Контрольна робота

Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру. Сфера містобудівної
діяльності. Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

План

Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру

Сфера містобудівної діяльності.

Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

Значення, завдання і зміст містобудівного кадастру

Законом України «Про основи містобудування» передбачено створення
містобудівного кадастру населених пунктів України, який міститиме
систему даних про належність території до відповідних функціональних
зон, їх сучасне і перспективне призначення, екологічну,
інженерно-геологічну ситуації, стан забудови й інженерного забезпечення,
характеристику будинків і споруд на землях усіх форм власності і
призначений для забезпечення в установленому порядку суб’єктів
містобудування необхідною інформацією [36]. Містобудівний кадастр — це
автоматизована інформаційна система, яка містить дані про міські
території, об’єкти міського середовища. Основне завдання містобудівного
кадастру — накопичення, обробка і видача інформації для:

— розробки генерального плану міста;

— управління і перспективного планування розвитку міста та його окремих
районів;

— проектування об’єктів промислового і цивільного призначення на
території міста;

— експлуатації об’єктів міського господарства (включаючи інженерні
мережі), визначення обсягів і строків їх реконструкції;

— вдосконалення обліку та раціонального використання об’єктів
нерухомості і природних ресурсів;

— вирішення завдань оподаткування, введення нормативної плати за
користування природними ресурсами і санкцій за забруднення навколишнього
середовища, нераціональне землекористування;

— виконання виробничих завдань різними організаціями, службами й
установами міста;

— забезпечення вихідною інформацією галузевих автоматизованих систем;

— виконання завдань земельної реформи, відведення земельних ділянок,
землевпорядкування, охорони прав землекористувачів, орендарів і
землевласників;

А

— проведення природоохоронних заходів.

Містобудівний кадастр формується на базі спеціальної кадастрової
інформації і включає в себе відомості про просторове положення міських
територій та об’єктів, розміщених на земній поверхні, над і під нею; про
явища і процеси, які відбуваються в місті; економічний і правовий стан
цих територій та об’єктів, їх природні, господарські, якісні й кількісні
характеристики та інші відомості, необхідні для управління областю,
районом і містом, а також для забезпечення нормального функціонування
міських організацій, підприємств і установ. При цьому кадастрова
інформація повинна відповідати наступним вимогам:

— обов’язкова територіальна прив’язка даних, яка дозволяє проводити
необхідний аналіз і синтез інформації в різних територіальних розрізах;

— необхідний ступінь дискретності й узагальнення даних, які дозволяють
забезпечити їх багаторазове і багатоцільове використання;

— комплексність, повнота і вибірковий характер даних, як відображення
конкретних завдань управління містобудівельним розвитком, які
вирішуються в даний момент у даному місті;

— оперативність інформації;

— достовірність і точність, узагальнення й однорідність даних.

Місто — це великий населений пункт, який представляє собою певний,
відмінний від села, тип соціально-економічної організації суспільства.
Місту притаманна специфічна демографічна, професійна й організаційна
структура поняття міста невіддільне від поняття територіального
розподілу праці.

У структурі міст, як правило, виділяють особливі міські зони: центр,
житлову, промислову та ін. У сучасних містах можна виділити
функціональні вузли, які об’єднують працю, побут і відпочинок жителів.

Для міста характерна підвищена густота населення і компактність
забудови. Віднесення населеного пункту до категорії міста оформляється в
певному порядку і супроводжується встановленням його міської межі і
міських земель.

Міські землі — це територія, яка є базою для житлового,
культурно-побутового, промислового та іншого будівництва, а також для
розміщення шляхів сполучення. При цьому під територією міста розуміють
всі землі, які знаходяться в рамках межі міста. Остання виконує дві
функції: по-перше, вона є границею, яка відділяє землі міста від інших
категорій земель, по-друге, виконує роль адміністративної границі міста,
тобто виконує ті ж функції, що й межа району, області тощо. Встановлення
межі міста (основою чого служать рішення відповідного державного органу
про визнання населеного пункту містом) має істотне юридичне значення,
оскільки з цього моменту на даній території починає діяти правовий режим
міських земель.

В Україні виділяють наступні категорії міст: районного, обласного і
республіканського підпорядкування. До міст районного підпорядкування
відносять населені пункти, які мають промислове і культурне значення, з
числом жителів не менше 12 тис. і не більше 50 тис. Категорію міст
обласного підпорядкування складають крупні культурні і політичні центри,
які мають промислове значення. Населення цих міст повинно перевищувати
50 тис.чол.

Відповідно до функціональних особливостей міських зон, земельні ділянки
у складі міських територій можуть використовуватися для різних цілей:
розміщення житлових, адміністративних, торговельних, промислових
будівель і споруд, проїздів, вулиць, майданів, парків, залізничних
шляхів, організації сільськогосподарського виробництва тощо.

При всій різноманітності використання міських територій загальним для
них є обслуговування потреб міста. Водночас відмінності у характері
використання земельних ділянок, які входять у склад міських земель,
накладають

відбиток на їх правовий режим, а отже, й на зміст містобудівного
кадастру. Відповідно до особливостей правового режиму міських земель
виділяють їх різновидності.

Землі, які фактично забудовані або призначені під забудову згідно з
планом розвитку міста і використання його земель, надаються в
користування (оренду) підприємствам, організаціям, відомствам,
кооперативам і громадянам для громадського, індивідуального будівництва.
Ці землі складають найважливішу частину міських земель. На них, по суті,
розміщується саме місто, тобто житлові, адміністративні, промислові та
інші будівлі і споруди.

Сфера містобудівної діяльності

Перехід до ринкової економіки, різноманітних форм власності на землю та
платного характеру її використання різко підвищує значення містобудівних
документів як однієї з найважливіших ланок у механізмі регулювання
земельних відносин у місті, узгодження приватних і громадських
інтересів.

Необхідність формування міської території як системи з великою кількістю
ділянок і споруд на відносно обмеженому просторі завжди супроводжується
виникненням найрізноманітніших ситуацій, на розв’язання яких спрямована
містобудівна діяльність. Загальна сутність проблемних ситуацій —
схрещення інтересів різних землекористувачів, їх містобудівне вирішення
— це або узгодження інтересів за рахунок створення інтегрованих
планувальних структур, або вибір взасмовиключних можливостей
використання території, тобто створення монофункціональних планувальних
структур.

Таким чином, містобудівне регулювання земельних відносин — це, перш за
все, дотримання раціональної планувальної організації території та
узгодженого взаємного розміщення виробничих комплексів, житлових
районів, громадських центрів, зон масового відпочинку та інших об’єктів.

Шляхом раціональної планувальної організації території, узгодженого
взаємного розміщення об’єктів будівництва формуються умови для праці,
побуту й відпочинку населення, організації виробництва, збереження і
поліпшення навколишнього середовища. Містобудівні методи регулювання
діють у всьому світі, незалежно від суспільного ладу, природних,
соціальних та економічних процесів/?

^Завдання містобудування — це планувальна організація території. Тому
містобудування часто називають ще плануванням населених пунктів, чи
районним і міським плануванням.

Першим законом, що підсумував загальні положення планування і забудови
міст, був англійський закон 1909 року, який увінчав собою всю систему
європейських законодавчих актів, що були введені в дію починаючи з 40-х
років XIX століття. Відповідно до цього закону, складання генеральні«
планів міст зосереджувалося в міських радах і ставилося під контроль
міністерства внутрішніх справ. Водночас закон надавав можливість
організаціям і приватним особам спостерігати за виконанням проектів
планування.

Особливо важливим положенням закону було право примусової купівлі землі
для реконструкції та розширення міст. Муніципальна влада одержала
можливість виконувати планування на всій території міста, незалежно від
майнових прав на землю, а якщо проект передбачав розширення міста, то
включати і сільськогосподарські угіддя, розташовані за міською межею. Не
підлягали відчуженню тільки землі загального користування (вулиці,
площі, сади, місця розташування пам’яток архітектури та мистецтва, а
також королівські парки).

Законом було встановлено порядок оцінки землі і вжито заходів проти
спекуляції земельними ділянками; території, що передбачалися під проїзд,
місто одержувало тепер у приватних землевласників безкоштовно. Для
реалізації проектів планування місту дозволялося випускати позики на
термін до 80 років.

Таким чином, закон 1909 року запровадив у містобудуванні надійну
економічну та правову платформу.

Подібні закони були прийняті майже в усіх країнах світу.

Головним документом, що регламентує містобудівну діяльність в нашій
країні, є Закон України «Про основи містобудування», прийнятий Верховною
Радою у листопаді 1992 року.

Містобудівна діяльність містить значні за обсягом розділи теоретичних
обґрунтувань, ЩО зріднює її за характером з науковою діяльністю. Як
галузь наукового знання, містобудування досліджує закономірності
формування та функціонування територіальних систем різного ієрархічного
рівня, розробляє принципи і критерії прийняття проектних рішень у
вигляді:

— правил і норм проектування;

— стереотипних елементів містобудівних рішень;

— технологій (процедур) і методичних розробок окремих проектних завдань;

— моделей-концепцій перспективного розвитку територіальних систем.

Головними напрямками містобудівної діяльності є:

1) розробка і реалізація містобудівної документації;

2) визначення територій, вибір, вилучення (викуп) і надання земель для
містобудівних потреб;

3) розміщення будівництва житлово-цивільних, виробничих та інших
об’єктів, формування містобудівних ансамблів і ландшафтних комплексів,
зон відпочинку та оздоровлення населення;

4) створення соціальної, інженерної і транспортної інфраструктури
території та населених пунктів;

5) захист життєвого та природного середовища від шкідливого впливу
техногенних і соціально-побутових чинників, небезпечних природних явищ;

6) збереження пам’яток архітектури і містобудування, історичного
середовища, природного ландшафту.

Таким чином, у системі управління розвитком міста за прийняття і
здійснення містобудівних рішень відповідальні три сфери:

а) прогнозування, в якій готується народногосподарська концепція
розвитку міста;

б) проектування, завдання якої полягає у визначенні конструктивного
шляху розвитку і засобів його реалізації;

в) будівництва, в якій здійснюється реалізація містобудівних рішень.

Оперативне керівництво містобудівною діяльністю покладається на місцеві
органи влади, в яких створюється відповідна служба головного архітектора
міста. Ця служба координує весь містобудівний процес:

— організацію і здійснення містобудівних проектів;

— готує рішення про відведення земельних ділянок для будівництва;

— здійснює контроль за будівництвом та здачею об’єктів в експлуатацію.

Таким чином, зміст містобудівного проектування розкривається через
систему дій щодо підготовки, прийняття та реалізації проектних рішень,
які спрямовані на одержання комплексу ефектів:

— соціального, який досягається за рахунок раціонального розміщення
виробничих сил і розселення;

— екологічного, спрямованого на поліпшення і збереження природних
ландшафтів, раціональне використання ресурсів, оздоровлення середовища;

— естетичного, що виникає завдяки поліпшенню архітектурно-художньої
виразності міста та його окремих ансамблів.

Містобудівні аспекти регулювання ринку землі

За останні роки помітно зріс інтерес до регулювання земельних відносин у
містах, де активно відбувається процес приватизації землі, за рахунок
чого місцеві бюджети поповнюються коштами від плати за землю. При цьому
слід підкреслити, що надходження до місцевих і державного бюджетів від
плати за землі населених пунктів удвічі більші, ніж від земель
сільськогосподарського призначення, які займають майже у вісім разів
більшу площу в земельному фонді країни.

До земель міст нині спрямована особлива увага й тому, що тут проживає
більша частина населення країни, яке в ході приватизаційних процесів
стає щораз більше причетним до землі. Тому з боку міських земельних
органів нині спостерігається посилений інтерес до складання планів
земельно-господарського устрою території населених пунктів.

Особливу увагу необхідно приділяти проблемам оптимізації і раціонального
використання природних ресурсів у місцях проживання людей — в населених
пунктах. Адже на порівняно невеликій площі, всього 6918 тисяч гектарів,
або 11,9 відсотка від земельного фонду країни, зосереджене все населення
нашої держави, а також розміщена основна маса капіталовкладень
(виробничі, адміністративні, культурно-побутові підприємства,
організації й установи).

Особливістю цільового призначення цих земель є забезпечення
різноманітних потреб суб’єктів земельних відносин населених пунктів.
Багатогранність земель населених пунктів вимагає й належного правового
режиму регулювання земельних відносин, особливо в період їх реформування
та введення різних форм власності на землю. Сьогодні відсутня нормативна
база щодо визначення оптимального співвідношення розвитку промислової і
комунальної галузей, садибної і багатоповерхової забудови при
максимальному збереженні земель, придатних для сільськогосподарського
використання, зокрема сільськогосподарських угідь. Адже курс на садибний
тип забудови, особливо в містах обласного підпорядкування та промислових
центрах, вимагає великої кількості земель, а також коштів на відповідне
впорядкування території і будівництво інженерних мереж. Використання
земельних ресурсів населених пунктів вимагає детального вивчення й
аналізу їх наявності з метою створення умов для найбільш повного
задоволення потреб населення, яке там проживає.

Активний процес формування земель населених пунктів, особливо міст,
пов’язаний з приватизацією землі, справлянням плати за землю, зумовив
потребу у глибокому вивченні землевпорядниками закономірностей розвитку
міст, містобудівних обмежень, планування та будівництва муніципальних
об’єктів. У результаті цього виникла потреба складання плану
земельно-господарського устрою населеного пункту, хоч, на нашу думку,
цей вид землевпорядних робіт необхідно розглядати як проект
землевпорядкування населеного пункту. По-перше, за своїм змістом ця
розробка є проектом і базується на матеріалах генерального плану
населеного пункту. По-друге, в населеному пункті, особливо в місті,
немає господарств, а є власники землі і землекористувачі, тому
впорядкуванню підлягає територія міста. По-третє, устрій (в тому числі
земельний) — це фактичний стан організації території. В даному випадку
мова йде про впорядкування території.

Землі, які прибудуть у приватну власність, використовуватимуться
найбільш ефективно. Необхідно забезпечити стабільність і гарантований
захист прав на землю, а також можливість її передачі іншим особам та
використання відповідно до законодавства.

Раціонального використання та регульованого продажу й оренди, крім
земель приватної власності, потребують землі державної і комунальної
власності, де необхідно враховувати державні та громадські інтереси.

Придбати вільну від забудови землю для підприємницької діяльності
надзвичайно складно, практично неможливо — лише після купівлі об’єкта
нерухомості можна приватизувати земельну ділянку. В Україні ще відсутня
чітка система реєстрації прав на нерухомість, у тому числі й на землю, а
також немає чітких прозорих правил і гарантій щодо землекористування. Не
сформовані ринкові основи визначення вартості земель, а також порядок
застави земель під кредити банків, не визначені правові засади
здійснення трансакцій із землею.

Під час приватизації земель головне завдання полягає в тому, щоб була
досягнута гармонія щодо забезпечення їх раціонального використання,
захисту прав власників, урахування державних і суспільних інтересів.
Формування та державне регулювання ринку землі в населених пунктах
передбачає:

— аналіз та оцінку правового середовища приватизації та купівлі-продажу
землі в населених пунктах;

— вивчення існуючих механізмів набуття і реалізації прав власності на
землю, узагальнення досвіду приватизації та купівлі-продажу земельних
ділянок за останні роки;

— визначення ролі держави та місцевого самоврядування у формуванні та
регулюванні ринку землі;

— врахування світового досвіду державного регулювання ринку землі.

На цій підставі передбачається визначити основні проблеми формування
ринку землі в населених пунктах і головні напрямки державної політики
Щодо:

— гарантування прав власників землі;

— узгодження державних і приватних інтересів при здійсненні земельних
відносин;

— нормативно-правового та економічного регулювання ринку землі;

— формування земельно-ринкової інфраструктури;

організації фінансового механізму функціонування ринку землі;

— забезпечення соціальних пріоритетів у сфері міського
землекористування.

На сьогодні місцеві правила затверджено у місті Чернігові, триває їхня
розробка у Києві, Одесі, Черкасах, Полтаві. Впровадження цього механізму
в умовах ринкової економіки забезпечить більш сприятливі умови для
формування ринку землі та нерухомості.

Законодавче забезпечення регулювання ринку землі, удосконалення
нормативної бази у сфері містобудування на державному та місцевому
рівнях створять умови для ефективного використання земель, стимулювання
підприємницької діяльності, заохочення інвестицій у розбудову та
благоустрій міст і сіл у ринкових умовах.

Використана література

М.Г.Ступень, І.М. Добрянський, О.Я. Микула, Н.Р.Шпік. Містобудівний
кадастр. Львів 2003 р.

Похожие записи