ТЕМА : Неспроможність ринку. Зовнішні ефекти

Неефективність ринків.

Зовнішні ефекти.

Наслідки негативних зовнішніх ефектів.

Наслідки позитивних зовнішніх ефектів.

Інструменти усунення небажаних наслідків зовнішніх ефектів.

1. На конкурентних ринках можуть виникати обставини, які ведуть до
відхилення обсягів випуску від рівноважних та ефективних. Внаслідок
існування цих обставин ринковий механізм нездатний без зовнішнього
втручання з боку держави подолати перешкоди на шляху до ефективного
випуску, і в таких випадках ідеться про неспроможність ринку.

Неспроможність ринку пов’язана з наявністю позитивних та негативних
зовнішніх ефектів (екстерналій) та існуванням суспільних благ (проблеми
існування суспільних благ розглядатимуться далі).

Ідеальний ринок, тобто повністю конкурентний, характеризується тим, що
кожний його учасник має свої витрати, а також отримує винагороду за свої
дії. Досі ми припускали, що стосунки покупця і продавця на ринку не
впливають ні на кого, окрім учасників угоди. В деяких випадках наслідки
угоди можуть заторкувати інтереси третіх осіб, і тоді обмін на
регульованих ринках не завжди досягає ефективності. Невиконання умов
моделі досконалої конкуренції призводить до існування так званих
зовнішніх ефектів. У сучасній економічній теорії концепція зовнішніх
ефектів (екстерналій), розроблена англійським економістом А.Пігу, займає
важливе місце.

2. Зовнішні ефекти мають місце у тих випадках, коли на економічний стан
суб’єктів здійснюється позитивний або негативний вплив у результаті дій
інших економічних суб’єктів (без сплати за позитивний вплив або
компенсаційної шкоди). Внаслідок такого впливу власні витрати та вигоди
(які відображаються у витратах і доходах відповідних виробників та
споживачів) відрізняються від суспільних витрат і вигод (тих, що
виникають у суспільстві в цілому).

Негативні зовнішні ефекти — коли діяльність однієї сторони спричинює
витрати іншої (завод виливає стічні води в ріку, в якій рибалки ловлять
рибу. Що більше стічних вод буде вилито, то менше зловлять рибалки).

Позитивні зовнішні ефекти – коли діяльність однієї сторони дає прибуток
для іншої (власник будинку перефарбовує його і водночас розбиває
красивий квітник. Всі сусіди виграють від такої діяльності, хоча рішення
прикрасити будинок і територію навколо нього, напевне, не приймалось із
урахуванням вигоди для сусідів. Хобі одного з мешканців міста —
розводити квіти. Це сприяє зростанню доходів бджоляра, вулики якого
встановлені неподалік.).

Зовнішні ефекти можуть виникати в результаті виробництва або споживання
якоїсь продукції і здійснювати позитивний чи негативний вплив на
виробничу діяльність або споживання третіх осіб.

Характерними для зовнішніх ефектів є:

Граничні приватні витрати (ГПВт), граничні зовнішні витрати (ГЗВт) і
граничні суспільні витрати (ГСВт) – це додаткові, відповідно, приватні,
зовнішні та суспільні витрати, обумовлені виробництвом кожної додаткової
одиниці даного блага.

При негативному зовнішньому ефекті ГПВт менші від ГСВт на величину ГЗВт:
ГСВт = ГЗВт + ГПВт.

Гранична приватна вигода (ГПВ), гранична зовнішня вигода (ГЗВ) та
гранична суспільна вигода (ГСВ) — це додаткові, відповідно, приватні,
зовнішні та суспільні вигоди, які виникають при збільшенні виробництва
та споживання даного продукту ще на одну одиницю.

При позитивних зовнішніх ефектах ситуація протилежна: суспільна вигода
виробництва або споживання блага (ГСВ) більша його індивідуальної вигоди
(ГПВ) на величину (ГЗВ): ГСВ = ГПВ +
ГЗВ.

Таким чином, у випадках виникнення екстерналій (зовнішніх ефектів) вплив
одних суб’єктів на інші виходить за межі взаємовигідних добровільних
ринкових відносин і не може регулюватися механізмом цін.

3. Оскільки зовнішні фактори не відображаються в ринкових цінах, вони
можуть стати причиною економічної неефективності.

Пригадаймо приклад про завод, який виливає стічні води в річку. Якщо
припустити, що фірма має виробничу функцію з фіксованими пропорціями
використовуваних виробничих ресурсів, то об’єм стоків можна скоротити
лише за рахунок зниження обсягів виробництва.

Чи є ефективне виробництво в галузі при наявності екстерналій?

Ефективний обсяг в галузі досягається тоді, коли граничний доход від
додаткової одиниці продукції дорівнює граничним суспільним витратам.

Зовнішні впливи призводять до неефективності як у ДП, так і в КП. Нам
відомо, що фірми вступають в конкурентну галузь промисловості, якщо ціна
перевищує середні витрати виробництва, і виходять з галузі, якщо ціна
нижча середніх витрат. За тривалої рівноваги ціна дорівнює тривалим
середнім витратам. За негативних зовнішніх впливів середні приватні
витрати на виробництво є меншими, ніж суспільні витрати. В результаті
деякі фірми залишаються в галузі, навіть коли з міркувань ефективності
їм варто було б вийти з неї. Таким чином, негативні екстерналії
заохочують велику кількість фірм залишатися в галузі.

4. Прикладом позитивної екстерналії є витрати фірм на
науково-дослідницькі роботи (НДР). Часто нововведення, що є результатами
НДР, неможливо захистити від інших фірм. Уявимо, наприклад, що НДР
однієї фірми сприяли новому дизайнерському вирішенню кінцевого продукту.
Якщо цей дизайн запатентувати, фірма робить істотний прибуток,
виготовляючи і розміщуючи на ринку новий вид продукції. Якщо на законних
підставах можливе безліцензійне запозичення (або близька імітація)
нового дизайну іншими фірмами, ці фірми можуть виготовляти і випускати
на ринок аналогічну продукцію, позбавляючи цим фірму-виробника частини
прибутку в результаті конкуренції. В такому випадку НДР не будуть добре
оплачуватись, а ринковий прибуток, можливо, і не окупить втрат фірми на
неї.

5. У розпорядженні економічної політики є різні засоби усунення
небажаних наслідків зовнішніх ефектів, використання яких сприяє тому,
щоб обсяги виробництва благ з екстерналіями наближались до ефективних, а
саме:

встановлення прав власності на ресурси і можливість вільного обміну цими
правами;

колективне або державне надання благ, яким притаманні зовнішні ефекти;

заборона або встановлення обмежень на викиди речовин, які забруднюють
довкілля (адміністративне регулювання);

запровадження коригуючих податків і субсидій.

Мета використання всіх цих інструментів (за винятком державного надання
таких благ) полягає у включенні додаткових суспільних витрат або
додаткової суспільної вигоди від благ із зовнішніми ефектами до
приватних (внутрішніх) вигод економічних суб’єктів. У цьому випадку
кажуть про інтерналізацію зовнішніх ефектів.

Наявність зовнішніх ефектів означає, що принцип “виключення” поширюється
не на всі елементи і вигод учасників економічних процесів і
визначається, таким чином, існуючими правами власності. Позитивні
зовнішні ефекти обумовлені відсутністю прав власності, які дозволяли б
виробнику блага з позитивним зовнішнім ефектом перешкодити безкоштовному
споживанню даного блага. До тих пір, поки споживач блага може
користуватися ним задарма, він навряд чи буде добровільно відшкодовувати
витрати, пов’язані з його виробництвом. Якщо припустити, що виробництво
такого блага треба фінансувати за рахунок добровільних внесків, то
обсяги його, з народногосподарської точки зору, були б надто малі.

У випадку виробництва блага з негативним зовнішнім ефектом винуватець
спричиненої при цьому шкоди особі (у відповідності до існуючих прав
власності) не несе відповідальності за всі наслідки свого виробництва, а
потерпіла особа (через відсутність у неї відповідних прав) не може
захистити себе від шкоди. Якби риболовецьке підприємство, доходи якого
знижуються через забруднення озера, мало право власності на озеро, то
виникненню негативного зовнішнього ефекту можна було б запобігти.

Згідно з теоремою Коуза, зовнішні ефекти можуть бути інтерналізовані,
якщо встановити право власності на ресурси і дозволити вільний обмін
цими правами (за умови, що операційні витрати настільки малі, що ними
можна знехтувати). Незалежно від того, кому будуть надані ці права, у
процесі вільного обміну правами досягається ефективний розподіл
ресурсів. Проте, коли мова йдеться про розподіл доходів, виграє той, хто
перший отримав права на використання ресурсів. Інтерналізація зовнішніх
ефектів на основі переговорів видається дуже привабливою, але це лише
теорія. Практичне використання такого підходу пов’язане з серйозними
проблемами. Необхідною умовою вирішення екстерналій є свобода при
укладанні угод і чітке встановлення (упорядкування) прав власності на
ресурси. Практична придатність цього методу визначається трансакційними
витратами, пов’язаними з встановленням прав власності. Найважливіший
фактор, що впливає на розмір трансакційних витрат, — кількість
економічних суб’єктів, які беруть участь у переговорах. У сторони з
вищими трансакційними витратами гірші можливості здійснити свої вимоги.
Крім того, однією з найважливіших передумов успішної інтерналізації
зовнішніх ефектів шляхом переговорів є те, що всі учасники можуть
оцінити свої вигоди та витрати (однак насправді досить важко обрахувати,
наприклад, розмір збитку (шкоди), що задається протягом тривалого часу).

Таким чином, зовнішні ефекти виникають через відсутність або
незадовільне втілення в життя прав власності.

Одна з найпростіших можливостей інтерналізації зовнішніх ефектів полягає
в об’єднанні виробників і отримувачів зовнішнього ефекту в межах єдиної
господарської одиниці. Коли відбувається об’єднання тих, хто зазнає
збитків (і, відповідно, тих хто приносить вигоду, з тими, хто нею
користується), зовнішні ефекти за визначенням стають внутрішніми. Це
створює стимули для оптимізації масштабів відповідних видів діяльності,
а отже — для ефективного внутрішнього використання ресурсів. Для благ з
позитивними зовнішніми ефектами об’єднання тих, хто у цьому благові
зацікавлений, означає створення приватного товариства (наприклад,
об’єднання для будівництва власної греблі), чи приватного клубу за
інтересами (наприклад, спортивного клубу). Таке децентралізоване
вирішення проблеми позитивних зовнішніх ефектів дієвіше, ніж державне
надання відповідних благ.

Класичним прикладом використання податків для інтерналізації негативних
зовнішніх ефектів є податок Пігу, основна ідея якого полягає в тому, що
економічні суб’єкти, діяльність який призводить до виникнення зовнішніх
витрат, необхідно оподатковувати так, щоб при оптимальному, з
народногосподарської точки зору, випуску приватні граничні витрати
дорівнювали суспільним.

Податок Пігу дає змогу збільшити граничні приватні витрати виробників
товару до рівня граничних суспільних. Аналогічний підхід може бути
використано для інтерналізації позитивних зовнішніх ефектів за допомогою
субсидій.

Застосування податку (субсидій) Пігу потребує вирішення цілої низки
інформаційних проблем, які пов’язані з визначенням грошових оцінок
екстерналій та “правильної” величини податку.

Іншу можливість інтерналізації зовнішніх ефектів за допомогою податків
та субсидій надає підхід, який грунтується на застосуванні штрафних
санкцій. При цьому підході, на відміну від податку Пігу, відмовляються
від визначення точки народногосподарського оптимуму. Як показник
оподаткування, використовується фізичний розмір завданої шкоди (або
будь-яка тісно пов’язана з ним величина).

Торгівля правами на забруднення (ліцензії). Цей підхід до інтерналізації
зовнішніх ефектів містить в собі елементи теореми Коуза та підходу, що
грунтується на застосуванні штрафних санкцій. Він знаходить все ширше
застосування при проведенні заходів щодо охорони довкілля. Держава
визначає припустимий для даного регіону обсяг викидів та, виходячи з
цього, розподіляє (продає) між підприємствами регіону права (ліцензії)
на забруднення на певний період). Підприємства отримують також право
продавати ці ліцензії. Роль держави у такому випадку обмежується
визначенням прав власності та формуванням ринку купівлі-продажу
ліцензій. Кожен власник фірми постає перед вибором: чи використати її
самому, чи перепродати. Інтерналізація зовнішніх ефектів на основі
торгівлі правами на забруднення може бути ефективним інструментом
розподілу обмеженого ресурсу “довкілля” не тільки між економічними
суб’єктами однієї країни, але й між різними країнами.

Наприкінці 1997 року в Кіото відбулась міжнародна конференція, де було
прийнято рішення про те, що для різних країн викиди парникових газів до
атмосфери фіксуються на рівні 1990 року та вводиться система торгівлі
квотами на викиди. Для США зниження викидів навіть на 1% призводить до
величезних економічних збитків, тому США мають намір купувати квоти в
інших держав. Україна, в якій порівняно з 1990 роком обсяги валового
внутрішнього продукту скоротились більш як на 50%, має змогу продавати
квоту. Нині розробляється механізм торгівлі, передбачають, що тонна
викидів буде коштувати від 20 до 100 дол.

Похожие записи