Реферат

на тему:

Розвиток гідрохіміхімічних і гідроекологічних досліджень в Україні

В літературі зустрічаються окремі дані про хімічний склад води водних
об`єктів України, отримані в другій половині ХIХ ст. (по р.Дніпро в
районі Києва, М.М.Кублі, 1907), і дещо узагальнені, отримані на початку
ХХ ст. (по р.Рось, Ф.Ф.Кіркор, 1907). Але початок систематичних
гідрохімічних досліджень слід віднести до 20-х років ХХ ст. В цілому в
історії гідрохімічних, а згодом і гідроекологічних досліджень в Україні
можна виділити три періоди: перший – з 20-х до 50-х років; другий – з
50-х до 70-х років; третій – з 70-х років до наших днів [1, 2, 4].

Перший період (з 20-х до 50-х років) – початок систематичних
гідрохімічних досліджень поверхневих вод України. Дослідними центрами у
довоєнні роки були: Дніпровська біологічна станція, реорганізована в
1939 році в Інститут гідробіології АН України; Дніпропетровський
університет (Інститут гідробіології); Всеукраїнська державна
Чорноморсько-Азовська науково-промислова станція в Херсоні (1925);
Державний гідрологічний інститут УГМС; Інститут геологічних наук АН
України; Севастопольська біологічна станція; Харківський університет. У
цей період (1938р.) організовуються регулярні спостереження за
гідрохімічним режимом на мережі пунктів Гідрометслужби на річках
басейнів Дніпра, Дністра, Південного Бугу й річках Криму, дані яких були
узагальнені О.О.Алекіним (1948). Ведуться дослідження гідрохімічного
режиму Дніпровського водосховища (С.А.Гусинська, 1937, 1938), р.Дніпро в
районі майбутнього Канівського водосховища та на ділянці вище Києва
(М.В.Товбин, 1941), р. Десна (Вс.Цитович, 1936), гирлової ділянки Дніпра
(Г.О.Шептицький, 1927, 1928), солоних озер і лиманів (Є.С.Бурксер, 1923,
1927, 1932), атмосферних опадів (Є.С. Бурксер, 1949).

Другий період (з 50-х до 70-х років). У післявоєнні роки розгортаються
комплексні гідрохімічні та гідробіологічні дослідження водних об`єктів.
У гідрологічних щорічниках, які видаються Гідрометслужбою, значно
збільшується кількість пунктів, по яких вміщуються таблиці даних щодо
хімічного складу поверхневих водних об`єктів України. В Інституті
гідробіології АН України організовано відділ гідрохімії (1947), в якому
проводяться дослідження гідрохімічного режиму поверхневих вод України:
головних водних артерій країни – Дніпра, Дунаю, Дністра, Південного Бугу
та їх приток, водосховищ, пригирлових ділянок річок, лиманів
північно-західної частини Чорного моря (О.М.Алмазов, О.І.Денисова, 1955;
О.М.Алмазов, 1962), а також каналів, малих річок і ставків (Г.Д.Коненко,
1952; Г.Д.Коненко, М.Л.Підгайко, Д.А.Радзимовський, 1961; Г.Д.Коненко,
Н.М.Кузьменко, 1967).

В 50-ті роки ведуться широкі гідрохімічні дослідження на Дніпрі в
зв`язку зі створенням Каховського водосховища та Інгулецької
зрошувальної системи (О.І.Денисова, О.М.Алмазов, 1961; О.І.Денисова,
Ю.Г.Майстренко, 1962) і розпочатим будівництвом каскаду дніпровських
водосховищ.

Результати подальших досліджень на Дніпрі, його притоках і створених
водосховищах узагальнені в монографіях (Ю.Г.Майстренко, 1965;
О.М.Алмазов, О.І.Денисова, Ю.Г.Майстренко та ін., 1967) та у цілій низці
статей. Було виконано повну гідрохімічну характеристику басейну Дніпра,
встановлено особливості формування природного гідрохімічного режиму та
його зміни при зарегулюванні стоку, зроблено прогноз щодо можливої зміни
режиму гирлової ділянки річки після скорочення річкового стоку.

Поряд з цим значна увага приділяється вивченню гідрохімічного режиму
Дунаю. В межах України дослідження здійснюються за єдиною Міжнародною
програмою, яку розроблено придунайськими країнами (О.М.Алмазов, 1955;
О.М.Алмазов, Ю.Г.Майстренко, 1953, 1961).

Гідрохімічні дослідження виконуються і в інших установах Академії наук
України, вищих навчальних закладах і галузевих науково-дослідних
інститутах. Дослідження Інституту колоїдної хімії та хімії води АН
України спрямовані на розробку технологій очищення води (роботи
академіка Л.А.Кульського та його колег). В Інституті геологічних наук АН
України вивчається хімія підземних вод, особливо мінеральних
(А.Є.Бабинець, 1958). В Інституті комунальної гігієни Міністерства
охорони здоров`я розробляються методи аналізу специфічних забруднюючих
речовин, узагальнюються дані мережі санепідемстанцій щодо забрудненості
водотоків і водойм країни. В Інституті гідробіології Дніпропетровського
університету вивчається гідрохімічний режим малих річок і водосховищ
середнього Придніпров`я, а також Дніпровського та Дніпродзержинського
водосховищ, аналізується санітарний стан водойм. На кафедрі
гідробіології Харківського університету досліджується гідрохімічний
режим ставків, водосховищ і водойм-охолоджувачів ДРЕС Харківської
області та Донбасу.

Систематичні спостереження за хімічним складом поверхневих вод виконують
лабораторії Гідрометслужби, Держводінспекції Міністерства меліорації і
водного господарства України, санепідемстанцій Міністерства охорони
здоров`я України.

Третій період (з 70-х років і до наших днів) характеризується значним
зростанням використання водних ресурсів у народному господарстві й,
відповідно, розширенням досліджень антропогенного впливу на їх якість.
Утворюються нові великі науково-дослідні та дослідно-виробничі установи,
які проводять гідрохімічні та гідроекологічні дослідження прикладного
характеру: Всесоюзний науково-дослідний інститут охорони вод (пізніше
Український науковий центр охорони вод, а тепер Український
науково-дослідний інститут екологічних проблем), Український філіал
Центрального науково-дослідного інституту комплексного використання
водних ресурсів (тепер Український науково-дослідний інститут
водогосподарсько-екологічних проблем), відділ гідрохімії в інституті
«Укрводпроект» та Українському науково-дослідному інституті гідротехніки
і меліорації, Республіканський центр спостережень за станом природного
середовища Гідрометслужби (тепер Центральна геофізична обсерваторія),
відділ гідрохімічного й радіаційного моніторингу в Українському
науково-дослідному гідрометеорологічному інституті, з якого пізніше
виділився відділ гідрохімії.

Продовжується розробка традиційної тематики з гідрохімії водосховищ з
уточненням методів прогнозування змін їхнього гідрохімічного режиму
(О.І.Денисова, 1979), поглиблення досліджень мікроелементів
(О.П.Нахшина, 1983), форм міграції металів у прісних водах (П.М.Линник,
Б.Й.Набиванець, 1986).

Встановлено, що поряд з факторами, які визначають природний
гідрохімічний режим річки (головним чином вплив приток Верхнього Дніпра
і природного гідрологічного режиму річки), з`явилися нові фактори, які
значною мірою визначають гідрохімічний режим водосховищ і нижче
розташованих ділянок річки. До них належать як змінений гідрологічний
режим, так і різноманітні фізичні, біологічні процеси, що відбуваються у
водосховищах.

Значний вплив на гідрохімічний режим водосховищ має їх каскадне
розташування. Верхнє водосховище (Київське), в якому формування
гідрохімічного режиму відбувається під впливом річок, що його живлять,
відрізняється від середніх і особливо від того, що замикає каскад,
водосховища (Каховського), оскільки в останніх головну роль відіграють
внутрішньоводоймові процеси і вплив верхніх водосховищ.

Проводяться дослідження якості води гирлової ділянки Дунаю у зв`язку з
проектуванням каналу Дунай — Дніпро. Ці роботи були узагальнені в
монографії з гідроекології пониззя Дунаю (Т.А.Харченко, В.М.Тимченко,
А.А.Ковальчук та ін., 1993).

Зарегулювання головних водних артерій України і значний відбір води на
зрошення і водопостачання викликає потребу в дослідженні гирлових
ділянок річок (Дніпра і Південного Бугу), лиманів (Дніпровського,
Бузького, Дністровського), прогнозуванні гідрохімічного режиму
Дніпровсько-Бузького лиману (Л.О.Журавльова, 1988) за різними варіантами
скорочення стоку Дніпра, в тому числі і при спорудженні загороджувальної
греблі в районі м.Очакова.

Характерною рисою гідрохімічних та гідроекологічних досліджень в
третьому періоді є їх поєднання з вивченням чинників і наслідків
радіоактивного забруднення природних вод, зумовлене Чорнобильською
катастрофою у квітні 1986 р. Вона знаменувала початок якісно нового типу
досліджень, які можна кваліфікувати як «постчорнобильські
радіогідроекологічні».

Такі дослідження мають на меті постійне вивчення ролі радіаційного
фактора у динаміці гідроекосистем та ступеня небезпеки для здоров’я
населення використання водних ресурсів радіоактивно забруднених
територій. Серед істотної за обсягом кількості наукових праць
вітчизняних дослідників помітно за зведеними результатами вирізняються
декілька колективних монографій. У першу чергу це дві праці 1992 р.
колективу авторів Інституту гідробіології НАН України за редакцією
академіка Д.М.Гродзинського, де розглядаються гідроекологічні наслідки
аварії на Чорнобильській АЕС та питання постчорнобильського
радіоактивного і хімічного забруднення Дніпра та його водосховищ (автори
академік В.Д.Романенко, М.Ю.Євтушенко, М.І.Кузьменко, Л.Я.Сіренко,
В.М.Тімченко, В.І.Щербак та інші дослідники).

По-друге, до постчорнобильських наукових узагальнень відносяться два
томи колективної роботи фахівців різних установ з радіогеоекології
водних об’єктів зони впливу Чорнобильської аварії. Перший з них 1997 р.
(автори академік В.М.Шестопалов, академік Г.Г.Полікарпов,
О.В.Войцехович, О.І.Насвіт, Г.В.Лаптєв, Ю.Ф.Руденко, В.М.Самойленко,
С.П.Джепо, В.Г.Кленус та інші дослідники) присвячений моніторингу
радіоактивного забруднення природних вод України. Другий том цього
видання, що вийшов у 1998 р., стосується прогнозування радіоактивного
забруднення вод, оцінки ризиків водокористування та ефективності
водоохоронних контрзаходів для водних екосистем зони впливу
Чорнобильської аварії (автори М.Й.Желєзняк, О.В.Войцехович,
Г.П.Перепелятников, І.Н.Рябов, В.Б.Берковський, І.П.Лось, Д.А.Бугай,
А.С.Скальський та інші).

Крім того, для щойно зазначеного напряму можна вирізнити розробки: з
радіоекології річок (праця О.І.Мережка та ін., 1991); з оцінювання
дозових навантажень на населення, у т.ч. за рахунок водних шляхів
дозоутворення (роботи фахівців НЦРМ АМН України на чолі з
І.А.Ліхтарьовим, 1987-1999 рр., та академіка Б.С.Прістера з колегами,
1992, 1996 рр.); з питань поведінки радіонуклідів у навколишньому
середовищі, включаючи водне (дослідження академіка Е.В.Соботовича,
1990); з радіобіологічних проблем водойм (праця М.І.Кузьменка, 1998) та
досить багато інших досліджень, враховуючи і чотири монографічні видання
екологічного центру «НІЦ ВЕМОВ» (1998-2000 р.р.), присвячені моделюванню
радіогідроекологічного стану водойм та міри радіаційної безпеки
місцевого водо- і ресурсокористування у річкових басейнах Полісся і
півночі Лісостепу.

Важливим кроком із забезпечення нормативною базою оцінки стану водних
об`єктів стала розробка творчим колективом співробітників Інституту
гідробіології НАН України, Українського науково-дослідного інституту
водогосподарсько-екологічних проблем і Українського науково-дослідного
інституту екологічних проблем “Методики екологічної оцінки якості
поверхневих вод за відповідними категоріями”, впровадженої у 1998 р. як
міжвідомчий керівний нормативний документ. Авторами методики є
В.Д.Романенко, В.М.Жукинський, О.П.Оксіюк, А.В.Яцик, А.П.Чернявська,
О.Г.Васенко, Г.А.Верниченко, В.І.Лаврик, Й.В.Гриб. В основу цієї
сучасної і універсальної методики, створеної відповідно до положень
Водного кодексу України, покладена система екологічних класифікацій
якості поверхневих вод, яка складається з трьох груп показників:
сольового складу, трофо-сапробіологічних (еколого-санітарних) та речовин
токсичної і радіаційної дії.

В 90-і роки активні гідрохімічні дослідження розпочав відділ гідрохімії
Українського науково-дослідного гідрометеорологічного інституту під
керівництвом В.І.Осадчого. Це дослідження і прогноз якості води
водойм-охолоджувачів АЕС, розробка ГІС по моніторингу якості води в
басейні Дніпра, узагальнюючі роботи по гідрохімії річок України.

Для третього періоду характерним є розвиток і спільних наукових основ та
прикладних застосувань гідрології, гідрохімії та гідроекології, що
насамперед було реалізоване в обгрунтування таких наукових напрямів в
межах зазначених дисциплін, як токсикологічна гідроекологія
(Л.П.Брагінський, 1995), екологічна гідрологія (В.М.Тімченко, 1993) та
стохастична екогідрологія (В.М.Самойленко, 1996, 1998, 2000).
Розвивалася також тематика, присвячена математичному (імітаційному)
моделюванню навантажень на водні екосистеми (В.І.Лаврик, О.І.Мережко,
Л.А.Сіренко, В.М.Тімченко, 1991), обгрунтуванню екологічних принципів
раціонального водокористування (А.В.Яцик, 1997) та гідроекологічним
аспектам водопостачання і водовідведення (В.К.Хільчевський, 1999).

У 1972 р. при кафедрі гідрології суші географічного факультету
Київського національного університету імені Тараса Шевченка, заснованої
у 1949 р., створена проблемна науково-дослідна гідрохімічна лабораторія,
а в 1975 р. випускаються перші спеціалісти гідрохіміки. З 1976 р.
кафедра дістала назву гідрології та гідрохімії, а проблемна лабораторія
з 1993 р. – гідроекології та гідрохімії.

Під керівництвом В.І.Пелешенка співробітниками лабораторії та кафедри
було розроблено гідрохімічне районування території України; проведено
оцінку взаємозв`язку хімічного складу різних типів природних вод України
та антропогенного впливу на нього; розроблено методи гідрохімічного
картографування; впроваджено ймовірнісно-статистичні методи для обробки
гідрохімічної інформації (1971-1975 р.р.). Отже, в Київському
національному університеті імені Тараса Шевченка була заснована наукова
школа з вивчення хімічного складу природних вод в умовах інтенсивного
антропогенного впливу [3, 5, 6,].

Згодом ( 1980-1995рр.) в університеті виникли нові наукові напрями, які
значно розширили діапазон гідрохімічних досліджень.

Були розроблені теоретичні і методологічні основи меліоративної
гідрохімії, запропоновані уніфіковані математичні методи оптимізації
функціонування зрошувальних систем. Започатковано новий науковий напрям
– гідрохімія зрошуваних земель (Л.М.Горєв).

На основі гідрохімічних досліджень водних об`єктів Українського Полісся
досліджені процеси міграції і накопичення хімічних елементів у природних
водах на осушуваних територіях. Започаткований новий науковий напрям –
гідрохімія осушуваних земель (Д.В.Закревський).

В результаті гідрохімічних досліджень на експериментальних водозаборах
Придеснянської (зона мішаних лісів), Богуславської (лісостепова зона) і
Велико-Анадольської водобалансових станцій розроблена методологія оцінки
впливу агрохімічних засобів на хімічний склад природних вод.
Започатковано новий науковий напрям – агрогідрохімія (В.К.Хільчевський).

Розроблено методичні підходи і створено систему еколого-гідрохімічного
моніторингу природних вод у районах розташування АЕС (М.І.Ромась).

Досліджено вміст низки мікроелементів у природних водах України і
створено нові методики з їх визначення (В.М.Савицький, В.І.Осадчий).

Розробляються концептуальні моделі з дослідження гідрохімічних систем як
комплексу хімічних речовин і процесів, які відбуваються у природних
водах (С.І.Сніжко).

Торкаючись питання перспектив розвитку вітчизняної гідрології,
гідрохімії та гідроекології, слід зазначити, що основною передумовою
такого розвитку є якісно нове поєднання методологічних підходів цих
дисциплін при дослідженні процесів та об’єктів гідросфери. Саме таке
поєднання може забезпечити вирішення низки перспективних проблем, серед
яких вирізняються:

— розробка методів диференційованої оцінки впливу різних видів
господарської діяльності на якість природних вод;

— удосконалення екосистемного підходу при моделюванні стану водних
об’єктів та річкових басейнів;

— розвиток і нормативне впровадження методологічно-понятійного апарату,
що регламентує екологічний стан об’єктів гідросфери з комплексних
позицій, тобто з урахуванням гідрологічного, гідрохімічного та
гідроекологічного режимів цих об’єктів та умов техногенезу радіаційної
та нерадіаційної природи;

— удосконалення і розвиток екологічного моніторингу об’єктів гідросфери
як системи контролю, оцінки та прогнозування стану цих об’єктів та
реалізація оптимальних варіантів такої системи;

-удосконалення та реалізація принципів системного гідроекологічного
районування водних об’єктів та територій, на яких вони розміщені;

— обгрунтування і створення сучасних геоінформаційних систем, пов’язаних
з відповідною мережею спостережень за екологічним станом водних
об’єктів та річкових басейнів;

— обгрунтування методів екологічно і економічно збалансованого
управління гідроекосистемами різного рівня з нормуванням критеріїв
екологічної безпеки та ризиків при водокористуванні і допустимих
навантажень на водоресурсний потенціал;

— розробка наукового напряму — екологія надзвичайних гідрологічних явищ
( катастрофічні повені, паводки, виснаження водних об`єктів) з метою
створення систем (моделей) їх прогнозування, попередження і ліквідації
наслідків;

— подальше дослідження антропогенного впливу на хімічний склад річкових
вод за багаторічний період, тенденцій до трансформації хімічних типів
води з метою виявлення можливих геохімічних змін у ландшафтах.

Вирішення вказаних проблем потребує організації та проведення натурних
спостережень і досліджень на достатньо широкій і надійній
експериментальній основі. Це зумовлює, зокрема, необхідність подальшого
розвитку методології і методики хімічного аналізу природних вод шляхом
підвищення специфічності, чутливості і точності аналітичних методів, їх
інструменталізації, уніфікації і стандартизації на національному і
міждержавному рівнях. При цьому розвиток методики хімічного аналізу та
інших досліджень природних вод, появи нових ефективних методів повинні
супроводжуватися їх своєчасним впровадженням, швидкою заміною методів,
що застаріли.

Список літератури

1. Денисова А.И., Нахшина Е.П. Об изучености гидрохимии поверхностных
вод Украины // Водные ресурсы. – 1974, №5. — С.38-48. 2. Косовець О.О.,
Дугінов В.І. Деякі питання з історії гідрохімічних досліджень річок
України // Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. — 2000.- т.1-С.
12-16. 3. Пелешенко В.І., Закревський Д.В. Наукова школа гідрохімії в
Київському національному університеті імені Тараса Шевченка //
Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. -2000. — т.1 — С. 8-12. 4.
Пелешенко В.І., Хільчевський В.К. Загальна гідрохімія. -К.: Либідь,
1997. — С. 5-9. 5. Хільчевський В.К. Кафедра
гідрології і гідрохімії: Освіта і наука. -К.: Ніка-центр, 2000. -22 с.
6. Хільчевський В.К. Кафедрі гідрології і гідрохімії -50 років
//Гідрологія, гідрохімія і гідроекологія. -2000. -т.1. — С. 229-247.

Похожие записи