Реферат на тему:

Ландшафтна структура урбанізованих територій і потреби людини

Ландшафт, як і місто, складне цілісне утворення. Разом з тим, місто є
сукупністю різних видів антропогенних ландшафтів, у формуванні та
розвитку яких бере участь людина. Відійшовши від класичного аналізу,
розглядаємо розвиток ландшафтного різноманіття в межах міста залежно від
потреб людини, та місце людини у цих ландшафтах. На основі аналізу
схиляємося до думки, що людина може виступати як зовнішній чинник
формування та існування антропогенного ландшафту, а також як невід’ємний
його компонент.

Зміни, що відбуваються в природі та суспільстві, зумовлені взаємодією
природних та антропогенних чинників, все більше переплітаються між
собою. Наслідком такої взаємодії є сучасне ландшафтне різноманіття
природного та антропогенного походження. Особливе місце серед цього
різноманіття належить урбанізованим ландшафтам, у межах яких можуть
траплятися відновлені природні ландшафти і різні види ландшафтів
антропогенного походження. Велике різноманіття ландшафтів, яке
поєднується зі складною будовою та організацією міста, залишає проблему
урбанізованих ландшафтів до кінця не пізнаною і актуальною для
сучасності.

Дослідженнями географів ХХ століття було розкрито не лише будову
природних ландшафтів та досліджено їхнє різноманіття, а й спрогнозовано
процеси і явища, характерні для сучасних природних ландшафтів. Це
насамперед процеси трансформації природних ландшафтів у свої модифікації
– антропогенні ландшафти. Розвиток та урізноманітнення останніх, на
відміну від природних, продовжується і в наш час. Доказом є дискусійні
питання щодо ландшафтної структури міста, ролі та місця в антропогенному
ландшафті людини, термінологічні питання тощо. Останнім часом, певна
ясність вимальовується в термінологічних питаннях щодо об’єкта
дослідження. „Як синоніми до поняття природно-територіальний комплекс
сьогодні часто використовують терміни географічний комплекс
(геокомплекс), природна територіальна одиниця, природна територіальна
єдність, ландшафтна система, ландшафтний комплекс, геосистема та ін.”
[2]. Використання термінів залежить переважно від предмета досліджень,
насамперед з якої точки зору, в якому ракурсі автор розглядає об’єкт
дослідження.

Варто зазначити, що вчення про антропогенні ландшафти, на відміну від
традиційного ландшафтознавства, з’явилося не так давно – в другій
половині ХХ століття. Розвинув це вчення Ф. Мільков (1973), сформувавши
новий напрямок в ландшафтознавстві та географії загалом, – антропогенне
ландшафтознавство. Він також запропонував його класифікувати,
наголосивши на тому, що “…серед антропогенних ландшафтів за аналогією
з природними слід розрізняти зональні та азональні комплекси.” До другої
групи були віднесені урбанізовані ландшафти. Серед цієї групи ландшафтів
автором запропоновано розрізняти власне антропогенні ландшафти,
ландшафтно-інженерні і ландшафтно-техногенні системи (Мільков, 1986).

На сучасному етапі розвитку антропогенного ландшафтознавства переважають
два підходи до класифікації міських ландшафтів:

міські ландшафти – це сукупність ландшафтів різного ступеня
антропогенно-техногенного перетворення (Ф. Мільков, Ф.В. Тарасова, Ю.Г.
Тютюнник): селетебні, промислові, сільськогосподарські, садово-паркові
тощо;

міські ландшафти – це антропогенно-природні територіальні комплекси, в
яких антропогенний покрив розглядають у системі природних зв’язків як
аналог природних елементів ландшафту (Ісаченко, 1991).

Сучасні класифікації антропогенних ландшафтів переважно ґрунтуються на
функціональних особливостях урбанізованої території та величині
трансформованості природних ландшафтів. Людина тут є зовнішнім чинником
ландшафту або його суб’єктом.

Порівняльна характеристика природних та антропогенних ландшафтів
свідчить про те, що основні компоненти входять до складу обох типів
ландшафтів. Разом з тим, антропогенні ландшафти характеризуються
наявністю результатів діяльності людини (будівель, споруд тощо) та
різним ступенем зміненості природних компонентів. Людина не є
компонентом ландшафту.

Урбанізовані ландшафти, як різновиди антропогенних ландшафтів, – це
заново створені людиною ландшафти або сильно змінені природні ландшафти,
компонентний склад яких дуже різноманітний та поки що повністю не
вивчений, за винятком природних складових (компонентів природного
походження).

Враховуючи сказане, ми дещо відійдемо від класичного аналізу
антропогенних ландшафтів і розглянемо їхній розвиток і різноманіття в
межах міста залежно від потреб людини та визначимо роль і місце людини в
цих ландшафтах.

Ландшафт, як і місто, складне і цілісне утворення. Проте місто – це
сукупність різних видів антропогенних ландшафтів, у формуванні та
розвитку яких брала безпосередню або опосередковану участь людина.
Розвиток міста пов’язаний з діяльністю людини і насамперед із
задоволенням її потреб.

Діяльність людини переважно носить цілеспрямований характер. Крім того,
вона зумовлена потребами, які постійно зростають і урізноманітнюються.
Часто це супроводжується змінами компонентів природного та
антропогенного ландшафтів. А зміна хоча б одного компонента природного
ландшафту може призвести до порушення його рівноваги та спричинити
перебудову цього ландшафту. У критичних умовах, коли не вдається
природному ландшафту зберегти свою цілісність та відновити свій стан,
відбуваються модифікаційні зміни та трансформація цього ландшафту в
інший, аналогічне явище простежується й з антропогенними ландшафтами.

Отже, відповідно до потреб людини формується функціональна структура
міста, модифікуються природні ландшафти. Потреби людини досить
різноманітні. На сьогодні існує декілька підходів до групування потреб
людини. Зупинимося на потребах, які виділяє М. Реймерс (1990), та
прослідкуємо вплив цих потреб на формування різноманіття антропогенних
ландшафтів на території м. Рівного. Для аналізу використаємо
класифікацію міських ландшафтів як сукупності ландшафтів різного ступеня
антропогенно-техногенно перетворених.

Утворення поселення, яке в майбутньому перетворилося на місто, було
зумовлено психологічною потребою людини – людина шукала захисту від
зовнішніх ворогів (звірів, ворожих племен). Тому під поселення вона
вибрала місце в заплаві р. Устя – лівій притоці р. Горинь, у
лісистій місцевості.

^ d f j R

T

?

h*

h*

h*

h*

f j R

T

-ежах лесового плато були вкриті широколистяними лісами, лівобережна ж
частина лесового плато – лучними степами. Для створення поселення було
розчищене місце і в природний ландшафт внесені перші антропогенні
компоненти урбанізованого ландшафту: маловисотна забудова.

Крім психологічних потреб, у людини споконвічно існують біологічні та
трудові потреби. Для підтримання свого існування людина повинна
харчуватися. Мисливство, рибальство, збиральництво не задовольняють
біологічних потреб людини в їжі. Відбуваються такі зміни природних
ландшафтів: людина вирубує ліси, формує сільськогосподарські угіддя або
сільськогосподарські ландшафти. Має місце примітивний поділ праці,
впорядковується структура, поселення поступово перетворюється у місто.
Урізноманітнюються антропогенні складові ландшафту, які виконують різні
функції. Людина потребує не лише захисту від ворогів, втамування голоду
та спраги, а й природних ландшафтів, або їхніх копій, поблизу своїх
осель. Створюються антропогенні ландшафти, подібні за своїм складом до
природних: сади, парки, штучні водойми. У цих ландшафтах людина, як і в
природних, виконує роль зовнішнього чинника. Розвиток і процвітання цих
ландшафтів, на відміну від природних, залежить від діяльності людини.
Людський чинник наявний у цих ландшафтах протягом всього періоду їхнього
функціонування. Проте, ці ландшафти не зникають безслідно, коли людина
про них забуває. Вони продовжують існувати, поступово втрачаючи свої
первинні характеристики і перетворюючись у штучні природні ландшафти.

У ХІV столітті місто розміщується на островах, які з’єднують мостами. У
місті будують оборонні споруди, створюють торгову площу – нові типи
антропогенних ландшафтів. Водночас найбільших змін зазнають природні
ландшафти надзаплавної тераси – ліси, які продовжують трансформуватися у
сільськогосподарські угіддя. Ландшафти заплави, на перший погляд,
залишаються без змін (болота, русло річки). Проте трансформація лісу у
сільськогосподарські угіддя супроводжується зміною водоносних
горизонтів. Це вносить малопомінтні поступові зміни у ландшафти заплави.
Площа боліт потроху зменшується.

У ХVІІІ ст. посилюється антропогенне навантаження на природні ландшафти:
забудовується приміська територія, як противага антропогенним,
формуються елементи озеленення на пагорбах плата. Згідно з Stecki
(1880), у 1797 р. був закладений парк. На острові, де розміщувався
феодальний замок, штучне озеленення території проводилося значно раніше
Це свідчить про те, що потреби людини поєднуються з її можливостями, за
наявності яких потреби задовольняються. Вносяться зміни у ландшафтну
структуру міста.

До психологічних, біологічних та трудових потреб у ХVІІІ – ХІХ століттях
приєднуються соціальні та економічні. Політична стабільність зумовлює
необхідність у соціальному комфорті на території міста. Розширюється
площа міста, маловисотна дерев’яна забудова замінюється на кам’яну,
створюються невеликі промислові підприємства – промислові ландшафти. Все
більше освоюються прилеглі до міста території. Зростає кількість
рекреаційних ландшафтів.

Отже, інтенсивно впливати на розвиток антропогенних ландшафтів починає
економічна та соціальна потреби людини. Панівному класу необхідно
відділити промислові підприємства. Ці підприємства, переважно невеликі
за розміром, розміщують на околиці міста, оточуючи їх житловими
маловисотними помешканнями робітників, формуючи новий тип антропогенного
ландшафту в межах міста – селетебний. Площа антропогенних ландшафтів
розширюється, а площа природних – зменшується. Зменшується і площа
водного дзеркала річки. Знищення лісів на вододільному плато двох річок
негативно вплинуло на рівень поверхневого стоку річки та площу водного
дзеркала. Річка Устя у ХХ столітті перетворилася на річку з шириною
русла в межах міста до 10 м, утворивши заплаву і І-шу надзаплавну
терасу.

В межах природних ландшафтів формуються антропогенні ландшафти нового
типу в яких людина виступає, як невід’ємний його компонент. Жоден
урбанізований промисловий селетебний ландшафт не може функціонувати без
людини як невід’ємної своєї складової. Присутність людини у цих
ландшафтах є необхідною, бо вони зазнають не лише антропогенного
випливу, як от: штучні водойми, луки, сади тощо, а й потребують
присутності людини, яка є однією з внутрішніх рушійних сил розвитку цих
ландшафтів. Вона нарівні з іншими компонентами задіяна у процесах
саморегулювання, обміну речовин та енергії, у збереженні цілісності та
стійкості ландшафту антропогенного типу. Будь-який з цих ландшафтів
втратить свою цінність та зупиниться в розвитку, навіть зникне як
ландшафтний різновид, якщо зникне людина. Рівновага і стійкість цих
ландшафтів забезпечується поєднанням суспільних законів – управління і
природних – процесів саморегулювання, розвиваються вони під дією
антропогенних і природних чинників.

Зважаючи на це, всі антропогенні ландшафти можна об’єднати в такі групи:

— ландшафти, що зазнали короткочасного впливу людини, але здатні
самостійно існувати;

— ландшафти, вплив людини на які продовжується протягом всього періоду
їхнього існування;

— ландшафти, в яких людина є невід’ємним компонентом.

У перших двох групах людина виступає в ролі суб’єкта, в останньому –
об’єкта. Наприклад, із сучасних ландшафтів до ландшафтів тимчасового
впливу людини можна віднести парки, вторинні ліси тощо. Ландшафтами
тривалої дії людини є сільськогосподарські. У цих ландшафтах наявний
тільки вплив людини як зовнішній чинник, який регулює розвиток та
існування цих ландшафтів, в міру задоволення її потреб. До ландшафтів, в
яких людина виступає невід’ємним компонентом, є урбанізовані,
промислові, селетебні.

В сучасну епоху розвиток антропогенних ландшафтів зумовлений сукупністю
потреб людини: соціальних, психологічних, трудових, економічних,
біологічних. Людина прагне відновити і зберегти в місті природні
компоненти ландшафту, найліпше поєднавши їх з антропогенними, щоб
зберегти систему – Місто – та забезпечити собі сприятливі умови
середовища для свого існування.

Отже, потреби людини сформували не лише сучасне різноманіття ландшафтів
урбанізованих територій, а й впливають на розвиток цих ландшафтів.

Використана література

Исаченко А.Г. Ландшафтоведение и физико-географическое районирование.
М., 1991.

Міллер Г.П., Петлін В.М., Мельник А.В. Ландшафтознавство: теорія і
практика: Навч. посібн. Львів, 2002.

Мильков Ф.Н. Человек и ландшафты. М., 1973.

Мильков Ф.Н. Физическая география: Учебник о ландшафте и географическая
зональность. Воронеж, 1986.

Тарасов Ф.В. Городские ландшафты // Вопр. геогр. 1977. Вып. 106.

Тютюнник Ю.Г. Концепция городского ландшафта // Геогр. и прир. рес.
1990. №2.

Stecki T.J. Miastro Rivne. Warszawa,1880.

Похожие записи