати 1 робітника
за тиждень становить 100 гривень, а ціна одиниці капіталу – 50 грн. У
таблиці 7.1 наведені розрахунки витрат фірми, яка нарощує виробництво
продукції від 0 до 120 одиниць. У колонці 4 обчислені постійні витрати –
витрати на придбання капіталу (50 грн.*10 од.). В колонці 5 обчислені
змінні витрати – на найом робочої сили. Сума витрат на капітал і працю
дає сукупні витрати виробництва (колонка 6).

. Значення граничних витрат ми записуємо між рядками, щоб підкреслити,
що це прирости витрат. В останніх трьох колонках обчислені середні
витрати виробництва.

Таблиця 7.1.

Кількість робітників за тижд.

 

 

L Кількість капіталу, од./тижд.

 

 

 

K Сукупний продукт, од./тижд.

 

 

 

TP=Q Витрати на весь обсяг Граничні витрати

 

 

 

MC Витрати на одиницю продукції

Постійні витрати, грн.

FC Змінні витрати, грн.

 

VC Сукупні витрати, грн.

TC

Середні постійні, грн.

 

AFC Середні змінні, грн.

 

AVC Середні сукупні, грн.

 

ATC

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

0

1

2

3

4

5

6

7

8

9 10

10

10

10

10

10

10

10

10

10 0

10

30

60

80

95

105

113

118

120 500

500

500

500

500

500

500

500

500

500 0

100

200

300

400

500

600

700

800

900 500

600

700

800

900

1000

1100

1200

1300

1400 >10

>5

>3,3

>5

>6,7

>10

>12,5

>20

>50

  —

50

16,7

8,3

6,3

5,3

4,7

4,4

4,2

4,2 —

10 6,7

5,0

5,0

5,3

5,7

6,2

6,8

7,5 —

60

23,3

13,3

11,3

10,5

10,5

10,6

11,0

11,7

Криві витрат виробництва на весь обсяг продукції за даними таблиці 7.1
зображені на рис. 7.2. а). Крива постійних витрат має вигляд
горизонтальної лінії, крива змінних витрат – це крива сукупних витрат ,
зміщена паралельно вниз на величину постійних витрат. Крива сукупних
витрат графічно визначається додаванням значень кривої до кривої .
Відстань по вертикалі між кривими і показує значення змінних витрат, а
відстань по вертикалі між кривими і дає значення постійних витрат.

Конфігурація кривих і ілюструє дію законів зростаючої та спадної
віддачі. Зв’язок між динамікою продуктивності факторів виробництва і
витрат обернений: гранична продуктивність змінного фактора на низьких
обсягах випуску зростає, досягає максимуму, а згодом – на вищих обсягах
випуску – спадає, тоді як прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах
мають спадний характер (це показує опуклість кривих і вгору), а на вищих
– зростаючий (опуклість кривих донизу).

Графіки граничних та середніх витрат (рис. 7.2 б) ілюструють цей закон
більш виразно. Граничні витрати спадають приблизно до обсягу 45 одиниць,
у точці b? набувають мінімального значення, після чого стрімко
зростають. З деяким відставанням цю ж динаміку виказують середні
витрати. Дія законів зростаючої та спадної віддачі (спадних та
зростаючих витрат) обумовлює U – подібну форму кривих граничних,
середніх змінних і середніх сукупних витрат у короткостроковому періоді.

Між кривими , і існує характерний геометричний зв’язок: коли крива
граничних витрат розташована нижче кривих середніх витрат, то середні
витрати спадають, а коли значення перевищують значення і , то середні
витрати зростають, криві середніх витрат стають висхідними. Отже, крива
перетинає криві середніх витрат в точках, які відповідають мінімальним
значенням і (точки а? і с?). Подібної залежності не існує між кривими і
, вони не пов’язані між собою. 

Обернений зв’язок між продуктивністю факторів виробництва і динамікою
витрат ілюструє рис. 7.3, де зображені типові криві. Криві граничних
витрат і середніх змінних витрат є дзеркальним відображенням кривих
граничної і середньої продуктивності змінного фактора . Гранична
продуктивність змінного фактора на низьких обсягах випуску зростає, на
вищих – спадає, а прирости витрат, навпаки, на низьких обсягах мають
спадний характер, а на вищих – збільшуються. Максимум граничної
продуктивності змінного фактора відповідає мінімуму граничних витрат
(точки а – а1), а максимум середньої продуктивності відповідає мінімуму
середніх змінних витрат (точки b – b1). Аналогічну відповідність можна
одержати, зобразивши криві та і.

Зі зміною умов формування витрат (цін ресурсів або технології) криві
витрат зміщуються. Якби зросли постійні витрати, то криві , , а також і
змістилися б вгору, а інші криві залишились без змін. А якби зросла ціна
змінного ресурсу, то відповідно піднялись би криві і , а також , і .
Тобто криві сукупних витрат реагують на всі зміни, оскільки включають
всі види витрат.

3. Двофакторна виробнича функція. Ізокванта. Заміна факторів виробництва

Двофакторна виробнича функція може бути представлена у табличній
(„виробнича сітка”), графічній (ізокванта) і аналітичній формах. 

Ізокванта – це крива однакової кількості продукту, яка відображає
множину комбінацій вхідних ресурсів, що забезпечують певний фіксований
рівень випуску (рис. 7.4). Кожна з комбінацій факторів виробництва на
ізокванті представляє свій технологічний спосіб виробництва. Наприклад,
в точці переважає машинна технологія, а в точці виробництво продукції
здійснюється переважно за рахунок ручної праці.

Ізокванти ранжирують рівні виробництва подібно до кривих байдужості, які
ранжирують рівні задоволення. Рівень виробництва зростає з кожною
наступною, розташованою вище від попередньої, ізоквантою. Так, ізокванта
відповідає всім комбінаціям праці і капіталу, які дозволяють виробляти
55 одиниць продукції, ізокванта – 75 одиниць продукції і т.д. 

Можна відмітити ще кілька властивостей кривих стабільного рівня
виробництва: ізокванти, що відображають різні рівні випуску, не можуть
перетинатися; ізокванти опуклі до початку координат і не перетинають осі
координат, а лише необмежено наближаються до них, оскільки фактори
виробництва можуть лише частково замінювати один одного, але повна
заміна, як правило, неможлива, що відповідає припущенню про абсолютну
необхідність для виробництва обох факторів.

Аналітично побудова ізокванти базується на рівнянні виробничої функції:
. Тобто необхідно зафіксувати рівень виробництва, для якого будується
ізокванта, і розв’язати рівняння відносно.

За допомогою виробничої функції можна проаналізувати можливості зміни
технології за умови збереження досягнутого рівня виробництва. Наприклад,
якщо кількість капіталу зменшилась на , то таку саму кількість продукції
за той же час можуть виробити додатково залучені у виробництво одиниць
праці:

.

Гранична норма технологічної заміни показує, від якої кількості одного
фактора треба відмовитись, щоб залучити у виробництво додаткову одиницю
іншого фактора. 

– гранична норма заміни праці капіталом – показує скільки одиниць
капіталу може замінити одиницю праці; – гранична норма заміни капіталу
працею – показує скільки одиниць праці може замінити одиницю капіталу.
Гранична норма технологічної заміни завжди є величиною від’ємною.
Зберегти певний рівень виробництва за нової технології можна лише тоді,
коли збільшення одного фактора буде супроводжуватись відповідним
зменшенням іншого, і навпаки, тобто величини і завжди мають протилежні
знаки, а ізокванта має від’ємний нахил.

®

°

®

?

oooooooooooooeaeaeaeaeaeUUUUUU

gdrRX

=®>aB?E

Похожие записи