Реферат на тему:

ОЗЕРА ПІСЛЯЛЬОДОВИКОВИХ ТЕРИТОРІЙ ПІВДЕННО-ЗАХІДНОЇ КАНАДИ

 

Знайомство з теренами Канади, що зазнали недавнього впливу льодовика
розпочнемо з територій, що прилягають до Великих озер (рис.2.1.1). На
рис.2.1.2 та 2.1.3 наведені два космічні знімки, що ілюструють
формування груп ізольованих озер, які мають між собою гідродинамічний
зв’язок через систему розломів. Окрім того рис.2.1.3, що є збільшеним
зображенням північно-західного кутка знімку з рис.2.1.2, ілюструє
формування такого типового для аквальних умов явища як дельти.

На рис.2.1.4 показано протоку, що з’єднує два озера. Звертає на себе
увагу той факт, що у західній частині долини помітні сліди значно більш
потужного, у порівнянні з сучасним, водного потоку. За яких причин
сталася зміна водності, базуючись тільки на даному зображенні, визначити
не можливо. Це можуть бути або кліматичні чинники — зменшення кількості
атмосферних опадів, чи гідрологічні — перехват частини площі водозбору
іншими потоками, і навіть гідрогеологічні – перебудова підземного стоку.
На берегах обох озер добре видно зміну позиції берегової лінії у напрямі
зменшення їх площі. Сліди меандрування протоки вказують на те, що у
минулому між цими озерами був досить швидкий та потужній потік.

Цікавою є поверхня, що розташована на схід від протоки. Увесь її рельєф
підкорений одному загальному напрямку — північно-східному. Зображення
цієї ділянки є аналогічним тим знімкам, що наводяться у підручниках з
геоморфології де йдеться мова про екзараційну діяльність льодовиків
/35/. Мабуть поверхня  ділянки також сформована льодовою екзарацією.

 

 

Рис.2.1.2. Космічний знімок частини території Великих озер, ( HYPERLINK
«https://zulu.ssc.nasa.gov/mrsid/» https://zulu.ssc.nasa.gov/mrsid/ ).

 

 

Рис.2.1.3. Збільшене зображення північно-західної частини знімку з
рис.2.1.2., ( HYPERLINK «https://zulu.ssc.nasa.gov/mrsid/»
https://zulu.ssc.nasa.gov/mrsid/ ).  

Терени, що прилягають до Великих озер не є чимось унікальним, їх
визначність полягає тільки у масштабах явища. Трохи менші групи озер
поєднаних у єдину систему розкидані по усій території Канади. Явище
формування різних за розмірами озер є типовим для післяльодовикового
етапу розвитку. При перельоті з м. Калгарі до м. Торонто, в умовах
ідеальної видимості, практично безперервно велося спостереження та
фотографування поверхні. Були зафіксовані різні умови формування
гідросистем, зміни водності річок, та розвитку озер. На рис. 2.1.5
наведений перспективний аерознімок (висота знімання приблизно 12000м),
на якому зафіксовано явище формування ізольованого басейну навколо
невеликого озера.

 

Рис.2.1.4. Протока, що з’єдную два озера (Великі озера), ( HYPERLINK
«https://zulu.ssc.nasa.gov/mrsid/» https://zulu.ssc.nasa.gov/mrsid/ ).

 

Система топографічного поділу Канади, де найменшою одиницею довжини є
миля (1,6км), зафіксована на поверхні прямими дорогами (див. фрагмент
топокарти на рис.2.1.8), дозволяє оцінити сучасні розміри озера. Так
його довжина з півночі на південь трохи більша за милю, а ширина трохи
менша. Розміри басейну складають, приблизно, з півночі на південь — 9
миль, а із заходу на схід – 5 миль. Подовженість басейну з півночі на
південь дає деякі підстави припускати вплив геологічних чинників на його
розташування та розвиток.

Аналіз космічного зображення дає підстави стверджувати, що за останній
час мало місце зменшення розмірів озера. Свідченням цього є наявність
палеоберегової лінії та інтенсивний процес засолення. Про значно більшу
кількість атмосферних опадів у минулому свідчить будова ерозійних форм,
інтенсивне врізання яких закінчується на відстані кілька сот метрів від
сучасної берегової лінії.

 

Рис.2.1.5. Перспективний аерознімок. Замкнутий басейн, що сформувався
навколо післяльодовикового озера. Процеси засолення зафіксовані на
зображенні свідчать про недостатню кількість атмосферних опадів у
сучасних кліматичних умовах.

 

Наступний приклад (рис.2.1.6), на нашу думку, є цікавим з точки зору
визначення послідовності перебігу подій. Співвідношення між різними
геоморфологічними об’єктами та сучасним розміром озера беззаперечно
вказують на той факт, що озеро є наймолодшим утворенням. Це видно з
того, що одній й ті ж самі геоморфологічні об’єкти з суші продовжуються
і на дно озера, що видно через товщу води. Окрім того співвідношення
берегової лінії з такими антропогенними об’єктами як дороги вказує, на
те що озеро збільшилося у розмірі вже після їх будівництва. Спроба
провести ретроспективний аналіз з використанням матеріалів космічних
зйомок, показала, що у 2000-2001 роках дане озеро вже існувало і мало
сучасні обриси (рис.2.1.6 два нижні зображення). Більш ранні матеріали
через систему Internet отримати не вдалося.

Рис.2.1.6. Трансгресивний режим розвитку післяльодовикового озера.
Зверху – перспективний аерознімок (2005р), два нижні зображення
збільшені фрагменти космічних знімків (2000-2001р.р), ( HYPERLINK
«http://glovis.usgs.gov/» http://glovis.usgs.gov/ ).

 

Тенденції у розвитку озер даного регіону однозначно заперечують
причетність кліматичних факторів до вже наведеного явища. Скоріш за все,
причина криється у локальному осіданні поверхні: 1 — над синклінальною
западиною; 2 — над похованою ерозійною формою; 3 — над реліктовою брилою
льоду або притоком води із водосховища. Точно відповісти на це питання у
даний момент базуючись тільки на цих матеріалах не видається можливим.

На рис.2.1.7 вміщений знімок невеликого відрізку північно-східного
берега Очеретяного озера (Reed lake), а на рис.2.1.8 фрагмент детальної
топографічної карти на всю його акваторію. Фотозображення берегової
лінії ясно вказує на те, що розміри озера поступово скорочуються. У
даний час можна спостерігати як мінімум дві палеоберегові лінії на
відстані у кілька десятків метрів від води. З цього можна припустити, що
скорочення розмірів і зміна положення берегової лінії були раптовими та
одноактними. З топокарти видно, що з метою уповільнення цього явища у
східній частині озера збудована гребля

 

Рис.2.1.7. Фотознімок північно-східного берега Очеретяного озера

 

Береги озера складені озерними глинами та суглинками з домішками гальки,
інколи вздовж берега зустрічаються різного розміру валуни (рис.2.1.9).
Скоріш за все присутність валунів має теж саме пояснення, що й у випадку
з валунно-галечниковими матеріалом у озерно-льодовикових відкладах
долини Дніпра /8/, тобто його транспортуванням у тілі плаваючої криги,
та осіданням на дно після її танення.

Фотографію, що представлено на рис.2.1.7, зроблено з оглядової вежі
розташованої неподалік від автостради. Під’їзд до вежі вказаний на щиті
з написом „View point – точка спостереження”. Такі точки спостереження
обладнані у місцях, які мають історичне або природниче значення. Зокрема
кілька таких пунктів розміщено вздовж річки Червоний Олень. З них
подорожуючі можуть спостерігати оточуючі пейзажі, а також мають
можливість прочитати відповідний текст (рис.2.1.11).

 

Рис.2.1.8. Фрагмент детальної топографічної карти на територію
Очеретяного озера (провінція Саскачеван)

 

Розміщення оглядової точки у цій частині озера, пояснюється тим, що
неподалік розташована Канадська екологічна станція спостереження за
поведінкою перелітних птахів. Вежа обладнана стендами з повним переліком
птахів, що гніздяться у цій частині Канади. Викликало певне здивування,
що тут гніздяться і пелікани. Але, ще більше здивування викликала
зустріч з типовою рослинною аридних зон — кактусом, до того ж у період
цвітіння (дивись далі опис Horseshoe canyon).

 

Рис.2.1.9. Берег Очеретяного озера та туристична оглядова  вежа

 

Морфологічно озера значно різняться між собою. Це різноманіття пояснюють
локальними ландшафтно-геоморфологічними та геолого-гідрогеологічними
умовами. Трохи вище, зокрема на рис.2.1.6, можна спостерігати, окрім
великого озера, ще серію значно менших улоговин з різкими контурами. При
іншому заляганні рівня підземних вод їх обрис є більш м’яким, з
поступовим переходом до оточуючої поверхні. Приклад такого типу озер
показаний на рис.2.1.11.

Завершенням льодовикового періоду ознаменувало новий етап у історії
розвитку озер. Важливе значення на цьому етапі набуває процес формування
гідро-ерозійних систем, який може розвиватися за такими сценаріями: 1 –
видовження існуючих на поза льодовикових територіях потоків у сторону
раніше вивільнених від льоду територій: 2 – виникнення ізольованих
систем навколо окремих водойм: 3 – утворення автономних гідросистем за
рахунок виникнення проток між озерами, що знаходяться на різних
гіпсометричних рівнях; 4 — приєднання автономних та ізольованих систем з
поза меж зледеніння.

Наслідками останніх двох варіантів розвитку є повне, або часткове
осушення озер та формування терас на дренажних протоках та річках.
Загальна схема формування терас наведена на рис.2.1.12. В результаті
утворення єдиної системи виникає невідповідність між профілем рівноваги
кожної з річок, що існував на цей час та сумарним профілем рівноваги. У
кожного з потоків з’являється деякий потенціал для врізання та
формування терас. Висота уступу тераси у цьому випадку буде невитриманою
по довжині спільної системи і залежатиме від положення кожної конкретної
точки. Безумовно, що окрім цієї схеми формування терас,
загальноприйнятою є також і традиційна схема /38/.

 

Рис.2.1.11. Перспективний аерознімок. Східна окраїна м. Калгарі.

 

Рис.2.1.12. Схема формування терас в результаті поєднання кількох
автономних гідросистем /35/

 

У межах перигляціальних теренів Канади є безліч прикладів кожного зі
згаданих вище вірогідних шляхів розвитку озер. Вище ми розглянули
приклади існування активних озер. Наступний приклад показує як у
наслідок приєднання післяльодовикового озера до гідромережі відбувся
його повний дренаж та формування в межах його колишнього дна долини
річки. На рис.2.1. 13 показано фрагмент детального космічного знімку, а
на рис.2.1.14 фрагмент детальної топографічної карти ділянки дренування
долиною річки Swift current (Швидкий потік) післяльодовикового озера.
Колишні береги озера на фотозображені виділяються за більш темним
озерним відкладам та гирлам яружно-балковних форм, які сьогодні
знаходяться на деякій відстані від річки. З топографічної карти видно,
що невеликі озера ще залишилися у найбільш заглибленій частині долини.
Різниця альтитуди вододільних просторів та днища колишнього озера
складає 300 футів (100 метрів).

Другою причиною з якої ця ділянка була обрана для ілюстрації є
присутність палеопротоки, через яку вода з озера зійшла у басейн Міссурі
через долини річок Rushlake creek та Mile river.

Трохи далі на схід від даної ділянки розташовані ще кілька подібних
палеопроток, що дренували палеоозера Goose Lake, Red Lake, Rush Lake
(Рис.2.1.15. -2.1.19). Вони є подібними і дренують озера до одного рівня
(795-815 м).

 

Рис.2.1.13. Фрагмент детального космічного знімку відрізку долини річки
Swift current на ділянці дренування нею колишнього озера, ( HYPERLINK
«http://www.spaceimaging.com/gazette/»
http://www.spaceimaging.com/gazette/ ).

 

На рис.2.1.15. вміщено фрагмент топографічної карти, на ділянку що
розташована на відстані 10 км на схід від м. Swift Current. У цьому
місці долина дренує колише велетенське озеро, площа якого тільки в межах
даної карти перевищує 2000 км2. На місці колишнього озера залишилися
велика кількість дрібних озер. Цей приклад цікавий тим, що при середній
альтитуді дна озера 2385-2400 футів (790-800м) максимальна точка дренажу
озера знаходиться на позначці 2450 футів, або 800 метрів. Це означає, що
до сьогоднішнього рівня вода зійшла через іншу дренажну систему, або
стік взагалі припинився через зменшення кількості атмосферних опадів.

Приблизний рівень водної поверхні озера на час початку спуску води можна
оцінити за висотним положенням гирлових ділянок ярів, що утворилися при
стабільному озерному рівні – 2550 футів (850м). Різниця в положенні
рівня води у озері та базисом дренування складає 50 метрів. При
наявності даних стосовно площі водойми можна було б оцінити і кількість
скинутої з неї води. Залишкова глибина озера складала приблизно 30
метрів.

 

Рис.2.1.14. Фрагмент детальної топографічної карти на відрізок долини
річки Swift current у місці її дренування колишнього озера

 

Побудований по лінії А-В гіпсометричний профіль (поперек схилу
палеоозера) показує особливості формування берегових уступів при різних
рівнях води. На профілі чітко видно кілька перегинів (2600, 2550 та 2450
футів), які можуть інтерпретуватися як палеоберегові лінії.

Типовість явища спуску палеоозер ілюструється також прикладом з
рис.2.1.17, де на фрагменту топографічної карти можна простежити
палеоберегову лінію та її зчленування з дренажною долиною. Відмінності
між наведеними прикладами полягають тільки у кількісних показниках:
глибині дренування, залишковій глибині озера, кількості скинутої води та
ширині русел. На прикладі озера Gull Lake (рис.2.1.17) видно, що дренаж
почався при рівні води 2675 футів (890 м), а його залишкова глибина
становила біля 60 метрів.

Наступний фрагмент топокарти демонструє ділянку злиття чотирьох
дренажних потоків (рис.2.1.18). Цікавим є те, що злиття відбулося на дні
озера, що було дреноване раніше. Потоки на дні озера створили власну
систему, врізану у дно озера на 10-20 метрів. Після цього, поверхня дна
озера перетворилася на терасу, що відповідає принциповій схемі
формування терас, наведеній на рис.2.1.12. Але, можливе і деяке
відхилення від даної схеми. Оскільки, остання ланка дренажної системи,
на відрізку між вже зниклим озером та ще існуючим, могла спочатку
успадкувати, а потім і повністю знищити початкову ерозійну форму.

 

 

Рис. 2.1.15. Фрагмент топографічної карти на місце дренування палеоозера
в районі селища Beverley.

 

 

Рис.2.1.16. Гіпсометричний профіль схилу палеоозера по лінії А-В
(рис.2.1.22).

 

Рис.2.1.17. Фрагмент топографічної карти ділянки дренажу озера Gull
Lake.

 

Як видно з наведених прикладів, дренажні потоки між палеозерами усі, за
рідким винятком, наприклад, коли вони сформували  свій власний басейн, є
мертвими долинами. Вони припинили своє існування після зникнення озер.
Будова долин дренажних потоків є дуже простою, це відносно вузькі (до 1
км), глибоко врізані долини, без слідів перебудов. Їх можна умовно
назвати формами „одноразового використання”. Відновлення діяльності
потоків в сучасних умовах ні з ландшафтно-геоморфологічних ні з
кліматичних позицій не можливе. Навіть, якщо припустити можливість
повторного зледеніння, ці долини, скоріш за все, будуть знівельовані, а
при топленні льодовика виникне нова дренажна система.

 

Рис. 2.1.18. Фрагмент топографічної карти ділянки злиття чотирьох
дренажних потоків.

 

Наступний приклад (рис.2.1.19) відноситься до відрізку інтегрованої
дренажної долини після злиття потоків на дні осушеного озера
(південно-східний куток рис.2.1.18). Як і на фрагменту топографічної
карти з даного космічного зображення видно, що геометричні параметри
русла не змінилися. Логічно припустити, що ця особливість зв’язана з
асинхронністю дренажу озер, що розташовані вище за течією. Спуск води з
кожного з них відбувався у різні часові інтервали, тому розміри
сумарного потоку залишалися не змінними і такими, що відповідали
найбільш активній їх стадії. Більш детальний аналіз знімку дозволяє
встановити наявність принаймні однієї тераси. Так у східній частині
знімка вздовж правого берега потоку виділяється поверхня, що
відокремлена від корінного берегу та днища долини уступами. Ці уступи
фіксуються як зміною фототону, так і розміщенням ерозійних форм.
Наявність тераси на цьому відрізку говорить про те, що окрім осушення
озера, що знаходилося вище за течією, пізніше відбулося осушення однією
з приток, принаймні ще одного озера. З особливостей будови долини слід
відмітити, те, що на сьогоднішній день вона є практично мертвою. На
зображені фіксується незначне за шириною русло, що відображає
співвідношення сучасних витрат води та кількості атмосферних опадів.
Стан ерозійних форм на схилах свідчить про затухання процесів ерозії.

 

Рис.2.1.19. Фрагмент детального космічного знімку відрізку сумарного
дренажного потоку Rushlake в межах дна осушеного озера, ( HYPERLINK
«http://www.spaceimaging.com/gazette/»
http://www.spaceimaging.com/gazette/ ).

 

Можливо, що Українські терени, після деградації Дніпровського льодовика
та осушення післяльодовикових озер, мали вигляд подібний до наведеного
вище космозображення Канади. Але тривала та складна пост-гляціальна
діяльність поверхневих процесів у значній мірі знищила або сильно
трансформувала початкові риси поверхні. Слід пам’ятати, що ця частина
території Канади відноситься до наймолодшого Вісконсинського зледеніння,
що є аналогом Валдайського, або Віслянського зледенінь. Час, що минув
після завершення зледеніння складає усього 8000 років /35/. У той час,
як після Дніпровського зледеніння минуло близько 150 тис. років. При
цьому слід нагадати, що води таїння наступних зледенінь у значній мірі
зійшли басейном Дніпра. До уваги треба брати ще такий важливий чинник як
кліматичні умови. Принаймні сьогодні, у центральній та східній Європі
вони є більш сприятливими для інтенсивної ерозійної діяльності і значно
гіршими для збереження післяльодовикового рельєфу

 

А Б

Рис.2.1.21 Положення системи дренажних потоків у структурі гідромережі
Північної Америки, ( HYPERLINK «http://glovis.usgs.gov/»
http://glovis.usgs.gov/ ).

Для оцінки загального співвідношення між палеоозерами та дренажними
потоками на рис.2.1.20. наведений середньомасштабний космічний знімок
тієї самої території, що й на рис.2.1.19 та 2.1.18. Темні лінійні смуги
відповідають на знімку дренажним потокам, а ізометричні темні ділянки –
контурам палеоозер.

У загальній структурі гідромережі північної Америки наведені вище
приклади відносяться до басейну річки Міссурі (рис.2.1.21), притоками
якої є дренажна система Rushlake та Milk rіver (рис.2.1.21А). На
рис.2.1.21 Б показані положення головних дренажних потоків цієї
території (за даними дешифрування космознімків та аналізу орографії
району), а також палеоозера (зазначені цифрою 1), дреновані у свій час
цими потоками. Розглянута ділянка є цікавою також у тому плані, що
сьогодні після деякої перебудови гідрографічної мережі, частина озер
відійшла до басейну річки Саскачеван (басейн оз. Вінніпег), притокою
якої є річка Swift Current.

Аналіз космічних знімків дозволив виявити на даній території, але вже в
межах США, явище, що було детально висвітлено у попередній частині
роботи. Мова йде про зміну водності річок, що існували і у дольодовикову
епоху, і у післяльодовиковий час. Так зокрема на річці Milk rіver на
рівні сучасної заплави спостерігається значна зміна або невідповідність
між шириною сучасного та палеорусла (рис.2.1.22). На нашу думку, це
обумовлено тим, що на відміну від інших дренажних систем ця річка
існувала з дольодовикового часу і ще до настання льодовикового періоду
повністю сформувала свою долину. Льодовий покрив частково охоплював і
верхів’я долини. Після танення деяка частина поталої води зійшла долиною
Milk rіver, залишивши сліди у вигляді широких палеорусел.

 

 

Рис.2.1.22. Фрагмент збільшеного космічного знімка відрізку долини Milk
rіver, ( HYPERLINK «http://glovis.usgs.gov/» http://glovis.usgs.gov/
).

 

Рис.2.1.23. Фрагмент космічного знімку території Великих озер, (
HYPERLINK «http://glovis.usgs.gov/» http://glovis.usgs.gov/ ).

 

Типовість даного явища, тобто утворення озер та дренажних потоків,
ілюструє наступний фрагмент космічного знімку на територію Великих озер
(рис.2.1.23) За рахунок збільшення контрастності структура знімку балу
змінена так, що головними його компонентами залишилися діючі та відмерлі
дренажні потоки, існуючі та зниклі озера. У південно-східній частині
знімку можна спостерігати місце впадіння потоку у озеро Онтаріо.

По аналогії, слід було б навести не менш переконливі приклади з
територій України або прилеглих до неї країн, що зазнали впливу
зледеніння у четвертинний час. Дещо ми дійсно можемо спостерігати в
межах басейнів верхнього Дніпра, Десни, Снову та Сожу, Сейму та Свапи
/18, 29/.

Певну візуальну схожість можна відшукати у зображенні деяких ділянок
басейну Прип’яті. Фрагмент космічного знімку на одну з таких ділянок
вміщено на рис.2.1.24. Ця ділянка безпосередньо прилягає з півночі до
Мозирської височини, долина прориву через яку річкою Прип’ять є відносно
молодим утворенням.

З урахуванням викладеного матеріалу, що стосується післяльодовикових
територій південно-західної Канади, ділянки поверхні межиріччя Дніпра-
Прип’яті та Дніпра-Сожу, що складені озерними суглинками, можуть
трактуватися як рештки дна колись велетенського озера. З порівняння
розмірів колишнього озера та долини Дніпра виникає, що деякі відрізки
його долини могли бути тими дренажними каналами через які було осушене
озеро, або озера. Глибоке врізання (20-25 метрів) долини Дніпра у
поверхню палеоозера говорить про те, що воно було не останнім ланцюгом у
тогочасній системі дренування. Безумовно, найбільш цікавим, але й
найбільш складним є питання про розміри озера та питання про положення
його південно-східного берега. Складність вирішення цієї проблеми
полягає у тому, що впродовж тривалого часу територія, що воно займало
зазнала значних змін під дією різних процесів, чередування теплих та
холодних періодів, і, врешті-решт, в результаті антропогенових
перетворень у долині Дніпра. Вивчення цієї проблеми є непростим і
потребує спеціальних тривалих досліджень. Деякі погляди на цю проблему
будуть викладені у наступному розділі.

Для того, щоб у подальшому мати можливість порівнювати різні
геоморфологічні об’єкти басейну Дніпра та на завершення розгляду питання
відображення елементів будови палеоозер у будові сучасного рельєфу
Канади приведемо кілька найбільш типових прикладів, які стосуються
вираженості палеоберегових ліній, терас дренажних потоків, загального
вигляду дна колишніх озер та сучасних процесів. На рис.2.1.25. наведена
фотографія відносно молодого берегового уступу палеоозера. Уступ та
перегини поверхні дуже чіткі і практично не змінені
ерозійно-денудаційними процесами. Знімок зроблено у передгір’ї Скелястих
гір, 30 км на захід від м. Калгарі.

Наступний знімок (рис.2.1.26) показує стадійність зменшення
післяльодовикових озер. На схилах, що прилягають до озера з
північного-сходу (права частина знімка) добре видно, принаймні, одну
палеоберегову лінію, що відображається перегином профілю, подібного до
перегину на рис.2.1.16. Не виключено, що на знімку зафіксована ще одна
палеоберегова лінія, що розміщена на висотах близьких до локального
вододілу.

На рис.2.1.27. зі зображення фрагменту космічного знімка видно сліди
двох палеоозер, одне з яких (західне) начебто є повністю ізольованим. Те
ж палеоозеро, частина якого знаходиться у південно-східному куту знімка,
без сумніву у свій час було дреновано долиною, що примикає до нього зі
сходу.

Більш детальний аналіз космо-зображення показує, що обидві улоговини
з’єднуються відносно пониженою ділянкою, фототон якої через її
зволоженість є більш затемнений ніж фототон вододілів. Про більш високе
гіпсометричне положення палеоберегової лінії говорить також локалізація
гирла ярів та витоку дренажної долини.

Наступні два приклади присвячені процесу засолення озер (рис.2.1.28).
Явища, що є притаманним південним територіям провінцій Альберта та
Саскачеван. Масштабність та інтенсивність засолення на цих територія не
залишає сумнівів про роль кліматичних умов у формуванні промислових
покладів поташу. Але, окрім, літнього випаровування тут, напевно,
важливе значення має і значне промерзання в умовах континентального
клімату.

 

Рис.2.1.24. Фрагмент космічного знімку КАТЕ140 (середина 70-х років м.с)
та топографічної карти Мозирської ділянки р. Прип’яті, ( HYPERLINK
«http://mapn35.narod.ru/index.html» http://mapn35.narod.ru/index.html
).

 

Рис.2.1.25.Фотознімок берегової лінії палеоозера у передгір’ї Скелястих
гір.

 

Рис.2.1.26. Залишки післяльодовикового озера (західна частина провінції
Саскачеван)

 

Рис.2.1.27. Фрагмент космічного знімку території палеоозера, (
HYPERLINK «http://glovis.usgs.gov/» http://glovis.usgs.gov/ ).

 

А Б

Рис.2.1.28. Замкнуті басейни зі слідами деградації з власним водозбором
засоленням поташем  ( HYPERLINK «http://glovis.usgs.gov/»
http://glovis.usgs.gov/ ).

 

У межах залишків колись велетенського озера, на місці якого сьогодні
розташоване озеро Chaplin Lake HYPERLINK
«http://www.geo.univ.kiev.ua/ukrainian/pazynych/canada/» \l «_ftn1» \o
«» [1] (рис.2.1.28Б), у однойменному містечку знаходиться одне з
найбільших у світі родовищ поташу. Видобування ведеться відкритим
способом. На рис.2.1.29 вміщений знімок траншеї з якої ведеться
видобуток, а на рис.2.1.30. фрагмент топокарти на територію промислу.

Приклад збереженості палеоберегової лінії, що представлений на
рис.2.1.31 та рис.2.1.32 демонструє досить нетипове явище – наявність
стрімкого уступу вздовж палеоберегової лінії. На видовженому схилі,
принаймні на даному відрізку, відсутні сліди переміщення берегової
лінії. Складається враження, що дане озеро від початку утворення не
змінювало своїх розмірів і зникло раптово. На фрагменту топографічної
карти зазначені контури водойми з тимчасовими берегами, можливо, що
частково воно заповнюється під час танення снігу, або інтенсивних дощів.

 

Рис.2.1.29. Фотознімок промислу поташу на  озері Chaplin Lake

 

Ця ділянка привертає увагу тому, що у поодиноких випадках на озерах
спостерігаються досить високі берегові уступи, вище яких розміщуються
площадки морфологічно дуже подібні то терас. Походження таких об’єктів
 здається простим, але тільки до постановки питання – куди і яким чином
із замкнутого басейну був винесений матеріал? Довготривалість існування
озера при стабільному положенні берегової лінії, як видається, вирішує
цю проблему. Деструктивний матеріал, що утворюється в зоні прибою,
поступово переміщається у воді і нівелює початкові нерівності дна,
наближаючи його до поземої поверхні. Можливі і інші варіанти пояснення
цього явища, зокрема, ущільнення перезволожених гірських порід, або їх
винос у розчиненому стані.

Сучасний стан післяльодовикових озер південно-західної Канади та їх
співвідношення з дренажними потоками зумовлює можливість утворення
дельт. Власне це явище вже частково можна було побачити на рис.2.1.3. На
рис. 2.1.33 вміщено детальний космічний знімок ділянки злиття річки
Moose Mountain Creek з іншим дренажним потоком (на жаль топографічна
карта на цю ділянку відсутня). Зі знімку добре видно, що на відрізку,
який передує точці злиття була сформована невелика дельта. Наскільки це
явище є типовим для післяльодовикових територій судити важко, оскільки у
нашому розпорядженні фактично є тільки два приклади, але на них слід
звернути увагу з огляду на те, що раніше ми наводили кілька прикладів
існування палеодельт у басейні Дніпра /18,19/.

 

Рис.2.1.30. Фрагмент топографічної карти промислу поташу на озері
Chaplin Lake

 

Присутність палеодельт у даному випадку, може говорити про два варіанти
розвитку подій у минулому. Перший варіант передбачає можливість
відновлення на певний час післяльодовикового озера, але у значно менших
розмірах. Впадіння притоки у водойму і призвело до утворення дельти. У
другому варіанті, формування дельти було можливе при раптовому прориві
озера, що знаходилося вище за течією притоки і скиду великої кількості
води, яка тимчасово перевищувала пропускну здатність потоку Moose
Mountain Creek. Аналіз знімків на відрізок долини нижче за течією Moose
Mountain Creek (рис.2.1.34) показав, що більш вірогідним є другий
варіант, оскільки тут відмічається значні переміщення палеорусла й зміна
його ширини.

Подібні явища можна також спостерігати у будові потоків басейну Дніпра
(див. книгу першу рис. 3.23-3.24). Різниця між проявом палеодельт у
будові поверхні обумовлена тільки літологічними чинниками. В умовах
південно-західної Канади поверхневі відклади, що слугували матеріалом
формування дельт є супісками та суглинками, а в басейні Дніпра
палеодельти складені піщаними відкладами.

 

 

Рис.2.1.31. Знімок палеоозера з чітко вираженим уступом

Рис.2.1.32. Фрагмент детальної топографічної карти палеоозера з чітко
вираженим уступом (фото на попередньому рис.2.1.31)

 

Аналізуючи стан поверхні післяльодовикових зон Канади, не можна залишити
поза увагою таке унікальне явище як Ніагарський водоспад (рис.2.1.35).
Він розташований на однойменній річці, що сполучає озера Ері та Онтаріо.
Рівень води у озері Ері на 99 метрів є вищим від рівня води у озері
Онтаріо / HYPERLINK «http://en.wikipedia.org/wiki/Niagara_Falls»
http://en.wikipedia.org/wiki/Niagara_Falls /. З загальної амплітуди
перепаду рівнів води у озерах на водоспади припадає біля 50 м., решта
різниці 49 м – на падіння русла річки.

Утворення водоспаду пов’язане з деградацією Вісконсинського льодовика
10000 років тому. Поступово водоспад відступає у бік озера Ері, середня
швидкість відступу складає 7-10 см на рік (на окремих ділянках до 1,5
м/рік). Причиною утворення водоспаду є наявність відносно стійких до
ерозії вапняків. Сьогодні водоспад складається з двох секцій, одна з
яких знаходиться на території США, інша на території Канади.

До феномену Ніагарського водоспаду ми звернулися не тільки тому, що це
унікальне природне явище, але ще й із тієї причини, що існує цілий ряд
фактів, детально про які мова буде йти далі, що вказують на велику
вірогідність можливості існування подібних явищ у басейні Дніпра.
Найбільш вірогідно, що у період після Дніпровського зледеніння водоспади
могли існувати на відрізку де Дніпро перетинає Український кристалічний
масив. Нижче наводимо кілька космічних зображень які перш за все
вказують на значну візуальну подібність долин Дніпра та Ніагари
(рис.2.1.36). Слід при цьому зважати, що кристалічні породи в межах
проходу Дніпра через Український щит залягають значно вище від рівня
води в річці, і за своїми фізичними властивостями вони є значно
стійкішими до водної ерозії.

 

Рис.2.1.35. Східна частина Ніагарського водоспаду HYPERLINK
«http://en.wikipedia.org/wiki/Niagara_Falls»
http://en.wikipedia.org/wiki/Niagara_Falls /.

 

Довжина відрізку долини Дніпра, що припадає на перетин кристалічного
масиву складає трохи більше 100 км, перепад рівня води (до заповнення
водосховищ) трохи перевищував 35 метрів. На жаль, проблема визначення
часу утворення проходу через кристалічний масив до сьогоднішнього дня
залишається до кінця не з’ясованою /8, 24/. У подальшому, враховуючи
значення даного відрізку долини Дніпра у формуванні його басейну у
цілому, ця проблема буде розглянута більш детально.

 

А – фрагмент знімка КАТЕ 140 (1982); Б — фотосхема детальних космічних
знімків на ділянку Вовнижського порога; В — космічний знімок острова
Хортиця / HYPERLINK «http://www.spaceimaging.com/gazette/»
http://www.spaceimaging.com/gazette/

В

Рис.2.1.36. Фрагменти космічних знімків на відрізок долини Дніпра на
ділянці перетину кристалічного масиву:

Похожие записи