Реферат на тему:

Форми логістичних утворень

План

1. Логістичні ланцюги

2. Основні інструменти управління логістикою

3. Види логістичних ланцюгів розподілу

4. Співробітництво, конфлікти та конкуренція в логістичних ланцюгах

1. Логістичні ланцюги

Для того щоб уявити шлях, яким переміщується матеріальний потік,
використовують поняття логістичний ланцюг. Синонімами цього терміна в
англо-американській літературі з логістики є логістичний канал
(logistical channe), канал розподілу (distribution channe) та ін. В
Німеччині досить поширений термін логістичний ланцюг (die logistische
Kette), що утверджений одним з національних стандартів.

Логістичний ланцюг (logistical chain) — це лінійно впорядкована
кількість фізичних та/чи юридичних осіб (виробників, посередників,
складів тощо), які виконують логістичні операції з доведення зовнішнього
матеріального потоку від однієї логістичної системи до іншої чи до
кінцевого споживача. У загальному випадку логістичний ланцюг об’єднує
виробника та споживача, хоч часто має складну структуру. У логістичних
ланцюгах виділяють такі основні компоненти: зовнішню (власне
виробництво) і внутрішню (внутрішньовиробничу) логістику; збут продукції
та сервісне обслуговування споживачів чи замовників. Ефективність
логістичних зв’язків (мал. 1) набагато залежить від таких чинників, як
інфраструктура підприємства, управління персоналом та його кваліфікація,
розвиток технології виробництва, МТП підприємства, раціональна
організація матеріальних, енергетичних та інформаційних потоків.
Природно, що успішна дія зазначених чинників можлива за раціональної
організації доставки вантажів та транспортно-складського господарства.

На практиці подана на мал. 1 принципова схема трансформується у різні
форми залежно від схем організації вантажопотоків, кількості
посередників.

Принципово важливими є схеми організації вантажопотоків, показані на
мал. 2. З них найкраща — транзитна (без вантажопереробки). Однак на
практиці, тим більше в сучасних умовах, реалізація такої схеми не у всіх
випадках можлива й ефективна. Підсумовуючи викладене вище, зазначимо, що
логістичним вважається ланцюг, за яким рухаються товарний та
інформаційний потоки від постачальника до споживача. В ньому виділяють
такі головні ланки: постачальники матеріалів, сировини та
напівфабрикатів, склади для зберігання продукції на стадії закупівлі,
виробництво товарів, їх збут, включаючи відправлення зі складу готової
продукції, споживачі готової продукції. Система логістики включає
матеріальні засоби, що забезпечують рух товарів по логістичному ланцюгу
(склади, вантажно-розвантажувальні механізми, транспортні засоби),
виробничі запаси та засоби управління всіма ланками ланцюгів.

2. Основні інструменти управління логістикою

Організаційна будова логістичних ланцюгів може бути різною залежно від:
1) розмірів підприємств; 2) масштабів їх діяльності; 3) концепції
управління; 4) матеріаломісткості; 5) галузі економіки; 6) кількості
ланок; 7) схеми організації вантажопотоків. Крім того, на організаційну
будову фірми впливають: а) межі сфери компетенції логістичних концепцій
чи логістичних ланцюгів в організаційній структурі підприємства чи
фірми; б) матеріальний та функціональний поділ сфери логістики; в)
централізована чи децентралізована форма організації управління
матеріально-технічним постачанням.

Основними інструментами управління логістикою є: 1) її бюджет як
складова частина загального бюджету фірми при плануванні її
господарської діяльності; 2) показники логістики; 3) планування
номенклатури товарів методом АВІ; 4) методи дослідження операцій. У
розвинутих країнах до основних логістичних показників належать: 1)
частота оборотності усіх запасів, яку визначають як відношення розміру
товарообороту до обсягу складських запасів; 2) загальні витрати на
матеріально-технічне постачання з розрахунку на одиницю товарообороту;
3) ступінь готовності постачальника (%), який визначають як частку від
ділення обсягу потреб, що задовольняються в зазначений термін, на
загальний обсяг потреб; 4) витрати на логістику (% від загальних
витрат); 5) швидкість обертання матеріальних ресурсів по окремих
складах; 6) витрати на відправлення одиниці продукції; 7) витрати на
тонно-кілометр вантажів, що перевозяться; 8) завантаження складу та
парку транспортних засобів; 9) ступінь ризику, пов’язаного зі
складуванням запасів.

3. Види логістичних ланцюгів розподілу

Одними з логістичних утворень є канали розподілу, які є складовою
частиною розподільчої логістики. Рішення про вибір каналів розподілу —
одне з найскладніших і найвідповідальніших рішень фірми. Кожен канал має
свої рівні збуту та витрат. Вибравши конкретний маркетинговий канал,
фірма повинна використовувати його, як правило, протягом тривалого
періоду. Необхідно розробити кілька варіантів шляхів досягнення ринку.
На відміну від продажу, ці шляхи є каналами з одним, двома, трьома і
більшою кількістю рівнів посередників. Формування каналу вимагає
вивчення основних варіантів його можливої структури з урахуванням типу
та кількості посередників. Управління каналом потребує відбору та
мотивування кваліфікованих посередників. Для цього періодично проводять
оцінку діяльності кожного окремого члена каналу, порівнюючи його минулі
та поточні показники збуту. Через посередників пропонують свої товари
ринкові більшість фірм. Кожен з посередників намагається сформувати
власний канал розподілу. Канал розподілу — це сукупність фірм чи окремих
осіб, які самі або з чиєюсь допомогою передають конкретний товар комусь
іншому, право власності на товар чи послугу на їх шляху від виробника до
споживача. Тобто — це шлях руху товару від виробника до споживача. В
багатьох підприємців не вистачає фінансових ресурсів для здійснення
прямого маркетингу. «Дженерал моторс», наприклад, продає свої автомобілі
за допомогою 18 тис. незалежних дилерів.

Навіть якщо виробник, збільшивши капіталовкладення у свій основний
бізнес, може створити власні канали розподілу, він у багатьох випадках
заробить набагато більше. При нормі прибутку від виробництва 20 %, а від
заняття роздрібною торгівлею — близько 10 % фірма не виявить бажання
безпосередньо займатися реалізацією продукції. Використання посередників
пояснюється переважно їх неперевершеною здатністю забезпечувати широку
доступність товару і доведення його до цільових ринків. Завдяки своїм
капіталам, досвіду, спеціалізації та розмаху діяльності посередники
дають фірмам більше того, чого вони за звичайних умов можуть досягти
поодинці. На мал. З показано одне з основних джерел економії, яке
виникає завдяки використанню посередників.

Яким чином дистриб’ютор зменшує кількість необхідних прямих контактів? У
варіанті а, наприклад, три виробники намагаються вийти на трьох клієнтів
методами прямого маркетингу. Для цього потрібно 9 контактів. У варіанті
б функціонують також 3 виробники через одного дистриб’ютора, який
встановлює контакти зі всіма 3 клієнтами, а для системи встановлюється
лише 6 контактів. Отже, посередники допомагають скоротити обсяг
виконуваної на підприємстві маркетингової роботи.

Члени каналу розподілу виконують ряд дуже важливих функцій:

1) дослідницьку — збирають інформацію, необхідну для планування та
полегшення обміну;

2) стимулювання збуту — створюють та поширюють комунікації рекламування
товару;

3) встановлення контактів — налагоджують та підтримують зв’язок з
постійними покупцями;

4) пристосування товару до вимог покупців;

5) проведення переговорів — намагаються погодити ціни та інші умови для
подальшого здійснення акту передачі власності чи володіння;

6) організацію транспортування та складування товару;

7) фінансування — відшукують та використовують кошти для покриття
витрат;

8) прийняття ризику — прийняття на себе відповідальності за
функціонування каналу.

Виконання перших 5 функцій пов’язане з укладанням угод, а останніх 3 —
із їх виконанням. Виконання усіх цих функцій пов’язане з фінансовими
витратами. Кращому їх здійсненню сприяє спеціалізація. Виконувати ці
функції можуть різні члени каналу. Якщо частку цих функцій покладено на
виробника, то його витрати відповідно зростають, внаслідок чого
підвищуються ціни на вироблювану ним продукцію. При передачі частини
функцій посередникам витрати виробника, а отже, і ціни на товар
знижуються.

Канали розподілу складаються з кількох рівнів, тобто посередників, що
виконують ту чи іншу роботу, пов’язану з наближенням товару та права
власності на нього до кінцевого покупця. Оскільки таку роботу виконує і
сам виробник, то він теж входить до складу будь-якого розподільчого
каналу. Довжина каналу визначається кількістю наявних у ньому проміжних
рівнів (мал. 4).

Канал нульового рівня складається з виробника, що продає товар
безпосередньо споживачеві.

Однорівневий канал включає одного посередника. На споживчих ринках цим
посередником буває роздрібний торговець, а на ринках промислових товарів
— агент зі збуту чи брокер.

У дворівневому каналі два посередники. На споживчих ринках такими
посередниками є оптовий та роздрібний торговці, на ринках виробничого
призначання — промислові дистриб’ютори та дилери.

Трирівневий канал має трьох посередників. Наприклад, у лісопереробній
промисловості між оптовими та роздрібними торговцями часто стоїть
дрібний оптовик. Останній купує товари у великих оптовиків та перепродує
їх невеликим підприємствам роздрібної торгівлі, які великими оптовиками,
як правило, не обслуговуються. Існують канали з великою кількістю
рівнів, але рідко. Чим більше рівнів у каналі розподілу, тим менше
можливостей у виробника контролювати його.

4. Співробітництво, конфлікти та конкуренція в логістичних ланцюгах

Між учасниками одного каналу, а також між різними каналами можуть
існувати різні ступені співробітництва, а також конфлікти, конкуренція.
Співробітництво переважає між членами одного каналу. Виробники,
оптовики, роздрібні торговці допомагають один одному, і таке
співробітництво їх, звичайно, сприяє отриманню більшого прибутку за той,
який би кожен з них міг отримати поодинці. Завдяки співробітництву члени
каналу мають змогу гостріше відчувати, краще обслуговувати та повніше
задовольняти цільовий ринок. Проте нерідко в межах каналу виникають
конфлікти. Іноді це конфлікти між фірмами одного рівня. Наприклад,
багато дилерів фірми «Форд» у Чікаго скаржаться на те, що деякі їх
колеги проводять агресивну цінову політику та рекламу в місті для
збільшення свого збуту. Конфліктувати можуть і представники різних
рівнів одного каналу. Так, кілька років тому виник конфлікт між
«Дженерал Моторс» та її дилерами, коли корпорація намагалася в
примусовому порядку домогтися виконання настанов у галузі технічного
обслуговування, ціноутворення та реклами.

Конкуренція виникає між фірмами та системами, які намагаються
обслуговувати одні й ті самі ринки. Наприклад, універмаги, магазини, що
реалізують товари за зниженими цінами, та підприємства роздрібної
торгівлі, що торгують за каталогами, конкурують у боротьбі за гроші
покупців. Внаслідок такої конкуренції споживач має широкий товарний
вибір, більший діапазон цін та послуг. Можлива також конкуренція між
комплексними системами, що обслуговують конкретний ринок. Наприклад,
споживачі можуть придбати продукти харчування через традиційні канали
розподілу, корпоративні мережі, роздрібних торговців та систему
підприємств масового харчування.

При формуванні каналу розподілу треба постійно порівнювати бажане з
досягнутим. Фірма-новачок часто буває організацією місцевого масштабу,
що торгує на обмеженому ринку. Через обмеженість фінансових ресурсів
вона, як правило, користується послугами вже існуючих посередників. А на
будь-якому місцевому ринку кількість їх невелика: кілька торгових
агентів, виробників, оптовиків, корінних роздрібних торговців,
автотранспортних компаній і складських підприємств. Вибрати кращий канал
не так уже й складно. Складно хіба що умовити одного чи кількох
посередників на ринку займатися новим товаром. Якщо фірмі-новачку
пощастить, вона зможе поширити свою діяльність і на інших ринках. При
цьому їй знову доведеться працювати через уже існуючих посередників,
тобто використовувати різні канали розподілу у різних районах. На
дрібних ринках фірма може організувати збут свого товару безпосередньо
роздрібним торговцям, на більших — діяти через оптовиків. У сільській
місцевості вона може працювати з торговцями товарами мішаного
асортименту. В одному регіоні країни фірма може надавати посередникам
виняткові привілеї, оскільки всі торговці працюють тут саме на цих
умовах; у другому — продавати свій товар через будь-які торговельні
підприємства, які підійдуть їй для цього, і таким чином система каналів
розподілу складатиметься під впливом місцевих умов та можливостей.

Останнім часом виникли вертикальні маркетингові системи (ВМС) всупереч
традиційним каналам розподілу. Як уже зазначалося, традиційний канал
розподілу складається з незалежного виробника, одного чи кількох оптових
та одного або кількох роздрібних торговців. Кожен член каналу — це
окреме підприємство, яке намагається забезпечити собі максимальний
прибуток, навіть на шкоду отримання максимального прибутку системою в
цілому. Жоден з членів каналу не має повного чи навіть достатнього
контролю над діяльністю решти членів. Вертикальна ж маркетингова
система, навпаки, складається з виробника та одного або кількох
роздрібних торговців, що діють як єдина система. У цьому разі один із
членів каналу є або власником роздрібних торговців, або надає їм
торговельні привілеї, або має можливості забезпечити їх повне
співробітництво. Домінувати у межах вертикальної маркетингової системи
може або виробник, або оптовик, або роздрібний торговець. Вертикальні
маркетингові системи виникли як засіб контролю за поведінкою каналу та
запобігання конфліктам між його окремими членами, що ставлять свої цілі.
Ці системи економічні за розмірами, з міцними позиціями на ринку,
виключають дублювання зусиль. Існує три основних типи вертикальних
маркетингових систем:

1) корпоративні — в межах корпоративної ВМС послідовні етапи виробництва
та розподілу знаходяться в одиничному володінні;

2) договірні — складаються з незалежних фірм, що зв’язані між собою
договірними відносинами і координують програми своєї діяльності для
спільного досягнення більшої економії та вищих комерційних результатів;

3) керовані — координують діяльність ряду послідовних етапів виробництва
та розподілу товарів завдяки могутності та розмірам одного з їх
учасників. Виробник головного марочного товару у змозі досягти
співробітництва та міцної підтримки з боку проміжних продавців цього
товару.

Похожие записи