Реферат

на тему:

Асортиментна політика аптечних підприємств. Інноваційна політика у
сфері розроблення лікарських засобів

Асортиментна політика аптечних підприємств.

Асортиментна політика встановлює зв’язок між вимогами ринку, з одного
боку, та намірами і можливостями фірми — з іншого. Завдання
асортиментної політики полягає в тому, щоб у кожний даний момент (і в
розумній перспективі) набір товарів, які випускаються фірмою, оптимально
відповідав потребам споживачів як за якісними характеристиками, так і у
відношенні кількісних обсягів. Це головна мета асортиментної політики.
Коли фірма вже знає, які типи (тип) продукції вона буде пропонувати, їй
потрібно визначити різновиди та асортимент цієї продукції.

Асортиментна позиція — це конкретна модель, марка чи розмір продукції,
яку продає фірма.

Товарний асортимент охоплює всі асортиментні групи, які пропонує фірма.

Товарний асортимент може характеризуватися шириною (тобто кількістю
асортиментних груп), глибиною (або кількістю позицій у кожній
асортиментній групі) та зіставленням (наявністю аналогів за спільністю
кінцевого використання, каналів розподілу, груп споживачів та діапазону
цін).

Широкий діапазон дозволяє класифікувати продукцію, орієнтуватися в
різних вимогах споживачів та стимулювати здійснення покупок в одному
місці.

Наявність глибокого асортименту дозволяє задовольнити потреби різних
купівельних сегментів по одному товару, перешкоджати появі конкурентів,
пропонувати діапазон цін та стимулювати підтримку ділерів. Проте він
також збільшує витрати на підтримку запасів, модифікацію продукції та
виконання замовлень. Крім того, можуть виникнути певні труднощі у
диференціації між двома схожими асортиментними позиціями. Звичайно,
порівнюваним асортиментом легше управляти, ніж непорівнюваним. Він
дозволяє компанії спеціалізуватися у сфері маркетингу та виробництва,
створювати стійкий образ та забезпечувати стабільні відношення в каналах
збуту. Однак надмірна концентрація може зробити фірму вразливою перед
погрозами з боку зовнішнього середовища, коливань у збуті, викликати
уповільнення зростання потенціалу через те, що весь натиск робиться на
обмежений асортимент товару.

До основних складових асортиментної політики належить:

? постановка цілей, виходячи із стратегії та тактики фірми, які
спираються на ринкові дослідження;

? формулювання асортиментної програми;

? розроблення комплексу заходів щодо досягнення конкретних цілей;

? визначення ресурсів і термінів здійснення.

Розширення асортименту фармацевтичної продукції в аптеці — найважливіший
фактор успіху аптечної роздрібної торгівлі. Разом з тим, кожній аптеці
доводиться вибирати політику розподілу фінансових ресурсів: або закупити
велику партію дешевого препарату (типу анальгіну), або — буквально
декілька упаковок — дорогого (наприклад, кавінтону).

Аптека повинна відпрацьовувати оптимальну тактику вибору лікарських
препаратів. На перший погляд здається, що необхідне максимальне
розширення асортименту, проте внаслідок наукових досліджень та
практичного досвіду встановлено, що критеріями формування асортименту
лікарських засобів служать наявність попиту на певні лікарські
препарати, сертифікація продукції, умови поставок та розрахунків з
фірмою-постачальником, ціна. Береться до уваги відповідність асортименту
лікарських препаратів переліку життєво важливих лікарських засобів.
Враховується також місце розміщення аптеки, близькість
лікувально-профілактичних закладів та їх профіль, рівень міграції
населення.

Важливими кількісними критеріями формування асортименту в аптеці є
швидкість руху окремих лікарських препаратів та прибутковість від їх
реалізації.

Швидкість руху лікарських препаратів за певний період рекомендується
визначати за формулою:

ЗК та ЗП— залишки на початок та кінець періоду;

НС — середньомісячне надходження;

Н — загальне надходження за певний період;

РС — середньомісячна реалізація.

При К від 0,5 до 1 швидкість руху характеризується як повільна, при К
від 0,26 до 0,49 — стійка. Показник, що дорівнює від 0 до 0,25 свідчить
про високу швидкість руху лікарського препарату.

Доцільно також проводити розрахунки прибутковості аптечного підприємства
залежно від асортименту ліків. Це дозволяє планувати оптимальний
асортимент лікарських препаратів, оскільки при спробі максимально
розширити асортимент настає такий момент, коли подальше його розширення
перестає збільшувати прибуток аптеки.

Інноваційна політика у сфері розроблення лікарських засобів

Вирішальним для ефективної діяльності фірми на ринку є створення і
виробництво нових товарів.

Новий товар — це кінцевий результат науково-дослідної діяльності
фірми-виробника, який неодмінно повинен відповідати потребам, що до
моменту його виходу на ринок сформувалися у потенційних покупців.

Такі товари покликані задовольняти абсолютно нові потреби або
підвищувати задоволення вже існуючих потреб, або значно розширювати коло
покупців, здатних придбати товар, який задовольняє на вже досягнутому
рівні існуючу потребу.

У системі маркетингу під новим товаром розуміють:

? якісно зовсім новий товар, аналогів якому до його появи на ринку не
було;

? товар, що містить значні корінні вдосконалення і припускає наявність
на ринку товарів-аналогів за призначенням;

? товар, що вже є на ринку, але з певними вдосконаленнями, які не
змінюють докорінно його характеристики;

? товар ринкової новизни, який є старим для існуючих ринків, але новим
для даного нового ринку;

? товар нової сфери застосування.

Треба відрізняти новий товар від його модифікації, тому що остання являє
разом з ним єдину групу товарів, що мають однорідні ознаки, але з
деякими відмінностями в характеристиках відповідно до потреб певних
сегментів ринку і кінцевих споживачів.

Створенню нового товару має передувати вивчення і оцінка:

? сфери можливого використання, кількості та складу потенційних
покупців;

? наявних у розпорядженні фірми ресурсів виробництва і збуту;

? можливих змін у технологічному забезпеченні випуску нового товару;

? господарських ризиків та ймовірності конкуренції нового товару з тими,
що вже виробляються підприємством або конкурентами.

Процес розроблення нового товару складається з трьох етапів (рис. 1.).

Рис. 1. Складові процесу розроблення нового товару

Перший етап починається з висування якомога більшої кількості нових ідей
щодо потреб, способів їх задоволення, конструктивних особливостей товару
тощо. Джерелами ідей створення нового товару можуть бути:

? самі споживачі;

? науково-дослідні лабораторії;

? учені, конструктори;

? товари фірм-конкурентів;

? інформація торговельного персоналу і торговельних посередників,
рекламних агентів і маркетологів;

? спеціалізовані професійні видання, виставки, ярмарки та ін. Відбір і
оцінка найбільш перспективних ідей здійснюється за такими критеріями:

? можлива прибутковість товару;

? наявні і потенційні конкуренти;

? ємкість ринку;

? рівень необхідних капіталовкладень;

? рівень патентної чистоти;

? витрати, що передбачаються на експериментальній стадії;

? можлива тривалість життєвого циклу;

? відношення покупців до фірми і її продукції;

? наявність матеріальних і трудових ресурсів;

? можливий рівень і термін окупності даного проекту нового товару тощо.

На другому етапі здійснюється лабораторне і бажано ринкове тестування
нового товару.

Лабораторне тестування передбачає перевірку товару на екологічну
чистоту, безпечність, надійність. Розробляються маркетингові атрибути:
дизайн і назва товару, торгова марка, упаковка і маркірування,
спрямування рекламної кампанії і засобів стимулювання збуту.

Ринкове тестування проводять шляхом пробного продажу товару на
вибіркових ринках. Метою цих дій є одержання оперативної комерційної
інформації, а саме: реакції ринку на новий виріб, його упаковку;
можливостей використання мережі збуту, реклами тощо. Отримані таким
чином дані необхідні для того, щоб змінити невдалі характеристики товару
і в решті-решт пристосувати його до конкретного ринку.

Завершальний етап передбачає розроблення загального плану виробництва
нового товару, визначення і дослідження джерел постачання матеріалів,
обладнання, запускання товарів у виробництво і наступний контроль
точного виконання термінів і графіків робіт, певні поправки до якісних
характеристик товару з метою оптимального наближення їх рівня до запитів
споживачів.

Одночасно розробляються і здійснюються заходи стосовно збуту: засоби
рекламної кампанії, стимулювання збуту, організація післяпродажного
обслуговування. Тобто на цьому етапі вирішуються питання:

? коли виходити на ринок;

? де реалізувати товар;

? кому запропонувати товар;

? як реалізувати товар?

Необхідність розроблення та виведення на ринок нових лікарських
препаратів зумовлена причинами як економічного, так і соціального
характеру.

Фармацевтичне підприємство, що здійснює товарну політику, повинно мати
на меті необхідність виробляти такі товари, які б у найбільшій мірі
задовольняли потреби споживача, завдяки чому товар завоював би
пріоритетну позицію на ринку, був конкурентоспроможним, а, отже,
прибутковим для фірми.

Поява нових фармацевтичних продуктів також пов’язана з постійно
зростаючою захворюваністю всіх верств населення, появою нових
захворювань, звиканням до існуючих ліків, змінами в природі, що
негативно впливають на здоров’я людини.

Новий фармацевтичний продукт повинен задовольняти нові або на більш
високому рівні вже існуючі потреби. На відміну від багатьох інших
визначень виробничої орієнтації, у цьому випадку мається на увазі, що
новим продуктом може бути лише той, який був визначений новим (таким, що
відрізняється від існуючих) споживачем або на цільовому (споживчому)
ринку.

З позицій новизни розрізняють лікарські препарати ринкової новизни,
препарати, нові для фірми, і модифіковані, поліпшені ліки, новизна яких
прозора в певних межах.

Розробка нового лікарського препарату складається з кількох етапів.

1. Технологічні та біофармацевтичні дослідження:

? обгрунтування складу;

? розроблення технології та вибір лікарської форми;

? розроблення методів контролю якості.

2. Доклінічні дослідження:

? проведення фармакологічних досліджень;

? розроблення тимчасової фармакопейної статті;

? підготовлений техніко-економічного обгрунтування;

? розроблення технологічного регламенту;

? затвердження НТД і подання її до Фармакологічного комітету» для
одержання дозволу на клінічні випробування препарату.

3. Клінічні випробування:

? експертиза матеріалів;

? визначення ефективності та нешкідливості;

? узагальнення результатів клінічних випробувань,

? одержання дозволу на промисловий випуск препарату та його медичне
застосування.

4. Серійне виробництво:

? вивчення потреби;

? формування попиту;

? стимулювання збуту.

Одним з кроків до підвищення конкурентоспроможності вітчизняної
фармацевтичної продукції є впровадження в практику «Порядку створення та
постановки на виробництво лікарських засобів», який вимагає дотримання
міжнародних норм при введенні нових виробничих потужностей. Цей документ
визначає єдині вимоги щодо порядку робіт у створенні і постановленні на
виробництво готового лікарського засобу, лікарських засобів, що
вивчаються за скороченою програмою і реєструються тимчасово, а також
субстанцій, які виготовлені в Україні і є обов’язковим для всіх
підприємств, установ, організацій, незалежно від форм власності, які
створюють та виробляють лікарські засоби.

Виробництво готового лікарського засобу (ГЛЗ) здійснюється у разі
наявності спеціального дозволу (ліцензії), який видається
Коммедбіопромом згідно з порядком, установленим Кабінетом Міністрів
України.

Розробник надає виробнику матеріали, які обґрунтовують перспективу
впровадження ГЛЗ (результати експериментального вивчення специфічної
дії, проект НТД). При позитивному рішенні щодо доцільності створення та
постановлення на виробництво лікарського засобу під своєю торговою
маркою виробник згідно з проектами НТД виготовляє і контролює дослідні
партії лікарського засобу, подає їх для експериментальних та клінічних
досліджень на сертифіковані бази Фармакологічного комітету.

Після одержання матеріалів експериментальних досліджень виробник надає
до Фармакологічного і Фармакопейного комітетів пакети документів за
переліком, установленим «Порядком створення та постановлення на
виробництво лікарських засобів».

За затвердженим пусковим або промисловим регламентом виробник виготовляє
і випробовує не менш ніж 5 серій лікарського засобу. Протокол комісії з
визначення результатів випробувань направляється до Фармакологічного і
Фармакопейного комітетів.

Фармакологічний комітет проводить експертизу наданих матеріалів та
дозволяє клінічні випробовування згідно з існуючими вимогами на
підпорядкованих клінічних базах. На підставі результатів випробовування
лікарського засобу Фармакологічний комітет рекомендує препарат до
медичного застосування і направляє повідомлення до Фармакопейного
комітету.

Фармакопейний комітет затверджує тимчасову фармакопейну статтю (ТФС) чи
методи аналізу та подає повідомлення до Фармакологічного комітету і
Держінспекції з контролю якості лікарських засобів.

При позитивних результатах Бюро реєстрації лікарських засобів МОЗ
України приймає рішення щодо реєстрації лікарського засобу.
Підприємство-виробник лікарського засобу отримує комплект документації:

T V X ¤

¦

?

X ¦

1Ue1?2a2?4D5U5V6a6U7h8l8eeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeeess

H? наказ МОЗ України «Про дозвіл до медичного застосування лікарського
засобу»;

? ФС, ТФС чи методи аналізу, затверджені Фармакопейним комітетом;

? реєстраційне посвідчення на лікарський засіб;

? інструкцію щодо застосування лікарського засобу, затверджену МОЗ
України.

За затвердженою НТД виробник виготовляє 5 промислових серій лікарського
засобу, зразки яких направляються на попередній державний контроль до
фармацевтичної хіміко-аналітичної лабораторії, акредитованої
Коммедбіопромом («Лабораторія»), а також супровідний лист, зразки
субстанцій у необхідній кількості, акт відбору середньої проби,
аналітичний паспорт.

За результатами проведених випробувань «Лабораторія» робить висновок про
відповідність якості лікарського засобу вимогам аналітичної документації
та надсилає його виробнику і копію — Коммедбіопрому.

Дозвіл на промисловий випуск ГЛЗ здійснює Коммедбіопром після подання
виробником:

? затвердженої ТФС (ФС) на субстанцію та лікарську форму чи методики
аналізу (копії);

? інструкції щодо медичного застосування (копія оригіналу);

? копії титульного аркуша пускового або промислового регламентів,
узгоджених організацією-розробником технологій, технологічною комісією
Коммедбіопрому та затверджених керівником підприємства, установи,
організації.

Після одержання дозволу на промисловий випуск виробник складає акт про
впровадження у серійне виробництво лікарського засобу і здійснює його
випуск у промислових масштабах.

Одною з основних вимог сучасного ринку лікарських засобів України, яка
сприятиме інтеграції української фарміндустрії у світовий ринок, є
відповідність виробництва і якості фармацевтичної продукції правилам GМР
(good manufacturing practice).

Попри загальну стратегію і тактику, що закладені в різних документах
СМР, ці правила мають свої особливості і кожне з них відповідає певному
ринку. Можна відокремити правила GМР Європейського Союзу (ЄС),
Всесвітньої організації охорони здоров’я (ВООЗ), Фармацевтичної
інспекційної конвенції, Food and Drug Administration (FDA) США та ін.

Для України та країн СНД найбільшу зацікавленість нині викликають
правила GМР ЄС і ВООЗ. їх втілення пов’язане з можливістю реалізації
своєї продукції на ринках ЄС і країн, які вступили до Системи
сертифікації якості лікарських засобів для міжнародної торгівлі,
розроблених ВООЗ.

Уведення СМР у діяльність виробників лікарських засобів регламентується
наказами міністерств і відомств, які контролюють медичну промисловість.
В Україні наказом Держкоммедбіопрому від 19.11.1996р. №117 «Про
визначення міжнародних та Європейських стандартів 180 9000 та ЕК 45000,
правил ОМР» визнано дію правил GМР, що відповідають вимогам ВООЗ і країн
ЄС.

На основі цих документів Державним науковим центром лікарських засобів
(ДНЦЛЗ, м. Харків) були розроблені методичні вказівки «Производство
лекарственных средств. Надлежащие правила и контроль качества»
(МВ64У-1-97) як посібник для надання методичної допомоги підприємствам,
установам і організаціям, що діють в Україні, при розробленні заходів
щодо впровадження правил С-МР у виробництво.

Уже зараз ряд заводів України за допомогою зарубіжних фірм або власноруч
створили і створюють ділянки з виробництва ін’єкційних препаратів,
мазей, таблеток, очних крапель та інших лікарських форм, котрі
спроектовані відповідно до норм ОМР. Це ЗАТ «Фармацевтична фірма
«Дарниця», ВАТ «Київмедпрепарат», АТ «Концерн Стірол», Завод
ендокринно-ферментних препаратів на Київському м’ясокомбінаті, ВАТ
«Фармак» та ін.

Основою товарної політики у системі маркетингу є інноваційна політика
фірми.

У загальному розумінні інноваційна політика фірми — це сукупність
управлінських методів, спрямованих на зміцнення інноваційного потенціалу
компанії, підвищення якості продукції і ефективності виробництва.

Основними стимулюючими факторами інноваційних процесів є розвиток
товарно-грошових відносин, поява конкуренції на ринку.

Мотиви нововведень можна поділити на зовнішні і внутрішні. До зовнішніх
належать: насиченість ринку існуючими товарами, розвиток НТП,
пристосування до структурних змін у галузях промисловості, загрожуюча
позиціям фірми політика конкурентів, необхідність згладжування
кон’юнктурних коливань, зміни в перевагах споживачів і т.д. Внутрішніми
є прагнення збільшити зростання продажу, ринкову частку і кінцевий
прибуток, покращити конкурентоспроможність свого товару на ринку,
зменшити ризик, пов’язаний з обмеженим товарним асортиментом, знайти
шляхи виходу на новий ринок для фірми тощо.

Зараз в інноваційних програмах пріоритетними є напрямки введення нових
продуктів, освоєння нових сегментів ринку, підвищення прибутковості
фірми в цілому і кожного підрозділу окремо, оптимальне використання
наявних матеріальних і людських ресурсів. Тобто всі можливі комбінації
ринкової поведінки розташовані між двома видами діяльності: з одного
боку — стратегія інновацій, пов’язана з вирішенням фундаментальних
наукових проблем і наступним їх втіленням у технології і продукти, а з
другого боку — сфера маркетингу і оптимізація внутрішньої структури
фірми.

У фармацевтичній галузі нововведення з технологічною перевагою
передбачають створення принципово нових препаратів, лікарських форм,
доз, зміну фізичних властивостей препарату на рівні виробництва,
використання нової складової ліків тощо.

Маркетингова орієнтація інновацій торкається в основному варіантів
управління, збуту, комунікацій як складових процесу комерційної
реалізації продукту, наприклад: презентація нової лікарської форми
препарату, нова форма торгівлі, новий вид реклами, нова сфера
застосування традиційного препарату, новий сегмент ринку, до якого
пристосований товар, і т.ін.

Існуючи окремо, ці напрямки інноваційної діяльності, разом з тим,
впливають один на одного. Так, рівень ризику, пов’язаний з технологічною
інновацією, залежить також від джерела ідеї нового продукту.

Відомо, що близько 60-80% успішних нововведень має ринкове походження, а
20-40% виходять з лабораторій. Крім того, нововведення, що базуються на
безпосередньому аналізі потреб ринку, найбільш успішні.

Одним з основних факторів успішної інноваційної діяльності у фармації є
рівень науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), який
залежить від обсягів відшкодувань як у цілому по фармацевтичній
промисловості, так і в межах окремих компаній.

За даними офіційних публікацій, перші місця за абсолютним обсягом витрат
на НДДКР посідає фармацевтична промисловість Японії, США, Німеччини. Про
ефективність їх використання свідчить те, що, зокрема, в 1997 році,
кількість нових лікарських засобів, розроблених у США, складала 20, в
Японії — 7, у Німеччині — 5. Високий рівень НДДКР також характерний для
фармацевтичних підприємств Великої Британії, Швейцарії, Франції, Італії,
Норвегії, Іспанії та ін.

Відомо, що витрати виробника на пошук, розроблення і випуск нового
лікарського препарату на фармацевтичний ринок у середньому оцінюється в
250-500 млн. дол. США, а іноді — і вище. Це в свою чергу визначає високу
ціну оригінального препарату. Тому зростання останнім часом державних
витрат на охорону здоров’я, а саме на лікарську допомогу, у багатьох
країнах світу викликає особливу стурбованість уряду. Так, у США частка
витрат на лікарські препарати в загальних витратах на охорону здоров’я
складає 8-9%, в Японії — близько 2%, країнах Європи — 20%.

Прагнення зберегти високий рівень медичного обслуговування населення,
але при цьому не підвищувати бюджетних асигнувань, що виділяються на
лікарські препарати, привернуло увагу зацікавлених сторін до «генериків»
та їх потенційних можливостей у плані економії коштів.

Препарат-генерик —- це лікарський препарат, на який закінчився термін
дії патентного захисту, і тому він не є винятковою власністю
фармацевтичної компанії, що його розробила або володіла першою ліцензією
на його продаж. Тому такий лікарський препарат може виробляти будь-яка
фармацевтична компанія за умов дотримання вимог виробництва в даній
країні.

До переваг препаратів-генериків відносять такі:

? виробляються відповідно до вимог ОМР;

? біоеквівалентні оригінальним лікарським препаратам;

? дешевше оригінальних лікарських препаратів. Завдяки цим факторам
сформувалося позитивне ставлення до генериків як з боку лікарів та
фармацевтів, так і з боку споживачів.

Фармацевтичні компанії, що виробляють препарати-генерики, не завжди
відрізняються стабільністю порівняно з компаніями-виробниками
оригінальних лікарських препаратів. їх успіх залежить від того, скільки
оригінальних препаратів втратить патентний захист протягом року. Але, з
іншого боку, невеликі фінансові витрати на освоєння виробництва
генерика, скорочений термін його виходу на ринок, відносно низький
рівень підприємницького ризику, забезпечує досить високі прибутки, що
робить компанію конкурентоспроможною на даному сегменті ринку. На
рисунку 2. наведена порівняльна характеристика підходів до оцінки
конкурентоспроможності фармацевтичних компаній, що виробляють
оригінальні препарати і препарати-генерики.

Рис. 2. Підходи до оцінки конкурентоспроможності виробників генеричних і
оригінальних лікарських препаратів

За даними маркетингових досліджень, ринок генериків визначається
зростанням обсягу продажу і його перспективністю, що пов’язано з
закінченням строку патентного захисту на значну кількість важливих
препаратів.

Зараз у СІЛА, за оцінками спеціалістів, загальна вартість продажу
генеричних лікарських препаратів складає 7-8 млрд.дол. Згідно з
прогнозами до 2000 року ця сума складатиме 14-16 млрд.дол. На ринку
країн ЄС загальна вартість продажу генериків визначається у 6 млрд.дол.,
а за статистичними прогнозами до 2000 року досягне 8-10 млрд.дол. (за
деякими оцінками — навіть 13-15 млрд.дол.).

Доцільність виробництва препаратів-генериків підприємствами вітчизняної
фармацевтичної промисловості зумовлена факторами соціального,
економічного, техніко-технологічного характеру.

Насиченість ринку України генериками дає можливість забезпечити потреби
населення у лікарських препаратах найважливіших фармакотерапевтичних
груп, рівноцінних оригінальним. Крім того, фінансові витрати на
лікування з їх використанням суттєво нижчі.

Виробництво генериків зменшує залежність українського фармацевтичного
ринку від імпорту ГЛЗ, завдяки чому заощаджені кошти можуть бути
направлені на фінансування інших потреб у системі охорони здоров’я.

Важливим є те, що виробництво генеричних лікарських препаратів не
потребує витрат на розроблення нових технологій, а витрати на технічне
переоснащення виробництва мінімальні, що дуже суттєво, якщо враховувати
все ще незадовільний стан матеріально-технічного обладнання вітчизняних
підприємств.

Наявність у Державному реєстрі зарубіжного аналогу є гарантією того, що
визначений до виробництва в Україні генерик не має побічних ефектів,
пов’язаних із самою субстанцією, що спрощує і скорочує його доклінічні
дослідження.

Оцінюючи сучасний науково-технічний стан вітчизняних підприємств,
концепція розвитку медичної і мікробіологічної промисловості серед інших
заходів стратегічного і тактичного характеру передбачає закупівлю
фармацевтичних субстанцій, а також ліцензій на виробництво найважливіших
фармацевтичних субстанцій і виготовлення з них відповідних лікарських
препаратів на власних виробництвах, розширення асортименту лікарських
засобів за рахунок упровадження генериків та залучення технологій і
асортименту інофірм.

Зусиллями науковців створена система відтворення препаратів-генериків,
яка забезпечена нормативною документацією на всіх етапах доклінічних
досліджень лікарських засобів, реєстрації та впровадження. НТД враховує
всі вимоги С-МР як до виробництва, так і до якості лікарського
препарату. Завдяки цьому система охорони здоров’я України вже отримала
лікарські препарати таких важливих фармакотерапевтичних груп, як
серцево-судинні, що регулюють функцію ЦНС, анальгезуючі та
протизапальні, протитуберкульозні, противірусні та протигрибкові;
препарати, які впливають на функції брон-холегеневої системи тощо.

Список використаної літератури

1. Украина. Законы. О лекарственных средствах: Закон // Голос Украины.
-1996. — 7 мая.

2. Азарян Е.М. Международный маркетинг.- Киев: «Студ-центр», 1998.-200с.

3. Голубков Е.П. Маркетинговые исследования: теория, методология и
практика.- М.: Изд-во «Финпрес», 1998.-416с.

4. Громовик Е.П. Особливості, проблеми та перспективи вітчизняного
фармацевтичного підприємництва // Фар-мац. журн.- 1997.-№4.~С.З-П.

5. Дяченко С. ВІФЦ : інформація на вітчизняному фармацевтичному ринку
//Ліки України.-1998.-№ 4.-С.32.

6. Каракай І.О. Зарубіжний досвід маркетингу у фармації // Фармац.
журн.-1993.-М5.-С.25-27.

7. Каракай І.О., Каракай Ю.В. Деякі аспекти аналізу світового
фармацевтичного ринку // Фармац. журн.-1996.-№2.-С.47-53.

8. Кардаш В.Я. Маркетингова товарна політика: Навч. посібник.-К.: КНЕУ,
1997.-156с.

9. Криков В.И., Прокопишин В.И. Организация и экономика фармации:
Учебник.-М.: Медицина, 1991.- 624с.

10. Маркетинг: Учебник / А.Н.Романов, Ю.Ю.Корлюгов, С.А.Красильников и
др.; Под ред. А.Н.Романова.-М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1996.-560с.

11. Мнушко З.М., Ткаченко О.М., Страшний В.В. Методичні рекомендації по
прогнозуванню збуту фармацевтичної продукції- X.: УкрФА, 1997.-20с.

12. Створення фармацевтичної маркетингової системи / З.М.Мнушко, В.П.
Польщикова, І.А.Шевченко та ін. // Вісник фармації. -1996. -№1-2. — С.
96-101.

Похожие записи