Реферат на тему:

Суть і зміст рекультивації земель

1. Загальні поняття і терміни

Рекультивація земель — порівняно новий науково-технічний напрям в
теоретичному і практичному плані.

Рекультивація від лат. rе — відновлення або повторність дії чи явища і
cultus — обробіток, введення, розведення, дослівно введення у
використання, повторне використання (Л.В. Моторина, 1975).

Як свідчать літературні джерела, термін рекультивація одержав поширення
з розвитком відкритого способу випробування корисних копалин, зокрема
відкрито добування кам’яного вугілля в провінції Рейнладс (Німеччина.)

За минулий період нагромаджено значний досвід у рекультивації порушених
земель. Проте, як і в будь-якій проблемі, в рекультивації ще багато
незрозумілого, зокрема, немає чіткості в самій термінології.

Наприклад, за визначенням В. KHa6e(W. Knabe, 1959) рекультивація — це
сукупність людської діяльності, спрямованої на відновлення культурного
ландшафту. Інші автори під рекультивацією розуміють усі заходи, за
допомогою яких матеріал, «вивантажений» після гірничих розробок, шляхом
цілеспрямованого підвищення родючості перетворюється у грунт.

У російській літературі термін рекультивація вперше зустрічається у
праці І.В. Лазаревої в 1962 році. Запозичуючи цей термін у зарубіжних
авторів, вона розглядає рекультивацію земель, як «спеціальний захід з
підготовки грунту для сільськогосподарського або рільничого
використання.»

І.І.Руський (1979) вказує, що під рекультивацією треба розуміти
відновлення порушених промисловістю земельних ділянок з метою
використання їх в інших галузях народного господарства. На його думку,
рекультивація в кожному випадку має свою специфіку і
соціально-економічну доцільність. В результаті рекультиваційних робіт
можуть створюватись землі, придатні для сільського і лісового
господарства, цивільного і промислового будівництва, організації зон
відпочинку та ін.

Чеський вчений С. Штис (1962) підкреслював, що рекультивацію не можна
розуміти лише як дію, суто спрямовану на відновлення ґрунтового фонду, а
треба розглядати у більш широкому розумінні, зокрема як процес
поліпшення ландшафту, який включає відновлення всіх його абіотичних і
біотичних компонентів, порушених промисловими гірничими роботами.
Розглядаючи рекультивацію як комплекс заходів, спрямованих на створення
нового ландшафту, цей процес він називає ще «ренатуралізацією».

У науковій літературі США і Канади в рекультивації прийнято три терміни:
restoration, reclamation, rehabilitation.

• Restoration — повне відновлення, причому порушена поверхня землі
відновлюється до такого стану, який вона мала до початку розкриття
родовища.

• Reclamation — біологічне відновлення, причому земна поверхня
відновлюється через створення умов, сприятливих для існування
організмів, які жили на цій території до початку робіт, або організмів
близького видового складу; друге тлумачення — залучення порушених земель
для якогось іншого використання.

• Rehabilitation — відновлення порушених земель і наступне використання
їх у господарстві із дотриманням екологічної рівноваги, забезпеченням
нешкідливості для навколишнього середовища і збереженням місцевих
естетичних цінностей; друге тлумачення — створення умов для нового або
істотно відмінного від попереднього використання земель.

У стислому тлумачному словнику з рекультивації земель (1980) є ще такі
терміни: рекультивація земель тимчасова, рекультивація земель постійна,
рекультивація ландшафтів. Тимчасова рекультивація здійснюється на
землях, де у перспективі планується зміна їх використання: повторна
переробка корисних копалин, будівництво та ін. Ця рекультивація, як
правило, зводиться до озеленення і закріплення поверхні від ерозії, а
також дотримання санітарно-гігієнічних норм. Постійна рекультивація
здійснюється на землях, де не передбачена зміна попереднього (до
розробки родовища) використання земель. Рекультивація ландшафтів — це
рекультивація земель, яка не обмежується лише локальними заходами
стосовно «приведення до ладу» окремих порушених ділянок, а передбачає
комплексне перетворення порушених земель у загальній системі заходів
щодо оптимізації техногенних ландшафтів.

На сучасному етапі розвитку продуктивних сил суспільства багато
вітчизняних і зарубіжних учених рекультивацію порушених земель
розглядають як комплексну проблему відновлення продуктивності та
реконструкції ландшафтів, порушених промисловістю, створених на місці
«промислових пустель» нових культурних ландшафтів.

Державний стандарт «Охорона природи. Рекультивація земель. Терміни і
визначення» трактує рекультивацію як комплекс робіт, спрямованих на
відновлення продуктивності та народногосподарської цінності земель, а
також поліпшення умов навколишнього середовища.

На думку Б.П. Колесникова (1974), науково-технічну основу рекультивації
земель становить комплекс таких біологічних і географічних наук, як
ландшафтознавство та біогеоценологія, геоботаніка та екологія рослин,
ґрунтознавство та агрохімія, лісівництво та фітомеліорація.

С.С. Трофимов (1974) вважає, що теоретична основа рекультивації повинна
опиратися на біологічний, екологобіо-ценотичний і біохімічний фундамент,
тому що порушення земель у процесі гірничих робіт відбувається хаотично
та стихійно і за характером супроводжується катастрофічним знищенням не
тільки раніше існуючого природного ландшафту, але й геологічного
фундаменту на глибину до декількох десятків і навіть сотень метрів.

Л.В. Моторина і В.О. Овчинников (1975) досить справедливо звертають
увагу на те, що неточність у термінології може призвести до серйозних
помилок. На їхню думку, підміна поняття «рекультивація» терміном
«фітомеліорація» зводить весь складний процес до однієї із завершених
стадій рекультивації. Вони вважають, що поняття рекультивації грунтів і
порід є не цілком правомірним, оскільки об’єкти рекультивації — це не
тільки грунти, яких на порушених ділянках може й не бути, і не гірські
породи, а порушені землі в цілому.

Таким чином, рекультивація земель — це здійснення різноманітних робіт,
метою яких є не тільки часткове перетворення природних територіальних
комплексів, порушених промисловістю, але й створення на їх місці ще
більш продуктивних і раціонально організованих елементів культурних
антропогенних ландшафтів, тобто в кінцевому рахунку оптимізація
техногенних ландшафтів, поліпшення умов навколишнього природного
середовища.

В останні роки рекультивація земель входить до програми «Людина і
природа» і порушує досить складні питання медико-біологічного
Науково-теоретичні основи рекультивації земель, характеру, які пов’язані
з розвитком і запобіганням різним захворюванням, що призводять до
інвалідності та передчасної смерті.

Враховуючи це, в основу теорії рекультивації порушених земель повинна
бути покладена концепція просторової локалізації та нейтралізації
шкідливих впливів відкритих гірничих робіт на довкілля і створення умов
для активного самовідновлення з використання родючих грунтів, попередньо
знятих із земель гірничого відводу. Основний фундамент проведення
рекультиваційних робіт — селективне і скероване формування оптимальних
гірничопромислових ландшафтів для цільового народногосподарського
призначення.

В умовах інтенсивного землеробства і бурхливого розвитку
гірничо-хімічної та інших видів промисловості, які призводять до
порушення ґрунтового покриву, рекультивація земель — це частина
агроекологічної проблеми, з якою пов’язані умови сільськогосподарського
виробництва, зокрема спеціалізації господарства, умови формування
врожаїв сільськогосподарських культур, родючість староорних земель та
ін.

2. Етапи і напрями рекультивації земель

Процеси рекультивації порушених земель звичайно рекомендують поділяти на
два основні етапи: гірничотехнічний і біологічний. Проте у практичному
плані більш виправданим вважають визначення трьох етапів: підготовчий,
гірничотехнічний і біологічний.

Підготовчий, або проектно-вишукувальний, етап включає: обстеження і
типізацію порушених земель та земель, які підлягають порушенню; вивчення
властивостей розкривних порід і класифікацію їх щодо придатності для
біологічної рекультивації; визначення напрямів і методів рекультивації;
складання техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і технічних робочих
проектів з рекультивації.

Гірничотехнічний, або інженерний, етап, який ще називають технічною або
гірничотехнічною рекультивацією, передбачає виконання робіт щодо
підготовки земель, що звільнилися після гірничих розробок родовищ до
подальшого цільового використання в народному господарстві. В цей період
підприємства або виробничі об’єкти, які здійснюють розробку родовищ,
виконують такі роботи:

селективне зняття, складування і збереження придатних для біологічної
рекультивації розкривних порід, у тому числі родючий шар грунту;

селективне формування відвалів розкривних порід;

за потреби планування і покриття спланованої поверхні шаром родючого
грунту або потенційно родючих розкривних порід,

засипання і планування деформованих поверхонь (провали, карстові лійки
та ін.);

влаштування під’їзних доріг;

меліоративні та протиерозійні заходи.

Біологічний етап рекультивації, або просто біологічна рекультивація,
виконується після гірничотехнічної і включає заходи щодо відновлення
родючості порушених земель (агротехнічні, фітомеліоративні та ін.),
спрямовані на відтворення флори і фауни. Біологічну рекультивацію
здійснюють землекористувачі, яким передають землі після гірничотехнічної
рекультивації за рахунок коштів підприємств та організацій відповідного
міністерства, які проводили на землях гірничі роботи.

Напрямки рекультивації визначають кінцеве використання порушених земель
після проведення відповідних гірничотехнічних, інженерно-будівельних,
гідротехнічних та інших заходів, їх вибирають на основі комплексного
обліку таких чинників:

природні умови району розробки родовища (клімат, типи грунтів,
геологічна будова, рослинність, тваринний світ та ін.) ; О стан
порушених земель до моменту рекультивації (характер техногенного
рельєфу, ступінь природного заростання та ін.);

мінералогічний склад, водно-фізичні та фізико-хімічні властивості
гірських порід;

агрохімічні властивості (вміст поживних речовин, кислотність, наявність
токсичних речовин та ін.) порід і їх класифікація за придатністю для
біологічної рекультивації;

інженерно-геологічні та гідрологічні умови; & господарські,
соціально-економічні, екологічні та санітарно-гігієнічні умови;

термін служби рекультиваційних земель (можливість повторних порушень і
їх періодичність);

технологія і механізація гірничих і будівельно-монтажних робіт.

У процесі вибору напрямку рекультивації земель необхідно мати на увазі,
що рекультивовані землі і території, що їх оточують – після закінчення
робіт, являють собою оптимально сформовану та екологічно збалансовану
ландшафтну ділянку.

Найчастіше поширені такі напрями рекультивації порушених земель:

сільськогосподарський;

лісогосподарський,

водогосподарський,

рекреаційний,

санітарно-гігієнічний;

будівельний.

Сільськогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення у
сільськогосподарських районах із сприятливими грунтово-кліматичними
умовами в густо населених районах з низькою часткою ріллі на душу
населення і з наявністю родючих грунтів або потенційно родючих
розкривних порід. Передусім для цієї мети використовують невисокі
відвали розкривних порід, на яких без значних витрат можна провести
гірничотехнічну рекультивацію, котра передбачала б нанесення на поверхню
відвалів шару родючого грунту або потенційно родючих розкривних порід.

Лісогосподарський напрям рекультивації має перевагу поширення в лісовій
зоні з метою збільшення лісового фонду або в умовах складного
технологічного рельєфу, де неможлива сільськогосподарська рекультивація.

Водогосподарський напрям рекультивації передбачає використання кар’єрних
виїмок та інших техногенних знижень для різноманітних водоймищ, у тому
числі рибницьких, а також для плавальних басейнів та ін.

Рекреаційний напрям рекультивації доцільний поблизу великих населених
пунктів у поєднанні з водогосподарською рекультивацією. Для цієї мети
можуть бути використані внутрішні та зовнішні відвали розкривних порід,
які малопридатні для сільськогосподарської рекультивації.

Санітарно-гігієнічний напрям рекультивації можливий в усіх зонах поблизу
населених пунктів і промислових підприємств у випадку необхідності
біологічної або технічної консервації порушених земель, які негативно
впливають на навколишнє природне середовище або рекультивація яких з
подальшим використанням рекультивованих земель у народному господарстві
неефективна.

Будівельний напрям рекультивації передбачає приведення порушених земель
до стану, придатного для промислового і цивільного будівництва. Його
можна використати поблизу населених пунктів будь-якої зони на породах,
які за своїми фізико-механічними властивостями відповідають будівельним
нормам і правилам (БНП).

Вибір виду й напряму рекультивації визначається природноекономічними
умовами і в більшості випадків диктується тим, які землі були порушені в
процесі розробки корисних копалин та як вони раніше використовувалися.

Наприклад, не можна однаково підходити до вибору виду рекультивації,
якщо розробками родовищ порушені родючі чорноземи і малогумусні,
безструктурні підзолисті або дерново-підзолисті грунти. Отже, вже сама
ґрунтова характеристика значною мірою підказує, які треба приймати
рішення. Аналогічну допомогу під час вибору виду й напряму рекультивації
можуть надати такі показники, як ступінь і вид засолення, рівень
ґрунтових і підґрунтових вод, спосіб розробки родовища та ін.

Ефективність рекультивації значною мірою залежить від строків і якості
її проведення. При цьому треба врахувати, що відповідальність за
своєчасну гірничотехнічну рекультивацію і передачу земель в належному
стані, які звільнилися після завершення робіт із добування сировини,
покладається на керівників гірничодобувних підприємств, а за своєчасне і
раціональне використання — на землекористувачів, яким передаються
рекультивовані землі.

3. Передумови вибору напряму рекультивації земель

Дослідження свідчать, що повторне використання рекультивованих земель
може бути раціональним та ефективним лише у разі правильного вибору
напряму відновлюваних робіт на порушених землях. Якраз такий підхід
дозволяє пізніше відтворити порушений ландшафт і частково або повністю
відновити флору й фауну, втрачену в процесі гірничих розробок.

При цьому треба врахувати, що приведення порушених земель у стан,
придатний для повторного використання, не завжди може збігатися з
попереднім їх призначенням.

Залежно від природних і соціально-економічних умов найчастіше
використовуються такі напрями рекультивації: сільськогосподарський,
лісовий, водогосподарський і будівельний.

Сільськогосподарська рекультивація можлива:

у разі нанесення грунтового шару на сплановану поверхню відвалів,
сформовану із рихлих нетоксичных порід;

без нанесення грунтового шару за наявності на поверхні потенційно
родючих розкривних порід для використання їх під сінокоси; Під сади
придатні відвали, сформовані у верхній частині із потенційно родючих
грунтів.

Ліси можна розміщувати на:

придатних породах;

на малопридатних і непридатних породах у разі нанесення потенційно
родючих порід на поверхню для захоронения токсичних та непридатних для
рослин порід.

Порушені землі, які не придатні для біологічної рекультивації, можна
використовувати під промислове і цивільне будівництво.

Таким чином, правильний вибір напряму рекультивації повинен передбачати
єдину мету — раціональне повторне використання порушених земель у
народному господарстві.

Обґрунтування виду рекультивації і наступного використання
рекультивованих земель проводиться в кожному конкретному випадку на
основі сукупного врахування комплексу різних чинників (ціна землі і її
призначення в народному господарстві, агрохімічний склад розкривних
порід, географічне розташування, соціально-економічні чинники і
перспективи розвитку району розробки родовища).

Наприклад, у районах з м’яким і помірним кліматом та розвинутим
сільським господарством доцільно відновлювати порушені землі для
використання їх під ріллю, сади, пасовища, сінокоси і т. д.

В районах, де сільськогосподарська рекультивація малоефективна або
недоцільна через різні причини, необхідно визначити можливість
використання рекультивованих земель під ліси або забудову.

Рекомендована література

Буевский Н.М., Зорин Л.Ф. Рекультивация земель, нарушенных горными
разработками. -Донецк: Донбасс, 1969. -167-4 с.

Булавинцев В.И. Формирование животного населения на территориях,
нарушенных открытыми разработками полезных ископаемых. Автореф. Канд.
дис.- М., 1981.- 16 с.

Бурыкин A.M., Стифеев А.И. Рекультивация земель на Курской магнитной
аномалии // Вестник с.-х. науки. — № I. — С. 19-28.

Бурыкин A.M. Принципы подбора культур-освоителей при рекультивации
земель Курской магнитной аномалии //’Плодородие почв и удобрение: Научи,
тр./ Воронеж, с.-х. ин-т, 1975. -Т. 72. — С. 68-71.

Бурыкин A.M., Сергеев М.В. Органическое вещество и плодородие
восстанавливаемых почв // Вестник с.-х. науки. — 1985.- № 8.- С. 36-43.

Брюнинг Э. Применяемые методы мелиорации земель на отвалах в целях
использования для нужд сельского и лесного хозяйства // Материалы
междунар. симпозиума по вопросам рекультивации территорий, нарушенных
промышленностью. — Катовице.- 12-17.X. 1965. — С. 189-192.

Варшавский A.M., Бунин И.А., Воронов А.Г. и др. Опыт рекультивации на
буроугольных разрезах Украины // Добыча угля открытым способом.
-1967.-№14.-С. 23-25.

Васильєва Н. ?. СІр\кІ>ра и продуктивное Іь лесов при ссіссівенном
возобновлении на оівалах железорудьіч разработок Тульской области //
Тсореіические и практические проблемы рекультивации земель.-М., 1975. С
267-274

Васильева Н.П., Каар Э.В Методы и направления десовос-сіановления
техногенных ландшафюв // Программа и методика изучения гехноіенньїх
биоценозов. М.. 1978. С. 115-135.

Васильева Н.П. Особенности развития сосны на фитоюксических
отвалах//Растения и промышленная среда. Свердловск, 1980 Вып. 8.-С.
88-95.

Васильева Н.П. К методике инвентаризации естесівенной растительности на
отвалах//Зколоіия. 1982. №6. С. 32-37

Похожие записи