тема : Ефективність, справедливість та державна влада

Причини державного втручання у роботу ринків.

Нерівність і перерозподіл доходів.

Справедливість, ефективність і аналіз політичних рішень.

Неспроможність державної влади і неспроможність ринків.

1. Якщо державне втручання не може усунути проблем, які перешкоджають
виконанню умов теорем добробуту, то оптимальне розміщення ресурсів не
досягається. В такому разі застосовується теорія другого найкращого (або
квазіоптимуму), яка запропонована Р.Дж.Ліспі та К.Ланкастером у 50-х
роках: якщо одна з передумов оптимальності за Парето не може бути
виконана, то найкраща із досяжних ситуацій (друга найкраща) може бути
отримана лише при відході від інших умов Парето. Так, у випадку
природних монополій (для яких типовою є зростаюча віддача від масштабу
виробництва) при встановленні регульованих цін доводиться відмовлятись
або від ефективних обсягів (коли ціни дорівнюють середній вартості), або
вводити субсидії для виробника, які погіршують стан інших ринків (коли
ціни встановлюють на ефективному рівні граничної вартості).

Окремою проблемою є регулювання так званих “достойних” та “недостойних”
благ. “Достойні” блага – споживання яких вважається у суспільстві
бажаним, незважаючи на індивідуальні смаки та уподобання індивідів
(медичні послуги, зокрема щеплення для запобігання інфекційним
захворюванням, середня освіта, безпека руху на транспорті). Відповідно,
споживання “недостойних” благ (або бажаних антиблаг) вважається
небажаним і може навіть заборонятись (алкоголь, тютюн, наркотики).
Питання про те, хто і як саме повинен приймати рішення про належність
благ до достойних чи недостойних, є складною політичною проблемою. В
кожному суспільстві ця проблема так або інакше розв’язується із
використанням механізму суспільного вибору з урахуванням існуючих
інститутів.

2. Прагнення суспільства досягти соціальної справедливості потребує від
державної влади різноманітних заходів щодо перерозподілу доходів.

Тут перш за все необхідно визначити, наскільки нерівним є фактичний
розподіл доходів, а для цього треба ввести відповідні показники
нерівності. По-друге, слід визначитись із поняттям справедливого
розподілу доходів, що дає змогу відшукати стан, до якого треба
скеровувати рух процесу перерозподілу. По-третє, необхідно розглянути
інструменти, які допоможуть перерозподіляти доходи. Нарешті, слід
проаналізувати вартість перерозподілу для суспільства.

Різні люди мають різні стартові можливості, різні здібності і різну
віддачу. Доходи утворюються внаслідок продажу або передачі в оренду
належних їм ресурсів (праці, грошових заощаджень, землі, підприємницьких
здібностей) на ринках відповідних факторів виробництва. Все це веде до
суттєвої диференціації доходів у суспільстві, проблеми несправедливого
розподілу доходів і появи бідності. Бідність як явище притаманне всім,
навіть найрозвинутішим країнам. У більшості країн фіксується поріг
бідності, який визначає певний рівень доходів у середньому на члена
родини протягом року.

Наприклад, у США поріг бідності досягається тими родинами, чиї витрати
на нормальне харчування перевищують третину її доходів. У 1992 році для
родини із чотирьох осіб це складало 14335 дол. річного доходу, нижче
порога бідності опинилося 37 млн. американців

В Україні визначається межа малозабезпеченості, яка склала у 1997 році
70,1 грн. На місяць (тобто приблизно 1780 дол. на рік на родину із
чотирьох осіб), у ІІ кварталі за цією межею опинилося 27,4 млн. чол.,
або 53,9% населення.

Для вимірювання нерівності у розподілі доходів використовується кілька
понять, одне з яких – крива Лоренца – графік, який ілюструє ступінь
нерівності. Якщо по вертикалі відкласти кумулятивну частку доходів (від
0 до 100%), а по горизонталі – кумулятивну частку тих, хто отримує ці
доходи (також від 0 до 100%), тоді у випадку повної рівності крива
Лоренца матиме вигляд прямої лінії, тобто будь який відсоток населення
(наприклад, 10 або 20) отримуватиме таку частку доходів (10% або 20%).
При фактичному нерівному розподілі доходів крива Лоренца буде
відхилятись праворуч вниз від прямої лінії, тобто буде опуклою донизу.
Така форма кривої показує, що однакові частки бідніших і заможніших
громадян отримують різні частки від сукупного доходу суспільства.

На рис. 1 відображена крива Лоренца для України у другому кварталі 1997
року, вона ілюструє той факт, що 20% найбіднішого населення країни
отримує близько 6% сукупного доходу, а 20% найбагатшого – близько 42% (у
1992 році було відповідно 9,5% і 35,4%).

З кривою Лоренца пов’язаний інший вимірювач нерівності доходів –
коефіцієнт Джіні, який дорівнює відношенню площі фігури, що утворюється
між кривою Лоренца та лінією абсолютної рівності, до площі трикутника
0АВ, що утворюється лінією абсолютної рівності 0А та координатними
осями. Цей коефіцієнт коливається в діапазоні між нулем (у випадку
абсолютної рівності чисельник дорівнює нулеві) та одиницею (у випадку
абсолютної нерівності, коли всі доходи суспільства зосереджені у одного
індивіда, чисельник дорівнюватиме знаменнику).

Для України індекс Джіні у 1997 році складав 0,37, (у 1992 році –
0,257); у США, для порівняння, — лише 0,3, тобто розподіл доходів в
Україні зараз більш нерівний ніж у США.

З метою зменшення нерівності в розподілі доходів державна влада здійснює
примусове переміщення ресурсів, яке призводить до зменшення добробуту
одних і підвищення добробуту інших членів суспільства, тобто фактично до
перерозподілу доходів за допомогою податкової системи та трансфертів

Трансферт – (передавання, перенесення) невідшкодована передача частки
доходів або благ від одних осіб чи установ іншим. Трансферт може
здійснюватись у грошовій формі, у вигляді надання певних послуг; він
може набувати також форми передачі економічних можливостей, що означає
розширення можливостей досягнення вищих доходів частиною індивідів
порівняно з нерегульованим ринком). Трансферти здійснюються як примусово
, так і добровільно (у вигляді пожертв).

Для фінансування трансфертів використовується податкова система. Податок
можна визначити як примусовий трансферт грошей від індивідів або
інституцій до органів влади.

Податки подіяються на прямі (їх сплачують безпосередньо економічні
агенти – фірми і домогосподарства – в залежності і від рівня доходів або
багатства) і непрямі (ними обкладаються блага і види діяльності
(акцизний податок)).

Середня ставка податку (ССП) дорівнює частці (або процентові), який
складають податки Т в сукупному доході І:

ССП = Т / І (або ССП = (Т / І)*100).

Гранична ставка податку (ГСП) – це частка податків, яка сплачується із
грошової одиниці (дол.) додаткових доходів:

ГСП = (Т / (І.

Податок може бути пропорційним, прогресивним або регресивним.

При пропорційному податку податкова система залишається незмінною при
зростанні доходів, тобто середня і гранична ставки податку є постійними.

При прогресивному податку середня ставка зростає разом із зростанням
доходів, хоча ГСП може як зростати, так і залишатись постійною.
Прогресивна система оподаткування дозволяє зменшити нерівність розподілу
доходів у суспільстві.

При регресивному податку середня ставка зменшується при зростанні
доходів, ГСП може залишатись постійною або зменшуватись.

Одна з найпоширеніших форм трансфертів – програми соціальної допомоги,
які можна розподілити на дві групи:

програми типу соціального страхування, за якими відповідні кошти
отримують всі члени суспільства незалежно від доходів у випадку певних
подій (вихід на пенсію, інвалідність, тимчасові захворювання).

Програми державної допомоги, за якими підтримуються лише ті члени
суспільства, чий доход не перевищує певного рівня (допомога багатодітним
сім’ям, медична допомога, талони на харчування).

Проблемі фінансування програм соціальної допомоги можна вирішувати з
використанням від’ємного прибуткового податку: додатний податок означає,
що люди сплачують податок, а від’ємний – що вони можуть отримувати
допомогу в залежності від рівня доходів.

Від’ємний податок може бути введений за такою схемою. Наприклад, якщо
визначена межа малозабезпеченості у 70 грн., то всім членам суспільства
призначається щомісячна виплата у 70 грн. Незалежно від рівня доходів,
але всі доходи оподатковуються за процентною ставкою 30%. Тоді ті, хто
не мають ніяких доходів, отримають по 70 грн. Ті, чий доход дорівнює 210
грн., сплатять податок у розмірі 0,3 / 210 = 70 грн. І водночас
отримають допомогу у 70 грн., тобто чистий податок дорівнюватиме нулеві
(своєрідний рівень незбитковості). Ті, чий доход складатиме менше 210
грн., отримають більше, ніж сплатять (для них податок буде від’ємним),
ті, чий доход перевищує 210 грн., будуть сплачувати додатний податок,
середня ставка якого із зростанням доходів наближається до 30%; при
доході 1000 у грн. Чистий податок дорівнюватиме: 300 – 70 = 230 грн.
(23%), а при доході 10000 грн.- 3000 – 70 = 2930 грн. (29,3%).

3. Досягнення більшої міри справедливості в суспільстві потребує
перерозподілу доходів, у першу чергу через податкову систему. Розглянемо
вплив податків на ефективність економіки.

1. Спочатку розглянемо окремий конкурентний ринок, на якому
впроваджується акцизний податок за деякою певною ставкою (С).
Впровадження податку призводить до зсуву кривої пропозиції вгору на
величину С, і скорочує обсяг продажів. Стан ринкової рівноваги
зміщується.

Компроміс між справедливістю та ефективністю — це вибір, який треба
робити владі і суспільству: намагання підвищити справедливість у
розподілі доходів шляхом їхнього перерозподілу з використанням податків
та інших регуляторів призводить до зменшення загальної ефективності
економіки, тобто до втрат сукупного добробуту всіх економічних агентів.

2. Принцип ефективності Парето виявляється недостатньо придатним для
аналізу ситуацій, що виникають при розширенні виробничих можливостей
суспільства. У такому випадку можна скористатися принципом компенсації
Н.Калдора-Дж.Р.Хікса, згідно з яким перехід від одного стану економіки
до іншого буде означати покращання стану суспільства, якщо індивіди, чий
добробут підвищується, можуть компенсувати (без погіршення свого
початкового рівня добробуту) втрати інших індивідів, що виникають при
переході економіки до нового стану. Множина варіантів, кращих за
Калдором-Хіксом, ширша, ніж за Парето.

3. Описані вище підходи до підвищення ефективності економіки, зменшення
нерівності в суспільстві вимагають прийняття певних політичних рішень.
Одним з ефективних інструментів аналізу політичних рішень є аналіз
витрат і вигод – метод обчислення поточної цінності потоків майбутніх
суспільних витрат і суспільних вигод, як прямих, так і непрямих, що
виникають внаслідок прийняття певного рішення.

4. Неспроможність державної влади означає її нездатність забезпечити
оптимальне за Парето розміщення ресурсів (яке виникає внаслідок
неспроможностей ринку) і невідповідність політики розподілу доходів тим
уявленням щодо справедливості, які прийняті в суспільстві.

Основними причинами цієї неспроможності є :

Асиметрична інформація – уряд ніколи немає вчасно всієї інформації, яка
необхідна для прийняття найкращих політичних рішень; всю інформацію
неможливо отримати навіть технічно, до того ж існують суспільні групи
особливих інтересів, які не зацікавлені у постачанні повної і
достовірної інформації;

Недосконалість політичних процесів, зокрема при ухваленні політичних
рішень:

Це раціональне ігнорування виборів з боку виборців (коли вони ухиляються
від участі у виборах, тому що низько оцінюють вигоди для себе від такої
участі), що веде до неадекватного відображення настроїв суспільства у
парламенті.

Пошук політичної ренти політиками, які поводять себе раціонально, отже
шукають власну вигоду при прийнятті політичних рішень, а це може не
збігатися з інтересами суспільства.

Можливості маніпулювання голосами внаслідок недосконалості регламенту
прийняття рішень.

Лобіювання політичних рішень з боку груп особливих інтересів; логнорінг
– взаємна підтримка політиками один одного при ухваленні рішень, що
відповідають груповим, а не суспільним інтересам.

Обмеженість можливостей суспільства щодо контролю над владними
структурами; завжди існує загроза у надмірному зростанні державного
апарату, всього суспільного сектора, отже, зростання видатків на його
утримання і втрат в ефективності.

Нездатність державних структур повністю передбачити наслідки прийнятих
політичних рішень, особливо віддалені (хоча аналіз рішень за методом
витрат-вигод може зменшити кількість помилкових рішень).

100

80

60

58

40

20

6

0

Рис. 1. Крива Лоренца для України у 1997 році.

В

20 40 60 80 100

Кумулятивний % населення

А

Крива повної рівноваги

Крива Лоренца

Кумулятивний % доходів

Похожие записи