.

Розробка комплексу геодезичних та землевпорядних робіт при складанні еколого-економічного проекту на території Вікторівської сільської ради (дипломна

Язык: украинский
Формат: дипломна
Тип документа: Word Doc
2 49768
Скачать документ

Дипломна робота

Розробка комплексу геодезичних та землевпорядних робіт при складанні
еколого-економічного проекту на території Вікторівської сільської ради

зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд літератури…………………………………………………………………………..

Нормативно-правове забезпечення землеустрою…………………………………………

Сучасний стан та розвиток землеустрою…………………………………………………..

Основні вимоги до складу, змісту та оформлення документації із
землеустрою………

Землеустрій як основа еколог-економічного і соціального обґрунтування
землекористування…………………………………………………………………………..

Розділ 2. Характеристика об’єкт……………………………………………………………………

2.1 Фізико-географічна характеристика………………………………………………………..

2.2 Клімат………………………………………………………………………………………..

2.3 Ґрунти……………………………………………………………………………………….

2.4 Рослинний та тваринний світ………………………………………………………………

Розділ 3. Концептуальні підходи до розробки проектів землеустрою
сільських рад…………

Розділ 4. Підготовчі роботи……………………………………………………………………….

4.1 Аналіз та коригування планово-картографічних
матеріалів…………………………….

4.2 Аналіз та коригування матеріалів крупномасштабного
обстеженняґрунтів………….

4.3 Аналіз проекту розміщення земельних часток (паїв) та видачі
державних актів їх
власникам……………………………………………………………………………………….

Розділ 5. Розробка еколого-економічного проекту землеустрою………………………………

5.1 Створення планової основи……………………………………………………………….

5.1.1 Опорна геодезична основа………………………………………………………….

5.1.2 Геодезичні роботи………………………………………………………………………

5.1.3 Технічні характеристики приладів та їх
перевірка………………………………….

5.1.4 Методика спостережень……………………………………………………………….

5.2 Проектування заходів по охороні земель………………………………………………..

5.2.1 Склад земельних ресурсів Вікторівської сільської
ради……………………………

5.2.2 Агровиробничі групи ґрунтів та їх
характеристика………………………………..

5.2.3 Розробка контурно-лінійних рубежів……………………………………………….

5.3 Перспективи використання земельних ресурсів ………………………………………..

5.3.1 Сучасний стан ріллі та протиерозійна організація
території………………………

5.3.2 Освоєння і поліпшення земель………………………………………………………

5.3.3 Оцінювання екологічних, правових, природоохоронних та
інших проблем, які можуть мати вплив на використання
земель………………………………………………. .

5.4 Протиерозійна організація території……………………………………………………

5.4.1 Захист ґрунтів від ерозії…………………………………………………………….

5.4.2 Рекомендації по відтворенню родючості
грунту………………………………….

5.4.3 Заповідні і охоронні території……………………………………………………..

5.4.4 Обмеження господарської діяльності………………………………………………

Розділ 6. Економіка і організація робіт…………………………………………………………

6.1 Загальні питання організації робіт……………………………………………………..

6.2 Технологічна схема виконання робіт…………………………………………………..

6.3 Опис процесів робіт………………………………………………………………………

6.4 Складання кошторису……………………………………………………………………

Розділ 7. Охорона праці…………………………………………………………………………..

7.1 Державна політика в галузі охорони праці ………………………………………………

7.2 Норми про охорону праці…………………………………………………………………

7.3 Організація безпечних умов праці……………………………………………………….

7.4 Індивідуальні засоби захисту…………………………………………………………….

7.5 Підготовчі роботи перед виїздом у поле………………………………………………..

7.6 Техніка безпеки при камеральних роботах…………………………………………….

7.7 Протипожежна профілактика……………………………………………………………

Висновки і пропозиції …………………………………………………………………….

Список використаної літератури……………………………………………………………

Додатки

ВСТУП

Управління земельними ресурсами дозволяє тримати руку на “пульсі”
втілення земельної політики в реальне життя. Адже ліквідація монополії
державної власності на землю зініціювала створення приватних агро
групувань, селянських (фермерських ) господарств, сільськогосподарських
кооперативів тощо. У результаті роздержавлення і приватизації землі
виникла необхідність виконання землевпорядних робіт з перерозподілу
земель, що не використовуються або використовуються не раціонально,
складання проектів формування територій і встановлення меж сільських
населених пунктів, паювання земель колективної власності, проведення
грошової оцінки земельних угідь, підготовки технічної документації на
виготовлення державних актів на право власності на землю і користування
нею, а також інших робіт, які при виключно державній формі власності на
землю не виконувались.

Тому важко, по суті, неможливо уявити реалізації цих заходів без
належного управління цим процесом. Землевпорядкування як функція
управління земельними ресурсами є цілісною системою взаємопов’язаних (
організаційних, правових, інженерно-технічних, еколого-економічних та
інших) заходів і дій, спрямованих на ефективне використання землі. І
поки що ніяка інша наука не може вирішити поставлені проблеми,
забезпечити належного порядку на землі.

Шляхом землевпорядкування втілюються в життя законодавчі акти,
нормативні документи, які регламентують порядок і спосіб використання та
охорони землі. Тільки за допомогою землевпорядкування держава виступає
гарантом рівноправності державної, приватної, комунальної власності,
забезпечує організацію раціонального використання і охорони земель.

Існує думка, щодо розбіжностей термінів “землеустрій” та
“землевпорядкування”.У Земельному кодексі України визначено, що
землеустрій – це сукупність соціально-економічних та екологічних
заходів, спрямованих на регулювання земельних відносин та раціональну
організацію території адміністративно-територіальних утворень, суб’єктів
господарювання, що здійснюється під впливом суспільно-виробничих
відносин і розвитку продуктивних сил.

Щоб визначитись з цими термінами, необхідно звернутись до більш
глибокої їх суті. Адже Земля – незамінний природний ресурс. У процесі
використання вона стає об’єктом соціально-економічних зв’язків людини з
природою, господарським об’єктом. Як будь-який об’єкт господарської
діяльності земля потребує певної організації, тобто створення необхідних
умов для забезпечення ефективної діяльності: виробництва,
обслуговування, зв’язків тощо. І цю функцію організації використання
землі як господарського об’єкта виконує землеустрій.

Виходячи із самого поняття “організація”, необхідно відмітити, що
організація використання земель – це вже функціонуюча система
використання земель, яка включає землю та інші елементи, пов’язані з її
використанням. Водночас, організація використання земель – це
діяльність, спрямована на створення (або удосконалення) функціонуючої
системи використання земельних ресурсів, системи, яка б відповідала
існуючим правовим актам і науковим уявам про раціональне
землекористування. Даний процес є функцією управління земельними
ресурсами.

Землеустрій означає об’єктивну реальність, яка відображає певний стан
форм розподілу та організації використання землі разом з іншими засобами
виробництва і робочої сили на певному етапі розвитку суспільних
відносин. Земельний устрій формується залежно від форм власності на
землю, розвитку матеріального виробництва та певних кроків держави,
часом стихійно, але в основному за допомогою землевпорядних заходів.
Тобто, це об’єктивно існуюча реальність земельного ладу держави.

Термін “землеустрій” хоч і є статистичним, але характеризується
динамічністю, оскільки має тенденцію до змін на рівні держави (регіону,
окремої земельної ділянки) під впливом законодавчих актів держави,
земельних відносин, розвитку продуктивних сил, форм і способів
використання земель, упорядкування території землекористувань і
землеволодінь, окремих земельних угідь.

Виходячи із вищесказаного, слід відзначити, що необхідно чітко
розрізняти поняття “землеустрій” і “землевпорядкування”.В системі
управління земельними ресурсами землеустрій відображає об’єктивну
реальність існуючого стану використання земель, яка щорічно фіксується у
документах статистичної звітності у вигляді текстових і картографічних
матеріалів державного земельного кадастру. Землеустрій, в свою чергу,
належить до активних управлінських чинників, спрямованих на зміну форми
земельного устрою, що є необхідною умовою розвитку та прогресу в сфері
володіння, користування, розпорядження землею, раціонального
використання, всебічної охорони земельних ресурсів.

Це з одного боку, а з іншого – сучасний стан розвитку суспільства та
удосконалення земельних відносин ставить принципово нові вимоги перед
землевпорядкуванням. Вони стосуються, по-перше, необхідності ефективного
вирішення екологічних проблем і подолання екологічної кризи у сучасному
землевикористанні. Тобто, зрештою, йдеться про необхідність
еколого-економічного підходу до вирішення завдань землевпорядкування в
сучасних умовах.

Сучасний землеустрій віддзеркалює ті політичні,
соціально-економічні зміни та суспільні явища і перетворення, які
відбуваються в країні. Про це свідчить той факт, що за період проведення
земельної реформи тричі вдосконалювалося земельне законодавство.
Земельний Кодекс змінювався на якісно новій основі. Його положення та
вимоги інших нормативних і законодавчих землевпорядних актів вплинули на
зміст землеустрою. Землеустрій на всіх етапах здійснення земельної
реформи був і залишається регулятором та провідником державної політики
щодо використання й охорони земель, проведення земельної реформи,
вдосконалення земельних відносин, наукового обґрунтування розподілу
земель, формування раціональної екосистеми землекористувань, розвитку
продуктивних сил, засобів виробництва і вдосконалення виробничих
відносин діючої соціально-політичної системи. Він залишається головним
інструментом впровадження у життя земельної політики держави.

Землеустрій має чітко виражений гармонійний, системний і
комплексний характер, що охоплює політичні, організаційно-правові,
технічні, соціально-економічні, екологічні, естетичні та інформативні
сфери впливу. Охоплюючи таку систему різноманітних заходів землеустрій
вирішує проблеми раціонального землекористування до рівнів
адміністративно-територіального поділу, конкретних умов господарської
організації виробництва і природокористування. Раціональним є таке
землекористування, що найбільш повно враховує властивості і особливості
землі та ландшафту, господарську придатність території, орієнтовано на
задоволення інтересів суспільства, забезпечує високу ефективність
виробничої та іншої діяльності, сприяє охороні і відтворенню
продуктивних і інших корисних властивостей землі. Землеустрій повинен
забезпечувати організацію використання й охорони землі як природного
ресурсу, місця проживання і господарської діяльності людини, головного
засобу виробництва в сільському та лісовому господарстві, об’єкта інших
соціально-економічних зв’язків.

Аналіз динаміки розвитку земельних відносин, практики ведення
землевпорядного виробництва, і чинної законодавчої бази за період
проведення нинішньої земельної реформи, основних рис функціональних
особливостей сучасного землеустрою висвітлив ряд проблем, для
розв’язання яких необхідно розробити і здійснити відповідні заходи.

До таких проблем слід віднести: стихійне формування нових
землекористувачів на основі оренди земельних часток (паїв); консервацію
деградованих земель; нераціональне і неефективне розміщення та
використання земельних часток (паїв); відсутність вільних земель для
розширення територій населених пунктів, особливо в приміських зонах
великих міст; припинення розробки й впровадження проектних заходів щодо
використання, охорони та поліпшення земель; недотримання режиму
використання земель у природоохоронних зонах заповідників, на
рекреаційних територіях, в зонах охорони земель оздоровчого та
історико-культурного призначення; втрачання послідовності черговості
поновлення і забезпечення доброякісними планово-картографічними та
проектними матеріалами служб Держкомзему; відсутність чіткої координації
діяльності й організації управління землевпорядними
проектно-вишукувальними організаціями, установами та закладами освіти,
які готують фахівців землевпорядного профілю.

Поспішність у проведенні роздержавлення та приватизації
сільськогосподарських підприємств призвела до ряду недоліків у підходах,
змісті й порядку приватизації. Насамперед потрібно було розробити
проекти використання, охорони і поліпшення угідь, здійснити перерозподіл
земель за придатністю ґрунтів та меліоративним станом для вирощування
тих чи інших районованих сільськогосподарських культур, визначення на
картографічних планах просторового їх розміщення, а згодом розпочинати
роздержавлення і приватизацію. Це дало б змогу уникнути тих недоліків,
які мають місце у використанні земель на даний час.

Неважко помітити, що при землеустрої здійснюються врахування і
зміна не тільки соціально-економічних, але й екологічних властивостей
території. Одним із найскладніших завдань землеустрою у сучасних умовах
залишається вирішення проблем охорони земель. Недооцінка екологічного
змісту землеустрою продовжує залишатися дуже істотною, його призначення
не можна обмежувати рамками реалізації земельної політики, принижуючи
роль землевпорядкування у вирішенні завдання землекористування –
підвищення стійкості ландшафту, продуктивності і родючості земель.

Сьогоденний екологічний стан довкілля є результатом
нераціонального використання природних ресурсів і, в першу чергу,
земельних ресурсів. Розорювання схилів, інтенсивна вирубка лісів і
лісових насаджень, обґрунтоване сільськогосподарське освоєння земель,
розпочате в п’ятидесятих роках минулого століття і яке продовжується до
нинішнього часу, призвели до дестабілізації природних ландшафтів,
порушенню потоків внутрішньої та зовнішньої енергії, зв’язків між
окремими компонентами природно-антропогенних ландшафтів. Напруженості
екологічної обстановки спонукало значне антропогенне навантаження на
природнв ресурси. Таке використання природних ресурсів призводить до
великомасштабних незворотних негативних наслідків. За останні десять
років, у зв’язку з перерозподілом земель державної власності,
послабленням з боку держави контролю за використанням і охороною земель,
екологічний стан значно погіршився. Безвідповідальна культура
землеробства, знищення науково обґрунтованої системи сівозмін і
невикористання новими землевласниками і землекористувачами своїх
обов’язків, передбачених чинним законодавством, призвели до погіршення
родючості ґрунту, інтенсифікації еродованості земель та інших негативних
явищ орних земель.

Нормалізувати екологічну обстановку можливо шляхом відновлення
стабілізуючих складових природного середовища. Це в першу чергу
зменшення розораності хоча б до 50% і збільшення лісистості до 20%, в
тому числі довести заліснення сільськогосподарських угідь до 4%.
Заліснення і залуження земель слід розглядати не як переведення з більш
цінних у менш цінні, а як необхідний захід зміни використання земель,
ефективність яких не зменшується, а залишається на рівні, або навіть
збільшується з урахуванням екологічних і господарських потреб.

Однак, щоб стабілізувати екологічну обстановку, необхідно виявити
на території всі об’єкти забруднення і засмічення, до яких належать
ферми, господарські двори, склади отрутохімікатів, відстійники,
гноєсховища, сміттєсховища, а також промислові й оборонні об’єкти.
Відносно перелічених об’єктів необхідно передбачити заходи щодо
зменшення або повної ліквідації їх впливу на навколишнє середовище,
навіть до їх виносу в еконебезпечні місця. Очищення території від
об’єктів забруднювачів і засмічувачів дозволить виконувати свої
стабілізуючі функції і забезпечувати розповсюдження рідких видів флори
та фауни.

Крім того, слід мати на увазі, що населені пункти (особливо
промислові і великі), магістральні трубопроводи, нафтопроводи,
газопроводи, аміакопроводи, об’єкти виробітку і транспортування енергії,
лінії зв’язку, ділянки залізниці створюють додаткові труднощі в
стабілізації екологічного середовища. Наявність охоронних зон навколо і
вздовж указаних об’єктів створює систему обмеженого використання земель.
Влючення в цю систему екологічних обмежень повинно дати можливість
частково нейтралізувати негативні явища. Але це, в свою чергу, повинно
компенсуватись власникам землі і землекористувачам як власниками
об’єктів, що мають охоронні зони, так і державою, яка може застосувати
механізм компенсації обмеження господарської діяльності внаслідок
накладення екологічних обмежень шляхом пільгових оподаткування,
кредитування.

Отже, екологізації землекористуваня може бути досягнута лише
через землевпорядне проектування, яке треба відродити після затяжної
стагнації, під час якої останнє практично зводилось до паювання земель.
Але робити це потрібно з урахуванням сучасних умов і нових вимог.
Досвід, значною мірою негативний, але великий за обсягом у часі і
просторі, дає змогу критично проаналізувати колишні хибні тенденції у
використанні земель івизначити екологічні складові проектування, маючи
при цьому на увазі, що екологічно допустиме є, як правило економічно
доцільним.

При написанні дипломної роботи використовувались матеріали
ґрунтового обстеження, формування та встановлення меж сільської ради,
дані згідно інвентаризації земель, матеріали контурно-меліоративної
організації території, дані по роздержавленню та паюванню земель,
протиерозійної організації території, форми 2-зем та 6-зем.

На захист дипломної роботи буде представлено :

Пояснююча записка

Графічні матеріали, а саме:

Схема згущення зйомочної основи

Характеристики отримані при GPS-спостереженнях

Схема формування території Вікторівської сільської ради

Схема розпайованих земель та встановлення охоронних зон на території
Вікторівської сільської ради

Таблиці

розділ 1. ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ

Нормативно-правове забезпечення землеустрою

Загальнодержавні та регіональні програми використання й охорони
земель розробляються з метою розвитку програм економічного,
науково-технічного та соціального розвитку України й охорони довкілля.

Загальнодержавні та регіональні програми використання й охорони
земель визначають склад та обсяги першочергових і перспективних заходів
щодо використання та охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного
забезпечення їх реалізації.

Загальнодержавні програми використання та охорони земель розробляються
згідно із Законом України “Про державні цільові програми” від 18 березня
2004 року № 1621-IV.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання
та охорони земель адміністративно-територіальних утворень розробляються
на підставі затверджених загальнодержавних і регіональних програм
використання та охорони земель.

Проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж
адміністративно-

територіальних утворень розробляються відповідно до ст.173, 174
Земельного

кодексу України, ст. 46 Закону України “Про землеустрій” з урахуванням

Положення про порядок вирішення питань адміністративно-територіально

го устрою Української РСР, затвердженого Указом Президії Верховної Ради

Української РСР від 12 березня 1981 року № 1654-Х.

Проекти землеустрою щодо організації й встановлення меж територій

природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздо

ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розробляються

згідно із Законами України “Про природно-заповідний фонд України”,

“Про курорти”, “Про охорону культурної спадщини”, Порядком розроблення
проектів із землеустрою з організації та встановлення меж територій
природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення, затвердженого
постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року № 1094.

Проекти землеустрою щодо формування земель комунальної власності

територіальних громад і проекти розмежування земель державної та кому

нальної власності населених пунктів розробляються на підставі Закону

України “Про розмежування земель державної та комунальної власності” від

5 лютого 2004 року № 1457-ГУ.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок розроб

ляються на підставі Земельного кодексу України, Закону України “Про

землеустрій”, Порядку вибору земельних ділянок для розміщення земельних

ділянок, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31
березня 2004 року № 427, Порядку розроблення проектів землеустрою щодо
відведення земельних ділянок, затвердженого постановою Кабінету
Міністрів України від 26 травня 2004 року № 677, Постанови Кабінету
Міністрів України від 4 березня 2004 року № 266 “Про затвердження
Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення
земельних ділянок”.

Проекти землеустрою щодо створення нових та впорядкування існую

чих землеволодінь і землекористувань розробляються на підставі ст. 51
Закону

України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 року № 858-ІУта методичних

рекомендацій.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунту

вання сівозміни та впорядкування угідь розробляються на підставі ст. 52

Закону України “Про землеустрій” і методичних рекомендацій.

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів

розробляються на підставі ст. 53 Закону України “Про землеустрій”, По

рядку складання плану земельно-господарського устрою населеного пункту,

наказу Мінбуддержархітектури та Держкомзему України від 24.09.93 №
158/61.

Проекти організації території земельних часток (паїв) розробляються
відповідно до Закону України “Про порядок виділення в натурі (на
місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5
червня 2003 року, № 899-ІУ і Методичних рекомендацій щодо порядку
передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності
членам КСП, наказ від 04.06.1996 № 471/172148.

Робочі проекти землеустрою складаються на виконання заходів,
передбачених схемами використання та охорони земель, проектами
землеустрою.

Робочі проекти, пов’язані з будівельними і земляними роботами,
складаються згідно з Державними будівельними нормами України (ДБН),
Порядком консервації земель (наказ Держкомзему України від 17.10.2002 р.
№ 175).

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж земельної
ділянки в натурі (на місцевості) розробляється відповідно до ст. 55
Закону України “Про землеустрій” при дотриманні вимог нормативних актів
про топографо-геодезичну діяльність та Інструкції про порядок складання,
видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на
земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та
договорів оренди землі.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що
посвідчують право на земельну ділянку розробляється згідно зі ст. 56
Закону

України “Про землеустрій” та Інструкції про порядок складання, видачі,
реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну
ділянку і право постійного користування земельною ділянкою, договорів
оренди землі (наказ Держкомзему України від 04.05.1999 р. № 43 зі
змінами).

Спеціальні тематичні карти й атласи стану земель та їх
використання складаються відповідно до Закону України “Про землеустрій”
з урахуванням положень Закону України “Про топографо-геодезичну і
картографічну діяльність” на підставі обстежень згідно з Порядком
здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного ,
протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 травня 2004
року № 681 та Методичними рекомендаціями шодо здійснення ерозійного
районування (зонування земель), затвердженими наказом Держкомзему
України від 28.12.2004 року № 420.

1.2 Сучасний стан та розвиток землеустрою

Аналізуючи вимоги чинного законодавства, Закону України “Про
землеустрій”, інші законодавчі та нормативні акти, практику
землевпорядного виробництва, а також наукові розробки, можна
сформулювати основні функціональні особливості сучасного землеустрою.
Він має чітко виражений гармонійний, системний і комплексний характер,
що охоплює політичні, організаційно-правові, технічні,
соціально-економічні, екологічні, естетичні та інформативні сфери
впливу.

Аналіз динаміки розвитку земельних відносин, практики ведення
землевпорядного виробництва, і чинної законодавчої бази за період
проведення нинішньої земельної реформи, основних рис функціональних
особливостей сучасного землеустрою висвітлив ряд проблем, для
розв’язання яких необхідно розробити і здійснити відповідні заходи.

До таких проблем слід віднести: стихійне формування нових
землекористувачів на основі оренди земельних часток (паїв); консервацію
деградованих земель; нераціональне і неефективне розміщення та
використання земельних часток (паїв); відсутність вільних земель для
розширення територій населених пунктів, особливо в приміських зонах
великих міст; припинення розробки й впровадження проектних заходів щодо
використання, охорони та поліпшення земель; недотримання режиму
використання земель у природоохоронних зонах заповідників, на
рекреаційних територіях, в зонах охорони земель оздоровчого та
історико-культурного призначення; втрачання послідовності черговості
поновлення і забезпечення доброякісними планово-картографічними та
проектними матеріалами служб Держкомзему; відсутність чіткої координації
діяльності й організації управління землевпорядними
проектно-вишукувальними організаціями, установами та закладами освіти,
які готують фахівців землевпорядного профілю.

Функціональні особливості сучасного землеустрою можна представити
такими категоріями.

Політичні:

Земля — це основний засіб виробництва у сільському і лісовому
господарстві та просторовий базис усіх галузей виробництва.

Землеустрій є інструментом для впровадження земельної політики держави.

Зміна політичної ситуації в країні зумовлює зміну земельних відносин.

Забезпечення рівності конституційних прав на землю громадян України
відповідно до чинного законодавства.

Визначення прав користування земельними ділянками юридичними і фізичними
особами іноземних держав.

Встановлення державного податку України.

Організаційно-правові:

Перерозподіл земель за формами власності й користування.

Формування землеволодінь і землекористувань.

Відведення земельних ділянок.

Оцінка земель.

Підготовка вихідних даних для встановлення податку на землю та
визначення стартової ціни.

Підготовка документів, що посвідчують право власності, користування.

Підготовка проектної й технічної документації з використання земель і
впорядкування території.

Складання проектів земельно-господарського устрою населених пунктів.

Організація території підприємств та установ.

Організація розробки програм, прогнозів, схем землеустрою.

Складання робочих проектів, освоєння і поліпшення земельних угідь.

Погодження й затвердження проектно-технічної документації.

Дотримання вимог чинного земельного законодавства.

Технічні:

Проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових,
геоботанічних обстежень і розвідувань.

Інвентаризація земель за категоріями.

Встановлення меж та розмірів землеволодінь і землекористувань.

Встановлення меж адміністративно-територіальних утворень.

Розмежування земель приватної, комунальної та державної власності.

Внутрішньогосподарська організація території кожного землекористувача і
власника та перенесення проектних елементів у натуру.

Соціально-економічні:

Обґрунтування заходів щодо охорони земель і поліпшення угідь.

Встановлення оптимальної структури земельних угідь та пайових площ.

Виробництво валової продукції, рослинництва, тваринництва.

Обґрунтування оптимальних розмірів землекористувань.

Розселення і розміщення трудових ресурсів.

Розміщення транспортної інфраструктури.

Обґрунтування спеціалізації підприємств.

Вибір форм господарювання.

Одержання додаткового чистого прибутку.

Поліпшення умов життя, праці та відпочинку громадян.

Розробка бізнес-планів, освоєння проектів землеустрою.

Визначення економічної ефективності запроектованих заходів.

Екологічні:

Розподіл за екологічною придатністю. Використання земель (екологічне
зонування території).

Охорона ґрунтів від водної та вітрової ерозій.

Охорона земель від техногенного забруднення.

Охорона водних джерел.

Рекультивація порушених і землювання малопродуктивних угідь.

Консервація деградованих і забруднених земель.

Забезпечення сприятливих умов для життя людей, тварин та рослин.

Створення природоохоронного і заповідного фондів.

Встановлення обмежень, обтяжень у використанні земель.

Організація територій екологічно стійких агроландшафтів.

Естетичні:

Формування культурних агроландшафтів.

Створення санітарно-захисних територій навколо виробничих об’єктів.

Організація рекреаційних зон.

Формування оздоровчих територій.

Організація використання історико-культурних територій.

Системний підхід до взаємозв’язаного гармонійного розміщення населених
пунктів, доріг, угідь, сівозмін, полів, водних джерел, лісових угідь та
природоохоронних територій.

Інформативні:

Створення банку геодезичних даних на територіях регіону і
землекористувача.

Наукове та методичне забезпечення землевпорядного виробництва з
використанням новітніх комп’ютерних технологій.

Застосування сучасних технологій геодезичного знімання (GPS) і
використання програмних засобів опрацювання геодезичної інформації.

Використання в землевпорядному виробництві географічних інформаційних
систем.

Використання технологій ГІС при складанні прогнозів, програм
техніко-економічного обґрунтування, проектів використання, охорони та
поліпшення земельних угідь.

Застосування засобів телекомунікацій та Internet-технологій для обміну й
передачі даних.

Впровадження у землевпорядне виробництво єдиного технологічного процесу
на території України.

Забезпечення галузі висококваліфікованими фахівцями з
освітньо-кваліфікаційними рівнями магістр, спеціаліст, бакалавр.

У результаті роздержавлення і приватизації земель колишніх
колективних сільськогосподарських підприємств сільськогосподарські
угіддя передані в колективну власність, а згодом й у приватну власність
— сільськогосподарські угіддя, в основному рілля, що розміщена на
середньо- і сильнозмитих ґрунтах та схилах крутістю понад 7°, а також
радіоактивне, техногенне забруднені, засолені й перезволожені землі.
Власники таких земельних паїв не можуть їх інтенсивно використовувати,
оскільки на цих угіддях потрібно здійснювати спеціальні ґрунтозахисні та
природоохоронні заходи, які можуть бути ефективними не на окремо взятому
земельному паї, а на всій водозбірній площі або в меліоративній системі.
На території водозбору можна комплексно із застосуванням системи
протиерозійних організаційно-господарських, агротехнічних,
лісомеліоративних і гідротехнічних заходів використовувати земельні
угіддя.

Проблемою землеустрою є поспішність у проведенні роздержавлення та
приватизації сільськогосподарських підприємств призвела до ряду
недоліків у підходах, змісті й порядку приватизації. На мою думку,
насамперед потрібно було розробити проекти використання, охорони і
поліпшення угідь, здійснити перерозподіл земель за придатністю ґрунтів
та меліоративним станом для вирощування тих чи інших районованих
сільськогосподарських культур, визначення на картографічних планах
просторового їх розміщення, а згодом розпочинати роздержавлення і
приватизацію. Це дало б змогу уникнути тих недоліків, які мали місце у
використанні земель.

Виникає потреба в консервації малопродуктивних і деградованих
земель, тобто припинення їхнього інтенсивного господарського
використання з метою залуження або залісення. Слід зазначити, що питання
можливості консервації земель деклароване статтею 172 Земельного Кодексу
України і може бути врегульоване органами виконавчої влади та місцевого
самоврядування на основі договорів із власниками земельних ділянок. Для
цього необхідно розробити проектно-технічну документацію, в якій чітко
мають бути визначені просторове розміщення деградованих земель,
належність і ступінь їхньої деградації, намічені заходи щодо їх
використання, охорони та поліпшення й визначені строки та обсяги
грошової або натуральної компенсації земельних ділянок і тимчасове чи
вічне відчуження ділянок.

Стихійне формування нових землекористувань ринкового типу на основі
оренди приватизованих земельних паїв здебільшого необґрунтоване й
здійснюється нашвидкуруч без заздалегідь розроблених землевпорядних
проектів. Унаслідок цього структура земельних угідь та посівних площ
розбалансована, порушуються єдина система агроландшафтів, охорона
земельних угідь і організація території, не враховується придатність
ґрунтів для вирощування певних сільськогосподарських культур,
районованих у даній зоні.

На жаль, при розміщенні земельних паїв на земельних масивах не
враховуються раніше запроектовані проектні елементи: поля сівозмін,
сінокосо- або пасовищезмін, робочі ділянки, протиерозійні лісосмуги й
гідротехнічні споруди, ділянки суцільного залуження, меліоративні
системи, охоронні землі та інші елементи агроландшафтів, що призведе до
порушення оптимальної системи використання й охорони земель. Крім того,
є багато випадків у регіонах, коли земельні паї виділяються в натурі
кількома ділянками, а форма їх далека від оптимальної, тобто
співвідношення сторін довжини й ширини окремих ділянок 1:20 і більше.

З кожним роком зростає потреба розширенні території населених
пунктів для житлової забудови та ведення особистого селянського
господарства, а вільні землі запасу або резервного фонду відсутні. Є
необхідність вирішувати ці питання через купівлю-продаж земельних
ділянок, а у селян відповідних коштів для цього немає. Найбільш очевидна
й актуальна ця проблема в населених пунктах приміських зон великих міст.
На жаль, ще й досі зазначені проблеми не розв’язані.

Відомо, що населені пункти повинні розвиватися на основі
генеральних планів. Проте на даний час багато існуючих генпланів
застарілі й не відповідають вимогам Земельного кодексу України та
Державним будівельним нормам і правилам. У містах не розробляють планів
земельно-господарського устрою, немає чіткої програми перерозподілу й
використання земель і відсутня документація з розмежування земель
приватної, державної та комунальної власності. Не в усіх містах
проводять інвентаризацію земель за категоріями і землекористувачами
Потребують особливої уваги при розробці проекно-технічної документації
із землеустрою природних заповідників, заказників, об’єктів оздоровчого,
історико-культурного призначення, рекреаційні території, їхні охоронні
зони, а також санітарно-захисні зони населених пунктів, вироби цих
об’єктів, промисловості й транспорту. Потрібні чітко розмежувати режим
використання земель ці об’єктів залежно від цільового їх використання
впливу на навколишнє середовище.

Однією з проблем сучасного землеустрою є порушення послідовності
поновлення та забезпечені доброякісними планово-картографічними
проектними і вишукувальними матеріалами. За час проведення земельної
реформи в більшості регіон України цій проблемі не приділяють належної
уваги. Втрачена черговість поновлення планово-картографічних матеріалів,
а існуючі застарілі й не віповідають місцевості, отже, дані земельного
обліку не можуть бути об’єктивними. У регіонах не корегують
планово-картографічних матеріалів, аерофото- та топографо-геодезичного
знімання. Відповідно не визначають площ контурів угідь за категоріями
земель та землекористувачами, що негативі позначається на достовірності
інформації. Крім того, відсутність доброякісних планових матеріал
впливає на якість проектування. Адже розробка проектів розміщення
земельних часток (паїв) потреб доброякісних планово-картографічних
матеріал Сучасне топографо-геодезичне знімання в умов розподілу
земельних паїв забезпечує плановими м і матеріалами лише земельні
ділянки, які підлягаю І поділу на земельні частки (паї), а на решту
територіях сільських або селищних рад знімання не проводиться.

Припинено великомасштабне обстеження гру тій в усіх регіонах країни.
У деяких із них ці матеріали застарілі, тому при паюванні використовують
матеріали більш як 15-річної давності й на їх основі визначають якість
сільськогосподарських угідь, грошову оцінку земель, земельний податок
намічають стратегію використання угідь.

У зв’язку з реформуванням земельних відносин в тому числі й на
меліорованих землях, виникає нагальна потреба у здійсненні
інвентаризації зрошуваних та осушуваних земель за категоріями,
землевласниками, землекористувачами й системами. Необхідно провести
інвентаризацію деградованих земель за всіма власниками земельних паїв і
землекористувачами для наступної їх консервації.

Починаючи з 1991 року, в країні не розробляю проектів організації
території та використання земель сільськогосподарських підприємств,
робочих проектів з освоєння, охорони і поліпшення земель.

У результаті створення нових агроформувань, перерозподілу земель між
формами власності та категоріями земель порушена раніше налагоджена
чітка структура сівозмін, яка давала змогу одержувати сталі врожаї
сільськогосподарських культур, збагачувати ґрунт поживними речовинами.
Поряд із цим розбалансовано структуру земельних угідь і характер
використання земельного фонду України, а сформовані агроландшафти
нераціональні й економічно неефективні.

Реформування існуючих недержавних сільськогосподарських підприємств
відбувається стихійно, без належного наукового обґрунтування та
розроблених землевпорядних проектів. Не розробляють також прогнозів,
програм і схем землеустрою з використання земель на регіональному та
національному рівнях.

Отже, на основі вищевикладеного можна зроби ти висновок, що зменшення
виробництва сільськогосподарської продукції пов’язано з порушенням
оптимальної структури існуючих землекористувань, використання, охорони і
поліпшення земель них угідь.

Висвітлюючи сучасні проблеми землеустрою в Україні, не можна не
торкнутися коментаря Земельного кодексу України щодо тлумачення в ньому
питань землеустрою. Порівнюючи новий Земельний кодекс України і вказаний
коментар, складається враження, що автори коментаря зовсім не знайомі з
положенням ст. 181,184 нового Земельного кодексу України. Автори на свій
розсуд дають класифікацію по видах землеустрою: прогнозне,
передпроектне міжгосподарське і внутрігосподарське. Такої класифікації
немає в новому Земельному кодексі, не виконуються вони і на практиці. Це
застарілі поняття, від яких в Україні як в теоретичному, так і в
практичному плані відмовились. Названий в коментарі і новий вид робіт ”
план земельно-господарського устрою населених пунктів” [12,с.477], є
тлумачення і інших положень, яких немає в Земельному кодексі України.
Такий коментар не тільки не розширить роз’яснень положень нового
Земельного кодексу України щодо землеустрою, а негативно вплине на
практичне його застосування та суспільну думку.

Враховуючи історичний і практичний досвід трансформації земельних
відносин в Україні, діюче земельне законодавство та вище наведені
публікації щодо тлумачення землеустрою, об’єктивно постає необхідність
дати наукову класифікацію сучасного землеустрою.

Сукупність видів робіт і їх зміст, які об’єктивно обумовлювались
потребою суспільства до і після набуття Україною незалежності та
перспективи щодо подальшого удосконалення землекористування і формування
його сталого розвитку, дають підставу землеустрій класифікувати на
загальнодержавний, регіональний та місцевий рівні. Кожному рівню
відповідають конкретні види робіт, їх структура, зміст, значення і
завдання.

Так, до загальнодержавного рівня землеустрою відносяться такі види
розробок:

встановлення (відновлення) на місцевості кордону України, меж
адміністративно-територіальних утворень (Автономної республіки Крим,
областей), підготовка Загальнодержавної програми використання та охорони
земель України, Національної програми охорони земель України,
Генеральної схеми протиерозійних заходів, Генеральної схеми
рекультивації порушених земель України, Генеральної схеми консервації
деградованих і малопродуктивних земель України, Схеми
природно-сільськогосподарського районування.

Загальнодержавні програми використання й охорони земель передбачають
прогноз раціоналізації використання й охорони земельних ресурсів
держави, створення сталого розвитку землекористування, сприятливого
навколишнього середовища, визначення пріоритетних напрямків реалізації
державної політики у сфері землекористування. Генеральні схеми
використання й охорони земель передбачають наукове обґрунтування
розподілу земель між галузями економіки України, визначення державних
пріоритетів у використанні земельних ресурсів та їх охорони, формуванні
соціальної та інженерної інфраструктури, встановлення (відновлення)
границь адміністративно-територіальних утворень (АРК, областей).

Генеральні схеми протиерозійних заходів, рекультивації порушених
земель, консервації малопродуктивних і деградованих земель передбачають
розробку системи заходів щодо стабілізації деградаційних процесів,
поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості
фунтів шляхом визначення територій з особливим природоохоронним,
рекреаційним і заповідним режимами, застосування ресурсо- і
енергозберігаючих технологій, лісомеліоративних заходів, гідротехнічних
споруд.

Роботи, що виконуються по землеустрою на загальнодержавному рівні,
враховуючи їх виключне національне значення, повинні розроблятися
державними науковими установами і за рахунок державного бюджету.

Землеустрій на регіональному рівні полягає в розробці Регіональних
програм використання та охорони земель АРК, областей, Схем землеустрою
адміністративних районів; Схем протиерозійних заходів АРК, областей,
яружно-балкових систем районів; Регіональних схем рекультивації
порушених земель, консервації деградованих і малопродуктивних земель
АРК, областей районів.

У вказаних регіональних програмах розробляються заходи щодо оптимізації
використання й охорони земель з врахуванням державних інтересів,
історичних, соціально-економічних, екологічних та природно-кліматичних
особливостей. У Схемах землеустрою адміністративних районів
розробляються заходи щодо формування раціональної системи землеволодінь
і землекористувань з усуненням недоліків у розташуванні земель,
створення екологічно стійких ландшафтів і екосистем.

Виконання робіт по землеустрою на регіональному рівні повинні
здійснювати державні наукові установи за рахунок державного і місцевого
бюджетів.

Землеустрій на місцевому рівні полягає в організації території
сільськогосподарських підприємств із створенням просторових умов, що
забезпечують еколого-економічну оптимізацію використання та охорони
земель сільськогосподарського призначення, удосконалення структури і
розміщення сільськогосподарських угідь, систем сівозмін, сінокосо- і
пасовищезмін; розмежуванні в населених пунктах державної та формуванні
комунальної власності земель територіальної громади; розробці системи
заходів на конкретних земельних ділянках по збереженню і поліпшенню
природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів,
захисту від деградаційних процесів тощо; відведення земельних ділянок із
земель державної чи комунальної власності для суспільних потреб, потреб
юридичним та фізичним особам.

Роботи по землеустрою на місцевому рівні можуть виконувати як
державні, так і приватні установи, організації за рахунок коштів
місцевого бюджету, юридичних та фізичних осіб.

1.3 Основні вимоги до складу, змісту та оформлення документації із
землеустрою

Згідно наукових розробок вказано основні вимоги до складу, змісту
та оформлення документації із землеустрою, а саме види документації із
землеустрою; нормативні акти, згідно з якими розробляється документація
із землеустрою; склад і зміст документації із землеустрою; склад і зміст
проекту Загальнодержавної програми використання та охорони земель; склад
і зміст схем землеустрою й техніко-економічні обґрунтування використання
та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; склад і зміст
проектів землеустрою шодо організаціїй встановлення меж територій
природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення,
оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; склад і
зміст проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності
територіальних громад і проекти розмежування земель державної та
комунальної власності населених пунктів; склад і зміст проекту
землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань
сільськогосподарських підприємств; склад і зміст проектів землеустрою,
що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та
впорядкування угідь; склад і зміст проектів землеустрою щодо
впорядкування території населених пунктів; склад і зміст проектів
землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); робочі
проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель; робочі проекти
землювання малопродуктивних угідь; робочі проекти створення захисних
лісових насаджень; робочі проекти протиерозійних гідротехнічних споруд;
робочі проекти освоєння солонцюватих земель; технічна документація із
землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на
місцевості); технічна документація із землеустрою щодо складання
документів, які посвідчують право на земельну ділянку; оформлення
документації із землеустрою; проекти землеустрою; робочі проекти
землеустрою; оформлення текстових матеріалів; оформлення графічних
матеріалів.

Земельний кодекс України і Закон України “Про землеустрій”, крім
мети і завдань землеустрою, розкривають також і зміст землеустрою.

Суть землеустрою полягає у розробці, складанні, розгляді й
затвердженні землевпорядної документації, внесенні змін до неї,
перенесенні проектних елементів проектів на місцевість, здійсненні
авторського нагляду за виконанням проектів, проведенні
топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших
обстежень. Землеустрій має здійснюватися з дотриманням вимог, визначених
у чинному законодавстві України.

За своїм змістом землеустрій здійснюється, як правило, у декілька
послідовних стадій, що включають збір, вивчення і систематизацію
матеріалів, різного роду вишукування й обстеження, розробку, погодження
та затвердження програм, схем, проектів, технічної документації.

Документація із землеустрою розробляється на підставі й у
відповідності з нормативно-правовими актами, які встановлюють норми і
правила виконання робіт із землеустрою, їхній склад та зміст.

Фундаментальними нормативними актами є кодекси і закони України,
постанови Кабінету Міністрів України, нормативні акти Держкомзему
України, а також порядки, стандарти та методичні рекомендації.

У методичних рекомендаціях узагальнено склад, зміст і порядок
оформлення документації із землеустрою.

Законом України “Про землеустрій” визначено види документації із
землеустрою. Документація із землеустрою розробляється у вигляді
програм, схем, проектів, спеціальних тематичних карт, атласів, технічної
документації.

Програми:

загальнодержавні програми використання та охорони земель;

регіональні програми використання та охорони земель
адміністративно-територіальних одиниць;

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування
використання

та охорони земель адміністративно-територіальних утворень

Проекти землеустрою щодо (що): встановлення і зміни меж
адміністративно-територіальних утворень; організації й встановлення меж
територій природно-запо-

відного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздо

ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; формування
земель комунальної власності територіальних громад, проекти розмежування
земель державної та комунальної власності населених пунктів; відведення
земельних ділянок; створення нових і впорядкування існуючих
землеволодінь та землекористувань; забезпечують еколого-економічне
обґрунтування сівозміни і впорядкування угідь; впорядкування території
населених пунктів;

Робочі проекти землеустрою щодо: рекультивації порушених земель;
землювання малопродуктивних земель; захисту земель від ерозії; захисту
земель від підтоплення; захисту земель від заболочення; захисту земель
від вторинного засолення; захисту земель від висушування; захисту земель
від зсувів; захисту земель від ущільнення; захисту земель від
закислення; захисту земель від забруднення радіоактивними відходами;
захисту земель від забруднення хімічними відходами; захисту земель від
забруднення промисловими відходами; підвищення родючості; консервації
земель.

Технічна документація із землеустрою щодо: встановлення меж
земельної ділянки в натурі (на місцевості);складання документів, що
посвідчують право на земельну ділянку.

Спеціальні тематичні карти й атласи стану земель та їх використання

карти зонування адміністративно-територіальних утворень;

карти природно-сільськогосподарського районування України,

АР Крим, областей, районів;

картограми заходів із землеустрою щодо організації та раціо

нального використання й охорони земель;

атласи ґрунтів;

атласи наявності категорій сільськогосподарських земель

Нормативні акти, згідно з якими розробляється документація із
землеустрою описані в розділі 1.1

Проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель
розробляється на основі схваленої концепції державним замовником або
визначеним ним відповідно до чинного законодавства розробником.

Проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель
повинен містити:

паспорт програми — стислий виклад основних даних (назва, рішення про
розроблення, відомості про державного замовника та відповідальних
виконавців програми, обсяги і джерела фінансування);

визначення мети програми — сприяння реалізації державної політики в
галузі використання та охорони земель і координації діяльності
центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ і
організацій для розв’язання найважливіших проблем;

обґрунтування шляхів і засобів розв’язання проблеми, а також
необхідності фінансування за рахунок коштів Державного бюджету України;

перелік заходів і завдань з визначенням виконавців, строків виконання (в
цілому й поетапно), обсягів та джерел фінансування (з розбивкою по
роках);

розрахунок очікуваних результатів (економічних, соціальних, екологічних
тощо) виконання програми та її ефективності;

розрахунок обсягів і визначення джерел фінансування програми, у тому
числі за рахунок коштів Державного бюджету України (з розбивкою по
роках).

Проект Загальнодержавної програми використання та охорони земель
підлягає обов’язковій державній експертизі, що проводиться відповідно до
закону.

Склад і зміст схем землеустрою й техніко-економічні обґрунтування
використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень.

Схеми землеустрою розробляються в такій послідовності:

на базі загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони
земель розробляються схеми землеустрою Автономної Республіки Крим і
областей;

на основі розроблених схем землеустрою АР Крим та областей розробляються
схеми землеустрою районів.

Порядок розробки схем наступний:

підготовчі роботи;

підготовка завдання на розробку схеми землеустрою;

розробка схеми землеустрою;

оформлення і виготовлення матеріалів схеми землеустрою;

погодження схеми землеустрою;

експертиза;

затвердження схеми землеустрою.

У процесі підготовчих робіт проводять збір та аналіз матеріалів,
які

характеризують природні й економічні умови області (АР Крим). Вивчають

матеріали затверджених програм використання та охорони земель інших

цільових програм, які стосуються даного регіону.

Підбирають відповідний планово-картографічний матеріал, що
характеризує географічні, ґрунтові, геоморфологічні, геологічні,
геоботанічні та інші природні показники території адміністративної
одиниці, а також матеріали, які відображають сучасний
адміністративно-територіальний поділ даної території, наявність об’єктів
природно-заповідного фонду, земель рекреаційного, оздоровчого та
історико-культурного призначення, розміщення великих лісогосподарських,
промислових об’єктів тощо.

Визначають і аналізують земельний фонд, розподіл земель за
категоріями, власниками й користувачами землі та склад земельних угідь у
них.

У завданні вказуються: об’єкт робіт, розробник схеми, найменування
субпідрядних наукових і проектних організацій, термін розробки та
здійснення схеми; потреба в земельних ресурсах окремих галузей
виробництва, транспорту, населених пунктів, природоохоронних,
рекреаційних, оздоровчих об’єктів; передбачені цільовими програмами
капіталовкладення на охорону, освоєння, меліорацію земель, поліпшення
земельних угідь.

Схема землеустрою містити природні та економічні умови регіону;
перспективи щодо використання й охорони земель; обґрунтування пропозицій
щодо вдосконалення земельних відносин; організація раціонального
використання та охорони земель;перерозподіл земель з урахуванням потреби
сільського, лісового, водного господарства; забезпечення розвитку
населених пунктів, територій оздоровчого, рекреаційного,
історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного призначення; забезпечення в земельних ресурсах
промисловості, транспорту, зв’язку тощо;обсяг землеохоронних
робіт;потреба у капіталовкладеннях на здійснення заходів;розподіл
обсягів робіт та капіталовкладень по роках;джерела
фінансування;виконавці передбачених заходів:еколого-економічна
ефективність схеми.

Проекти землеустрою щодо організації й встановлення меж територій
природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного
призначення,оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення повинні містити:

завдання, затверджене замовником;

вихідну інформацію, необхідну для розроблення проекту.

Розроблення проектів землеустрою передбачає проведення підготовчих
робіт, що включають вивчення та аналіз, обґрунтування необхідності
створення або оголошення території природно-заповідного фонду, іншого
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення; планово-картографічних матеріалів із визначенням обсягів
польових і камеральних робіт з їх оновлення; земельно-облікової
документації; матеріалів відведення земель у межах відповідної території
природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення; містобудівної
документації; проектної документації з питань охорони навколишнього
природного середовиша, збереження об’єктів культурної спадщини;

іншої документації, необхідної для розроблення проекту землеустрою;
визначення режиму території, у тому числі охоронних зобов’язань та
обмежень на використання земельної ділянки.

У проекті землеустрою визначаються функціональна організація
території природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного,
оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; місце
розташування і розміри земельних ділянок, їхні власники й
землекористувачі, у тому числі орендарі; режим використання та охорони
території природно-заповідного фонду й іншого природоохоронного
призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарні)
охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони)
призначення; межі земельних ділянок, включених до складу територій
природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого,
рекреаційного та історико-культурного призначення, щодо використання
яких встановлено обмеження (обтяження), у розрізі землевласників і
землекористувачів; розмір охоронної зони.

Проекти землеустрою складаються із:

завдання та виконання робіт;

пояснювальної записки;

погодження меж із власниками і користувачами суміжних земельних ділянок;

короткого опису виконаних робіт;

складу земель за угіддями, власниками та користувачами земельних
ділянок;

графічних матеріалів — плану території у масштабі, який дає змогу
відобразити всі елементи проекту: зовнішню межу, номери межових знаків,
міри ліній, назви власників і користувачів суміжних земельних ділянок,
межі та площі земель, які включаються до території без їх вилучення;

креслення перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) і
межі земельних ділянок, щодо використання яких встановлено обмеження
(обтяження);

матеріалів погодження та затвердження проектів — акта польового
обстеження і погодження меж;

висновків про погодження проекту;

рішення про затвердження проекту землеустрою та встановлення обмежень
(обтяжень) щодо використання земельних ділянок.

При розмежуванні земель державної та комунальної власності визначаються
землі, які не можуть передаватися до земель комунальної власності:

землі атомної енергетики та космічної системи;

землі оборони, крім земельних ділянок під об’єктами
соціально-культурного, виробничого і житлового призначення;

землі під об’єктами природно-заповідного фонду та історико-культур-ними
об’єктами, що мають національне і загальнодержавне значення;

землі під водними об’єктами загальнодержавного значення відповідно до
чинного законодавства України, а також землі під береговими смугами
водних шляхів, водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон
санітарної охорони об’єктів водного фонду загальнодержавного значення за
межами населених пунктів;

земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності
Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інших органів
державної влади, Національної академії наук України, державних галузевих
академій наук;

земельні ділянки зон відчуження та безумовного (обов”язкового)
відселення, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок
Чорнобильської катастрофи;

землі лісового фонду за межами населених пунктів; землі під казенними
підприємствами.

При розмежуванні земель державної та комунальної власності до

земель комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст
передаються усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної
власності та земель, віднесених до державної власності; земельні ділянки
за межами населених пунктів, на яких розташовані об’єкти комунальної
власності; землі запасу, що раніше були передані територіальним громадам
сіл, селищ, міст відповідно до чинного законодавства України; земельні
ділянки, на яких розміщені об’єкти нерухомого майна, що є спільною
власністю територіальної громади і держави.

Порядок розроблення, погодження і затвердження проектів
розмежування земель державної та комунальної власності.

Проекти розмежування земель державної та комунальної власності
розробляються на підставі договору між замовником і розробником
документації із землеустрою відповідно до завдань, які затверджуються
замовником.

Особливо складні проекти можуть розроблятися у два етапи:
концептуальні основи розмежування земель державної та комунальної
власності й проект розмежування земель державної та комунальної
власності.

Проекти розмежування земель державної та комунальної власності
визначають місце розташування і розмір земельних ділянок, які
залишаються в державній власності, за категоріями земель; місце
розташування і розмір земельних ділянок комунальної власності
територіальної громади за категоріями земель; правове, організаційне й
фінансове забезпечення, строки реалізації та економічну, соціальну й
екологічну ефективність розмежування земель державної та комунальної
власності.

Органи виконавчої влади й органи місцевого самоврядування відповідно до
своїх повноважень приймають рішення про погодження проектів розмежування
земель державної та комунальної власності.

Установлення меж земельних ділянок державної та комунальної власності в
натурі (на місцевості) здійснюється згідно із затвердженими проектами
розмежування земель державної та комунальної власності із закріпленням
їх межовими знаками встановленого відповідно до чинного законодавства
України зразка.

Проект розробляється на підставі завдання в такому порядку:

підготовчі роботи;

обґрунтування проектних рішень;

розгляд проектних рішень та їх затвердження;

впровадження проектів землеустрою;

авторський нагляд за здійсненням проектів землеустрою.

Підготовчі роботи включають аналіз земельно-кадастрової
документації, планово-картографічних матеріалів, вивчаються розміщення,
потужність, стан майнових комплексів.

У процесі підготовчих робіт проводять польове обстеження у межах
території відповідної сільської або селищної ради для встановлення
фактичного складу угідь, площ землекористувань існуючих
сільгосппідприємств, які прийняли рішення щодо реструктуризації;
визначають достовірність планово-картографічних матеріалів та інформації
про стан ґрунтів, грошової оцінки земель і землекористувачів, у тому
числі й орендарів; аналізують земельно-кадастрові, статистичні та
планово-картографічні матеріали, результати існуючих польових обстежень
і вишукувань, а також обґрунтованість установлення меж населених
пунктів, площ і розміщення земель запасу та резервного фонду земель;
уточнюють розміщення, потужність (нормативна і фактична) та стан
майнових комплексів існуючого сільгосппідприємства, у тому числі
об’єктів соціально-побутового призначення, встановлюють структуру
населення в розрізі населених пунктів, у тому числі кількість власників
земельних часток (паїв) для оптимального подальшого перерозподілу земель
резервного фонду та земель запасу; виявляють наявність худоби у
власності населення (по кожному населеному пункту окремо), тенденції її
кількості, традиційні способи утримання в пасовищний період,
забезпеченість природними кормовими угіддями; визначають
організаційно-правові форми реорганізації колишнього
сільгосппідприємства, його внутрішніх підрозділів, кількість та
характеристику фермерських господарств, перспективи їхнього розвитку в
майбутньому, особливо стосовно розширення масштабів
сільськогосподарського виробництва; провіряють аналіз матеріалів щодо
діяльності промислових підприємств на території сільгосппідприємства,
встановлюють перспективи їхнього територіального розвитку, в тому числі
об’єктів місцевої добувної промисловості; аналізують стан меліорованих
угідь, наявність перезволожених земель як геохімічних резервацій і
джерел живлення та регулювання стоку поверхневих і підземних вод,
можливості їхньої подальшої охорони; уточнюють межі територій
природно-заповідного фонду, а також територій, зарезервованих для
наступного заповідання; перевіряють стан та ефективність дії
лісомеліоративних насаджень і гідротехнічних протиерозійних споруд.

При обґрунтуванні проектних рішень щодо створення нових землеволодінь
та землекористувань сільськогосподарських підприємств проводять:
визначення оптимального розміру землекористувань; формування й
розміщення землекористувань; розміщення господарських центрів;
установлення (поновлення) меж землекористувань; установлення видів, площ
і співвідношення угідь у складі землекористувань;складання схеми
внутрішньогосподарської організації території; обґрунтування екологічних
обмежень у використанні земель. Оптимальним є такий розмір
сільгосппідприємства, який у певних природно-економічних умовах
забезпечує найвищий вихід продукції й прибуток при найменших затратах
праці та коштів.

Крім визначення оптимальних розмірів сільгосппідприємства, за цим же
критерієм можна встановити оптимальні розміри виробничих підрозділів
рослинництва — сівозмін: розміщення земельних масивів виробничих
підрозділів і господарських центрів: внутрішньогосподарських доріг;
масивів сільськогосподарських угідь; загальної системи організації
сівозмін та устрою їхньої території; обґрунтування екологічних обмежень
у використанні земель.

Обґрунтування проектних рішень щодо впорядкування існуючих

землеволодінь і землекористувань сільськогосподарських підприємств.

Недоліки землекористувань — незручності в розміщенні земельних масивів
сільськогосподарських підприємств, що негативно впливають на економіку
та організацію виробництва, використання землі. До них належать
нераціональний розмір землекористувань; нераціональна структура угідь у
складі землекористування; черезсмужжя; вкраплення; далекоземелля;
ламаність меж і вклинювання; ерозійно небезпечне розташування меж
землеволодінь.

Обґрунтування проектних рішень щодо формування і створення

землекористувань фермерських господарств.

Землі фермерського господарства можуть складатися із земельної ділянки,
яка належить на праві власності фермерському господарству як юридичній
особі; земельних ділянок, що належать громадянам — членам фермерського
господарства на праві власності; земельної ділянки, яку використовує
фермерське господарство на умовах оренди; розгляд проектних рішень та
затвердження проекту землеустрою.

При розгляді проектних рішень узгоджують спірні питання щодо меж,
площ і складу земельних угідь майбутніх господарств: здійснення проекту
землеустрою;

авторський нагляд за здійсненням проекту землеустрою.

Склад проекту землеустрою:

землевпорядні вишукування;

пояснювальна записка і графічні матеріали до проекту;

технічний звіт щодо перенесення проекту землеустрою в натуру (на
місцевість).

Землевпорядні вишукування включають збір, систематизацію й аналіз
економічних показників сільськогосподарського підприємства, наявність і
розміщення поголів’я тварин, їхню продуктивність; структуру посівних
площ та урожайність сільськогосподарських культур; вивчення
земельно-облікових даних; аналіз планово-картографічних матеріалів;

вивчення раніше розроблених проектів роздержавлення і паювання земель,
проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв),
матеріалів реорганізації сільськогосподарських підприємств; польове
обстеження сільськогосподарських та інших угідь.

Проектування нових та реконструкцію діючих виробничих центрів,
господарських дворів, будівель і споруд при розробці проектів
землеустрою сільськогосподарських підприємств різних форм господарювання
та власності на землю, фермерських і особистих селянських господарств
здійснюють відповідно до Державних будівельних норм України “Генеральні
плани сільськогосподарських підприємств” (ДБН Б.2,4-3-95).

Організація землеволодінь та землекористувань із виділенням
сівозміни, виходячи з екологічних і економічних умов, формування
інженерної та соціальної інфраструктури включає організацію угідь,
організацію ріллі, розміщення багаторічних насаджень, організацію
кормових угідь, розміщення захисних лісових насаджень, розміщення
польових шляхів, розміщення польових станів та джерел польового
водозабезпечення.

Визначення типів і видів сівозмін здійснюють з урахуванням
спеціалізації сільськогосподарського виробництва:

Складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні
проводять згідно з рекомендаціями наукових установ.

Проектування полів сівозміни.

Перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозмін.

Еколого-економічне обґрунтування проекту.

Погодження, експертиза та затвердження проекту.

Проекти землеустрою складають на основі затверджених в установленому
порядку генеральних планів та меж населених пунктів з метою
обґрунтування, розробки і подальшої реалізації необхідного обсягу
організаційних та інженерно-технічних заходів щодо освоєння, поліпшення
якості земель, їхнього раціонального використання й охорони, захисту від
руйнівних процесів.

Проекти розробляють на певний період та поетапно відповідно до
генеральних планів населених пунктів.

У них визначають:

використання земель згідно з цільовим призначенням;

землі, які знаходяться у власності, користуванні, в тому числі
орендовані;

землі державної та комунальної власності;

організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення

структури територій, освоєння земель, поліпшення їхньої якості,
рекультивації, консервації;

необхідність і обсяги економічного стимулювання раціонального
використання та охорони земель;

заходи для забезпечення режиму використання земель охоронних

зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого

режиму використання, а також відшкодування збитків власникам землі та

землекористувачам внаслідок установлення цих зон;

напрями природоохоронної діяльності.

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів
складаються з:

графічних, інженерно-економічних матеріалів стосовно структури території
й стану земель населеного пункту на час складання проекту та на кінець
розрахункового періоду;

тематичних схем щодо конкретних заходів, передбачених проектом
(освоєння, поліпшення, охорона земель та захист їх від руйнівних
процесів);

схем природоохоронних заходів, охоронних санітарно-захисних зон і зон
особливого режиму використання земель;

текстових матеріалів у вигляді пояснюваіьної записки,
інженерно-економічних обґрунтувань, переліку заходів щодо раціонального
використання та охорони земель, природоохоронних заходів, етапності
здійснення заходів, потреби у фінансуванні тощо;

матеріалів розгляду погодження й затвердження проекту.

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів
розглядають і затверджують відповідні сільські, селищні, міські ради.

Проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв)
розробляють на підставі заяв осіб. Власників сертифікатів на право на
земельну частку (пай) до відповідної сільської, селищної, міської ради
чи районної адміністрації стосовно бажання одержати належну їм земельну
частку (пай) у натурі (на місцевості) та рішення відповідної сільської,
селищної, міської ради чи районної державної адміністрації про виділення
земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам (заявникам)
земельних часток (паїв).

Вихідною документацією для розробки проектів є матеріали паювання земель
і розрахунку розміру та вартості земельної частки (паю), список осіб,
власників земельних часток (паїв), планово-картографічні матеріали на
землі, що підлягають поділу, матеріали ґрунтових обстежень, топографічні
карти з рельєфом місцевості.

Робочий проект щодо рекультивації порушених земель складається з
пояснювальної записки, креслень та кошторису.

Пояснювальна записка включає: титульний аркуш, склад робочого проекту,
список виконавців, склад пояснювальної записки і перелік креслень,
основні техніко-економічні показники та наступні розділи: вступ,
характеристику об’єкта, основні проектні рішення, особливості техніки
безпеки, охорону навколишнього природного середовища, економічну
ефективність рекультивації порушених земель, матеріали погоджень і
затверджень.

Робочі проекти створення лісомеліоративних насаджень розробляють на всю
територію сільгосппідприємства або на його частину в обсязі, здійснення
якого (по лісопосадкових роботах) передбачається закінчити у найближчі
2—3 роки.

Розробка робочих проектів включає: вибір об’єкта проектування, складання
завдання на проектування, підготовчі роботи, польове обстеження
(вишукування), проектні роботи, кошторисні розрахунки, узгодження і
затвердження проектно-кошторисної документації.

Завдання на розробку проектної документації складають відповідно до
поточних і перспективних планів створення захисних лісових насаджень з
урахуванням проектів землеустрою.

На основі прийнятих проектних рішень з обсягів створення захисних
лісових насаджень та запроектованої технології розробляють кошторис
робочого проекту. Він складається з кошторисної документації (зведений,
локальний кошторис на створення лісонасаджень, кошторису на
проектно-вишукувальні роботи, перенесення в натуру і на авторський
нагляд) та пояснювальної записки до кошторисних розрахунків.

До складу робочого проекту на створення захисних лісових насаджень
входять: пояснювальна записка, яка включає основні техніко-економічні
показники; характеристику ділянок проектування; обґрунтування заходів,
що проектуються, особливостей розміщення насаджень; рішення стосовно
підбору порід, технології створення; організацію виконання робіт;
кошторисну документацію; додатки — завдання на проектування, схеми
змішування порід, табличний матеріал, план розміщення лісонасаджень з
елементами перенесення в натуру.

До складу робочого проекту протиерозійних гідротехнічних споруд входять:

пояснювальна записка, яка відображає: природні умови об’єкта (клімат,
рельєф, гідрологічні, інженерно-геологічні й інші умови); заходи, що
проектуються та їх обґрунтування; розрахунки параметрів споруд
(гідрологічні, гідравлічні, гідротехнічні тощо); організацію
будівництва; експлуатацію споруд і ділянок суміжних земель;

креслення;

кошторисна документація, яка включає зведений кошторисний розрахунок,
об’єктні та локальні кошториси, калькуляцію вартості, відомість
кошторисної вартості будівництва об’єктів, що входять до пучкового
комплексу, відомість договірних цін.

Розділ “Організація будівництва” в пояснювальній записці до проекту
розробляють на основі вимог СНиП 3.01.01-85, а кошторисну документацію —
Методичних вказівок по визначенню вартості будівництва підприємств,
будівель і споруд та складанню зведених кошторисних розрахунків і
кошторисів, які затверджені постановою Держбуду СРСР від 12 квітня 1984
року.

Креслення до робочого проекту протиерозійних і гідротехнічних споруд
повинні складатися з планів землекористування (або викопіювання з нього)
з визначенням місць розташування об’єктів проектування, генеральних
планів споруд, їхніх поздовжніх і поперечних профілів,
арматурно-опалубних креслень, вузлів споруд, організації виконання
робіт, будівельних генпланів, розпланованих креслень.

Проекти розробляють на основі інженерних вишукувань —
топографо-геодезичних та інженерно-геологічних.

До складання робочого проекту проводять ґрунтово-меліоративне
обстеження, під час якого встановлюють масиви солонцюватих земель, що
підлягають меліорації, здійснюють їх агромеліоративне групування і
розробляють рекомендації щодо їх меліорації та використання.

Потім уточнюють у натурі межі меліоративних ділянок і встановлюють
фактичний їхній стан (вид угідь, попередники, вік багаторічних трав,
продуктивність кормових угідь та врожайність вирощуваних культур). При
складанні робочого проекту розв’язують наступні питання: проектування
меліоративних сівозмін і полів (ділянок); розробка технологічних карт
для виконання робіт по меліоративних групах; визначення обсягів робіт,
черговості освоєння ділянок, потреби в техніці, добривах, насінні
культуросвоювачів; складання кошторисів на виконання меліоративних
робіт; виготовлення робочих креслень.

Типи сівозмін на солонцюватих землях визначають за їхньою меліоративною
специфікою. Сівозмінні масиви розміщують на ґрунтах однорідної
меліоративної групи або близьких за технологією обробітку і системою
заходів щодо їх використання.

Межі земельної ділянки у натурі (на місцевості) встановлюють відповідно
до топографо-геодезичних та картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюють
на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається
місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки у натурі (на
місцевості).

Документацію із землеустрою щодо встановлення меж житлової та
громадської забудови розробляють у складі генерального плану населеного
пункту, проектів розподілу територій. Вона є основою для визначення меж
земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки у натурі (на місцевості) закріплюють межовими
знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в
натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними
спорудами і рубежами (річки, струмки, канали, лісосмуги, шляхи, шляхові
споруди, паркани, огорожі, фасади будівель та інші лінійні споруди і
рубежі тощо), межові знаки можна не встановлювати. Власники землі та
землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов’язані дотримуватися меж
земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками
встановленого зразка.

Межові знаки здають за актом під нагляд на зберігання власникам землі та
землекористувачам, у тому числі орендарям.

Технічна документація із землеустрою щодо складання документів, які
посвідчують право на земельну ділянку, включає:

пояснювальну записку;

технічне завдання на складання документів, що посвідчують право на

земельну ділянку;

копії заяв фізичних або клопотання юридичних осіб;

матеріали польових геодезичних робіт і план земельної ділянки,

складений за результатами кадастрового знімання;

рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про
надання або передачу земельної ділянки у власність чи надання в
користування, у тому числі на умовах оренди;

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання;

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон
санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму
використання земель за їх наявності;

кадастровий план земельної ділянки;

перелік обмежень прав на земельну ділянку та наявні земельні сервітути.

Документацію із землеустрою розробляють у вигляді програм, схем,
проектів, спеціальних тематичних карт і атласів, технічної документації.
Документація містить текстові та графічні матеріали.

Текстові матеріали включають пояснювальні записки до загальнодержавних і
регіональних програм використання та охорони земель, текст проекту
програми, додатки у вигляді таблиць, графіків і схем, а також
пояснювальні записки до схем та проектів землеустрою, технічної
документації.

Проект землеустрою розробляють на основі вихідних даних і завдання на
проектування.

Розділи проектів належить розробляти у складі та обсязі, достатньому для
обґрунтування проектних рішень, визначення обсягів основних робіт,
потреб в обладнанні, матеріальних, паливно-енергетичних, трудових та
інших ресурсах.

До складу проекту не входять матеріали інженерних вишукувань. Ці
матеріали (крім технічних звітів по інженерних вишукуваннях, один
примірник яких передається замовникові) зберігаються у проектувальника
згідно з вимогами нормативних документів і можуть бути надані
замовникові в тимчасове користування за його вимогою.

Проектна документація, розроблена субпідрядними проектувальниками,
використовується генеральним проектувальником при складанні
пояснювальної записки та інших розділів проекту, який подається на
експертизу й затвердження, і включається до складу матеріалів, що
передаються замовникові.

За необхідності виконання науково-дослідних, експериментальних робіт у
процесі проектування та будівництва у матеріалах проекту потрібно
наводити їхній перелік зі стислою характеристикою й обґрунтуваннями
необхідності їх виконання.

Генеральний проектувальник несе відповідальність за якість,
техніко-економічний та екологічний рівні проекту в цілому, субпідрядний
проектувальник — за якість, техніко-економічний і екологічний рівні
розділів проекту, які він розробляє.

Робочий проект є суміщеною стадією проектування й призначений до
погодження, затвердження проектної документації, а також для будівництва
об’єкта.

Робочий проект виконують на основі затверджених проектів землеустрою,
державних програм використання та охорони земель або погоджених
передпроектних пророблень, завдання на проектування, вихідних даних і
технічних умов на підключення до джерел інженерного забезпечення.

Робочий проект складається з пояснювальної записки із
техніко-еко-номічними показниками і робочих креслень, кошторисної
документації та розділу організації робіт. Пояснювальну записку можна
викладати на аркушах загальних даних відповідних розділів робочого
проекту.

Документація із землеустрою та документація з оцінки земель, види яких
визначені законом, а також матеріали і документація державного
земельного кадастру підлягають державній експертизі згідно із Законом
України “Про державну експертизу землевпорядної документації”.

Затверджена документація із землеустрою передається замовникові у
кількості примірників, передбачених завданням. Один примірник
документації в обов’язковому порядку передається до Державного фонду
документації із землеустрою відповідно до Законів України “Про
землеустрій”, “Про оцінку земель” у порядку, передбаченому положенням
про Державний фонд документації із землеустрою, затвердженим постановою
Кабінету Міністрів України від 17.11.2004 року № 1553.

1.4 Землеустрій як основа еколого – економічного і соціального
обґрунтування землекористування

Відомо, що відповідна організація території є основою будь-якого
виробництва. Особливо важливе значення має територіальна організація в
сільському і лісовому господарствах, де виробництво пов’язано з
використанням великих територій окремих земле користувань, у межах яких
необхідно узгодити природні якості окремих ділянок з агробіологічними
характеристиками вирощування рослин і дерев.

У рекреаційній галузі земля виконує роль операційного базису,
джерела різних оздоровчих і лікувальних ресурсів, але охоплює своїм
впливом значно більші території- регіони, області. Управління галуззю
вимагає певного розміщення об’єктів рекреаційної інфраструктури та
територій з різними функціональними ознаками. Таке поєднання розвитку
галузей властиве для Івано – Франківської області, тому організацію
використання земель тут необхідно розглядати в економічному і
соціальному напрямках. Окрім цього ставиться завдання забезпечити
відтворення та охорону природного середовища і землі як засобу
виробництва, операційного базису та природного комплексу.

З метою поліпшення стану охорони природи та використання земель
проводились у минулі десятиліття наукові дослідження, складались
програми, схеми боротьби з ерозією грунту, схеми та проекти організації
території сільськогосподарських та лісових підприємств, меліорації
земель. Однак, не дивлячись на наявність важливих наукових досліджень і
науково-практичних розробок, еколого-економічна ситуація області
погіршується , зростає напруга в забезпеченні населення продовольством.
Причиною недостатньої ефективності досліджень, розробок та їх освоєння
виробництвом за часів радянської влади, були:

слабкий зв’язок наукових і практичних розробок із системою державного
планування та управління ними;

неврахування вартості оцінки земель та їх безкоштовність;

незбалансованість за ресурсами;

винятково монопольна власність держави на землю та засоби виробництва
і, відповідно, директивність, однозначність прогнозних рішень;

втрата землекористувачами багатовікових традицій ощадливого та набуття
споживацького ставлення до використання багатств землі;

часто недостатня комплексність оцінки територій і, відповідно,
недостатня обґрунтованість рекомендацій

суто економічна спрямованість наукової теорії радянського
землекористування, відмова від травопільної системи й надмірна хімізація
землеробства.

На фоні зазначених причин, недоліків і помилок минулих років
краще проглядаються теперішні умови і завдання комплексного
довгострокового еколого-економічного і соціального землекористування.

В Україні оголошено можливість отримання у приватну власність або
на умовах довгострокової оренди ділянок майже всіх категорій земельного
фонду для здійснення підприємницької діяльності, що створює нові умови
для організації раціонального використання земель на користь
землевласника, землекористувача, а відповідно, й суспільства вцілому.
Приватна власність на землю, довгострокова оренда є стимулом прикладання
праці, залучення інвесторів і створення на основі відповідної
інфраструктури господарської діяльності. Проте приватна власність не є
панацеєю в розв’язанні всіх проблем використання земель. Права, надані
громадянам, що мають у власності землю, можуть призвести до подальшого
надмірного використання природних та економічних властивостей землі.
Тому законодавством передбачена система обмежень, зокрема система
державного стимулювання раціонального землекористування. Ці заходи мають
сприяти формуванню естетично привабливості ділянки, підвищенню цінності
землі, збільшенню її товарного обігу вринковому середовищі та наповненню
місцевих бюджетів.

Рекреаційна галузь- це складна система заходів щодо функціонування
державних, комунальних і підприємницьких структур, яка передбачає
еколого-економічне використання природних, матеріально-технічних та
інших ресурсів з метою надання послуг громадянам для відпочинку,
оздоровлення, культурно-пізнавадьної і спортивної діяльності, що сприяє
поліпшеню соціального , духовного та економічного розвитку суспільства.

Отже, необхідні обґрунтовані науково-практичні розробки з
удосконалення системи сільськогосподарських землеволодінь і
землекористувань, підвищення родючості грунту, впорядкування
використання кожної ділянки, оскільки від інтенсивності використання
залежить подальший розвиток агропромислового комплексу і добробут
жителів.

розділ 2. характеристика об’єкту

2.1 Фізико-географічна характеристика

Галицький район розташований у північно-східній частині
Івано-Франківської області. Він займає площу 0,7 тис. км.кв. Горбисті
рівнини впереміж із островами стрімких скель, густа мережа річок та
інших водойм , розмаїття рослинного і тваринного світів надають цьому
терену особливої мальовничості. На порівняно невеликій території району
можна знайти рідкісні геологічні утворення, а також зразки майже всіх
ландшафтів. Тут збереглись найбільш характерні ділянки Західного степу
Волино-Подільської провінції. Це, зокрема, цінні природні об’єкти з
реліктовою флорою: комплексна пам’ятка природи республіканського
значення Касова гора біля с.Бовшева, де поєднуються горби з гіпсовими
скелями, вкритими унікальною для Прикарпаття степовою рослинністю;
частина комплексного заказника Лімниця ; ботанічний і ландшафтний
заказники в урочищі Камінь біля с.Межигірців із петрофітним комплексом
цілої низки рідкісних видів рослин; урочище Сімлин поблизу с.Яблунова;
скельнофлористий резерват Поділля, пам’ятки природи Залісця в Галичі та
гіпсові відкладення біля сіл Озерни та Коростовичі.

Із заходу на південний схід територією Галицького району протікає
ріка Дністер (довжина 1362 км,глибина 0,5-5 м). Найрозвиненішою є
сітка його правих приток – Сівка ( довжина 79 км) , Лімниця (
довжина 122 км, глибина 0.3-2 м), Луква ( довжина 72 км, глибина 0.3-0.4
м) зі своєю правою притокою Луквицею ( довжина 40 км, глибина 0.3-0.4 м)

З лівої сторони у Дністер впадають Гнила Липа , Бибелка, Ворониця,
Свір, . Лівою притокою Гнилої Липи є річка Нараївка, у яку впадає
р.Уїздівка. В орогідрографічному плані дана місцевість специфічна тим,
що має багато рідкісних штучних природних об’єктів: Бурштинське
водосховище ( довжина 6.5 км, ширина 3.5 км, пересічна глибина – 4 м,
максимальна – 10 м ); озера – Сімлин поблизу с.Яблунова та Озерни в
одноіменному селі, ставки уздовж річок Бибелки ( район с.Кукільників),
Нараївки ( біля смт.Більшівців), Гнилої Липи ( поблизу с. Слобідки
Більшівцівської). У фізико-географічному плані Галицький район
відноситься до лісостепової зони та Гірської Країни Карпат. Північна
частина району, яка займає басейни рік Гнилої Липи та Свіжа, лежить у
межах Рогатинського Опілля. Данна місцевість являє собою значно
піднесену та сильно розчленовану височину. В рельєфі різко виражені
широкі меридіанальні долини та підвищені пасмові межиріччя. У районі
Дністра земна поверхня найбільш знижена – близько 200 м над рівнем моря.
Сама долина річки утворює Галицьку улоговину. Береги тут дуже круті,
майже прямовисні. Широкі заплави багаті різнотрав’ям, споконвіку
використовувались як сіножаті. Між долинами річок Лімниці і Бистриці
Солотвінської знаходиться Прилуквинська височина, північна частина якої
піднімається на висоту 300-400 км над рівнем моря, а південна сягає 500
м і більше.

Прилуквинська височина відзначається асиметричною будовою: східний
схил пологий і довгий, з порівняно слабо врізними долинами лівих приток
р.Бистриці; західний – короткий, круто обривається до долини р.
Лімниці, густо і глибоко розчленований ярами та балками. Тут переважають
природні комплекси терас високого рівня, тобто передгірного
лісо-лугового типу. Лівий берег Дніпра є окраїною Руської платформи,
складеної в основному з докембрійських кристалічних порід, перекритих
горизонтальними шарами палеозою та мезозою.

Село Вікторів належить до Галицького району Івано-Франківської
області. Вікторів – центр сільської ради. Розташоване по обидвох
берегах річки Луквиці (правої притоки річки Лукви), за 9 км від
районного центру. Населений пункт поділяється на 3 частини: Вікторів
Горішній, Середній та Долішній. Через село проходить автотраса на
Комарів та Івано-Франківськ. Кількість населення – 1961 особа. Загальна
площа сільської ради становить – 2546.6 га.

Землі Вікторівської сільської ради знаходяться в південній частині
Галицького району.

Північна частина сільської ради межує із землями Сапогівської і
Комарівської сільських рад.

Східна частина території сільської ради межує з землями
Крилосівської сільської ради.

Південна частина межує із землями Сілезької та Тязівської
сільських рад Тисминецького району.

Із західної сторони територія сільської ради межує з землями
Височанської сільської ради.

2.2 Клімат

Особливості територіального розміщення села, як і району в
цілому, впливають на формування його погодних умов. Знаходячись ближче
до Атлантичного океану і підпадаючи під його вплив більше, ніж східна
частина України, вказана місцевість характеризується кліматом,
перехідним між помірним західноєвропейським та континентальним
східноєвропейським. Середня температура найтеплішого місяця (липня)
становить + 18°С, найхолоднішого ( сійня) -4.5°С. Сума опадів 600-700 мм
на рік, максимальна кількість вмпадає у червні-липні. Згідно із
кліматичним районуванням, територія с.Вікторів належить до вологої,
помірно теплої агро кліматично зони. Переважаючі вітри –
північно-західні, південно-західні (54% повторюваності).

2.3 ґрунти

Для більшої частини території району ( близько 50% площі)
характерні глибоко структуровані чорноземні грунти, які мають високу
потенційну родючість. Материнською породою є лесовидні суглинки, під
якими часто залягають вапняки та гіпси. В долині Дністра – світло-сірі
опідзолені ґрунти , бідні на гумус . Як орні в районі найбільше
використовуються темно-сірі опідзолені ґрунти, які сформувались на
лісовидних суглинках, під покривом лісової та трав’янистої
лучно-степової рослинності. На території Вікторівської сільської ради
переважають дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті з різним ступенем
змитості ґрунти. М’який клімат і родючі землі дозволяють вирощувати
пшеницю, кукурудзу, цукрові буряки, льон, овочеві і плодово-ягідні
культури. Ліси, площа яких становить у районі 11,4 тис.га, в основному
розміщені на вододільних височинах. Площа лісів, що закріплені за
сільською радою становить 70.0 га.

2.4 Рослинний та тваринний світ

Найбільш заліснена південно-західна частина села. Основні породи:
дуд, граб, бук. Специфічні риси рослинності краю полягають у тому, що ця
територія є яскраво вираженим центром ендемізму та реліктовості. Тут
зустрічається цілий ряд подільських ендеміків, таких як волошка
тернопільська, чебрець подільський,рутвиця гачкувата,ширверехія
подільська. Флора дуже багата на реліктові види. Серед реліктів
третинного періоду – тис ягідний, відкасник татарниколистий , гінкго
дволопатеве. Реліктова рослинність льодовикової доби – анемона
нарцисоцвітна, змієголовок австрійський, фіалка Джоя, водяний горіх
плаваючий.

У лісі водяться дикі свині, козулі європейські, лисиці,
зайці-русаки, куниці лісові, тхори чорні. Найтиповішими представниками
пташиного світу в лісіх Передкарпаття є зозоля звичайна, сойка, іволга,
дрімлюга, крутиголовка, чорний дятел, горлиця звичайна, шеврик лісовий,
горихвістка звичайна, синиця велика, синиця чорноголова, вівчарик,
мухоловка сіра, славка садова, дрізд чорний. На бурштинському
водосховищі та на дністровських станицях навесні і влітку можна зустріти
водно-болотних мисливських птахів, зокрема лиску, водяну курочку,
бекаса, крижня, кулик-чайку.

Слід згадати і різноманітну іхтіофауну Дністра. Тут водяться :
мінога українська, стерлядь, вирезуб, угодовець, морена звичайна, лящ,
сазан, сом, підуста, рибець та інші.

розділ 3. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПІДХОДИ ДО РОЗРОБКИ ПРОЕКТІВ ЗЕМЛЕУСТРОЮ
СІЛЬСЬКИХ РАД

Значне місце в раціональному використанні та охороні земель,
збереженні агроландшафтів, їх впорядкуванні належить землеустрою –
основному дієвому механізмові в управлінні земельними ресурсами. В
умовах земельної реформи істотно ускладнюються і змінюються завдання
землеустрою, його зміст. Це спонукає до пошуків наукових підходів щодо
розробки нових видів проектної землевпорядної документації, перш за все
проектів землеустрою сільських рад. Порівняно із загальнодержавними
регіональними програмами з використання та охорони земель, схемами
землеустрою адміністративних районів, розробка проектів (схем)
землеустрою сільських рад дає можливість регулювати земельні відносини,
створювати передумови для оптимізованого землекористування та
запроваджувати природоохоронні і ґрунтозахисні заходи на місцевому
рівні.

Організація сталого землекористування конкретних новостворених,
невеликих за розміром, господарських структур (акціонерних товариств,
товариств з обмеженою відповідальністю, приватно-орендних підприємств
тощо) здійснюється в ході територіального землеустрою, а саме шляхом
проведення робіт, які забезпечують формування нових і впорядкування
існуючих об’єктів землеустрою, при подальшому їх межуванню. При цьому
переважаюча дія землеустрою на організацію території
сільськогосподарських підприємств, які складають земельно-ресурсну і
виробничу базу аграрної галузі, повинна враховувати постійну динаміку
землекористувань та їх систем різного ступеня інтенсивності. Проте на
кожному етапі перетворень слід забезпечити стабільне функціонування
сільськогосподарського виробництва. Завдання землеустрою заклинається в
регулюванні і поєднанні цих різнонаправлених тенденцій.

Одним із способів збереження природно-господарських балансів в
організаційно-територіальному влаштуванні сільськогосподарських
підприємств є розробка на території адміністративно-територіальних
одиниць (сільських та селищних рад), систем організації території
відносно елементів природного комплексу і різноманіття ландшафтів та
процесів, які в них відбуваються.

Беручи до уваги Вікторівську сільську раду проблеми можна вирішити
на основі глибокої природно-господарської диференціації земель в складі
проекту землеустрою, шляхом комплексної діагностики екологічних,
ландшафтних, агрополітичних і інших властивостей.

Стійкість землекористування та їх інвестиційна привабливість
виступають результативним показником обґрунтування рішень землевпорядних
і управлінських завдань на рівнях адміністративного району, сільської
(селищної) ради, окремих сільськогосподарських підприємств і їх груп.

Інформаційною базою прийняття рішень на території Вікторівської
сільської ради є матеріали зйомок, обстежень, вишукувань, їх наукової
інтерпретації в формі районування території та відповідних оцінок, дані
моніторингу землекористування і земельного кадастру.

Оптимізація землевпорядкування особливо важлива в сучасних умовах
хронічного дефіциту інвестиційних і матеріально-технічних ресурсів. Тому
безальтернативним є повне використання “дарових сил природи”,
екологічних структур і механізмів, адаптивних властивостей
агроландшафтів і агросистем. Адже системний підхід в умовах динамічності
землекористування можливий тільки на рівні
адміністративно-територіальних утворень – район, сільська рада.

В основі методичного підходу щодо розробки проекту землеустрою
повинні лежати питання екологізації землекористування як основного
механізму підготовки і реалізації у правлінських рішень і єдиною
гарантією впровадження екологічних ідей у практику землеустрою.
Екологічно обґрунтований землеустрій є засобом формування просторової та
виробничої структури території до природної та набутої придатності
земель до різних видів господарської діяльності.

Ці питання при розробці проекту практично піднімаються вперше,
навіть при розробці проектів внутрігосподарського землеустрою з
контурно-меліоративною організацією території (КМОТ) на них увага так не
акцентувалася, не кажучи вже про традиційний землеустрій, де оперували
тільки економічними категоріями. У той час при екстенсивному
сільськогосподарському виробництві в землекористуванні переважали дії,
які направлені на освоєння нових земель, розширення посівних площ,
укрупнення господарств і сівозмін. Екологічні проблеми поступово
накопичувались, але серйозної громадської оцінки вони не набули. Сам
стан земельних ресурсів спонукає покласти в основу розробки проекту
землеустрою сільської ради принципи екологізації природокористування.

Для розробки проектних рішень необхідно детально вивчити і
проаналізувати сучасний стан землекористування, дати оцінку його
природно-ресурсному потенціалу та рівню екологічної стабільності
території.

Природно-ресурсний потенціал території характеризується сукупною
продуктивністю її природних ресурсів як засобів виробництва і предметів
споживання, що виражається в їхній суспільній споживчій вартості.

Мною пропонується розробка проекту на території Вікторівської
сільської ради згідно еколого-економічного підходу.

При оцінці рівня екологічної стабільності території найважливіше
значення має структура та стан земельних угідь, і перш за все, наявність
екологостабільних угідь (лісів, сіножатей, пасовищ тощо). Співвідношення
цих угідь та антропогенного навантаження характеризується коефіцієнтом
екологічної стабільності території. Останній розраховується відповідно
до “Методичних рекомендацій…”. Для оцінки природоохоронної організації
території також потрібно проводити розрахунок системи інших екологічних
показників: індексу продуктивності агроландшафтів, індексу екологічного
різноманіття території, коефіцієнту антропогенного навантаження та ін.

В основу розробки проекту землеустрою сільської ради пропонується
покласти еколого-ландшафтний підхід. Це означає, що у всьому процесі
землевпорядного проектування центр ваги повинен бути перенесений на
ретельний облік особливостей ландшафту, приділяючи значну увагу землям
сільськогосподарського призначення.

Земля як базовий природний ресурс і головний засіб
сільськогосподарського виробництва характеризується цілою низкою
властивостей і якостей. Для прийняття землевпорядних рішень найважливіше
значення має врахування просторових параметрів, рельєфу, ґрунтового
покриву, гідрографічних умов, рослинності тощо. Традиційно виконувались
компонентні дослідження (геоморфологічні, ґрунтові, геоботанічні та
ін.). Компонентний підхід не забезпечує комплексного вирішення проблеми
використання земельних ресурсів, бо при цьому не враховується важлива
особливість природних умов, а саме взаємозв’язок всіх компонентів
природи та їх сувора територіальна локалізація, що виражається в
існуванні ландшафтних комплексів.

При ландшафтному підході досягається екологічна стабільність
території землекористування, під якою розуміють збереження біосферних і
біогеоценотичних функцій ґрунтового покриву на рівні, що гарантує
нейтралізацію і ліквідацію негативних наслідків техногенезу. Такий
підхід дасть змогу вирішити найсуттєвішу проблему землевпорядкування –
проблему перетворення його на елемент ландшафтного планування.

Необхідно проводити аналіз морфологічної структури ландшафтів
території сільської ради, під якою розуміють територіальне (просторове)
поєднання різнорангових і різноякісних ландшафтних комплексів (фацій,
урочищ, місцевостей). Найнижчою неподільною територіальною одиницею
серед усіх ландшафтних комплексів є фація. В середині фації всі
компоненти ландшафту залишаються просторово однорідними, тобто ні один
компонент не змінюється. Наступною територіальною одиницею є урочище
-основний об’єкт польового вивчення і ландшафтного картографування. Під
урочищем розуміють морфологічну одиницю, яка є закономірно збудованою
системою динамічно і територіально зв’язаних фацій, розповсюджених на
будь-якій мезоформі рельєфу.

На основі аналізу ландшафтних комплексів виконується
еколого-ландшафтне зонування території сільської ради.
Еколого-ландшафтне зонування ґрунтується на генетичному принципі, тобто
тут враховано походження морфологічних частин ландшафту, і воно доповнює
недостаючу ланку в системі покомпонентних і галузевих розділень
території – ранжування земель за здатністю створювати для рослин
сприятливі умови проростання. Відповідно до наукових розробок Інституту
землеустрою УААН пропонується на карті агровиробничих груп ґрунтів
виділити такі еколого-ландшафтні зони:

I – широких вододільних плато і стародавніх терас (без вираженої
западиності), (ухили 0 -1°);

II – рівнин (переважно терасових) з рясними западинами, (ухили 0 — 1°);

III – вузьких ерозійно небезпечних плато та привододільних схилів,
(ухили О-1°);

IV- моренно-зандрових рівнин,(ухили 0 – 1° );

V – днищ балок, (ухили 0 – 1°);

VI – заплав високого рівня, (ухили 0 -1°);

VII – заплав середнього і високого рівня, (ухили 0- 1°);

VIII-1 – односкатних схилів простої форми, (ухили 1-2°);

VIII-2 – односкатних схилів простої форми, (ухили 2 – 3 °);

IX – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 1 – 3°);

X – односкатних схилів простої форми, (ухили 3-5°);

XI – схилів складної форми з улоговинам й, (ухили 3 – 5 °);

XII – односкатних схилів простої форми, (ухил и 5 – 7 °);

XIII – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 5 – 7°);

XIV – односкатних схилів простої форми з улоговинами, (ухили 7-10°);

XV – схилів складної форми з улоговинами, (ухили 7-10 );

XVI – схилів різної форми, (ухили 10-12°);

XVII – схилів різної форми, (ухили більше 12° ).

У подальшому на основі виділених еколого-ландшафтних зон проводиться
формування різних видів землекористування. Запропоноване зонування
території дасть можливість в погодженні з еколого-ландшафтними
територіальними структурними одиницями провести розміщення окремих
категорій земель і фондів. Це здійснюється віднесенням їх до трьох груп
земель, які визначають існування основних функціональних типів сучасного
навколишнього середовища: агроландшафтного, середовищестабілізуючого та
селітебного. Рекомендується до агроландшафтної групи земель віднести І,
II, IV, VIII-1, VIII-2, IX, X еколого-ландшафтні зони, а до середовище
стабілізуючої -Ш, V, VI, VII. Селітебну та середо-вищестабілізуючу групи
земель можна формувати з XI, XII, XIII, XIV, XV, XVI, XVII
еколого-ландшафтних зон.

Розробка схеми еколого-ландшафтного зонування території сільської
ради дозволить “вписати” сформовані групи земель в ландшафт території,
чим досягається гармонійна єдність між технічною й еколого-ландшафтною
функціями сучасного землевпорядкування.

Відповідно до наукових розробок співвідношення між цими групами
земель для рівнинної частини України прийнято, відповідно, як 45 – 50,
30-35, 15-20 %. Для гірських територій площа земель другої групи
збільшується до 50 -60 % і відповідно зменшується площа земель першої
групи до 15-20 %. В значній мірі наведені цифри коригуються специфікою
ландшафтно-екологічної структури і соціально-економічних умов
конкретного регіону.

Першу групу земель (агроландшафтну) складають землі
сільськогосподарського призначення. При здійснені сільськогосподарської
діяльності, використання землі як найдорожчого засобу
сільськогосподарського виробництва потрібно розглядати з ринкових
позицій, в поєднанні інтересів рослинництва і тваринництва. Товарне
аграрне виробництво має бути розміщене головним чином на родючих,
високопродуктивних та екологічно стійких земельних угіддях, а показники
сільськогосподарської освоєності та розораності доведені до екологічних
нормативів. З цією метою на землях сільськогосподарського призначення
виділяють три категорії земель за їх придатністю для вирощування різних
сільськогосподарських культур. Перша категорія це орнопридатні землі,
друга землі, придатні для багаторічних насаджень і третя – землі
лукопасовищного використання.

Стратегічним напрямком використання земель сільськогосподарського
призначення є їх екологічна оптимізація. Це перш за все встановлення
екологічно доцільних і економічно вигідних співвідношень між різними
видами сільськогосподарських угідь.

В основу екологічної оптимізації покладено як пропозиції В.В.
Докучаева, так і сучасні наукові засади вітчизняних вчених, які
запропонували включати до числа найважливіших заходів з регулювання
екологічного балансу розробку норм, що визначають відносні площі луків,
ріллі, лісу та вод. Погляди на цю проблему об’єднує лише одне – визнання
необхідності зменшення сільськогосподарської освоєності і, перш за все,
розораності земельного фонду, але в кількісному відношенні різні автори
пропонують своє, досить відмінне одне від іншого її бачення, яке до того
ж не зовсім враховує структуру ґрунтового покриву країни і передусім в
регіональному аспекті. Відомо, що екологічна стійкість агроландшафту
безпосередньо залежить від того, скільки в ньому збережено природних
фітоценозів. Отже поліпшення екологічної ситуації вбачається в зниженні
питомої ваги орних земель і, відповідно, збільшенні площі кормових
угідь, лісових насаджень, тобто еколого-стабілізуючих угідь, екосистеми
яких функціонують за природними аналогами при мінімізованому
антропогенному впливі.

Одним із таких заходів є консервація деградованих та
малопродуктивних орних земель. В Інституті землеустрою УААН розроблено
підходи щодо визначення орних земель з деградованими і малородючими
грунтами. У першу чергу консервації підлягають орні землі, грунти яких
знаходяться у кризовому та катастрофічному стані. Суть її полягає у
створенні умов для відновлення родючості деградованих грунтів та захисту
їх від негативних процесів. Однак до питання консервації
деградованих і малопродуктивних орних земель необхідно підходити творчо.
Потрібне системне проектування, а не вилучення всіх ареалів деградованих
ґрунтів, в результаті чого просторова картина придатних земель буде мати
надзвичайно мозаїчний характер. Тим більше, що з часом на цю територію
нам прийдеться розробляти і робочі проекти.

Орні землі, які не мають ознак деградованості і малородючості, але
з ряду причин (головним чином економічних) не можуть оброблятися, не
потребують консервації, а переводяться у перелоги.

З огляду на екологічну доцільність, необхідно виконати оптимізацію
структури грунтового покриву лукопасовищних угідь. Традиційно
лукопасовищні угіддя приурочені до менш родючих, відносно ріллі,
ґрунтів, які мають певні обмеження по використанню під польові культури,
але цілком придатні для вирощування трав. Це, перш за все, ґрунти
гідроморфного ряду: чорноземно-лучні, лучні, каштаново-лучні, дернові
глеюваті і глейові, болотні (з більш-менш природно сприятливим або
відрегульованим водно-повітряним режимом). Використовуються вони більш
за все під сіножатями. Разом з тим, значні площі таких ґрунтів
знаходяться під пасовищами, що в багатьох випадках призводить до
негативних екологічних наслідків. Випасання худоби у весняно-осінній
період, коли ґрунти перезволожені, обумовлює виникнення худобобійних
купин, витіснення і заміщення в фітоценозах цих гідроморфних екосистем
корисних видів на бур’янисту з поганими кормовими властивостями або
отруйну рослинність. В кінцевому підсумку такі екосистеми при надмірному
пасовищному навантаженні можуть бути повністю зруйновані.

Негативні екологічні наслідки спостерігаються і при
нерегульованому випасанні на засолених ґрунтах. При цьому підсилюється
ступінь засолення, що супроводжується небажаними змінами в рослинних
угрупуваннях як в екологічному, так і в чисто практичному (кормовому)
відношенні.

Під пасовищами також знаходяться ґрунти ксероморфних умов
залягання, які до того ж характеризуються не досить сприятливими
властивостями едафічного середовища (кам’янисті, сильнощебенюваті,
легкого механічного складу тощо). Такі ґрунти доречно вивести на
регенерацію, тобто для відновлення аборигенних флори і фауни. На цих
ґрунтах, де не росте ані трава, ані дерева, можна використовувати як
своєрідні екологічні ніші, резервати для флори і фауни.

Реалізація запропонованих заходів по консервації деградованих і
малородючих ґрунтів орних земель та трансформації лукопасовищних угідь
дозволяє отримати у першому наближенні оптимізовану структуру земельного
фонду сільської ради. Збагачення агроландшафту природними екосистемами
сприятиме збільшенню його біорізноманіття, підвищенню стійкості, опору
деградаційним процесам та дозволить значно покращити екологічну
ситуацію.

В подальшому орнопридатні землі за інтенсивністю використання
розділяються на три еколого-технологічні групи (ЕТГ). Такий поділ
покладено в основу КМОТ, а саме диференційоване використання земельних
ресурсів, біокліматичного потенціалу, ґрунтово-ландшафтних факторів,
перехід від прямокутної організації території до контурної, до
оптимізації співвідношення в сівозмінах просапних культур і суцільного
посіву залежно від потенційної небезпеки прояву ерозійних процесів,
інтенсивного і біологічного землеробства, пріоритету ґрунтозахисного
вологозберігаючого обробітку ґрунту над оранкою.

Землі І еколого-технологічної групи складають повно-профільні та
слабодеградовані ґрунти на плато та схилах до 3° які при необхідності
використовуються для розміщення зернопросапних сівозмін і вирощування
культур за інтенсивними технологіями.

Землі II еколого-технологічної групи – схили 3-5° зі слабо та
середньодеградованими ґрунтами, які використовуються із застосуванням
біологічних принципів землеробства для вирощування культур суцільного
посіву і багаторічних трав, тобто зерно-трав’яних або трав’яно-зернових
сівозмін.

Землі III еколого-технологічної групи складають схили крутістю
більше 5° їх залужують бобово-злаковими травосумішками.

Багаторічні плодові насадження та природні кормові угіддя також
поділяють за інтенсивністю і характером використання на три
еколого-технологічні групи. До І ЕТГ відносяться багаторічні насадження
на схилах до 5 ° в межах якої насадження розміщують прямолінійно або
прямолінійними відрізками; до II ЕТГ на схилах 5-10°, де проводять
контурне розміщення насаджень паралельно горизонталями; до III ЕТГ –
схили 10 ° які, як правило, терасують під насадження.

В складі природних кормових угідь до І ЕТГ відносять ділянки на
схилах до 7° які інтенсивно використовуються і підлягають докорінному
поліпшенню, до II ЕТГ – схили з ухилом 7-18 ° обмеженого смугового
використання із забороною випасання худоби; до III ЕТГ – схили з ухилом
18-25° вкрай обмеженого використання із поверхневим поліпшенням або з
трансформацією в лісові насадження.

Другу групу земель (середовище-стабілізуючу) представляють землі
лісового та водного фонду, природно-заповідного фонду та іншого
природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного
призначення.

Основним принципом сучасного відношення до охорони природи є
перехід від еталонного підходу виділення тільки заповідних територій до
принципу підтримання екологічного балансу території, на основі
системного проектування мережі таких територій, тобто при створенні
системи природних територій, що особливо охороняються. Мережа природних
територій, що особливо охороняються, являє собою деяку сукупність
організаційних форм (заповідник, національний парк, заказник тощо) та їх
категорій (природні, природно-історичні, ландшафтні, геологічні тощо).
Вона характеризується функціональною цілісністю і в цьому полягає її
відмінність від екологічної мережі. Здійснення головного критерію
-функціональної цілісності системи природних територій зводиться до
зв’язування в єдине ціле розрізнених територій, що є дуже складним
завданням.

Потрібно формувати таку структуру ландшафту, при якій природні
угіддя проникали б в масиви орних земель не просто як окремі
відгалуження, а функціонували б як цілісні мережі, усі ланки яких
сполучені між собою. Саме за цієї умови благотворний вплив природних і
квазіприродних угідь буде повсюдним.

Третю групу земель (селітебну) представляють землі житлової та
громадської забудови, землі промисловості, транспорту, зв’язку,
енергетики, оборони та іншого призначення. Ці землі використовуються в
основному для розташування об’єктів народного господарства.
Несільськогосподарське землекористування на сьогодні є нераціональним і
витратним. Оптимізація використання забудованих та інших
несільськогосподарських земель має здебільшого господарський характер.

В розділі 5.3.3 мною розробляються заходи з охорони земель – як
основи підвищення їх екологічної та економічної ефективності
використання. В значній мірі ці питання традиційні. Перш за все
акцентується увага на захист земель від найнебезпечніших деградаційних
процесів: ерозії (площинної та лінійної), дефляції., заболочування,
підтоплення тощо. Обґрунтовуються проектні рішення щодо мінімізації
розвитку деградаційних процесів. Обґрунтовується необхідність формування
обмежень щодо використання земель та земельних сервітутів.

Таким чином, в результаті розробки проекту буде сформовано
еколого-ландшафтний каркас території сільської ради та науково
обґрунтовано види землекористувань, як за природним потенціалом, так і
за цільовим призначенням.

В подальшому ці розробки повинні стати основою для формування
територій новостворених та удосконалення існуючих землекористувань, а
також для складання робочих проектів щодо створення захисних
лісонасаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд,
меліоративних систем, суцільного залуження та іншої документації.

розділ 4. ПІДГОТОВЧІ РОБОТИ

4.1 Аналіз та коригування планово-картографічних матеріалів

Коригування планово-картографічних матеріалів території
Вікторівської сільської ради проводиться з метою подальшої розробки на
його основі як проектів землеустрою з ґрунтозахисною
контурно-меліоративною організацією території та розміщення земельних
паїв так і іншої проектно-технічної документації пов’язаною з
землеустроєм та посвідченням права власності та права користування
землею всім землевласникам і землекористувачам на території ради.

Роботи по коригуванню планово-картографічного матеріалу
здійснюються з дотриманням вимог технічних вказівок з цього питання на
інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000
та 1:500 видавництва 1998 року.

В ході підготовчих робіт збиралисяся і вивчаються такі матеріали:

технічна документація по встановленню меж сільської ради та населених
пунктів;

технічна документація по коригуванню меж адміністративно-територіальних
утворень області;

технічна документація по коригуванню планового матеріалу минулих років;

наявні матеріали аерофотозйомки М 1:10000, 1:5000, 1:2000, 1:1000, 1:500
та наземних зйомок цих же масштабів;

наявна технічна документація по інвентаризації земель та складанню
державних актів на право власності і користування землею;

проекти відведення земель;

проекти зміни меж населених пунктів;

технічна документація по інвентаризації еродованих і деградованих орних
земель;

технічна документація по коригуванню схем поділу земель колективної
власності на земельні частки (паї);

довідка райземвідділу про землевласників і землекористувачів на
території ради.

На плановий матеріал, що коригується із іншої розробленої технічної
документації нанесено межі землеволодінь і землекористувань юридичних
фізичних осіб, населених пунктів, земель запасу і резервного фонду та
інше.

В ході польових робіт по коригуванню планово-картографічного
матеріалу території Вікторівської сільської ради поряд з іншими вимогами
технічних вказівок проводяться в разі відсутності документації по
коригуванню меж адміністративно-територіальних утворень області і
узгодження меж території ради, а також населених пунктів та
землеволодінь і землекористувань юридичних і фізичних осіб.

З метою складання плану території ради на магнітних носіях та
можливості його подальшого використання для розробки проекту розміщення
земельних паїв, плану по господарського устрою населених пунктів та
технічної документації по складанню державних актів на право власності і
користування землею за допомогою GPS-спостережень.

За матеріалами польових вимірів розроблено на магнітних і паперових
носіях план території ради по якому поряд з іншими вимогами технічних
вказівок показується:

межі ради, населених пунктів, кварталів, землеволодінь і
землекористувань ( за виключенням присадибних та інших ділянок громадян
в межах населених пунктів);

межі земель спільної часткової власності, земель запасу та резервного
фонду;

інженерні комунікації та межі їх охоронних зон;

місця розміщення межових знаків довгострокового зберігання.

За даними вирахування площ по території Вікторівської сільської
ради складено поконтурну і зведену експлікацію земель в розмірі
землевласників і землекористувачів, категорій земель (таблиця 4.1.1),
видів угідь (таблиця 4.4.2) та форм власності (таблиця 4.4.3).

Таблиця 4.1.1

Склад і структура земель за цільовим призначенням

Категорії земель

Площа, га

1. Землі сільськогосподарського призначення 1501,27

2.Землі житлової та громадської забудови 74,63

3. Землі природно-заповідного та іншого призначення –

4. Землі оздоровчого призначення –

5. Землі рекреаційного призначення –

6. Землі історико –культурного призначення –

7. Землі лісового фонду 906,4

8. Землі водного фонду 42,3

9. Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та
іншого призначення 8,56

10. Землі запасу 13,44

Всього, га 2546,6

Отже, як видно з таблиці 4.1.1 землі сільськогосподарського
призначення займають площу 1501.27 га. Землі житлової та громадської
забудови на території Вікторівської сільської займають 74.63 га. Земель
природо-заповідного, оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного
призначення на території сільської ради немає. До земель лісового фонду
віднесено 906.4 га землі. Землі водного фонду займають 42.3 га площі
сільської ради.

Землі промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого
призначення займають площу 8,56 га , землі запасу становлять 13.44 га.

Таблиця 4.1.2

Склад і структура угідь об’єкту

Угіддя Площа

га %

Сільськогосподарські угіддя

з них:

Рілля 1087,44 42,7

Багаторічні насадження 21,27 0,83

Сіножаті 12,40 0,49

Пасовища 330,22 12,97

Перелоги – –

Всього с/г угідь 1451,34 56,99

С/г землі під господарськими будівлями, дворами 19,33 0,76

Лісовкриті землі 865,7 33,99

Чагарники 40,7 1,60

Під водою 42,3 1,66

Болота – –

Під дорогами 30,6 1,20

Забудовані землі 74,63 2,93

Інші землі 22,01 0,86

Разом по об’єкту

2546,6

100

Згідно форми 6-зем станом на 01.01.2007 року ( додаток 1), яка дає
характеристику земель по угіддям, землі на території сільської ради
діляться на сільськогосподарські та несільськогосподарські угіддя.

Як видно з таблиці 4.1.2 всього сільськогосподарських угідь на
території Вікторівської сільської ради 1451.34 га. З них під ріллею
знаходиться 1087.44 га землі, під багаторічними насадженнями – 21.27 га,
сіножаті займають площу 12.40 га, пасовища – 330.22 га. Перелогів на
території Вікторівської сільської ради немає. Лісовкриті землі
становлять площу 865.7 га, землі під чагарниками займають площу 40.7 га.
Землі під водою становлять площу 42.3 га, боліт немає. На території
сільської ради під дороги відведено 30.6 га землі, забудованих земель
74.63 га. До земель під господарськими будівлями та дворами віднесено
19.33 га

Таблиця 4.1.3

Склад земель за формами власності

Форми

власності Всього

земель З них

у тому числі с/г угідь

всього ріллі

1 2 3 4

Державна

1526,79 477,01 135,02

Приватна

1005,27 974,32 952,42

Колективна

14,54 – –

Всього по с/р

2546,6

1021,33

1087,44

Згідно форми 2-зем ( додаток 2) станом на 01.01.2007 рік по
Вікторівській сільській раді до державної власності відносяться землі
площею 1526.79 га, з них рілля займає площу 135.02 га. Землі приватної
власності займають площу 1005.27 га земель сільської ради, з них під
ріллею знаходиться 952.42 га землі. На території Вікторівської
сільської ради є товариство з обмеженою відповідальністю “МІГС” , якому
надано 14.54 га землі. Це сільськогосподарські землі, які зайняті під
господарськими будівлями та дворами і вони віднесені до колективної
власності.

До складу технічної документації додатково включаються матеріали
узгодження меж між землевласниками і землекористувачами та в разі
відсутності меж території ради.

До складу технічної документації входить технічний звіт по
коригуванню планово-картографічних матеріалів території сільської ради
та план території ради на паперових і магнітних носіях. Вказані
матеріали виготовляються в трьох примірниках. Один з них видається
сільській раді, другий районному відділу земельних ресурсів, а третій
зберігається в архіві виконавця робіт.

Дана технічна документація підлягає проведенню державної
землевпорядної експертизи.

4.2 Аналіз та корегування матеріалів крупномасштабного обстеження
ґрунтів

Для подальшого проектування заходів по охороні земель, визначенню
якості і грошової оцінки земельних ділянок, впровадження агротехнічних
протиерозійних заходів, проведення хімічних меліорацій проводяться
роботи по корегуванню матеріалів крупномасштабного обстеження ґрунтів.

Роботи виконуються у відповідності з “Методикой крупномасштабного
обследования почв в колхозах и совхозах Украинской ССР” (віщання
1958р.). “Техническими указаниями по корректировке материалов
крупномасштабного обследования почв колхозов и совхозов Украинской ССР”
(видання 1977р.) ти інших інструктивно-нормативних документів з цього
питання.

Підготовчі роботи включають корегування матеріалів
крупномасштабного обстеження ґрунтів території сільської ради
здійснюється на плановій основі попередньо проведеною корегування
планово-картографічних матеріалів. Поряд з цим для проведення зазначених
робіт збираються і вивчаються:

матеріали ґрунтових обстежень попередніх років;

рельєф місцевості;

картограма схилів;

технічна документація по інвентаризації еродованих і деградованих
земель:

матеріали агрохімічного обстеження.

При польових роботах корегування матеріалів крупномасштабного
обстеження ґрунтів проводиться на всій площі сільськогосподарських угідь
на території ради незалежно від форм власності і належності за
виключенням присадибних ділянок в межах населених пунктів. При
проведенні польових робіт звернуто особливу увагу на ступені
опідзоленості, оглеєності, еродованості, засолення, замислення та
наявність гідроморфних ґрунтів.

При виконанні польових робіт зразки ґрунтів відбираються з усіх
ґрунтових відмін на яких розташовані сільськогосподарські угіддя. При
цьому необхідно забезпечити співвідношення точок копання 1:4:5, де:

1 – повні розрізи;

– напів’ями;

– реєстровані приколки

Кількість повнопрофільних розрізів повинна відповідати вимогам
технічних вказівок в залежності від категорії складності об’экту. По
завершенню польових робіт складаються:

польова карта ґрунтів з попереднім номенклатурним описом ґрунтів;

польові журнали точок копанні;

зразки ґрунтів для проведення аналізів;

– відомість відбору проб.

За даними лабораторного аналізу відібраних проб ґрунтів складається
карта ґрунтів в масштабі 1:10000 на підставі якої:

а) вираховуються площі ґрунтових підмін;

б) складається поконтурна і зведена експлікація ґрунтів в розрізі
землевласників і землекористувачів та видів сільськогосподарських угідь;

в) складається картограма агровиробничих груп ґрунтів з поконтурною і
зведеною експлікаціями в розрізі землевласників і землекористувачів та
видів сільськогосподарських угідь.

В результаті виконання робіт складаються наступні матеріали технічної
документації:

– технічний звіт по корегуванню матеріалів крупномасштабного обстеження
ґрунтів;

– карта ґрунтів (масштаб 1:10000);

– картограма агровиробничих груп ґрунтів (масштаб 1:10000);

Вказані матеріали виготовляються в трьох примірниках. Один з них
видається сільській раді, другий районному відділу земельних ресурсів, а
третій зберігається в архіві виконавця робіт. Технічна документація
підлягає проведенню державної землевпорядної експертизи.

На території Вікторівської сільської ради в 2004 році було проведено
крупно масштабне обстеження ґрунтів. На дану територію розроблена карта
агровиробничих груп ґрунтів, яка застосовується тільки для службового
користування. Нижче приведено перелік агровиробничих груп ґрунтів, що
знаходились на території сільської ради та площі, які вони займали на
2004 рік (таблиця 4.2.1).

Таблиця 4.2.1

Експлікація агровиробничих груп грунтів земель, що знаходяться на
території Вікторівської сільської ради

Шифр агро-

групи Шифр

під-груп

Назва агровиробничих груп грунтів Загальна

площа,

га

18д VIII-1 Дерново-підзолисті поверхнево-глеюваті середньосуглинкові
неосушені ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2°

100,4

18д VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 34,3

18д

Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 13,8

18е

I Дерново-сильнопідзолисті поверхнево- глеюваті важко суглинкові
ґрунти з нахилом 0-1° 92,7

18е VIII-1 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2° 360,5

18е VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 68,3

18е Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5°

113,0

18е ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 39.2

18е ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 21.4

18е ХVI Ті ж ґрунти схилів крутизною більше 15° 17,7

24д Х Підзолисто-дернові поверхнево-глеюваті слабо змиті
середньосуглинкові ґрунти схилів крутизною 3-5° 18,8

24л VIII-1 Дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті слабозмиті
легко глинисті ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2° 96,8

24л VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 190,1

24л Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 135,3

24л ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 12,4

25д VIII-2 Дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті середньо
змиті середньосуглинкові ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3°

129,2

25д Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 141,4

25д ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 13,9

25д ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 10,4

26д Х Дерново-середньопідзолисті поверхнево-глеюваті сильно змиті
середньосуглинкові ґрунти схилів крутизною 3-5°

39,6

26д ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 8,8

26д ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 5,5

28д I Дерново-середньопідзолисті та підзолисто-дернові
поверхнево-глеюваті середньо суглинкові осушені ґрунти вододільних плето
з нахилом 0-1°

15,7

Продовження таблиці 4.2.1

28д VIII-1 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 1-2° 112,7

28д VIII-2 Ті ж ґрунти схилів простої форми з нахилом 2-3° 66,6

28д Х Ті ж ґрунти схилів крутизною 3-5° 19,0

175г VII Дернові неглибокі легкосуглинкові ґрунти заплав низького і
середнього рівнів 51,7

176г VI Дернові глибокі легкосуглинкові ґрунти заплав високого рівня
17,2

176д VI Дернові глибокі глеюваті середньо суглинкові ґрунти заплав
високого рівня 51,7

176е VI Дернові глибокі важкосуглинкові ґрунти заплав високого рівня
22,0

188д VII Дернові слаборозвинені сильнокам’янисті середньо суглинкові
ґрунти заплав низького рівня 62,9

215д ХIV Дернові підзолисті розмиті ґрунти ярів та балок на схилах
крутизною 7-10°

182,3

221д Х Дернові підзолисті зруйновані із сучасними зсувами середньо
суглинкові ґрунти схилів крутизною 3-5°

10,5

221д ХII Ті ж ґрунти схилів крутизною 5-7° 9,8

221д ХIV Ті ж ґрунти схилів крутизною 7-10° 34,5

221д ХV Ті ж ґрунти схилів крутизною 10-15° 41,0

Всього

2427,3

4.3 Аналіз проекту розміщення земельних паїв та видачі державних актів
їх власникам.

Після проведення геодезичних робіт по зніманню меж земель
сільськогосподарського призначення та визначенню площ земельних ділянок,
які будуть передаватися власникам земельних часток (паїв) в натурі
необхідно систематизувати і проаналізувати матеріали вимірювань
відповідно до існуючих, а саме:

Плани землекористування господарства в масштабах 1:10000 і 1: 25000.

Матеріали проекту впорядкування на територію господарства до передачі
земель у колективну власність.

Матеріали проекту встановлення меж сільських та селищних рад і меж
населених пунктів.

Матеріали проекту роздержавлення і приватизації земель, технічна
документація з паювання земель.

Технічна документація з видачі державного акта на право колективної
власності на землю.

?

FS

it

Ue

iiiiiiiUUiiiiiiiiiiiiiiii

yyyya$

‰eeeeUUUUUIC?????????

FL

&

&

&

&

&

a

&

e

&

&

e

o

„`„

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

??&?

v

???

I

F

J

AE

E

E

I

$

?

??

kd*

kd*

kd1

kdTH

??

\

ta

\

ta

\

&

a

Матеріали передпроектних і прогнозних розробок для підприємства, а також
тих регіональних розробок, які можуть вплинути на рішення щодо передачі
громадянам у власність сільськогосподарських угідь у розмірі земельної
частки (паю).

Матеріали ґрунтових обстежень та їх наступних коригувань.

Шкали бонітування ґрунтів орних земель, багаторічних насаджень та
природних кормових угідь.

Дані про кількість громадян, які мають право на земельну частку (пай).

На підготовчому етапі у встановленому порядку уточнюється розмір
земельної частки (паю) кожного члена колективного сільськогосподарського
підприємства. З метою розробки проекту формування землеволодінь і
землекористування виявляються бажаючі працювати на землі самостійно, а
також ті, хто має намір здавати свої земельні ділянки в оренду.

Крім того необхідно отримати інформацію стосовно громадської думки щодо
використання сільськогосподарських угідь у даний час та інші дані, які б
могли вплинути на розробку проекту формування території земельних часток
(паїв), зберегти родючість ґрунтів та запобігти їх деградації, не
допустити погіршення навколишнього середовища. Ці питання мають велике
значення, особливо, коли необхідно паювати зрошувані землі.

На стадії підготовчих робіт одержують від кожної місцевої ради уточнені
списки осіб, які мають право отримати земельну частку (пай) і державний
акт на право власності на землю.

На етапі розробки проекту організації території земельних часток (паїв)
на території Вікторівської сільської ради проведено аналіз матеріалів та
даних, отриманих на попередніх етапах, і в результаті виконання польових
геодезичних робіт на підставі цих матеріалів виконано уточнений
розрахунок площі земельної частки (паю).

На основі Проекту організації території земельних часток (паїв)
комісією Вікторівської сільської ради з земельних питань було виконано
розподіл земельних ділянок між їх власниками методом “жеребкування”.

Після того як групи сформовані, кожна група виділяє зі свого складу
особу, яка разом з представниками аналогічних груп бере участь у
визначенні черговості розподілу земельних ділянок на основі
жеребкування. Група, члени якої отримали на основі жеребкування право
першими обирати місце розташування земельних ділянок, робить це так.
Першим обирає місцерозташування земельної ділянки обраний групою
представник. Всі інші члени групи мають право обирати тільки
безпосередньо прилеглі земельні ділянки. Аналогічно обирають місця
розташування земельних ділянок громадяни, що увійшли до складу другої,
третьої і т.д. груп. Тобто, земельні ділянки розподіляються таким чином,
що групи його членів, які є членами однієї сім’ї, родичами або пов’язані
іншими зв’язками, отримують земельні ділянки в одному місці. Це дає їм
можливість спільно використовувати належні їм земельні ділянки єдиним
земельним масивом або передати їх в оренду іншій особі.

Після затвердження сільською радою проекту організації території комісія
з врегулювання земельних відносин органівовує проведення попереднього
розподілу земельних ділянок між особами, які мають право на земельну
частку (пай). Для виконання цієї роботи рекомендується створити у складі
комісії з врегулювання земельних відносин підкомісію у складі 5 осіб.

Картографічною основою для такого розподілу є Проект організації
території земельних часток (паїв). На схемі показані запроектовані
земельні ділянки, їх номери, площі, розміри сторін ділянок, під’їзні
дороги. До проекту організації території додається список осіб, які
мають право на земельну частку (пай), завірений сільським головою. Таким
чином, зміст розподілу полягає в попередньому закріпленні запроектованих
земельних ділянок за особами, що мають право на земельну частку (пай) і
включені до згаданого списку.

Розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових гектарах
обчислюється за формулою:

, (4.3.1)

де: Рз – розмір земельної частки (паю) в умовних кадастрових
гектарах;

Сго – середня грошова оцінка одного гектара
сільськогосподарських угідь, переданих у колективну власність
підприємству (у гривнях).

За результатами розподілу розроблено Схему виділення земельних часток
(паїв) у натурі. Проектування ділянок здійснювалось з використанням
програмного комплексу. Площу земельних ділянок кожного власника
сертифікату в фізичних гектарах та визначалась по принципу
підсумовування умовних кадастрових гектарів розділених на бонітет тих
агрогруп на яких розміщена дана ділянка за формулою:

; (4.3.2)

Рф.г- площа земельної ділянки в фізичних гектарах;

Ру.г.і– площа в умовних кадастрових гектарах і-тої агрогрупи;

Бі – бал бонітету даної і-тої агрогрупи;

n – кількість агрогруп на яких розміщена ділянка.

Таким чином забезпечується висока точність розрахунків та повна
відповідність до існуючої нормативної бази в Україні.

Матеріали розрахунків вартості і розміру земельної частки (паю) в
умовних, кадастрових гектарах перевіряються районним (міським) відділом
земельних ресурсів.

Розрахунки вартості земельної частки (паю) та її розміру в умовних
кадастрових гектарах подаються на затвердження до районної державної
адміністрації.

Роботи, які землевпорядні організації мають виконати на
останньому етапі:

отримати рішення сільської ради про схвалення проекту організації
території земельних часток (паїв);

передати в натурі (на місцевості) земельні ділянки їх власникам і
оформити акти встановленої форми про передачу та прийом земельних
ділянок у натурі;

подати всю необхідну документацію районним відділам та обласним
управлінням земельних ресурсів і отримати дозвіл на складання державних
актів;

отримати бланки державних актів в районному відділі земельних ресурсів;

скласти державні акти та передати їх у районний відділ земельних
ресурсів для подальшого оформлення, реєстрації і передачі в місцеву раду
для вручення власникам землі;

гарантувати, що місцева рада вручить принаймні 90% виготовлених
державних актів законним власникам землі;

Результати затверджено загальними зборами пайовиків. Схему
виділення земельних часток (паїв) у натурі затверджено рішенням
Вікторівської сільської ради.

Отже, право власності на землю і право постійного користування
землею посвідчується державним актом:

– на право власності на земельну ділянку;

– на право постійного користування земельною ділянкою.

Форми державного акта на право власності на земельну ділянку
та державного акта на право постійного користування земельною
ділянкою, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 2
квітня 2002 року № 449 . (Пункт 1.2 в редакції Наказу Державного
комітету України по земельних ресурсах № 174 від 02.07.2003). Якщо
земельна ділянка, що передається у власність або надається у
постійне користування, розташована на території кількох
адміністративно-територіальних одиниць, то державний акт на право
власності на земельну ділянку і на право постійного користування
земельною ділянкою видається окремо на кожну частину ділянки,
розташовану на території відповідної адміністративно-територіальні
одиниці. (Пункт 1.8 із змінами, внесеними згідно з Наказами
Держкомзему № 27 від 29.02.2000, № 322 від 29.12.2003)

Державні акти на право власності на земельну ділянку, на право
постійного користування земельною ділянкою видаються структурними
підрозділами Центру державного земельного кадастру при Держкомземі
України.

Державна реєстрація державних актів на право власності на
земельну ділянку, на право постійного користування земельною ділянкою,
договорів оренди землі здійснюється структурними підрозділами
Центру державного земельного кадастру при Держкомземі України.

На території Вікторівської сільської ради площа земель, які
підлягають поділу на земельні частки (паї) становить 525,53 га.
Кількість осіб, які мають право на отримання земельної частки (паю)-
619 осіб. Відомість площ контурів (наділів), що підлягають поділу на
земельні частки(паї) на території Вікторівської сільської ради приведено
в таблиці 4.3.1. Баланс земельних угідь по матеріалах інвентаризації
наведено в таблиці 4.3.2

На даний час на території Вікторівської сільської ради видано
тільки 23 Державні акти, тобто тільки 23 особи оформили документи на
право власності на земельну частку (пай). 336 людей користуються
земельними частками (паями) без оформлення на них Державних актів.

Розділ 5. РОЗРОБКА ЕКОЛОГО-ЕКОНОМІЧНОГО ПРОЕКТУ ЗЕМЛЕУСТРОЮ

5.1 Створення планової основи

Згідно з Основними положеннями створення Державної геодезичної
мережі України, затвердженими Кабінетом Міністрів України від 8 червня
1998р. № 844, Державна планова геодезична мережа (ДГМ) створюється у
вигляді астрономо-геодезичної мережі 1-го класу, геодезичної мережі 2-го
класу, геодезичної мережі згущення, геодезичних мереж спеціального
призначення та висотних геодезичних мереж 1-го, 2-го, 3-го і 4-го
класів.

Астрономо-геодезична мережа 1-го класу (АГМ-1) будується у вигляді
однорідної за точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з
системи рівномірно розміщених геодезичних пунктів, віддалених один від
одного на 50-150 кілометрів.

АГМ-1 є геодезичною основою для побудови нових геодезичних мереж і
забезпечення подальшого підвищення точності існуючої ДГМ з використанням
методів супутникової геодезії.

Частина пунктів АГМ-1 являє собою постійно діючі GРS спостережень та
астрономо-геодезичні обсерваторії, на яких виконується комплекс
супутникових астрономо-геодезичних, гравіметричних та геофізичних
спостережень, що забезпечують безперервне відтворення загальної
геодезичної системи координат та редукування результатів спостережень і
координатних визначень на єдину епоху з урахуванням релятивістських
ефектів, припливних та інших рухів земної кори.

Решта пунктів АГМ-1 – це фундаментальне закріплені на місцевості
пункти, положення яких періодично визначається в рамках довгострокової
програми функціонування ДГМ.

Система координат, яка задається пунктами АГМ-1, узгоджується на
адекватному рівні точності з фундаментальними астрономічними (небесними)
системами координат і надійно зв’язана з аналогічними пунктами різних
держав у рамках узгодження наукових проектів міжнародного
співробітництва.

Кожний пункт АГМ-1 повинен бути зв’язаний ОР8-вимірюваннями не менш
як з трьома суміжними пунктами мережі.

Пункти АГМ-1 повинні бути вставлені в мережу високоточного
нівелювання, що дозволяє визначити перевищення нормальних висот між
суміжними ланками АГМ-1 з середньоквадратичними помилками не більше 0,05
метра.

На кожному пункті АГМ-1 виконуються і періодично повторюються
визначення відхилень вискових ліній з середньоквадратичною помилкою
0,5″.

Кількість пунктів АГМ-1 та їх розташування визначається програмою
побудови ДГМ.

Геодезична мережа 2-го класу будується у вигляді однорідної за
точністю просторової геодезичної мережі, яка складається з рівномірно
розміщених геодезичних пунктів існуючої геодезичної мережі 1-го та 2-го
класів, побудований згідно з вимогами Основних положень про державну
геодезичну мережу.

Геодезична мережа 2-го класу є вихідною геодезичною основою для
побудові геодезичної мережі згущення 3-го класу та геодезичних мереж
спеціального призначення з використанням методів супутникової геодезії
та традиційних геодезичних методів.

Нові пункти геодезичної мережі 2-го класу розміщуються на відстані
8-12 км один від одного, а на території міських населених пунктів,
великих промислових об’єктів – 5-8 км, їх положення визначається, як
правило, відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними
геодезичними методами (тріангуляції, трилатерації, полігонометрії), які
забезпечують точність визначення взаємного положення пунктів з
середньоквадратичними помилками величиною 0,03-0,05 метра при середній
довжині сторін 10 кілометрів.

За вихідні пункти для визначення координат пунктів геодезичної
мережі 2-го класу приймаються пункти АГМ-1. Група нових пунктів
геодезичної мережі 2-го класу, що визначаються, повинна мати зв’язок не
менш ніж з трьома пунктами АГМ-1.

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2-го класу наведено в
таблиці 5.1.1

Таблиця 5.1.1

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 2-го класу

Параметри мережі Метод побудови

GPS тріангу-ляція полігоно-

метрія трилате-

рація

Периметр полігона, км

150-180

Найбільша довжина ходу, км

60

Довжина сторони, км

найбільша

найменша

20

5

20

7

12

5

12

5

Кількість сторін у ході не більше 6

6

Продовження таблиці 5.1.1

Середньоквадратична помилка взаємного

положення пунктів, м

0,03-0,05

0,03-0,05

0,03-0,05

0,03-0,05

Середньоквадратична помилка вимірювання

кутів не більше, сек.

1”,0

1”,0

Найбільша нев’язка трикутника

4”,0

Кутова нев’язка ходу, сек.

2?n

Відносна помилка вимірювання сторони (базису) не менше, m2/s 1:300000
1:300000 1:300000 1:300000

Середньоквадратична помилка вимірювання сторони не більше, м 0,03 0,03
0,03 0,03

На всіх нових пунктах геодезичної мережі 2-го класу встановлюються
по два орієнтирні пункти (ОРП) з підземними центрами на відстані від 500
до 1000 м ( на забудованій та закритій місцевості не менше 250 м)
обов’язково із забезпеченням видимості ( земля – земля) між пунктом
мережі і орієнтирним пунктом. Середньоквадратична помилка визначення
відстані між орієнтирним пунктом і пунктом мережі не повинна
перевищувати 0,05 метра. Середньоквадратичні помилки визначення
дирекційних напрямків на орієнтирні пункти не повинні перевищувати 5″.

Геодезична мережа згущення 3-го класу – будується з метою
збільшення кількості пунктів до щільності, яка забезпечує створення
знімальної основи великомасштабних топографічних та кадастрових зйомок.
Вона включав геодезичні мережі згущення 3-го та 4-го класів, які
побудовані згідно з вимогами Основних положень про державну геодезичну
мережу СРСР 1954-1961 років, та нові мережі згущення, що визначаються
згідно з вимогами цих Основних положень.

Нові пункти геодезичної мережі згущення 3-го класу визначаються
відносними методами супутникової геодезії, а також традиційними
геодезичними методами: полігонометрії, тріангуляції та трилатерації. При
цьому середньоквадратична помилка визначення взаємного положення пунктів
в плані повинна бути не більше 0,05 метра.

Вихідними пунктами для побудови геодезичної мережі згущення 3-го
класу служать пункти астрономо-геодезичної мережі 1-го класу і
геодезичної мережі 2-го класу.

У геодезичній мережі згущення 3-го класу за можливістю повинна
забезпечуватись видимість (земля-земля) між суміжними пунктами мережі, а
в разі її відсутності на пункті закладається два ОРП згідно з вимогами
цих Основних положень.

Під час визначення пунктів геодезичної мережі згущення 3-го класу
методом полігонометрії прокладаються поодинокі ходи або з вузловими
точками, які опираються на пункти більш високого класу.

Якщо відстань між пунктами, що належать до різних ходів, менше 2
км, здійснюється взаємний зв’язок таких ходів.

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 3-го класу наведено в
таблиці 5.1.2

Таблиця 5.1.2

Основні вимоги до побудови геодезичної мережі 3-го класу

Параметри мережі Методи побудови

GPS тріангу-ляція полігоно-

метрія трилате-

рація

Периметр полігона, км

70-90

Найбільша довжина ходу, км

30

Довжина сторони, км

найбільша

найменша

10

2

8

5

8

2

8

2

Кількість сторін у ході не більше 6

6

Середньоквадратична помилка взаємного

положення пунктів, м 0,05 0,05 0,05 0,05

Середньоквадратична помилка вимірювання

кутів не більше, сек.

1”,5

1”,5

Найбільша нев’язка трикутника

6”,0

Кутова нев’язка ходу, сек.

3”?n

Відносна помилка вимірювання сторони (базису) не менше, m2/s 1:200000
1:200000 1:200000 1:200000

Середньоквадратична помилка вимірювання сторони не більше, м

0,04 0,04

5.1.1 Опорна геодезична мережа

GPS – глобальна навігаційна система, базується на сузір’ї із 24
супутників, які облітають по орбіті землю. GPS – супутникова система
визначення місцеположення, яка працює під контролем Міністерства Оборони
США (МО). Система позволяє цілодобово і при будь-яких погодніх умовах
одержувати інформацію про час і визначати координати об’єктів в
будь-якій точці Земної кулі.

Супутники безперервно випромінюють сигнали, які приймачі
використовують для рішення задач позиціонування і навігації. Точність
визначення координат лежить в діапазоні від 100 метрів до декількох
міліметрів в залежності від приладів, що використовуються, і методів
знімання.

Проектування GPS-мережі для організації земель на території
Вікторівської сільської ради Галицького району Івано-Франківської
області має такі особливості, що пункти GPS-мережі слід вибирати в
точках, до яких є легкий під’їзд та відкритий небосхил. Крім цього
поблизу пунктів не повинно бути металевих об’єктів, які б спотворювали
сигнали супутників та джерел радіовипромінювання. В проектуванні мереж
не потрібно враховувати взаємної видимості між пунктами.

До переваг GPS-мереж можна віднести:

точність GPS-вимірів мало залежить від погодних умов (дощу, снігу,
високої чи низької температури, а також вологості);

GPS дозволяє значно скоротити терміни проведення робіт порівняно з
традиційними методами;

GPS дозволяє визначити результати в єдиній світовій системі координат
WGS-84;

GPS-результати представляються в цифровій формі і можуть бути легко
трансформовані в картографічні чи географічні інформаційні (ГІС)
системи.

Для визначення положення геодезичних пунктів застосовують два
основних типи GPS-мережі:

радіальний;

тип замкнутої геометричної мережі.

При радіальному типі мережі один приймач установлюють на вихідному
пункті і виконують вимірювання векторів (баз) від цього пункту до
приймачів, установлених на інших пунктах. Тип мережі у вигляді замкнутої
геометричної фігури полягає у послідовному спостереженні суміжних
пунктів і переході від одного пункту до іншого по замкнутій кривій.

GPS-мережа має відповідати таким таким основним вимогам:

мережа повинна складатися із замкнутих петель або інших замкнутих
геометричних фігур;

повинна бути здійснена прив’язка мережі не менш, як до трьох пунктів
державної геодезичної мережі, на яких обов’язково виконуються
GPS-спостереження.

GPS-мережа повинна бути прив’язана не менше, ніж до чотирьох
нівелірних знаків з використанням безпосередніх методів прив’язки.

В даному випадку використовувався тип замкнутої геометричної
мережі.

Вихідними пунктами є пункти державної геодезичної мережі 3-го класу
–Відлак, Ютрена, Боднарів. Потрібно запроектувати і визначити один пункт
4-го класу База Комарів. Цей пункт визначаєм за допомогою GPS-приймачів.
Пункт База Комарів на місцевості закріплюють знаком У15. Послідовність,
за якою спостерігались пункти, розписано в таблиці 5.1.1.1.

Таблиця 5.1.1.1

План спостережень пунктів

Перший приймач Другий приймач

База Комарів

База Комарів

База Комарів

Боднарів

Боднарів

Ютрена

Відлак

Ютрена

Боднарів

Відлак

Ютрена

Відлак

Державні мережі створюються класичною статичною технологією з
тривалістю сесії залежно від кількості супутників, сигнали яких
приймаються, та довжини базису. Сесія – це проміжок часу, коли
спостереження одних і тих же супутників виконується з двох чи більше
пунктів. Тривалість сесії залежить від точності, з якою ми хочемо
отримати координати невідомих пунктів. Прийнятним для початку першої
сесії є момент, коли чотири, або більше супутників мають кути місця
більші ніж 15-200, а останнє спостереження цієї сесії взагалі
закінчиться тоді, коли четвертий супутник опуститься нижче 15-200. Існує
чотири фактори, які визначають тривалість певних спостережень:

довжина бази;

кількість видимих супутників (впливає на геометрію);

відносне розташування супутників та його зміна;

SNR сигналу, прийнятого із супутника.

Проблеми виникають тоді, коли один із супутинків стає невидимим
через перешкоду під час геодезичної зйомки, а чотири супутники, що
залишаються дають велике значення GDOP. Ця проблема розв’язується шляхом
переводу рухомого приймача в стаціонарний стан, аж поки знову не
з’явиться можливість спостереження за п’ятим супутником.

Геодезичні роботи

На цьому етапі виконавець підготовчих робіт та виконавець
геодезичних робіт разом здійснюють обстеження на місцевості, в ході яких
перевіряється достовірність, повнота та придатність для використання
документів і матеріалів, отриманих на етапі підготовки, стосовно
існуючого землекористування, уточнюються межі земельних масивів, які
підлягають поділу на земельні частки (паї), що будуть трансформовані в
земельні ділянки. Перевіряються наявність та технічний стан існуючих
пунктів державної геодезичної мережі, а також визначають оптимальне
розташування пунктів знімальної геодезичної мережі (мережа GPS). В
рекогностуванні пунктів для мережі GPS є свої особливості і вимоги.
Пункт потрібно вибирати так, щоб спостереженням не заважали дерева,
будинки, щоб був доступ до пунктів GPS-мережі. На кожний пункт
складається рекогностувальна картка. Місце розташування пункту
прив’язується до місцевих предметів. Одночасно визначаються місця, де
будуть встановлені постійні межові знаки з прив’язкою до пунктів
державної геодезичної мережі. Ці місця вибирають з таким розрахунком,
щоб встановлені знаки могли зберегтися протягом багатьох років та
відповідали вимогам щодо виконання польових землевпорядних робіт.

Встановлення кожного межового знака супроводжується оформленням
карточки закладки межового знака (абрису, кроків) з зазначенням не менше
трьох лінійних прив’язок до чітких контурів місцевості з точністю 0,1 м
або до не чітких контурів з точністю до 1 м.

Кількість пунктів, закріплених постійними межовими знаками, повинна
бути достатньою для виконання на їх основі робіт з винесення в натуру
меж будь-якої земельної ділянки згідно зі схемою поділу земель на
земельні частки (паї). При цьому кількість таких знаків повинна
становити не менше 4 на 100 га земель.

Межові знаки довжиною не менше одного метра, виготовленні з бетону
або металу, заглиблюються на 0,7 – 0,8 метра в землю і окопуються
канавою з курганом у центрі діаметром 2 – 2,5 метра.

Польові геодезичні роботи включають в себе:

встановлення постійних межових знаків;

створення геодезичної мережі згущення (геодезичні виміри);

координуванні всіх кутів повороту меж земельних масивів, що підлягають
паюванню (геодезична зйомка);

зйомку опор ліній електропередач (ЛЕП) напругою 0,4 кВ і більше;

зйомку інженерних комунікацій розташованих на землях, що підлягають
паюванню;

зйомку топографічних об’єктів (дороги, споруди, іригаційні системи);

зйомку меж деградованих і еродованих земель розташованих на землях, що
підлягають паюванню.

Геодезичні роботи проводились з використанням високоточного
геодезичного GPS-обладнання: GPS-приймачів TRIMBLE 4000 SSE та TRIMBLE
4600 LS, та електронного тахеометра TRIMBLE 3305 DR.

Технічні характеристики приладів та їх перевірка

Технічні характеристики GPS-приймача TRIMBLE 4000 SSE

GPS-приймачі TRIMBLE 4000 SSE призначені для високоточних
геодезичних вимірювань. Приймачі при відповідній тривалості спостережень
та віддалях між станціями забезпечують точність:

довжини вектора – 5мм+ 10+6S,м;

перевищення кінців вектора – 10мм+10-6S,м;

напрямку вектора – 1”+5”/S,м.

Приймачі мають розмір 24,8см*28см*10,2см. Маса самого приймача
3,1кг, а разом з батареями, кабелем та футляром – 5,5 кг. Напруга
живлення 11-35 В, потужність 9 Вт. Ємність внутрішньої пам’яті 1 Мбайт.

Приймачі можуть одночасно приймати сигнали 9 супутників, і
працюють при температурі від –200С до +550С. Не можна працювати
приймачами на віддалях, менших, ніж 500 м від потужних випромінювачів.

В комплект апаратури 4000 SSE входять приймач, антена, чотири
батареї, модуль для роботи в приміщенні, комплект кабелів.

Технічні характеристики електронного тахеометра TRIMBLE 3305 DR

Електронний тахеометр – сучасний прилад, який має такі технічні
характеристики:

точність кутових вимірів – 5”/1,5мград;

точність вимірювання відстаней 5мм + 3ррм.

Зорова труба має такі характеристики:

збільшення зорової труби 26*;

вхідний окуляр об’єктива 40 мм;

загальна довжина труби 193 мм;

поле зору на 100 м – 2,9 м;

найменша відстань візування – 1,75 м.

Особливості зорової труби: регулювання підвіски сітки ниток,
вмонтована бленда.

Кутові виміри в тахеометрі, тобто виміри горизонтального і
вертикального кругів електронні, інкрементальні (штриховий растр).

Одиниці виміру – 3600 (градуси, мінути, секунди), 3600 (десяті долі
градуса), 400 гради, 6400 mil.

Система відліку вертикального круга – зенітна відстань,
вертикальний кут, кут перевищення, ухил у відсотках.

Тахеометр з одноосьовим компенсатором, який має діапазон
компенсації ±2′ 40”. Вимірювання довжин ліній відбувається
електронно-оптичним методом з модулюванням інфрачервоного
випромінювання. Прийомопередавач в зоровій трубі. Одиниці виміру довжин
ліній можна вибирати або в метрах або в футах.

Максимальна довжина відстані, яку може вимірювати прилад:

з одною призмою 1,3 км;

з трьома призмами 1,6 км.

Стандартний час виміру – 3 с, тренінг 0,5 с.

В електронний тахеометр вмонтовані такі програми:

орієнтування приладу по висоті;

прив’язка інструмента на відомій точці;

обернена засічка;

полярна засічка;

відстань точка-лінія;

визначення довжин перпендикулярів;

визначення паралельних ліній;

визначення положення точок в вертикальній площині;

визначення відстаней між суміжними точками;

визначення висоти об’єктів;

розбивочні роботи.

Приведення приладу до горизонту відбувається за допомогою двох
круглих рівнів з точністю 10’/2мм та циліндричного 30”/2мм затискними і
мікрометричними гвинтами з паралельними осями.

Центрир системи Цейсс та Вільд. Збільшення оптичного центріру 2*;
найменша відстань візування 0,5 м.

Дисплей має чотири рядки по 21 символу кожний, графічний режим
(240*38 пікселів), автоматичне регулювання контрастності, підсвітка.
Клавіатура має 7 клавіш, які є різнофункціональними. У вмонтовану
пам’ять записується інформація приблизно на 1400 рядків, інтерфейс RS
232 C/V 24 для під’єднання до РС.

Звуковий сигнал за бажанням або вмикається, або вимикається. Прилад
працює завдяки NiCd акумулятору на 6 В, 1.1 А. Акумулятор витримує
приблизно 1000 вимірів кутів і ліній.

Тахеометр працює в температурному режимі від –200С до +500С. Розмір
приладу 173*268*193 мм. Загальна вага в ящику з акумулятором і трегером
6кг.

Перевірки та юстування електронного тахеометра

Тахеометр – це точний інструмент, який потребує акуратного
юстування. Перед використанням тахеометра для виконання точних вимірів
він повинен бути оглянутим та відюстованим.

Перевірка циліндричного рівня

Вісь циліндричного рівня повинна бути перпендикулярна до осі
обертання приладу.

Циліндричний рівень – це ампула виготовлена зі скла і відповідно
чутлива до температурних змін або ударів. Тому провіряти та юстувати
рівень потрібно так :

Привести інструмент до горизонту і провірити положення бульбашка
циліндричного рівня.

Повернути верхню частину інструмента на 180 ° і повірити положення
бульбашки. Якщо бульбашка залишилася на місці, то юстування не потрібне.
Якщо бульбашка змістилася з центру, виконати юстування наступним методом
:

Змістити половину зміщення бульбашки обертом підйомного гвинта.

Другу половину зміщення бульбашки виправити, обертаючи юстировочний
гвинт циліндричного рівня шпилькою.

Повертаючи верхню частину інструмента і продовжувати юстування до тих
пір поки в довільному положенні інструменту бульбашка буде залишатися в
центрі.

Перевірка круглого рівня

Вісь круглого рівня повинна бути паралельна осі обертання приладу.

Для перевірки та юстування круглого рівня потрібно виконати
наступні дії :

Віднівелювати тахеометр за допомогою цилінричного рівня.

Провірити положення бульбашки круглого рівня. Якщо бульбашка залишилася
в центрі, то юстування не потрібне. Якщо булька змістилася з центру,
виконати юстування наступним методом :

Спочатку визначити, в яку сторону змістилася бульбашка відносно центру.
За допомогою юстувальної шпильки послабити юстувальний гвинт круглого
рівня зі сторони протилежно направленого зміщення бульки , і таким
методом перемістити бульбашку в центр.

Повернути юстувальні гвинти так, щоб вони були однаково затягнуті, і
привести бульбашку точно в центр кругу.

Перевірка місця нуля

Місце нуля (зеніту) повинно бути близьким до нуля або 90о (зеніту).

Для того щоб виправити помилку місця нуля компенсатора , виконуємо
наступні дії:

Акуратно привести інструмент до горизонту. При необхідності провести
перевірку та юстування циліндричного рівня.

Встановити нульовий відлік по горизонтальному кругу.

Вивести екран “КОМПЕНСАТОР”. Вибрати пункт “Константи приладу в екрані
режиму конфігурації, щоб відобразити теперішні значення поправок в
напрямку X і в напрямку Y.

Ввести кут нахилу по напрямках X і Y.

Почекати кілька секунд, поки на екрані стабілізуються кути нахилу по
напрямках X, Y, потім на екран автоматично будуть виведені скомпенсовані
кутові відліки X1 і Y1.

Повернути верхню частину інструмента на 180°. Послабити горизонтальний
закріпляючий гвинт і повернути інструмент на 180°, орієнтуючись по
виведеному на екран відліку по горизонтальному кругу, потім закріпити
закріпляючий гвинт.

Почекати кілька секунд, поки вивід на екран стабілізується , потім на
екран автоматично будуть виведені скомпенсовані кутові відліки Х2 і Y2.

В цьому положенні інструменту вирахувати величину відхилення (помилка
місця нуля компенсатора). Якщо відхилення перевищує 20″, від’юстувати
інструмент так як описано нижче. Якщо величини відхилення лежать в
границях 20″, то юстування тоді не потрібне .

Зберігаємо величини Х2 і Y2 .

Повертаємо верхню частину інструмента на 180°.

Почекайте кілька секунд, поки вивід на екран стабілізується , потім
зчитайте автоматично скомпенсовані кутові відліки X1 і Y1.

Переконайтеся, що величини находяться в діапазоні юстування. Якщо обидві
величини находяться в границях 40″ та 20”, то обновлюємо місце нуля
компенсатора.

Визначення колімаційної помилки

Візирна вісь і вісь обертання зорової труби повинні бути
перпендикулярними.

При допомозі функції “Колімація” можна виміряти значення
колімаційної помилки вашого інструмента для того щоб потім інструмент
міг вносити поправку при вимірюванні кутів при одному положенні круга.
Для визначення величини колімаційної помилки виконайте кутові виміри при
двох положеннях вертикального круга.

Вивести на екран “Колімація”. Виберати пункт “Константи прибору” в
режимі конфігурації.

Проіндексувати вертикальний круг.

Навести на ціль при крузі ліво. Взяти відлік при крузі ліво.

Навести на ціль при крузі право. Повернути інструмент на 180°. Навести
на ту ж ціль при крузі право.

Встановлення поправки. Для встановлення поправки натиснути кнопку.

Перевірка сітки ниток

Вертикальний штрих сітки ниток повинен бути в колімаційній площині
труби, або інакше горизонтальний штрих сітки ниток повинен бути
перпендикулярним до осі обертання приладу.

Перевірка сітки ниток складається з основних таких етапів :

Перпендикулярність сітки ниток горизонтальної осі:

Ретельно привести прилад до горизонту.

Помістити чітко видиму ціль в точку А на вертикальній лінії сітки ниток.

Використовуючи гвинт точного наведення зорової труби для переміщення
цілі в точку В на вертикальній лінії сітки ниток.

Положення лінії сітки ниток:

Встановити візирну ціль на відстані порядку 100 м. Від тахеометра
приблизно одній висоті з інструментом.

Ретельно привести інструмент до горизонту , включити живлення та
проіндексуйте вертикальний та горизонтальний круг.

Після виводу екрану режиму вимірів наведіться при крузі ліво на центр
візирної цілі брати дані по горизонтальному А1 та вертикальному В1
кругам.

При крузі право наведіться на центр візирної цілі і зчитайте дані по
горизонтальному А2 та вертикальному В2 кругам.

40″, юстування непотрібне.

Якщо різниця більша навіть після 2-3 повторень , то юстування проводять
наступним чином.

Спочатку потрібно зняти кришечку, що закриває юстувальні гвинти і
скріплює окуляр з корпусом труби, і розвернути окуляр разом з сіткою.
Після юстування повірку повторюють. Якщо вона не виконується, то
юстування надають спеціалістам сервіс-центру Trimble.

Перевірка оптичного центриру

Візирна вісь оптичного центриру повинна співпадати з вертикальною
віссю обертання тахеометра.

Перевірку та юстування оптичного центрира проводять таким методом :

Ретельно приводять інструмент до горизонту і точно відцентровують його
над точкою стояння з допомогою сітки ниток оптичного центрира.

Повертають верхню частину інструменту на 180° і провіряють положення
точки відносно сітки ниток. Якщо точка все ж ще находиться в центрі то
ніякого юстування не потрібно. Якщо точка змістилася з центру сітки
ниток оптичного центрира, необхідно виконати наступне юстування.

Скоректувати половину відхилень з допомогою підйомного гвинта.

Знімають захисну кришку сітки ниток оптичного центрира.

Використовують 4 юстувальні гвинта оптичного центриру для виправлення
залишеного відхилення.

Переконуються що при повертанні інструмента точка стояння залишається в
центрі оптичного центриру. Якщо ні, необхідно виконайте юстування ще
раз.

Встановлюють на місце захисну кришку сітки ниток оптичного центриру.

Постійну поправку віддалеміра (К) при відправленні тахеометра
встановлюють рівною – 0. Хоча вона майже ніколи не міняється , все
таки кілька раз в рік рекомендується провіряти на фіксованій базовій
лінії наскільки поправка (К) близька до нуля. Перевірка виконується в
такій послідовності:

Необхідно знайти рівне місце, де можна вибрати дві точки на відстані
100м. Одна від одної.

10 раз точно виміряти горизонтальне прокладення між точками А і В та
вирахувати середнє значення.

Покласти інструмент в точці С і поставити в точці А призменний
відбивач.

10 раз точно виміряти горизонтальне прокладення між точками СА і СВ та
вирахувати середнє значення кожної відстані.

5. Вичислити постійну поправку віддалеміра К по наступній формулі

К = АВ – (СА + СВ )
(5.1.3.1)

Повторити дії ще 2-3 рази. Якщо хоча б один раз значення постійної
поправки К попало в діапазон 3мм, юстування непотрібне. В звичайних
умовах виконати юстування не можливо, тому, в протилежному випадку
потрібно звертатись в сервісний центр Trimble.

Методика спостережень

Мережа будується з трикутників. Для того, щоб визначити координати
пункту Бази Комарів за допомогою GPS-приймача потрібно мати два
GPS-приймачі рухомий “базу” і нерухомий “ровер”. Використовуємо
псевдо-кінематичну технологію. Для цього встановлюємо нерухомий приймач
(базу) на твердий пункт, координати якого відомі (визначені будь-яким
наземним або супутниковим методом). В нашому випадку базова точка
Ютрена. Другий приймач рухомий (ровер) встановлюється на пункті,
координати якого потрібно визначити. Для визначення координат нового
пункту потрібно одночасно ввімкнути приймачі і приймати ними сигнали
супутника в заданий проміжок часу. Цей проміжок часу коли працюють
одночасно всі приймачі називається сесією. В даному випадку для
забезпечення відповідної точності спостереження проводять 10 хвилин.

Тоді точність визначення довжин базисів складає:

(5.1.4.1)

При довжині векторів до 10 км точність визначення довжин векторів

S , (5.1.4.2)

де:

S – віддаль від пункту, на якому встановлений нерухомий приймач до
пункту на якому встановлений рухомий приймач, м.

Спочатку проводиться привязка (ініціалізація) приймачів. Вона
триває

20–30 хвилин, залежно від того скільки супутників є в момент
прив’язки на небосхилі. В нашому випадку на небосхилі в момент прив’язки
було сім

супутників.

При проектуванні GPS-спостережень звертають увагу на те, щоб була
забезпечена геометрія розміщення супутників, яка оцінюється
коефіцієнтами DOP. Враховується розміщення кожного супутника відносно
інших супутників сузір’я і їх розміщення відносно GPS-приймача. Низьке
значення DOP вказує на більш високу ймовірність одержати результати з
високою точністю. Стандартні DOP для GPS- робіт такі:

PDOP- просторове положення (3 координати);

HDOP- планове положення (2 планові координати);

RDOP- відносне зниження точності;

VDOP- висотне положення (тільки висота);

TDOP- час (тільки зміщення шкал часу);

GDOP- геометричне зниження точності;

Коефіцієнт GDOP описано вище.

При обрахунку координат звертають увагу на коефіцієнт PDOP –
критерій, що виражає залежність між помилкою визначення положення
користувача і помилкою координат супутника. Геометрично PDOP
пропорційний одиниці розділеній на об’єм піраміди, складеної лініями, що
виходять з прийомника до 4 супутників, що спостерігаються.

PDOP зв’язаний з плановим і висотним DOP.

PDOP2 =HDOP2+VDOP2
(5.1.4.3)

PDOP повинен бути в межах 2. Слід відзначити, що всі координати в GPS
базуються на еліпсоїді WGS-84. Висоти, що виміряні GPS-приймачами
називаються еліпсоїдними. Для одержання ортометричних висот
використовують модель геоїда. По моделі геоїда визначається різниця між
поверхнями еліпсоїда і геоїда, чи середньою поверхнею рівня моря –
перевищення геоїда над еліпсоїдом. Враховуючи це перевищення, одержуємо
ортометричну (над рівнем моря) відмітку точки. База даних систем
координат вже містить деякі стандартні моделі геоїда. Кожна система
координат має задану по замовчуванню модель геоїда.

Після прив’язки (ініціалізації) рухомий приймач рухається по
пунктах, координати яких потрібно визначити, і зупиняється на них на 10
хвилин. Виміри можна продовжувати 2 години, після чого знову ставати на
ініціалізацію. Приймачі протягом всіх вимірів повинні працювати,
виключати їх не можна. Рухомий приймач потрібно переносити тільки на
відкритій місцевості, щоб супутників у зоні видимості було не менше
чотирьох, інакше втрачається ініціалізація.

Проектування заходів по охороні земель

Проектування заходів по охороні земель на території Вікторівської
сільської ради здійснювалось в такій послідовності:

– визначення технологічних груп земель;

– розрахунок контурно-лінійних рубежів;

– розміщення елементів впорядкування території (лісосмуг, дорожньої
мережі, гідротехнічних споруд) і ділянок постійного залуження та
водотоків.

При складанні проекту орні землі поділялись на такі технологічні
групи:

I технологічна група (інтенсивного використання) – масиви нееродованої
ріллі, розташовані на рівних та слабохвилястих ділянках на схилах
крутизною до З0.

II технологічна група (обмеженого використання) – масиви нееродованої
ріллі, розташовані на слабохвилястих схилах крутизною до 3-5° і
слабоеродованої ріллі на схилах до 3°. На цих землях розміщуються тільки
культури суцільного сіву (однорічні, багаторічні трави озимі і ярі
зернові).

Між І і ІІ технологічною групою земель проектуються по
горизонталях і контурно-лінійні рубежі. Згідно розрахунків вони можуть
переміщатися на допустимі відстані в залежності від механічного складу
грунтів, протяжності схилів, водозбірних площ і інше. При
розміщенні контурно-лінійних рубежів також враховуються природні
умови та межі земельних паїв і новостворених сільгоспформувань.

Проектується закінчена система захисних лісонасаджень
(полезахисних, стокорегулюючих, прибалкових лісосмуг, лісонасаджень на
ярах, балках, пісках, інших деградованих землях, водоохоронних
насаджень, мулофільтрів, лісосмуг навколо ферм і господарських
дворів) і гідротехнічних протиерозійних споруд (валів-терас,
валів-доріг, водозатримуючих валів, водопоглинаючих канав, водоскидних
споруд, загат, ставків-мулонакопичувачів, тощо).

Система захисних лісонасаджень і протиерозійних гідротехнічних
споруд повинна сприяти дотриманню сільськогосподарськими виробниками
комплексу протиерозійних агротехнічних заходів при вирощуванні
сільськогосподарських культур.

Проект розглядається і погоджується райземвідділом, сільською радою
та затверджується районною радою. Документація підлягає проведенню
державної землевпорядної експертизи.

5.2.1 Склад земельних ресурсів Вікторівської сільської ради

Проект формування території та встановлення меж Вікторівської
сільської ради і населеного пункту с.Вікторів Галицького району
Івано-Франківської області, розроблений з метою створення територіальних
умов для вирішення питань раціонального використання земель у
відповідності із Земельним кодексом України, виходячи з інтересів
місцевого населення.

При виконанні проектних робіт використовувались такі матеріали і
документи:

технічний звіт по коригуванню планових матеріалів зйомок минулих років;

земельно-облікові дані станом на 01.01.97р. ( матеріали районного
відділу земельних ресурсів);

матеріали роздержавлення і приватизації земель товарно
сільськогосподарського виробництва;

матеріали ґрунтового обстеження.

Межі території сільської ради погоджено з представниками суміжних
сільських рад і районним земельним відділом, про що складено акт.

Аналіз даних про фактичний стан адміністративно-територіального
розподілу Галицького району дають можливість виробити пропозиції по
формуванню адміністративно-територіальних одиниць в адміністративних
межах району.

Територія Вікторівської сільської ради сформована з:

земель ТзОВ “МІГС” площа становить;

земель фермерського фонду ;

земель, які знаходяться у власності і користуванні громадян;

земель закладів культури, освіти, охорони здоров’я;

земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики;

земель лісгоспу;

земель загального користування;

земель запасу

Територія Вікторівської сільської ради межує з землями :

Від А до Б – землі Брянської сільської ради;

Від Б до В – землі Сапогівської сільської ради;

Від В до Г – землі Комарівської сільської ради;

Від Г до Д – землі Крилосівської сільської ради;

Від Д до Е – землі Сілезької сільської ради;

Від Е до Є – землі Тязівської сільської ради Тисменицького району;

Від Є до А – землі Височанківської сільської ради.

Склад та площі земельних угідь в розрізі власників землі і
землекористувачів визначені шляхом набору контурів.

Загальна площа території Вікторіської сільської ради станом на
01.01.1995р. становила – 2496.5 га.

Станом на 01.01.1997р. площа земель сільської ради становить
2546,6 га у зв’язку з збільшенням за рахунок лісових площ Галицького
держлісгоспу, які закріплені за сільською радою.

На території сільської ради розташований один населений пункт с.
Вікторів.

В межах населеного пункту знаходяться :

землі резервного фонду;

землі, які знаходяться у власності і користуванні громадян;

землі закладів культури і освіти;

землі транспорту;

землі загального користування.

Загальна площа земель в межах населеного пункту становить 1104,8
га .

Границі населеного пункту детально відображені на плані
землекористування сільської ради і в натурі чітко закріплені контурами
ситуації.

Агровиробничі групи грунтів та їх характеристика

На території Вікторівської сільської ради виділяють такі агровиробничі
групи грунтів:

18д – дерново-середньопідзолисті і підзолисто-дернові
поверхнево-глеюваті середньосуглинкові грунти простої форми. Вони мають
бонітетну оцінку 25,2 бали. Гумусовий горизонт сірий,
грудкувато-пилуватий, слабовологий, ущільнений 0-25 см; елювіальний
горизонт ясносірий з білуватими плямами, слабо вологий, ущільнений 25-30
см; ілювіальний горизонт темнувато бурий, вологий,
грудкувато-горіхуватий, щільни