Геодезія

Контрольна робота

1. Науково-технічний проект карти (складання карти). Теоретичні основи
картографії. Методи і технічні прийоми в картографії.. 2. Поліконічні
проекції. 3. Тематичні карти. Способи картографічного зображення.

Зміст

1. Науково-технічний проект карти (складання карти). Теоретичні основи
картографії. Методи і технічні прийоми в картографії……………..3-8

2. Поліконічні
проекції……………………………………………………….
…………..9-10

3. Тематичні карти. Способи картографічного зображення………….11-16

Список використаної літератури
…………………………………………………..17

1. Науково-технічний проект карти (складання карти). Теоретичні основи
картографії. Методи і технічні прийоми в картографії

Карти — вельми ефективна річ для зображення і передачі просторової
інформації. Вони допускають одночасний огляд простору в будь-яких межах
— від невеликої частини місцевості до поверхні Землі в цілому і
створюють просторовий огляд відображених явищ, їх кількісні і якісні
характеристики, дозволяють визначити координати, довжини, площі, висоти
і об’єми нанесених об’єктів, показують їх співпадання, взаємозв’язок,
особливості і закономірності розміщення. Ці якості визначають значення і
цінність карт.

Узагальнюючи різноманітність ліній, їх практичного використання, можна
виділити, наступні головні напрямки:

— загальне ознайомлення з місцевістю, районом, країною і т.д., їх
вивчення по картах без відвідування;

— орієнтування по картах, тобто їх використання в якості орієнтирів на
місцевості — на суші і в океані, при русі військ і в туристичних
подорожах, для навігації та всіх видів наземного транспорту і т.д.;

— використання карт в якості основи для інженерного, промислового і
сільськогосподарського, а також для організації території (включаючи
районне планування); достатньо сказати, що проекти найвигідніших трас
залізничних доріг, автомагістралей і трубопроводів тепер не виконують в
полі, а помічають по картах в кабінетах проектних організаціях;

— забезпечення картами державного і регіонального планування, а також
потреб управління;

— адміністративного і господарського призначення на любих територіальних
рівнях від окремого міста і району до держави в цілому;

— використання карт в школі і в позашкільному навчанні, для пропаганди
наукових знань і підйому загальної культури, а також для ознайомлення
населення з державою і іншими країнами світу.

У військовій справі карти являються основним джерелом інформації про
місцевість і обов’язковим посібником при управлінні військами і
організації їх взаємодії.

Правильна оцінка географічних умов для потреб народного господарства;
дослідження, інвентаризація, регіональне використання природних
багатств; охорона, контроль і покращення географічного середовища;
цілеспрямоване розміщення виробничих сил; комплексний розвиток
економічних районів інформування територіально-виробничих фондів
(комплексів) — ці та інші народногосподарські завдання потребують для
свого використання високоякісних карт, в тому числі широко приваблюючих
на всіх стадіях територіального планування. Велике значення карти набули
як засіб наукових досліджень.

Класик вітчизняної географії Анучин говорив, що «рівень географічного
пізнання країни, визначається ступінню узагальнення наявної карти».
Кожне географічне дослідження так чи інакше походить від існуючих карт і
дає матеріали для їх поповнення і узагальнення.

Швидке проникнення в сучасну науку методів моделювання дозволило
повністю оцінити пізнавальну силу карт, як просторово-часових моделей
реального світу, відображаючих ті сторони, властивості, процеси
дійсності, які існують для цілей конкретних досліджень. Карти не лише
закріплюють, а й передають в економічній формі знання про положення і
стан явищ, але й визначають їх просторові взаємозв’язки і закономірності
розміщення. Разом з тим системний підхід. відкрив великі можливості
картографічних моделей для вивчення процесів розвитку і прогнозування
багатьох природних і суспільних явищ.

Деякі області знань (про Землю) використовують карти, як ефективний
спосіб досліджень. Важливий результат геологічних робіт, служить для
вияснення закономірностей поширення родовищ корисних копалин. Сфера
наукового використання карт швидко поширюється по мірі загального
наростання темпів наукового прогресу. Розробка карт, їх використання
складає одне із головних завдань сучасної картографії.

В кожній науці можливо розрізняти: теоретичні основи — ідеї (які
визначають ідеї і форми пізнання дійсності), та концепції (узагальнення
наукових знань, які відображають закономірності вивчаємих наукою явищ) і
т.д.

Теоретичні основи картографії включають поняття про предмет і метод
картографії, головне вчення про картографічне відображення дійсності (чи
вчення про карту). Останньому належить теорія картографічних проекцій,
теорія генералізації, теорія знакових систем і способів зображення, а
також теорія систематичного картографування, в ньому розглядають також
види, типи і класифікацію карт, як і їх аналіз.

Методи і технічні прийоми дослідження створюють в картографії два
великих розділи: технологію проектування і виготовлення карт і методи
використання карт в науці і на практиці. Ці взаємопов’язані розділи
мають свої теоретичні основи і тому правильніше розглядати їх як:

— перший — як теорію і технологію проектування і виготовлення карт;

— другий — як теорію і методи використання карт. Основним зображенням
конкретних знань, отриманих

картографією, служать самі картографічні зображення.

По оцінюваним підрахункам кількість нових щорічно випущених в світ карт,
сягає 100-500 тис. назв. Звідси більше практичне значення знань про
конкретні карти — методика їх збору, систематизація, оцінка, збереження
і розповсюдження, що склали предмет картографічної інформатики. Для неї
важлива теоретична розробка питань класифікації картографічних творів та
аналізу карт. На теоретичній основі інформатики тепер базуються
картографічні джерела. Для цього важлива історія картографії. Історія
картографічної науки і картографічного утворення, утворює особливий
розділ картографії. У дослідженні розвитку методологічних основ
картографії, її ідей, концепцій і теорій цьому розділу характерний
теоретичний аспект. Проектування карт і їх складання утворюють два
основних етапи в лабораторному створенні її оригіналу. Проектування
карти лежить в розробці документації, необхідної для організації і
виконання всіх робіт по виготовленню оригіналу карти, коли це необхідно,
по її розмноженню.

Складання карт — це графічна побудова оригіналу карти, як просторової
моделі деяких визначених сторін дійсності. Кожний з цих етапів, у свою
чергу, поділяється на ряд стадій і процесів, які мають досить визначені
завдання. Основним результатом проектування є програма карти — документ,
який визначає призначення, вид і тип карти, її математичну основу,
зміст, принципи генералізації, способи зображення і систему графічних
символів, джерела і порядок їх використання, а також технологію
виготовлення карти. Програма, доповнена технічними і економічними
підрахунками, утворює проект карти.

Проектування карти передбачає в якості особливих стадій, по-перше,
складання попереднього штриху програми, по-друге, збір, аналіз і оцінку
джерел, по-третє, вивчення в межах картографічного регіону тих явищ, які
повинні ввійти у зміст карти і детальну розробку програми. Рівним
рахунком на етапі створення карти попередньою стадією служить підготовка
і опрацювання джерел. Повний цикл робіт по створенню карти від її задуму
до виходу із друку включає також етап створення карти, який утворює дві
стадії: виготовлення друкованих форм і друкованих карт. Ці роботи
знаходяться поза сферою безперечних інтересів курсу проектування і
складання карт, але їх специфіка може впливати на технологію
виготовлення карт.

На всіх етапах існує необхідність у науково-технічному керівництві
(редагування карти). Іншим процесом — коректура — технічний контроль і
перевірка якості карти на всіх стадіях виготовлення.

Проектування, складання і створення карт (основні етапи і стадії)

Етапи створення карт Підрозділи робіт на стадії Результати

робіт на

кожному етапі

Проектування Визначення вимог до карти і складання попередньої програми;
збір, аналіз і оцінка джерел. Вивчення картографічних явищ. Складання
програми ( проекту карти) Програма або проект карти

Складання Підготовка і обробка джерел. Виготовлення початкового
оригіналу карти (побудова математичної основи карти, перенесення змісту
з джерел, його генералізація) Оригінали карти

Підготовка до видання Виготовлення видавничого оригіналу. Допоміжні
роботи по обслуговуванню поліграфічних процесів. Виготовлення штрихових
і чітких проб Видавничі

оригінали,

допоміжні

макети

Видавництво карти Виготовлення печатних форм і отримання проб.
Друкування карти Друковані відбитки карти

Теоретичні основи картографії, на яких базується курс «Проектування і
складання карт» закладаються в картоведенні — вступному курсі по
картографії, який включає вчення про карту, джерело ведення, методику
використання карт, а також історію картографії. Розвинутий в картографії
погляд на карту, як на просторові моделі реального світу відкриває ясну
перспективу для розробки і практичної реалізації методів лабораторного
створення карт.

Картографування дає змогу картографу розглядати прийоми аналізу карт,
необхідних, по-перше, при визначенні вмісту проектуючи карт, виборі
методів, зображення, генералізації, по-друге, для правильного
орієнтування в масі картографічних джерел, їх систематизації і оцінки.

Теорія картографічних проекцій (або математична картографія), яка вивчає
різні способи зображення поверхні земного еліпсоїда на площині, дає
картографії ключ для вирішення однієї із основних проблем математичної
формалізації картографічної моделі дійсності, установлення строгої і
однозначної залежності між координатами відповідних точок моделі і
дійсності.

Оформлення карт — вивчає теоретично і практично питання вибору
зображуваних засобів і проектування картографічних знаків, а також
методи графічного виготовлення карт, дає знання, необхідні для
проектування легенд конкретних карт і підготовки оригіналів.

Звертаючись до інших наук, перш за все потрібно зупинитись на
видавництві карт, а також на економіці і організації картографічного
виробництва, безпосередньо звернуті до картографії і тісно пов’язані з
нею при створенні карт. Важливий зв’язок з геодезією, топографією, а
головним чином з математикою.

2. Поліконічні проекції

Паралелі в поліконічних проекціях відтворюються дугами різноцентричних
окружностей. Меридіани в різних поліконічних проекціях відтворюють
різними кривими лініями.

Центри паралелей лежать на середньому меридіані. Проста поліконічна
проекція розроблена на початку XIX ст. Для того щоб зрозуміти суть її
побудови розглянемо Рис. 1.

Рис. 1. Побудова простої поліконічної проекції

На прямій лінії ОС, яка представляє собою середній меридіан, відмічають,
починаючи від лінії екватора точки (S1, S2, S3, …) перетину паралелей
на віддалях, рівних випрямленим дугам меридіану від екватора до
відповідної паралелі.

Через відмічені точки S1, S2, S3, … радіусами р1, р2, р3, … із
центрів О1, О2, О3, … проводять окружності кола, що відтворюють
паралелі.

Радіуси р1, р2, р3, … паралелей визначають за формулою:

p=N·ctg?

Положення центрів О1, О2, О3, … знаходять шляхом відкладання від
екватора віддалей, рівних сумі довжини відповідного радіуса і довжини
меридіану від екватора до відповідної паралелі. Таким чином, паралелі
проводять із різних центрів різними радіусами. Очевидно, що по
середньому меридіану віддалі між паралелями рівні, а по мірі віддалення
від середнього меридіану вони збільшуються.

По властивостях зображення проста поліконічна проекція є довільною: в
ній не зберігається ні рівність кутів, ні пропорційність площ. Масштаб
зберігається (тобто дорівнює одиниці) по середньому меридіану і по всіх
паралелях: т0=1; п=1. спотворення збільшуються по мірі віддалення від
середнього меридіану.

Проекція вигідна для зображення території, витягнутих вздовж меридіана.
При цьому необхідно середній меридіан проекції розмістити посередині
зображуваної території. Проста поліклінічна проекція покладена в основу
проекції, прийнятої для міжнародної карти масштабу 1:1000000.

Поліклінічні проекції можуть бути застосовані для карт світу. При цьому
ставляться відповідні умови по спотворенню або виду сітки.

3. Тематичні карти. Способи картографічного зображення

Особливості тематичних карт. Зміст тематичних карт умовно можна
розділити на дві частини. До першої відносять зображення того явища, яке
складає тему даної карти, — спеціальний зміст. Весь інший зміст
тематичної карти, який не виражає безпосередньо тему, називається
географічною основою (берегова лінія, пунсони населених пунктів,
кордони, гідро мережа, інколи рельєф, шляхи сполучення, елементи
ґрунтового і рослинного покриву).

До особливостей тематичних карт слід віднести наступні: 1) на них
зображене вузьке або дуже вузьке коло явищ; 2) на них передається,
насамперед, просторове розміщення картографічних явищ; 3) величина
зображення явищ передається у абсолютних та відносних одиницях; 4) на
них є можливість відобразити якісні відмінності всередині зображеного
явища; 5) на них можна передати переміщення явищ в просторі та їх зміну
в часі, напрям та інтенсивність явища, зміну форми та розміру території,
зайнятої природними чи соціально-економічними явищами за певний час,
кількісні зміни явища за певний час, зміни в структурі явища.

Картографічними умовними знаками (КУЗ) називають застосовані на карті
позначення різних об’єктів та їх характеристик. Знаки та їх системи
утворюють штучну мову — мову карти. Вони виконують такі функції:
1) вказують на вид об’єктів, їх кількісні та якісні
характеристики; 2) визначають просторове їх положення, планові розміри,
форму; 3) інколи передають їх зміну у часі чи переміщення. За
особливістю відображати (моделювати) простір виділяють знаки: 1)
позамасштабні, які різняться за формою, величиною, кольором,
орієнтуванням, внутрішньою структурою (будовою), яскравістю; 2)
лінійні, які різняться за шириною (величиною), кольором, малюнком
(структурою), яскравістю; 3) площинні, які різняться за кольором, а
також за величиною, формою, орієнтуванням, яскравістю та структурою
значків, які заповнюють контур.

При аналізі та побудові КУЗ їх зручніше класифікувати за способами
картографічного зображення.

Способи картографічного зображення

1. Спосіб значків. Значки використовують для показу місцеположення
об’єктів, які не виражаються в масштабі карти, або займають меншу площу,
ніж сам знак, або взагалі явищ, локалізованих в пунктах. За формою
розрізняють геометричні, буквені та наочні (символічні та
натуралістичні) значки. Кількісні характеристики явища передаються
розміром значка. При цьому використовують абсолютну або відносну шкалу.
Як при абсолютній, так і при умовній співрозмірності значків їх шкала
може бути неперервною чи ступінчатою. Для передачі сумарного (складного)
явища використовують структурні знаки, а динаміки явища — наростаючі
знаки.

2. Спосіб лінійних знаків застосовують для передачі ліній в їх
геометричному розумінні, об’єктів лінійного простягання, які не
виражаються за своєю шириною в масштабі карти, об’єктів площинного
поширення. Використовують і такий прийом, коли кольорову чи штрихову
гаму розміщують з боку вздовж лінійного знаку, чи виносять в бік.
Динаміка, розвиток, зміна положення лінійних об’єктів легко передається
поєднанням лінійних знаків, які відносяться до різних моментів часу.

3. Спосіб ізоліній. Ізолініями називають криві на карті, які сполучають
точки із однаковим значенням кількісного показника. Ізолінії
застосовують для характеристики величини (інтенсивності) неперервних чи
поступово змінних в просторі явищ (температура і тиск повітря, опади,
висоти, магнітне схилення), а також для передачі співвідношень.
Інтервали між ізолініями стараються зберегти постійними, хоча межа
інтервалу залежить від меж, в яких коливається явище, та масштабу карти.
Система ізоліній із перемінним інтервалом називається шкалою ізоліній.
Ізолінії підписують (в розривах чи на їх кінцях), а проміжки між ними
фарбують в певний колір чи штрихують.

4. Спосіб якісного фону показує поділ території на однорідні в якісному
відношенні ділянки, виділені за певними природними, економічними,
соціальними чи політико-адміністративними ознаками. Він використовується
для характеристики явищ, які мають суцільне (клімат), значне (ґрунти) чи
масове (населення) поширення. Основними шляхами диференціації
території-є: 1) поділ її за типами місцевості; 2) індивідуальне
районування. Найпоширеніші класифікації базуються на основі однієї
конкретної якісної ознаки, інколи -двох-трьох або інтегральних ознак.
Для оформлення способу застосовують колір («слабкі» та «сильні» художні
засоби), штрихову, буквену та цифрову індексацію. Для деяких
класифікацій розроблені універсальні шкали кольорів (геологічні карти).

5. Спосіб кількісного фону застосовують для поділу території за певним
кількісним показником (показниками) -модуль, стоку, густота та глибина
розчленування рельєфу, кути нахилу тощо. Для цього карта розділяється на
ділянки відповідно до встановленої шкали. Як правило, використовують
такі шляхи диференціації: 1) попередньо районують територію — визначають
для кожного територіального підрозділу значення показника — відносять
цей підрозділ до відповідного ступеня в шкалі — оформляють як якісний
фон; 2) визначають значення кількісного показника на всій площі карти —
проводять межі ділянок відповідно до ступеня шкали — оформляють.

6. Спосіб локалізованих діаграм. Локалізовані діаграми відносять до
певних пунктів, точок чи площ і використовують для характеристики
сезонних та інших періодичних явищ — їх ходу, величини, тривалості,
ймовірності, повторюваності тощо (декадний, місячний чи річний хід
температур повітря чи ґрунту, кількість опадів, динаміка снігового
покриву, розподіл річкового стоку, напрям і сила вітру). Діаграми будуть
в декартовій та полярній системах координат у вигляді кривої розподілу
чи стовпчикової діаграми. Широко використовують «рози» — для
характеристики повторюваності та швидкості вітрів, повторюваності
вітрового хвилювання, повторюваності та швидкості морських течій.

7. Крапковий спосіб використовується для картографування масових
розосереджених явищ через крапку (точку) чи іншу геометричну фігуру
однакового (чи різного) розміру, яка позначає однакову кількість одиниць
зображеного явища і розташована на карті в місці його фактичного
розміщення. На карту наносять певну кількість точок, густота яких дає
наочну картину розміщення явища, а число точок -розміри. Важливим
моментом виступає вибір «ваги» точки — кількості одиниць, які виражають
однією точкою. При цьому використовують геометричний чи географічний
спосіб розстановки точок. Якщо ввести різнокольорові точки, то можна
передавати не тільки кількісні, але й якісні співвідношення, динаміку
явища (його ріст та зміни в розміщенні). Іноді точку замінюють іншою
мініатюрною фігурою (квадратиком, трикутником, прямокутником, рискою
тощо), але суть не міняється. Часто одне і те ж явище картографують
«точкою» різної «ваги». Важливим моментом є вибір географічної основи,
яку намагаються звести до мінімуму, і виділяють на карті територію, де
явище, що картографується, відсутнє.

8. Спосіб ареалів. Ареалом називають область .поширення якого-небудь
явища. Він може бути неперервним, суцільним чи розсіяним. Розрізняють
ареали абсолютні та відносні. Для передачі ареалів на тематичних картах
використовують різні прийоми: обмеження ареалів суцільною чи пунктирною
лінією певного малюнка, фарбування ареалу, штрихування ареалу,
рівномірне розміщення в межах ареалу штрихових знаків (художніх чи
символьних значків) без передачі його меж, напис в межах границь,
окремий малюнок (Художній значок). Таке багатство прийомів оформлення
дає можливість на одній карті показати навіть ті ареали, які
перекриваються. На зоогеографічних та геоботанічних картах ареали
використовуються як основний спосіб.

9. Спосіб знаків руху. Знаки руху служать для передачі різних
просторових переміщень, які відносяться до природних чи
соціально-економічних явищ: морські течії, перельоти птахів, маршрути
експедицій, міграції населення, перевезення пасажирів та вантажів тощо.
Часто використовуються для передачі планів та ходу військових операцій,
передачі різних зв’язків — транспортних, економічних, торгових,
фінансових, політичних, культурних тощо. Знаки руху застосовують для
показу переміщення будь-яких явищ: крапкових, лінійних, площинних,
розсіяних, суцільних. За допомогою знаків руху можна передати шлях,
спосіб, напрям і швидкість переміщення, якість, потужність та структуру
рухомого явища. Основним графічним засобом для відображення руху і
зв’язків служать вектори, які різняться за орієнтуванням (напрямом),
формою, величиною (шириною), яскравістю, внутрішньою структурою. Іншим
засобом є стрічки (смужки) або епюри, різна ширина яких виражає
потужність потоку населення чи вантажів. Спів розмірність стрічок може
бути абсолютною чи умовною, неперервною чи ступінчатою.

10. Картодіаграма — спосіб зображення розподілу якого-небудь явища (його
кількісного показника чи показників) через діаграми, розміщенні на карті
в середині одиниць територіального поділу (найчастіше
адміністративного), і які характеризують сумарну величину явища в межах
кожної одиниці поділу. Найчастіше використовують лінійні (стовпчики,
смужки, довжина яких пропорційна величині зображуваного явища), площинні
(кола, квадрати, прямокутники, площа яких пропорційна величині
зображеного явища) та об’ємні (кулі, куби, об’єм яких пропорційний
величині зображеного явища) діаграми. Діаграмні фігури можуть бути
структурними, якщо кола, квадрати тощо діляться на частини відповідно до
складу (структури)зображеного явища а також двох чи трьохмірні діаграми,
які відображають два чи три незалежні, але взаємопов’язані показники
(посівна площа та середня урожайність — валовий збір). Діаграмні фігури
на ряд дат дають змогу судити про динаміку явища.

11. Картограма — спосіб зображення середньої інтенсивності явища в межах
одиниць територіального поділу, найчастіше адміністративного (густоти
населення, розораності, лісистості тощо). В картограмі використовують
відносні показники, отриманні в результаті ділення двох рядів абсолютних
величин, обрахованих для одних і тих же територіальних одиниць, або ж із
підрахунку процентних відношень. Для наочності кожну територіальну
одиницю зафарбовують чи штрихують так, щоб за інтенсивністю кольору чи
штриховки можна було судити про інтенсивність явища. Перевагою
картограми є її простота в побудові та сприйнятті.

Сумісне використання способів картографічного зображення та їх
порівняльна характеристика. Для передачі одного і того ж явища можна
застосовувати залежно від обставин різні способи картографічного
зображення: ізолінії, картограми, знаки руху, кількісний фон — для
характеристики стоку на гідрологічних картах. На картах, які передають
декілька явищ, один і той же спосіб зображення може застосовуватися для
різних явищ: значки — промислових центрів, електростанцій, корисних
копалин. Для явищ, локалізованих в пунктах, використовують: сучасний
стан — спосіб значків; переміщення — знаки руху із значками; зміну в
часі — значки, локалізовані діаграми. Для явищ, локалізованих на лініях:
сучасний стан — лінійні знаки; переміщення — поєднання лінійних знаків
(деколи із знаками руху), ізолінії; зміну в часі — поєднання лінійних
знаків. Для явищ, розсіяних на площах: сучасний стан — якісний фон,
ізолінії, сукупність локалізованих діаграм, ареали; переміщення —
поєднання ареалів, ізолінії, знаки руху; зміну в часі — ізолінії,
сукупність локалізованих діаграм. Для явищ, розсіяних у просторі:
сучасний стан — крапковий спосіб, якісний фон, картограма,
картодіаграма; переміщення — поєднання ареалів, знаки руху; зміну в часі
— крапковий спосіб, поєднання ареалів, картограма, картодіаграма. Для
явищ суцільного поширення: сучасний стан — якісний фон, ізолінії,
сукупність локалізованих діаграм; переміщення — знаки руху; зміну в часі
-ізолінії, сукупність локалізованих діаграм.

Із усіх способів лише спосіб значків характеризує дані в пункті.
Картодіаграма і локалізована діаграма теж використовує значки (фігури),
які локалізовані в окремих пунктах (метеостанції) чи границях, але вони
характеризують явища загалом на окремих територіях. Значки та лінійні
знаки не можуть характеризувати явища, які поширені на значних площах.
Способи крапковий (географічному методі розстановки точок), ізоліній,
якісного фону та ареалів дають можливість показати на карті зайняту
явищем територію (знаки руху — лише частково). До того ж ізолінії та
крапковий спосіб тяжіють до показу кількісних характеристик, якісний фон
і ареалів — якісних.

PAGE

PAGE 2

Похожие записи