Реферат на тему:

Фірми на ринках монополістичної конкуренції та олігополіі

План

1. Особливості монополістичної конкуренції. Моделі рівноваги
монополістичного конкурента

2. Характерні риси та особливості поведінки фірм в умовах олігополії

1. Особливості монополістичної конкуренції. Моделі рівноваги
монополістичного конкурента

Монополістична конкуренція – це ринкова структура, де відносно велике
число дрібних виробників пропонує подібні товари, близькі замінники, які
незначно відрізняються один від одного. До ринків монополістичної
конкуренції відносять ринки книг, ліків, спорттоварів, кави,
безалкогольних напоїв, мила, шампунів, зубної пасти, тощо.

Монополістична конкуренція має наступні ознаки:

— відносно велике число невеликих фірм; 

— диференційована продукція; 

— деякий, проте обмежений HYPERLINK
«http://click01.begun.ru/click.jsp?url=4vrJyE51OYjvBPVcgbOaXvavmN9iio-Gx
SJjscrwp0RfeVshGP*4DJ2xtTfzKPPfjNEeoRtEvUMGFU3Yunm5A3oXUBo1xfk22CYdqtl5W
1PEfsEiVGJe7QTEjQpPtAPTE4vklbls6I*9zRHQrYKBMbzZ0qAi2YSBzQDZNkyhhwAlEZr5T
RevQXE-ByonL55T*6avIotV5Yb*Vg контроль над ціною;

— нецінова конкуренція; 

— відносно вільний вступ в галузь і вихід з неї. 

Оскільки продукція диференційована, кожен виробник певної марки товару
виступає як монополіст і має спадну криву попиту. Але вхід нових фірм у
галузь вільний, отже, фірми конкурують між собою. Незважаючи на
монопольну владу окремої фірми, кожна занадто мала, щоб значно впливати
на загальну ринкову ситуацію, і це робить ринок схожим на конкурентний.
Отже, в умовах монополістичної конкуренції значний розвиток конкуренції
поєднується з незначною монопольною владою над ринком. Ринок
сегментується, кожна фірма формує свій мікро – ринок, і на кожному з
сегментів продавці мають можливість маніпулювати ціною як монополісти,
конкуруючи між собою як досконалі конкуренти.

Концентрація виробництва в галузях з монополістичною конкуренцію є
невисокою. Значення індексу Лернера для ринку монополістичної
конкуренції перебуває у проміжку між нулем і одиницею.

Існує ряд моделей монополістичної конкуренції, але класичною вважається
модель Е.Чемберліна.

Модель Чемберліна будується за припущення, що на ринку монополістичної
конкуренції фірма, оцінюючи попит на свою продукцію, вважає, що
конкуренти ніяк не реагують на її рішення відносно цін і обсягів
виробництва. Основна особливість моделі такої фірми зумовлена
еластичністю попиту і відповідною траєкторією кривої попиту. Попит на
продукцію монополістичного конкурента є більш еластичним, ніж для
чистого монополіста, але не є абсолютно еластичним, як для досконало
конкурентної фірми. Еластичність попиту залежить від числа конкуруючих
фірм і ступеня диференціації продукції. Чим більшими є число конкурентів
і диференціація продукту, тим більш еластичним буде попит на продукцію
кожного продавця, а крива попиту – більш пологою, тому що ситуація
наближатиметься до досконало конкурентного ринку.

Якщо одна з фірм монополістично конкурентного ринку знизить ціну на свою
продукцію, то обсяг попиту для неї зросте, тому що деякі покупці
переключать свій попит на дешевший товар. Але оскільки продукція
диференційована, не всі покупці полишать своїх колишніх продавців, певна
частина споживачів буде слідувати усталеним уподобанням.

Оскільки крива попиту спадна, монополістичний конкурент може сам вибрати
комбінацію ціни і обсягу виробництва, яка максимізує прибуток. Інші
фірми ніяк не відреагують на його рішення. Проте відсутність бар’єрів
входження в галузь не дозволяє монополістичному конкуренту одержувати
високі прибутки тривалий час. Входження нових фірм у галузь розширює
пропонування і зводить економічні прибутки до нуля. Зважаючи на це,
рівновага фірми у короткостроковому і довгостроковому періодах буде мати
відміну.

У короткостроковому періоді фірма може максимізувати прибуток або
мінімізувати збитки, керуючись загальним правилом . Рис.10.1 ілюструє ці
дві ситуації.

У короткостроковому періоді число фірм в галузі є незмінним. Подібно до
монополії, фірма приймає криву попиту на свою продукцію як задану, обсяг
виробництва вона обирає відповідно до точки перетину кривих граничного
виторгу і граничних витрат , а ціну для даного обсягу знаходить на
кривій попиту. На рис.10.1.а) рівноважна ціна перевищує середні витрати
, тому фірма працює, максимізуючи прибуток. На рис.10.1.б), навпаки,
середні витрати перевищують ціну, тому фірма працює, мінімізуючи збитки.
Отже, короткострокова рівновага монополістичного конкурента подібна до
рівноваги чистої монополії, коли фірма, залежно від рівня витрат
виробництва і попиту на продукцію, може бути як прибутковою, так і
збитковою.

У довгостроковому періоді у випадку прибутковості в галузь починають
входити нові фірми, приваблені можливістю одержати економічний прибуток.
У міру появи нових фірм, отже, і нових товарів-замінників, типова фірма
втрачає частину свого попиту. Це означає, що крива попиту змішується
ліворуч і є більш похилою, попит стає ще більш еластичним. Кожна фірма
починає втрачати прибутки. І навпаки, у випадку збитковості фірми
починають залишати ринок, кількість продукції скорочується. Зменшення
числа фірм призводить до збільшення попиту на товари тих фірм, які
залишились на ринку. Криві їх попиту зміщуються праворуч, збитки
зменшуються. Рух фірм триває до того часу, коли економічний прибуток
досягне нуля. Як тільки крива попиту стане дотичною до кривої середніх
витрат, економічний прибуток зникає, фірма стає беззбитковою. Отже, у
стані довгострокової рівноваги всі фірми галузі одержують лише
нормальний прибуток. 

Рис.10.2.а) представляє графічну модель довгострокової рівноваги фірми –
монополістичного конкурента. Рівноважний обсяг буде купуватись за ціною
. Графік показує, що будь-яке відхилення від обсягу призводить до
збитковості, оскільки середні витрати починають перевищувати ціну. За
досягнення у точці стану довгострокової рівноваги зникають стимули до
входження в галузь нових фірм. 

Якщо фірми одержуватимуть в короткостроковому періоді збитки, то частина
їх залишить галузь, а ті, що залишаться, будуть мати збільшену частку
попиту, і поступово збитки почнуть зникати, фірми будуть отримувати
нормальний прибуток. Довгострокова рівновага відновлюється. Таким чином,
ситуація беззбитковості у довгостроковому періоді для монополістично
конкурентної фірми і галузі нагадує довгострокову рівновагу фірм на
досконало конкурентному ринку (рис.10.2 б).

Якщо короткострокова рівновага монополістичного конкурента нагадує
рівновагу монополіста, то довгострокова подібна до рівноваги
конкурентної фірми. Проте досконало конкурентна рівновага і рівновага в
умовах монополістичної конкуренції мають і значні відміни. Конкурентне
ціноутворення веде до виникнення в довгостроковому періоді потрійної
рівності: . На ринках з монополістичною конкуренцією не досягається ні
ефективність розподілу ресурсів, ні мінімізація витрат. В умовах
монополістичної конкуренції фірми виробляють менший обсяг, ніж найбільш
ефективний з точки зору оптимізації розподілу ресурсів. На рівні
оптимального обсягу виробництва ціна рівноваги перевищує граничні
витрати . 

Монополістичні конкуренти не мінімізують витрат, їх рівень виробництва
менший за той, що дозволяє мінімізувати середні витрати. Точка
довгострокової рівноваги монополістичного конкурента знаходиться ліворуч
від мінімуму . Якби фірма збільшила обсяг виробництва, вона могла б
знизити середні витрати. Але монополістичному конкуренту невигідно
виробляти продукції більше, тому що її прийшлося б продавати за нижчою
ціною. Тому галузі часто переповнені фірмами, які функціонують, не
досягаючи оптимальної потужності. Надлишкові виробничі потужності і
водночас вищі порівняно з конкурентними ціни – ще один наслідок
монополістичної конкуренції для суспільства.

Ще однією особливістю монополістичної конкуренції є те, що провідну роль
у конкурентній боротьбі відіграє нецінова конкуренція, засобами якої є:
подальша диференціація продукції – підвищення її якості, поліпшення умов
продажу; справна організація реклами. У фірм з’являється можливість
контролювати не тільки пропонування, але і попит на свою продукцію. 

Значення будь-якої диференціації полягає в тому, що вона є джерелом
підвищення прибутковості фірми внаслідок здобуття виробниками обмеженого
контролю над цінами на свою продукцію. Завдяки постійному вдосконаленню
товару кожна фірма може зберегти чи підвищити попит на свою продукцію і,
розширюючи виробництво, збільшити прибуток. З іншого боку, менші
порівняно з конкурентними обсяги випуску та вищі ціни на продукцію,
неефективність виробництва і розподілу ресурсів, що виникає в умовах
монополістичної конкуренції, цілком компенсуються тією вигодою, яку
одержують споживачі від розширення можливостей споживчого вибору.

Диференціація пристосовує продукт до споживчого попиту. Реклама,
навпаки, пристосовує споживчі смаки до продукту. За допомогою реклами
фірми сподіваються збільшити свою ринкову частку і знизити еластичність
попиту на свою продукцію. 

Позитивний вплив реклами вбачають у тому, що вона поширює інформацію про
властивості нового продукту, допомагає споживачам зробити розумний
вибір, стимулює покращення продукту. Вона вимагає додаткових витрат, але
може сприяти здешевленню продукції для споживачів, якщо фірмі вдається
скористатися зростаючим ефектом масштабу. Критики реклами наводять так
само багато контраргументів.

Вплив рекламної діяльності неоднозначний: з одного боку, реклама
дозволяє кожній фірмі посилити її монопольну владу, оскільки переконує
споживача, що в світі товарів мало гідних замінників товару фірми, через
значні видатки слугує бар’єром входження. З іншого боку, реклама надає
інформацію про існування великої кількості замінників, через що попит на
продукцію будь-якої фірми стає більш еластичним, а ціни і прибутки мають
тенденцію до зниження, отже, галузь стає більш конкурентною. 

Ціноутворення за умов монополістичної конкуренції має подвійний
характер. З одного боку, воно зазнає впливу об’єктивних чинників –
витрат виробництва і збуту, причому на перший план виходять саме витрати
збуту. З іншого боку, на рівень цін впливає суб’єктивний чинник. Ціна
відображає якість товару, престиж торговельної марки. Саме суб’єктивний
чинник відіграє більш суттєву роль у можливості маніпулювати цінами,
здійснювати політику з формування власного ізольованого мікро – ринку. 

На відміну від конкурентної фірми і монополії, для максимізації прибутку
фірма – монополістичний конкурент повинна враховувати три фактори: обсяг
випуску, ціну та зміну продукту і рекламну діяльність. 

2 Характерні риси та особливості поведінки фірм в умовах олігополії

Олігополія – це галузь, в якій більша частина продажу здійснюється
кількома великими фірмами, кожна з яких спроможна впливати на ринкову
ціну власними діями. Олігополія відноситься до реальних ринкових
структур і найбільш поширена у сучасних високотехнологічних галузях
промисловості.

Олігополія охоплює значний ринковий простір між чистою монополією і
монополістичною конкуренцією. Вона існує, коли число фірм в галузі
настільки мале, що кожна з них у визначенні своєї цінової політики
повинна приймати до уваги реакцію з боку конкурентів. 

Олігополію відрізняють наступні характерні риси:

— нечисленність фірм в галузі; 

— однорідна або диференційована продукція; 

— всезагальна взаємозалежність фірм; 

— значний контроль над ціною;

— значні перешкоди входження в галузь.

Бар’єри входження в олігополістичну галузь досить високі і становлять
одну з причин поширення олігополії. Основним бар’єром входження слугує
ефект масштабу. Особливою причиною існування олігополії є ефект злиття.
До злиття фірми спонукають: прагнення досягти більшого ефекту масштабу,
зміцнити свою ринкову владу, усунути конкурента, здобути переваги
„великого покупця” на ринку ресурсів, тощо. 

Складність побудови моделі олігополії зумовлена двома основними
причинами. По-перше, олігополія має багато проявів. Існує „жорстка
олігополія”, коли 2-3 фірми панують на всьому ринку, і „розмита”, за
якої 70-80% ринку поділяють 6-7 фірм. Фірми можуть діяти у таємній
змові, а можуть приймати рішення самостійно. Продукція олігополістичної
галузі може бути як стандартизованою, так і диференційованою. Бар’єри до
входження в різних галузях також різні. По-друге, наявність
всезагального взаємозв’язку між фірмами, неможливість передбачити
реакцію конкурентів є головним фактором невизначеності.

Проблема стратегічної взаємодії фірм є центральною у дослідженні
поведінки олігополістів. Стратегічні рішення олігополістичних фірм
вивчаються за допомогою теорії ігор. Економічні ігри можуть бути
кооперативними або некооперативними. Гра є кооперативною, якщо змова
гравців можлива, і некооперативною, якщо змова між учасниками
неприпустима. 

Існують концепції домінуючої і недомінуючої стратегій. Домінуюча
стратегія полягає у прийнятті оптимального рішення гравцем, незалежно
від дій конкурента. Недомінуюча стратегія полягає у прийнятті
оптимального рішення одним гравцем залежно від того, що робить
суперник. 

Якщо один з гравців діє в умовах недостатньої інформації або має справу
з нераціональним суб’єктом, застосовується стратегія максиміну. Вона
дозволяє максимізувати мінімальний прибуток. 

В одноразових чи повторюваних іграх обидва гравці приймають рішення
одночасно, у послідовних – по черзі, в останньому випадку ініціатор має
перевагу. Дія, яка надає фірмі перевагу, називається стратегічним ходом.
У ході гри фірми можуть застосовувати загрози і зобов’язання: вдаватися
до закриття або виведення з виробництва деяких потужностей, або
оголошувати про намір виробляти певний товар. Фірма може загрожувати
зниженням ціни, – це означає, що вона розпочинає цінову війну. 

На олігополістичному ринку діють дві протилежно спрямовані сили:
зацікавленість фірм у максимізації сукупної маси прибутку для всієї
галузі, яка породжує тягу до змови і спільних дій, та егоїстична
зацікавленість кожної фірми у максимізації своїх власних прибутків
шляхом зниження ціни на продукцію, що штовхає фірми до порушення угод.
„Дилема олігополістів” відображає вплив цих двох сил на рішення
конкурентів: чи вдатися до агресивної конкуренції, намагаючись захопити
більшу частину ринку за рахунок суперників, чи пасивно співіснувати,
тримаючись за свою частку ринку, призначаючи високі ціни та обмежуючи
обсяги виробництва. Конкуруючи пасивно, всі одержать вищі прибутки.
Водночас кожен усвідомлює, що суперники відчувають спокусу збити ціни.
Тому фірми побоюються конкурувати пасивно, бо суперник може несподівано
піти в наступ і захопити значну частку ринку. Жодна фірма не може
довіряти своєму конкуренту і очікувати від нього високої ціни.

Похожие записи